CC BY
12удк 551.44
Б.Т. Рщуш
Динамка карстових масив'в УкраУнських Карпат за даними в'дклад'в печер Стр/'мчакового карстового району
Чернлвецький нацюнальний унiверситет iменi Юрiя Федьковича
Анотац'я. У межах УкраТнських Карпат справжн1 карстов! форми розвинут1 лише в межах ¡зольованих вапнякових брил-в1дторженц1в, розкиданих вздовж п1вденно-зах1дного макросхилу г1рськоТ споруди. Часто ц брили пронизан1 п/дземними порожнинами, що мстять четвертинн1 в!дклади. Морфолог1чний анал1з карстових форм св/дчить, що вони мають давн1й (щонайменше дочетвертинний) вк початкового закарстування, яке було розвинуте протягом антропогену. Анализ в1дклад1в деяких печер та палеофаушстичш реконструкции засв/дчили значну швидюсть (десятки та сотн метр1в) денудацп вапнякових масив!в протягом п1знього плейстоцену. З цього зроблений висновок, що у плюцеш - ранньому плейстоцен/' ц/ брили складали деклька великих карстових масив!в з розгалуженою карстовою водоносною системою. П1зн1ше ц/ масиви були фрагментован1, а фрагменти печер, що збереглись, модифкувались процесами вив1трювання, конденсацшною короз1ею, та зазнали незначноТ переробки сучасними ¡нфлюац1йними потоками. Завдяки свой унжальност1 у рег1он1 Сх1дних Карпат, печери Угольського масиву стали колекторами цнноТ палеогеограф^чноТ та палеокл^матичноТ¡нформацИ
КлючовI слова: карст, печера, четвертинн1 в!дклади, Ursus spelaeus, УкраТнськ Карпати, динамка
Визначення в1ку рельефу лежить в основ! морфогенетичного анал1зу та е одыею 1з засадничих проблем теоретично! та прикладной' геоморфологи [7]. Для його визначення розроблений ряд метод1в, арсенал яких постшно поновлюеться. Проте рельеф молодих прських систем, до яких належать й Карпати, е досить динам1чним. Через активы денудацшы процеси верхньокайнозойськ1 континентальн вщклади цих систем, як1 несуть шформацш/записи про юторш формування рельефу, штенсивно руйнуються.
Карстовий рельеф е специф1чним р1зновидом рельефу й тому для визначення його в1ку, поряд 1з загальними, використовуються й деяк1 спец1альн1 методи. Вщклади печер, що акумулюються вглибин карстових масив1в, виявляються бтьш захищеними вщ денудацшних процеав I можуть консервуватись на мтьйони рок1в. Тому палеогеограф1чн1 записи у вщкладах печер часто е единим свщченням еволюци природи репону. Так1 дослщження проведен^ наприклад, для Кримського швострова [6].
Карпатська прська кра'на також багата на р1зноман1тн1 карстопрояви. Проте, на вщмшу в1д 1нших частин Карпатського пасма, Укра'''нськ1 Карпати, що складен здеб1льшого фл1шовими сер1ями, не вщзначаються широким розповсюдженням карст1вних порщ. Останн1 представлен! окремими вапняковими брилами-вщторженцями, розкиданими вздовж п1вденно-зах1дного макросхилу ц1еТ складчасто!' споруди, та невеличкими остр1вцями вапняк1в та мармур1в у Рах1всьому кристал1чному масив1. Незважаючи на обмежене поширення, ц1 клаптики вапняк1в, подекуди штенсивно закарстоваш, пронизан! п1дземними порожнинами - як активними, так I похованими, вносять певне геоморфолопчне р1зноман1ття у загальну геоморфолопчну будову Укра'нських Карпат. Окр1м того, печерн1 четвертины вщклади, що збереглись у деяких з цих пщземних порожнин, мютять ц1нн1 палеогеограф1чн1 записи щодо ютори формування оточуючого рельефу та ландшафту в цтому.
1стор1я досл!дження
Найдавнш в1дом1 нам письмов1 згадки про карстов! явища у цьому м1крорегюн1 в1дносяться ще до 1558 року. Належать вони московським послам, що повертаючись з Константинополя через Закарпаття, зупинялись у Зашвському (Угольському) монастирк
рельефу
Вступ
Судячи i3 залишених опиав, вони побували у BepxiB'i Велико! та МалоТ Угольки, де im показували Карстовий Мют, печери Молочний Камшь i Чур [23].
Першi науковi свiдчення про карстовi печери УкраТнських Карпат мiстились у звiтах геолопчних експедицiй (усне повiдомлення В.I.Славiна, 1950 [14]), але через закритий (секретний) характер цих звтв вони так i залишились похованими у фондах цих експедицш. У 1958 р. карстовi порожнини Угольського району вщвщали зоологи
B.1. Абелiнцев та 1.1. Колюшев. Серед перших дослiдникiв цих печер згадуються також директор Угольсько! школи А.Ю. Гуцул (у 1959-1960 рр.) та краезнавець П. Сова (1963 р.) [14].
З 1959 р. печерним районом зацкавились ужгородськ туристи 1.В. Пташнiкова та
C.С. Балакш, якi вiдкрили тут ряд печер та спустились у шахту Дружба (Ромашя) на глибину 40 м [14]. У 1962 р. ними у деяких печерах (зокрема у Перлит), виявлен рештки тварин [18]. На початку 1960-х спелеолопчы дослщження проводились 1.1. Чернишом [29, 30]. У 1963 р. палеозоологи Г.О.Бачинський та М.А. Вошственський обстежили 7 печер району [2, 14].
Геолого-карстолопчы дослщження проводилися Комплексною карстовою експеди^ею АН УРСР пщ керiвництвом Б.М. 1ванова, В.М. Дублянського та Ю.1. Шутова [12-13, 15-17, 31, 34].
У 1964-1965 рр. додатковi палеонтолопчы дослiдження у печерах скелi Вiв були проведенi кафедрою зоологи Ужгородського ушверситету (1.1. Колюшев, Ю.1. Крочко, М.Ю. Клевець, А.В. Корчинський та ш.). Там само протягом 1963-1965 рр. працювала експедицiя Зоологiчного шституту АН УРСР [3]. У 1964 р. ентомолопчш дослiдження у печерах проводились Городковим [18].
З 1980-х рр. активы та регулярн спелеолопчы та бюспелеолопчы дослiдження у печерах репону проводяться спелеологами Ужгорода, Мукачева, Рахова та фахiвцями Карпатського бюсферного заповiдника [1, 4-5, 24-25 та ш.].
Новiшi палеофаунiстичнi дослiдження проводили у 1989-1993 рр. Ю.1. Крочко, О.В. Корчинський та Р.С. Варгович [20].
У 1972 р. деяк з карстових печер району дослщжувались Закарпатською палеол^ичною експедицieю 1нституту археологи АН УрСР [9].
У 1980-х роках автор брав участь у спелеолопчному дослщженш ряду печер цього району, а у 2006 та 2008 рр. здшснював карстолопчы та палеогеографiчнi розвiдки [26, 38].
Геолого-геоморфолопчш умови та районування
За карстово-спелеолопчгним районуванням, район дослiджень розташований у межах Карпатсько! карстово! краТни. В ТТ межах видiляються Складчасто-флiшова та Мармароська карстово-спелеологiчнi провшци, що подтяються на три округи та вiсiм районiв. У межах власне КарпатськоТ областi видiляються три райони: Стрiмчаковий (600 км2), Рахiвсько-Чивчинський (800 км2) та Складчасто-флшовий (15300 км2), роздтеш регiональними насувами [19].
Мiж Тересвою та Боржавою межують Мармароська (^вшчна) та Стрiмчакова (Пiвденна) тектонiчнi зони. Стрiмчаки ^вденноТ зони - це юрськ тектонiчнi вiдторженцi, вм'ятi в бтьш м'якi породи флiшовоТ оболонки. У ^вычнш зонi стрiмчаки складен юрськими вапняками, трiасовими доломiтами, кристалiчними породами, пов'язаними з фронтом Мармароського насуву [12].
Бiльшiсть дослiджених порожнин знаходиться в межах ^вычноТ Стрiмчаково! зони, у межирiччi Тереблi та Тересви. Ряд невеликих печер виявлений у твденнш частин району, у с^мчаках гiр Термокса i Чер^ж на р. Малiй Угольцi, складених верхньоюрськими вапняками та вапняковими бре^ями [29].
У межах району карспвш породи складають iзольованi стрiмчаки-вiдторженцi нез'ясованого генезису [8]. Зокрема вщслонюються трiасовi слюдистi вапняки та блакитно-сiрi мармури потужнютю до 10-15 м, та бтьшють карстових порожнин закладенi у породах верхньоюрського вку. Останнi локалiзуються здебiльшого у межах двох вузьких паралельних смуг - ^вшчноТ (МармароськоТ зони), що простяглася вiд с. Довгого до Рахiвського масиву, та ^вденноТ (ПеншськоТ або СтрiмчаковоТ зони), що простежуеться вiд смт Перечина до р. Тересви. Стрiмчаки ^вденноТ зони складенi вапняками
неверствуватими та верствуватими, брекчieподiбними i конгломератоподiбними, чистими, доломiтизованими, кременистими, пщанистими або глинистими потужнiстю вiд 5 до 50 м.
Для С^мчаковоТ зони е типовими седиментацiйнi ознаки глибинних розломiв: контрасти у розпод^ лiтофацiй i потужностi по обидва боки розлому, як в оды геолопчн епохи посилюються, а в iншi - послаблюються. Це стосуеться обох границь С^мчаковоТ зони (швшчноТ та швденноТ), а також межi рiзнорiдних фацiй, яка проходить всередин зони. Властивi зануреному крилу глибинного розлому, бриловi конгломерати представленi як седиментацшш стрiмчаки МармароськоТ смуги i, можливо, конгломератiв верхньоТ крейди ПеншськоТ смуги. Уздовж глибинних розломiв виникають бар'ернi рифи. Таким рифом, що виник на кордельера була у верхнш юрi пiвнiчна смуга с^мчамв, складена кораловими вапняками [11].
У межирiччi ВеликоТ та МалоТ Угольки с^мчаки складенi сiрими, iнодi рожевими масивними щтьними тонкозернистими рифогенними вапняками та вапняковою брекчiею келловейського, оскфорд-кимериджського та титон-валанжинського вку, що пщстелюються вапняковими конгломератами з галькою кварцу. Вщпрепароваш денудацiйними процесами, вони виступають серед слюдистих пiсковикiв, алевролiтiв, арплтв та конгломератiв з валунами грашту, галькою бiлого кварцу та кристалiчних сланцiв соймульськоТ свiти (Crsm1-2) на рiзнiй висотi над мiсцевими ерозшними врiзами. На пiвнiч вiд с. Угля налiчуеться декiлька десяткiв с^мчамв, окремi з яких до 80-100 м завдовжки та 30-50 м завширшки, сягають висоти до 50-80 м. Деяк з них витягнут вздовж мюцевих вододiлiв мiж бiчними притоками рiк ВеликоТ та МалоТ Угольок та вщпрепароваш майже до пщшжжя. Iншi цiлком перекритi вщкладами соймульськоТ свiти i майже не вщслонюються на поверхнi.
Наведемо характеристики вiдкладiв деяких карстових порожнин цього району.
Характеристика вiдкладiв карстових порожнин
Печера Дружба (шша назва - Ромашя) вирiзняеться серед iнших як розмiрами (загальна довжина - 980 м, ампл^уда - 55 м), так i найбтьш складною морфолопею та генезисом. Вхiд до неТ розташований на днi провальноТ лшки у вiдкладах соймульськоТ свiти, що перекривае схил с^мчака. Прямовисний колодязь, 21 м завглибшки, у масивних юрських вапняках, приводить у великий зал з бриловим навалом. Вхщний колодязь мае корозшно-провальне походження. Окрiм вертикального колодязя до вхщного залу, що носить iм'я I. Черниша, втiкають ще три субгоризонтальнi притоки, як вгору за течiею звужуються до непрохiдних каналiв. З-пiд навалу униз двома нисхщними гiлками розпочинаеться субгоризонтальна галерея, по дну якоТ проткае майже постiйний струмок з витратою 0,1-2,0 л/с. Галерея мае корозшне походження i закладена уздовж тектошчних порушень з простяганням 270-300°, 340-320°, 50-70°. Дорогою вона розкривае у своТй покрiвлi ряд залiв, ймовiрно гiпогенного генезису. У деяких залах, в т.ч. на стел^ спостер^аються залишки водно-механiчних вiдкладiв у виглядi глинистого та гравшно-глинистого заповнювача. Зокрема у залi Саманти пщ напливною корою з ктькома сталагмiтами спостерiгаеться 0,5-0,7-метрова товща тонкошаруватих глинисто-суглинистих вiдкладiв ймовiрно плейстоценового вку.
Деякi автори зазначають, що у заповнювачi печери "зус^чаються брили аро-зелених серицито-хлоритових палеозойських слан^в" [12-13], проте насправдi на днi вхщного залу та частини галереТ простежуеться контакт мiж вапняками та палеозойськими сланцями. Ймовiрно, що екзотична вапнякова брила, включена у крейдових вщкладах, була там похована разом iз шматком палеозойських порщ.
У водно-хемогенних вщкладах печери простежуються щонайменше двi генерацiТ напливних утворень. Так, у днищi залу Черниша спостерiгаеться розмив давшх напливних вiдкладiв сучасними водотоками. У той самий час на стел^ стшах та пiдлозi вщбуваеться формування сучасноТ генерацiТ напливiв у виглядi сталактитiв, сталагмiтiв, сталагнатiв, гелекти^в, коралiтiв тощо.
В.М. Дублянський [13, 34] зютавляе галереТ Дружби з VIII-VII терасовими рiвнями та датуе Тх раннiм - середнiм плейстоценом. На нашу думку, ряд залiв у Дружбi мають дочетвертинний вк, i лише повторна вадозна проробка основноТ галереТ, що подекуди розкривае давнш порожнини, припадае на шзнш плейстоцен - голоцен.
У печерi зiбранi рештки рецентноТ фауни, представленоТ земноводними (Salamandra salamandra, Rana sp.), хижаками - куниця (Martes martes), борсук (Meies meles), кiт (Felis
domestica); оленем (Cervus elaphus), як втрапили випадково до вертикального колодязя-пастки [21].
Печери скел1 Bíb, серед них Перлинна, Бтих Ctíh, Вiв, Листяна та Забута у сукупност складають едину фосильну гiдрогеологiчну систему. 1'хня морфологiя та закладення у товщi грубоверствуватих вапнякiв, здебiльшого уздовж поверхонь наверствування, свщчать про ix стародавнш артезiанський генезис. Ми проводили шурфування у п. Перлина та заклали розкоп у п. Бтих Стш.
Печера Перлина обстежена у 2006 р. Вщ входу ще висхщний коридор, що починаеться низькою галереею нахиленого поперечного профiлю (рис. 1). Далi потрапляемо у висxiдний зальчик, одна стшка якого вкрита кальцитовим напливом. У щебенисто-суглинистих вщкладах (бiля 20-30 см) залягають викопн костi, переважно печерних ведмедiв (Ursus spelaeus Ros.). Нижче простежуеться стерильний (?) суглинок. Порожнина продовжуеться униз, але заповнена наносами. Матерiал - щебшь, костi, рiдкi включення гальки яшми, пiсковику тощо - очевидно зсипались згори по напливнш ^i (або по поxилiй корiннiй пщлоз^. Окремi костi "впаянГ в напливну кору. Серед остеолопчного матерiалу присутн не лише ведмедi. За даними Г.О. Бачинського, у печерi переважають рештки печерних ведмедiв (Ursus spelaeus) серед кюток куниць (Martes martes), борсумв (Meles meles), лисиць (Vulpes Vulpes), диких котiв (Felis silvestris), твшчних оленiв (Rangifer tarandus), первюних зубрiв (Bison priscus) та ряду дрiбниx хребетних [3]. У шзыших зборах присутнi також ведмiдь бурий [21] та сшоставець (усне повщомлення Р. Варговича).
и Р\
план
J ®
Y X X ^ ^ ХХ х
0 2 4м |Ю
¿O
Ol 3 5
Рис. 1. План та розрiзи п. ПерлинноТ (Топозйомка Ужгородського спелеоклубу «Ыпх»). хх - мiсця знахiдок фаунютичних решток.
Верхнiй шар, який е костеносним, дуже перекопаний та перемшаний. У фунт печери багато корешв дерев. Костi присутнi i в суглинистих вщкладах самоТ верхньоТ камери над напливом. Крм того, у наших зборах з Перлини знайдений перепалений уламок кютки.
Осктьки замешкування людиною Перлини важко co6i уявити, слiд шукати слщи стоянки у Бiлих Стiнах. Звщти матерiал Mir висипатись у Перлину.
Бтя 1100 костей вiд 18 особин печерного ведмедя та шших в^Фв (див. табл. 1) були вилучен пiд час розкопок минулих рош (див. [2, 28], а зараз голоценовий та плейстоценовий матерiал перемшаний. Тому встановити початкову стратиграфш тут не вдалось
Печера Бiлих Ctíh розташована у тiй самiй Скелi Вiв, вище вiд Перлини. Вщкриваеться у пiвденному борту скелi ктькома входами (рис. 2). Закладена вздовж площини наверствування, ймовiрно у нашрному (артезiанському) режимi. Частково заповнена вторинними вщкладами рiзного генезису. Нашi дослщження розпочатi нами у 2006 та 2008 рр. i будуть продовжеш.
Печера мае 5 входiв. Бтя входу №3 ми заклали розкоп (рис. 2). Осктьки пщлога вхщного гроту нерiвна й пiдвищуеться на Зх та Пн вщ входу, нульова вщмпжа була взята умовно.
Розрiз складаеться з трьох основних шарiв:
1 - суглинок рихлий коричнувато-арий з включенням кутастого щебеню - 0,0-0,5 м.
2 - суглинок св^ло-жовтий, сильно-карбонатний, тскуватий, з включенням уламкв научно''' кори (до 10-15 см завтовшки), сталактитiв i сталагмтв - 0,5 - 0,8-1,0 м;
3 - суглинок св^ло-коричневий, грудкуватий, з численними включеннями костей тварин; у покрiвлi - напливна кора 1-2 см; кварцова галька i гравш складають до 5% до об'ему; «обкаташ» галька i валуни вапняку складають до 50%.
Костеносний шар починаеться пщ уламками i плитами напливного кальциту приблизно з -0,8 м. У заповнювачi багато коршня рослин. Кост погано'' збереженост - сильно розтрiсканi, оскiльки перебувають в зонi сезонних коливань температури i часто пронизан тонким коршням дерев. У всiх шарах присутн включення гальки кварцу, яшм, тсковикв тощо, що ймовiрно походять з конгломера^в соймульсько'' свiти. У правш стiнцi шурфу на рiвнi 2-го шару - червонуватий, грудкуватий суглинок.
Кiстковi рештки представленi головним чином зубами, уламками черетв та фрагментами посткрашальних скелетiв печерних ведмедiв (Ursus spelaeus Ros.). Окрiм того нами знайден також моляр та дектька кiсток посткранiального скелету надзвичайно крупного дорослого самця печерного лева (Felis leo spelaea Ros.). Це перша знахщка даного виду в репонк
чг
¿3
^ <=3 ¿^О с?
Вх 1 Вх 2 Вх 3 Вх 4 Вх 5
о сз ср ^ CD с*
2 4 5 8 9 10 12 15
Рис. 2. План та розрiзи п. Бiлих Стш (Топозйомка Ужгородського спелеоклубу «Linx»).
Таблиця 1
Фаyнiстичний склад Mалоyгольського мiсцезнаходження (за [28])
Назви тварин Ктькють
костей особин
Ычниця велика - Myotis myotis Borkhausen 14 4
Заець - Lepus sp. 9 4
Ховрах - Citellus sp. 1 1
Вовчок арий - Glis glis L. 8 2
Хомяк звичайний - Cricetus cricetus L. 1 1
Полiвка люова - Clethrinomys glareolus Schereber 4 2
Слтак - Spalax sp. 1 1
Борсук - Meles meles L. 4 2
Куниця - Martes sp. 1 1
Ведмщь печерний - Ursus (Spelaearctos) spelaeus Ros. 1031 18
Лисиця - Vulpes vulpes L. 2 1
Ют люовий - Felis silvestris Schreber 5 2
Олень твычний - Rangifer tarandus L. 4 3
Бiзон первюний - Bison priscus Bojanus 4 1
Синиця велика - Parus major L. 2 1
Печера Ведмеже 1кло дослiджувалась нами у 2006 р. Вхщний грот орieнтований на швыч. Вхiд широкий. Пiдлога встелена брилами, що обвалились ймовiрно через крюгенне вивiтрювання, та товстим шаром опалого листя. За вхщним гротом - вузький низький хщ, що приблизно через 5 м виводить у невеликий зал розмiром 2х7 м, та 3-4 м заввишки. У стелi промiжного коридору - меандроподiбна щiлина. Дно коридорчика заповнене рихлими наносами щонайменше на 1 м. 1снуе бокове вiдгалуження. Печера закшчуеться заповненням iз карстовоТ брекчи.
При входi у низьку галерею ми заклали шурф глибиною 1,0 м. Забш шурфу вперся у велик брили. Розрiз складений буруватим суглинком з включенням кутастого щебеню. Нижче залягае бiло-сiрий суглинок з «обкатаним» щебенем (тобто щебiнь без гострих кутв). Цей шар дещо ув^нутий вниз. На глибинi 30-35 см субгоризонтально (вщ стiни до стши) залягае сiра верства 3-5 см потужност неясного генезису. Кост - головним чином зуби i фаланги печерного ведмедя, залягають на поверхнi Грунту i в самому верхньому шарi (0-5 см). 1нший шурф глибиною 0,3 м, який ми заклали у центрi залу, не дав жодних результат.
Поряд - нижче по схилу - знаходиться печера Йолкша. У нш Р. Варгович знайшов нижню щелепу борсука, ймовiрно рецентного.
Печера Чур. Обстежена у 2006 р. Один великий зал у скелi на вершит гори. Вхщ -провал у крiвлi печери, дiаметром бтя 1 м та 3 м завглибшки. У печерi можна спостер^ати слiди грандiозного розкопу, проведеного спелеологами. Вш розкривае пiдлогу пiд входом на глибину бтя 3 м. У його розрiзi не виявлено жодних сл^фв костей чи культурного шару. Розрiз складений глинисто-суглинистою товщею з включеннями брил i щебеню метаморфiзованого вапняку. Серед них - брила слюдянистого тсковику -обкатаний валун дiаметром бiля 70 см, а також включення слюдянистого алеврол^у (у вщвалах розкопу). Угору печера виклинюеться та перекриваеться напливними утвореннями.
У товщi суглинку, на глибин бтя 0,5-1,0 м - горизонтально залягають плоск брили кальциту (кальцитова кора) бтя 10 см завтовшки, не виключено, що гидротермального походження. Складаеться враження, що вхщ утворився порiвняно нещодавно - у межах дектькох сотень рокiв (хоча вона вже згадуеться у записах московських по^в), бо акумуля^я матерiалу через нього практично нульова. Вхщ розташований бтя пщшжжя скелi, тож у печерi повинен був сформуватись цiлий осипний конус, чого не спостер^аеться. Немае й масових фаунютичних решток, хоча на сьогодн ця печера е щеальною пасткою.
Карстовий míct. У лiтературi зазвичай описуеться лише один карстовий míct. HaTOMicTb там наявнi аж 3 арки заввишки у людський píct i бiльше, та декiлька MeTpiB завширшки. Розмiри та морфологiя арок свщчить, що цi три мости е рештками стародавньо1 лабiринтовоT артезiанськоT водоносно!' системи.
В.М. Дублянськй та О.О. Ломаев [13] датують найбтьш високо розташованi форми, до яких належать i карстовi мости, раншм плiоценом - раннiм плейстоценом, з чим можна загалом погодитись. З шшого боку, руйнування покрiвлi ктькох крупних (як на даний район) залiв скорiш за все вщбувалось вже в пiзньому плейстоценi. У такому випадку, пщ завалами стелi можуть знаходитись слiди замешкування цих порожнин як троглофтьними хижаками, так i викопною людиною. У 1974 р. експеди^я 1нституту археологiT АН УРС вже закладала там шурф глибиною 3 м, який не дав знахщок. На нашу думку, слщ вщновити спроби пошуку давшх верств у цих порожнинах.
п. Молочний Камшь. Печера вирiзняеться вiдносно значними розмiрами (амплiтуда -до 18 м) серед шших печер репону. Вхiд твденно1 експозицiT. Пщлога вкрита потужною напливною корою (часто рихлою - варiант травертину).
Пщ час археологiчного дослiдження печери 1972 року знайден 25 кам'яних знарядь та два вогнища та числены кiстковi рештки, серед яких переважали кютки печерного ведмедя. Радiовуглецева дата для найнижчого шару в цш печерi складае 25 550±350 рокв (GrN-7761) [9]. На думку дослщниюв, печера слугувала як короткотермiновий табiр для мисливцiв на печерного ведмедя. Проте на нашу думку, навряд що рештки ведмедiв пов'язан з мисливською дiяльнiстю людини.
У печерi е 2-й поверх - понад напливним каскадом, також з глинистими вщкладами, вкритими напливною юркою. У тш глин якiсь дрiбнi тварини (гризуни ?) влаштовують ^6i нори. У викидах ыр виявленi фрагменти костей та зуби печерного ведмедя.
Наше шурфування бтя входу показало лише фрагменти поптьного шару. У трохи темшшому суглинку, що залягае нижче, - фрагментован невизначен кост та зуби печерного ведмедя. У захщному кутi вхiдного гроту - слщи розкопу на глибину бтя 0,5 м збереглась захщна стшка розкопу 1972 р. iз шаром спаленини пщ вивiтрiлою натiчною корою.
Результати та обговорення
На сьогодн з уах обстежених нами печер найбтьший iнтерес з погляду палеогеографiчних реконструкцiй становлять вiдклади печер у o^i Вiв (Бiлих Стiн та шшО, а також печери Дружба та, можливо, Молочний Камiнь.
Так, у п. Дружба найбтьший штерес становлять глинист осади та напливн вiдклади -спелеотеми. Радiоiзотопне дослщження сталагмiтiв у залi Саманти, а також палеомагштний та iншi аналiзи глинистих вiдкладiв, законсервованих пiд кальцитовою юркою у цьому залi дадуть уыкальну iнформацiю не лише про вк вiдкладiв, а й про юторш розвитку природи регiону у плейстоценк Також варто дослiдити петрографо-мiнералогiчний склад наносiв (зокрема, гальки), що збереглись подекуди на стелi другого поверху за ходом Антосяка. У всякому разi необхщно провести подальшi комплекснi палеогеографiчнi дослiдження рiзновiкових вiдкладiв печери.
Вiдклади печер у a^i Вiв представленi здебiльшого субаеральними суглинистими осадами, iз включеннями уламюв корiнноT породи, гальок метаморфiчних порщ, уламкiв стародавнiх (можливо навiть до четвертинних) напливних утворень та кютяних решток пiзньоплейстоценовоT фауни хребетних. Уламки коршних часто заокругленi («обкаташ»), що, на нашу думку е наслщком хiмiчного «обкатування» ймовiрно завдяки розчиненню вапняку фосфатвмюними розчинами.
Вважаеться, що основним джерелом фосфатв у печерних вщкладах е урина, фекалiT та iншi продукти життедiяльностi тварин, i, особливо, гуано кажашв [35]. Т. Кулькова та В. Любш вважають, що фосфаты матерiали тваринного походження накопичуються у природних сховищах (барлоги та л^ва тварин у печерах), виникають iз решток здобичi хижаюв, костей тварин, що загинули природною смертю, погадок хижих птахiв, екскрементв. Особливо багатi на фосфати печерш верстви, що мiстять рештки печерних ведмедiв (так званi cave bear layers) [22]. У нашому випадку фосфатний аналiз вiдкладiв не проводився, проте, виходячи з рясносп кюткових решток у шарi 3 печери Бтих Стiн, можна стверджувати, що осади цього шару збагачеш на фосфати.
Серед фауни печери Бтих Стш та Перлини переважають рештки печерного ведмедя (Ursus spelaeus Ros.). Зуби та кстки цього виду знайдеш також у печерах Гребшь, Молочний Камшь, Прозорих Стiн, Ведмеже 1кло [38]. За результатами датування методом прожарювання, виконаного у 1960-тi роки, вк плейстоценових решток визначений у 100 тис. рокв [2]. За даними AMS 14C датування одна з дат решток печерного ведмедя з п. Перлина (з матерiалiв розкопок 1960-х рокв) склала 45700 +2500/-1900 тис. р.т. (VERA 3736), i ще деклька дат перевищили можливосп радювуглецевого аналiзу (особисте повщомлення Д. Нагель).
Печерний ведмщь е важливою складовою фауни великих ссавцГв пiзнього льодовикiв'я. Бiльшiсть його решток походить з карстових областей, де велик печери використовувались як мюця зимовоТ сплячки ведмедiв. У бвроп протягом останнього зледенiння печернi ведмедi (Ursus spelaeus Ros.) зустрiчались набагато часпше, нiж бурi ведмедi (Ursus arctos L.). Водночас спiвiснування обох видiв протягом кисневоТ ГзотопноТ стади 3 (OIS 3) не ставиться пщ сумнiв.
Так, на територп Польщi рештки печерних ведмедiв знайдеш у печерах Судет, Кракiвсько-ЧенстохiвськоТ височини, Свентокшицьких гiр та Карпат (зокрема Татр i Пенш). З результат AMS 14C датування випливае, що протягом першоТ половини OIS 3 (50-33 т.р.т., калiброванi дати 54-37,5 тис.р.т.), коли кпiмат був вщносно стабiльний та теплий, печернi ведмедi були поширенi бiльш-менш неперервно вщ Судет до Карпат. Бiля 33 тис. р.т. (калiбрована дата 38,5 тис.р.т.) на швшч вiд Судет i Карпат печерш ведмедi ймовiрно зникають, або, принаймнi, Тх чисельнють зменшуеться на наступнi 4-5 тис. рокв. В усякому разi печерш ведмедi тут не переживають останнього льодовикового максимуму (LGM) i вимерли бтя 26 тис.р.т. (калiбр. 31 тис.р.т.) [36].
Загалом даш для Центрально!' бвропи свiдчать, що печерний ведмщь вимер бтя 24 тис. р.т. (або 27,8 тис. р. за калiброваними датами) i не пережив останнього максимального похолодання (LGM). Його зникнення пов'язане з деградацГею його кормовоТ бази, основу якоТ складала рослинна Тжа. Немае достовiрних даних й про те, що цей вид пережив останнш льодовиковий максимум й дешде за межами ЦентральноТ бвропи [37].
Отже, на сьогодш можна вважати, що вщклади, як мiстять неперевiдкладенi рештки печерного ведмедя, не можуть бути молодшими вiд 24-26 тис. р. Отже шар 3 формувався протягом OIS-3, або середньоТ теплоТ фази вюрму (вюрм II).
Значимою е й знахщка решток так званого печерного лева, якого сьогодш все часпше називають степовим левом (Panthera leo spelaeus Ros.). Даш дослщжень з печер ЦентральноТ бвропи [32-33] показують, що ц тварини власне не замешкували глибоких печер, як це робили печерш ведмедi (Ursus spelaeus Ros.) та печерш гiени (Crocuta spelaea Ros.). Кост цих левiв потрапляли у печери або як здобич пен [2009], або внаслщок сутичок iз печерним ведмедем. Як доводить ДщрГх, степовi леви за особливо скрутних обставин пщ час суворих зим, коли шшГ кормовi ресурси були вкрай обмеженi, вдавались до полювання на сплячих ведмедiв та Тхне потомство у печерах. Оскльки таке полювання було не завжди вдалим i лев мГг загинути у сутичцi з дорослим ведмедем, то саме жертви цих сутичок знаходимо iнодi у печерах [33]. Оскльки печерних пен в печерах репону не знайдено, для нашого випадку бтьше пщходить друга штерпрета^я присутност кiсток лева у печерк
1з описаноТ нами палеофаунютичноТ ситуацГТ випливае, що мiсце розкопу пщ час OIS-3 перебувало досить далеко в глибиш скельного масиву, на вщсташ щонайменше декiлькох десяткв метрiв вГд тодГшнього входу. Адже, з одного боку, мiсце зимовоТ сплячки печерних ведмедГв повинно було знаходитись поза зоною сезонних коливань температури на поверхш, а з шшого - подалi вГд входу, щоб убезпечити потомство вщ нападiв хижакiв. СьогоднГ це мГсце знаходиться практично на деннш поверхнГ, над вертикальним урвищем. Це свщчить про штенсивну регресГю (десятки, або й першГ сотнГ метрГв) схилу протягом останшх 25-30 тис. рокГв та активну денудацш вапнякових клГппенГв протягом антропогену.
Висновки
Даш з геолопчноТ будови району, в тому числГ даш бурГння, свГдчать про тектонГчну та геоморфолопчну роз'еднанГсть верхньоюрських стрГмчакГв. Водотривксть порГд, що складають пщфунтя цих стрГмчакв, унеможливлюють пГдтГк до них пщземних вод.
Сучасний рельеф УгольськоТ дтянки також не сприяе розвитку закарстування. Посилаючись на палеогеографiчний аналiз, В.М. Дублянський та О.О. Ломаев вважають, що формування карстових порожнин Угольського району вщбувалось при поглинанн транзитного рiчкового стоку, а моделювання - за рахунок досить бщного живлення шфтьтрацшними та конденсацiйним водами [13].
На наш погляд печери репону мають пол^енетичний характер. З'ясована нами швидкють денудацiТ вапнякових масивiв свiдчить, що у плюцеш - ранньому плейстоцен деякi на сьогоднi iзольованi с^мчаки могли складати единий, а скорш за все декiлька, карстових масивiв з розгалуженою карстовою водоносною системою. За нашими спостереженнями бтьшють порожнин е фрагментами стародавшх (дочетвертинних) карстових артезiанських водоносних систем, якi у плейстоцеш були розкрит денудацiею. Серед шших, на певному етапi мало мюце поглинання транзитного рiчкового соку. Пюля денудацiйного розкриття вапняковi масиви були фрагментован завдяки глибоким ерозшним врiзам, а фрагменти печер що збереглись модифкувались здебiльшого процесами вив^рювання (десквамацiя) та конденсацiйною корозiею, а подекуди (шахта Дружба) зазнали незначноТ корозшноТ переробки сучасними iнфлюацiйними потоками.
Завдяки своТй унiкальностi у репоы Схiдних Карпат, печери Угольського масиву стали цшними колекторами палеогеографiчноТ шформацп. íхнiй потенцiал палеогеографiчних, палеонтологiчних та археолопчних записiв повнiстю не реалiзований. Тому потрiбнi подальшi комплекснi дослщження вiдкладiв цих печер iз використанням сучасних методiв - палеопалiнологiчного, палеомагштного, радiоiзотопних, термолюмiнiсцентного тощо.
Новi палеонтолопчы та археологiчнi вiдкриття у цих печерах також сприятимуть розвитку шзнавального туризму у репонк
Лiтература
1. Антосяк В.М., Довганич Я.Е., Захарчишин Л.Л, Чижмарь Ю.Ю. Карстовые объекты на территории Карпатского заповедника // Проблемы комплексного изучения карста горных стран: Сборник трудов Международного симпозиума спелеологов. - Тбилиси: Мецниереба, 1989. - С. 21-22.
2. Бачинський Г.О., Черниш 1.В. Нове печерне мсцезнаходження викопних хребетних в Укра/нських Карпатах //Допов'д АН УРСР. - 1965. - №12. - С. 1631-1633.
3. Бачинський Г.О. Тафоном/'чна характеристика мсцезнаходжень викопних хребетних в карстових печерах Укра/ни // Ф/'зична географ/'я та геоморфологiя (Карст Укра/ни). -1970. - Вип. 4. - С. 153-159.
4. Варгович Р.С. К изучению фауны беспозвоночных в пещерах Закарпатья // Фауна Схiдних Карпат: сучасний стан i охорона. Матер/'али м/'жнародно/ конференц/ (Ужгород, 13-16 вересня 1993 р.). - Ужгород, 1993. - С. 260-263.
5. Варгович Р., Монич О. Печери i штольнi Закарпаття та /х фауна // Фауна печер крани / За ред. 1.Загороднюка. - Ки/в, 2004. - С. 169-179.
6. Вахрушев Б.А. Палеогеография Крыма в свете новейших карстолого-спелеологических исследования // Культура народов Причерноморья. - 2000. - № 17. - С. 11-18.
7. Вахрушев Б.А. Проблема возрастных датировок в геоморфологии карста // Ф/'зична географ/'я та геоморфологiя. - К.: ВГЛ «Обрп», 2002. - Вип. 42. - С. 86-93.
8. Геология СССР. Т. 28. Карпаты. - М.: Недра, 1966. - 538 с.
9. Гладилин В. Н., Пашкевич Г. А. Палеогеография среднего и позднего вюрма Закарпатья по данным исследований в пещере Молочный Камень // Палеоэкология древнего человека. - М.: Наука, 1977. - С. 106-112.
10. Гофштейн И.Д. Неотектоника Карпат. - К.: Изд-во АН УССР, 1964. - 181 с.
11. Гофштейн И.Д., Краевская А.Л. О структуре Утесовой зоны Карпат // Тектоника Карпат. - К.: Наукова думка, 1966. - С. 34-44.
12. Дублянський В.М., Шутов Ю.1. Походження та гiдрогеологiчнi особливост/' глибинних карстових порожнин Укра/нських Карпат // Природн/' умови та природн/' ресурси Укра/нських Карпат. - К.: Наукова думка, 1968. - С. 166-174.
13. Дублянский В. Н., Ломаев А. А. Карстовые пещеры Украины. - К.: Наук. думка, 1980. -180 с.
14. Дублянский В.Н. 2005. История украинской спелеологи / В.Н. Дублянский. - Пермь-Симферополь, 2005. - 111 с.
15. Иванов Б.Н. Новейшие тектонические движения и развитие карстовых явлений на Украине // Четвертичный период. - 1961. - Вып. 13/15. - С. 240-249.
16. Иванов Б.Н. О некоторых региональных закономерностях развития карста в Карпатской зоне // Материалы VI съезда Карпато-Балканской геологической ассоциации.
- К.: Наукова думка, 1965. - С. 422-431.
17. Иванов Б.Н. Особенности четвертичного карстообразования в горных странах Карпато-Балканской системы // Карпато-Балканская ассоциация: VII конгр. - Белград, 1967. - Т.1. - С. 405-410.
18. Колюшев И. И. О животном мире пещер // Карпатские заповедники. - Ужгород: Карпаты, 1966. - С. 46-53.
19. Коржик В. П., Ридуш Б. Т. Карстово-спелеологическое районирование Украинских Карпат // Пещеры. - Пермь, 1990. - С. 51-57.
20. Крочко Ю. I. Фауна хребетних тварин деяких печер та п/дземель Закарпатсько¡' областi //Про охорону природи Карпат. - Ужгород: Карпати, 1973. - С. 172-174.
21. Крочко Ю. I., Корчинський О. В., Варгович Р. С. Антропогеновi кiстковi захоронення хребетних тварин карстових печер Закарпаття // Фауна схiдних Карпат: сучасний стан i охорона. - Ужгород, 1993. - С. 84-85.
22. Кулькова Т.Ф., Любин В.П. Результаты изучения отложений пещер Кударо I и Кударо III методом фосфатного анализа // Кударские пещерные палеолитические стоянки в Юго-Осетии (вопросы стратиграфии, экологии, хронологии). - М.: Наука, 1980. - С. 45-49.
23. Петров А. Минеральныя воды и лечебныя ванны, соль и горный воскъ, сталактиты и гейзеръ въ Марамороши въ XVI в. Описан/е современника - очевидца. // Карпатск/й край.
- Ужгородъ: Типография Школьной Помощи, 1924. - С. 11-13.
24. Покиньчереда В. Зимове населення кажан/в п/дземних порожнини на територ/i Карпатського б/осферного запов/дника // М/жнародн/ аспекти вивчення та охорони б/ор/зноман/ття Карпат: Мат-ли м/жнар. наук.-практ. конф.). - Рах/в, 1997. - С. 148-153.
25. Покиньчереда В. П/дземн/ зимовища рукокрилих Карпатського запов/дника // Свропейська н/ч кажан/в '98 в Укран/ / П/д ред. I. Загороднюка. - Кив, 1998. - С. 166-172.
26. Р/душ Б.Т. Карстовий морфогенез Стр/мчакового карстового району (Укранськ/ Карпати) // Проблеми геоморфолог/'i / палеогеографа Укранських Карпат / прилеглих територ/й. Матер/али третього м/жнародного сем/нару (Ворохта, 11-14 вересня 2008 року). -Льв/в: ВЦЛНУ/м^.Франка, 2008. - С. 59-67.
27. Р/душ Б. Г/погенний спелеогенез у п/сковикових формацях Укранських Карпат // Ф/зична географ/я / геоморфолог/я. - К.: ВГЛ «Обр/», 2009. - Вип. 56. - С. 123-129.
28. Татаринов К.А., Бачинский Г.А. Пещерные захоронения плиоценовых и антропогенных позвоночных в западных областях Украины // Бюлл. Моск. о-ва испыт. природы, отд. биол. - 1968. - Т. LXXIII. - №5. - С. 114-121.
29. Черниш I. В. Карстов/ печери Закарпаття // Охороняймо природу. - Ужгород, 1964. - С. 21-27.
30. Черныш И. В. По сталактитовым пещерам Закарпатья // Карпатские заповедники. -Ужгород: Карпаты, 1966. - С. 36-45.
31. Шутов Ю.I. Дружба // Укранська географ/чна енциклопед/я. В 3-х т. - К.: УРЕ /м. М.П.Бажана, 1989. - Т. 1. А-Ж. - С. 371.
32. Diedrich C.G. Steppe lion remains imported by Ice Age spotted hyenas into the Late Pleistocene Perick Caves hyena den in northern Germany / Cajus G. Diedrich // Quaternary Research. -2009. - V. 71. - Pp. 361-374.
33. Diedrich C. Cave bear predation by steppe lions in Central Europe - and another reason why cave bears hibernated deeply in caves / C. Diedrich // 15th International Cave Bear Symposium, Spisska Nova Ves (17th-20-th of September 2000). Abstract book. - Bratislava, 2009. - P. 8-9.
34. Dubljanskij V.N. Kras Sovietskych Karpat // Slovensky Kras. - Liptovsky Mikulash, 1977. - S. 322.
35. Ford D.C., Williams P.W. Karst geomorphology and hydrology. - London: Unwin-Hyman, 1989. -601 p.
36. Nadachowski A., Lipecki G., Stefaniak K., Wojtal P. Radiocarbon dates on cave bear (Ursus spelaeus) and brown bear (Ursus arctos) from Late Pleistocene of Poland // Geophysical Research Abstracts. Vol. 12. EGU2010-5815, 2010. EGU General Assembly.
37. Pacher M., Stuart A.J. Extinction chronology and palaeobilogy of the cave bear (Ursus spelaeus) // Boreas. An international journal of Quaternary research. - 2009. - №38. - Pp. 189-206.
38. Ridush B. "Bear caves" in Ukraine / B. Ridush // 15th International Cave Bear Symposium, Spisska Nova Ves (17th-20-th of September 2000). Abstract book. - Bratislava, 2009. - P. 44-45.
В пределах Украинских Карпат подлинные карстовые формы развитые лишь в пределах изолированных известняковых глыб-отторженцев, разбросанных вдоль юго-западного макросклона горного сооружения. Часто эти глыбы пронизаны подземными полостями, которые содержат четвертичные отложения. Морфологический анализ карстовых форм свидетельствует, что они
имеют древний (по меньшей мере, дочетвертичный) возраст начального закарстования, которое было развито на протяжении антропогена. Анализ отложений некоторых пещер и палеофаунистические реконструкции засвидетельствовали значительную скорость (десятки и сотни метров) денудации известняковых массивов на протяжении позднего плейстоцена. Из этого сделанный вывод, что в плиоцене - раннем плейстоцене эти глыбы составляли несколько больших карстовых массивов с разветвленной карстовой водоносной системой. Позже эти массивы были фрагментированы, а фрагменты пещер, которые сохранились, модифицировались процессами выветривания, конденсационной коррозией, и испытали незначительной переработки современными инфлюационными потоками. Благодаря своей уникальности в регионе Восточных Карпат, пещеры Угольского массива стали коллекторами ценной палеогеографической и палеоклиматической информации.
Ключевые слова: карст, пещера, четвертичные отложения, Ursus spelaeus, Украинские Карпаты, динамика рельефа
The only real carbonate karst forms within limits of Ukrainian Carpathians are developed in few isolated limestone blocks, separated from the bottom layers and spread along the south-west macroslope. Often these blocks are penetrated with underground cavities which contain Quaternary deposits. The morphological analysis of karst forms testifies that they have ancient (at least pre-Quaternary) age of initial karst, which was developed during Quaternary. The analysis of deposits of some caves and palaeofaunistic reconstructions showed considerable speed (ten and hundreds of meters) of limestone massifs denudation during Late Pleistocene. The conclusion, that in Pliocene - Early Pleistocene these blocks composed a few larger karst massifs with the extensive karst aquiferous network was done. Later these massifs were fragmented, and fragments of caves, which were preserved were modified by weathering, condensation corrosion, and processed by modern influation streams. Due to their unicity in the region of East Carpathians, the caves of Uglja area became the collectors of important palaeogeographical and palaeoclimatic records.
Key words: karst, cave, Quaternary deposits, Ursus spelaeus, Ukrainian Carpathians, relief dynamic
Поступила в редакцию 21.09.2010 г.
