CC BY
50
philosophy of harmonization of relations between people in the society and between people and nature by means of the ecologization of the legal conscience has been substantiated.
Key words: ecosophy, law, conscience, harmanonization, ecologization, intersubjectivism, post(meta)nonclassicalness.
УДК 340.12
канд. юр. н., В.А.Трофименко
ДЕВ1АНТНА ПОВЕД1НКА ЯК ОСНОВА ЮРИДИЧНО1 В1ДПОВ1ДАЛЬНОСТ1
Публ1кац1ю присвячено фшософсько-правовому обхрунтуванню феномену дев1аци, який розглядаеться автором як базис виникнення юридичног вгдповгдальностг. Автором показано, що внутршнт стан людини впливае на формування гг поведшки шляхом ор1ентацгг на правову чи неправову. Наголошуеться, що з 'ясування причин девгантног поведгнки е одним з моментгв, який як на практицг, так I у науц може допомогти не ттьки б1льш ефективно використовувати науков1 надбання у практичнт д1яльност1, а й перевести гх у б1к наукового обхрунтування профтактичного аспекту юридичног вгдповгдальностг.
Ключовi слова: юридична вгдповгдальнгсть, дев1ац1я, гедонгстична форма дев1аци, песимгстична форма дев1аци, суб'ективне ставлення, морально-правов1 цгнностг.
Постановка проблеми. Порушення громадянином правових норм кра!ни мае тд собою певну онтолопчну причину. Пошук таких причин протиправно! поведшки мае важливе значення як для правово! науки, так i у правозастосовчш дiяльностi. Так, у рiзних галузях права питання про юридичну вщповщальшсть е одним з ключових, наприклад, вчення про вщповщальшсть у кримшальному правь Не дослщивши причини виникнення протиправно! поведшки, дуже важко науково опрацьовувати таю моменти, як спiврозмiрнiсть вщповщальност за скоений злочин, види вщповщальност тощо. Правозастосовча дiяльнiсть ставить сво! завдання - слщчий, прокурор, суддя повинш враховувати психолопчне ставлення громадянина до злочину, з'ясовувати причини злочинно! поведшки, як бшьшою мiрою криються у свщомост людини. Також таке знання може допомогти створити комплекс профшактичних заходiв, спрямованих на шдвищення поваги до права i законодавства.
Стутнь досл1дженост1 теми. Тематика юридично! вщповщальност доволi широко розроблена в таких науках, як теорiя держави i права, кримшальне право, адмшктративне право, трудове право. Однак ус галузевi правовi науки бшьш конкретно звертають увагу
81
на окремi 11 рiзновиди: кримшальна, цивiльно-правова, адмiнiстративна, дисциплшарна i т. iн. Але проблема пошуку неюридичних основ цього феномену не входить до предмету цих наук. Тому саме фшософсько-правовi аспекти ще! проблеми потребують глибокого теоретичного опрацювання.
Метою ще! публшацп е фiлософсько-правове звернення до феномену девiацil, що е бiльш загальним поняттям щодо поняття юридично! вщповщальность Визначення загальних причин вiдхилення поведшки громадянина вiд загальновизнаних норм i правил, питання юридично! вiдповiдальностi, як юридичного рiзновиду девiацil, дозволяе отримати насамперед фшософсько-правове тдгрунтя, а не тшьки юридичну основу.
При фiлософсько-правовому аналiзi порушення правових норм необхiдно звернутись до бшьш широкого термiна - "девiащя", що розумiе пiд собою деяке вщхилення у поведiнцi. Основними формами девiацil можна назвати наступнi: песимютичну i гедонiстичну.
Звертаючись до першо! форми важливо сказати наступне. Через свою бюлопчну незавершенiсть людина е беззахисною перед навколишнiм свiтом i в цiлому, як вид, пристосована до нього набагато гiрше, шж близькi "тваринш родичi". У боротьбi за iснування у не! формуеться здатшсть використання мислення тiльки з прикладною, практичною метою.
У процес людсько! еволюцп такi здiбностi, як розум i воля виникають в силу природно! необхiдностi. Людина мислить i дiе тому, що шстинкт, технiчний iнтелект, який залишаеться в рамках природних шстинктивних завдань, безпосередньо не шдказуе, що вона повинна робити. Ус похiднi вiд розуму феномени - наука, мистецтво i форми культури е лише довгим обхщним заплутаним шляхом до збереження свого виду, який, не дивлячись ш на що, стае бшьш важким через ту ж саму здатшсть мислення. З ще! точки зору причиною появи мов, понять, дiяльностi з розумово! щентифшацп реально ^нуючих предме^в i явищ ^ врештi-решт, держави е бiологiчна слабюсть i безсилля людини з причини неможливост для не! розвиватись виключно на основi законiв природи.
Як одна з провщних людських здiбностей розум е принципом, який просто розбивае волю. Вш, як зазначае Шелер, - "демон, сам черт, сила, разрушающая жизнь и душу". Розум i воля - т два останшх принципи буття, як були б взаемодоповнюючими, якщо б воля людини i И потяги стали б факторами, як реалiзують ще! i цiнностi, а розум - фактором, який дае життю напрямок та мету. Але в рамках девiантноl поведшки вони е двома антагошстичними напрямками. Розум здаеться людиш деяким метафiзичним паразитом, який включаеться у волю, щоб пвдрвати И.
У песимютичнш формi девiантноl моделi поведiнки людина вiдчувае вщврат вiд життя, заснований на шзнанш сутностi явищ. Характерна для
"песимюта" розумна i вольова однобiчнiсть не дозволяе спрямувати результати свого тзнання в позитивне русло. Це можна виразити словами К.Юнга: "Его прежде всего захватывало его собственное варварское существо, он лишался своей индивидуальности" [1, с. 125]. Нав^ь результати цього тзнання стають важкими для не!. Людина при цьому схиляеться до шстинктивного ^нування, схожого з тваринним. 1нстинктивний характер поведшки практично виключае можлив^ть вольово! поведiнки людини, що дозволяе говорити про слабюсть волi. Розум, не маючи механiзмiв практичного втшення, втрачае свое значення i може розглядатись як рудиментарна здiбнiсть людини.
Особливост гедонiстично!' форми девiантно!' поведшки можна символiчно поеднати з богом Дюшсом, який вирiзняеться серед всього шшого своею веселою вдачею (у давньогрецькш мiфологi! вiн iменуеться також Вакхом - богом сп'яншня): "Весело идет по земле Дионис-Вакх. Он учит разводить людей виноград и делать из его тяжелых спелых гроздей вино" [2, с.171]. Основна передумова появи друго! форми девiантно! поведшки, як i першо!, - це можлив^ть пiзнання сутностi явища.
Але, якщо у песимiстичнiй формi пiзнання сутност явища робить людину нездатною до подальшого iснування як особистостi i приводить в бiк поступово! деградацп до тваринного стану, то у другш формi девiантно! поведiнки тзнання сутност явища приводить до осмислено! вiдмови вiд його результатiв, оскшьки метою виступае отримання якомога бшьшого задоволення вiд життя. Людина розумiе, що отримане нею знання шчого не дае для досягнення !! основно! мети. К.Юнг пише: "Дионисийское чувство не чисто, не отвлеченно и не выдифференцировано из сферы влечений, не превращено в тот подвижный элемент, который подчиняется наставлениям разума и отдается ему как послушный инструмент" [2, с.194]. Тому вщбуваеться вщмова вщ розумних i вольових дш, крiм тих, за допомогою яких вщбуваеться пошук нових задоволень.
Формою тако! вiдмови виступае доведення людини до стану, схожого зi станом сп'яншня, очманшня, яке досягаеться рiзними засобами. Такий стан призводить до послаблення розумово-вольових якостей i навггь iнстинктивних захисних механiзмiв. Це i е той стан, що його людина намагаеться отримати - задоволення. Сп'яншня не потребуе додавання великих зусиль: сама людина за власною волею доводить себе до необхщного стану i в ньому ^нуе.
Гедошстичнш формi девiантно! поведшки притаманний постшний пошук нових засобiв, адже людський органiзм мае властивють до звикання, в тому чи^ до дурманiв i задоволень. Це можна назвати своерщним, але однобiчним розвитком. Розум i воля використовуються як засоби отримання задоволення. Фiлософiя, наука i культура в цшому розглядаються як засоби духовного одурманювання.
Якщо у песимiстичнiй формi девiантноï поведшки людина уявляе розум як паразита, який занурюеться в життя та душу, щоб ïx порушити, то в гедошстичнш формi людина знаходить для нього застосування. Тим самим ^нування людини набувае однобiчного, пов'язаного з отриманням задоволення, напрямку. "Визволення" волi вiд розуму вже не дозволяе розглядати поведшку людини як розумну. Воля, таким чином, може бути представлена як "нерозумна".
Розглядаючи концепщю девiантноï поведiнки у призмi права необxiдно зазначити, що девiантна особистiсть здатна як на творче сприйняття й удосконалення навколишнього св^у, так i на його порушення. У правовiй реальностi девiантна поведшка виступае антиподом автономноï поведiнки. Таке протиставлення виникае, починаючи з релт", де свiт перебувае пiд владою двох протилежних начал, якi виражеш через Бога та Диявола [3, с.461-462]. Якщо автономна особистiсть мае своею метою удосконалення, то девiантна чи у деградованому (тваринному) сташ, чи у сташ сп'янiння, бшьш за все здатна на ройнування, що у правi виражаеться через скоення злочину.
Маючи суб'ективну систему морально-правових щнностей, людина або взагалi не сприймае злочин як щось протиправне, або вважае можливють скоення злочину своïм правом, а заборону його (вщповщальшсть за скоення злочину) - посяганням на свою свободу. "Для криминального разума главные цели сосредоточены, как правило, не в самом преступлении, а в смысле и ценностях сверхкриминального характера. Из всех экзистенциалов он выше всего ценит свободу", - вiдмiчають М.1.Панов i В.А.Бачинш [4, с.111]. Слщ врахувати, що в багатьох випадках вона просто не здатна мати ращю у сво1х вчинках з причини сп'яншня або "тваринного стану". Тому кожний протиправний вчинок буде скоюватись з подвшною метою: отримання задоволення й утвердження своеï свободи. Скоення злочину е ^ею дiею, що здатна трансформувати i слабку волю, i "нерозумну" волю у злочинну або "злу", яка виступае джерелом злочинноï поведшки людини.
Для девiантноï поведшки не мае значення результат скоеного злочину: нанесення майнових збитюв або посягання на життя i свободу людини. Такш людиш необхщна сама можливють скоення злочину i це тим бшьше небезпечно, тому що таке дiяння в багатьох випадках не мае нiякоï, навггь злочинноï, мети. Тут людина - це "людина нерозумна", концепщю якоï розробив фшософ Е.Морен. Це людина, яка не мае самосвщомост^ не здатна до самоконтролю, нерозсудлива, деструктивна, одержима химерами, яка не вiдрiзняе мислимого вщ реального [5, с.109].
Злочин, скоений людиною, якш притаманна девiантна поведшка, у бшьшост випадкiв е "безцшьним", що i робить його одним з найбшьш небезпечних, тому що неможливо спрогнозувати мiсце його скоення, мету, якою керуеться злочинець i можливi наслщки. У свою чергу все це призводить до неможливост не тшьки не допустити його, але й проводити
профшактичш заходи. Злочини такого роду на сучасному еташ розвитку укра!нсько! держави стають дедаш численними, i !хня суспiльна небезпека зростае, як зростае i суспiльна небезпека оЫб, що !х скоюють, а, отже, i суспiльна небезпека девiантно! поведiнки. Тому закономiрно, що законодавщ багатьох кра!н, у тому чи^ й Укра!ни [6, с.31], вважають стан сп'яншня обтяжуючою вину обставиною.
1снуе точка зору на злочин, висловлена Е.Дюркгеймом. Вш вiдзначав: "Преступность не только предполагает наличие путей, открытых для необходимых перемен, но и в некоторых случаях и прямо подготавливает эти изменения. Там, где существуют преступления, коллективные чувства обладают достаточной гибкостью для того, чтобы принять новую форму, и преступление подчас помогает определить какую именно форму примут эти чувства" [7, с.43]. Однак тут повшстю пропущена суб'ективна сторона злочину. Умисний злочин як скоений з певною метою необхщною мiрою може виявити деяк прогалини правового регулювання. "Безцшьт" злочини, що скоюються заради самого дiяння з причини вiдсутностi ^е! ж мети, не можуть звернути увагу суспшьства на якiсь недолжи. Це робить девiантну поведiнку найбшьш невизначеною i суспiльно небезпечною. З наведеного вище бачимо, що вивчення девiантно! поведшки людини як об'екта правових дослщв дае можливiсть бшьш повно вивчити злочини, в тому чи^ i такi, якi скоюються у сташ сп'янiння.
Ця поведшка виявляе необхiднiсть юридично! вiдповiдальностi безпосередньо за скоеш злочини, виводить цю необхщшсть з самого злочину, визнае суб'ективну сторону злочину необхщним елементом складу злочину, що закршлено у вггчизнянш правовiй науцi [8, с.149]. "Наказание, карающее преступника, - есть также право, положенное в самом преступнике, то есть в его налично сущей воле, в его поступке", - писав ще Гегель [9, с.147].
Наявшсть "безцшьних" злочинiв говорить про необхщшсть юридично! вiдповiдальностi i за ско!ння злочинiв з формальним складом, коли вщповщальшсть настае за саме дiяння незалежно вiд того, чи е небезпечш наслiдки. Ця позищя сприйнята укра!нською наукою кримiнального права, М.1.Бажанов дае визначення такого злочину: "Это такие преступления, для объективной стороны которых закон требует установления лишь деяния (действия или бездействия). Последствия в этих преступлениях хотя и могут наступать, но лежат за пределами состава, не включаются в состав как признак преступления" [10, с.37].
Подiбнi висновки дозволяють юридичнш наущ бшьш конструктивно шдходити до дослщження суб'ективно! сторони злочину, питань про шдстави юридично! вiдповiдальностi, профшактики злочинностi.
Висновки. Девiацiя, як вид вдаилення вiд унiверсальних правових принцишв поведiнки, виявляе неможливiсть чи небажання людини юнувати в системi загальновизнаних суспiльних i правових цiнностей. Такий шдхщ розумiе пiд собою наявшсть переважно суб'ективних орiентирiв у поведшщ людини. Суб'ективне ставлення показуе зневагу до зовшшшх норм, пiд
якими слщ розум^и рiзноманiтнi норми, створеш не самим суб'ектом. Девiантна поведiнка е небезпечною як для держави в цшому (невизнання юнуючого законодавства), так i для окремо! людини (невизнання особистост як рiвноправного суб'екта). I головною перешкодою для цього рiзновиду поведшки е юридична вiдповiдальнiсть.
Норми юридично! вiдповiдальностi надають людинi можливiсть, по-перше, побачити найбiльш важливi i цiннi для суспiльства i держави суспшьш вiдносини, якi вони охороняють, по-друге, показують невщворотшсть само! вщповщальност як результату протиправно! поведiнки. Ц аспекти вiдповiдальностi повиннi проявляти и профiлактичний аспект бiльшою мiрою тж iншi. Внутрiшнiй свiт людини повинен дати вщповщ на питання: як профiлактичнi заходи мають бiльший вплив на суспшьну думку, що повинен враховувати законодавець та правозастосовчi робггники. Головнi ж з питань: чим керуеться людина при порушенш правових норм i що потрiбно зробити, аби швелювати внутрiшнi чинники порушення права. Вщповад на цi питання можуть дати чимало наук серед яких юридична психолопя, фiлософiя права та один з и роздшв -антропологiя права.
Юридична вщповщальшсть фактично виступае реакцiею суспiльства та держави на девiантну поведiнку, яка в правовш призмi е протиправною.
З цього можна зробити останнш висновок: сама людина своею поведшкою формую майбутнш характер норм юридично! вiдповiдальностi.
Л1ТЕРАТУРА
1. Легенды и мифы Древнего Рима и Древней Греции / [сост. Марьяш И.]. -Кишинев: НПФ «Лита», 1994. - 574 с.
2. Юнг К. Психологические типы / К.Юнг; [пер. с нем. Дубинского Д.Н.]. - Минск: ООО «Попурри», 1998. - 656 с.
3. Бачинин В.А. Философия права и преступления / Бачинин В.А. - Харьков: Фолио, 1999. - 607 с.
4. Бачинин В. А. Достоевский: философия, социология и психология преступления / Бачинин В. А., Панов Н.И. - Харьков: Основа, 2001. - 101 с.
5. Морен Э. Утраченная парадигма: природа человека / Морен Э. // Философская и социологическая мысль. - 1995. - №5-6. - С.104-111.
6. Уголовно-процессуальный кодекс Украины: по состоянию на 20 января 2005 года / Верховная Рада Украины - Неофиц. изд. - К.: Юринком Интер, 2005. - 480 с. -(Бюллетень законодательства и юридической практики).
7. Дюркгейм Э. Норма и патология / Э.Дюркгейм // Социология преступности. -М.: Прогресс, 1966. - 128 с.
8. Рабшович П.М. Основи загально! теори права та держави / Рабшович П.М. - К.: Атка, 2001. - 174 с.
9. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Г.В.Ф.Гегель; [вступ. ст. Нерсесянц В.С.; пер. с нем. Сталпнер Б.Г., Левина М.И.]. - М.: Мысль, 1990. - 524 с.
10. Бажанов М.И. Уголовное право Украины: Общая часть / Бажанов Марк Игоревич. - Донецк: Пороги, 1992. - 144 с.
ДЕВИАНТНОЕ ПОВЕДЕНИЕ КАК ОСНОВА ЮРИДИЧЕСКОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ
Трофименко В. А.
Публикация посвящена философско-правовому анализу феномена девиации, который рассматривается автором как базис возникновения юридической ответственности. Автор показал влияние внутреннего состояния человека на формирование его поведения. При этом делается акцент, что выяснение причин девиантного поведения является одним из моментов, который как на практике, так и в науке может помочь не только эффективно использовать научные разработки в практической деятельности, но и перенаправить их в сторону научного обоснования профилактического аспекта юридической ответственности.
Ключевые слова: юридическая ответственность, девиация, гедонистическая форма девиации, пессимистическая форма девиации, субъективное отношение, морально-правовые ценности.
DAVIATION BEHAVIOUR IS A BASE OF JUDICIAL RESPONSIBILITY
Trofymenko V.A.
This publication is devoted to philosophic and legal rationale of the phenomenon of deviation, which is considered by author as a base of legal liability. The author shows how a human internality has an effect on behaviour shaping. It is emphasized that causation of deviation behaviour is one of the points, which both in practice and in science could help not only to use scientific achievements in practice more efficiently, but to transfer them into field of scientific rationale of preventive aspect of legal liability.
Key words: legal liability, deviation, hedonistic form of deviation, pessimistic form of deviation, personalism, ethical and legal values.
