CC BY
3
УДК 35.82
DOI https://doi.Org/10.35546/kntu2078-4481.2023.4.43
В. М. ДЕМЧЕНКО
кандидат фшолопчних наук, доцент, доцент кафедри державного управлшня i мкцевого самоврядування Херсонський нацюнальний техшчний ушверситет ORCID: 0000-0003-1841-7798
ДЕРЖАВНИЙ 1МПЕРАТИВ ЩОДО МИСТЕЦТВА (ЗА ДОКУМЕНТОМ 1925 РОКУ)
У cmammi проанал1зовано постанову Полiтбюро ЦК РКП(б) «Про полтику парти в галузi художньо' Mime-ратури» eid 18 червня 1925 року як комплекс iMnepamueHux настанов щодо розвитку «ново'» радянськоi («про-летарсько'») лimeраmури (й мистецтва загалом), що висвтлюе, по-перше, провiдну роль партшних оргатв в оргатзацп та конmролi вах сфер сустльного життя, а по-друге - адмiнiсmраmивно-командний стиль таmi орган1зацИ Визначено, що ц настанови насамперед мали вплив на розвиток укра'нсько' лimeраmури, осюльки нацюнальне питання для цiльносmi iмпeрського орган1зму було найбшьш небезпечним, а тому поди 20-тих роюв ХХ сmорiччя можна проектувати на сучасне протистояння Укра'ни з Росiею.
Автором з'ясовано, що в посmановi подано вiдповiднi режиму правила й обмеження щодо лтературно' твор-чосmi, зокрема вже спостершаеться тенден^я до дотримання одте' «лтп» радянського мистецтва, де «селян-сью» письменники перебувають у ролi тих, кому допомагають, а «попутники» - тих, кого поmрiбно тертти, шукаючи шляхiв до 'хньо' «пролетаризацп». Зазначено, що в подальшому, коли лтератор раптом вОкилявся вiд «генерально'лтп»радянсько'iдeологiiтим, що висвтлював соцiальну несправедливкть або етногенезт тенденцИ, вт був не лише i-зольований вiд суспшьства, але й публiчно засуджений зуалякими додатковими ярликами на кшалт «пemлюрiвeць», «махновець» або й особистим ярликом (наприклад, сmалiнський «хвильов1зм» щодо М. Хвильового).
Робиться висновок, що проанал1зована постанова е пeрeхiдним документом до конкретно маркованих як iмпeраmивнi вiд радянсько'1' влади акmiв, за якими вiдбувалися вже безпосередт репреси щодо лimeраmорiв, зокрема й укра'нських.
Ключовi слова: постанова, парmiя, iмпeраmивнi риси, пролетарська, селянська лтература, ттел^енщя.
V. M. DEMCHENKO
Candidate of Philological Sciences, Associate Professor, Associate Professor at the Department of Public Administration
and Local Self-Government Kherson National Technical University ORCID: 0000-0003-1841-7798
STATE IMPERATIVE ON ART (ACCORDING TO DOCUMENT OF 1925)
The article analyzes the Resolution of the Politburo of the Central Committee of the RCP (B) «On the Party's Policy in the Field of Fiction» of June 18, 1925 as a set of imperative guidelines for the development of «new» Soviet («proletarian») literature (and art in general), which highlights, firstly, the leading role of party bodies in the organization and control of all spheres ofpublic life, and secondly - the administrative-command style of such an organization. It is determined that these guidelines primarily influenced the development of Ukrainian literature, as national issues were the most dangerous for the integrity of the imperial organism, and therefore the events of the 1920s can be projected on the current confrontation between Ukraine and Russia.
The author finds that the Resolution sets out the rules and restrictions on literary creativity, in particular, there is already a tendency to adhere to one «line» of Soviet art, where «peasant» writers are in the role of those who help, and «companions» - those, who must be tolerated, looking for ways to their «proletarization». It is noted that later, when the writer suddenly deviated from the «general line» of Soviet ideology by covering social injustice or ethnogenetic tendencies, he was not only isolated from society, but also publicly condemned with all sorts of additional labels like «Petlurivets», Makhnovets» or a personal label (for example, Stalin's «khvylovizm» about M. Khvylovyi).
It is concluded that the analyzed Resolution is a transitional document to those specifically marked as imperative by the Soviet authorities, according to which direct repressions against writers, including Ukrainian ones, have already taken place.
Key words: resolution, party, imperative features, proletarian, peasant literature, intelligentsia.
Постановка проблеми
Пильна увага з боку тоталитарно! влади саме до украшсько! культури йде ще ввд чаав Т. Шевченка, коли став-лення до нього ввдбивало не лише роль власне свгточа украшського етносу, але й провщника незалежносп. I якщо в тш ютори присутнш ще й особистий штерес монарха (не визначений до шнця дослвдниками), то в подальшому
до будь-якого укра!нського митця, який не вкладався в розроблеш режимною системою правила й обмеження (про що i як писати, як вщтворювати реали життя, кого славити тощо), застосовувалися найсуворiшi каральнi заходи. Уважаемо, що все ж таки головною пересторогою тогочасно! влади був тотальний контроль саме над Укра!ною - i не лише як територiальною частиною iмперi! (росшсько! та советсько!), а як iсторичним базисом, декларованим у XVIII сторiччi як початок «велико! держави». I базисом як державним, так i релiгiйним, що, можливо, ставилося навiть вище. Сьогодш ж уже всiм зрозумiло, що термш «Мала Росiя» означав автохтонну укра!нську територш з назвою Русь - давню з вшэвими юторичними традицiями (як Мала Азiя, Мала Вiрменiя тощо), а «Велика Роая» - цiлинну нову землю - ще без давнiх традицiй i вторично! слави. Зрозумiло, що дер-жавний конгломерат iз новою назвою Укра!на, але комплексом отих юторичних давностей i славностей дуже дратував iмперських iдеологiв й особисто самодержщв. Зрештою це призводило до рiзноманiтних репресiй як щодо окремих оаб - укра!нських дiячiв, так i щодо такого феномену, як укра!нська нацiональна мова. А оск1льки головними проводниками ще! мови були митщ слова - лiтератори, то до них було прикуто пильну увагу iдеологiв iмперil - як Росшсько!, так i Советсько! (ввдразу зауважимо, що термiн «радянська» не ввдповщае сво!й сутностi, адже декларована бшьшовиками влада рад була фiкцiею, а реальна влада належала партi!). Саме тому самодер-жавство час ввд часу забороняло будь-яке публiчне постання лiтератури укра!нською мовою, а советська влада валякими засобами обмежувала чи вихолощувала iдеологiчно укра!нську художню литературу.
Аналiз останнiх досл1джень i публжацш
Зважаючи на вищенаведенi чинники, можемо зауважити неймовiрну актуальнiсть цих колiзiй, оск1льки пиль-ний погляд московських владних структур на сучасну Укра!ну, незбагненнiсть !хнiх военних задумiв, нескшчен-ний iнформацiйний тиск на укра!нське суспiльство - вiд пострадянських громадян до власне укра!нського молодого поколшня - залишаються найбiльшою небезпекою для укра!нсько! державностi. Тому провщт укра!нськi вченi - фiлософи, политологи, лiнгвiсти - виявляють цю небезпеку для укра!нсько! iдентичностi (навiть юнуе термiн «вдентицид») i пропонують засоби для и уникнення. Так, ще 1968 року Павло Штепа описав небезпеку мовно! iнтерференцi! та духовно! асимшяцп на всiх рiвнях етшчних стосунк1в - вiд ментального до економiчного й полiтичного [5]. Його думки продовжуе 1ван Дзюба вже в наш часи незалежностi, протиставляючи системи духовних цiнностей укра!нцiв i росiян i виявляючи европейську генезу перших i азiйську - других [1]. У свою чергу Галина Могильницька описуе факти «историчного мародерства» росшсько! iмперською силою культурних здобутшв укра!нцiв [2], а Лариса Масенко - факти репресування само! укра!нсько! мови, безпосередньо назива-ючи це лшгвоцидом [3]. Тобто все, що пов'язано з утисканням нацiонально! мови та культури укра!нцiв, стано-вить сьогодш не лише науковий штерес, але i правовий фактаж для подальших обвинувачень у злочинах проти людства советсько! влади.
Формулювання мети досл1дження
Саме тому метою ще! статтi визначаемо аналiз iмперативного iдеологiчного впливу на розвиток укра!нсько! лiтератури у 20-тi роки ХХ сторiччя з проекцiею на сучасне протистояння Укра!ни з Роаею.
Викладення основного матерiалу дослiдження
Вщповвдно до ввдзначених вище режимних правил й обмежень щодо лгтературно! творчосп загалом у «союзЬ» та зокрема в укра!нському його складнику, ввд держави передбачалися не лише покарання, а й заохочення: сум-лшним щодо влади митцям надавалися валяю пшьги, зокрема з вирiшення побутових проблем (квартири, пайки, спецлiкарнi, курорти, службовi автомобiлi, дачi тощо), тобто сприяння у ще бiльш продуктивнш !х працi в галузi щеолопчного впливу на народнi маси. З шшого боку, створювався й вщповвдний контекст сприйняття й розу-мшня цього населениям: для народу, який таких пшьг не мав, але мусив також виявляти продуктивну працю, митцi - письменники, поети, композитори, режисери, художники тощо - мали iмiдж ледь не геро!в, елгги, яка не лише розважае трудiвника, але й навчае його та навгть бере участь у державотворенш у статусi народного депутата чи займае державнi певнi посади (як Олесь Гончар, Павло Тичина, Микола Бажан чи Олександр Корншчук).
I тому коли такий лгтератор раптом ввдхилявся ввд «генерально! лшп» советсько! щеологи, натякаючи на сощальну несправедливiсть або етногенезнi тенденцп, вш мав не лише бути iзольоваиий ввд суспiльства, але й публiчно засуджений, отримуючи при тому ще й усшяш додатковi ярлики на кшалт «петлюрiвець», «махно-вець» або й особистий ярлик (як-от неолопзм «хвильовiзм» з уст Йосифа Сталша щодо Миколи Хвильового).
Принагiдно зазначимо, що ва тогочаснi дiячi, прiзвища яких ще донедавна були закарбоваш в системi укра-!нсько! мшротопошмп (20 рок1в в умовах декларативно «незалежно! Укра!ни»!), були активними виконувачами партiйних указiвок у галузi культури й освгги. Цi колiзi! вщбито в численних документах - постановах, матерь алах з'!здiв тощо, а також безпосередньо в !хшх творах, що входили в освггш програми, ставали сценарiями до кiнофiльмiв, тобто отримали публiчну реалiзацiю. Одним iз таких документiв е постанова Политбюро ЦК РКП(б) «Про полiтику партп в галузi художньо! лiтератури» вщ 18 червня 1925 року, яку ми взяли для аналiзy Спробуемо розглянути цей документ у сена виявлення iмперaтивних положень вiд влади та прокоментуемо !х вiдповiдно до сучасних полгтичних тенденцiй i лопки. Вiн саме й побудований таким чином, що акцентуе на полгтичних гаслах i концептах, а не на якихось конкретних заходах. Тобто е бшьшою мiрою стрaтегiею, а не тактикою.
По-перше, в постaновi зазначаються конкретш и виконaвцi - «товaришi Варейк1с, Бухарш, Луначарський, Раскольников, Лелевич», а також Троцький як остаточна / затверджувальна iнстaнцiя в цьому питaннi [4]. По-друге, розподiлимо текст на окремi тези, у яких саме й закладено основнi зaвдaния означеним «товаришам».
Теза 1. «Пiдйом мaтерiaльного добробуту мас за остaннiй час, у зв'язку з переворотом в умах, виробленим революцiею, посиленням масово! активносл, гiгaитським розширенням свiтогляду тощо, створюе значне зростання культурних запитв i потреб» [4].
У цьому повною мiрою демaгогiйному висловi (ввдповщт маркери - вiддiеслiвнi форми «шдйом», «переворот», «розширення») мiститься дух революцшно! романтики, який щиро сприйняли на Зaходi, зокрема в США, де саме так виникла дещо дивна симпапя до молодо! бшьшовицько! кра!ни (наприклад, був пОдданий обструкцп Джордж Орвел, який бачив у цьому початок тоталитаризму, до того ж - у всьому свт). Утiм ця симпaтiя зрештою призвела до перемоги над Шмеччиною у другш свiтовiй вiйнi, адже США здшснив суттеву допомогу советськ1й кра!ш зброею, продовольством i зрештою другим фронтом. Цей комплекс фОктивних перемог революцп бОльшо-вицька iдеологiя називае «культурною револющею», що е «передумовою подальшого руху до комунiстичного суспшьства» (дещо пiзнiше до ще! тези буде додано обставину «у всьому свт», що також стала одним iз чиннишв початку Друго! свггово! вiйни).
Теза 2. «Частиною цього масового культурного зростання е зростання ново! лiтерaтури - пролетарсько! та селянсько! насамперед, починаючи вiд !! зародкових, але в той же час небувало широких за сво!м охопленням форм (робкори, сшькори, стшгазети тощо) i к1нчаючи iдеологiчно усввдомленою лiтерaтурно-художиьою про-дукцiею» [4].
Знову-таки акцентуемо на демагоги, висловлено! в гшершмшних формах («масове зростання», «небувало широш») та нових термiнaх («робкори», «сшькори», «стшгазети»), як зрештою швелюються термiном з еконо-мiки «продукщя» та полiтичною ознакою «iдеологiчно усвщомлена» стосовно лiтерaтури, що aпрiорi передбачае духовну сутнiсть i нaповненiсть. Тобто вс тогочaснi iмперaтивнi маркери - «посилення», «aктивiзaцiя», «переви-щення плану» тощо - належш й до духовно! сфери, адже також щеолопчно зумовлеш Ще одну фaльсифiкaцiю (поряд iз головними термiнaми «радянська влада», «комушзм», «соцiaлiзм», «сiльськогосподaрськa aртiль», яш не вiдповiдaли сво!й сутностi) видшяемо тут - ототожиення у правах «пролетaрiв i селян», що насправд було нерiвним, адже робiтники вже через сам стереотип «творщ революцп», «гегемон» тощо були вищими у правах, селяни ж фактично були в рабськш залежносп (не мали навиъ пaспортiв) i крiпоснiй прив'язщ до колгоспу, що зрештою призвело до кiлькох голодоморiв.
Теза 3. «Процес народження i змiцнення ново! буржуази... неминучий, хоча на перших порах не завжди усвiдомлений потяг до не! частини старо! та ново! штелтенцп; хiмiчне видiлення з громадських глибин нових i нових щеолопчних aгентiв цiе! буржуaзi!, - усе це мае неминуче позначатися i на лiтерaтурнiй поверхнi сус-пiльного життя» [4].
Цiею тезою поступово подводиться до розумiння потреби владно! прерогативи, i саме в лгтератур^ хоча засто-сування термша «iдеологiчнi агенти буржуaзi!», що вщверто негативно конотований, виправдовуе подальше ска-сування ленiнсько! оде! розвитку малого бiзнесy Звертаемо увагу також на прив'язку до цього негативу й штель генцi!, причому «старо! та ново!» - для можливосп подальшого !х репресування (що й трапилося, незважаючи на принaлежнiсть до комушспв, геро!зм, посади тощо). Недарма у шнофОльмО «Чапаев» 1934 року в одному з ешзо-дОв солдат презирливо називае стрш бiлогвaрдiйських офщерОв «iнтелiгенцiею». Так упроваджувалися потрОбш щеолопчш стереотипи у свщомосп пересчних громадян (до речО, останне слово також було негативно коното-ване - саме «громадянином» називали злочинця на противагу «товаришу», О фраза «ви нам не товаришЬ» була рОвносильна називанню ворогами).
Теза 4. «Таким чином, як не припиняеться у нас класова боротьба взагалО, так точно вона не припиняеться О на литературному фронп» [4].
ВислОв приводить зрештою до усвщомлення того, що й литератор тепер стае об'ектом щеолопчного контролю та Омперативного тиску. Зауважимо, що перед цим функщювали рОзномаштш творчО спшки з рОзними концептами й напрямками (робгтничО, селянськ1, учшвсьш тощо), вОдбувалися ввдкрип дискусп на сторшках преси, писалися реальш критичш стат. Шсля ще! постанови буде вже лише одна спшка, концептуально обмежена, члени яко! будуть критикуватися лише з одного боку - вщповвдно до вказОвки партшних оргашв, а шсля того - тдлягати жорсткому покаранню у формО вислання на швшчний схОд кра!ни, куди в часи Омперп висилалися найбшьш небез-печш злочинщ - убивщ та терористи. Тому аналОзована постанова беззаперечно констатуе: «немае О не може бути нейтрального мистецтва» О «форми класово! значущосп мистецтва взагалО, О лгтератури зокрема, несшнченно бшьш рОзномаштш», що вщповвдае сталшському «хто не з нами - той проти нас». Тобто залишаеться одне - сла-вити револющю, чинну владу й незмшного диктатора.
Теза 5. «Якщо до захоплення влади пролетарська парпя розпалювала класову боротьбу О вела лшш на вибух всього суспшьства, то в перюд пролетарсько! диктатури перед парпею пролетарОату сто!ть питания про те, як ужи-тися з селянством О повшьно переробити його; питания про те, як допустити ствпрацю з буржуазОею О повшьно
виткняти ïï; питания ^о те, як поставит на cлyжбy peволюцiï тexнiчнy i 6удь-яку iншy iнтeлiгeнцiю та щеоло-гiчно вiдвоювати ïï у бypжyазiï» [4].
У цiй тeзi потpiбно видiлити пepexiд ввд ^ов^ного на той чаc тepмiна «пpолeтаpcька диктатypа» до нeчаcто викоpиcтовyваного «пpолeтаpcька паpтiя», що е бiльш ^авильним у ceнci ïï кepiвноï pолi (далi фiкcyютьcя завдания c^e парти бiльшовикiв), пpотe також фiкцieю щодо ознаки «пpолeтаpcька», адже жодного pобiтника в нiй пepвинно не було, а були лише ^офе^т peволюцiонepи й ycвiдомлeнi тepоpиcти. Що ж до ceлянcтва, то ми вже вщзначали вище фейкову пpиpодy уваги до нього, адже до 1961 pокy (як i cто pокiв до того) ceляни були за^ип в мicцяx cвого пpоживания, де вони були ^и^тлет до cвоï'x колгоcпiв (тобто peально кpiпаки).
Теза 6. «Пpоцec пpоникиeния дiалeктичного матepiалiзмy в абcолютно новi галyзi (бюлогш, пcиxологiю, ^и-pодничi науки взагалГ) вже почавcя. Завоюваиня позицiй в галyзi xyдожиьоï' лiтepатypи точно так же pано чи пiзно мае стати фактом» [4].
У цш тeзi iмпepатив «мае cтати фактом» iз бeзальтepнативною конкpeтизацieю «pаио чи тзно» позначае вже cфepy кepyвання xyдожиьою лiтepатypою, що також визначаeтьcя як завдання тieï «пpолeтаpcькоï парти». Тобто вона кepye вciм - економжою, кyльтypою, cпоpтом, наукою (як ^и^адною, так i акадeмiчною), оcвiтою, ще багато чим, а тому й лiтepатypою. Документально ж така кepiвна pоль паpтiï дeклаpyeтьcя лише 1977 pокy (! -емощя моя - В.Д.), що вчepговe доводить фeйковicть cовeтcькоï' пpопаганди.
Теза 7. «.. .вш [пpолeтаpiат] не м^ pозpобити нi питань пpиpодно-наyковиx, m тexнiчниx, так cамо як вш, клаc кyльтypно пpигнiчeний, не ми- виpобити cвоeï xyдожиьоï лiтepатypи, cвоeï оcобливоï xyдожиьоï фоpми, cвого стилю» [4].
Тут уже обгpyнтовyeтьcя потpeба виpоблeния cвого xyдожиього cтилю, який вiдповiдатимe загальнiй концеп-цiï «д!алектичного матepiалiзмy», тобто даeтьcя пpоcтip для дiяльноcтi не лише лiтepатоpам, а й публщистам i кpитикам, як також мycили «твоpити» в читст pамцяx «матepiалiзмy» та «колeктивiзмy», в^обивши новий cтиль «cоцpeалiзм» (тобто е peалiзм i якийcь iнший - звюно, бypжyазний, бо вiдкидати Бальзака, Толстого чи recce, не дозволяючи ïx читати, немае можливоcтi). 1з логiчного боку, опиcаиа cитyацiя дещо не лопчна, адже «пpолeтаpcький» пжьменник iз таким виpоблeним пвд кepiвництвом паpтiï бiльшовикiв cтилeм пepeважио не був pобiтником за пpофecieю, а часто навпаки - iнтeлiгeнтом за поxоджeнням, i тому не був ^игиченим й обмеже-ним у ce^i оcвiти.
Теза 8. «Вищеотазаиим мае визначатиcя полiтика кepiвноï парти пpолeтаpiатy в галyзi xyдожиьоï лiтepатypи. Сюди наcампepeд належать так! питания: ^введ^шеи^ мiж пpолeтаpcькими пиcьмeнниками, ^ля^ькими пиcьмeнниками i так званими «попутниками» та шшими; полiтика паpтiï' щодо c^rn пpолeтаpcькиx пжьмен-нишв; питания ^итаки; питания пpо cтиль i фоpмy xyдожиix твоpiв i методи в^обления новиx xyдожиix фоpм; наpeштi, питания оpгаиiзацiйного xаpактepy».
Звepтаeмо увагу на питания «cпiввiдношeния», адже це cтоcyeтьcя вже кiлькicниx вимipiв, тобто парт!я визна-чатиме кiлькicть пpолeтаpcькиx i ceлянcькиx пиcьмeнникiв, щоб вони вщповвдали якiйcь потpiбнiй пpопоpцiï. Це не дуже вiдповiдаe cyтноcтi пи^мен^^а як дyxовноï' cфepи, де багато отощанного, заcнованого на твоpчiй намаза Те cамe cтоcyeтьcя й подальше iмпepативiв пpо контpоль над стилем, фоpмою, кpитикою й навiть «методами в^обления», тобто шби говоpитьcя пpо виpобництво пeвноï пpодyкцiï'.
Теза 9. «Селянки пиcьмeнники мають зycтpiчати дpyжиiй пpийом i коpиcтyватиcя нашою безумовною тд-тpимкою. Завдаиня полягае в тому, щоб пepeводити ïx кадои на peйки пpолeтаpcькоï' вдеологи, аж н!як однак не вшравлюючи з ¡Аньо].' твоpчоcтi ceлянcькиx лiтepатypно-xyдожиix обpазiв, як! i е нeобxiдною пepeдyмовою для впливу на ceлянcтво» [4].
У цш тeзi надает^я увага митцям, як! опиcyвали аль^ку тематику. Пpотe загадкову кол!зш «^ляжьи лгте-pатypно-xyдожиi обpази на peйкаx пpолeтаpcькоï iдeологiï» чимало пиcьмeнникiв зpозyмiли як певний мiкc циx двоx площин (напpиклад, Mиxайло Шолоxов з! cвоeю «Шдиятою цшиною», яка cтавилаcя в тeатpаx i навiть cm-валаcя як опepа). Укpаï'нcькi птеьменники взагал cпpиймалиcя попepваx лише як «^ляжьи», а з шшими темами каpалиcя (як Микола Хвильовий).
Теза 10. «Щодо «попутнишв» потpiбно мати на уваз! таке: 1) ïx дифepeнцiйованicть; 2) значения багатьоx !з ниx як квалiфiкованиx фаxiвцiв лiтepатypноï тexнiки; 3) можливicть коливания cepeд цього пpошаpкy пжьмен-нишв» [4].
У цш тез! говоpитьcя ^о «попутнишв» (евфем!зм до пepeважио «штелтеипв») з! зазначениям обcтавин, як! можна в подальшому фiкcyвати в cyдовиx piшeнияx («можливicть коливания») та в добоpi до лав пиcьмeнництва («дифepeнцiйоваиicть», «квал!фжоваш фаxiвцi»). Дал! наявна б!льш конкpeтна теза «вiдciваючи антипpолeтаp-й аитиpeволюцiйнi елементи», xоча й потpiбно «тepплячe cтавитиcя», «допомагати» та мае бути «тюна това-pиcька cпiвпpаця».
Теза 11. «Щодо пpолeтаpcькиx пиcьмeнникiв паpтiя мае зайняти таку позицш: вciляко допомагаючи ïx зpоc-таиню i вciляко ïx пiдтpимyючи, паpтiя мycить попepeджати вciма зашбами пpояв комчванcтва cepeд ниx як найбшьш згубного явища» [4].
Тут фшсуемо один Оз найбшьш лицемОрних виявОв советсько! системи - !! самокритику. Зокрема «комчванство» позначае, певно, зарозумшсть О зверхшсть партшщв стосовно шших. ДалО конкретизуеться: «валяко боротися проти легковажного О зневажливого ставлення до старого культурного спадку, а також О до фахОвщв художнього слова», а також робляться вже конкретш настанови в дус всезнаючо! парти: «широке охоплення явищ у всш !х складносп», «не замикатися в рамках одного заводу», «бути лгтературою не цеховою, а великого класу, що веде за собою мшьйони селян» Оз пОдсумуванням «такими мають бути рамки змОсту пролетарсько! лгтератури» [4]. Тобто поступово в постановО нагнетания доходить до Омперативу, а «зарозумшсть» саме О проглядае з перелОчених вказОвок партп як проводного фахОвця у всьому. Це не дивно, адже сам Сталш уважав себе (як й шшО диктатори) знавцем будь-яко! теми - наприклад, мовознавчо!, з яко! в нього навггь е книга.
Теза 12. «Вищесказаним загалом визначаються завдання критики, що е одним з головних виховних знарядь в руках партп» [4]. Цей Омператив пояснюеться як неприхована належшсть лттературно! критики до сфери д1яль-носп партп. А тому «комушстична критика мусить нещадно боротися проти контрреволюцшних проявОв у лгте-ратурО», до яких вОдносить зокрема «шбералОзм». I тут же те зазначене вище лицемОрство: «Комушстична критика мусить вигнати зО свого побуту тон лгтературно! команди», «рОшуче вигаияти зО свого середовища всяке претен-зшне, нашвграмотне й самовдоволене комчванство». Якщо це «чванство» й не виходило на масового читача, то в усякому разО й не каралося, як реальна критика (до яко! навггь придумано було диференщальний ввдповщник «критиканство»). Звертаемо увагу також на додатковО ознаки до традицшних термшв, що так властивО «пролетар-ськ1й» новомовг критика не просто сама по собО, а комушстична.
Теза 13. «Керуючи лгтературою загалом, партя так само мало може тдтримувати будь-яку одну фракцш лгтератури» [4], що вказуе на те, що ще не настав час, коли не буде рОзних «фракцш», а буде одна спшка письмен-нишв. Проте далО говориться, що той «стиль, вщповвдний епоа, буде створено, але вш буде створений шшими методами, О ршення цього питания ще не намгтилося», де вщзначаемо Омперативно марковану дОеслОвну форму «буде створено» О загадкову страхиливу «буде створений шшими методами», про як1 нам уже вщомо. То була диференщац1я - тому митцю до сшлки, а тому - до СибОру. I знаючи характер пе! партп, ми переконаш, що ршення про одну спшку вже було завчасно ухвалене, О список перших жертв того ущшьнення письменницького кола був уже готовий.
Теза 14. «Тому партя мае висловлюватися за вшьне змагання рОзних угруповань О течш в цш сферЬ» [4]. Вщповвдно до наведеного нами вище знову бачимо лицемОрну гру у справедливу владу, що вОдкидае «казенно-бюрократичш псевдоршення», «монополш на лгтературно-видавничу справу», О вони вже через калька рошв стали реальними й буденними, як О «некомпетентне адмшютративне втручання в лгтературш справи» (теза 15). У тому ж стилО можна назвати це псевдосамокритикою. I взагалО вс оп «псевдо» характеризують саме владу партп бОльшовишв, психологш самого диктатора, висуваш ними цшносп й ознаки, що ми бачимо сьогодш - у пер-шш чверп XXI столгття - у декларащях О меседжах росшсько! щеологп. Повне лицемОрство й фшцш.
Уа наведеш вище положения постанови зводяться до декларування головно! функцп парти у сферО художньо! лгтератури - контролю через засоби лгтературно! критики, а також до потреби масового охоплення лгтературою робгтнишв О селян через вироблення ново! форми, стилю («соцреалОзму»). Також наявна й теза про розвиток лгтератури народОв «нашого Союзу» (теза 16), що було формально реалОзоваио, але знов-таки - у декларативно встановлених межах означеного стилю.
Висновки
Отже, проаналОзувавши видшеш тези з постанови вОд 18 червня 1925 року, можемо зробити так загальш висновки: демагопчний характер такого Омперативного документа виявляеться в маркерах - вщдОеслОвних формах «шдйом», «переворот», «розширення», словосполученнях «культурна револющя», «рух до комушстичного суспшьства», оцшних формах «небувало широш», «масове зростання», нових термшах («робкори», «сшькори», «стшгазети»), як зрештою швелюються термшом з економОки «продукщя» та полгтичною ознакою «щеолопчно усвщомлена» стосовно лгтератури, що апрюрО передбачае духовну сутшсть О наповнешсть. Також уже наявш в таких документах негативно конотоваш ярлики на кшалт «Одеолопчш агенти буржуази», «контрреволюцшш прояви в лгтературО» (до яких зокрема вщнесено лОбералОзм). Виявлено ознаки лицемОрно! Одеолопчно! политики, у межах яко! парт1я вдаеться навгть до формально! самокритики, О тут-таки виявляе п критиковано вище риси в наступних Омперативах, де самовпевнено дае настанови щодо вибору стилю, форми, методОв створення худож-шх творОв, вираховуе к1льк1сний баланс мОж пролетарськими й селянськими письменниками й дае !м «фаховЬ» поради. Також говориться про перспективи утворення одше! сшлки митщв слова на тсщ к1лькох рОзномаштних, хоча це питания давно виршене, як О сумна доля тих письменнишв, як не ввОйдуть до !! складу.
Загалом же проаналОзована постанова е перехвдним документом до подальших конкретно маркованих як Омпе-ративш акпв вОд советсько! влади, за якими вже вщбувалися репресО! щодо лОтераторОв, зокрема й укра!нських.
Список використаноТ лггератури
1. Дзюба I. Микола Хвильовий: «A3itfrcbKHÜ ренесанс» i «Психолопчна Европа». URL : https://dt.ua/CULTURE/ mikola_hviloviy_aziyatskiy_renesans_i_psihologichna_evropa.html
2. Масенко Л. Т. Украшська мова у ХХ CTopi44i: icTopiH лiнгвоциду. Кшв : КМ Академiя, 2005. 399 с.
3. Могильницька Г. Мiфотворчiсть як обгрунтування iсторичного мародерства. Броварi: Украшська щея, 2009. 184 с.
4. Постановление Политбюро ЦК РКП(б) «О политике партии в области художественной литературы» (18 июня 1925 г.). URL : http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/USSR/1925.htm
5. Штепа П. Московство, його походження, змют, форми й юторична тяглють. Ч.1. Торонто: Вид. С. Стаси-шина, 1968. 345 с.
References
1. Dzyuba I. Mykola Khvyl'ovyi: «Aziyats'kyy renesans» i «Psykholohichna Evropa» [«Asian Renaissance» and «Psychological Europe»]. URL : https://dt.ua/CULTURE/mikola_hviloviy_aziyatskiy_renesans_i_psihologichna_ evropa.html
2. Masenko L. T. (2005) Ukrayins'ka mova u KHKH storichchi: istoriya linhvotsydu [The Ukrainian language in the 20th century: the history of linguicide]. Kyiv : KM Akademiya, 399 s.
3. Mohyl'nyts'ka H. (2009) Mifotvorchist' yak obgruntuvannya istorychnoho maroderstva [Myth-making as a justification for historical looting]. Brovari: Ukrayins'ka ideya, 184 s.
4. Postanovlenye Polytbyuro TSK RKP(b) «O polytyke partyy v oblasty khudozhestvennoy lyteratury» (18 iyunya 1925 h.) [Resolution of the Politburo of the Central Committee of the RCP(b) «On Party Policy in the Field of Fiction» (June 18, 1925)]. URL : http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/USSR/1925.htm
5. Shtepa P. (1968) Moskovstvo, yoho pokhodzhennya, zmist, formy y istorychna tyahlist' [Muscovism, its origin, content, forms and historical duration]. CH.1. Toronto: Vyd. S. Stasyshyna, 345 s.
