CC BY
35Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 24 (63). № 1. 2011 г. С. 39-46.
УДК 340.12
ДЕПУТАТСЬКИЙ (ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ) МАНДАТ: ПОНЯТТЯ ТА ЗМ1СТ
Чепель О. Д.
Чершвецький нащональний ун1верситет ш Ю. Федьковича, м Чермнщ, Украгна
Дослщжено поняття депутатського (парламентського) мандата, тд яким слвд розумли публiчну функцта, якою член парламенту уповноважуеться шляхом виборш, змiст яко! визначаеться Конститу-щею i, вдаовдао, кожен парламентарш, представляючи всю нацта, бере участь у здiйсненнi суверень тету народу.
Ключовi слова депутат, мандат, парламент, представництво, демократ.
Трансформацшш процеси, що вщбуваються у вс1х сферах суспшьного життя, зумовлюють велике теоретичне 1 практичне значення анал1зу шститут1в демократ, яю використовуються в Укра!ш, у пор1вняш з досвщом розвитку аналопчних шститут1в використовуваних у сучасному свт. Не можна заперечувати того факту, що демократичш перетворення в систем1 оргашв державно! влади Укра!ни за час1в И незалежносп, у першу чергу И виборчого права, шших елеменпв конституцшного ладу розглядалися в теори 1 сприймалися на практищ як виявлення «нового 1 вищого типу демократ», що звичайно виключало !х об'ективну оцшку. М1ж тим, багато з них без належного вивчення були перенесен! у реформоваш пол1тичш структури, { вже перш1 шдсумки !х д1яльност1 у нових умовах викликають суперечки вчених та сумшви пол1тиюв. Одним 1з таких шститут1в е шститут депутатського (парламентського) мандата, дослщження якого актуатзуеться тим, що проблема мандата народного представника мае принципове значення, оскшьки И правильне виршення дозволить бшьш ч1тко визначити змют самого мандата, також стешнь залежност депутата вщ вол1 виборщв I м1ру його вщповщальносп перед народом та парламентом за свою д1яльнють.
Дослщження особливостей депутатського мандату здшснювали як впчизняш, так { заруб1жш вчеш-конституцюналюти. Серед в1тчизняних науковщв, яю висв1тлювали поняття, ютор1ю та характер парламентського мандата слщ назвати Георгща А. З., Срмолаев В. М., Козюбра М. I., Колюник В. П., Нижник Н. Р., Орз1х М. П., Погоршко В. Ф., Селиванов А. О., Серьогш В. О., Ставшйчук М. I., Тацш В. Я., Цв1к М. В., Шаповал В. М. та шш1. Теоретичш розробки проблем парламентаризму та змюту мандата члена парламенту мютяться у працях таких заруб1жних науковщв, як: Авакьяна С. А., Вшл1рса М., Гранкша I. В., Демшеля А., Демшеля Ф., Жакке Ж-П., Прело М., Пшемаля М. та ш.
Мета статп полягае в тому, щоб на основ1 врахування в1тчизняного 1 заруб1жного досвщу провести грунтовний анатз поняття та змюту мандату парламентарий, розкрити пол1тичш та правов1 аспекти дано! проблематики та за-пропонувати низку конкретних рекомендацш щодо вдосконалення природи депу-татського мандата.
Сучасне слововживання поняття «мандат» - е багатозначним: 1) повноваження бути представником волi та штереив людини, спiльноти, людей, держави, виступа-ти вiд !хнього iменi. У Давньому Римi мандат - це рiзновид iмперативних конституцiй (закошв), сутнiсть якого полягала в повноваженнях чи iнструкцiях, на-даних iмператором сво!м намiсникам у провiнцiях та шшим чиновникам; 2) правовi вщносини, що виникають та iснують у зв'язку Í3 представництвом; 3) строк ди наданих повноважень [14, с. 570].
Термш «мандат» латинського походження, означае доручення («ex mandatо - за дорученням»), наказ (mandаtus - судовий наказ, направлений вiд iменi держави нижчому суду або юридичнш чи фiзичнiй особi з приписом виконати певний обов'язок [13, с. 177]. Крiм того, пiд мандатом розумiеться також документ, що посвщчуе повноваження особи, органу, установи та ш., яким вони наданi. Mandatum (доручення) iз самого початку був договором, який виник на шляхах мiжнародноl торпвт, в силу якого одна сторона, яка визначалась як довiритель (mandator), давала доручення шшш сторош, iменованою повiреним (mandatarius), безоплатно виконати певнi ди матерiального та юридичного характеру. Безоплатшсть (ця умова перестала виконуватися тшьки в посткласичному та юстишашвському правi) була iнтегральним елементом договору - доручення. Доручення могло бути дано як в штересах самого довiрителя (mandatum tea gratia), так i в штересах третьо! особи (aliena gratia) у рiзних комбшащях i переплетiннях цих iнтересiв. Обов'язки повiреного полягали в тому, щоб надежно виконати покладене на нього доручення i передати довiрителю результати свое! дiяльностi. Обов'язки довiрителя полягали в тому, щоб вщшкодувати повiреному його витрати i можливi збитки, а також узяти на себе борги, яю могли виникнути у процес дiяльностi повiреного [20, с. 390].
Представництво, яке, по сут^ е стрижневим елементом змiсту мандата, е важ-ливим правовим шститутом, який використовуеться у багатьох галузях права -конституцiйному, цивiльному, цившьно-процесуальному та кримшально-процесуальному. У фаховш лiтературi логiчно обгрунтовуеться теза про необхщшсть розмежування трактування поняття представництва у конституцшному та цивiльному правь Як категорiя цивiльного права, представництво - це «правовщносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або мае право вчи-няти правочин вщ iменi друго! сторони, яку вона представляе» [23, с. 62]. Важливою в цьому планi е норма Цившьного кодексу Укра!ни, яка закршлюе у ч.2 ст. 237 принципове положення про те, що «не е представником особа, яка хоч i дiе в чужих штересах, але вщ власного iменi, а також особа, уповноважена на ведення переговорiв щодо можливих у майбутньому правочишв» [21, с. 82].
Мандат же народного представника не мае шяких характерних рис, властивих повноважень (мандату) у цившьному правь Прело М. розмiрковував так: «Колепя, тобто корпус виборцiв, призначае одного або декшькох громадян для виконання певно! публiчноl функц^'. Це не передбачае шяких суб'ективних або особистюних вiдносин мiж обраним i виборцем, яю iменуються вiдповiдно «мандатарiем» i «мандантом». Становище першого не залежить вiд другого. Волевиявлення виборця обмежуеться вибором пе! чи шшо! особи i не впливае на становище обраного. Воно визначаеться тшьки конститущею i законами. З огляду на це термш «мандат» нале-
жить розум^и, зпдно отриманого у доктриш розповсюдження у 1789 рощ значения, вiдмiнного вiд того, якому надае цивiльне право. Слово «представництво» розумieться у значеннi протилежному тому, яке йому можна лопчно надати з лiнгвiстичного погляду. Обрана особа, яка безпосередньо i вшьно творить волю наци, володiе певною незалежнiстю [15, с. 436]. Отже, сутнють мандата народного представника полягае не у виконанш волi тих, хто видав мандат, як це закладено у цившьному прав^ а у «здшсненш функцiй-прерогатив, наданих представницькому органу конститущею».
Згiдно з класичною теорiею представницького мандата, яка сповщуеться i в конституцiйному правi Укра!ни, кандидати в депутати за допомогою акту виборiв стають «представниками Укра!нського народу у парламентi». Проiлюструемо це на прикладi Укра!ни. Вiдповiдно до чинно! Конституци i до Закону «Про вибори на-родних депутата Украши» в редакци вiд 11.06.2009 р. (ч. 3 ст. 1; ч. 1 ст. 42) [7, ст. 285] кандидата у депутати може висувати парта або виборчш блок парти, а вибори депутата здшснюються за пропорцшною системою: депутат обираеться за вибор-чими списками кандидата у депутати вщ пол^ичних партш, виборчих блоюв полiтичних партш у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузь «Народний депутат Укра!ни е обраний вщповщно до Закону Укра!ни «Про вибори народних депутата Украши» представник Украшського народу у Верховнш Радi Укра!ни i уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здiйснювати повноваження, передбаченi Конституцiею Укра!ни та законами Украши» (ч. 1 ст. 1 Закону «Про статус народного депутата Украши»). Вкажемо i на вщмшносп у припиненш мандата. Якщо припинення цивiльного мандата здiйснюеться шляхом скасування, то припинення парламентського мандата, як правило, шшими способами, визначеними в законодавствь Згiдно зi статтями 2, 4, 5 Закону «Про статус народного депутата Украши», повноваження народного депутата припиняються: 1) з моменту вщкриття першого засщання Верховно! Ради Укра!ни нового скликання; 2) у разь а) особисто! письмово! заяви про складання депутатських повноважень; б) припинення його громадянства; в) смерт [8].
Отже, парламентський мандат не е таким мандатом, як у сенс цившьного права. Вш е категорiею парламентського права, а у бшьш широкому значенш, якщо пiд парламентським правом розумiеться певний iнститут конституцiйного права, категорiею останнього.
Розумiючи всю широту об'екта дослщження, ми не можемо не розглянути окремi невiдповiдностi мiж мандатом члена парламенту та виборно! посадово! особи, оскiльки ус вони також е народними представниками й отримують вiд виборцiв мандат на здшснення державно! влади. Зауважимо, що деякi вченi охоплюють по-няттям «представники» не тiльки обраних народом до парламенту депутатiв, а i тих, якi «похiднi вщ народу в силу !х виборносп та того, що вони вщбивають його iнтереси» [1, с. 5]. Зокрема, росшський дослiдник Автономов А. С. визначае Президента Роси як представницький орган державно! влади, що здшснюе представництво [2, с. 18].
У цьому контекст ми подiляемо погляди тих зарубiжних i вiтчизняних учених (зокрема, Гранкша I. В., Погорiлка В. Ф.), якi вважають, що виборнi посадовi особи
(президент, губернатор, мер) не е народними представниками в силу того, що за своею природою щ особи призначеш для здшснення певного набору повноважень, пов'язаних ¡з управлшням, впливом на весь народ або його частину. Ц повноважен-ня встановлюються не волею виборщв, а чинним законодавством. Таке представництво можна назвати адмшютративним або посадовим [4, с. 23-24; 10, с. 317]. Стосовно ж парламентарий, як указуе Прело М., то вони не е посадовими особами в адмшютративному значенш цього термша. Вони - «правлячи», а не агенти; на цш тдстав1 вони волод1ють «первюною волею», або досить широкою «дискрецшною вла-дою». У сво!х ршеннях вони обмеженш тшьки конститущею, тод1 як посадов1 особи, затиснут в лещата закошв { р1зних регламентуючих постанов, часто здшснюють у сво!х д1ях лише «пов'язану компетенщю» [15, с. 437].
Для народного представництва характерним е виникнення певних правових вщносин м1ж народними представниками { виборцями. Вони вщр1зняються вщ представництва, що регулюеться нормами цившьного та шших галузей права тим, що правовщносини народного представництва пов'язаш з волею виборщв [4, с. 26].
У зв'язку з цим, ще у ХУШ ст. англшський мислитель Джон Локк писав, що представник народу повинен слщувати штересам сво!х виборщв. Зазвичай, депутат не повинен вступати у конфлшт з волею виборщв та керуватися у сво!х д1ях загаль-нодержавними штересами [9, с. 80].
Характер зв'язку депутата з виборцями залежить вщ т1е! системи представництва (мажоритарна, пропорцшна, змшана), яка законодавчо закршлена в тш чи шшш держава В1дом1 британсью дослщники Лейкман Е. та Ламберт Дж. стверджували, що вдалий виб1р виборчо! системи може забезпечити формування представницького органу, який вщображае основш напрями суспшьно! думки. В Укра!ш Законом «Про вибори народного депутата Укра!ни» вибори депутат1в здшснюються за пропорцшною виборчою системою, тому сшвпраця парламентар1в { виборщв здшснюеться в порядку персонального представництва. Тод1, як у США конгресмен представляе штереси громадян свого виборчого округу або штату. Члени Конгресу працюють як представники та захисники штерешв сво!х виборщв. Для тюного зв'язку з виборцями конгресмени часто ви!здять у свш виборчий округ, зустр1чаються з виборцями { громадськими групами, говорять по телефону з виборцями та мюцевими посадовими особами, отримують листи та ш. [9, с. 80].
Щодо обов'язюв, узятих представником перед виборцями (за загальним правилом вони конкретизуються в передвиборнш программ, вони мають винятково мо-ральний характер 1 не породжують шяких юридичних наслщюв [3, с. 214]. Але парламентар1 шдтримуючи зв'язки з1 сво!ми виборцями, як правило, розраховують на подальше переобрання. Кр1м того, в значнш залежност депутат знаходиться вщ парти, по списку яко! вш пройшов у парламент, { вщ тих оргашзацш, яю фшансували його виборчу кампашю. Тому 1гнорування депутатом !х штерес1в тягне за собою необрання його на наступний термш [11, с. 332-333]. В зв'язку з цим, в д1яльносп представника народу дуже часто наявним е пол1тичний аспект його робо-ти. Кр1м того, колективно депутати як члени парламенту визначають пол1тику дер-жави в р1зних сферах.
Для того, щоб запоб^ти плутаниш, визначимо меж1 тлумачення термша «на-родний представник» (депутат). У Болгарп, наприклад, члени едино! палати парламенту традицшно iменуються народними представниками. В шших державах для позначення обраного народом представника до органу законодавчо! влади використовуеться термш «депутат». Уперше такий титул використаний у ст. 8 Конституци Франци 1793 р. [24, р. 108]. Депутатами iменуються, зазвичай, тшьки члени однопалатних парламентiв або члени нижшх палат парламенту [22, с. 259]. В Укра!ш для позначення представниюв Укра!нського народу у Верховнш Радi Укра!ни - використовуеться термш «народний депутат Укра!ни». Конституцiйне поняття «народний депутат Укра!ни» дефiнiцiюеться як представник Укра!нського народу у Верховнш Радi Укра!ни, покликаний виражати i захищати суспiльнi iнтереси народу, брати активну участь у здiйсненнi законодавчо!, установчо!, контрольно!, зовнiшньополiтично! та шших функцш Верховно! Ради [19, с. 50].
Головною метою народного представника повинно бути представлення штересв народу, його виборщв. Здiйснення мандата народного представника в сенс «права волевиявлення» вiд iменi народу належить тiльки членам Верховно! Ради Укра!ни, за допомогою яких народ «здшснюе свiй суверенiтет» (преамбула чинно! Конституци Укра!ни проголошуе: «Верховна Рада Укра!ни вiд iменi Укра!нського народу - громадян Укра!ни вех нацюнальностей, виражаючи суве-ренну волю народу...» [12, с. 4]). Отже, представниками Укра!нського народу у парламент нашо! держави - Верховнiй Радi Укра!ни - е чотириста п'ятдесят народ-них депутатiв Укра!ни (ч. 1 ст. 76 Конституци Укра!ни).
У наущ конституцiйного права, в Конституци та законодавствi про вибори представницьких органiв влади, про статус народного депутата Укра!ни широко використовуеться термш «депутатський мандат». Цей термш застосовуеться насам-перед у значенш права особи, яка перемогла на виборах до Верховно! Ради, обшмати мюце в !! депутатському склад^ бути повноважним представником Укра!нського народу в парламент кра!ни. У цьому значенш депутатський мандат, по сут, рiвнозначний депутатському мiсцю у складi единого законодавчого органу влади. Так, у чиннш Конституцi! [12, с. 37, 39-41], законодавчих актах Укра!ни, Рiшеннях Конституцiйного Суду Укра!ни у справi про звiльнення народних депутатв Укра!ни з iнших посад у разi сумiщення вiд 29 ечня 2008 року [17, ст. 2697] та у справi про перебування народного депутата Укра!ни у депутатськш фракцi! вiд 25 червня 2008 року [16, ст. 1741] мютяться положення про «конституцшний склад Верховно! Ради Укра!ни - чотириста п'ятдесят народних депутатв», про повноваження Верховно! Ради Укра!ни «за умови обрання не менш як двох третин вщ !! конституцiйного складу», про «розподш депутатських мандатiв Верховно! Ради мiж списками кандидатiв, висунутих пол^ичними партiями, блоками полiтичних партш на основi пiдсумкiв виборiв», про «позбавлення депутатського мандата», про «вщмову вiд отримання депутатського мандата» тощо.
Зiставляючи норми конституцiйного законодавства зарубiжних кра!н та Укра!ни, неважко виявити, що Основний Закон нашо! держави не так докладно (як конституцi! деяких кра!н) визначае конституцiйно-правовий змiст мандата парламентарiя Укра!ни, його гарантiй. Передусiм вш встановлюе далеко не всi
принципи забезпечення депутатського мандата: зокрема, не закршлюе принципи взаемовщносин депутата з виборцями (тобто Конститущя прямо не визначае свое ставлення до 1мперативного мандата, наказ1в { доручень виборщв); не вс питання реатзаци депутатського мандата регулюються належно у законодавчих актах. Видаеться, що це питання повинно знайти виршення в текст Конституци Укра!ни.
Певних аргуменпв потребуе визначення парламентського мандату як публ1чно! функцп. Сучасна конституцшна доктрина презюмуе постулат, зпдно з яким обраш представники народу правильно передають волю кра!ни [18, с.151]. У будь-якому випадку шхто юридично не правомочний заявляти заперечення проти !х дш або оспо-рювати !х ршення. Отже, суттсть мандату представника полягае у здшсненш публ1чно! функцп парламентом, яка закршлена в Конституци [15, с. 436; 6, с. 58-59; 5, с. 21-22].
Як особа, яка посщае суспшьну посаду, депутат волод1е вщповщними повнова-женнями, визначеними конститущею та законодавством. Як член державного органу -парламенту - депутат мае право особисто брати участь у виконант завдань останньо-го. Членство у парламент забезпечуе депутату його посада.
Проведений нами анал1з теоретичних джерел 1 нормативно! бази ряду заруб1жних кра!н засвщчуе, що змют депутатського (парламентського) мандата полягае не у виконанш вол1 тих, хто видав мандат, як у цившьному прав!, а у здшсненш публ1чно! функцп - прерогатив наданих парламенту Конститущею. Кр1м того, в1дм1нн1сть мандата парламентар1я в1д мандата 1ншо! посадово! особи, полягае в тому, що перш1 - депутати волод1ють «первинною волею», обмежен1 в сво!х ршеннях лише конституц1ею. Тод1 як 1нш1 - посадов1 особи, загнан1 в рамки закошв 1 регламентуючих постанов, реал1зують лише «зв'язану компетенц1ю».
Термш «парламентський мандат» н1 доктринально, ш нормативно не визначе-ний, так, наприклад, як це зроблено у цившьному прав1 (ст. 237, 238, 242, 244, 248, 250 Цившьного кодексу). Але, звичайно, його елементи можна знайти у конституцшному законодавсга будь-яко! держави. Для прикладу, вкажемо ст. 78, 79, 80, 81 Основного Закону Укра!ни. Виходячи з вищевикладеного, можна запро-понувати дефшщда поняття «парламентський мандат», п1д яким належить розум1ти публ1чну функц1ю, якою член парламенту уповноважуеться шляхом вибор1в, зм1ст яко! визначаеться Конституц1ею 1, зпдно з якою, кожен парламентарш, представ-ляючи всю нац1ю, бере участь у здшсненш суверештету народу.
Список лггератури
1. Авакьян С. А. Проблемы народного представительства в Российской Федерации: сб. ст. участников науч. конф. сост. в апреле 1997 г. / [под ред. С. А. Авакьяна. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1998. -182 с.
2. Автономов А. С. О категории представительства в конституционном праве / А. С. Автономов // Проблемы народного представительства в Российской Федерации: сборник / [под ред. С. А. Авакьяна]. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1999. - С. 5-22.
3. Георгща А. З. Сучасний парламентаризм: проблем теорп та практики / А. З. Георгща. - Черш-вщ: Рута, 1998. - 484 с.
4. Гранкин И. В. Парламент России / И. В. Гранкин. - М. : Издательство АО «Консалтбанкир», 1999. - 304 с.
5. Демишель А. Институты и власть во Франции. Институционные формы государственно-монополистического капитализма / [А. Демишель, Ф. Демишель, М. Пикемаль]; [пер. с франц.; под ред. и с предисловием М. А. Крутоголова]. - М. : «Прогресс», 1977. - 232 с.
6. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты: [учебное пособие ] / Ж.-П. Жакке. / [пер. с франц. В. В. Маклакова] - М. : Юристъ, 2002. - 365 с.
7. Закон Украши «Про вибори народних депутатв Украши» ввд 25.03. 2004 р. (в редакци ввд 11.06.2009 р.) / Вщомосп Верховноï Ради. - 2009. - № 36-37. - Ст. 211.
8. Закон Украши «Про статус народного депутата Украши» вщ 17.11.1992 р. / В1домосп Верхов-rnï Ради. - 1993. - № 3. - Ст. 17.
9. Кислий П. Становлення парламентаризму в Украш: на тт свггового досвщу / П. Кислий , Ч. Вайз. - К. : Аврис., 2000. - 414 с.
10. Конституции зарубежных государств: учебное пособие / [под ред. В. В. Маклакова]. - 2-е изд.
- М. : Издательство БЕК, 2000. - 592 с.
11. Конституционное право зарубежных стран: учебник для вузов / [Баглай М. В., Гуреева Н. П., Даниленко В. Н. и др.] / [под общ. ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина]. - М. : Издательская група НОРМА-ИНФРА-М, 1999. - 832 с.
12. Конститущя Украши: Прийнята на п'ятш сеси Верховноï Ради Украши вщ 28 червня 1996 р.
- К. : Украша, 1996. - 54 с.
13. Латинский словарь юридических терминов и выражений / [сост. В. А. Минасова, И. Ю. Губина]. - Ростов н/Д. : «Феникс», 2000. - 320 с.
14. Майданник О. О. Мандат / О. О. Майданник, О. А. Шдопригора // Юридична енциклопед1я: в 6 т. / [за ред. Ю. С. Шемшученка]. - К. : «Украшська енциклопедш». - . -
Т. 3 : К-М. - 2001. - С. 570.
15. Прело М. Конституционное право Франции / М. Прело: [пер. с франц. Ф. А. Кублицкого]; [под. ред. и с предисловием А. З. Манфреда]. - М. : Изд-во иностран. лит-ры, 1957. - 672 с.
16. Ршення Конституцшного Суду Украши ввд 25 червня 2008р. (справа про перебування народного депутата Украши у депутатськш фракци) / Офщшний вгсник. - 2008. - № 52. - Ст. 1741.
17. Ршення Конституцшного Суду Украши вщ 29 ичня 2008р. (справа про звшьнення народних депутапв Украши з шших посад у раз1 сумщення) / Офщшний вюник. - 2008 . - № 80. - Ст. 2697.
18. Серьогш В. О. Нормативш та шституцшш основи учасл Верховноï Ради Украши у м1жпар-ламентському сшвробгшищш / В. О. Серьогш // Парламентське право Украши: [навчальний поабник]; [за заг. ред. О. Н. Ярмиша]. - Х. : Харк. нац. ун-т внутр. справ, 2007. - С. 150-160.
19. Ставншчук М. I. Народний депутат Украши / М. I. Ставншчук // Юридична енциклопедш: [в 6 т.]; за ред. Ю. С. Шемшученка. - К.: Украшська енциклопед1я. - . -
Т. 4: Н-П. - 2002. - С. 50-52.
20. Франчози Дж. Институционный курс римского права / Д. Франчози: [пер. с итал. А. В. Щеголева, И. В. Лушникова, Я. В. Мельничук]; [отв. ред. Л. Л. Кофанов]. - М. : Статут, 2004. -428 с.
21. Цившьний кодекс Украши вщ 16 ачня 2003 р. / Офщшний вюник Украши. - 2003. - № 11. -Ст. 461.
22. Юридическая энциклопедия / [Абова Т. Е., Абросимова Е. Б., Автономов А. С. и др.] / [отв. ред. Б. Н. Топорнин]. - М. : Ин-т гос-ва и права РАН-Юристъ, 2001. - 1272 с.
23. Юридична енциклопедш: в 6 т. / [Авер'янов В. Б., Акуленко В. I., Бабкн В. Д. та ш.]; редкол. Ю. С. Шемшученка (голова редкол) [та ш.]. - К.: Украшська енциклопед1я. - . -
Т. 5: П. - 2003. - С. - 736 с.
24. Michel de Villiers, Armel Le Diveleec. Dictionnaire du droit constitutionnel -6-e edition. - Paris: Éditions DALLOZ, 2007. - 352 p.
Чепель О. Д. Депутатский (парламентский) мандат: понятие и содержание / О. Д. Чепель //
Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия : Юридические науки. - 2010. - Т. 24 (63). № 1. 2011. - С. 39-46.
Исследовано понятие депутатского (парламентского) мандата, под которым следует понимать публичную функцию, которой член парламента уполномочивается путем выборов, содержание кото-
рой определяется Конституцией и, согласно которой, каждый парламентарий, представляя всю нацию, принимает участие в осуществлении суверенитета народа.
Ключевые слова: депутат, мандат, парламент, представительство, демократия.
Chepel О. Deputy (parliamentary) mandate: concept and maintenance / О. Chepel// Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. - Series : Juridical sciences. - 2011. - Vol. 24 (63). № 1. 2011. - Р. 39-46.
Investigational concept of deputy (parliamentary) mandate, under which it follows to understand a public function which the member of parliament is authorized by elections, maintenance of which is determined Constitution and, accordingly, every member of parliament, by submitting all nation, takes part in realization of sovereignty of people.
Keywords: deputy, mandate, parliament, representation, democracy.
Поступила в редакцию 09.02.2011 г.
