CC BY
14
УДК 130:8:316.3 О. В. Попович
«ЛЮДСЬКА АНОМАЛИЯ» У ПОЛ1 КУЛЬТУРОЛОГ1ЧНОГО ЗНАННЯ
Проанал1зовано явище людськог аномалы як сощального Iнституту, за принципами якого вибудовуеться струнка модель, що фгксуе взаемодт «аномального явища» та сустльства на вс1х етапах Iсторичного розвитку людства.
Клю^о^^ слова: аномалгя, аномальне явище, людина з особливими потребами, компенсащя, сустльство, глобал1зац1я.
Аналiз категорiального апарату фшософп культури потребуе введення категорп «людська аномалiя». За умови вах юторичних модифшацш, людська аномалiя е найбiльш стабшьною i стiйкою, бо безпосередньо виражае сутнiсно-специфiчний початок культури ще з перюду первiсного суспiльства. Ця категорiя вже iснуе в полi захщноевропейського тезаурусу. Зараз у вiтчизнянiй гумашстищ виникла необхiднiсть констатацп, коли образ «героя» переживае занепад, а на його мсщ з'являеться образ «юродивого».
Системш засади функщонування культури ввдграють концептуальнi значення у фiлософськiй рефлекси, мета яко'1 полягае в розкритп осмислення буття, свiту й людини носiя в ньому, суперечливостей внутршнього й зовнiшнього в людському свт. Опрацювання сутностi i змiсту ново'1 категорп зумовлюе необхiднiсть уведення до об^у нових термiнiв чи термшолопчних структур, з-помiж яких вагоме мюце посiдае категорiя.
Саме цим i обумовлюеться актуальнiсть теми дослiдження.
Отже, метою статп е виокремлення тако'1' ново'1 культуролопчно'1 категорп, як людська аномалiя. Реалiзацiя цiеi мети можлива при вирiшеннi таких завдань: 1)надати фiлософсько-антропологiчний аналiз ново'1 категорп; 2) ввести в об^ нову категорп до культурологiчного тезаурусу.
Проблема аномалш найбiльше розроблена в психологи i психiатрii при вивченнi психiчних хвороб. В юторп психiатрii склалися мшмум три головнi пiдходи до розгляду психiчних хвороб: бiологiчний (фiзiологiчний); сощальний та психотерапев-тичний (клiнiчний психотерапевтичний напрям: Ф. Александер, О. Бергштейн, С. Гроф, Б. Д. Карвасарський, С. Кречмер, А. Кронфельд, О. Ранк, Ж.-М. Шарко, Л. Шерток та ш.). Хоча кожен з них е однобiчним i недостатшм для аналiзу i корекцп псиичних розладiв, проте '1хня присутнiсть в дiагностичнiй та лiкувальнiй практицi спричинена складнютю самого феномену психопатологи.
Важливий внесок у розробку питання аномально! особистосп та вiдповiдних процесiв и соцiалiзацii зробили представники психоаналiз, зокрема, П. Бруно, 3. Фрейд, А. Фрейд, К. Хорш, К. Г. Юнг та ш. Не можна також недоощнювати й здобутки представниюв когштивно'1 психологи (Е. Зандлер, X. Мак-Дауголл, К. Рщлер, Т. Шибуташ, М. Шеллер), i напрацювання лшгвютично'1 естетико-психологiчноi гiлки (В. Брендаль. Л. Ельмелер, Ф. Де Соссюр).
Упродовж XX ст. питання, пов'язаш з осмисленням специфши формування почуттевостi в аномальнiй особистосп як результату роботи компенсаци, перюдично з'являлися в науковiй лiтературi. Низку щкавих конкретних спроб щодо розв'язання цiеi проблеми зробили А. Адлер, Л. Виготський. О. Залкшд та ш.
У теоретичних джерелах також зафшсовано поняття "аномалiя в розвитку культури". Воно вживаеться для позначення певних невщповщностей у розвитку
культури вщносно напрацьованих норм для виявлення причин, масштабiв, характеру вiдхилень вiд iснуючих закономiрностей.
Слiд зауважити, що людська аномалiя як явище з вiдповiдними проявами i функцiями вивчаеться бiологieю, фiзюлоriею, психологieю, рк. акт ки педагопкою, але в фшософп грунтовного опрацювання сутностi цього явища поки що не було. При цьому вважаеться, що «пришестя аномалп» в гумашстищ було пiдготовлене «бунтом природи в людиш», процесами широкого розповсюдження рк. акт ких х ми но щей та педагопчно зорiентованих психопрактик, i найвибуховiшим, на наш погляд, вщчуттям особиспсно' вiдчуженостi вiд сощуму, канонiзованого постмодернiстською «фiлософiею», що задекларовувала бшарну опозицiю «герой-юродивий». Слiд зазначити, що саме фшософський пiдхiд презентуе комплексне бачення людсько'' аномалп, як соцюкультурного явища, що позначае психiчну, анатомiчну, фiзiологiчну та ментальну вщмшшсть iндивiда, якi вiдрiзняють його вщ загальноприйнятих у певнiй спiльнотi уявлень про норму. Рiвень рк. акт ких х ми людсько'1' аномалп визначаеться сощальними та культурними практиками, яю за своею дiею можуть штернувати, репресувати, iнтегрувати носiя аномалп. Культура само'1 спiльноти визначаеться моделлю ставлення до носпв аномалп, яку вона пропонуе та втшюе.
В узагальненому й об'ективному трактуванш людська аномалiя - це соцiальний шститут (тобто мае мiсце iнституцiоналiзацiя сустльно! думки щодо цього явища), за принципами якого вибудовуеться струнка модель, що фшсуе взаемовiдносини «аномального явища» та суспшьства на всiх етапах юторичного розвитку людства.
Щодо виникнення першог моделг, на нашу думку, треба визначити 11' як «модель варварського ставлення до носп'в аномалп». У процес еволюцп аномальш персони не допускалися до рiзних людських спшьнот з метою iзоляцii «антипатичних» iндивiдiв, попередження спарювання з ними всередиш групи, i ситуащя могла доходити навiть до фiзичного переслiдування або смертi.
Дослiдження культурного феномену «людська аномалiя» передбачае необхщшсть його осмислення за допомогою первинно'' форми релЫ' - анiмiзму. Серед нагальних проблем аналiзу доiсторичного перюду особливе мiсце посiдае питання про зв'язок ашмютичного свiтосприйняття первюно'' людини з рiзними станами i процесами, що безпосередньо стосуються феномену людсько' аномалп. У зв'язку з цим, постае низка дихотомш: захворювання - здоров'я, норма - патолопя, дефект - норма.
Важливе мюце в контекст обрано'' теми посiдають концептуальш розробки Г. Спенсера, який вважав, що осмислюючи термш «божевiлля», нам необхщно виявити, як дика людина ставилася до явища непритомносп. Про цей стан Г. Спенсер у «Синтетичнш фшософи» [1] зазначав, що юнувало уявлення про душу у прим^ивно'' людини, а саме: якщо пщ час сну людину перенести з мюця на мiсце, то п душа залишиться там, де людина заснула. Г. Спенсер стверджував, що непритомний стан теж навивав вiру прим^ивно'' людини у незримого двшника, який то залишае тшо, то повертаеться в нього. У монографп А. Леманна «1люстрована iсторiя забобонiв i чаклунства. Вiд давнини до наших дшв», що вийшла друком у Киевi у 1900 рощ, йдеться про те, що людство завжди вiрило в мапю, ритуали яко'' дають можливiсть тзнати те, що лежить за межами повсякденного досвщу, та впливати на псиичний стан людини i на матерiальний свiт для вирiшення рiзноманiтних практичних завдань: лiкування хвороб, збшьшення тривалостi життя [2, с. 246].
У багатьох культурах, як стверджував Г. Померанц у робо^ «Вихщ з трансу», прим^ивш люди збер^али головну умову культури дiалогу мiфопоетичного, танцювального, святкового (компенсацiйного характеру), дшового, рацiонального мислення (поведiнка), дiалог будшв i свят. Тому всi племшш культури сутнiсно цiльнi
культури, на них лежить вщбиток духу [3]. Виникае певний зв'язок мiж розумiнням прим^ивною людиною свого тiла й того, що вiдбуваеться з ним у подальшому життi, а також у житп колективу, в якому вона юнуе, якщо Bcix ïx роздшяе хвороба.
До появи слова, як стверджуе украшський фiлософ В. Косяк, пщгрунтям, що формуе свiдомiсть, була ритмопластика - мова тша, а давш релМ - це «рел^п тiла», в яких духовне ще, напевне, не розпочало усвiдомлюватися в його вщноснш автономности, оскiльки воно, вочевидь, ще не сформувалося й онтолопчно. G маса пережитюв язичницьких кулкпв у Старому Заповiтi. Вiруючi через споживання умовного тiла Бога сповнюються його дуxовностi [4, с. 140]. Можна припустити, зазначае В. Косяк, що «тшесний» анiмiзм - найперша форма первiсноï релть Тодi як С. Токарев твердить, що «... в тш первiсноï людини нiбито живе друге "Я", його двшник, його душа, якi можуть залишати тiло та повертатися в нього. До ще'1 iдеï дикуни приходять вiд спостережень сну, хвороби, непритомносп, смерть..» [5, с. 101].
На стадп дикунства людство увiрувало в те, що будь-яка неповнощншсть в людинi несе загрозу ïï iснуванню, i тому необxiдно знищити того чи iншого носiя аномалп. Зокрема, рiд обережно ставився до життя та здоров'я правителя Бога-людини, оскiльки вiд цього залежав добробут уах рк. акт ких х м. Дж. Фрезер у вщомш робот «Золота гшка» вiдзначав, що «ще на початку Х1Х столбя звичай племенi буньоро в Центральнш Африцi вимагав, щоб вождь вдався до самогубства в разi серйозно'1 хвороби» [6].
Друга модель - це модель «Henompi6Hocmi сустльству» обумовлено'1 характерними особливостями стародавньо'1 людини, яка сприймала реальне оточення як «св^ всеохопно'1 едино тшесносп». Загальновiдомо, що для греюв-язичниюв боги Олiмпу - це духовно-тшесш iстоти; боги вах мiфологiй завжди сxожi на людей; мiфи репрезентують «опис» зовнiшностi й характеру кожного бога. Так, Гефест - бог-коваль - кривий на обидвi ноги, невисокого зросту, навт потворний, одначе з мщними руками, широкими грудьми, м'язистою шиею, розумний i км^ливий. Вiдтак потворнiсть Гефеста лише позiрна, оскiльки вiн надшений красою iнтелекту, що й приваблювало Афродiту - все нiби як у людей.
Що стосуеться уявлень про норму, то ще в давнину до розряду агешив i носпв зло'1, руйнiвноï сили - чаклушв - суспiльство нерiдко зараховувало тих, хто чимось вiдрiзнявся зовш вiд середньостатистично'1 норми - калш, карликiв, просто неповноцiнниx людей. У неусвщомленому неприйняттi суспiльством людсько'1 аномалп, у цьому побоюванш щодо них приховувалося, вочевидь, шстинктивне бiологiчне неприйняття нормальними аномальних. Соцiум iнстинктивно вороже ставився до неповнощнних людей. Це вщзначав ще Платон у дiалозi «Держава»: «Хто в належний людиш термiн не спроможний жити, того, вважав Асклепш, не треба лшувати, тому що така людина некорисна i для себе, i для сустльства» [7]. Бшьш категоричним виявився Арютотель - на його думку, потрiбен закон: жодного калiки вирощувати не слщ.
Так само i Плутарх вказував, коли дитина була анемiчною або потворною, ïï вщправляли до Апофетив (урвище на ^агет^, позаяк вважали, що це життя не потрiбне нi самiй дитиш, нi державi, якщо вже вщ початку людинi вiдмовлено в здоров''! й силь Такi радикальнi погляди давшх фiлософiв мали на увазi й естетичну домiнанту, тому стали пщгрунтям громадського закону грецького полюу i жорстоко'ï установки в приватному та штимному життi вiдмовляти в допомозi неповноцiнним людям. Принагiдно, варто пригадати зафшсований в iсторичниx джерелах закон царя давньоï Спарти Лшурга, що рекомендував знищувати немовлят з фiзичними вадами.
Ще до появи елл^сь^ медицини, псиxiчноxворим людям допомога не
надавалася взагалi; тзшше, в часи греко-римсько'1 медицини, з'являються першi спроби надання допомоги таким людям i здшснюються першi кроки щодо розумшня психiчних розладiв (учення Пппократа про конституцiю i темперамент, учення про ютерГю та взаемозв'язок душi й тiла в розвитку захворювання). Cоцiум iнстинктивно ворожо ставиться до людей з тими чи шшими вщхиленнями, i з глибини вшв в суспiльнiй свiдомостi побутуе погляд про «непотрГбшсть» для держави й народу ущербних людей (у вiдривi вiд усвiдомлення родинних та особистюних трагедiй).
Для глибшого розумшня гостроти проблеми ствюнування беззахисних калш та сильного своею множиннiстю суспшьства звернiмося до третьог т.з. «cepedHboei4Hoï» модел1, що стосуеться взаемовщносин суспшьства й аномалш в часи середньовiччя. Нам вбачаеться, що для ще'1 моделi спiльноти типовим видаеться той факт, коли бшьшост представникам ще'1 епохи були характерними уявлення про повновладдя Сатани над людським тшом. 1снували також переконання, що Диявол може мордувати тшо хворобами, аби довести душу до вщчаю.
У середньовiчнiй Gвропi лiкування душевнохворих було передано головним чином до рук духовенства. G приклади, що в середньовiчному перiодi до психГчнохворих ставилися з особливою повагою. Показовим е те, що саме в XVI столгтп свята Тереза Авшьська, захищаючи вiд шквГзицп черниць з прогресуючою iстерiею, доводила, що ïï тдотчш не одержимi, а скорiше «шбито хворЬ> (comas enfermas). Зрозумiло, що вона не мала на увазi тшесний недуг, у слово «шбито» вона вкладала припущення, що «свщомють може хворгги так само, як може хворгги тшо» [8, с. 65].
Своерщна модель соцiально-емотивного ланцюжка «хвора людина -сусптьство - церква» побутувала XVI-XVIII ст., згадку про яку знаходимо в драмi В. Шекстра «Король ЛГр» [9], де читаемо: «крашою блукають потворш Томи з Бедлами. Погрозами, прокляттями, мольбою собГ випрошують на харчування» (акт II, сцена 3). Вщомо, що в 1547 р. монастир Свято'1' Марп Вiфлеемськоï в Лондон був перетворений Генрiхом VIII на притулок «Бедлам», який уславився сво'1'ми злиденними умовами утримання. Бшьш гамГрних жебракiв примушували виступати за безцшь перед публшою, а кволих та шертних вiдправляли жебрати на лондонсью авеню. Схож притулки iснували ще в деяких крашах: у Францп - Шаратон (1641) - богема юродивих; у Вщш - це Вежа Лунатиюв (1784), яких показували, як тварин у зоопарку.
Йоганн Вейер, шмецький фшософ i письменник, який писав тд латинським Гм'ям Iоаннус Вiерус, займався вивченням проблеми «людсько'1 аномалп» i 1563 р. випустив книгу «Хитрють демонiв», яка спростовувала «Молот вщьом - керiвництво для мисливщв на вщьом» (1486). Й. Вейер дшшов висновку, що значна кшьюсть нещасних в'язшв, яких тддавали тортурам та навiть спалювали шби за чаклунство, насправдi були хворГ душею чи тшом. Однак, за життя щ його думки не визнавались, а працi були заборонеш церквою аж до ХХ сташття.
Проведений нами анашз джерельно! бази з означено! тематики доводить, що перюд середньовГччя охарактеризувався упередженим ставленням до людей, хворих на псиичш розлади: вщ перших кроюв з оргашзацп суспшьного презирства до знищення хворих на вогнищах шквГзицп. Ми вважаемо, що цш моделГ були притаманш особлива жорстоюсть i безкаршсть, причетшсть до ïï демонстративносп релшйних страхГв i пристрастей, а також наявнють конфлГкту штереав мГж силами духовенства i цившзацп по вщношенню до носпв аномалп.
Ми прийшли до узагальнення, що четверта модель з'явилась як наслщок «гуманiстичноï еволюцп»: для оаб з вадами створювалися притулки, ïm дозволяли жити з жебракування. На диво живучою виявилась ця система «реабштаци», що
збер^аеться й донит, жахливо контрастуючи з досягненнями НТП та загальним piBHeM культури буття. Показово, що у XVIII - на початку Х1Х ст. Ф. Пшель та Дж. Коноллi проголосили принципи ненасильства щодо душевнохворих, а кардинальна змша взаемин мiж суспшьством та людиною з вадами втшилась у «модель ненасильства до носп'в аномали».
Наш аналiз показав, що в аграрних суспiльних формащях аномалiя (iнвалiднiсть) розглядалася в контекст eкономiчноi утил^аризацп особистостi, ii сощально! коpисностi застосовувався кpитepiй - вправний або поганий хлiбоpоб, pобiтник, вош тощо. З принизливою для цих людей вiдвepтiстю аналогiчний образ швалща репродукуеться i в iндустpiальному суспшьсга, де особистiсть взагалi тлумачиться передовым як виробник матepiальних та шших благ. У цiй ситуацп встановлюеться п'ята «економiчна модель аномали», яка демонструе нам нову форму вщносин мiж людиною з вадою та суспшьством. Це модель функщонально! обмеженосп, що вбачае нiбито нeповноцiннiсть i нeспpоможнiсть особистостi виконувати тi чи iншi функцп, очiкуванi соцiумом. Цей перюд в ютори людства був зафшсований, як доба нозолопчно'х псиаатрп Е. Кpeпeлiна. Характерною ознакою ще! модeлi був факт введення нозолопчно! класифшацп психiчних вiдхилeнь було зумовлене пщвищеною нepвознiстю в розширених колах сустльства, яка все помтшше виходила за мeжi спeцiальних медичних закладiв i поширювалася в людському побут та громадському життi.
На сьогодт вiдомо, що третина нездорових людей на планет - це пащенти з псиичними захворюваннями. Така сумна статистика вказуе нам на необхщтсть з огляду на предмет нашого дослщження зупинитися на деяких аспектах психiатpичних хвороб, з-помiж яких найпоширешшими е такi види: eндогeннi психiчнi хвороби нез'ясованого походження (шизофpeнiя, епшепая та манiакально-дeпpeсивний психоз тощо); екзогенн психiчнi розлади (iнфeкцiйнi, тpавматичнi, соматогент); психогeннi (peактивнi психози, неврози); патолопя психiчного розвитку (психопата, ол^офренп).
Насамперед слщ зауважити, що eтiологiчними причинами псиичних захворювань виступають як ендогенн фактори (частiшe спадкова схильнiсть, генетична аномалiя, конституцiональна нeповноцiннiсть), так i eкзогeннi (шфекцп, штоксикацп, черепно-мозковi травми, психотравми, важкi стреси, надмipнi нepвовi навантаження тощо).
Це дае пщстави вважати, що в суспшьсга, динамiка якого визначаеться контекстом глобалiзацii, iснуе певне протистояння мiж репресивно-наглядальними медичними клЫками та гуманiстичною, екзистенцшною медициною, заснованою на принципах гуматстичного пiклування про аномальну персону. Пepшi застосовують адмiнiстpативну модель аномальностi, коли швалщтсть сприймаеться як особиста патолопя людини, ус ii проблеми - як наслщок ща патологи. Пщходи такого роду та вiдповiдна сощальна полiтика в науковiй лiтepатуpi позначають термшом «desabilism» («швалщизм», за аналопею з «расизмом»). Ця шоста модель вщносин «сустльство -iнвалiд» не виключае дискримшацп людей з особливими потребами, ставлення до них з боку сощуму як до неповнощнних члетв сустльства, що мають прим^ивт, а не особливi потреби.
Дослщження сутност культури поза поняття «людська аномалiя» буде неповним, особливо без залучення «культуролопчнох' категорп», мeтодологiчна роль яко! полягае у pозкpиттi суперечностей внутршнього й зовнiшнього в бутп та життедiяльностi людей та у фшософському осмислeннi iснування аномального шдивща у свiтi людей. Опрацювання тезаурусу культурологи дозволяе введення до об^у нових термшв, серед яких прюритетне мiсцe, безумовно, посiдае катeгоpiя «людська аномалiя».
Наш аналiз виявив, що з клшчно! точки зору аномалiя не означае душeвнi,
псиичш чи психiатричнi вiдхилення, тобто вона не е ментальною хворобою. В такому pa3i аномалiя означае певну рк. акт ких для певно'' спiльноти або виняток i3 загальних уявлень, яю вiдповiдають визначенiй у певнiй спшьноти нормi. Слiд вважати, що людська аномалгя являе собою псих1чну, анатом1чну, ф1зюлог1чну чи то ментальну в1дм1нн1сть ¡ндивгда, яка в1др1зняе його eid загальноприйнятних в тт стльнот1 уявлень про норму.
Враховуючи надбання гносеологи та антропологи, пропонуемо системно-структурний аналiз дослщження категорш культурологи.
Стосовно перспективи подальших наукових дослщжень людсько'1 аномалп, можна видiлити кiлька вимiрiв - антропологiчний, мiфолого-мiстичний, релiгiйний, сощокультурний, естетичний та соцiально-психологiчний.
Список використано1 л1тератури
1. Петрова М. С. Проспография как специальная историческая дисциплина (На примере авторов Поздней античности Макробия Феодосия и Мариана Капеллы) / М. С. Петрова. - Санкт Петербург : Алтейя, 2004. - 230с.
2. Горький А. М. Собрание сочинений: в 30-ти т. / А. М. Горький. - М. : Гослитиздат, 1955. - Т. 30 : Письма, телеграммы, надписи (1927-1936). - 819 с.
3. Попович, О. В. Бiографiя як феномен та об'ект культури / О. В. Попович // Гумаштарний часопис. - 2011. - № 2. - С. 96-103.
4. Дриккер А. С. Эволюция культуры: скорость переработки информации и демографический процесс / А. С. Дриккер // Фундаментальные проблемы культурологи. - Москва : Новый хронограф ; Санкт Петербург : Эйдос, 2009. - Т. 5 : Теория и методология современной культурологии / отв. ред. Д. Л. Спивак. - С. 133141.
5. Токарев С. А. Ранние формы религии / С. А. Токарев. - М. : Политиздат, 1990. - 622 с.
6. Фрезер Д. Д. Золотая ветвь: исследование магии и религии / Д. Д. Фрезер ; пер. с англ. М. К. Рыклина. - М. : Политиздат,1986. - 703 с.
7. Платон Тимей // Платон Собрание сочинений : в 3-х т. / Платон. - Москва : Мысль, 1971. - Т. 3. Ч. 1. - С. 455-542.
8. Гургенидзе Г. С. Выдающееся достижение советской науки / Г. С. Гургенидзе, Э. В. Ильенков // Вопросы философии. - 1975. - №6. - С.63-73.
9. Шекстр В. Король Лiр / В. Шекстр; перекл. М. Рильського // Шекстр В. Твори: В 6-ти т. / В. Шекстр. - К. : Днтро, 1986. - Т. 5. - С. 235-343.
Стаття надшшла до редакци 25.02.2015
O. V. Popovich
"THE HUMAN'S ANOMALY" IN THE SPHERE OF CULTURAL
KNOWLEDGE: PHYLOSOPHICAL AND ANTROPOLOGICAL ANALYSIS
The article analyzes the phenomenon of human anomalies as a social institution, which are built on the principles of harmonious model that captures the interaction of «anomalous phenomena» and society at all stages of the historical development of mankind.
It is stressed that a person's anomaly as a phenomenon with a relevant display and functions is studied by biology, physiology, psychology, correction pedagogic but in philosophy there still wasn't fundamental research of the matter of this phenomenon. It is considered that "the advent of the anomaly" in humanistic science was prepared by "the rebellion of the nature in person", the processes of a wide distribution of antirational ideas and pedagogically oriented psychological practices and the most violent, to our mind, is the
feeling of a personal alienation from the society, which was canonized by a postmodern "philosophy", which declared a binary opposition "hero - weal-minded". It is marked that namely philosophical approach which presents a complex view of personal anomaly as social and cultural phenomenon that presents psychic, anatomic, physiological and mental difference of a person, which differ him from the generally accepted in a certain community view onto the norm. The level of a cultural perception of a person's anomaly is defined by social and cultural practice, which by its action can be integrated, subject to repression; integrate the informant of the anomaly. The culture of the community is defined by model of the attitude to the informants of the anomaly, which it suggests and realizes.
Key words: anomaly, abnormal phenomenon, people Mith special needs, compensation, society, globalization.
УДК 008:24:34:39:94(477) В. О. Радз1евський
1НФРАКУЛЬТУРА МОДИФ1КАЦП Т1Л: РЕЗОНАНСНИЙ КОНТЕКСТ
В cmammi ananisyembcn модифтащя minecnocmi та тфракультури mina. У першу чергу, це oco6nueocmi тфракультури модифтацп mina. У цшому, паголос робиться na культуролог^ minecnocmi, яка е neeid 'емпою складовою культури i буття. Зокрема, автор торкаеться питапь вивчеппя сучаспих тфракультур у коnmeксmi проблем парадигми теори субкультур у постмодерпому дискурЫ.
Ключовi слова: культура, тфракультура, кульmурологiя, тшо, тфракультура тша, тфракультура модифтаци тша, краса тша, естетика.
У масовш культурi «людина-павук», «нова людина-павук», «люди 1кс» майже стали «звичайною» «реальнютю», як батьки № 1 i № 2. Шкала шфракультур модифшацп тша широка - вщ традицшно'' косметики (коли це виходе за межi культури та не набувае фантасмагоричних, хворобливих, особливо деградуючих виразiв) до постлюдсько'' i на сьогодшшнш день майже фантастично! (аваторiзацiï тощо). Проблема «перевтшення» тша, «я або не я» (ця проблема ширша, шж класична проблема свш-чужий) i потребуе культурного висв^лення. Одне - мати справу з природними трансформащями тша (атлетизм тощо), шше з техшчними трансформащями (приеднання до ЕОМ, «юборпзащя» як шлях до постлюдства, крюбюлопя i крюмедицина тощо). Трансформацп тш повинш мати i культуролопчш пояснення. А експерименти можуть виявитись страшшшими, шж у М. Булгакова («Роковi яйця», «Собаче серце» та ш.).
На думку Р. Курцвейла i його колег, НТП дозволить створити постлюдину, здiбностi яко'' будуть принципово вiдрiзнятися вщ здiбностей людей, а юберкультура посiдатиме провщне мiсце не лише в дизайш, лiтературi i кино. Постануть тфракультури нов^ньо'' модифшацп (клони, кiборги, постлюди тощо, а це зовам не культуристи, не жертви хiрургiï i не рiзнi трансформатори тiл ХХ ст. тощо) суттево вiддаленi вщ 'х прообразiв, що грунтувались на трсингу, сплiтi язика, шрамуваннi, трепанацп черепа, татуюваннi тощо. Давно пишуть про зв'язок пересаджених органiв вщ людини до людини зi змшами характеру у реципiента [6, с. 15]. «ЧужЬ> органи можуть шкодити, зокрема впливаючи на характер нового власника. Постае питання
