CC BY
14
УДК 340.12
DOI: https://doi.org/10.21564/2075-7190.36.123267
Мелякова Юлiя Bac^iena, кандидат фшософських наук, доцент, доцент кафедри фшософп, Нащональний юридичний ушверситет
iMeHi Ярослава Мудрого, м. Харюв, Укра'на e-mail: melyak770828@gmail.com, ORCID ID: 0000-0001-6699-8078
БУТТЯ ПРАВА ТА БУТТЯ У ПРАВ1: В1Д ПЕРФОРМАТИВУ ДО ПЕРФОРМАНСУ
Онтолог1чна проблема буття права знаходить свое виршення в деконструктив-ному естетичному пол1 виразних можливостей - перформаны. Множинмсть спо-соб1в вираження права i довтьне гх застосування здатт надати структур1 права динам1зму, а присутньому в нт суб'екту - справжнього розумiючого буття. На змту семантичним формам буття права приходить онтологiя його тiлесностi й присутностi.
Ключовi слова: динамiзм права; присуттсть; перформатив; перформанс; ттер-акт; вiзуальна культура; ттестсть права.
Постановка проблеми. Постпостметафiзична реальшсть, наявшсть яко'' все часпше констатусться сучасними фшософами, мае сво'' онтолопчш, ан-трополопчш, когштивш, лшгвютичш, а також методолопчш особливосп. Затверджеш новi типи ращональносп, мислення, спосiб юнування людей i речей в цшому. Право в межах ще' реальносп постало у численнiй сукуп-носп сво'х форм, вимiрiв та модуав. Дiйснiсть права набула релятивного характеру. Дiевiсть права визначаеться сьогоднi ефектившстю взаемного впливу людей як носпв правових статусiв у горизонтi комушкацп. Сенс права народжуеться у контекст правово'' ситуацп. Присутнiсть права, або його онтолопчна тiлеснiсть, виявляе себе у динамщ атрибутiв його вербальних структур (текспв, речових доказiв, дiй), що утворюють правовий перформанс.
Актуальшсть даного дослiдження полягае в обгрунтуванш якiсно ново'' форми буття права - перформансу, а також доведены можливосп його сощ-ального впливу через застосування ново'' техшки динамiзму, адже популяр-нiсть перформансу давно розповсюдилася за межами мистецтва - у сферi масмедiа, полггики, iнформацiйних технологiй.
Анал1з останн1х дослщжень та публ1кац1й. У межах онтологл права iснуе досить значна традищя дослiдження динамiчноi природи права та розробки метсдав прояву його динамiзму. У сучаснiй вiтчизнянiй i росшськш фшософи права п розвивають I. Честнов [1; 2], В. Четвернш [3], А. Поляков [4], С. Мак-
90 © Мелякова Ю. В., 2018
симов [5], О. Стовба [6] тощо. Останнш яскравий досвщ у цш сферi належить представникам комушкативно! парадигми. Наприклад, Дж. Остiн розвинув теор^ перформативного дискурсу, згiдно з якою мовнi акти, що мають характер наказу, вимоги, об^нки чи клятви завдяки сво!й штерюризованосп е, посутi, дieю, а не просто висловлюванням [7; 8]. Г. Харт, у свою чергу, тд-тримуючи Дж. Остiна, акцентував увагу на юридичних перформативних твердженнях i !х релятивностi в значеннi залежносп вiд умов вживання. Фак-тичш обставини формують перформативний дискурс, який, водночас, також формуе обставини [9].
Подальший аналiз перформативних висловлювань, !х структури, значення i впливу, здiйснюють сучаснi росiйськi дослiдники В. Оглезнев [10], Ю. Гряз-нова [11], Ю. Купченко. Ю. Грязнова серед шшого зазначае, що перформативний юридичний текст-дiя е новою формою аутентично! саморепрезентацп суб'екта права [12]. Ю. Купченко, докладно аналiзуючи техшку i значимiсть перформативiв Римського права, а також релтйних правових систем, доходить висновку, що реалiзацiя права, його дiевiсть та ефективнiсть напряму пов'язанi iз особливостями сприйняття переконливих перформативних юридичних висловлювань за канонами мюцево! правово! традицп [13].
Онтолопчний статус та продуктивну силу шмецьких перформативних дiе-слiв, що здатш утворювати комунiкативно-прагматичне поле, зазначали також Ю. Габермас [14; 15] i Г.-Г. Гадамер [16]. Про практичний поворот у сучаснiй фшософп права, !! лiнгвiстично-комунiкативний акцент, контекстуальшсть правових смислiв, релятивнiсть та процедурну рацiональнiсть права йдеться у I. Честнова [1]. Польський теоретик гумаштарних наук Ева Доманська, зазна-чивши перформативний поворот у сучасному науковому знаннi та домiнування там текстуально! картини св^, доходить в результат! до визначення перформа-тивностi як ново! парадигми тзнання i методологи науки [17].
Сама техшка перформансу як онтолопчного простору виробництва при-сутностi, а також специфiка використання перформансу у мистецтвi та, на-рештi, роль i статус у ньому суб'екта е темою дослщжень Л. Комарниць-ко! [18], С. Корнева [19], В. Рибакова [20], Х. Гумбрехта [21], П. Вайбеля [22], С. Жижека [23], К. Малабу [24] та багатьох шших впчизняних та зарубiжних авторiв. Отже, самi по собi поняття текстуального перформативу та тактики художнього перформансу е в достатнш мiрi дослщженими. Однак проблема застосування моделi перформансу в практищ здiйснення та розумшня права постае i дослiджуеться у данш роботi вперше.
Ц1ллю дослщження е розгляд виразних можливостей художнього перформансу та онтолопчний аналiз правово! реальностi у форматi перформансу, динамiчна структура якого гарантуватиме штеракт присутностi в нiй розумi-ючого суб'екта.
Виклад основного матер1алу. Дшсшсть викликае до життя теор^. Со-щальш реалп отримують осмислення, ощнку, теоретичне узагальнення, на-решт^ спонукають до формування нових наукових принцитв пiзнання й ро-зумшня дано! сощально! реальностi. Виходячи з цього, методолопя осмислення права, фiлософiя права як така мають знайти звичайш способи вiдображення правово! дiйсностi, намагатись максимально узгодити матерь альну i когнiтивну сторони права заради забезпечення його розвитку.
У данш робот здiйснено спробу розповсюдити у сферi права методоло-пчний досвiд некласичного постмодерного мистецтва, зокрема прийоми ре-конструкцп та перформансу. Принцип гри зi смислами за рахунок зiткнення знакiв, символiв, значень, явищ та дiй, що продемонстровано у перформанс^ закликаний дiйсно передати трансформативний, рухливий характер сучасно! дшсносп, в тому числi правово!. Перформанс характеризуемся як демонстра-тивно-розумiюча тактика, що здатна виявити й продемонструвати усе багат-ство смисшв i форм права, проявити саму його онтологiчну присутнiсть у певному юридичному акп.
Принцип динамiзму права, нещодавно затверджений комунiкативною парадигмою, вбачав мюцем «становлення» права саме галузь усного чи пись-мового наративу - висловлювання, дискурс або текст. Так, окремi висловлю-вання у Дж. Остша навiть отримали перформативний характер в тому значены, що являли собою «даю» - мовш акти, якi рiвноцiннi вчинку - особист наказовi висловлювання, обiцянки, гаранта тощо [8]. Перформативний дискурс був проголошений таким, що надае буття тому, про що промовляе, адже у даному випадку говорити й робити означае одне i те ж саме [25]. В свою чергу, Ю. Габермас також зазначав онтолопчшсть комушкацп [14]. На його думку, основна одиниця перформативного тексту - це не слово, а подiя. Ко-мунiкацiя мае продуктивну силу. Якщо ж уявити можливим вивести комуш-кащю за межi просто юридичного тексту або мови, i долучити до !! полiлогу горизонт правових явищ i дiй, то юридичний формалiзований перформатив перетвориться у справжнш перформанс, де саморепрезентуватимуться не тшьки комунiканти, але й право як таке.
Ю. Грязнова зазначае, що сучасний текст взагалi (не тшьки правовий) праг-не до перформативносп [11]. Перформатившсть нiби руйнуе одночасно кор-дони мiж дiею, текстом та живою комушкащею. Дж. Остiн як автор теорп перформативних суджень в анал^ичнш фiлософii вважае, що значну кшьюсть дiй люди здатнi здiйснювати за допомогою ошв, адже мова е засобом втшен-ня дiй [10]. Виходить, доки немае вщповщного слова, яке називало б дш (наприклад, «общяю»), доти немае й само! дп [7, с. 110]. Речовi акти, що яв-ляють собою д^, яка вiдбуваеться в процеа висловлювання (наказ, переко-нання, вимога, розпорядження, общянка тощо), Дж. Остш назвав «iллокуцi-
ями». У свою чергу, т акти, що несуть iнтеракцiональний ефект завдяки ви-словлюванню та внаслщок шлокутивно'1 дп, вiн назвав «перлокущями» [7]. Якщо iллокутивний акт надшяе твердження комунiкативною силою, орieнтуe суб'екпв на комунiкацiю, то перлокутивний акт формуе певну мовну гру, за-лучае суб'eктiв до комушкативно'1 спшьносп.
Дж. Остiн, а за ним i Х. Харт, який застосовуе анал^ичну концепцiю у юридичнiй мов^ зазначають, що по вiдношенню до значно'1 кiлькостi твер-джень неможливо поставити питання про 1хню ютиншсть чи хибнiсть. Принцип «ютинносп - хибностi» був i залишаеться найбiльшою логiчнщю по-милкою буденно'1 мови. Аскриптивнi висловлювання типу «це зробив вiн» або «це належить йому» мають функцiю приписування права власносп. Вони часто зустрiчаються у юридичнш практицi. Дескриптивнi висловлювання типу «я общяю вам заплатити» мають перформативний характер. Вони не приписують i не описують, а фактично здiйснюють певну дiю, особливо, коли стввщносяться iз фактами, що 1'х пiдтверджують [10]. Згiдно з Дж. Остшом значення словам надае не 1'х словникове тлумачення i навт не контекст 1'х вживання, а, зокрема, те, як дп й за яких обставин намагаеться здшснити той, хто 1'х висловлюе.
Так, на думку Х. Харта, твердження «ус людожери е злими» у змют ча-рiвноi казки, де воно вжите заради певного враження та вливу на фантазш слухача, не мае ощнюватися як хибне, адже людожерiв насправдi не юнуе (логiчна пресуппозицiя iснування не виконуеться). В даному випадку питання про ютиншсть i значення твердження мае грунтуватись не на матерiально-фактичних умовах казкового дискурсу, а на тому, який вплив намагаеться здiйснити розповiдач вигадано'1 юторп. Х. Харт переконаний, що треба зо-середити увагу не на адекватнш iстинностi тверджень та логiчних вщношен-нях суджень, а на обставинах 1'х приватного вживання i на тому, що саме може бути названо «способом твердження» у конкретному випадку [26].
Якщо у позитивiзмi когштивний сенс тверджень завдавався фактичними умовами, що 1'м передували, то вiдповiднiсть цим об'ективним умовам i ви-значала ступiнь iстинностi цих тверджень. У свою чергу, комушкативна парадигма орiентуе на онтолопчний сенс дискурсу. Дискурс розглядаеться як споаб буття сутностей. Тому проблема переноситься iз горизонту правди про юнування речей у горизонт способу юнування речей. Постае питання вибору способу тверджень заради влаштування максимально вщвертого онтолопч-ного дискурсу, у якому речi не просто вщновлювали б власнi змiсти, а набу-вали б свого буття.
Дiапазон способiв тверджень щодалi збiльшуеться завдяки залученню нових знакових систем, продуктивних матерiалiв, засобiв комушкацп, циф-рових технологш: вiд мови й тексту до художшх символiв, речових пам'яток,
вiртуальних образiв та ^ор; вщ перформативного тексту до перформансу як дiевого акту.
Правовий дискурс у формi спродукованого перформансу використовуе ус власш засоби й можливосп для провокаци присутностi права у приватних i пу-блiчних ситуацiях. Правова реальнiсть розсипаеться у сво!х численних i не-стшких формах буття i способах самовираження. Проте реконструкцiя правово! реальностi, що завдана практичною потребою справедливости у конкретному випадку, викликае до життя сам мелос права, який дiе i впливае, а не просто отримуе контекстуальне тлумачення. Завданням онтологи права стае не стiльки пошук основ права, скiльки винайдення актуальних форм його присутностi у реальному житп. Прагнення вирiшення цього завдання виправдовуе фшософ-ськi пошуки в галузi методологи вираження i розумшня права.
Фiлософiя, яка виконуе методолопчну функцiю стосовно правових наук, без перебшьшення може вважатися джерелом нових парадигмальних посилок в галузi репрезентацп та наукового пiзнання. Нещодавнi семютичш i когш-тивнi шновацп у наущ були обумовленi комунiкативною парадигмою, яка виявила справжне буття предметв i речей в символiчному просторi мови й тексту. Однак, якщо ще вчора гумаштарш науки закликали до метафори св^ як тексту, то сьогодш так зване нове гумаштарне знання, зокрема мiж-дисциплшарш культурнi дослiдження американських вчених, закликають до метафори св^ як множинносп перформативних актiв, дiючими особами яких е самi суб'екти пiзнання.
Перформатившсть може по праву розглядатися як нова методолопчна парадигма. Термiн «перформанс» став повсюдним у сучасному соцю-гумаш-тарному знаннi, у той час як поняття «перформативний текстуалiзм» було засноване ще Дж. Остшом у його анал^ичнш фiлософii. Дiя перформативу, за Дж. Остшом, реалiзуеться у самому мовному акп, тобто перформативне висловлювання стввщноситься iз ситуацiею, яку воно само провокуе, нака-зуючи, розпоряджаючись, вимагаючи, звинувачуючи тощо. Таким чином, будь який перформатив е вибiр, що здшснюеться тим, хто говорить в ситуацп ко-мушкацп [7, с. 105]. Юридичний перформатив може бути визначений як мовний акт, що здшснений в рамках специфiчноi правово! процедури заради сощально значимих правових дiй. Правовiдношення завжди мютять перфор-мативнi дiеслова «общяю», «вимагаю», «зобов'язуюсь» i т. п. Рiзного роду юридична дiяльнiсть е одночасно певною перформативною актившстю, тобто шсценуванням тих чи шших вiдносин за допомогою мови, як-то юридич-не консультування, участь у судовому засщанш, пояснення, тлумачення, звинувачення, общяння, клятви, борговi розписки, реестращя шлюбу тощо. Так, наприклад, стипулящя у Римському правi як вербальний контракт за зобов'язанням мiж кредитором та боржником, що закршлював за двома учас-
никами договору 'х права i обов'язки, свщчить про своерiдний ритуал та традицшний для европейського права культ слова, що стае можливим саме завдяки перформативним висловлюванням.
Особливе значення належить перформативу як ритуалу у релшйних право-вих сiм'ях - в вдеащональних системах права, як твердить П. Сорокш [27]. Звiд законiв там розглядаеться як даний Богом, тому покарання також носять риту-альний характер: прокляття, вiддання пеклу, вщлучення вiд церкви i т. п. В су-часному европейському правi дiюча частина (operative) юридичного документа сама по собi е виконанням суб'ектами узаконено'' ди у той момент, коли вони усввдомлено виражають свою волю i закрiплюють ii у перформативному текстi. В цшому, юридичним перформативам належить роль дш, якi здiйснюються у сферi суб'ект-об'ектних видносин, де присутнi носп владних вовноважень. У зв'язку iз цим росшський фiлолог Ю. Купченко констатуе, що перформатив-нi висловлювання юридичного характеру, яю мають iмперативний, нормовста-новлюючий змiст, генерують бiльш крупш контенти [13, с. 68].
Проте розвиток перформативного аспекту в методологи правово' науки не вичерпуеться вливанням анал^ично'' фшософп Дж. Остiна i ii наступними розробками з боку Х. Харта у його концепцп правового розпорядження [9]. Теорiя перформативносп, безсумнiвно, заслуговуе бiльш поглибленого до-слiдження в рамках сучасно'' фшософп i методологи права. При цьому слiд розвести два рiзних поняття - перформатив i перформанс - у вщповщносп з 'х змютовними особливостями. Так «перформатив» вживаеться у значенш «перформативний текст» як особливий тип тексту, що актуалiзуеться в ситу-ацп комушкацп i е, перш за все, дiею: по-перше, комунiкативною дiею, а по-друге, дiею саморепрезентацп тих, хто говорить шляхом актуалiзацii 'х думки й дiяльностi [12]. Перформатив виступае альтернативою дескриптивному, тобто описовому, тексту. Це е наслщком того, що комушкативнш пара-дигмi властивий принцип демонстративности або саморепрезентацп комунi-куючими свое'' шдивщуальносп й власно'' волi. Саме iз пошуком нових форм репрезентацп пов'язанi останнi розробки в методологи сощально-гумаштар-них наук. Як вщомо, науковi революцii характеризуються в тому чи^ змiною мови й мовних засобiв. Перформанс, в свою чергу, на вiдмiну вiд перформативу, поняття, характерне для онтологiчного дискурсу в постмодерному мис-тецтвi. Практика перформансу пов'язана здебшьшого з епатажними спробами художниюв облаштувати всебiчну «присутшсть» у сво'х витворах усiх об'екпв i тiл, а саме натури, свого власного тiла i в тому чист тiла глядача. Перфор-мативнi змiни у вiзуальнiй естетищ вiдбуваються паралельно iз переосмис-ленням поняття тша як такого та виникненням феномену тшесносп в фшософп (так звана постмодершстська криза щентичносп в Gвропi 70-х). Саме проблемою тшесносп продиктованi такi напрями, як фшософський шизоана-
лiз, проблема розумшня реальносп й творчосп, рiзноманiтнi фшософсью практики симуляци.
Практика художнього перформансу сугубо провокативна. Це е практика залучення до абстрактно! ситуаци суб'екпв, якi перебувають по обидва боки рампи (полотна, екрана тощо). Еволющя тшесносп пов'язана з вiдвертим зникненням кордону мiж внутрiшнiм та зовшшшм - духом i тiлом - св^ом потаемного й соцiальною рольовою реальшстю. В контекстi перформансу художник (автор) або сам стае витвором мистецтва, або дiе як сощальний коментатор. Глядач же обов'язково стае ствучасником провокативно! поди, неповторно'!, ушкально!, справжньо! у сво!й спонтанностi. Метою перформативно! активностi будь-кого з учасниюв дiйства е не розвага чи вщпочинок, а самопiзнання.
Укра!нський теоретик мистецтва Л. Комарницька, проводячи аналiз по-ходження, структури й значимосп художнього перформансу, доходить висно-вку, що до перформансу можна вщнести будь-яку вiзуалiзовану ситуацiю, що мютить чотири базових елементи: час, мюце, тiло художника та вщношення художника й глядача [18, с. 135]. Якщо розглядати перформанс не у вузькому розумшш - як живу виставу, що мае вс ознаки театралiзованого дшства, а у широкому сена - як етзод повсякденно! практики суспiльного життя, що виявляе себе у ритуалах, фестивалях, парадах, урочистостях i тому подiбних заходах [17, с. 227], в такому разi шщо не суперечить тдведенню пiд визна-чення «перформанс» в тому чист юридичних ситуацш, у яких реалiзуеться право. Питання: у якш же мiрi наявш в юридичному перформансi тiло автора i його вiдносини iз реципiентом - тим на кого спрямоваш iнiцiативи й розпо-рядження влади? Досвщ свiдчить, що юридичнi стосунки - не завжди перформанс. ^ подii законодавчого впливу цшком можуть мати вербальну форму, будучи закршленими документально: у розпорядженнях, сповщеннях, заявах, вiзах i договорах. Тшесшсть самих учасникiв у такому разi залиша-еться за рамками правово! ситуацii.
Образ права, перш за все з точки зору комушкативно! методологи, являе собою саме перформатив, а не перформанс. Однак навт сам Дж. Остш ствер-джував, що за допомогою сшв ми не тiльки описуемо, але й створюемо ре-альнiсть. Сучасний польський фшософ Ева Доманська вважае, що перформа-тивнiсть можна визначити як вiру в те, що мова не тшьки репрезентуе реаль-нiсть, але й змiнюе !!, та що певнi явища (поди) юнують тiльки i стiльки, наскшьки вони перформативно повторюються [17]. Таким чином, головне, що можуть дати юридичнш наущ як перформатив, так i перформанс - це про-вокацiя присутностi учасникiв правово! реальносп та вiдтворення за !х учас-тю правового дiйства. I якщо правовий сенс перформативно! семантики вже у достатнш мiрi обгрунтований i дослiджений, то значимiсть та методолопч-
ну функщю художньо! моделi перформансу для юридично! науки ще належить вивчити. Адже зараз ус галузi знання, культури та мистецтва в трендi тотально!' вiзуалiзацii та штерюризаци ведуть вiдчайдушну боротьбу за присутнють i И гаранта.
На «виробництво присутностi» спрямованi сьогоднi ус методологiчнi по-шуки технiчних та гумаштарних наук. Не мае бути винятком i методологiя права, враховуючи затвердження там парадигми динамiзму. Так, Х. Гумбрехт характеризуе зазначену тенденщю як новий погляд на практику гумаштарних наук, який спрямований на реабштащю ефекпв чуттевосп й тшесно! при-сутностi, iгнорування яких до сих тр робило наш досвщ сприйняття i розу-мiння культури неповним. При цьому присутнiсть позначаеться Х. Гумбрехтом не як часове, а як просторове вщношення до св^ та його предмепв; а «виробництво присутносп» - як висування у простор^ що посилюе вплив на людину i 11 свiдомiсть [21].
Отже, враження вщ тiлесностi речей та власно! присутносп виступае протилежнiстю i альтернативою «значенню» як тому, чим ми надшяемо рiч i що в нш iнтерпретуемо за допомогою символiв. Цшь перформансу як такого - позбавитись коментарiв. Цiль же перформансу як методу права - позба-вити право надмiрноi семантично! стшкосп та диктату значень. Мова й текст права мають бути на службi у поди, речi й тша, а не навпаки. У цьому, мабуть, i полягае завдання методологiчних розробок в областi сучасно! фшософп права як практично! галузi фшософп.
Концепцiя динамiзму реальностi, що затвердилася в сучасних наущ й фь лософп, дiйсно включае в себе комушкативний напрям та традищю постструк-туралiзму, проте ними не вичерпуеться. Ця концепщя акумулюе у собi все новi й новi форми гри iз символiчними вимiрами реальностi заради виробни-цтва присутносп самих речей, а не суто породження '1хшх нових значень. Текст, який сам нещодавно вважався реальшстю, знову перетворився на один iз засобiв динамiчноi провокацГ! реальностi. Феномен вiртуальностi свiту вза-галi й аспект вiртуалiзацii у кожнiй окремш галузi знань грунтуються на принципах особливого тшесного iснування речей i людей у просторi !'х синхронно!' присутносп та абсолютно'! можливосп. Проспр вiртуальноi присут-ностi стае можливим завдяки структурнiй динамiцi реальностей рiзноi при-роди, збiльшенню доступносп iнформацii та прискоренню обмiну нею.
Лейтмотивом фшософп та соцiо-гуманiтарних наук бшьше не виступае iнтерпретативний характер взаемовщносин людини й свiту. Йому на змiну приходять iнтерактивнi стосунки суб'екпв i реальностей. Свiт перестае уяв-лятись по образу тексту - як система значень та !'х штерпретацш. Простiр присутностi дозволяе тим, хто перебувае в ньому, не просто означувати його реали, але впливати на них, влаштовувати певний фiзичний чи енергетичний
контакт у горизонт тлесного, хоча й вiртуального, буття. Саме тому серед способiв розум^чого буття, а також способiв вираження i самовираження акцент переноситься з перформативу (д^чого тексту) на перформанс (вщ-творення поди).
Проте росшський дослщник В. Рибаков переконаний у тому, що присут-нiсть, будучи такою, що пов'язана iз просторово-тшесним вимiром буття, усе ж таки мае бути помножена на час, поза яким не можна уявити будь-яку ди-намшу [20]. Темпоральним аспектом буття права в рамках динамiчноi кон-цепцп права займаеться також втизняний фiлософ О. Стовба. Вш розрiзняе «буття правового сущого» i так зване «чисте буття права», виводячи нас у постонтологгчний дискурс про динам^ виникнення-зникнення права у пра-вовiй поди (справ^ [6]. Справжне, «чисте» буття права, зпдно з автором, мислиться шби без будь-яко! опори на суще, а через правове «буття-тягу», яке збуваеться у часовому розривi мiж дiянням i його правовими наслщками [6, с. 300]. Такий динамiчний алгоритм мерехтiння буття «чистого» права, об-грунтований О. Стовбою у темпоральному аспект, не суперечить, а навпаки, ще раз тдтверджуе необхщшсть пошуку нових онтолопчних форм присут-ностi права у правових ситуащях.
Вирiшення проблеми вiдтворення присутностi речей i явищ залежить, у свою чергу, вщ специфiки розумiння ще одного базового поняття - простр, а також особливостей оцiнки природи простору, його можливостей, структу-ри, онтологгчного статусу. Наприклад, структуралiзм розумiе простiр як ко-мунiкативне поле взаемодп суб'ектiв, якi впливають один на одного через мову. Проте саме у сферi комушкацп питання присутност набуло особливо! гостроти, адже комушкащя акцентуе на проблематичностi людського юнуван-ня як такого i навiть постае як дискурс на тему справжнього i несправжнього буття [6]. Питання присутност невщ'емне вщ питання простору. Разом вони складають фундамент штелектуально! моделi реальностi, е ключем для вщ-криття образу сучасно! реальностi та людини в нш.
Розв'язання проблеми присутностi вщбуваеться сьогоднi, як уже зазна-чалося, шляхом розробки i обгрунтування безмежного розма!ття способiв вираження й самовираження. Благодатним полем для цього стала вiртуалiс-тика. Симулящя i вiзуалiзацiя, мережевiсть та антонiмiчнiсть, динамiзм i впли-вовiсть - усi щ потужнi можливостi вiртуального простору, що обумовлеш розвитком виразних засобiв, дали абсолютно нове уявлення про простр та можливост присутност в ньому людини. Слщом за цим вщбулася переоцш-ка поняття «справжностi» стосовно буття. Що слщ вважати справжшм буттям: матерiальну сутнiсть чи саме здатшсть речi здiйснювати вплив i зазнавати його? У чому вщмшшсть «наявностi» вiд «присутностi»? Чи обов'язково присутшсть передбачае матерiальнiсть, адже можна бути присутшм i через
шформацшш мереж1? Росiйський фiлософ В. Рибаков намагаеться дати вщ-поввд на цi питання через аналiз «перформативного повороту» в сучаснiй культур^ дослiдження сенсу перформансу i його онтолопчних причин [20].
Головний концепт культурного поля сьогодш - замщення витвору подiею. Витвiр здiйснювався за допомогою знакiв i !'хшх значень та вимагав подальшо! штерпретацп. Подiя здiйснюеться за рахунок структурного ускладнення i ди-намiки знакового полотна, що забезпечуе ефект присутносп самих речей, а не тшьки !'х значень. Подiя дозволяе розумiючому суб'екту не вiдсторонено ш-терпретувати сенс цих речей, але переживати його особисто через присутшсть у просторi подГ! та участь у !'!' дiевих актах. Вiзуалiзована реальнiсть укладае вiртуальний простiр. Вiртуальний простiр припускае також присутшсть гля-дача шляхом щентифшацп його iз безпосереднiм учасником поди. Такого роду вiртуальна присутшсть гарантуе здатнiсть суб'екта до зазнавання ним емо-цiйного i фiзичного впливу з боку подп, адже в даному випадку вiн розумiе !'!' не через тлумачення, а через буття в нiй.
Так, буття суб'екта у правi уявляеться можливим через особливий вiзуаль-ний його контакт iз правовою ситуашею, що гарантуе його присутнiсть там. Перформанс - як провокашя поди, а також присутносп в нш - визнаний теоретиками закономiрною реакцiею культури на зростаючу медiалiзацiю люд-ського життя i засилля техшчного вiдтворення. Перформанс вiдверто вщмов-ляеться вiд фiксованих витворiв, що можуть бути тиражованими, заради ба-гаторазового звернення до змiсту подп. Вiдмова здiйснюеться на користь ушкально!' однократно!' подп, яка не може бути зафшсована до архiву [20]. Вiртуальна присутнiсть глядача у подп (перформанс^ пiдривае звичайний модус переживання ним пiзнавального досвiду, що забезпечувався штерпре-тацiею. Не дивлячись на вщсутшсть фiзичноi наявностi вiртуальних речей або учасниюв у полi перформансу, вони все ж таки вступають у взаемод^ один з одним. В естетиш цей процес, що прийшов на змшу естетичному спо-гляданню, названо процесом iнтеракцii. Поняття iнтеракцii застосував нiмець-кий естет, театрознавець Е. Фшер^хте, дослiджуючи мюце перформансу в сучаснiй культурi [28].
Як зазначае В. Рибаков, семютизований досвщ витискуеться позасемiо-тичним матерiально-тiлесним вимiром [20]. Перформанс створюе не сенси, а саму подш як таку. I тут дуже важливо те, що ця подiя переживаеться !'!' учасниками саме як щось нове, непередбачуване, до кшця не тзнане, креа-тивне, дiеве, деконструктивне, таке, що не пiдлягае остаточному визначенню, тлумаченню, мiфологiзацii. Перформанс викликае штеракцш, проте не перед-бачае !'!' наслiдкiв. Iнтеракцiю називають чистою, вщкритою, так само, як називали у постструктуралiзмi центонний наратив, що також забезпечував штерюризацш сво!'х учасниюв у вербальному дискурсi. Iнтерактивнi суб'екти,
за визначенням, виробляють власну присутшсть, висуваючись у житт^ свь ти один одного, незалежно вщ характеру простору, у якому перебувають. В iнтерактах вiдбуваeться актуалiзацiя i прояв не тiльки опонента, а й себе особисто, що настшьки ж несподiвано. Дieвiсть суб'екта-глядача невщворот-но обумовлюе його присутшсть у поди, а також самостворення та саморозу-мшня. Взаемодiя через штеракт нiби збирае присутнiсть по шматочка. Декон-струйована у перформанс дiйснiсть знов набувае свое тшесносп через дiеву позицiю суб'екта-учасника. Однак перформанс дшсносп досить короткочас-ний, i тому спровокований ним ефект згущено'1 присутносп швидко розаю-еться. I все ж таки перформанс - це досвщ переживания, а не споглядання, формат виходу за меж горизонту значень.
Перформанс вказуе на те, що певна життева (чи правова) ситуащя може мати рiзнi варiанти розвитку, як i будь-яка взаемодiя мiж людьми. Про жодну з подш людина не може мати вичерпно'1 шформаци чи ютинного змiсту, зо-крема, якщо залишаеться на позици вiдстороненого споглядача.
Подiбнi висновки повнiстю дискредитують основш концепти правосуддя, як-то адекватна вщплата, достовiрнiсть шформаци, об'ективна справедливiсть тощо. На перший погляд, замiщення юридичного положення i справедливого вироку «вщкритою» подiею, а також замiна вщстороненого арбiтра пережи-ваючим учасником роблять правозастосовну й судову практику досить далекими вщ юридично'ï науки та правово'ï iстини в класичному ïx розумiннi. Однак у дшсносп правова галузь людських взаемовiдносин ш в чому не по-ступаеться iншим сферам соцiальноï практики i також потребуе вщкритих сюжетiв, змюпв i свiдомостей, вимагае iнтерактiв, нових важелiв впливу, п-лесно'1' присутносп та, звичайно, дiевостi й результативность
Вщтворена подiя життя ближча за все до того, що правовi науки iменують справедливiстю. Тому ступшь тiлесностi, або присутностi, цiеï поди правово'1' реальностi мае визначатись аж шяк не шляхом семантичних штерпретацш чи формального накладання правових мiфiв (будь-то норма або прецедент). Такого роду тшесшсть-справедливють не встановлюеться будь-ким, вона акту-алiзуеться iз само'1' подiï у форматi вщкрито'1' присутностi права. Правова подiя постае як найчиспший перформанс, що викликае взаемод^ сво'1'х учасникiв та породжуе несподiвану, проте справжню справедливiсть, яку неможливо закршити, не загубивши ïï сенсу. Нове й нове перезавантаження ситуацiï через перформанси здатне множити правову справедливють у ïï перформативнш тiлесностi. Водночас окостенiлi у сво'1'х смислах правовi вироки, рiшення, норми, тлумачення й штерпретаци за умов формально'1' наявностi права все далi вiддаляються вiд його реально'1' присутносп. Таким чином, перформанс насправдi не гарантуе наявносп правово'1' дiйсностi, проте забезпечуе присутшсть, або вiртуальне буття в нш учасникiв правового дшства, а також
переживания ними як справедливости, так i несправедливости життя. Такого роду штеракт, заключаючи сво'1'х учасиикiв у горизонт впливу правових i про-типравиих ситуацiй, доводить до ïx свiдомостi не правовi iстиии, а саму ic-тину права, яку також слщ розумiти як щншсть.
Е. Фiшер-Лixте серед iишиx вщмшних ознак перформансу (як-то експе-риментальнють, iитеракцiя, аутопоезис, тривалicть) називае таку його ознаку, як вiдповiдальиicть кожного з учасниюв за те, що вщбуваеться [28]. Дiйcио, на вщмшу вiд витворiв мистецтва, застиглих артефакпв або витлумачених icтии, що своею статичшстю протистоять дииамiцi життя, подiя перформансу иiчим не вiдрiзняетьcя вiд самого життя. Проте, здаеться, шдивщуальна вiдповiдальиicть учаcиикiв е рисою не дуже характерною для cучаcноï куль-тури. Той, хто охоче бере участь у перформанс^ флешмобГ, форумi, ток-шоу, робить це лише cподiваючиcь на аиоиiмиicть, cпоитаииicть та безвщповщаль-иicть, керуючись потребою у колективi й вiдчуттi cпiльиоcтi.
Головна проблема перформансу як способу розумГючого буття - це проблема досвщу. Миттевicть приcутиоcтi й вщсутшсть спадкоемностГ у регуляцп подп не дозволяють казати про доcвiд у значены утворення традицп певно'1' сощально'1' поведiики учаcиикiв. Доcвiд iитеракт е суто особистим досвщом суб'екта-учасника. ПростГр, у якому вiи набуваеться не може бути вербально зафiкcоваиий у cимволiчному форматi, що пiдлягав би багатократнш штер-претацГï. ПростГр перформансу тимчасовий, адже у тш саме мiрi тимчасовий i його вплив. Перформанс - не штерпретативний феномен, у тому сена, що вш не може зберiгaтиcь иезмiииим для загального тлумачення. Таким чином, вш е релятивним феноменом - таким, що залежить виключно вГд суб'ективного погляду й волГ того, хто бере в ньому участь.
РозумГючи присутнГсть як об'ективнГсть, а також противагу штерпретацп, маемо визнати, що згодом i сама присутнГсть виявляеться поставленою пщ питання: з'являючись на мить, вона знов зникае. 1мовГрно, йдеться про два рГзних типи досвщу, викликаних рГзними способами буття. Учасники нара-тивного дискурсу отримують семГотичний досвГд шляхом штерпретацп, учасники ж подп-перформансу отримують дГевий досвГд через присутнГсть i вплив. По-суп, будь-який досвГд мае релятивний характер, оскшьки набуваеться в акт суб'ективного переживання подп, незалежно вГд способу ïï ви-раження: наратив чи перформанс, знаки чи дп. Французький фГлософ КатрГн Малабу, розмГрковуючи про можливостГ перформансу, вГдзначае його динамГзм як «повернення життя до самого себе» [24]. На ïï думку, основне досягнення фшософп i перформансу ствпадае: воно полягае у ïx «здатносп здГйснювати твердження... i дГяти на ïx основЬ» [24].
1снуе, нажаль, небагата, але досить суттева свГтова практика комбшацп науково-тзнавальних та естетико-фГлософських прийомГв в цшях оптималь-
ного розумшня реальности шляхом ii вщтворення й забезпечення присутнос-т в не! глядача. Багато авторських перформансiв та шсталяцш, влаштованих захiдними митцями й фшософами, закликанi здiйснити iсторичну репрезен-тащю i актуалiзацiю пам'ятi про певш значнi й трагiчнi подп минулого. Так, 30 березня 2017 року в музе! «истории ГУЛАГа» у Мос^ канадською художницею Джудi Радул було влаштовано iнсталяцiю пщ назвою «Всесвiтнiй суд. Репетицiя». Цей мультимедшний проект став результатом дослщження й вщ-творення нею ряду судових процесiв Мiжнародного кримiнального трибуналу, маючи своею метою винести вщверту i безжалiсну прозу судового форма-лiзму на публiчний суд незалежного спостер^ача. В заключеннi програми було проведено виставку ушкальних артефакпв i типових для кримiнальних процеав речей, якi ще бiльше наблизили глядачiв до реальностi судових про-цесiв, у якiй вони були перформативно присутш [29].
Подiбно до цього, 17 грудня 2016 року у тому ж музе! «истории ГУЛАГа» вщбувся перформанс ^алшсько! художниц Росселли Бiскоттi «Судовий про-цес» (в Ггалп вiн пройшов у 2013 рощ). Дана вистава являла собою 6-годинну реконструкщю судових слухань, засновану на аудюзаписах iз судово! зали. У центрi перформансу - сам акт зачитування (зi специфшою судово! риторики) розшифрованих запиав процесу квiтня 1979 року, на якому були засудже-нi ^алшсью iнтелектуали i активiсти, колишнi члени об'еднання «Робоча сила» за звинуваченням в оргашзацп ними кiлькох терористичних акцш, а також iталiйських озброених «Червоних бригад». I хоча речовi докази про-вини затриманих так i не були оприлюдненi, на виставщ, що вiдбулася пiсля цього, були представлеш артефакти безпосередньо судового процесу: дерев'яш лави iз судово! зали в Римi, молоток суддо, повна стенограма процесу тощо [30].
Яка ж функщя даних перформанав? Реконструюючи подiю через новий спонтанний штеракт суб'екпв, !х свiдомостей, речей та середовищ, художник переосмислюе цю подiю разом iз учасниками дшства у локальному пол^ич-ному, правовому, юторичному й культурному контекстi. Формат перформансу дае присутшм у ньому дшсно суб'ективний однократний досвiд участи, але досвiд унiкальний, життевий, щентиф^ючий особистiсть свого носiя iз персонажем правово! дiйсностi. Глядач-учасник осмислюе себе через життя персонажу, розсувае кордони свого життевого простору, реальности, в ракур-сi яко! бачить свiт. Задовольняючи перформансом свою жагу до реального, глядач одночасно задовольняе й потребу у справжньому - основш потреби ХХ-го сгашття. Перформансш способи вираження, на вiдмiну вщ суто есте-тичних, мистецьких способiв, переслiдують не чисту видимiсть, а чисту справжшсть. Реальнiсть права у зазначених перформансах деконструюеться у своему роздвоенш на початкову дiйснiсть i реконструйовану дiйснiсть, дь евiсть i вплив яких рiзний, але однаково значний. Початкова дшсшсть права
являла собою ситуащю сощально! регуляцп шляхом осуду i вiдплати. Дш-снiсть же правового перформансу постае як ситуащя зазнання впливу права i його сили через переживання осуду i вщплати.
Характер правовох регуляцп через перформанс можна вважати опосеред-кованим - через вплив на свщомють суб'екпв права. Розумшня права учас-никами перформансу настае аж шяк не завдяки його тлумаченню. Розумiння тут гарантовано мультисеквенщальним рядом речових, медiйниx i особистю-них фрагментiв, якi впускають самостшного глядача в простiр здiйснення права. Мультисеквенщальшсть - лiнгвiстичний термiн, використовуваний М. Епштейном для позначення специфiчностi гiпертексту, який може про-читуватись у будь-яких напрямках i розум^ися у довiльнiй послiдовностi [31]. Мультисеквенщальшсть оргашчно вiдповiдае деконструктивностi, так само грунтуючись на принципi руйнування однозначности односпрямованостi, одномiрностi, незмiнностi.
Завдяки технологиям, сучаснiсть досягла неймовiрно високого рiвня роз-витку способiв вираження i засобiв виразностi. Симулятивна, видима, шю-зорна реальнiсть здатна сьогоднi долучити й розчинити у собi людину усшш-нiше, нiж буденна реальшсть. З цiеï причини остання виявляеться втягнутою у вiртуальну реальнiсть, цшком пiдпорядкована ïH. Дiючий персонаж обох сцен - людина. Вона перебувае в пошуку оптимального способу буття вну^ динамiчноï полiреальностi. С. Жижек багато розмiрковуе з приводу справ-жностi й видимостi речей, а також факту втрати реальшстю своеï субстанцш-ностi, доходячи при цьому до метафори «пустеля Реального» [23].
У зв'язку з цим, С. Жижек пропонуе згадати психо-сощальний феномен «каттерiв», яю вiдчувають непереборне бажання рiзати себе бритвою чи на-носити собi iншi тiлеснi ушкодження. Проблема й мета каттерiв - затверджен-ня самоï реальностi. Вщчайдушна стратегiя повернення до реальностi тша. У ïx випадку це пояснюеться шяк не сущидальними бажаннями. Це просто радикальна спроба вщшукати мщну опору в реальностi, у протилежшсть не-стерпному страxовi сприйняття себе самого як неюнуючого. Пошкодження плот сприймаеться ними як повернення до життя, вщчуття себе твердо уко-рiненим у реальностi. Каттерство - безсумшвно, патологiчний феномен. Воно суперечить природним шстинктам людини, зашкоджуе ïï здоров'ю, не вщпо-вiдае стандартам соцiальноï поведiнки. Проте водночас ця радикальна спроба вiдновити внутрiшне вщчуття норми, уникаючи психотичного розпаду - без-поворотноï втрати тiла. Це своерщна спроба врятувати себе вщ видимого, симулятивного свiту, в якому юнуеш - погоня за тшесшстю шляхом загублен-ня тiла [23].
Протилежним «нормальним» способом поведiнки сучасноï людини е ïï покiрний рух за течiею, добровiльна й спокшна симуляцiя себе самоï за пра-
вилами мiфiчного св^ симуля^в. Стосовно цього С. Жижек нагадуе про популяршсть на сучасному ринку таких продукпв, як кава без кофе!ну, сливки без жиру, сигарети без шкотину, безалкогольне пиво i т.п. На його думку, вiртуальна реальшсть, у якш ми юнуемо, просто генералiзуе процедуру анга-жування продукту, облишеного свое! субстанцп. Так само, як кава без кофе!-ну мае запах та смак кави, але нею не е, так вiртуальна, вiзуалiзована реальшсть переживаеться як реальшсть, не будучи такою. Отже, реальшсть - кра-ща подоба само! себе [23].
В свою чергу, С. Корнев, констатуючи штучшсть реальносп в сучасну «епоху вистави», головним чином занепокоений станом суб'екта, проблемою його особистосп, свободи, справжньосп [19]. Життя вiн називае виставою, персонажi яко! (люди) дiють в нш пiд рiзноманiтними масками, що мають власну лопку. Логiка маски (рольова гра, зв'язний набiр штампiв) прагне тд-корити собi людину, будучи мщно укорiненою в культурний проспр вистави. Занурюючись у несвободу спектаклю, людина звикае вважати себе вшьною, насправдi забуваючи про власну лопку вчинюв, про себе справжню. С. Корнев завдаеться питанням «стратеги розвтшення масок», i знаходить його виршен-ня саме у динамiзмi. Так, суб'ект мае ототожнювати себе не з фшсованою сукупшстю масок i ролей, але з самим процесом руху крiзь них, який вибу-довуватиметь !х у певну динамiчну еднiсть. Сама структура нового суб'екту завдаватиметься динамiкою змiни його масок. Особистють мае здiйснюватись як неформалiзований закон руху крiзь маски й ролi разом iз дискурсами, або виставами, у яю вони вбудоваш [19].
Отже така стратегiя динамiчного i багаторазового перевтiлення приводить людину до само! себе i даруе специфiчну цiлiснiсть особистостi через !! самовираження, а не характеристику. Це життя по той бш вистави - в закушсш власного Я, де над людиною немае режисера. Такий ролевий плюралiзм пере-шкоджае домшантносп одше! iз масок i владi !! над людиною. С. Корнев пере-конаний, у необхщносп дискурсу ролей внутрi суб'екта заради швеляцп !х влади над ним. Лопка однiеi маски мае бути урiвноважена логiкою iнших масок. Скинута маска рiвнозначна поверженому щолу, розвiнчаному мiфу, дискредитованiй владi. Справжне буття людини виявляе себе мiж грою та правдою, мiж сценою та публшою - в момент, коли людина балансуе на меж1 кшькох ролей i стереотипiв. 1менуючи сучаснiсть «епохою спектаклю», С. Корнев знаходить у нш одного единого суб'екта - владу - абсолютно свободну, цишчну, невразливу. Усе ж шше та шших влада прагне перетворити на влас-ний об'ект: зафiксувати, визначити, утилiзувати, зробити статичними й перед-бачуваними, нав'язати кожному набiр характерних атрибутiв, певну роль у просторi спектаклю. Згщно С. Корневу, влада е сценаристом i режисером спектаклю свiтового масштабу, «менеджером тотально! структури Великого
каталогу масок i ролей» [19]. Вшьно конф^уруючи суспiльну свiдомiсть, влада нейтралiзуe волю iндивiдiв i реалiзуe сво! проекти. Мабуть, там мож-ливостi обумовленi ii законодавчими повноваженнями.
Право як сфера законодавства i гарантш зaконностi, безумовно, е засобом влади й знаряддям несвободи у ii руках. Але водночас право може виступити единим опором влaдi та ii режисурi шляхом тдсилення автономи кожного окремого iндивiдa. Можливють протистояння влaдi i мaрiонетковому дшству напряму пов'язана зi свободою перемщення суб'ектiв у дискурсивному простор^ а також ix умiнням бути невразливими в тш же мiрi, що i сама влада. С. Корнев пропонуе лептимувати свободу шдиввдв, розгорнути ii в тому чи^ на рiвнi iмiджy Боротьба за свободу i ii легiтимнiсть водночас буде боротьбою з владою спектаклю та нав'язаною нею системою стереотитв [19]. Концепцiя динaмiзму права уявляеться такою, що здатна вирiшити проблему несвободи шдивща в «епоху спектаклю». Отже, доходимо висновку, що еди-ний споаб буття в свт спектаклю - це динaмiкa руху, процес перемiщення вiд маски до маски, боротьба проти вистави i влади (чи режисури) - за присутшсть власнох' воль
Сучасний британський естет i теоретик мистецтва П. Вайбель iменуе те-першнш стан мистецтва «ситуащею постмедia», яка характеризуеться рiвно-цiннiстю й змшанням рiзниx медiaзaсобiв i нaпрямкiв: фото, кшо, вiдео, комп'ютерна грaфiкa, живопис, скульптура та шших [22]. Постмедiaмистецтво застосовуе практики спiвучaстi, коли глядач перетворюеться на користувача, або, навт, спiвaвторa. Витвiр постмедiaмистецтвa визначаеться не своею формою чи мaтерiaлом як певний результат творчосл, а саме як процес [22; 138]. Постмедiaмистецтво отримало назву «мистецтво користувaчiв». Воно спровокувало тaкi нaслiдки, як криза репрезентаций занедбання ютори, зникнення автора, поворот до культури сприйняття та теxнiчниx медia, збу-дження штересу до вiзуaльного - усе це отримало назву «перформативний поворот». В цшому, сучасна культура вважаеться вiзуaльною. Вона широко апелюе до вiзуaльного досвiду свого користувача, застосовуючи численний нaбiр вiдсилок, спiльниx для автора й користувача. Ц вщсилки становлять ключове поняття вiзуaльноi культури - «suppose» - з французью^ «передба-чуване». Передбачуване сприймаеться за загальновщому дaнiсть, вiдсилки до яко'! становлять альтернативу коментарям. Як дашсть виступають об'ективнi свiти - естетичш, нaуковi, економiчнi, полiтичнi, прaвовi системи. Св^ по-стмедia остaннiм часом стае системою вщсилок. Системи вщсилок зaмiняють дiйснiсть.
П. Вайбель пояснюе прюритетнють вiзуaльноi медiaкультури. У класищ та aвaнгaрдi реaльнi поди та факти передавалися через опис обрaзiв ютори. Доводиться визнати, що правда й справжшсть геть втрачаються при переxодi
вщ поди до ïï опису, чи вщ дшсносп - до ïï репрезентацп. Iсторiя - це мiф, белетристика, iлюзiя, моделювання, брехня, яка приводиться до руху защкав-лешстю розповiдачiв [22; 141]. Коли ж образи юторп, що зафшсоваш й збе-режеш у витворах, речах, документах, фотографiяx, аудiозаписаx та фiльмаx, актуалiзуються через медiальну систему вiдсилок, тодi брехня репрезентацп постае як правда дшсносп. Отже, згщно П. Вайбелю, фшщя медiа стае справ-жнiстю, або навпь самою iстиною, в результат «ретроцесп», тобто завдяки перформансу (реалт-арт, шсталяцп, акцп, iвенти в театр^ або реалiтi-шоу, xеппенiнгi на естрадi й телебаченнi). Так, людський медiадосвiд стае норма-тивним для будь-якоï сфери сприйняття i вираження, яю усi в однаковiй мiрi претендують на проспр присутностi. Постмедiамистецтво е мистецтвом дп i спiвучастi. Саме ця штерактившсть робить його не тшьки популярним, але й актуальним з точки зору методологи у шших когнiтивниx i соцiальниx сфе-
1нтеракти чи перформанси, не дивлячись на ïx уявну непередбачуванiсть, мають у свош основi сценарiй, або алгоритм, у розумшш певноï шструкци до ди. Це чiтко визначена процедура, вказiвка на певну послщовшсть елементiв та дiй, яка робить перформанс репетищею хаосу. Дана процедура демократична, розрахована на масового аношмного користувача, вiльного вiд диктату влади i здатного розумпи дшсшсть через власнi дiю, творчiсть та алгоритм доступу. Новпня вiзуальна культура досить утиштарна, легко доступна, спро-щена, вiдкрита, проте вона активно формуе поняття й почуття новоï свободи особистостi - свободи споживання, свободи користування, свободи самови-раження.
Висновки. Спроба оцшити буття права, а також буття людини в правi у реалiяx сучасноï соцiальноï дезоргашзацп, цiннiсноï девальвацй та тоталь-ноï вiртуалiзацiï життя закономiрно призводить до виправдання пошук1в нових способiв вираження i розумшня права. Запропоноване онтолопчною герменевтикою розумiюче буття суб'екта права гарантуеться тепер безпосередньо його присутшстю й участю у правовш ситуацп. В сучасних умовах гостру вимогу вiзуалiзацiï, взаемодй та штерактивносп суб'ектiв задовiльняе перформанс. Формат перформансу дозволяе створити впливовий i загальнодос-тупний проспр дiевостi права за рахунок справжньоï присутностi в ньому атрибутв рiзноманiтниx правових i протиправних, речових i сощальних контекспв. Динамiка змiни рольових iдентичностей учасниюв перформансу гарантуе ïx тiлесне буття в прав^ а також дiевiсть самого права.
Якщо комунiкативна теорiя права вбачала його дiевiсть у мовних структурах перформативного наративу, то останш методолопчш дослiди вийшли за межi тексту i обгрунтовують застосування мистецькоï тактики перформансу до влаштування i розумшня буття права. Сам по собi текст як форма буття ще
не вичерпуе сутност права. Вiзуалiзованi й самооргашзоваш структури CBiTy мають сьогоднi потребу у бiльш складних, багатовимiрнiших нiж репрезен-тацiя системах вираження. Такою системою, що провокуе нове й нове вира-ження, вiдтворення, а фактично буття права, визнано перформанс. Розум^чий суб'ект бшьш не е iнтерпретатором змiсту права, вш - прямий учасник право-во'1 ситуацп, свободний споживач сенсу права, його впливу. Так, вщ втрачено'1 дiйсностi права, через його вiртуалiзовану у перформансi дiевiсть, суб'ект приходить до присутносп права в житт та себе в реальност права, що сут-тево змшюе його уявлення про сенс i можливостi права в сучасному деструк-турованому свiтi.
СПИСОК ВИКОРИСТАНО1 Л1ТЕРАТУРИ
1. Честнов И. Л. Практический поворот в современной философии права. Российский журнал правовых исследований: Философия права и философия отраслей права. 2017. № 1 (10). С. 69-76.
2. Честнов И. Л. Диалогическая концепция права. Неклассическая философия права: вопросы и ответы: коллективная монография / под. ред. А. В. Стовбы. Харьков: Библиотека международного журнала «Проблемы философии права, 2013. С.160-193.
3. Четвернин В. А. Либертарно-институциональная концепщя права. Неклассическая философия права: вопросы и ответы: коллективная монография / под. ред. А. В. Стовбы. Харьков: Библиотека международного журнала «Проблемы философии права», 2013. С. 194-227.
4. Поляков А. В. Коммуникативно-феноменологическая концепция права. Неклассическая философия права: вопросы и ответы: коллективная монография / под. ред. А. В. Стовбы. Харьков: Библиотека международного журнала «Проблемы философии права», 2013. С. 94-126.
5. Максимов С. И. Концепция правовой реальности. Неклассическая философия права: вопросы и ответы: коллективная монография / под. ред. А. В. Стовбы. Харьков: Библиотека международного журнала «Проблемы философии права», 2013. С. 31-61.
6. Стовба О. В. Право i час: монограф1я. Харюв: Тш Паблш Груп, 2016. 368 с.
7. Остин Дж. Л. Как совершать действия при помощи слов. Избранное. Пер. с англ. Макеевой Л. Б., Руднева В. П. Москва: Идея-Пресс. Дом интеллектуальной книги, 1999. 332 с.
8. Остин Дж. Л. Слово как действие. Новое в зарубежной лингвистике / под. ред. Б. Ю. Городецкого. Вып. 17: Теория речевых актов. Москва: Прогресс, 1986. С.22-129.
9. Харт Х. Л. А. Концепщя права. URL: http://twirpx.com/file/1257455 (дата звернен-ня 10.01.2018).
10. Оглезнев В. В. Дж. Остин и Г. Л. А. Харт о совершении действий при помощи слов. Вестник Томского государственного университета. Философия. Социология. Политология. 2012. N° 2 (18). URL: http://cyberleninka.ru/article/n/dzh-l-ostin-i-g-l-a-hart-o-sovershenii-deystviy-pri-pomoschi-slov (дата звернення 12.11.2017).
11. Грязнова Ю. Б. Анализ перформативного текста (П. Фейерабенд против методологического принуждения). URL: http://sbiblio.com/biblio/archive/grjasnova_ analis/2004 (дата звернення 10.03.2017).
12. Грязнова Ю. Б. Перформативные тексты в методологии науки: автореф. дис. ... канд. филос. наук. Москва. 1998. URL: http://refdb.ru/look/3112771.html (дата звернення 21.11.2017).
13. Купченко Ю. А. Перформативные формулы как генераторы более крупных кон-тентов (на материале юридического дискурса). Критика и семиотика. 2013 / 1 (18). С. 65-72.
14. Хабермас Ю. Теория коммуникативного действия (фрагменты). Вопросы социальной теории. 2007. Том. 1. Вып. 1. URL: http://iphras.ru/uplfile/root/biblio/ vst/2007/habermas_2.pdf (дата звернення 12.01.2018).
15. Музыкантов Г. Ф. Немецкие перформативные глаголы со значением совета в структуре перформативных реплик. URL: http://tverlingua.ru/archive/012/ muzykantov_07_12.htm (дата звернення 12.01.2018).
16. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики / пер. с нем. / Общ. ред. и вступ. ст. Б. Н. Бессонова. Москва: Прогресс, 1988. 704 с.
17. Доманска Э. Перформативный поворот в современном гуманитарном знании. Способы постижения прошлого. Методология и теория исторической науки / сокращён. пер. с англ. М. Кукарцевой / отв. ред М. А. Кукарцева. Москва: «Ка-нон+» РООИ «Реабилитация», 2011. С. 226-235.
18. Комарницкая Л. Онтологическая проблематика в искусстве перформанса. Сучас-не мистецтво. 2015. Вип. 11. С. 133-145.
19. Корнев С. Имидж в эпоху спектакля. URL: http://www.inache.net/signs/30 (дата звернення 09.03.2015).
20. Рыбаков В. В. Перформанс как способ проблематизации присутствия. Международный научно-исследовательский журнал: Философские науки. Вып. № 11 (53). Часть 1. 2016. С. 159-163. URL: http://research-journal.org/philosophy/ performans-kak-sposob-problematizacii-prisutstviya/ (дата звернення 16.08.2017).
21. Гумбрехт Х. У. Производство присутствия: Чего не может передать значение. Москва: Новое литературное обозрение, 2006. 184 с. URL: http://history-library.com/ index.php (дата звернення 11.01.2018).
22. Вайбель П. Медиаискусство: от симуляции к стимуляции / пер. с англ. К. Банду-ровского. Логос. Том. 25. # 4. 2015. С. 135-158.
23. Жижек С. Добро пожаловать в пустыню Реального II: Размышления о Всемирном торговом центре - третья версия. URL: http://anthropology.ru/ru/texts/zizek/ reflections.html (дата звернення 24.08.2016).
24. Малабу К. Перформанс и власть в действии: вопрос жизни или смерти? Художественный журнал «Moscow art magazine». № 97. 2016. URL: http://moscowartmagazine.com/issue/19/article/280 (дата звернення 28.10.2017).
25. Конт-Спонвиль Андре. Философский словарь / пер. с фр. Е. В. Головиной. Москва, 2012. URL: http://ponjatija.ru/node/3327 (дата звернення 18.07.2017).
26. Харт Г. Л. А. Сказка логика / пер. с англ. В. В. Оглезнева, В. А. Суровцева. Вестник Томского государственного университета. Философия. Социология. Политология. 2009. № 4 (8). URL: http://cyberleninka.ru/article/n/skazka-logika/ (дата звернення 17.01.2018).
27. Сорокин П. А. Социокультурная динамика. Москва: Директ-Медиа, 2007. 334 с.
28. Фишер-Лихте Э. Эстетика перформативности. Москва: Международное театральное агентство «Play & Play» - Издательство «Канон+», 2015. 376 с.
29. Радул Дж. URL: http://www.v-a-c.ru/ru/exhibition/judy-radul-world-rehearsal-court/ (дата звернення 19.09.2017).
30. Сковорода Е. Российское правосудие как арт-перформанс. URL: http://snob.ru/ selected/entry/118443 (дата звернення 19.09.2017).
31. Эпштейн М. Философия возможного: Модальности в мышлении и культуре. Санкт-Петербург: Алетейя (серия «Тела и мысли»), 2001. 336 с.
REFERENCES
1. Chestnov I. L. (2017). Prakticheskij povorot v sovremennoj filosofii prava. Rossijskij zhurnalpravovyh issledovanij: Filosofijaprava i filosofija otraslejprava - The Russian Journal of Legal Studies: Philosophy of Law and the Philosophy of the branch of law. 1 (10). 69-76 [in Russia].
2. Chestnov I. L. (2013). Dialogicheskaja koncepcija prava. Neklassicheskaja filosofija prava: voprosy i otvety - Nonclassical Philosophy of law: questions and answers: A. V. Stovba (Ed.). Har'kov: Biblioteka mezhdunarodnogo zhurnala «Problemy filosofii prava». 160-193 [in Ukrainian].
3. Chetvernin V. A. (2013). Libertarno-institucional'naja koncepcija prava. Neklassicheskaja filosofija prava: voprosy i otvety - Nonclassical Philosophy of law: questions and answers: A. V. Stovba (Ed.). Har'kov: Biblioteka mezhdunarodnogo zhurnala «Problemy filosofii prava». 194-227 [in Ukrainian].
4. Poljakov A. V. (2013). Kommunikativno-fenomenologicheskaja koncepcija prava. Neklassicheskaja filosofija prava: voprosy i otvety - Nonclassical Philosophy of law: questions and answers: A. V. Stovba (Ed.). Har'kov: Biblioteka mezhdunarodnogo zhurnala «Problemy filosofii prava». 94-126 [in Ukrainian].
5. Maksimov S. I. (2013). Koncepcija pravovoj real'nosti. Neklassicheskaja filosofija prava: voprosy i otvety - Nonclassical Philosophy of law: questions and answers: A. V. Stovba (Ed.). Har'kov: Biblioteka mezhdunarodnogo zhurnala «Problemy filosofii prava». 31-61 [in Ukrainian].
6. Stovba O. V. (2016). Pravo i chas. Xarkiv: Tim Pablish Grup [in Ukrainian].
7. Ostin Dzh. L. (1999). Kak sovershat' dejstvija pri pomoshhi slov. Izbrannoe Moskva: Ideja-Press. Dom intellektual'noj knigi [in Russia].
8. Ostin Dzh. L. (1986). Slovo kak dejstvie [Word as action]. Novoe v zarubezhnoj lingvistike - New in foreign linguistics. issue 17: Teorija rechevyh aktov. Moskva: Progress. 22-129 [in Russia].
9. Xart X. L. A. Koncepciya prava. URL: http://twirpx.com/file/1257455 [in Ukrainian].
10. Ogleznev V. V. (2012). Dzh. Ostin i G. L. A. Hart o sovershenii dejstvij pri pomoshhi slov [J. Austin and H. L. A Hart on the performance of actions using words]. Vestnik Tomskogo gosudarstvennogo universiteta. Filosofija. Sociologija. Politologija -Bulletin of Tomsk State University. 2 (18). URL: http://cyberleninka.ru/article/n/dzh-l-ostin-i-g-l-a-hart-o-sovershenii-deystviy-pri-pomoschi-slov [in Russia].
11. Grjaznova Ju. B. Analiz performativnogo teksta (P. Fejerabend protiv metodologicheskogo prinuzhdenija). URL: http://sbiblio.com/biblio/archive/grjasnova_ analis/2004 [in Russia].
12. Grjaznova Ju. B. (1998). Performativnye teksty v metodologii nauki. Extendded abstract of candidate's thesis. Moskva. URL: http://refdb.ru/look/3112771.html [in Russia].
13. Kupchenko Ju. A. (2013). Performativnye formuly kak generatory bolee krupnyh kontentov (na materiale juridicheskogo diskursa). Kritika i semiotika - Criticism and Semiotics. 1 (18). 65-72 [in Russia].
14. Habermas Ju. (2007). Teorija kommunikativnogo dejstvija (fragmenty) [Theory of communicative action (fragments)]. Voprosy social'noj teorii - Questions of social theory, vol. 1, issue 1. http://iphras.ru/uplfile/root/biblio/vst/2007/habermas_2.pdf [in Russia].
15. Muzykantov G. F. Nemeckie performativnye glagoly so znacheniem soveta v strukture performativnyh replik. URL: http://tverlingua.ru/archive/012/muzykantov_07_12.htm [in Russia].
16. Gadamer H.-G. (1988). Istina i metod: Osnovy filosofskoj germenevtiki. Moskva: Progress [in Russia].
17. Domanska Je. (2011). Performativnyj povorot v sovremennom gumanitarnom znanii. Sposobypostizhenijaproshlogo. Metodologija i teorija istoricheskoj nauki - Ways of comprehending the past Methodology and theory of historical science. M. A. Kukarceva (Ed). Moskva: «Kanon+» ROOI «Reabilitacija». 226-235 [in Russia].
18. Komarnickaja L. (2015). Ontologicheskaja problematika v iskusstve performansa [Ontological problems in the art of performance]. Suchasne my 'stecztvo - Modern Art. issue 11. 133-145 [in Ukrainian].
19. Kornev S. Imidzh v jepohu spektaklja. URL: http://www.inache.net/signs/30 [in Russia].
20. Rybakov V. V. (2016). Performans kak sposob problematizacii prisutstvija [Performance
as a way of problematic presence]. Mezhdunarodnyj nauchno-issledovatel 'skij zhurnal: Filosofskie nauki - International scientific and research journal: Philosophical sciences, issue 11 (53), part 1, 159-163. URL: http://research-journal.org/philosophy/ performans-kak-sposob-problematizacii-prisutstviya/ [in Russia].
21. Gumbreht H. U. (2006). Proizvodstvo prisutstvija: Chego ne mozhet peredat' znachenie. URL: http://history-library.com/index.php [in Russia].
22. Vajbel' P. (2015). Mediaiskusstvo: ot simuljacii k stimuljacii [Media art: from simulation to stimulation]. Logos - Logos. Vol. 25. # 4. 135-158 [in Russia].
23. Zhizhek S. Dobro pozhalovat' v pustynju Real'nogo II: Razmyshlenija o Vsemirnom torgovom centre - tret'ja versija. URL: http://anthropology.ru/ru/texts/zizek/reflections. html [in Russia].
24. Malabu K. (2016). Performans i vlast' v dejstvii: vopros zhizni ili smerti?. Hudozhestvennyj zhurnal «Moscow art magazine» - Art magazine «Moscow art magazine». 97. URL: http://moscowartmagazine.com/issue/19/article/280 [in Russia].
25. Kont-Sponvil' Andre (2015). Filosofskij slovar'. URL: http://ponjatija.ru/node/3327 [in Russia].
26. Hart G. L. A. (2009). Skazka logika [Fairy tale logic]. Vestnik Tomskogo gosudarstvennogo universiteta. Filosofija. Sociologija. Politologija - Bulletin of Tomsk State University. 4 (8). URL: http://cyberleninka.ru/article/n7skazka-logika/ [in Russia].
27. Sorokin P. A. (2007). Sociokul'turnaja dinamika. Moskva: Direkt-Media [in Russia].
28. Fisher-Lihte Je. (2015). Jestetika performativnosti. Moskva: Mezhdunarodnoe teatral'noe agentstvo «Play & Play» - Izdatel'stvo «Kanon+» [in Russia].
29. Radul Dzh. (2017). URL: http://www.v-a-c.ru/ru/exhibition/judy-radul-world-rehearsal-court/ [in Russia].
30. Skovoroda E. Rossijskoe pravosudie kak art-performans. URL: http://snob.ru/selected/ entry/118443 [in Russia].
31. Jepshtejn M. (2001). Filosofija vozmozhnogo: Modal'nosti v myshlenii i kul'ture. Sankt-Peterburg: Aletejja (serija «Tela i mysli») [in Russia].
Мелякова Юлия Васильевна, кандидат философских наук, доцент, доцент кафедры философии, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, г. Харьков, Украина
БЫТИЕ ПРАВА И БЫТИЕ В ПРАВЕ: ОТ ПЕРФОРМАТИВА К ПЕРФОРМАНСУ
Онтологическая проблема бытия права находит своё решение в деконструктив-ном эстетическом поле выразительных возможностей - перформансе. Множество способов выражения права и произвольное их применение на практике способны придать структуре права динамизм, а присутствующему в ней субъекту обеспечить настоящее понимающее бытие. На смену семантическим формам бытия права приходит онтология его телесности и присутствия.
Ключевые слова: динамизм права, присутствие, перформатив, перформанс, интеракт, визуальная культура, телесность права.
Melyakova Julia Vasilyevna, Candidate of Philosophy, Associate Professor, Associate Professor of Philosophy Department, Yaroslav Mudryi National Law
University, Kharkiv, Ukraine
An extended abstract of a paper on the subject of: THE BEING OF LAW AND THE BEING IN THE LAW: FROM PERFORMATIVE TEXT TO PERFORMANCE
Problem setting. In modern philosophy, the pursuit of the authenticity ofa reality ends in the fact that it finds itself in a simulative field of virtuality. Virtual reality is guaranteed by special technologies of reproduction and visualization, openness and self-organization of systems. The problem of the meaning and effectiveness of law today can also be solved through the methodology ofvirtuality, visual means of reproduction and ways of expressing the law, as well as the principle of dynamism. It is an attempt to re-read the concept of the dynamism of law along with the search for new forms of its being presented in this study.
Recent research and publications analysis. Philosophical tradition of the dynamic nature of law is now developed by I. Chestnov, V. Chetvernin, A. Polyakov, S. Maksimov, A. Stovba and other Russian and Ukrainian philosophers. Significant experience in this area belongs to the European representatives of the communicative paradigm. J. Austin in the framework ofcommunicative philosophy developed the theory ofperformative discourse. According to this theory, speech acts that have the character of an order, demands or vows are not statements, but actions. H. Hart applied the theory of performative statements to legal texts and discourses. Among the Russian scientists V. Ogleznev, J. Gryaznova, J. Kupchenko are engaged in the problem of legal performative.
The Polish researcher E. Domanskaya notes that performativity is becoming a new modern paradigm of cognition and methodology ofscience. The technique ofperformance in art and its expressive possibilities are the subject of research by S. Kornev, P. Waibel, S. Zizek, K. Malabu. Performance as an ontological space for the production ofpresence and a special technique for provoking the corporeality of things is the subject of research by V. Rybakov, H. Gumbrecht. At the same time, the question of the possibility of using the performance tactics in the practice of reproduction ofjustice remains open. In this study, performance is seen as a special way of being the law. The law-performance equips the presence of a subject in it.
Paper objective. The purpose of this study is to study the expressive possibilities of artistic performance, as well as the ontological analysis of legal reality in a format of performance. The dynamic structure of the law-performance is regarded here as a guarantee of inter-action of the mutual influence of the legal reality and the understanding subject.
Paper main body. If the communicative theory of law saw the effectiveness of law in the language performative structures, the latter methodological experiments went beyond the text and justify the use of artistic practice of performance in the field of being and understanding of law. Text as a form of being does not exhaust the essence of law. A multi-
layer self-organized structure of law needs more complex expression systems than representations. Such a system is a performance. It provokes more and more possibilities of law, forms of its being.
The goal of the performance in modern philosophy and art is to get rid of the comments. The goal ofperformance as a method of law is to rid the law of excessive semantic stability and the dictates of values. The language and text of the law should be in the service of the event, things and the body, and not vice versa. At first glance, the replacement of a legal statement or verdict with an open event, as well as the replacement of a retired arbiter-lawyer by a participant experiencing this event, make legal practice very far from legal science and legal truth. However, the reproduced life event is closest to the thing that the legal sciences call justice. Therefore, the degree of the presence of law in the reconstituted situation should not be determined by interpretation and imposition of legal myths (norms and precedents). Such a living justice can not be established by anyone. In the performance, this justice is actualized from the event itself in the format of an open presence.
A legal event is a pure performance of its participants - the author and the viewer. It generates an unexpected, but true justice, which can not be fixed without depriving it of meaning. A new and new reset of the situation with the help ofperformances can multiply legal justice in its performative corporeality. At the same time, legal sentences, decisions, norms and interpretations that have frozen in their senses, contain the law formally, but they are farther away from its actual presence in fact.
Conclusions of the research. Thus, from the lost validity of law, through its virtual effectiveness in performance, the subject comes to the presence of law in life and the presence of itself in the reality of law. This significantly changes the representation of modern man about the meaning and possibilities of law, brings to his consciousness not legal truths, but the very truth of law, which should be understood as the main value.
Keywords: dynamism of law, presence, performative, performance, inter-act, visual culture, corporality of law.
Short Abstract for an article
Аbstract. The ontological problem of the existence of law finds its solution in the deconstructive aesthetic field of expressive possibilities - performance. Many ways of expressing the law and their arbitrary application in practice can give the structure of the law dynamism, and the subject present in it can provide a real understanding of being. The ontology of corporeality of law and presence comes to replace the semantic forms of being of law.
Keywords: dynamism of law, presence, performative, performance, inter-act, visual culture, corporality of law.
