CC BY
24
УДК 159.9.019.4
Б01: 10.15587/2313-8416.2018.143906
АНАЛ1З ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МЕХАН1ЗМ1В САМОРЕГУЛЯЦИ ПОВЕД1НКИ П1ДЛ1ТК1В
© Т. В. Кириченко
У статтi подаеться авторське розумтня саморегуляци поведiнки особистостi пiдлiтка, що е засобом задоволення потреб, як виявляються в прагненн досягти устху, одержати схвалення значущих людей, самоствердити власне «Я», визначити свое мкце серед iнших людей; доводиться, що внутршню сут-нкть саморегуляци поведiнки пiдлiтка становить сукуптсть психологiчних механiзмiв, як закртлю-ються в психологiчнiй орган1зацИ особистостi як фунщюнальш способи и перетворень; пропонуються виокремлен i номiнованi автором статтi мехатзми саморегуляци поведтки пiдлiткiв Ключовi слова: особистiсть, психiчна саморегулящя, психологiчнi мехатзми саморегуляци, пiдлiтковий вiк, саморегулящя поведтки, самосвiдомiсть
1. Вступ
Саморегулящя виступае проввдним i визнача-льним психiчним процесом будь-якого виду життедь яльносп особистосп. Ввдтак, цшком закономiрно, що вказаний феномен поадае значуще мюце у мiждис-циплшарному вимiрi наукових дослщжень. 1нтерес до питання психiчноi саморегуляци зрю за останш роки. Про це сввдчить той факт, що до поняття само-регуляцii звертаються у дослiдженнях представники рiзних психолопчних дисциплiн та шкiл. Проблема саморегуляци е одшею з найважливiших у сучаснш психологii. Адже, взаемодiючи з навколишшм свь том, людина повсякчас опиняеться в ситуацii вибору рiзних способiв реалiзацii своех' активностi залежно вiд поставленох' мети, своiх iндивiдуальних особливо-стей, умов дiйсностi, а також особливостей людей, якi взаемодшть з нею. У складних (стресових) ситу-ацiях зняти невизначенiсть можна лише за допомо-гою саморегуляци, коли людина самостшно досль джуе ситуацiю, програмуе свою активнiсть, контро-люе перебiг дiяльностi та коригуе, якщо е потреба, отриманi результата.
Особливо складною саморегулящя поведшки виявляеться у перiод дорослiшання. Саме падлики вирiзняються неадекватними психогенними реакцiя-ми, дезадаптивними вчинками, нескоординованими формами поведшки, що визначае необхвдшсть ви-вчення феномену саморегулювання в перехвдному вiцi. За даними ряду психолопчних дослвджень у значно1' частини шдлитав спостерiгаеться життева безпораднiсть, вразливiсть, пасившсть, агресивнiсть, ввдчужешсть вiд дорослих, зневiра та байдужiсть до всього. Разом з тим у шдлитав спостериаеться стано-
вления цiннiсних орiентацiй, естетичних смакiв та моральних переконань, на основi яких вони почина-ють саморегулювати поведiнку. Тому особистiсть у перюд пiдлiтковостi е сензитивною щодо розвитку в не1' саморегуляцii поведшки, у зв'язку з чим акцент у вихованш шдлитав треба ставити на особливостях 11 формування.
2. Лггературний огляд
Сучасний стан дослiджень феномену саморегуляци не можна ощнювати однозначно. З одного боку, накопичено значний теоретико-методолопчний матерiал, з'явилися узагальнеш роботи з щех' пробле-ми. З шшого боку, цi дослщження не мають единого пiдходу до визначення цього поняття. Стд зазначи-ти, що це поняття розглядаеться в рiзних психолопч-них дисциплшах i наукових школах.
Так, у практичнш психологи, де розроблено спещальш психотехнiки самовпливу, психiчну са-морегулящю визначають як специфiчну активнiсть суб'екта, скеровану на перетворення свого стану на вщновлення сил органiзму й активiзацiю працездат-ностi [1]. У сощально-когниивнш концепцii само-регуляцiя виступае ефективною формою взаемоди людини з оточенням. Функци саморегуляцii ство-рюються та шдтримуються впливом оточення i мають зовнiшне походження, хоча внутршнш вплив частково регулюе те, яш ди виконуе людина. Зазна-чаеться, що вищi iнтелектуальнi здiбностi, напри-клад, здатнiсть оперувати символами, е потужним засобом ди на самих себе i на наше оточення. Скла-довими процесу саморегуляци поведшки е: самос-постереження, самооцшку, самовiдповiдь [2]. Таке
тлумачення саморегуляцii особистостi свiдчить про те, що цей процес е чинником i засобом оптимального й ефективного конструювання життедгяльносп в цшому.
Саморегуляцiя мае пряме ввдношения до рiз-них проявiв самоактивносп й входить в структуру складних процесiв та систем. Вона виступае як цше-спрямований процес довшьного регулювання люди-ною своеi дгяльносп. Психiчна саморегуляцiя здшс-нюеться в едносп ii' енергетичних, динамiчних i змш-товно-смислових аспектiв. Структура саморегуляцп включае дп суб'екта в уах и складових:
- мета, прийнята суб'ектом;
- модель значущих умов, створена суб'ектом;
- розроблена програма власне виконавських дiй;
- вiдбiр системи критерiiв успiшностi дгяльно-сп; збiр i аналiз шформацп про досягнут результати;
- оцiнка результата;
- вiдбiр критерпв успiху, 1х корекцiя;
- прийняття рiшення.
До практичних засобiв реалiзацп саморегуляцii' належать чутта образи, уявлення, поняття [3].
Саморегуляцгя входить в структуру самосвь домостi i проявляеться як система псимчного самов-пливу з метою сввдомого керування особистiстю сво-1'ми психiчними станами вiдповiдно до вимог ситуацп та доцiльностi. Саморегуляцiя може здшснюватися на неусвiдомлюваному рiвнi мехашзмами шдтри-мання внутрiшнього гомеостазу та пристосувально1' поведiнки або бути сввдомим, довiльним процесом на основi освоения спещальних методiв мобiлiзацii вну-трiшнiх резервiв, що у повсякденному житп залиша-ються незатребуваними [4].
Аналiзуючи положення концепцiй у рiзних га-лузях психолопчног' науки, можна пiдсумувати, що в людини, на ввдм^ вiд iнших живих органiзмiв, про-цеси саморегуляцii вiдбуваються на рiзних за своею складнiстю i змiстом рiвнях. Нижчий рiвень - це бю-логiчна саморегуляцiя. Вона е аналопчною до пе!, що властива переважиш бiльшостi живих органiзмiв, i забезпечуе успiшну взаемодiю людини з навколиш-нiм середовищем. Рiвень психiчноi саморегуляцп по-в'язаний iз пiдтриманням та мобiлiзацiею псимчнох активносп й полягае в здатностi людини керувати власними дiями й станами.
Вищим рiвнем саморегуляцп е особистюний. Саморегуляцiя залежить вiд еволюцiйного розвитку оргашзму, його оргашзацп i складносп. Вищi i най-складнiшi процеси саморегуляцii можуть здшснюва-тися лише ваею особистiстю - цiлiсною й штегрова-ною. У контекстi дiяльнiсного пiдходу саморегуляцiя е невiд'емною складовою принципу едностi сввдомо-стi iз дiяльнiстю [5].
У ру^ суб'ектного пiдходу саморегуляцiя по-стае своервдним координатором рiзномодальних осо-бислсних явищ в подоланнi суперечностей у тш чи iншiй дiяльностi. Бути суб'ектом процесу осаморегу-ляцii означае надавати особистiсного смислу загаль-нолюдським та конкретно iндивiдуальним цiнностям, певним обов'язкам та завданням. Саморегуляцiя осо-бистостi не завжди здiйснюеться об'ективно-оптимальним та суб'ективно-зручним чином. Ц осо-бливостi особистiсноi саморегуляцii проявляються i у
психологiчнiй, i в особистюнш «щт» дiяльностi. Ш-дтримувати певний рiвень психiчноi активностi можна двома способами: перенапруженням уах сил, що призводить до втоми, до падшия активностi, та за ра-хунок емоцiйно-мотивацiйного пiдкрiплення. Удо-сконалення саморегуляцп не безмежне й не ва и рiв-ш здiйснюються усвiдомлено. Ряд процесiв i способiв дiй, якi спочатку усвщомлеш та довiльно регульова-нi, перетворюються в неусввдомлеш [6]. Таким чином, системний характер саморегуляцп дозволяе зро-зумгги джерело мобiлiзацii суб'ектом своХх сил та ре-зервiв, а не тiльки джерело компенсацп шдивщуаль-них недолiкiв, подоланнi суб'ективних i об'ективних труднощiв у дiяльностi.
Спираючись на вищесказане, розглядаемо са-морегуляцiю як цiлiсний процес, в якому взае-мозв'язок самостiйних ршень суб'екта у досягненнi мети забезпечуеться узгодженiстю мiж його дiями та функцюнуваниям регуляторних процесiв. Адже саморегулящя забезпечуе процес самооргашзацп осо-бистостi, сприяе саморозвитку [7].
Маемо зауважити, що незважаючи на досить велику кiлькiсть публiкацiй, багато дослiдникiв не дають чiткого визначення поняття «саморегулящя». В широкому розумшш саморегуляцiя розглядаеться як системний процес, який мае складну багаторiвневу структуру та властивий вам живим системам i обу-мовлюе 1'х доцшьне функцiонувания. Саморегуляцiя у вузькому розумшш трактуеться як самоконтроль, самокорекцiя поведшки на основi зворотного зв'язку. Часто ототожнюетьсять це поняття з шшими термь нами як-от: самоуправлiння, самоконтроль, адапта-цiя, рефлекторна дiяльнiсть та ш
Аналiз науковох' лiтератури показуе, що розви-ток саморегуляцii як свщомого управлiния своею по-ведшкою вiдбуваеться на основi формуваиия системи психолопчних механiзмiв [8, 9].
3. Мета та задачi дослiдження
Мета дослщження - розкрити психологiчну сутшсть механiзмiв саморегуляцп поведiнки особис-тосп у пiдлiтковому вiцi та визначити передумови И ефективного розвитку.
Для досягнения мети були поставлен наступнi
задачi:
1. Розглянути поняття саморегуляцii у психологи.
2. Визначити особливосл саморегуляцп поведшки у гадликовому вгщ.
3. Розкрити змiст поняття «психолопчш меха-нiзми саморегуляцп поведiнки шдлптав».
4. Дослiдження психологiчних механiзмiв саморегуляцп поведшки пщлптав
Рiзнобiчнiсть поглядiв учених на виршення проблеми розвитку мехаиiзмiв саморегуляцii поведь нки пiдлiткiв спонукала нас провести дослiджения, спрямованi на уточнения i конкретизацiю 1х змюту в даиому вiцi. Детальне вивчення психолого-педаго-гiчноi лiтератури, а також власш спостереження за поведiнкою шдлптав у повсякденному життi дали нам змогу констатувати, що не може юнувати лише один ефективний мехашзм саморегуляцii, оскiльки
такий був би неспроможний осягнути багатопричин-шсть реально1 поведiнки особистосп.
Вичленування в ситемi саморегуляцп психоло-гiчних механiзмiв дае можливiсть розглядати особис-тiсть, яка активно змiнюе власну поведiнку, ставлен-ня до себе i до довкiлля. У змютовому наповненнi психологiчних механiзмiв вмщено рiзнi форми юну-вання особистосп в часi. Вiдповiдно до цього вони е визначальними в динамщ псимчного життя людини, в результата чого з'являються рiзнi новоутворення, шдвищуеться або знижуеться рiвень органiзованостi особиспсно1 системи, змiнюеться режим ïï функщо-нування [10].
Механiзми саморегуляцп виступають функ-цiональними способами динамiки життя людини. Вони починають функцiонувати в процеа вирь шення завдань i е спрямованими на сшворгашза-щю всiх необхiдних складових поведiнки й дгяль-ностi особистостi [9].
Як показало наше дослвдження, механiзми саморегуляцп реалiзуються в iндивiдуальнiй форм^ яка залежить вiд характеристик нервово1 дiяльностi, вiд особистiсних якостей людини та ïï звичок в оргашзацп своïх дiй. Вiдтак, чим вищi показники регулятор-ного досвщу зовнiшньоï активностi, тим вища ефек-тивнiсть саморегуляцiï поведiнки. Психологiчнi ме-ханiзми бiльшiстю авторiв визначаються як динамiч-на сторона психiчного життя людини, яка е структу-рним утворенням, що спрямовуе рух психiчноï дiяль-ностi до певного результату.
Спираючись на теоретичний аналiз, означе-ного в статтi предмету дослвдження, а також попе-реднi науковi розвiдки, нами визначено, що саморегулящя поведшки виступае штегративною влас-тивiстю особистостi й об'еднуе в собi мотивацiйнi, iнтелектуальнi, вольовi, емоцшш сфери людини як цiлiсностi [11].
Наразi вважаемо, що саморегуляцiя поведшки е структурним утворенням особистостi, яке являе собою едшсть цшеспрямованих дiй, якi проявляються у прийнятп довiльних рiшень, доборi, оцiнцi засобiв реалiзацiï задуманого, самоаналiзi вчинкiв, визначен-нi позицiй щодо подiй, ситуацш та цiннiсному став-леннi шдиввда до самого себе. Внутрiшню сутшсть саморегуляцп поведшки особистосп становить суку-пнiсть психологiчних механiзмiв. Останнi визначаються, як динамiчна сторона взаемодш iндивiда i е структурними компонентами саморегуляцп поведшки особистостг Вони спрямовують рух психiчноï ак-тивносп iндивiда до узгодження результатiв взаемодш зi свiтом i самим собою.
Що ж стосуеться сутносп психолопчних ме-ханiзмiв саморегуляцiï' в плаш вирiшення завдань нашого дослщження, то ми зазначаемо, що психолопчш мехашзми саморегуляцiï поведiнки складають iнтегративну сукупнiсть психiчних властивостей ш-дивiда, що визначають рух до регуляцп його дiй, вчинкiв, поведшки i грунтуються на зразках, етало-нах, цiнностях iндивiдуального та сусшльного характеру. Втiм, психологiчнi мехашзми саморегуляцп зможуть виконувати притаманну ш функцiю лише за умови, що особистiсть усвiдомлюе себе носiем, суб'ектом того чи шшого утворення.
5. Результати дослiджень та ïx обговорення
Результати проведеного нами дослщження за-сввдчили, що б№ш iнтенсивно починають розвива-тися мехашзми саморегуляцп поведшки саме в шдль тковому вiцi. Оскiльки центральним психiчним ново-утворенням пiдлiткового вiку е почуття дорослостi, як самоствердження себе в новш внутрiшнiй позици, то таке самоставлення завжди сприяе розвитку само-свiдомостi, усвiдомленню свого «Я», виникненню за-цiкавленостi як до власного суб'ективного, так i до об'ективного свггу. Враховуючи цей суттевий момент, ми визначили змютовний контекст механiзмiв саморегуляцп' поведiнки в гадликовому вiцi.
Сутнiсть психологiчних механiзмiв саморегу-ляцiï' i 1'х роль у становленш й розвитку особистосп пiдлiтка розглядаемо у тiсному зв'язку з аналiзом мо-тивацiйних компонента: настанов, провiдних потреб та мотивiв, якi в комплексi характеризують систему суб'ективно важливого для особистостi ставлення до рiзних явищ суспiльного життя, до шших людей, до себе самого. Як вияв внутрiшньоï' активносп, саморе-гуляцiя виникае в людини, перш за все, в тих дгях, вчинках, яш пов'язанi з актуальними потребами.
Зазначаемо, що саморегулящя поведшки особистосп тдлита е засобом задоволення потреб, якi виявляються в прагненнi досягти успiху, одержати схвалення значущих людей, самоствердити власне «Я», визначити свое мюце серед шших людей. Важ-ливу роль у розвитку саморегуляцп поведшки шдлп-шв вiдiграють вольовi якостi. Воля в системi саморе-гуляцiï' поведшки виступае як основний елемент вах механiзмiв саморегуляцiï' поведiнки пiдлiткiв, яким опосередковуеться свщомють, що дае змогу прийма-ти рiшення i приводити хх до здiйснення. Адже мало усвщомити i вибрати ту чи шшу мету, ïï ще треба й реалiзувати. А для цього необхвдно володiти певною внутрiшньою актившстю, прагненням до досягнення вибраноï' мети.
Саморегулящя гадлита е цiлiсним особиспс-ним утворенням, iнтегруючим у собi психологiчнi механiзми поведiнки, якi виявляються в здатносп ви-значати щншсш орiентацiï', здiбностi, домагатися мети адекватно внутршшм потенцiалам, можливостi самоконтролю, прагненш до успiху, потребi просощ-ального самоствердження та визнання.
У процесi експериментальноï' роботи iз пiдлiт-ками нами встановлено, що найсуттевшими механi-змами процесу саморегуляцп в цьому вiцi е: рiвень домагань, цiннiснi орiентацiï', локус контролю, моти-вацiя схвалення, потреби в досягненш успiху, ви-знаннi та самоствердженш
Передбачаемо, що видiленi психолопчш мехашзми перебувають у постшнш взаемодй'. Визнання органiчного зв'язку згаданих вище механiзмiв, а також ï\ тiсного зв'язку в детермшацп саморегуляцiï' поведiнки зовсiм не зшмае необхiдностi диференцiа-цiï ï^ специфiчних функцiй. Кожен психологiчний механiзм мае автономний рiвень розвитку i в той же час дане особиспсне утворення лише в цшсносп виступае регулятором поведшки гадлита. Залежно вiд того, який механiзм набувае прюритетного розвитку й займае проввдне мiсце в структурi особистостi, ви-значаеться тип суб'екта. Наприклад, такий який лег-
ко може ставити перед собою мету, але виявляе не-спроможшсть у виборi необхiдних засобiв И досяг-нення. 1нший може ввдзначатися високою виконав-чою майстершстю, але тiльки за умови, що йому хтось вкаже мету, спрямуе дiяльнiсть, визначить за-соби и реалiзацii. Нерiдко зустрiчаються люди, яким найбiльше вдаеться функцiя оцiнювання результаив дiяльностi iншого, проте самi вони, здеб№шого не прагнуть виступати в ролi и виконавця. Якщо тдрос-таюча особистiсть не лише ввдчувае труднощi у ви-борi мети чи шших компонентiв дiяльностi, але й прагне уникнути цих труднощiв та вiдповiдальностi, то можна говорити про порушення в розвитку меха-нiзмiв саморегуляци поведшки шдлитав.
Мотивацiя у системi саморегуляци поведшки е видовим поняттям. Вона презентуе сукупнiсть пси-хологiчних механiзмiв та 1х особливостей, що забез-печують виникнення спонукань, життево-значущих цшей i усвiдомлених установок, якi спрямовують по-ведiнку на задоволення сутшсних потреб. Засадою саморегуляци поведiнки особистосп виступае довь льна форма мотиваци, завдяки якiй досягаеться тран-сформашя безпосереднiх спонукань у вольовi ди та вчинки.
У процесi саморегуляци поведшки виявляють-ся внутрiшнi резерви шдростаючо! особистостi, якi дають 1й вiдносну свободу вiд обставин, забезпечу-ють у найважчих ситуацiях можливють активiзувати
самоконтроль, самодисциплiну i координацш свое! поведiнки. Вважаемо, що мехашзми саморегуляцй' поведiнки пiдлiткiв функцiонують як складна цшсна система, в яку включаеться ряд психiчних утворень, що знаходяться в певних взаемозв'язках, взаемозале-жностях i3 сферою !х самосввдомосп. В цей перiод розвиваються таш якостi, як тверда воля, смшивють, незалежнiсть, вiдповiдальнiсть, що дозволяють шдль тку пiзнавати себе, оцiнювати власш сили i можливо-стi, сввдомо регулювати свою дiяльнiсть i поведшку.
6. Висновки
1. Саморегуляцiя е штегративною властив^-тю особистостi, яка об'еднуе в ^6i мотивацiйнi, штелектуальш, вольовi, емоцiйнi сфери людини як цшсносп.
2. Саморегуляцiя поведiнки шдлитав уособ-люе сукупнiсть установок, дш, вчинкiв, завдяки яким пiдростаюча особиспсть реалiзуе власну поведiнку, добираючи адекватш та морально виваженi засоби ii втiлення в оточуючому свiтi.
3. Психологiчнi механiзми саморегуляцй' поведшки особистостi пiдлiтка е структурним утворенням самосвiдомостi, що iнтегруе у собi здатнiсть визнача-ти цiннiснi орiентацii, здiбнiсть досягати мети адекватно внутршшм потенцiалам, можливiсть самоконтролю, прагнення до успiху (самореалiзацii'), потребу просошального самоствердження та визнання.
Лиература
1. Габдреева Г. Ш. Самоуправление психическим состоянием. Казань: Издательство КГУ, 1981. 64 с.
2. Бандура А. Теория социального научения. Санкт-Петербур: Евразия, 2003. 320 с.
3. Конопкин О. А. Психологические механизмы регуляции деятельности. Москва: Наука, 1980. 256 с.
4. Осницкий А. К. Роль осознанной саморегуляции в учебной деятельности подростков обучающихся в классах КРО // Вопросы психологии. 2007. № 3. С. 42-51.
5. Рубинштейн С. Л. Бытие и сознание. Человек и лицо. Москва: Питер, 2003. 508 с.
6. Абульханова-Славская К. А. Стратегии жизни. Москва: Мысль, 1991. 299 с.
7. Кириченко Т. В. Особливост розвитку мiжособистiсноl мовленнево! комунжаци тдттюв: зб. нак. пр. // Психолш-гвютика. Серiя: Психолопя. 2018. № 23 (1). С. 119-138.
8. Чеснокова И. И. Проблемы самосознания в психологии. Москва: Наука, 1977. 144 с.
9. Пов'якель Н. I. Професюгенез саморегуляци мислення у практичних психолопв: монографш. Ки!в: НПУ ш. М. П. Драгоманова, 2003. 295 с.
10. Анциферова Л. И. Системный подход в психологии // Принцип системности в психологических исследованиях. Москва: Наука, 1990. С. 61-77.
11. Кириченко Т. B. Психолопчний змгст саморегуляци // Науковий вюник Херсонського державного ушверситету. Серiя Психолопчш науки. 2017. Т.1, № 3. С. 82-88.
Рекомендовано до публжаци д-р психол. наук, професор Волженцева I. В.
Дата надходження рукопису 24.07.2018
Кириченко Тетяна BacaiiBHa, кандидат психолопчних наук, доцент, кафедра психологи, Державний вищий навчальний заклад «Переяслав-Хмельницький державний педагопчний ушверситет iменi Григория Сковороди», вул. Сухомлинського, 30, м. Переяслав-Хмельницький, Украша, 08401 E-mail: glushenko13@ukr.net
