CC BY
105
М1ЖНАРОДНЕ ПРАВО
Олександр Петрович €всеев,
канд. юрид. наук,
доцент кафедри конституцйного права На^ональний юридичний ушверситет iменi Ярослава Мудрого, м. Харш
УДК 342.7:347.952
ЯК еВРОПЕЙСЬКИЙ СУД «СУДИТЬ» 1СТОР1Ю (ДО ПИТАННЯ ПРО СУДД1ВСЬКИЙ АКТИВ1ЗМ)
Стаття присвячена аналщ тих справ у практиц бвропейського суду з прав людини, що гме-нуються «чутливими» I в як стосуються неоднозначних проблем минулого. Досл1джуються деяк з них («катинська», справа Кононова, низка тших). Робиться висновок, що така юридична оценка Iсторичних подш служить однкю з форм прояву так званого «судового активгзму» у д1яльност1 бвросуду.
Ключовi слова: суддiвський активiзм, суддiвське самообмеження, еволюцшне тлумачення, бвропейський суд з прав людини, субсидiарнiсть, «важю справи».
Серед причин, що викликали в минулому рощ небачену рашше сощ-альну напружешсть в УкраТш, не останне мкце належить надзвичайно вшь-ному поводженню можновладщв з 1стор1ею. Можна стверджувати, що героТ минулих роыв були мобтзоваш на украТнську вшну аж шяк не меншою м1рою, шж хлопщ у Нацгвардш. Бандера 1 його соратники, маршал Жуков, фашисти 1 навггь Тарас Шевченко - такий далеко не повний перелж персо-наж1в минулого, чия д1яльшсть 1 навггь сам1 1мена яких постшно викорис-товувалися конфлжтуючими сторонами для дискредитацп один одного або, навпаки, надання самим соб1 ореолу святость «Р1зш, а шод1 д1аметрально протилежш шдходи та ощнки юторичних подш, - писав ще в 2008 р. профе-сор В. П. Колкник, - використовуються як аргументи в процес пол1тичних дискусш 1 як критерп анал1зу повсякденноТ полггичноТ д1яльност1 своТх опо-нент1в» [7, с. 169]. Под1бне «насильство символами» не могло не призвести до того, що у десятыв тисяч людей у нашш краТш основним чинником моти-
вацп стали певш HecB^OMi реакцп психiки на ту чи шшу (як правило, дуже далеку ввд icтинноí) iнтeрпрeтацiю подiй минулого, створену пропагандою протиборчих сторш. Створюючи ж у свош уявi щлюний образ якого-небудь icторичного персонажа або поди, - а дiяльний суб'ект не може оперувати чимось шшим, окрiм цiлicних образiв, - вш «обрубуе», «випрямляе», допов-нюе, спрощуе у свош уявi дiИcнi кторичш зв'язки. А це, в свою чергу, не може не призвести до формування в його свщомост фантастичного уявлення про предмети судження, включаючи, звкно, пол^ику. Автору цих рядыв вже доводилося писати, як проходячи через численш блокпости «стршковщв», розоceрeджeнi по всьому Слов'янську, не можна було втриматися ввд запи-тання: «Хлопцi, за що воюете?». Чи не кожен з них з упевнешстю ввдповвдав: «Ми вас захищаемо вiд фашиcтiв»... [Див.: 4].
Справд^ icторiя стае в досвщчених руках потужним пропагандистським засобом, оскшьки дозволяе впливати на громадську свщомкть, подаючи за допомогою минулого спотворену картину сьогодення, викликаючи почуття нeнавиcтi або симпатп, спонукаючи до пeвноí дп. Люди-символи, подп-сим-воли (наприклад, порiвняння битви за донецький аеропорт зi Сталшградською битвою [Див.: 2]) мають на мет пiдкрecлити позитивнi або негативш характеристики явищ, eмоцiИно забарвити упереджеш уявлення (заздалeгiдь з'яcованi фахiвцями з громадсько'1' думки), дозволяють i далi експлуатувати iррацiо-нальнi мотиви поведшки людини.
Ще до вшни поширення в Украíнi набула «рeвiзiя минулого», що полягала у розвшчанш, як стверджувалося, icторичних мiфiв. Зрозумшо, прагнення до icторичноí правди заслуговуе найвищих оцiнок i мае всшяко вiтатиcя. Однак не е таемницею, що у гонитвi за дешевою сенсацшшстю стае можливим спо-творення важливих eпiзодiв минулого, справжнього вигляду геро1в минулих рокiв, що ще бiльшою мiрою сприяло розколу, який визрiв в надрах украш-ського сусшльства i вирвався на поверхню, наче джин з пляшки, у 2014 рощ. Так, уже згадуваний тут В. П. Колюник у свош cтаттi наводив приклади того, як «окупащя» для одних ставала «звшьненням» для iнших, а свщомий, на думку багатьох, геноцид украшського народу, iмeнованиИ «Голодомором», нeрiдко пояснювався «об'ективними труднощами, що виникли з продовольчим постачанням в сшьськш мюцевостЬ» [7, с. 170]. ДiИcно, вci ми е ноciями певно!' частини юторп, але проблема в тому, що у кожного з нас своя icторiя.
Тим бшьш вражае, що навггь такому, здавалося б, далекому ввд полггич-них спекуляцш мiжнародному юриcдикцiИному органу, як бвропейський суд з прав людини, доводиться volens nolens давати не тшьки правову квалiфiкацiю передбачуваних порушень, але й правову ощнку icторичних факпв, представ-лених сторонами або канцeлярiею Суду. Показово, що подiбного роду ощнка може викликати бурхливу реакщю, iнодi навiть бiльш жорстку, шж та, яка сто-суеться самого порушення. В аналiзi саме таких «чутливих» справ ми бачимо мету ц1ег cmammi. При цьому варто особливо шдкреслити, що ця тема школи рашше не виcвiтлювалаcь у вггчизнянш юридичнiИ лiтeратурi.
Ввдразу зауважимо, що npaBOBi оцшки даються Високим Судом не довшьно, а в контекст iншого, набагато ширшого феномену, що отримав назву «суддiвського активiзму». Стосовно дiяльностi бвросуду означений феномен проявляеться у декiлькох формах. По-перше, вш може мати мiсце тодi, коли у Суду е декшька варiантiв тлумачення в рамках його прецедентно! практики, але вiн виходить за щ рамки - i тодi його вибiр мае юридичну силу, руйнуючи значення попереднiх прецедентiв [6, с. 95]. По-друге, вш проявляеться в не завжди чпкш позицп з процесуальних питань, як, наприклад, це було у «катинськш справЬ» Яновець та Ыш1 проти Росп. Тодi Суд зiткнувся з подiею, яка мала мiсце не тшьки до ратифiкацi! Конвенцп державою-ввдпо-вiдачем (1998 р.), але й ще до того, як вона з'явилася на свгг (1950 р.), на що вказувала у сво!й окремш спiвпадаючiй думцi суддя вщ Укра!ни Г. Юдкiвська [Див.: 11]. За загальним правилом Суду слвд було б ввдхилити подану скаргу як не ввдповвдну критерiю ratione temporis, однак провадження у справi було не тiльки вiдкрито, але й увшчалося постановою повноцiнного ршення, згiдно з яким Росiя зобов'язалася виплатити значну компенсащю родичам потершлих [Детальнiше див.: 14]. Багато в чому схожа ситуащя, щоправда, з протилежним знаком склалася, у справi «Князь Л1хтенштейну Ханс-Адам II проти Шмеччини». У постановi в цш справi констатувалося, що експропрЬ ащя майна батька заявника, у тому чи^ дорого! картини П. ван Лаера «Шч для випалювання вапна», була здiйснена владою колишньо! Чехословаччини в 1946 р., тобто до 3 вересня 1953 р., коли вступила в силу Конвенщя, i до
18 травня 1954 р., коли набув чинност Протокол № 1 до не!. Ввдповвдно, бвропейський суд оголосив себе неповноважним ratione temporis розглядати обставини експропрiацi! та !"! наслщки (§ 85 постанови ввд 12 липня 2001 р.). Проте вже у наступному параграфi Суд фактично виршив питання по суп, встановивши, що рiшення судiв Нiмеччини i наступне повернення картини в Чеську Республшу не можуть бути визнаш втручанням в «майно» заявника за змiстом статтi 1 Протоколу № 1 до Конвенцп.
I, нарешп, по-трете: суддiвський активiзм може проявлятися у переглядi деяких факпв та подiй iсторi!, що часом спричиняе помилковi або сумшвш правовi висновки. Остання форма прояву суддiвського активiзму i являе для нас найбшьший iнтерес.
Справедливостi заради ввдзначимо, що 1нтерлакенська декларацiя ввд
19 лютого 2010 р. пропонуе Суду «уникати перегляду питань факпв та права, якi були дослщжеш i вирiшенi нацiональними органами, - зпдно з прецедентним правом Суду, ввдповвдно до якого вiн не е судом четверто! iнстанцi!» [3, с. 153]. Мiж тим слвд враховувати, що бвросуд здiйснюе свою компетенщю, виходячи з принципу автономного тлумачення понять, зпдно з яким вш не пов'язаний у сво!х оцшках положеннями нацiонального права [Детальшше див.: 15]. Бiльш того, одшею з особливостей розгляду в 6вросудi е те, що заявник мае право представляти так зваш новi докази (new evidences). Це означае, що вш може пред'явити докази, яы не були представленi в нащо-нальнi суди i не розглядалися ними [1, с. 135].
Важливе значення мае також та обставина, що в практищ Суду неодноразово були випадки, коли вш ощнював висновки нащональних судiв i слщ-чих оргашв щодо фактiв справи як непереконливi i суперечливi. Зокрема, у справi Гонгадзе проти Украгни бвросуд прямо вказав на те, що «шд час розслвдування аж до грудня 2004 року органи державно! влади, головним чином, були зайнят доказом того, що державш посадовi особи вищого рiвня не брали участ у цiй справi, нiж встановленням ктини щодо обставин зник-нення та смерт чоловiка заявнищ» [12, с. 83].
Разом з тим у деяких чутливих справах Суд мае розбиратися iз обстави-нами не тшьки недавнього, але й вельми вщдаленого минулого. У таких випад-ках виникае запитання: чи повинен вш уникати за будь-яку щну розгляду справ, що мають чутливий вщбиток (гео-) полiтики, тим самим не шдмшяючи собою ОБС6 i Мiжнародний суд у Гааз^ або ж вiн повинен сво!ми постановами сприяти виправленню наслщыв бурхливо! iсторГí бвропи? До того ж не будемо забувати, що держави-учаснищ бвроконвенцп можуть просити Суд враховувати кторичний контекст для того, щоб пiдкреслити вплив значу-щост iсторГí на можливостi оцiнювання, яы е у само! держави. Так, у постановi по справi Станк1в I Об'еднана орган1зац1я Македони «Ытден» проти Волгари читаемо: «Влада Болгарп шдкреслила, що iнформацiя про кторичний контекст та поточну ситуацiю в Болгарп та на Балканах ктотна для розумшня дано! справи». Суд вщповщае на побажання уряду i вiдтворюе «Короткий виклад владою Болгарп вторичного контексту» [13]. Але в бшьшост випадкiв без-посередньо Суд, враховуючи iсторичний контекст справи, становить картину факив, так як дуже часто «iсторiя» позивача вимагае бшьш широкого аналiзу. I ось тут у нього е вибiр: або зануритися вглиб кторп (як у справi Ассатдзе проти Грузи, в постановi по якiй Суд розглянув еволющю статусу Аджарп, починаючи з XI ст.), або обмежитися фотографiею поточного моменту, як, ска-жiмо, у мiждержавнiй скарзi Ктр проти Туреччини.
Мабуть, найбшьш опукло кторичш мотиви звучать у так званих «прибал-тiйських справах». Щоправда, тут вже заявляе про себе проблема не стшьки нав^ь оцiнки тих чи шших iсторичних змiн, по вщношенню до яких у цивт-зованому свiтi все ж таки кнуе певний консенсус, скiльки квалiфiкащТ юри-дичних наслiдкiв цих змш. Зокрема, нi для кого не секрет, що «визвольш походи Червоно! Армп» 1939-1940 рр. самi прибалти йменують «окупацiею». У доктринi мiжнародного права пiд окупацiею традицiйно розумiеться пере-хiд iноземнiй територп шд вiйськовий контроль без включення !! окупацш-ною владою до складу свое!' держави [Див., напр.: 9, с. 296-299]. Наслвдком тако! окупацп може бути вiдведення збройних сил або !х збереження на певний перiод, анексiя або включення окупованоТ територп до складу шшоТ держави. Як же ощнюе бвропейський суд подп 75-рiчноТ давнини?
У нормативних документах, прийнятих Судом щодо ще! категорп справ, можна прочитати: «За винятком перюду окупацп кра!ни нiмецькими зброй-ними силами в 1941-1944 роках Естошя була окупована Радянським Союзом
до вщновлення свое! незалежност в 1991 р.» (Кольк i Кислий проти Естонп, ршення вщ 17 отня 2006 р.); «Латвiя втратила свою незалежшсть у той же час, що й iншi балтiйськi краши, в 1940 р. ... Подальша анекая Латвп Радянським Союзом...» (Жданок проти Латвп, ршення вiд 6 березня 2003 р.); нарештп «бвропейський Суд зазначае, що сторони i держава, яка взяла участь у про-вадженш у справi як третя сторона, надають велике значення деяким питан-ням загального характеру, зокрема питанню про законнiсть включення Латвп до складу Радянського Союзу. У зв'язку з цим Суд знову заявляе, що вш по мож-ливост не стане висловлювати свою думку з питань суто вторичного характеру, яы не входять до його компетенцп; тим не менш, вiн може прийняти деяы загальновiдомi iсторичнi iстини i покласти ïx в основу сво1х мiркувань» (Кононов проти Латвп, рiшення вщ 24 липня 2008 р.); «Велика Палата що до завдань Суду не входить висловлюватися щодо питання про законшсть включення Латвп до складу СРСР; у будь-якому випадку, в цш справi це не е обов'язковим» (Кононов проти Латвп № 2, ршення вщ 17 травня 2010 р.).
Як бачимо, те, що «не е обов'язковим» в ршенш Велико!" палати у справi Кононова, щлком «вписуеться» у ршення палати Суду у справi Кольк i Кислий. Отже, юридична квалiфiкацiя одного i тож самого вторичного факту буде залежати ввд складу палати або Велико! Палати, яка ухвалюе рiшення.
У багатьох постановах бвросуду ще звучить вщлуння Друго! свiтовоï вiйни, подiбно до згадано! «справи Кононова». Коротко нагадаемо читачам ïï фабулу.
У 2004 р. старий заявник В. Кононов, колишнш партизан, який воював шд час Велико! Вiтчизняноï вшни проти нiмецько-фашистськиx загарбникiв на окупованш вермахтом територп Латвiйськоï РСР, поскаржився до бвропей-ського суду на те, що його засудження в кшщ 1990-х - початку 2000-х роыв в кримшальному порядку латвшськими судами за вчинення вiйськовиx злочи-нiв порушило вимоги статтi 7 бвроконвенцп («Покарання виключно на пiдставi закону»). Заявник був притягнутий в Латвп до кримшально! вiдповiдальностi за те, що в 1944 р., перебуваючи в селi Малi Бати, вш взяв участь у партизан-ськiй акцп помсти його мешканцям, що, як стверджував Кононов, незадовго до цього зрадницьки видали шмецькш вшськовш адмiнiстрацiï групу партизан шд командуванням майора Чугунова. Шсля детального розгляду аргумен-тiв сторш, норм мiжнародного права, якi мають вщношення до ведення вiйни, i вщповщного законодавства бвропейський суд встановив, що заявник не мп тодi з достатнiми пiдставами передбачити, що його дп були «вiйськовим злочи-ном» згiдно з чинними на той час правилами ведення бойових дш. Отже, вка-зав Суд, не було вагомих мiжнародно-правовиx шдстав визнавати його винним у скоенш такого злочину. Навiть якщо припустити, зазначив Суд, що заявник ско!'в один або деюлька злочинiв за загальними нормами права, передбаченими нащональним законодавством, строки давност притягнення до кримшально! вiдповiдальностi за ïx вчинення давно минули, i тому латвшське законодавство також не може слугувати шдставою для винесення заявнику обвинувального
вироку. бвропейський суд постановив, що у справ1 владою держави-в1дпов1-дача було допущено порушення вимог статт 7 Конвенцп (постанову Палати Суду було ухвалено чотирма голосами «за» 1 трьома голосами «проти»). Суд присудив заявников1 компенсащю за завдану йому моральну шкоду.
I ось тут сталося непередбачене. Латв1я оскаржила ршення палати ТретьоТ секцп Суду вщ 24 липня 2008 р. у Велику Палату, яка в постанов! в1д 17 травня 2010 р. прийшла до висновюв, прямо протилежних винесеним рашше.
У цш справ1 Велика Палата бвросуду не стала занурюватися в дослвд-ження обставин справи рег Бе (на зразок «розстршював або не розстршю-вав»), та й сам Кононов не заперечував своеТ участ в цш акцп, а, навпаки, певною м1рою пишався нею [Детальшше див.: 8]. Для Суду було важливо шше: наскшьки притягнення Кононова до кримшальноТ вщповщальност за це д1яння через 50 роыв шсля трагедп було сумкним з нормами вказаноТ статт бвроконвенцп та прецедентною практикою ТТ застосування, виробле-ноТ приблизно за такий же пром1жок часу. 1ншими словами, Суду належало з'ясувати: 1) чи були, з урахуванням стану, в якому перебувало законодавство 27 травня 1944 р., ч1тк1 правов1 шдстави для винесення заявнику обвину-вального вироку за вчинення вшськових злочишв 1 2) чи були щ злочини передбачеш законодавством з таким ступенем доступност та передбачувано-ст1, щоб 27 травня 1944 р. заявник мп знати, за як1 саме дп чи безд1яльн1сть в1н може бути притягнутий до кримшальноТ в1дпов1дальност1, 1 вщповщним чином регулювати свою поведшку. В1дома складн1сть ц1еТ справи, кр1м необ-х1дност1 враховувати 1сторичний контекст, полягала також у ткному перепле-тенн1 фактичних та правових обставин - очевидно, для того, щоб з'ясувати, чи були правов1 шдстави для винесення заявнику обвинувального вироку за вчинення вшськових злочишв, так чи шакше потр1бно було дати вщповщь на запитання, а чи скоТв вш вшськовий злочин ?
Суд справедливо почав з1 з'ясування статусу потершлих - 9 мкцевих жител1в села, включаючи трьох жшок (1 ваг1тну 1 1 спалену живцем). У своТй постанов1 вш одночасно висунув дв1 взаемовиключн1 гшотези: або це були «цив1льн1 особи, як1 брали участь у бойових д1ях», або вони мали правовий статус «комбатант1в» (учасник1в збройних сил), пославшись при цьому (без цитування) на класичну працю вченого-м1жнародника Л. Оппенгейма. Однак у самого Оппенгейма сказано буквально наступне: «Приватш особи, як1 беруть у руки зброю 1 вступають у збройну боротьбу 1з супротивником, не мають прившеТв учасниюв збройних сил, 1 супротивник - ввдповщно до звичайного правила м1жнародного права - мае право поводитися з такими особами, як з вшськовими злочинцями. Проте ж вони перестають бути приватними особами, якщо оргашзуються таким чином, що вщповщно до ГаазькоТ конвенцп це надшяе Тх статусом учасниыв регулярних збройних сил (а значить, вс1м спектром правових гарантш, вироблених м1жнародним гуман1тарним правом. -Прим. авт.) [Цит. за: 5, с. 9]. Отже, без з'ясування щеТ обставини - ким були
жертви Кононова - неможливо з'ясувати, наскшьки законними та адекватними були його дп стосовно них. бвропейський суд, заплутавшись у власних гшоте-зах (пп. 201 та 216 постанови ввд 17 травня 2010 р.), врешт заявив, що статус селян не такий вже важливий, бо «якщо вважати житeлiв села «цившьними особами», то вони тим бшьше були б вправi розраховувати на ще бшьший захист». Отже, як справедливо зазначае А. Ковлер, Суд просто пропнорував напрацьоваш в мiжнародному прав^ в тому числ працях Оппенгейма, нюанси на зразок рiзного статусу учасниыв бойових дiИ [5, с. 9].
Далi Суду належало з'ясувати, чи кнувала на той момент (травень 1944 р.) виражена з достатньою доступшстю i пeрeдбачуванicтю кримiнальна ввдповвдальшсть за дiяння, вчинене Кононовим. Очевидно, що з'ясування цiеí обставини занурювало cуддiв у безодню полeмiки, розпочатоí ще за чаciв Нюрнберзького i ТокiИcького судових процeciв щодо виконання злочинних наказiв i можливоcтi встановлювати кримшальну вiдповiдальнicть ex post facto. Ввдомо, що пiд час Нюрнберзького процесу 1945-1946 рр. нацистсьы ватажки вдавалися до прийому, названого згодом «нюрнберзький захист». Вони стверджували, що не несуть ввдповщальност за cвоí дп (агрeciю, зло-чини проти людства, военнi злочини) хоча б з тiеí проcтоí причини, що в момент вчинення цих дiянь останш не квалiфiкувалиcя чинними на той час мiжнародно-правовими актами, не кажучи вже про нацистське право, як зло-чинш [Детальшше див.: 10, с. 153]. Мiж тим у вироку Мiжнародного вшсько-вого трибуналу шдкреслювалося, що вже в перюд з 1933 р. по 1945 р. св^овш cпiльнотi були вiдомi положення Паризького пакту 1928 року, Гаазьких кон-вeнцiИ 1899 i 1907 рр., «застереження Мартенса» i низка iнших джерел, що встановлювали правила i звичаí ведення вшни, грубо знeважeнi нацистським лвдерами i ix японськими поплiчниками.
Аналопчну мeтодологiю застосував бвросуд i в «cправi Кононова». Однак cлiд пам'ятати, що, по-перше, визначальними для Суду е не стандарти мiжнарод-ного гумаштарного права (далi - МГП), а положення бвроконвенцп, зокрема ст. 7. Невипадково Суд безпосередньо не застосовував МГП аш в cправi «Кшр проти Туреччини», нi в численних «чеченських» справах, нi в шших справах, пов'язаних з насильницьким позбавленням життя або зникненням людей. А по-друге, слщ визнати, що довоеннi джерела МГП мктили швидше визна-чальнi принципи, ашж конкрeтнi норми, що встановлювали склад злочину, як того вимагае ст. 7 бвроконвенцп. Той факт, що Нюрнберзький трибунал при-тягнув шдсудних (вищих нацистських бонз!) до вщповщальност ex post facto ще не означае, що можна було надати зворотну силу визначенню вшськових злочишв до вcix учасниюв бойових дш шд час Другоí cвiтовоi вiИни.
А тепер задамося питанням: чи було в 1944 р. у 21^чного сержанта В. Кононова знання робгг Оппенгейма зокрема i безмежного масиву МГП з його лакунами в щлому або ж вш у кращому разi керувався Статутом вну-трiшньоí служби i Кримiнальним кодексом 1926 р., що жодних военних злочишв не передбачали? Думаеться, вщповвдь очевидна.
Шдсумовуючи, доводиться констатувати, що навпь бвропейський суд з прав людини не уникнув кторично1 кризи совки в сучасному свiтi, де iсторiя дуже часто сприймаеться як обсяг фактв, якi кожен може вибирати i штерпретувати по-своему (так званий метод «cherry-picking»), У результат виникае проблема достовiрностi вiдтворення i тлумачення кторп, Як справедливо зазначаеться в лператур^ «за своею суттю, бвропейський суд не е судом, який виправляе кторичну несправедливкть, Тим не менш мета цього суду полягае, крiм iншого, в тому, щоб не створювати кторично1 несправед-ливостi в майбутньому, даючи неточний опис минулого i його зв'языв з тепе-рiшнiм часом» [16, p. 352],
Список л^ератури:
1, Афанасьев Д. В, Подача жалобы в Европейский суд по правам человека / Д. В, Афанасьев, - М, : Статут, 2012, - 606 с,
2, Береза А, Наш Сталинград / А, Береза // Новое время, - 2015, - № 2, - С, 16-26,
3, Декларащя Конференцп високого р1вня про майбутне бвропейського суду з прав людини // бвропейський суд з прав людини, Судова практика / за заг, ред, В, Г, Буткевича. -Вип, 2 : у 3 кн. - Кн. 1, - К, : Право Украши, 2011, - С, 148-156,
4, Евсеев А, Семантика военной пропаганды (на примере антитеррористической операции в Славянске) [Електронный ресурс] / А, Евсеев, - Режим доступа : http://psyfactor.org/psyops/ propaganda23.htm.
5, Ковлер А, И, После «Кононова» / А, И, Ковлер // Права человека, Практика Европейского суда по правам человека, - 2010, - № 9, - С, 6-12,
6, Ковлер А, Сцилла и Харибда Европейского Суда: субсидиарность или правовой активизм? / А, Ковлер // Сравнительное конституционное обозрение, - 2010, - № 6, - С, 90-100,
7, Колкник В, П. Полиична культура украшсько1 елии в контекста сприйняття склад-них етатв вггчизняно'1 кторп / В, П. Колкник // Полиична культура сустльства: джерела, впливи, стереотипи : зб, ст. i тез за матер1алами всеукр. наук.-практ. конф, - XX Харюв, полиол. читання, - Х, : НЮАУ, 2008, - С, 169-172,
8, Кононов В, М, Три моих войны / В, М, Кононов, - М, : Молодая гвардия, 2014, - 315 с,
9, Лукашук И, И, Международное право : учеб, / И, И, Лукашук. - Т. 2: Особенная часть, -М, : БЕК, 2001, - 456 с,
10, Релинг Б, За кулисами Токийского процесса: размышления «поджигателя мира» / Б, Релинг, А, Кассезе ; пер, с англ, А, П. Евсеева, - Х, : Юрайт, 2015, - 192 с,
11, Совместное совпадающее мнение судей А, Ковлера и Г, Юдковской по делу «Яновец и другие против России» // Международное правосудие, - 2013, - № 1, - С, 120-123,
12, Справа «Гонгадзе проти Украши» // бвропейський суд з прав людини, Судова практика / за заг, ред, В, Г, Буткевича, - Вип, 2 : у 3 кн. - Кн. 2, - К, : Право Украши, 2011, - С, 48-89,
13, Станков и Объединенная организация Македонии «Илинден» против Болгарии, -Режим доступу : http://www.lawtrend.org/wp-content/uploads/2014/03/Stankov1.pdf.
14, Тимофеев М, «Яновец и другие против России»: катынская трагедия в прокрустовом ложе судебных решений / М, Тимофеев // Международное правосудие, - 2013, - № 4, - С, 4-10,
15, Туманов В, Автономное толкование понятий в практике Европейского суда по правам человека / В, Туманов // Конституционное право: восточноевропейское обозрение, - 2003, -№ 3, - С, 78-84,
16, Kovler A, La Cour devant l'Histoire, l'Histoire devant la Cour ou comment la Cour europйenne « juge » l'Histoire / А, Kovler // La Conscience des droits, Mïïlanges en l'honneur de Jean-Paul Costa, - P. : Dalloz, 2011, - P. 337-352,
Евсеев А. П. Как Европейский суд «судит» историю (к вопросу о судейском активизме).
Статья посвящена анализу тех дел в практике Европейского суда по правам человека, именуемых «чувствительными», в которых затрагиваются неоднозначные проблемы прошлого. Исследуются некоторые из них («катынское», дело Кононова, ряд других). Делается вывод, что подобного рода юридическая оценка исторических событий служит одной из форм проявления так называемого «судейского активизма» в деятельности Евросуда.
Ключевые слова: судейский активизм, судейское самоограничение, эволюционное толкование, Европейский суд по правам человека, субсидиарность, «трудные дела».
Yevsieiev O. P. How the European Court «judges» history (to the problem of judicial activism).
Problem setting. It's striking that even such seemingly distant from political speculations international jurisdictional authority, as the European Court of Human Rights has nolens volens to give not only a legal qualification of the alleged violations, but also a legal assessment of the historical facts presented by the parties or by the Court office. It is significant that this kind of assessment can cause violent reactions, sometimes even more bitter than that which concerns the violation. In the analysis of such cases, referred to as «sensitive», we see the purpose of this article. It should be emphasized that this topic has never been covered in the domestic legal literature.
Recent research and publications analysis. It should be pointed out that these estimates are given by the High Court is not arbitrary, and in the context of another, much broader phenomenon, called «judicial activism». In relation to the activities of the European Court identified the phenomenon manifests itself in several forms. First, it can occur when the Court has several options for interpretation in the framework of its case-law, but it goes beyond that - and then his choice has legal effect, destroying the value of the previous precedents.
Secondly, it is not always a clear position on procedural matters, as it was in the «Katyn case» (Janovec and others v. Russia). Then the Court was confronted with an event that took place not only before the ratification of the Convention by the Respondent state (1998), but even before it was born (1950), which was indicated in the dissent of the judge from Ukraine Yudkivska. As a general rule, the Court would have had to reject filed a claim as not corresponding to the criteria ratione temporis, however, the proceedings were not only open, but also culminated in the decision of the full decision, according to which Russia pledged to pay significant compensation to the relatives of the victims. In many respects the situation is similar, but with opposite sign was observed in the case of "Liechtenstein Prince HansAdam II against Germany». In the resolution it was stated that the expropriation of the property of the father of the applicant, including expensive paintings P. van Laere «lime Kiln», was carried out by the authorities in the former Czechoslovakia in 1946, that is, until September 3, 1953, when entered into force, the Convention, and before may 18, 1954, when he joined the force of Protocol No. 1 to the Convention. Accordingly, the European court declared itself incompetent ratione temporis to examine the circumstances of the expropriation and its consequences (§ 85 rulings of 12 July 2001). However, in the next paragraph the Court actually decides the issue on the merits, stating that the decisions of the courts of Germany and the subsequent return of the paintings in the Czech Republic can not be considered as interference in the «property» of the applicant within the meaning of article 1 of Protocol No. 1 to the Convention.
And finally, third: judicial activism can be seen in the revision of certain facts and events of history, sometimes leading to incorrect or doubtful legal conclusions. The last form of judicial activism and is of greatest interest to us.
Conclusions. However, in some «sensitive» cases the Court will deal with the circumstances not only recent, but also very distant past. In such cases, the question arises: should it be avoided at all costs for the review of cases that have a strong impact (geo-) politics, thereby substituting the OSCE and the International Court in the Hague, or does it have its regulations to allow the correction of the effects of the turbulent history of Europe ?
Key words: judicial activism, judicial restraint, the evolutionary interpretation, the European Court of Human Rights, subsidiarity, «difficult cases».
Надшшла до редколегп 21.03.2015 р.
