CC BY
31
Шигаль Денис Анатолшович,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри icmopii держави i права Украни та зарубжних кран, На^ональний юридичний ушверситет iменi Ярослава Мудрого, Украна, м. Харш e-mail: shigal.da@gmail.com
ORCID 0000-0001-5087-4951
doi: 10.21564/2414-990x.137.101529 УДК 340.15:340.11
ВИБ1Р ТЕМИ ПОР1ВНЯЛЬНОГО 1СТОРИКО-ПРАВОВОГО ДОСЛ1ДЖЕННЯ: ПИТАННЯ МЕТОДИКИ
Розглядаються методичт аспекти вибору теми пор1вняльного кторико-правового досл1-дження. Окргм загальних вимог до формулювання теми майбутньог науковог роботи, пов'язаних з визначенням гг актуальности проблемност1 та науковог новизны, аналгзуються й специфгчт, зокрема, вимоги вибору крагни (крагн) походження iсторико-правових об'ектю; визначення об'ектю порiвняльного кторико-правового аналiзу; обрання виду (видiв) порiвняння. Послгдовний роз-гляд у статтi ключових параметрю, що впливають на вибiр теми компаративного дослгдження, спрямований на покращення методичного забезпечення науковог дiяльностi у галузi кторико-пра-вовог компаративктики.
Ключовi слова: метод; тема порiвняльного кторико-правового дослщження; об'ект ктори-ко-правового ropiBMHra; вид порiвняння.
Шигаль Д. А., кандидат юридических наук, доцент, доцент кафедры истории государства и права Украины и зарубежных стран, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: shigal.da@gmail.com ; ORCID 0000-0001-5087-4951
Выбор темы сравнительного историко-правового исследования: вопросы методики
Рассматриваются методические аспекты выбора темы сравнительного историко-право -вого исследования. Помимо общих требований к формулировке темы будущей научной работы, связанных с определением ее актуальности, проблемности и научной новизны, анализируются и специфические, в частности, требования по выбору страны (стран) происхождения историко-правовых объектов; определению объектов сравнительного историко-правового анализа; выбору вида (видов) сравнения. Последовательное рассмотрение в статье ключевых параметров, влияющих на выбор темы компаративного исследования, направлено на улучшение методического обеспечения научной деятельности в отрасли историко-правовой компаративистики.
Ключевые слова: метод; тема сравнительного историко-правового исследования; объект историко-правового сравнения; вид сравнения.
Постановка проблеми. Теорiя будь-якого наукового засобу шзнання отримуе свою конкретизацш у вщповщнш методищ i технiцi дослщження. Саме методика i технiка як складовi елементи внутрiшньоí структури методу роблять останнш повноцiнним iнструментом для досягнення мети наукового пошуку. Незважаючи на те, що метод мае два рiвноцiннi вимiри - теоретичний та шструменталь-ний - до останнього часу в юторико-правовш наущ домiнував лише перший, та i то переважно у виглядi загальнонаукових абстракцiй. У результатi сучаснi дослщження в галузi iсторií держави i права у багатьох випадках проводяться без попередньоí методологiчноí пiдготовки, а сам дослщник найчастiше залишаеться на самот з величезним i надзвичайно складним юторико-правовим матерiалом. Концепцiя розгляду структури наукового методу ^зь призму теорп, методики i технiки дозволяе як урiвноважити рiвнi його прояву, так i зосередити врештi-решт увагу на шструментальному вимiрi. Сучасному вченому потрiбна не лише теорiя, а й надшний та ефективний шструмент для вирiшення поставлених завдань, при-чому ця теза стосуеться всiх галузей наукового знання. Що ж до компаративних юторико-правових дослiджень, то проблема 1'х вiдповiдного iнструментального забезпечення виникае вже на еташ формулювання теми роботи, оскiльки тради-цшне встановлення актуальностi, проблемностi та науково!' новизни тут прямо обумовлене специфжою порiвняльного iсторико-правового аналiзу.
Актуальтсть теми статт обумовлена вiдсутнiстю у сучаснш методологи iсторико-правовоí науки детально регламентовано!' методики i технiки засто-сування кожного з п засобiв наукового пiзнання. Тi знання про юторико-пра-вовi методи, якi е на сьогодш, вкрай уривчастi, неповнi i спорадичнi, тож не дають повнощнного уявлення про процедури та IX послiдовнiсть, яких повинен дотримуватись дослщник при використаннi того чи шшого методу. А як сввд-чить практичний досввд, наявнiсть технологií та п застосування вiдповiдно до iнструкцií значно спрощуе роботу, зменшуе кшьюсть помилок i дозволяе скон-центруватися на кшцевш метi дiяльностi.
Аналiз остантх дослгджень i публшацш. Загалом правова компаративю-тика та и методологiя вже тривалий час перебувае у центрi уваги багатьох вщо-мих правознавцiв, серед яких, зокрема, можна вказати Х. Бехруза, М. А. Дамiрлi, О. В. Кресша, Х. Кьотца, Л. А. Луць, О. В. Петришина, А. Х. Сащова, А. О. Тiлле, 6. О. Скришльова, I. М. Ситар, К. Цвайгерта, Г. В. Швекова та ш. Водночас и кторико-правовий напрям, включаючи питання методики, досi залишаеться майже не вивченим, що й обумовлюе продовження вiдповiдноí дослiдницькоí роботи.
Мета статтi полягае у встановленш тих обов'язкових методичних процедур та еташв, яких повинен дотримуватися дослщник при обраннi i формулюваннi теми порiвняльного iсторико-правового дослiдження для уник-нення критичних помилок й визначення правильного напряму своеí науковоí дiяльностi.
Виклад основного матерiалу. Вибiр теми будь-якого наукового дослЬ дження обов'язково пов'язаний з визначенням п актуальностi, проблемностi та
науковоí новизни. Саме з вибору теми, як правило, починаеться наукова робота, тож це е найважлившим та найвщповвдальшшим етапом роботи вченого. Пра-вильне визначення теми часто обумовлюе усшх всiеí науково-дослiдницькоí дiяльностi [15, с. 44].
Характеристика актуальной теми передбачае процедуру и обгрунтування, що означае наведення шдкршлених доказами вагомих наукових доводiв на и користь, викладених у певнiй системi. 1ншими словами, тему науковоí роботи можна вважати обгрунтованою, якщо знайдеш переконливi аргументи, якi свщ-чать про те, що дослщження з обраноí теми мае бути проведено негайно, що тема е затребуваною i своечасною. Н. Л. Коршунова вказуе, що багаторiчний досвiд керiвництва дисертацiйними дослiдженнями аспiрантiв та здобувачiв свiдчить, що оформлення актуальностi даеться авторам досить важко... Багато-сшв'я, плутана логiка, повтори, невиправдано великий перелж прiзвищ мисли-телiв та вчених, яю залишили свiй слщ у вивченнi найбiльш близько пов'язаних з темою дисертацп питань, розпливчаткть уявлень про спонукальнi iмпульси до розробки теми, що заявляеться, з боку сощуму - ось найбшьш очевидний перелж недолiкiв, якi примушують бшьш прискiпливо ставитися до обгрунтування актуальной теми науковоí роботи [7, с. 8].
Тема наукового дослщження повинна характеризуватися й своею проблем-шстю, тобто бути пов'язаною з розв'язанням певноí проблеми. Шд проблемою зазвичай розумiють складне наукове завдання, що охоплюе певну область знань i мае перспективне значення. Постановка проблем е складною i вщповщальною задачею. Крiм того, треба вiдрiзняти псевдопроблеми вiд наукових проблем; першi завжди мають антинауковий характер.
Наукова новизна теми дослвдження прямо пов'язана з виршенням новоí науковоí задачi. Це означае, що тема у такш постановцi нiколи не розроблялася i зараз не розробляеться, тобто дублювання тем виключаеться.
При виборi теми порiвняльного iсторико-правового дослвдження, окрiм вищевказаних загальних характеристик актуальности проблемностi i науко-воí новизни, слщ враховувати i низку специфiчних, якi доцiльно подiлити на деюлька блокiв:
1) вибiр краши (краш) походження iсторико-правових об'ектiв;
2) вибiр об'ектiв порiвняльного iсторико-правового аналiзу;
3) обрання виду (видiв) порiвняння.
Вибiр краши або краш походження кторико-правових об'ектiв е най-прiоритетнiшим питанням, яке потрiбно вирiшити на початку обрання теми майбутнього порiвняльного кторико-правового дослiдження. Пов'язано це з необхщшстю досконало знати мову порiвнюваних об'екпв. Так, К. Цвайгерт i Х. Кьотц зауважують, говорячи про норми обмежень при визначенш предмета конкретного порiвняльного дослщження, що часто нездоланною перешкодою тут е незнання мови [16, с. 64-65]. Справд^ можна бути добре обiзнаним в кторп держави i права США, Англп, ФранцГí, Нiмеччини тощо, але незнання мови цих краш унеможливлюе обрання вщповщних об'екив для проведення
порiвняльного аналiзу. Звичайно, можна використовувати переклади тих або шших кторико-правових джерел, але при цьому завжди слщ пам'ятати про мож-ливкть помилки перекладача, завдяки якш аутентичний змкт того або iншого iсторико-правового шституту буде безнадiйно викривлений. Це ж стосуеться i порiвняльно-iсторичного аналiзу вгтчизняного права - в усiх випадках, коли справа торкаеться стародавшх джерел права, треба або досконально володгги мовою документiв, або мати яюсний професiйний переклад !х текстiв.
О. П. Пронштейн у сво!й фундаментальнш працi «Методика iсторичного дослвдження» зауважуе, що «давньоруський текст, навiть розчленований на слова, фрази та абзаци, не завжди може бути зрозумший сучасному читачевь Для цього необхщно знати особливосл граматичних форм епохи, у яку був ство-рений документ, що вивчаеться» [10, с. 83]. Недостатня увага до граматичних форм мови призводила до помилок нав^ь досвщчених дослщниюв. Прикладом цього може слугувати аналiз ст. 63 «Псковсько! судно! грамоти», у якш записано: «А который изорник отречется у государя села или государь его отречет, - и государю взять у него все половину своего изорника, а [и] зорник половину».
П. I. Беляев, а за ним i П. А. Аргунов вважали, що слово «село» належить до слова «государь» i стверджували, що у статт маеться на увазi «государь села», тобто середньовiчний сеньйор. Заперечуючи !м, М. М. Богословський звернув увагу на те, що доповнення у родовому вщмшку «села» до слова «государь» абсолютно не властиве мовi «Псковсько! судно! грамоти». У даному контекст слово «село» означае дшянку i стосуеться дiеслова «отречься», а змкт фрази полягае у правi iзорника (феодально залежного селянина) вщмовитися ввд ие! дшянки («села»), на якш вiн сидiв. При такому граматичному тлумаченнi ще! статтi характер вiдносин мiж господином та iзорником отримуе зовсiм шший смисл.
Важливою умовою безпомилкового опанування тексту кторико-правового джерела е знання термшологп того вторичного перiоду, коли воно було створене. Так, не знаючи лексики Х1-Х111 ст., неможливо зрозумгги, чим розрiзняються мiж собою слова ст. 1 «Просторово! Правди» - «братучадо» i «братню сынови». Якщо другий вислiв означае син брата, то перший - д^и двох рвдних братiв. У Судебнику 1497 р. свого пояснення потребують слова «пожилое» - плата за користування двором, «доклад» - перенесення справи на розгляд у вищу шстанщю. Для сучасного читача Судебника 1550 р. можуть бути незрозумшими слова «повоз» - шдводна повиншсть, «боярское дело» - панщина. Не всякий читач Соборного уложення 1649 р. зможе зрозумгги слова «отцелуется» - при-несе присягу, «безлетно» - безстроково та ш. У давньоруських документах Х1ХУ1 ст. слово «год» означало час; «сосуд» - лодку, судно; «казнь» - пока-рання; «живот» - життя, майно, тварину; «неделя» - недшю, недшьний день; «пакость» - розорення, грабiж; «избыток» - залишок; «сугубый» - подвоений; «костки» - вид податц «посельский» - управитель вотчини; «гридин» - во!н та ш. [10, с. 85-89]. Як бачимо, лшгвктичш параметри майбутнього порiв-няльного кторико-правового дослвдження мають досить серйозне значення.
До реч^ порiвняльнi iсторико-правовi дослщження у галузi вiтчизняноí кто-рп держави i права сьогоднi надзвичайно перспективна Традицiйний лiнiйний пiдхiд до висв^лення тих або iнших проблем iсторико-правовоí науки з його характерною описовктю призвiв до суттевого звуження перелжу актуальних тем дисертацiйних роб^. Крiм того, продуктивнiсть такого шдходу викликае серйознi зауваження сучасних науковщв. У таких умовах новий - порiвняльний - вектор iсторико-правових дослщжень здатен суттево оздоровити науку кторп держави i права та призвести у найближчш перспективi до якiсноí змiни парадигми и розвитку. Крiм того, обрання iсторико-правових об'ектiв порiвняльного аналiзу серед вiтчизняних зразкiв значно мiнiмiзуе мовнi обмеження для компаративкта.
Вибiр об'ектiв порiвняльного iсторико-правового аналiзу - наступний етап при визначенш теми майбутнього компаративного дослiдження. В. Д. Ткаченко, говорячи про об'ект будь-якоí юридичноí науки, зауважуе, що ним е «держава i право, або державно-правова реальшсть» [9, с. 13]. На думку Ю. А. Тихомiрова, «об'екти порiвняльного правознавства - не умоглядш задачi кабiнетних учених, а реальш загальноправовi явища i процеси, що вимагають аналiзу, оцшки та прийняття адекватних державно-правових заходiв й здiйснення необхiдних дiй» [14, с. 41]. I. М. Ситар i О. Л. Чорнобай зазначають, що об'ектами порiвняльного правознавства, а отже i порiвняльно-правового аналiзу, виступають будь-яы зiставнi (порiвнюванi) однi з одним державно-правовi явища, а чггко визначе-ний аспект встановлення об'екта порiвняльного правознавства дае дослiднику можливкть визначити межi своеí роботи та методолопчно правильно виконати дослiдження [12, с. 32]. Л. А. Луць переконана, що «визначальними для процесу порiвняння е два принципи: 1) порiвнюваностi об'екив; 2) вiдповiдностi рiвнiв та форм порiвняння. Об'екти порiвняння мають належати до певноí сфери дшсноси, що IX об'еднуе, тобто бути порiвнюваними» [8, с. 493]. Зауважимо, що для порiвняльного кторико-правового методу такi визначення об'ектiв е неповними, i це зрозумiло, оскiльки дефiнiцií запозиченi з сумiжноí правовоí дисциплiни - порiвняльного правознавства.
Розглядаючи сутшсть iсторико-правового об'екта порiвняльного аналiзу, слiд зазначити, що просте додавання категорп «iсторичне» до вищенаведеного термша «об'ект порiвняльного правознавства» не виршуе всiх методологiчних питань, якi виникають навколо цього вщносно нового поняття у кторико-пра-вовiй науцi. М. А. Дамiрлi зауважуе, що специфжа iсторико-правового пiзнання полягае у тому, що його можна вважати рiзновидом i правового, i iсторичного шзнання. При цьому це не означае, що кторик права повинен займатися вщтво-ренням двох паралельних рядiв, оскiльки об'ект завжди один. 1сторико-правове пiзнання - единий процес мислення, який поеднуе у собi кторичний i юри-дичний ракурси [4, с. 416-417]. Ввдповщно iсторико-правова наука - це наука, яка осягае свш об'ект у широкому сощокультурному кторичному контекстi, а найважливiшим елементом творчоí дiяльностi iсторика права е увага не лише до окремих правових текспв або 1х комплексiв, до окремих iсторико-правових фактiв, а також й до широкого соцюкультурного кторичного контексту, в межах
якого розрiзненi свщчення вторичного буття права об'еднуються й набувають свого смислу. 1сторик права повинен проникнути у духовний свгт творця тексту, вступати у безпосереднш контакт з дослщжуваним суспiльством, отримувати неотфiльтрованi фрагменти справжньо! iсторико-правово! реальностi, якi й роблять кторш права наукою [4, с. 422].
Таким чином, шдсумовуючи все вищесказане, об'екти порiвняльного ктори-ко-правового аналiзу можна визначити як зктавш елементи державно-правово! реальностi, що розташоваш в iсторичному минулому й вивчення яких потребуе широкого сощокультурного контексту. При цьому обов'язково слщ вщзначити рiзницю мiж iсторико-правовими об'ектами та кторико-правовими документами, якi сшвввдносяться як цiле та частина. Iсторико-правовi документи можуть виступати як самостшш об'екти, так i бути складовою частиною бшьш широких об'ектiв компаративного аналiзу. Як приклад, можна навести и кон-ституцiйнi документи, що потребують свого вивчення у рамках порiвняльного дослщження англiйсько! та французько! буржуазних революцiй.
Виходячи з наведеного визначення, можна видшити наступнi види об'екив iсторико-правового порiвняння:
1) цивтзацп;
2) держави та !х форми: правлшня, територiального устрою, державно-правового режиму.
3) мехашзми держави, державнi органи та державш iнститути;
4) кризовi процеси державно-правово! трансформаций двiрцевi перевороти, реформи, революцп;
5) форми права: правовi звича!, правовi прецеденти, нормативно-правовi акти тощо;
6) структурнi елементи системи права: норми права, правовi шститути, галузi та пiдгалузi права;
7) результати шкорпорацп, кодифжацп та консолвдацп як рiзновидiв сис-тематизацГ! законодавства;
8) процес правотворчост та його окремi стадГ!;
9) юридична техшка як сукупнiсть прийомiв i правил структурування та вираження правових норм, а також побудови нормативно-правових ак™;
10) правозастосовна дiяльнiсть держави як особлива форма реалiзацil права;
11) юридична практика;
12) правоввдносини: конституцшш, адмiнiстративнi, кримiнальнi, процесу-альнi, цивiльнi, трудовi, сiмейнi та ш.
13) правосвiдомiсть, правове виховання та правова культура тощо.
Як видно з наведеного перелжу, бшьшкть указаних об'ектiв формально нiчим не вiдрiзняються вiд об'ектiв порiвняльного правознавства, що вимагае зробити акцент на !хнш специфщ, яка, до реч^ е досить значною. Так, можна видшити наступнi особливостi об'ектiв кторико-правово! компаративiстики.
По-перше, внаслiдок свое! часово! вiддаленостi вiд дослiдника порiвняльнi iсторико-правовi об'екти, перебуваючи в iсторичному минулому, мають набагато
бшьшу вiрогiднiсть бути сфальсифжованими, шж об'екти порiвняльно-правовi. Якщо у сучасност досить важко, здебiльшого майже неможливо шдробити нормативно-правовий акт, то кторичне минуле це обмеження знiмае. Цжаво, що мотиви фальсифiкацií iсторико-правових докуменпв можуть бути рiзними, починаючи ввд завдань зовнiшньополiтичноí боротьби i закшчуючи намiрами популяризувати ту або шшу iсторичну постать. Досить часто шдробки здшс-нювалися у гонитвi за сенсащею, з лiтературними цiлями, з метою iдеологiчноí боротьби тощо. Сфальсифжоваш документи використовувалися i як засоби активiзацfí боротьби народних мас проти самодержавства та феодалiзму. Напри-клад, ввдомий фальшивий наказ Катерини II ввд 30 жовтня 1763 р. явного антидворянського змкту, у якому, зокрема, вказувалося про настання часу для викоршення серед представниюв дворянського стану хабарництва.
О. П. Пронштейн зазначае, що «фальшивими документами широко кори-стувалися представники пашвного класу для укршлення сво1х внутршньопо-лiтичних позицiй». Наприклад, В. Н. Татщев знайшов створену у Новгородi пiдробну статутну грамоту, у якш говорилося про вiльностi цiеí боярськоí рес-публiки. У перiод змщнення самодержавства в РосГí московськi государ^ князi i представники великого боярства для обгрунтування сво1х прав i привiлеíв фабрикували й первиннi матерiали, включаючи розряднi книги з перелжом вигаданих походiв, статейнi списки зi звiтами про посольства, якi насправдi нiкуди не вiдправлялися, грамоти на кормлшня, якi нiколи не видавалися та ш. Тривалий час у науковому середовишд точилася дискусiя про достовiрнiсть церковних статутiв князiв Володимира i Ярослава. Коли у XVI ст. загостри-лася боротьба мiж церквою та державною владою, при кафедрi митрополита був введений в обк фальшивий ярлик хана Узбека митрополиту Петру, який проголошував нешдсудшсть духiвництва свiтським владам. Фальшивими були й грамоти Андрiя Боголюбського 1159 р. про визнання незалежност Киево-Пе-черського монастиря вiд влади Кшвського митрополита та Льва Галицького про затвердження виключного права епископського суду в монастирях св. Миколая та Крилоському [10, с. 236-241].
По-друге, умови та функцюнування об'екив порiвняльного iсторико-пра-вового аналiзу е настшьки неочевидними внаслiдок 1х належносп до минулого, що у бшьшосп випадкiв 1х вивчення потребуе проведення необхiдноí iсторичноí реконструкцГ1\ Остання, до реч^ здiйснюеться у вищезгаданому сощокультур-ному форматi. Об'екти ж порiвняльно-правовi внаслiдок свого зв'язку з сучас-нiстю не потребують нi широкоí реконструкцГí, нi залучення у такому великому обсязi додаткових методологiчних пiдходiв, тим бiльше з сумiжних наукових галузей. Незважаючи на досить ткний взаемозв'язок порiвняльно-правового та iнших методолопчних напрямкiв, масштаби 1х взаемодií порiвняно з iсто-рико-правовим порiвняльним аналiзом все ж таки будуть набагато меншими. Умови кнування порiвняльно-правових об'екив досить часто е настiльки явними i очевидними, що дозволяють пiд час проведення вiдповiдноí науковоí роботи обмежитися виключно догматико-правовим шдходом.
Свого часу вщомий компаративкт М. М. Ковалевський з цього приводу зазначав, що на погляд необiзнаноï людини, «вивчення пам'ятниюв стародав-нього права здаеться справою досить простою, а вся задача вченого зводиться, щонайбшьше, до тлумачення статей... Що десятий том, що Руська Правда - для них однаково» [5, с. 59]. На його думку, нщо не може бути бшьш антинауковим, а також викликати бшьше здивування, а iнодi й обурення кториюв, як спроби юриспв-практиюв проводити дослщження кторико-правових явищ виключно з позицш догматичного пiдходу. «Застосовувати до тлумачення уривчастих i таких, що не завжди правильно ними розумшться, текспв ту тонку казуктику, котру сучасне цившьне право запозичило, в усякому раз^ у найсуттевiших рисах, у римських юрисив, вживати до явищ слабо розвинутого ще цивильного побуту термiни римсько1 юриспруденцп й орудувати попм цими термiнами, як кнуючими фактами, - що може бути бшьш свавiльним, ненауковим i небезпеч-ним! - З такими прийомами не дивно знайти речовi сервлути там, де насправдi йдеться про общинш упддя...» [5, с. 60-61].
По-трете, об'екти порiвняльно-правового аналiзу у сучасному свiтi тяжк ють до свое!" якщо не ушфжацп, то до максимального зближення. Чого не можна сказати про об'екти кторико-правового порiвняння, якi у переважнш бiльшостi е унiкальними, специфiчними та самобутшми. 1ншими словами, державно-правовий ландшафт минулого е набагато бшьш рiзноманiтним та унiкальним, нiж сучасна глобалiзована державно-правова реальнiсть. Отож проведення компаративного дослвдження з iсторико-правовоï тематики вима-гае вiд дослiдника доброго знання численних лшгвктичних, культурологiчних, релiгiйних та психолопчних параметрiв порiвнюваних iсторико-правових об'екив. Звичайно, робота з останнiми е бшьш важкою, тривалою та ввдпо-вiдальною у тому контекстi, що будь-яка суттева помилка у ïx реконструкцп здатна iстотно спотворити результати дослвдження i негативно вплинути на його об'ектившсть.
Обрання виду або видiв порiвняння - завершальний етап у визначенш теми майбутнього компаративного дослщження, пiсля чого можна приступати до ïï остаточного формулювання.
У науковiй лiтературi з питань компаративiстики залежно вщ обраного кри-терiю видiляють декшька видiв порiвнянь. Не всi з них можуть бути реалiзованi в рамках кторико-правового порiвняльного аналiзу, а тому зазначимо лише ri, як мають безпосередне для нього значення:
1) дiаxронiчне та синxронiчне. Дiаxронiчне порiвняння передбачае зктав-лення кторико-правових об'ектiв, розташованих на рiзниx часових етапах свого розвитку, наприклад, мировi суди на територп Украши, створеш за судовою реформою 1864 р., i мировi суди в украшських губернiяx пiсля судово1 контр-реформи 1889 р. При синхрошчному порiвняннi зiставляються iсторико-правовi об'екти в межах одного часового штервалу, наприклад, судоустрш на територiяx Лiвобрежноï i Правобережно1 Украши пiсля 1864 р. Iнодi ще дiаxронiчне порiв-няння називають хронолопчним, а синxронiчне - просторовим. Також щлком
можливо в рамках одного компаративного дослщження використовувати як дiахронiчне,так i синхрошчне порiвняння.
2) внутрiшнe i зовшшне. Порiвняння iсторико-правових об'eктiв усередиш однieï держави е внутрiшнiм, порiвняння об'eктiв, належних до рiзних держав (нав^ь якщо одна з них е вггчизняною) е зовнiшнiм;
3) мжро-, мезо- та макро-. У даному разi мова йде про рiвнi порiвняльного аналiзу. Мiкрорiвень передбачае порiвняння об'ектiв вiдповiдного масштабу, серед яких, зокрема, окремi правовi норми, правовi звича'1, правовi iнститути, елементи юридичноТ технiки, деякi державнi органи та державш установи тощо. Мезопорiвняння мае мiсце при залученнi кторико-правових об'ектiв, ширших за обсягом й бшьш складних за своею структурою. Так, на цьому рiвнi вже розташовуються: механiзми держави, галузi права та велик правовi iнститути, нормативно-правовi акти, правовiдносини, юридична практика та ш. I нарештi макрорiвень передбачае порiвняння наймасштабнiших об'ектiв, серед яких можна виокремити цивтзацп, держави та ïx форми, реформи та революцп, правосвiдомiсть та правову культуру. Звичайно, чггких критерпв для вiднесення тих або шших об'ектiв до вщповщного рiвня немае, - наприклад, правовий шститут залежно вiд конкретного наповнення може бути предметом як мжро-, так i мезопорiвняння, - тим не менш, бажано хоча б орiентовно на початку компаративного дослвдження визначити його масштаб;
4) нормативне i функщональне. При нормативному порiвняннi ввдправ-ним пунктом е сxожi правовi норми, iнститути та законодавчi акти. Такий пiдxiд iнодi трактуеться як формально-юридичний, або догматичний аналiз. Недолiками цього виду порiвняння е те, що зовш iдентичнi юридичш термiни не завжди мають одне й те саме значення у рiзниx правових системах, а також те, що и ж самi правовi норми та iнститути можуть виконувати рiзнi функцп. Функцiональне порiвняння передбачае компаративний аналiз тих правових шституив i норм, якi виршують схожу соцiальну проблему, навiть якщо за формою свого зовшшнього виразу та способами врегулювання проблеми вони е дiаметрально протилежними. У сучасних порiвняльно-правовиx дослвджен-нях, як правило, застосовуються i нормативний, i функщональний пiдxоди, утворюючи таким чином змшане, або нормативно-функцiональне порiвняння [Детальнiше про це див.: 11, с. 48-53]. Зауважимо, що у компаративних кторико-правових дослвдженнях, враховуючи ïx широкий сощокультурний контекст та не менш широке (i рiзноманiтне) коло iсторико-правовиx об'ек-тiв, визначення параметрiв майбутньо1 роботи за цим критерiем не завжди е можливим;
5) монорелятивне та полiрелятивне. Сутшсть монорелятивного порiв-няння полягае у сшвставленш двох об'ектiв лише на однш пiдставi, що являе собою одну з багатьох загальних для цих об'екпв властивостей. Полiрелятивне порiвняння мае мiсце при зктавленш об'ектiв за кiлькома пiдставами. Якщо у результат монорелятивного порiвняння виражаеться штенсившсть властивостi одного об'екта стосовно штенсивносп властивостi iншого об'екта, то у результат
полiрелятивного порiвняння встановлюеться стушнь схожост порiвнюваниx об'ектiв по всiй сукупностi властивостей [1, с. 91-107]. Очевидно, що у компа-ративних дослщженнях з кторп держави i права, що характеризуються своею складшстю та багатоаспектшстю, бiльш поширеним е саме полiрелятивний вид порiвняння. Тим не менш, слiд визнати можливiсть проведення роботи, предметом яко'1 е монорелятивний порiвняльний аналiз.
Отже, з урахуванням вищевказаного можна говорити про двi стратеги вибору теми порiвняльного кторико-правового дослвдження. Перша полягае у тому, що спочатку визначаеться вид i тип компаративного аналiзу через виршення зазначених вище питань, а вже поим шдшукуеться i формулю-еться сама тема. Тобто виршення завдання з обрання теми ввдбуваеться у напрямi вiд формалiзацiï до змктовно'1 конкретизацп параметрiв. Наприклад, дослiдник обмежуе свш науковий пошук: 1) Англкю як крашою походження правових докуменив; 2) законами як iсторико-правовими об'ектами; 3) дiаx-ронiчним, внутрiшнiм, монорелятивним мезопорiвнянням цих законiв. I вже шсля того, як вiдбулося окреслення конкретних параметрiв майбутньо'1 компаративно! роботи, у ïx рамках остаточно конкретизуеться i формулюеться тема дослвдження.
Змкт друго'1 стратеги - у визначенш спочатку кола власних штере^в дослщника, встановленнi рiвня його компетентности а вже потiм ïx формалiза-ц11 за вказаною схемою. У даному випадку завдання з обрання теми компаративного дослщження виршуеться через змктовну конкретизацiю i подальшу формалiзацiю параметрiв. Наприклад, з'ясовуеться, що сфера iнтересiв вченого торкаеться розвитку феодально'1 держави i права на територи Сxiдноï бвропи. Пiсля цього виявляеться рiвень обiзнаностi майбутнього дослщника у цiй сферi, i з урахуванням рiвня його знань вщбуваеться формулювання теми через окреслення вказаних вище характеристик: 1) крашами, державний устрш яких порiвнюватиметься, визначаються Польща i Угорщина; 2) як iсторико-правовi об'екти обираються меxанiзми державно'1 влади; 3) видами порiвняння вказу-ються синхрошчне, зовнiшне, макро- i полiрелятивне.
Висновки. Таким чином, визначення теми порiвняльного iсторико-право-вого дослiдження передбачае дотримання як загальних, так i спещальних вимог методичного характеру. Якщо аспекти актуальности проблемной i науково'1 новизни е загальнометодичними, то вибiр кра'1ни (кра'1н) походження iсто-рико-правових об'екпв, визначення самих об'ектiв i виду (видiв) порiвняння належать до спещальнометодичних умов коректного та аутентичного (самому змкту) формулювання теми компаративно'1 роботи з iсторико-правовоï тематики. На цьому еташ компаративiст повинен не лише забезпечити актуальшсть, проблемшсть i наукову новизну теми свого дослщження, а й визначити лшгвк стичнi параметри майбутнього порiвняльного аналiзу; переконатися у тому, що об'екти кторико-правового порiвняння не е сфальсифжованими; провести початкову iсторичну реконструкцiю та ретроспекщю; якомога детальнiше визначити види i тип порiвняльниx процедур.
Список л^ератури:
1. Бартон В. И. Сравнение как средство познания. Минск: Изд-во БГУ, 1978. 127 с.
2. Быковский С. Н. Методика исторического исследования. Ленинград: ГАИМК, 1931. 204 с.
3. Грушин Б. А. Очерки логики исторического исследования. Москва: Высшая школа, 1961. 214 с.
4. Дамирли М. А. Специфика историко-правового познания и новый облик историко-пра-вовой науки. Актуальт проблеми полтики. Одеса. 2003. Вип. 16. С. 416-424.
5. Ковалевский М. М. Историко-сравнительный метод в юриспруденции и приёмы изучения истории права. Москва: Тип. О. Б. Миллера, 1880. 76 с.
6. Ковальченко И. Д. Методы исторического исследования. 2-е изд., доп. Москва: Наука, 2003. 486 с.
7. Коршунова Н. Л. Актуальность темы исследования и процедура ее обоснования. Гуманитарный вектор. Чита. 2013. № 1 (33). С. 7-12.
8. Луць Л. А. Теорiя порiвняльно-правового методу Методи та засоби порiвняльно-право-вого дослвдження. Держава i право. Юрид. i полт. науки. Ктв. 2006. Вип. 31. С. 489-496.
9. Пронштейн А. П. Методика исторического исследования. Ростов-на-Дону: Изд-во Рост. ун-та, 1971. 467 с.
10. Саидов А. Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности): учебник / под ред. В. А. Туманова. Москва: Юристъ, 2000. 448 с.
11. Ситар I. М., Чорнобай О. Л. Методолопчш основи порiвняльного правознавства: навч.-метод. пошб. Львiв: ЛьвДУВС, 2009. 72 с.
12. Сырых В. М. Метод правовой науки: (Основные элементы, структура). Москва: Юрид. лит., 1980. 176 с.
13. Тихомиров Ю. А. Курс сравнительного правоведения. Москва: Норма, 1996. 432 с.
14. Ткаченко В. Д., Погребняк С. П., Лук'янов Д. В. Порiвняльне правознавство: тдруч. [для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / за ред. В. Д. Ткаченка. Харюв: Право, 2003. 274 с.
15. Улащик В. С. Выбор темы научных исследований. Здравоохранение. 2014. № 7. С. 43-49.
16. Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: в 2-х т. Москва: Междунар. отношения, 2000. Т. 1: Основы. 480 с.
References:
1. Barton, V.I. (1978). Sravnenie kak sredstvo poznanija. Minsk: Izd-vo BGU [in Russian].
2. Bykovskij, S.N. (1931). Metodika istoricheskogo issledovanija. Leningrad: GAIMK [in Russian].
3. Grushin, B.A. (1961). Ocherki logiki istoricheskogo issledovanija. Moscow: Vysshaja shkola [in Russian].
4. Damirli, M.A. (2003). Specifika istoriko-pravovogo poznanija i novyj oblik istoriko-pravovoj nauki. Aktual'niproblemypolityky, issue 16, 416-424 [in Russian].
5. Kovalevskij, M.M. (1880). Istoriko-sravnitel'nyj metod v jurisprudencii i prijomy izuchenija istorii prava. Moscow: Tip. O. B. Millera [in Russian].
6. Koval'chenko, I.D. (2003). Metody istoricheskogo issledovanija. Moscow: Nauka [in Russian].
7. Korshunova, N.L. (2013). Aktual'nost' temy issledovanija i procedura ee obosnovanija. Gumanitarnyj vektor - Humanitarian Vector, 1 (33), 7-12 [in Russian].
8. Luc', L.A. (2006). Teorija porivnjal'no-pravovogo metodu. Metody ta zasoby porivnjal'no-pravovogo doslidzhennja. Derzhava ipravo. Juryd. ipolit. nauky, issue 31, 489-496 [in Ukrainian].
9. Pronshtejn, A.P. (1971). Metodika istoricheskogo issledovanija. Rostov-na-Donu: Izd-vo Rost. un-ta [in Russian].
10. Saidov, A.H. (2000). Sravnitel'noe pravovedenie (osnovnye pravovye sistemy sovremennosti). V.A. Tumanov (Ed). Moscow: Jurist [in Russian].
11. Sytar, I.M., Chornobay, O.L. (2009). Metodolohichni osnovy porivnyal'noho pravoznavstva. L'viv: L'vDUVS [in Ukrainian].
12. Syryh, V.M. (1980). Metod pravovoj nauki: (Osnovnye jelementy, struktura). Moscow: Jurid. lit. [in Russian].
13. Tihomirov, Ju.A. (1996). Kurs sravnitel'nogo pravovedenija. Moscow: Norma [in Russian].
14. Tkachenko, V.D., Pogrebnjak, S.P., Luk'janov, D.V. (2003). Porivnjal'ne pravoznavstvo. V.D. Tkachenko (Ed). Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
15. Ulashhik, V.S. (2014). Vybor temy nauchnyh issledovanij. Zdravoohranenie - Healthcare, 7, 43-49 [in Russian].
16. Cvajgert, K., Ketc, H. (2000). Vvedenie v sravnitel'noe pravovedenie v sfere chastnogo prava. (Vols. 1-2); Vol. 1: Osnovy Moscow: Mezhdunar. otnoshenija [in Russian].
Shygal D. A., PhD in Law, Assistant professor of the History of State and Law for Ukraine and foreign countries Department, Yaroslav Mudryi National Law University Ukraine, Kharkiv.
e-mail: shigal.da@gmail.com ; ORCID 0000-0001-5087-4951
Choice of the subject of comparative historical and legal research: issues of methods
Methodical aspects of the choice of comparative historical and legal research subject are considered. Specific requirements, in particular ones for the choice of the country (countries) of origin of historical and legal objects; for the definition of the objects of comparative historical and legal analysis; for the choice of the type (types) of comparison besides the general requirements to the formulation of the subject of future scientific work related to the definition of its relevance, problematical character and a scientific novelty are analysed. Consecutive consideration of the key parameters influencing the choice of the topic of comparative research in the article is aimed at improving the methodical support of scientific activity in the field of historical and legal comparativistics.
Keywords: method; subject of comparative historical and legal research; object of historical and legal comparison; type of comparison.
Hadiumna do pedKorniii 14.05.2017 p.
