CC BY
37
ЛЮДИНА У ТЕХНОСФЕР1
УДК 111.12:165.741
1 *
Д. Ю. СНГГЬКО1
1 Днiпропетровський нацюнальний унiверситет зал!зничного транспорту iменi академжа В. Лазаряна (Днiпро), ел. пошта [email protected]; ORCID 0000-0001-7417-7958
ВОЛЯ ДО 1СТИНИ У ФШОСОФИ ПРАГМАТИЗМУ
Мета. Оск!льки чгтко! постановки питання про волю до ютини як екзистенщал ранiше не було здiйснено, дана стаття присвячена вирiшенню тако! задач! У зв'язку iз зазначеним, метою дослщження постае аналiз феномену волi до iстини у фшософи прагматизму. Це передбачае виконання наступних завдань: визначення основних принцитв розумiння ютини в роботах теоретиков прагматизму; аналiз феномену «вол! до в!рування» в прагматизму розробку та виокремлення феномену волi до iстини, його сутносп та чинник1в в рам-ках прагматично! фшософи. Методологiя. В ходi дослщження було використано аналiтичний, порiвняльний та феноменолопчний методи. Наукова новизна. Вперше артикульоваш екзистенцiал волi до ютини, його сутнють та чинники на предмет! фшософи прагматизму. Висновки. Аналiз феномену «вол! до в!ри» в прагматизмi доводить, що вiн може бути витлумачений саме як «воля до ютини», осшльки вiрування в ютиннють чогось в прагматизмi невщд!льна вiд само! iстини i практики. В рамках прагматично! фшософи встановлено сутнють феномену волi до ютини, що розумiеться як прагнення людини до стiйкого i в!дпов!д-ного реальносп та власним цiлям переконання щодо самого себе i реальности Основними чинниками названого феномену в прагматизмi постають сумнiв (сумшв визначаеться як передумова встановлення вiрування (переконання), яке дае людинi впевненють у позитивному вирiшеннi певних життевих задач)), та стiйке переконання (ютина), що дае можливiсть людиш здiйснювати успiшну дiяльнiсть i досягати поставлених цшей. Саме цим i зумовлене волiння людини до ютини: буття людини визначаеться тим, що людина волiе знати, як саме !й бути i дiяти.
Ключовi слова: людина; ютина; воля до ютини; «воля до вiри»; прагматизм; екзистенщал.
Актуальшсть
У наш час, коли звичною стала теза про «к!нець фшософи», а численн! критики наполя-гають на безп!дставност! !! претенз!й на статус «першо! науки», в!дпов!дь на питання про зв'язок фшософи з !стиною стае вельми актуальною. Через це необх!дно торкнутися питання про практичн!сть фшософи та !! зв'язок !з !снуванням кожно! людини. Стосунок ф!лософ!! до практичних аспект!в людського буття вияв-ляеться через ставлення людини до ютини, ! саме прагнення людини до ютини постае одним !з основних екзистенц!ал!в. Проблема ютини вже давно не розглядаеться лише в контекст! гно-сеолог!!, а все б!льше стосуеться сфери антропо-
лог!чних досл!джень [8, с. 62, 63]. Вт!м, сам феномен вол! до !стини е малодосл!дженим.
У зв'язку !з зазначеним, необидно артику-лювати феномен вол! до !стини, оск!льки в!н мае неабияке значення для розум!ння само! людини. Проблема стосунку людини й ютини була ак-туал!зована у фшософи прагматизму в контекст! розум!ння сутност! само! !стини, а феномен вол! до ютини у прагматизм! виражений через концепт «вол! до в!ри».
Бшьшють досл!джень, присвячених фшософи прагматизму, традиц!йно анал!зують проблему критер!!в !стини та питання гносеолог!!, що розроблялися теоретиками прагматизму (дан! аспекти досл!джували I. Криворучко, К. Момджян, А. Зотов, В. Добрин!на,
Н. Полщук, М. Кохановська, А. Цшбель,
G. Логвшов). В роботах I. Джохадзе та
H. Юлшо1 було здшснено детальний огляд ос-новних концепцептуальних положень прагматизму.
Слщ також вщзначити дослщження Ю. Мельв1ля та П. Гуревича по антрополопчнш проблематищ в фшософи прагматизму, де феномен вол1 до ютини хоч i був проанашзований, проте даний аналiз не виходив за рамки загаль-ноприйнятих кшше радянсько1 епохи щодо прагматично1 фшософи. yci згаданi автори не звертали серйозно1 уваги на предмет, що постае в центрi даного дослщження - прагнення люди-ни до ютини, волю до ютини.
В англомовних дослщженнях феномен волi до ютини в контексп прагматизму також не був самостшним предметом аналiзу, а «воля до вiри», як правило, розглядаеться у зв'язку iз проблемами психологiï, еволюцiï науки та методологи шзнання (наприклад, дослщження Sami Pihlstrom, Martin Jay та ш. [19, 22]).
Не зважаючи на це, деякi захiднi до^дження дають пiдстави говорити про волю до ютини як окремий предмет в рамках прагматичноï фшософи. Слщ нагадати, що в европейськш фь лософiï феномен волi до ютини був артикульо-ваний М. Фуко у його вщомому дослщженш «Iсторiя сексуальносп». В сучасних французь-ких дослiдженнях цiй проблемi придшяеться досить багато уваги [17, 21]. Однак, феномен прагнення до ютини розглядаеться скорше в суспшьно-пол^ичному контексп, пов'язуючись iз процесами iсторичного становлення влади.
Феномен волi до ютини в якосп екзистен-цiалу в своïх роботах аналiзують Калашян А. Л. та Препотенська М. В. [6, 13], в^м даний феномен не розглядаеться ними як окремий предмет дослщження.
Мета
Оскшьки чгтко1' постановки питання про волю до ютини як екзистенщал не було здшснено, дана стаття буде присвячена вирiшенню тако1' задачi. У зв'язку iз вище зазначеним, метою дослщження постае анатз феномену волi до iстини у фшософи прагматизму. Це передбачае вико-нання наступних завдань: визначення основних принцишв розумiння iстини в роботах теоре-тикiв прагматизму; аналiз феномену «волi до вiрування» в прагматизмi; розробку та виокрем-
лення феномену волi до iстини, його сутносп та чинникiв в рамках прагматично!' фшософи.
Виклад основного MaTepiany
В iсторiï фiлософiï можна було спостер^ати багато спроб визначити ïï як «практичну», за-уваживши на важливосп для людини. Пiд «практичною» фiлософiею довгий час (ще часто й сьогодш) розумiли передусiм етику або до того ж ще й усяку суспшьновиробничу, спрямо-вану на «оволодшня» природою, форму знання (наприклад, в фiлософiï Нового часу чи в марксизм^. Як правило, проблема практики розгля-далась через ïï протиставлення теори. Сучасна фiлософiя пропонуе певну альтернативу в ощнщ фiлософiï - з одного боку можна спостер^ати намагання наблизити фiлософськi пошуки до людськоï практики i навiть зробити ïï «корис-ною», а з шшого боку стверджуеться теза про «смерть фшософи» та необхщнють ïï подолання.
Однiею з вiдомих спроб актуашзувати практичну спрямованiсть фiлософiï та шзнання був американський прагматизм, що визначае практику як сферу людських штерешв, пов'язану iз виршенням життевих проблем в усiй ï^rn рiзноманiтностi. Разом iз цим у прагматизмi знiмаеться протиставлення практичного i теоретичного, а залишаеться лише уявлення про пiзнання чуттеве та розумне, що не заперечують, а доповнюють один одне.
В прагматизмi вщбулася потужна критика класичноï фшософи (передуем суто теоретичного мислення). Власне, критичне ставлення до класичноï фiлософiï вiд Сократа до Гегеля вщбулося, нiби, саме через схильнють останньоï до теорiï i певне протиставлення практищ, що виявилось у вщрваносп фiлософських пошукiв вiд життевих потреб людини. Саме тому В. Джеймс бачив прагматизм в якосп вчення, що може примирити рацюнатзм та емпiризм, iдеалiзм та матерiалiзм, теорiю i практику [3, с. 30-31].
Для того, щоб зняти протистояння теорiï i практики представники прагматизму розробили певну методику визначення «ютинносп» будь-якоï теори: в ситуаци наявностi двох протилеж-них думок з приводу чогось, необхщно намага-тися витлумачити кожну з них, вказуючи на ï^ можливi практичнi наслiдки, i «ютинною» ви-явиться та, що бшьше сприяе вирiшенню прак-тичних завдань. Якщо ж ми не здатш знайти
шяко1" практично1 р1зниц1 вщ ïx застосування, то обидв1 точки зору представляють собою одне й те саме i подальша суперечка не мае смислу. 1н-шими словами «...не може бути рiзницi в аб-страктнiй iстинi, яка б не виразилась у конкрет-них фактах i у способi дп, що витiкае звiдси для кого-небудь, як-небудь i коли-небудь. Все зав-дання фiлософiï повинно було б полягати в там, щоби вказати, яка вийде для мене i для вас певна рiзниця в певш моменти нашого життя, якщо б була iстинною та чи шша формула св^» [3, с. 36].
Отже, прагматизм пропонуе вщвернутися вiд принципiв, категорiй, перших начал i заставляе дивитись в напрямку практичних результатiв i фактiв. В шдтримку такого пiдxоду - теза про «вщноснють» iстини, що частково пщтверджуе поступ сучасноï науки i вщкриття самого феномену наукових революцiй. Заперечення щодо наведеноï вище тези представникiв прагматизму можуть бути як з боку iдеалiстiв-метафiзикiв, так i з боку матерiалiстiв-об'ективiстiв (марк-систiв), сутнiсть дорiкань яких схожа - треба узгоджуватись iз об'ективною загальною юти-ною.
Однак, Д. Дью1' стверджував, що фiлософiя мае служити вирiшенню життевих проблем людини i сприяти досягненню блага, а не шукати абстрактних ютин i перших начал, претендуючи на статус самощнно1' науки: «Сама идея целей-в-себе, отличных от целей, которые называют простыми средствами, свидетельствует о сохранности прежней ситуации в философии, несомненно тормозящей ее развитие сегодня» (рос.) [5, с. 144]. Представники прагматизму скорше не вщкидають юнування ютини як та-koï, а лиш наполягають на тому, що будь-яка ютина, що на не1' зважае людина, мае безпосе-реднш стосунок до ïï iснування, а наслiдки цього стосунку неодмшно проявляються в практичнiй сфер!
Можливо, саме в такому ключi слiд розумiти й вiдомий ви^в Чарльза Пiрса: «... рассмотрите, какого рода следствия, могущие иметь практическое значение, имеет, как мы полагаем, объект нашего понятия. Тогда наше понятие об этих следствиях и есть полное понятие об объекте» (рос.) [10, с. 278]. ГОрс, як бачимо, говорить про поняття, належне до мови, тобто про знакову систему i виявляеться проблематичним запе-речити факт того, що нашi поняття предметав
стосуються ix практичних аспектiв.
Треба звернути увагу на те, що в наведеному визначенш не мютиться заперечення теоретичного знання як такого. Але заперечення теори можна спостерiгати у послщовниюв Пiрса. Вiдомо, що в рамках прагматизму мiж його представниками виникали певнi суперечки, зо-крема i мiж такими знаковими ф^урами як В. Джеймс та Ч. Ирс. Мова йде саме про ро-зумiння практичного спрямування науки (фшософи). Так, Ч. Ирс в сво1'х працях наполягав на т^ про те, що науковий пошук мае бути радикально позбавлений вщ утилiтарниx цiлей, а тому не варто шукати в теоретичнш наущ практичних вигод, i в цьому ïï особливють. «Крайне желательно, если не сказать необходимо, для успешного продвижения открытий - как в философии, так и в науке вообще, - чтобы практическая выгода, высокая или низкая, была удалена из поля зрения исследователя» (рос.) [11, с. 261]. На думку Ирса, упереджений практич-ний штерес обмежуе, паралiзуе фшософсью i науковi пошуки (пошуки ютини).
На вщмшу вщ Чарльза Ирса Вшьям Джеймс часто використовував психолопчний пщхщ до тлумачення фактiв, що лежать в основi людсько-го буття. Саме в цьому i полягае суттева вщмшнють концепци Джеймса вщ початкових розробок Пiрса, що стало навт основою для певних конфлiктiв мiж згаданими мислителями [16, р. 195]. Якщо Ирса щкавила скорiше сама iстина, ïï теоретичне осмислення, то Джеймса (та наступних прагматикiв) бiльше цiкавили саме практичш аспекти iстини, тiсно пов'язаш iз людською дiяльнiстю.
Ч. Ирс аналiзував передусiм теоретичну дiяльнiсть розуму, пов'язану iз наукою, що спрямована на встановлення iстини; проте, з iH-шого боку, саме мислення, його iдеï (згiдно iз Ч. Ирсом) конституюються через практичну дiяльнiсть людини як взаемодiю iз емшричними предметами. Для американського мислителя не юнувало протистояння мiж практичною i теоретичною дiяльнiстю, - вони становлять взаемну еднiсть, обумовлюючи одна одну.
Ч. Ирс справдi багато в чому наслщував емпiричну традищю, зазначаючи, наприклад, що кожний стимул до ди своïм джерелом мае чут-тевi об'екти [12, с. 125], - саме така настанова породила подальшу тенденщю до шструмен-тального тлумачення iстини в шзшших версiяx
прагматизму (на чому особливо наполягали вп-чизняш критики). По суп, таким чином, шби, заперечувався трансцендентний характер люд-сько1 д1яльност1, що оголошувалась цшком за-лежною вщ емшричного досвщу.
Проте, насправд^ вплив та детермшащя емшричних об'екпв школи не оголошувалась прагматистами абсолютними в справ1 людсько! практики, оскшьки саме в1ра людини щодо пев-них емшричних об'екпв та наслщюв ïx викори-стання була визначальною в цьому контексп, як це можна було бачити бшьш виразно у поглядах В. Джеймса. Оскшьки «в1ра» у Джеймса ро-зум1еться саме як впевненють 1ндив1да в «ютин-носп» власних щей, в данш концепцiï присутнш вагомий суб'ективний момент, адже вагомим i реальним постае тшьки те, у що людина вiрить [20, р. 110].
Ставлячи питання про роль вiрування й сумшву в планi людськоï дiяльностi, В. Джеймс пiдкреслював, що саме вiрування постае голов-ним мотивом для дп, тодi як сумшв виступае стримуючим чинником. Сумнiви ведуть людину до пасивностi, тодi як вiрування, критерiем яко-го е саме готовнють дiяти практично, притаман-на активнiй природi людськоï душг Таким чином, вiра й переконанють в досягненнi бажаних цшей вiдповiдають активнiй людськiй сутностi i спонукають дiяльнiсть, тодi як сумшв, вщ-сутнiсть чiткого вiрування - до пасивносп i су-перечать природi людини [4, с. 13, 42-44].
Сумшв виявляеться стримуючим чинником в питанш практики, оскiльки захоплений сумшвом суб'ект опиняеться в ситуацп нерiшу-чостi, невпевненостi щодо своïx дiй та ïx результата. Тiльки iз набуттям вiрування щодо ефе-ктивностi чи iстинностi певно1' стратегiï по-ведiнки, людина наважуеться на реалiзацiю да-ного способу дп. 1ншими словами, Джеймс вва-жае, що людина прагне встановити «ютину», тобто вiрування в певш «факти», бо це дае шдстави сподiватись на успiшнiсть власно1' практично!' дiяльностi. «Воля до вiри» постае в якосп «волi до ютини».
Тут варто згадати i положення Ч. Пiрса про те, що сумшв, що е «ментальною дiею» i ото-тожнюеться iз запитуванням, iз вiдсутнiстю стереотипу щодо певного предмету, передбачае мислення i пошук «вiрування», тобто певноï «ютини» [9, с. 109, 110]. Сумшв постае як прагнення й ршучють знайти вщповщь, тобто як
мислення з метою вщнайти задовiльну iстину (вiрування). Сумшв виявляеться прагненням свiтоглядноï завершеностi, представляеться як творчiсть мислення в пошуках «iстини». Вiрування ж, вироблене в результат дiяльностi мислення, ототожнюеться Ч. Ирсом iз на-явнiстю у людини сталого судження, уявлення про певний предмет або явище.
Прагнення людини до встановлення вiруван-ня пояснюеться тим, що стан сумшву, о^м всього iншого, супроводжуеться неприемним псиxологiчним станом стурбованостi, нерiшучо-сп, а тому метою дiяльностi мислення е позбав-лення вiд подiбного стану. Натомiсть, вiрування породжуе у людини комфортний психолопчний стан заспокоеносп, що позбавлений тривоги й сумшву. Ирс говорить про це так: «Деятельность мышления возбуждается раздражением, вызванным сомнением, и прекращается, когда достигается верование; так что производство верования есть единственная функция мышления» (рос.) [10, с. 271].
Мислення призводить до встановлення вiрування, переконання в «ютинносп» певних уявлень про свп, пюля чого саме волшня до практичного впровадження вiрування домiнуе у людськiй свiдомостi. («Окончательный результат мышления есть акт воления», - наполя-гае Ирс [10, с. 275]). 1ншими словами, волшня виходить у практичну дiяльнiсть, упевнившись у доцiльностi певного способу розумшня свiту i ставлення до нього. Воля й суб'ективна ютина поеднуються в практицi.
Звiсно, питання ютини таким чином потрап-ляе у пряму залежнiсть вiд суб'ективних пере-живань i iнтересiв окремоï людини. Помил-ковiсть подiбного шдходу, що грунтований на пiднесеннi значущосп власних уявлень iндивiда, розривi мiж реальнiстю речей та суб'ективним, зауважували неодноразово (наприклад, Карен Хорнi, вбачаючи в цьому основу для розвитку невротичних розладiв). Однак треба зауважува-ти, що в данiй ситуацп мiрилом вiдповiдностi вiрування реальностi речей у прагматиспв ви-ступае сама людська практика, що у випадку невiдповiдностi переконань реальному свiтовi завжди буде приводити iндивiда до менш успiшноï дiяльностi. 1ншими словами, сама людина постшно коригуе своï вiрування, приводя-чи ix у вiдповiднiсть до реальности Якщо певне суб'ективне вiрування може вважатися помил-
кoвим, xибним, нiби нe вщговщним «oб'eктивнiй ютиш» з бoкy пpибiчникiв a6co-лютниx icтин, тo crae нe зpoзyмiлим, як нa oc-нoвi «xrôroro» вipyвaння людинi вте ж вдaeгьcя дocягaти пocтaвлeниx ц^й.
В кoнтeкcтi oцiнки poлi вipyвaння в питaнняx пiзнaння i дiяльнocтi мoжнa нaвecти вдaлий виcлiв Л. BiтГeнштaйнa: «Ko^a я cлeдyю пpaви-лУ, я нe выбиpaю. Я cлeдyю пpaвилy вcлeпyю» (poc.) [1, c. 342]. Kpитики пpaгмaтизмy зayвa-жують caмe нa дaнoмy «нeгaтивнoмy» acпeктi, пpoтe випyc-кaють iз голя зopy тoй дoвeдeний фaкт, щo бaгaтo дiй людинa викoнye caмe зa звичкoю, peaлiзyючi пpинцип «eкoнoмiï миcлeн-ня». Hacпpaвдi, звичкa мoжe бути кopиcнoю i виcтyпaти ocнoвoю для ycпiшнoï пpaктичнoï дiяльнocтi. Aвжeж, нe мoжнa aбcoлютизyвaти пoдiбний пiдxiд, aджe людcькa пpaктикa вимaгae чacтo миcлeння i вибopy, aлe caмi пpaгмaтики нe зaпepeчyють дaнoï тeзи, лишe зaзнaчaючи, щo в ^ш^чн^ cитyaцiяx людинa пpaгнe шляxoм миcлeння вcтaнoвити бiльш вiдпoвiднe вимoгaм peaльнocтi вipyвaння i cфopмyвaти нoвy, «eфeк-тивнiшy» звичку [2, c. 320-322].
Teзa пpaгмaтикiв щoдo «кopиcнocтi» швшго вipyвaння нe мae викликaти oднoзнaчнoгo зaпe-peчeння. Haвiть eтимoлoгiчний aнaлiз тaкoгo пoнягтя як «кopиcть» пoкaзye, щo «кopиcний» мoжнa poзyмiти як «той, щo пoлeгшye icнyвaння людини»; poзглядaти пoнягтя «кopиcть» мoжнa у знaчeннi ^«4o6pí нacлiдки для mroc^ щo caмi пo co6í вистутють блaгoм i пoлeгшyють буття-в-cвiтi» [14, c. 44]. 1ншими cлoвaми, тeзa ^arna-тикiв пpo ^p^rncra icтини (вipyвaння) craep-джye лиш тe, щo людинa зaпитye ^o icтинy нa ocнoвi влacнoï пepeкoнaнocтi в нeoбxiднocтi цьoгo.
Boля дo вipи пocтae вoлeю дo ютини, xoч i пpийнятo ввaжaти cepeд дocлiдникiв пpaгмaтиз-му, щo гоняття icтини в пpaгмaтизмi цiлкoм нiвeльoвaнo. Пoдiбнe yявлeння e пoмилкoвим. Hacпpaвдi, пiд «icтинoю» пpaгмaтики poзyмiють ж тpaнcцeндeнгнy iнвapiaнтнy iдeя (як у raa-cичнiй paцioнaлicтичнiй тpaдицiï), a даю, щo пoв'язaнa цiлкoм iз людcькoю пpaктикoю, a тому, в зaлeжнocтi вiд вapiaтивнocтi ^arcram, мae вiднocний xapaктep.
В будь ятому pasi, людинa, щo ^arae зa-дoвiльнoгo вipyвaння, пepeкoнaнa в шго ютин-нocтi. Oтжe, якщo вipнoю e фopмyлa ^arna-тиюв «icтинa дopiвнюe вipyвaнню», тo cпpaвeд-
ливим e i oбepнeний вapiaнт цieï фopмyли: вipyвaння дopiвнюe icтинi. Звичaйнo, як yжe бу-лo cкaзaнo вищe, мoвa йдe пpo icтинy cyб'eктивнoгo (iндивiдyaльнoгo) xapaктepy - «я пepeкoнaний, щo мoe yявлeння пpo щocь e ютинним». Пoдiбнi poзмipкyвaння, зoкpeмa, мoжнa знaйти у пpaгмaтиcтa Фepдинaндa Шил-лepa [15, c. 62-63].
Boлiння дo icтини пoв'язaнe iз визшнням людинoю пpiopитeтнocтi дyxoвнoгo нaд мa-тepiaльними, чyгтeвими блaгaми i зaдoвoлeння-ми, ocкiльки вcтaнoвлeння icтини дapye ш-peдyciм блaгa мeнтaльнoгo raa^. Boлiння дo icтини, тoбтo, пoв'язaнe caмe iз пiклyвaнням пpo влacнy душу, 6o icтинy шyкaють ж тaк зapaди пiзнaння, a œoprne зapaди змoги мaти блaгo в душ! В цьoмy мoмeнтi як paa i пoeднyютьcя пpaктичний i тeopeтичний acпeкти, тoчнiшe, знiмaeгьcя ïx^ пpoтиcтaвлeння, aджe icтинa cтae cпpa-вoю пpaктичнoю, ocкiльки йдeтьcя пpo влacнe icнyвaння iндивiдa. Мoжнa cкaзaти, щo в дaнoмy випaдкy йдeтьcя ^o eтичний вимip пpaгнeння дo ютини, 6o ocoбиcтicть, шyкaючи icтинy, шyкae вiдпoвiдь нa питaння: Як мeнi бути? [18, p. 22].
1ншими cлoвaми, в paмкax пpaгмaтичнoï фiлocoфiï aктyaлiзyeгьcя eкзиcтeнцiaл «вoлi дo icтини», щo пpoявляeгьcя в швнж cyб'eктивicтcькиx виcнoвкax тeopeтикiв ^arna-тизму. Втам, нacпpaвдi, дaний cyб'eктивiзм ви-являeгьcя нacлiдкoм цiлкoм paцioнaльнoï тeзи (яку пoдiляe i cyчacнa шута, i пpeдcтaвники нeoпpaгмaтизмy) щoдo caмoï cyтi пiзнaння: вoнo нe e ^oCTraw кoпiювaнням peaльнocтi, a тому ютит зaвжди мaтимe в co6i щocь вiд caмoгo cyб'eктa шзшння [7]. В цьoмy кoнтeкcтi егають зpoзyмiлими зaцiкaвлeння пpeдcтaвникiв нeoпpaгмaтизмy pитopикoю, якa в дaнoмy випaдкy виcтyпae кoмyнiкaтивним пoлeм, чepeз якe мoжe peaлiзoвyвaтиcь eкзиcтeнцiaл «вoлi дo ютини».
Наукова новизна
Bпepшe apтикyльoвaнi eкзиcтeнцiaл вoлi дo icтини, йoгo cymcra тa чинники нa пpeдмeтi фiлocoфiï пpaгмaтизмy.
Висновки
Бyлo визнaчeнo ocнoвнi пpинципи poзyмiння icтини в poбoтax тeopeтикiв пpaгмaтизмy, щo звoдятьcя дo cтвepджeння icтини в
суб'ективному розумшш, проте даний суб'ективiзм не протистогть реальностi, а активно iз нею взаемодiе, покладаючи практичну дiяльнiсть. Аналiз феномену «волi до вiрування» в прагматизмi доводить, що вш може бути вит-лумачений саме як «воля до ютини», оскшьки Bi-рування в ютиннють чогось в прагматизмi невщдшьна вiд самоï iстини i практики.
Через виокремлення феномену волi до ютини в рамках прагматичноï фшософи встановлено сутнють даного феномену, що розушеться як прагнення людини до стшкого i вiдповiдного
реальностi та власним цшям переконання щодо самого себе i реальности Основними чинниками названого феномену в прагматизмi постають сумшв (сумшв визначаеться як передумова встановлення вiрування (переконання), яке дае людиш впевненiсть у позитивному виршенш певних життевих задач) та стшке переконання (iстина), що дае можливють людинi здiйснювати успiшну дiяльнiсть i досягати поставлених цiлей. Саме цим i зумовлене волшня людини до ютини: буття людини визначаеться тим, що людина волiе знати, як саме ш бути i дiяти.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Витгеншейн, Л. Философские исследования / Л. Витгенштейн / Языки как образ мира. - Москва : ООО «Издательство АСТ»; Санкт-Петербург : Terra Fantastica, 2003. - С. 220-546.
2. Дахит, Ч. Сила звички / Чарльз Дахиг. - Харшв : КСД, 2016 - 432 с.
3. Джеймсъ, В. Прагматизмъ / В. Джеймс. - Санкт-Петербург : Шиповникъ, 1910. - 244 с.
4. Джеймс, У. Воля к вере / У. Джеймс / Пер. с англ.; сост. Л. В. Блинников, А. П. Поляков. - Москва : Республика, 1997. - 431 с. - С. 3 - 206.
5. Дьюи, Д. Реконструкция в философии / Д. Дьюи // Реконструкция в философии. Проблемы человека; пер. с англ., послесл. и примеч. Л. Е. Павловой. - Москва : Республика, 2003. - С. 4-132.
6. Калашян, А. Л. Оправдание философии, или Философская истина и псевдофилософская ложь / А. Л. Калашян // Вопросы философии. - 2011. - № 5. - С. 99-107. - Режим доступа: http://vphil.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=320.
7. Логвинов, Е. В. Прагматизм и неопрагматизм: реконструкция учения Дж. Дьюи у Р. Рорти / Е. Логвинов // Вопросы философии. - 2016. - № 2. - Режим доступа: http://vphil.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=1353.
8. Маливский, А. Н. Антропологизация базового проекта Декарта в современной историко-философской литературе / А. Н. Маливский // Sententiae. - 2013. - Vol. 18, № 1. - С. 51-63.
9. Пирс, Ч. С. Закрепление верования / Ч. С. Пирс // Вопросы филосо-фии. - 1996. - № 12. - С. 106-120.
10. Пирс, Ч. С. Как сделать наши идеи ясными / Ч. С. Пирс // Пирс, Ч. С. Избранные философские произведения; пер. с английского К. Голубович, К. Чухрукидзе. - Москва : Логос, 2000. - С. 266-295.
11. Пирс, Ч. С. Принципы философии, Т. 2. / Ч. С. Пирс. - Санкт-Петербург : Санкт-Петербургское философское общество, 2001. - 320 с.
12. Пирс, Ч. С. Как сделать наши идеи ясными / Ч. С. Пирс // Вопросы философии. - 1996. - № 12. - С. 120132.
13. Препотенська, М. П. Екзистенцшш вим1ри риторики: Дис. канд. фшос. наук: 09.00.04 / М. П. Препотенська / 1нститут фшософи 1м. Г.С.Сковороди НАН Украни. - Кшв, 2006. - 187 арк. -Б1блюгр.: арк. - С. 165-187.
14. Сниъко, Д. Ю. Воля до ютини як предмет фшософи / Д. Ю. Снгтько // «Антрополопчш вим1ри фшософських дослщжень»: тези VI Miжнародноï науково1 конференци (м. Дншро, 13-14 квгт. 2017 р.), - 2017. -С. 41-44.
15. Шиллер, Ф. Наши человеческие истины / Ф. Шиллер. - Москва : Московская школа политических исследований, 2003. - 344 с.
16. Atkins, R. K. Peirce's «Paradoxical Irradiations» and James's The Will to Believe / R. K. Atkins // Transaction of the Charles S. Pierce Society. - 2015. - Vol. 51, №. 2. - рр. 173-200.
17. Bouveresse , J. Le désir, la vérité et la connaissance : la volonté de savoir et la volonté de vérité chez Foucault / J. Bouveresse // La reconstruction de la raison. Dialogues avec Jacques Bouveresse. Philosophie de la connaissance. - Paris, 2014. - Retrived from: http://books.openedition.org/cdf/3507.
18. Christian, R. A. Truth and consequences in James «The Will To Believe» / R. A. Christian // International Journal for Philosophy of Religion. - 2005. - Vol. 58 - рр. 1-26.
19. Dunham, J. Idealism, pragmatism, and the will to believe: Charles Re-nouvier and William James / J. Dunham // British Journal for the History of Philosophy. - 2015. - Vol. 23, №. 4. - 756-778. - Retrived from: http://dx.doi.org/10.1080/09608788.2014.1002074.
20. McWilliams, S. A. William James' pragmatism and PCP / S. A. McWilliams // Personal Construct Theory & Practice. - 2009. - №. 6. - pp. 109-119. - Retrived from:
http://www.pcpnet.org/journal/pctp09/mcwilliams091.pdf. (дата обращения: 05.12.2016).
21. Terrel, J. De la critique de la volonté de vérité au courage de la vérité / J. Terrel // Cahiers philosophiques. -2012. - № 130. - P. 7-28.
22. Southworth, J. The Passional Nature and the Will to Believe / J. Southworth // Transaction of the Charles S. Pierce Society. - 2016. - Vol. 52. - №. 1. - P. 62-78.
1 *
Д. Ю. СНИТЬКО1
1 Днепропетровский национальный университет железнодорожного транспорта имени ака-демика В. Лазаряна (Днипро), эл. почта [email protected]; ORCID: 0000-0001-7417-7958
ВОЛЯ К ИСТИНЕ В ФИЛОСОФИИ ПРАГМАТИЗМА
Цель. В связи с тем, что четкой постановки вопроса о воле к истине в качестве экзистенциала ранее не было, данная статья посвящена решению этой задачи. Таким образом, целью исследования предстает анализ феномена воли к истине в философии прагматизма. Это предусматривает решение следующих задач: определение основных принципов понимания истины в прагматизме; анализ феномена «воли к вере» в прагматизме; разработку и выделение феномена воли к истине, его сущности и предпосылок в рамках прагматической философии. Методология. В ходе исследования были использованы аналитический, сравнительный и феноменологический методы. Научная новизна. Впервые артикулирован экзистенциал воли к истине, его сущность и предпосылки в контексте философии прагматизма. Выводы. Анализ феномена «воли к вере» в прагматизме показывает, что он может быть истолкован именно как воля к истине, поскольку верование в истинность чего-либо в прагматизме неотделима от самой истины и практики. В рамках прагматизма установлена сущность феномена воли к истине, который понимается как стремление человека к устойчивому и соответствующему реальности и собственным целям убеждению относительно себя и реальности. Основными предпосылками указанного феномена выступают сомнение (сомнение определяется в качестве предпосылки верования (убеждения), которое дает человеку уверенность в положительном решении определенных жизненных задач) и устойчивое убеждение (истина), которое дает возможность реализовать успешную деятельность и достигать поставленных целей. Именно этим и обусловлено стремление человека к истине: бытие человека определяется тем, что человек стремится знать, как именно ему быть и действовать.
Ключевые слова: человек; истина; воля к истине; «воля к вере»; прагматизм; экзистенциал.
1 *
D. Y. SNITKO1
1 Dnipropetrovsk National University of Railway Transport named after Academician V. Lazaryan (Dnipro), e-mail [email protected]; ORCID 0000-0001-7417-7958
WILL TO TRUTH IN THE PHILOSOPHY OF PRAGMATISM
Purpose. Since the clear statement of the will-to-truth question as an existential has not been fulfilled before, this article is devoted to the solution of such a task. In connection with the above, the purpose of the study is to analyze the phenomenon of will to truth in the philosophy of pragmatism. This involves the following tasks: the definition of the basic principles of understanding the truth in the works of theorists of pragmatism; analysis of the phenomenon of «will to believe» in pragmatism; development and selection of the phenomenon of will to truth, its essence and factors within the framework of pragmatic philosophy. Methodology. The author used analytical, comparative and phenomenological methods in the research. Originality. For the first time, the paper articulates the existential of the will to truth, its essence and factors on the subject of the philosophy of pragmatism. Conclusions. The analysis of the phenomenon of «will to believe» in pragmatism proves that it can be interpreted as «will to truth», because belief in truth of something in pragmatism is inseparable from the truth itself and practice. Within the framework of pragmatic philosophy, the author has determined the essence of will-to-truth phenomenon, which is understood as the aspiration of man to a stable and relevant to reality and his own goals persuasion in relation to himself and reality. The main factors of this phenomenon in pragmatism are doubts (doubts are defined as a
prerequisite for the establishment of belief (beliefs), which gives a person confidence in the positive decision of certain life tasks) and persistent belief (truth) that enables a person to succeed and achieve his goals. That is precisely the result of the man's will to truth: the existence of man is determined by the fact that a person prefers to know how to act.
Keywords: human; truth; will to truth; «will to believe»; pragmatism; existential.
REFERENCES
1. Vitgensheyn, L. (2003) Filosofskie issledovaniya. Yazyiki kak obraz mira. Moskow: «Izdatelstvo AST»; Saint-Petersburg: Terra Fantastica. (In Russian)
2. Dakhigg, Ch. (2016). Syla zvychky. Kharkiv: KSD. (In Ukranian)
3. Dzheyms, V. (1910). Pragmatizm. Saint-Petersburg: Shipovnik. (In Russian)
4. Dzheyms, U. (1997). Volya k vere. Moskow: Respublika. (In Russian)
5. Dyui, D. (2003). Rekonstruktsiya vfilosofii. Moskow: Respublika. (In Russian)
6. Kalashyan, A. L. (2011). Opravdanie filosofii, ili filosofskaya istina i psevdofilosofskaya lozh. Voprosyifilosofii, 5, 99-107. - Retrived from http://vphil.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=320. (In Russian)
7. Logvinov, E. V. (2016). Pragmatizm i neopragmatizm: rekonstruktsiya ucheniya Dzh. Dyui u R. Rorti. Voprosyi filosofii, 2. Retrived from http://vphil.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=1353. (In Russian)
8. Malivskiy, A. N. (2013). Antropologizatsiya bazovogo proekta Dekarta v sovremennoy istoriko-filosofskoy literature. Sententiae, 18 (1), pp. 51-63. (In Russian)
9. Pirs, Ch. S. (1996). Zakreplenie verovaniya. Voprosyi filosofii, 12, pp. 106-120. (In Russian)
10. Pirs, Ch. S. (2000). Kak sdelat nashi idei yasnyimi (pp. 266-295). Ch. S. Izbrannyie filosofskie proizvedeniya. Moskow: Logos. (In Russian)
11. Pirs, Ch. S. (2001). Printsipyi filosofii, V. 2. Saint-Petersburg: Sankt-Peterburgskoe filosofskoe obschestvo. (In Russian)
12. Pirs, Ch. S. (1996). Kak sdelat nashi idei yasnyimi. Voprosyi filosofii, 12, pp. 120-132. (In Russian)
13. Prepotenska, M. P. (2006). Ekzystentsiini vymiry rytoryky (Dys. kand. filos. nauk). Instytut filosofii im. H. S. Skovorody NAN Ukrainy, Kiyv. (In Ukranian)
14. Snitko, D. Y. (2017). Volia do istyny yak predmet filosofii. «Antropolohichni vymiry filosofskykh doslidzhen»: tezy VIMizhnarodnoi naukovoi konferentsii. (pp. 41-44). Dnipro. (In Ukranian)
15. Shiller, F. (2003). Nashi chelovecheskie istinyi. Moskow: Moskovskaya shkola politicheskih issledovaniy. (In Russian)
16. Atkins, R. K. (2015). Peirces «Paradoxical Irradiations» and Jamess The Will to Believe. Transaction of the Charles S. Pierce Society, 51 (2), pp. 173-200. (In English)
17. Bouveresse , J. (2014). Le désir, la vérité et la connaissance: la volonté de savoir et la volonté de vérité chez Foucault. La reconstruction de la raison. Dialogues avec Jacques Bouveresse. Philosophie de la connaissance. Paris. Retrived from http://books.openedition.org/cdf/3507. (In French)
18. Christian, R. A. (2005). Truth and consequences in James «The Will To Believe». International Journal for Philosophy of Religion, 58, pp. 1-26. (In English)
19. Dunham, J. (2015). Idealism, pragmatism, and the will to believe: Charles Renouvier and William James. British Journal for the History of Philosophy, 23 (4), pp. 756-778. Retrived from http://dx.doi.org/10.1080/09608788.2014.1002074. (In English)
20. McWilliams, S. A. (2009). William James pragmatism and PCP. Personal Construct Theory & Practice, 6, pp. 109-119. Retrived from http://www.pcpnet.org/journal/pctp09/mcwilliams091.pdf. (In English)
21. Terrel, J. (2012). De la critique de la volonté de vérité au courage de la vérité. Cahiers philosophiques, 130, pp. 7-28. (In French)
22. Southworth, J. (2016). The Passional Nature and the Will to Believe. Transaction of the Charles S. Pierce Society, 52, (1), pp. 62-78. (In English)
Стаття рекомендована до публ^кацИ' д. фтос. н., проф. В. В. Хмыем (Украгна)
Надшшла до редколеги: 09.05.2017 Прийнята до друку: 20.10.2017
