CC BY
9
ем. Несостоятельность линии стаплерного шва возникает от 1% до 20% пациентов после рукавной резекции желудка. Существует много публикаций кусающие лечения несостоятельности, но нет единого алгоритма лечения данного осложнения. Цель данного исследования - определить успех эндоскопического стенти-рования у пациентов с несостоятельностью степлерного шва желудочной трубки после рукавной резекции желудка. Проанализированы результаты хирургического лечения 246 пациентов с морбидным ожирением. Средний возраст составил 43,5±13,7 года (98 мужчин и 148 женщин). Средний вес составлял 147,8±34,3 (106246) кг. Средний индекс массы тела составил 46,3±11,6 (35-81,5) кг/м2. Средний избыток массы тела 79,3±36,3 (46-169) кг. Несостоятельность степлерного шва желудочной трубки является наиболее грозным осложнением с точки зрения сложности диагностики, профилактики и лечения. Несостоятельность возникла у 6 (2,4%) пациентов. Диагноз был подтвержден рентгеновской гастрографией с урографином, фиброэзофагогастро-скопией и компьютерной томографией. Время диагностики несостоятельности степлерного шва желудочной трубки у 1 пациента составило 10 часов, у 5 пациентов - 78,8±59,1 (24-120) часов. При диагностике осложнения в первые 6-12 часов с момента его возникновения оправдана тактика ушивания дефекта. В случае пролонгации диагностики более 12 часов очевидны преимущества тактики стентирования по сравнению с попытками ушивания дефекта. Хотя постановка стента вызывает дискомфорт у пациентов и требует эндоскопических навыков, очевидно, что сокращается время заживления и пребывание в больнице пациентов с несостоятельностью желудочной трубки после рукавной резекции желудка.
Ключевые слова: ожирение, рукавная резекция желудка, несостоятельность степлерного шва желудочной трубки, стентирование желудочной трубки.
STENTING OF THE GASTRIC TUBE WHEN THE GASTRIC LEAK AFTER SLEEVE GASTRECTOMY
Slabkiy G. O., Usenko O. Y., Todurov I. M., Perekhrestenko O. V., Kalashnikov O. O., Kosiukhno S. V., Yakimets V. M., Tereshkevich I. S.
Abstract. The World Health Organization has described obesity as the greatest current threat to human health. Bariatric surgery is considered to be the most effective option for treatment obesity and related comorbidities. Sleeve gastrectomy is a recently developed technique for treating morbid obesity. Despite the low morbidity and mortality rates associated with sleeve gastrectomy, several perioperative complications may arise including bleeding, hernia, leaks and strictures. Among these conditions, leak is the most serious and feared complication following the procedure. Gastric leak is occur in 1% to 20% of patients after sleeve gastrectomy. A lot of publications exist concerning the treatment of gastric leak, but there is no single algorithm. The objective of our study was to determine the success of endoscopically stents in patients with staple line leaks after sleeve gastrectomy. The results of surgical treatment of 246 patients with morbid obesity are analyzed. Mean age was 43,5±13,7 years. There were 98 male and 148 female patients. Mean weight was 147,8±34,3 (106-246) kg. Mean initial body mass index was 46,3±11,6 (35-81,5) kg/m2. Mean excess of mass 79,3±36,3 (46-169) kg. Failure of the gastric tube stapler suture is to be the most threatening complication due to the difficulty of diagnosis, prevention and treatment. Staple line leaks occurred in six patients (2,4%). The diagnosis was confirmed by X-ray gastrography with urografin, upper gastrointestinal endoscopy and computed tomography scan. The time of diagnosis of gastric leak in 1 patient is 10 hours, in 5 patients - 78,8±59,1 (24-120) hours. After the diagnosis of complications in the first 6-12 hours of its occurrence the tactic of suturing the defect is reasonable. In case of extension of the diagnosis over 12 hours advantages of stenting tactics in comparison with the attempt to suture the defect are obvious. Although stent placement causes discomfort to the patient and needs advanced endoscopic skills in long-term it is apparent that it decreases healing time and hospital stay for the patients with gastric leak after sleeve gastrostomy.
Key words: obesity, sleeve gastrectomy, stapler suture failure of the gastric tube, stenting of the gastric tube.
Рецензент - проф. Малик С. В.
Стаття наджшла 23.08.2018 року
DOI 10.29254/2077-4214-2018-3-1-145-181-187 УДК 612.017.11:616.832-004.2 Тупотлов О. В., Коляда Т. I.
ЦИТОК1НОГЕНЕЗ ПРИ TLR-ОПОСЕРЕДКОВАШЙ АКТИВАЦП МОНОЦИТ1В ПЕРИФЕРИЧНО'' КРОВ1 У ХВОРИХ З РОЗС1ЯНИМ СКЛЕРОЗОМ ДУ «1нститут мшробюлогп та ¡мунологп iM. I. I. Мечникова НацюнальноТ академп медичних наук УкраТни» (м. Хармв)
Зв'язок публшацм з плановими науково-до-слщними роботами. Робота виконана в рамках НДР «Удосконалення методiв прогнозування ефек-тивност лтування пащетчв з розаяним склерозом за iмунологiчними та генетичними маркерами» (№ державно'1 реестраци 0117и002284) лабораторп кли шчнот iмунологN та алергологи Державно'1 установи «1нститут мшробюлогм та iмунологiт iм. I. I. Мечникова НацюнальноТ академп медичних наук Укратни».
Вступ. Розаяний склероз (РС) - aутоiмунне нейро-дегенеративне захворювання, яке характеризуемся залученням бшьшосл тишв iмунокомпетентних клп"ин на рiзних етапах прогресування. РС е опосе-редкованим Т^мфоцитами захворюванням, проте ключовi ролi в пaтогенезi в^грають також кл^ини мiелоTдного походження [1]. Поряд з активащею кли тин мтроглп найважлившим мехашзмом шщацм i пщтримки запалення в центральнш нервовш систе-
мi е iнфiльтрацiя периферичних моноципв в тканину мозку з подальшим Тх перетворенням в активо-ванi макрофаги i дендритнi клiтини [2,3]. Показано, що активнi вогнища демiелiнiзацN при розаяному склерозi мiстять велику кшьмсть мaкрофaгiв i моно-цитiв, ям беруть безпосередню участь в фагоцитоз! мiелiнових оболонок, а також продукують численн1 фактори, що сприяють Тх деградаци. Периферичн1 моноцити беруть також участь у формуванш проза-пального контексту по обидва боки гематоенцефа-лiчного бар'еру (ГЕБ), процесах аншенпрезентаци I коспмуляци, активаци i диференщюванш лiмфоци-тiв, сприяють проникненню активованих лiмфоцитiв через ГЕБ, а також мають широкий спектр регулятор-них функцш [1-3].
Останнiм часом отримано новi данi, якi свiдчать про те, що моноцити периферичноТ кровi е функци онально i фенотипово гетерогенною групою клiтин, ролi яких в iмуннiй оркестровцi при РС суттево роз-рiзняються [4,5]. Найчаслше серед моноцитiв лю-дини видшяють три основних субпопуляци - «класичш», «промiжш» та «некласичш» моноцити [6-8]. «Класичш» CD14++CD16- моноцити спецiалiзуються на фагоцитозi, експресують скавенджер-рецептори, поверхневi молекули CD62L, CCR2, CXCR1 та CXCR2, Тх вiдносна кiлькiсть у периферичнш кровi здорових людей складае приблизно 85%. Показано, що у вщ-повщь на стимуляцiю Toll-подiбного рецептору (TLR) 4 типу за допомогою лiпополiсахариду (ЛПС), клiтини щеТ субпопуляци здатнi продукувати значну кшьмсть G-CSF, CCL2, RANTES, IL-6, ^-8 та IL-10. «Промiжнi» CD14+CD16+ моноцити е основними продуцентами активних форм кисню, беруть участь в анпогене-з^ анлгенпрезентаци, активаци i диференщювання лiмфоцитiв, експресують на поверхнi CD74, CD105, CD202b, HLA-DR та ш. маркери. Вiдносна кiлькiсть «промiжних» моноципв у здорових донорiв - 5%, а ЛПС-стимулящя призводить до пщвищення продукци переважно IL-6 та ^-8. Кiлькiсть «некласичних» мо-ноцитiв з фенотипом CD14+CD16++ в периферичнiй кровi - 10%. Цi клiтини розглядаються як «патрулюю-чi», та поряд з «промiжними» моноцитами здатнi ак-тивувати Т-лiмфоцити. «Некласичнi» моноцити експресують молекули CD43, SLAN, SLG2 - лiганду CD52, та продукують Т^-а, ^-10, IL-6, IL-8 у вщповщь на ЛПС [7,8]. У той самий час кнуе багато свщчень про iснування функцiонального спектра моноципв i про те, що зв'язок мiж функцiональними особливостями клп"ин i Тх фенотипом не е достатньо консервативним та здатен суттево вар^ватись як в фiзiологiчних умо-вах, так й при патологи. Прийнят визначення фено-типiв «класичних», «промiжних» та «некласичних» моноцитiв пщдаються критицi за невiдповiднiсть функцiональним особливостям клiтин в складi цих субпопуляцш, зокрема продукци цитокiнiв [7]. Показано, що «класичш», «промiжнi» i «некласичнi» моноцити мають вщмшносл не тiльки у функцiональних властивостях, але й профiлях експреси, здатност до активаци у вiдповiдь на стимулящю MyD88-залежнiх TLR рiзних титв, зокрема TLR4 та TLR7/8 [8]. Вщомо, що TLR4 вiдiграе важливу роль у розвитку запалення та е частиною одного з найдревшших сигнальних ме-ханiзмiв вродженого iмунiтету [9-11], показана також важлива роль TLR7/8-сигналiнгу в розвитку нейроза-пальних процеав [11-13].
У KpoBi здорових людей шдтримуеться фiзiологiч-не сшввщношення мiж субпопулящями моноципв, що може змшюватися при патологiчних станах [14]. Роль окремих субпопуляцш у формуванш та попо-вненн пулу мононуклеарних фагоцитiв в ЦНС до тепершнього часу е недостатньо визначеною [5,15]. Вщомо також, що запальнi та регуляторн цитокiни, що продукуються моноцитами, зокрема TNF-a, IL-1ß, IL-6, IL-8, IL-10, IL-12, IL-18, широко залучен в iмуно-патологiчнi процеси, але Тх патогенетична роль i ме-ханiзми регуляци при рiзних типах перебку РС нараз1 е предметом активних дослщжень [11,15-21]. Окре-ма увага придтяеться пара- та аутокринним мехашз-мам регуляци активностi цитокишв, наприклад стану системи IL-1ß та розчинного рецепторного антагошс-та IL-1 (IL-1RA). Патологiчне зниження сшввщношен-ня IL-1RA/IL-1ß може свiдчити про недостатшсть про-тизапальноТ регуляци [17,19].
Отже, аналiз здатностi моноцитiв периферичноТ кровi до активаци при стимуляци TLR4 та TLR7/8, зокрема особливостей цитокшогенезу, е важливим для характеристики змш у функцiональному стан1 цих клп"ин при РС, розумiння Тх ролi у патогенезi за-хворювання при рецидивному i прогресуючих типах перебку захворювання.
Метою дослщження було визначити вщмшносп у TLR4- та TLR7/8-опосередкованiй активаци клiтин моноцитарноТ фракци периферичноТ кровi на пщста-вi аналiзу продукци TNF-a, IL-1ß, IL-1RA, IL-6, IL-10 та IL-12p70 in vitro у пащенпв з рецидивно-рем^уючим та прогресуючим РС.
Об'ект i методи дослiдження. Пiд час дослщжен-ня було обстежено 48 хворих з розаяним склерозом, мешканцiв м. Харкова та ХаршвськоТ областi, серед них 22 чолов^в та 26 жшок середнiм вiком 35,0 (27,5; 46,25) та 40,0 (32,5; 49,0) ромв вщповщно, а також 27 практично здорових оаб (контрольна група) обох статей з середшм втом 32,0 (29,5; 36,5) роки. Крите-рiем включення в дослiдження була наявшсть вери-фiкованого дiагнозу «розаяний склероз» вiдповiдно наказу МОЗ УкраТ'ни № 487 вiд 17.08.2007 р. «Про за-твердження клiнiчних протоколiв надання медичноТ допомоги за спещальшстю «Невролопя»» (код G35 за МКХ-10 - Розсiяний склероз), а також вщсутшсть терапи з використанням препарапв, що модифiкують перебiг хвороби, в перюд пiвроку до проведення об-стеження. Пацiентiв було подiлено на двi групи за типом перебку РС: група РРС з 25 оаб з рецидивно-ремiтуючим РС та група ПРС з 23 оаб з прогресуючим РС, до якоТ було включено пащенпв з первинно-про-гресуючим та вторинно-прогресуючим типом пере-бiгу РС. Пацiенти знаходились на амбулаторному та стацюнарному лтуванш у вiддiлi нейроiнфекцiй та розаяного склерозу ДержавноТ установи «1нститут неврологи, психiатрiï та наркологи НацюнальноТ ака-деми медичних наук УкраТ'ни». Ва пaцiенти, якi взяли участь в дослщженш дали добровiльну письмову згоду на участь в дослщженш.
Експеримент in vitro включав до себе видтення клп"ин моноцитарноТ фракци мононуклеaрiв периферичноТ кровi з подальшим культивуванням у трьох паралельних серiях: штактних клiтин; з додаванням стимулятору TLR4; з додаванням стимулятору TLR7/8. В якост стимулятора TLR4 використовували ЛПС E. Coli, а в якосп стимулятора TLR7/8 - ssRNA40/LyoVec,
що являе собою комплекс збагаченого гуаншом та урацилом фосфотюат-модифтованого рГбоксюли гонуклеотиду та катюнного лiпiдy. Завдяки модифи кацГям цей препарат одноланцюговоТ РНК е стшким до дГТ нуклеаз, що дозволяе використовувати його в якост ¡ндуктора цитокiногенезy при довготривалому культивуванш клiтин.
Видiлення клiтин моноцитарноТ фракцГТ моно-нyклеaрiв периферичноТ кровi проводили з вико-ристанням подвiйного грaдiентy перколлу (Sigma, США) за методикою [22], адаптованою до малих об'емiв кровi. Життездaтнiсть клiтин пiсля забарв-лення трипановим синiм становила не менше 98%. Кiлькiсть моноцитiв у суспензГТ визначали ¡мунофлу-оресцентним методом з використанням anti-CD14 (EXBIO Praha, a.s., Чехiя), мiчених фiкоеритрином. Культивування видтених клiтин моноцитарноТ' фракцГТ периферичноТ кровi проводили в 96-лунковому плaншетi. Збагачену моноцитами сyспензiю клп"ин ресуспендували повним середовищем RPMI з до-даванням 1 мкг/мл ЛПС E. Coli або ssRNA40/LyoVec (Invivogen, США) до отримання кшцевоТ концентрацГТ клiтин в лунках планшету 1х105 кл./мл та кiнцевого об'ему 0,2 мл, шсля чого iнкyбyвaли протягом 24 годин при t=37°C при aтмосферi 5% СО2. Визначення вмiстy TNF-a, IL-1ß, IL-1RA, IL-6, IL-10 в культуральних супернатантах, здiйснювали методом твердофазного iмyноферментного aнaлiзy з використанням сертифтованих в УкраТш тест-систем виробництва ЗАТ «Вектор-Бест» (Росiйськa ФедерацГя), IL-12p70 -тест-системи виробництва eBioscience (США) за до-помогою iмyноферментного aнaлiзaторa Stat-Fax 303 (США) зпдно з iнстрyкцiями виробника. Для кожноТ експериментальноТ серГТ розраховували коефiцiент стввщношення (КС) продукцГТ IL-1RA та IL-1ß, КС^ КС^ та КСВЫД. Для серш з додаванням ЛПС та ssRNA40/ LyoVec також розраховували показник резервноТ здaтностi (RCi) моноцитiв до стимульованоТ продукцГТ кожного з цитошшв - як вiдношення вмiстy цитош-ну у серГТ з додаванням вщповщного стимулятора та серГТ з ¡нтактними клiтинaми (RCi г та RCi,.). Статис-
^ * LPS RNA'
тичну обробку отриманих даних проводили з використанням програм STATISTICA 11.0 (StatSoft, Inc) та XLSTAT 19.6 (Addinsoft). Для визначення достовГрнос-т вiдмiнностей мГж показниками в дослщжуваних вибiркaх використовували U-критерш Манна-Уггш. У якост критерш вГропдносл вщмшностей показнимв було обрано рГвень значимост р<0,05.
Результати дослiдження та Тх обговорення. Дан1 щодо вмГсту цитокишв в супернатантах у експери-ментальних серГях клГтин моноцитарноТ фракцГТ мо-нонуклеарГв периферичноТ кровГ пащенлв з реци-дивно-ремггуючим та прогресуючим типом перебГгу РС, а також здорових оаб контрольноТ групи представлен у таблицi.
Встановлено, що резервна здатшсть моноцитГв до продукцГТ TNF-a у пащенлв з РС була нижче шж у здорових оаб. Значення RCiLPS було в 3,3 рази нижче показнику контрольноТ групи (35,1 ± 13,7 од. проти 117,3 ± 26,2 од., p<0,05) у пащенлв з рецидивним типом перебку РС, та в 3,7 рази нижче показнику у пащенлв з прогресуючим типом перебГгу захворю-вання (32,0 ± 14,1 ум. од., p<0,05 вГдносно контролю). Аналопчна картина спостерГгалася при дода-ванш в якост шдуктора ssRNA40/LyoVec - значення
RCiRNA в групах РРС та ПРС, а також контрольнш груш складало 42,2 ± 13,5 од., 39,6 ± 10,3 од. та 138,4 ± 40,1 од. вщповщно (p<0,05 при порГвнянш з контрольною групою).
Показник RCiLPS при стимуляцГТ IL-1ß у контрольнш грут дорiвнював 56,6 ± 14,7 од., а в групах РРС та ПРС був достовГрно знижений вгдносно контролю в 8,0 та 4,8 рази вщповщно та дорiвнювaв 7,1 ± 1,5 од. в грут РРС й 11,7 ± 2,9 од. в грут ПРС. Стимулящя продукцГТ IL-1ß при ¡нкубуванш моноцитГв з додаванням ssRNA40/LyoVec була бшьш вираженою в грут паци ентiв з прогресуючим типом перебку РС (p<0,05 при порГвнянш з контролем). При цьому показники RCiLPS та RCiRNA мали достовГрш вщмшносл як мГж групами РРС та ПРС, так й мГж групами хворих та контролем. RCiRNA в груп ПРС був в 1,9 рази вище за показник в грут РРС (18,9 ± 3,9 од. та 9,8 ± 2,8 од. вщповщно, p<0,05 при порГвнянш мГж групами хворих), та в 3,4 рази нижче за показник в контрольнш грут (64,8 ± 20,1 од., p<0,05 при порГвнянш мГж групами РРС та контролем). В грут па^ен^в з рецидивним типом РС RCiRNA був знижений вгдносно показника у контрол1 ще сильнiше - в 6,6 рази. Показники RCiLPS та RCiRNA щодо продукцГТ IL-1ß в контрольнш грут не мали до-стовГрних вщмшностей мГж собою.
Зпдно даним лггератури у здорових оаб TNF-a продукуеться переважно «промГжними» i «некла-сичними» моноцитами [7,23]. В дослщженш [8] ¡зольоваш «некласичш» моноцити демонстрували низьку здатшсть продукувати TNF-a та IL-1ß у вщпо-вщь на стимулящю TLR4, однак стимуляцГя TLR7/8 викликала тдвищену продукцш даних цитошшв, та навпаки, TLR4-стимyляцiя «промГжних» моноцилв пщвищувала продукцГю як TNF-a, так й IL-1ß. В робот [24] TLR4-стимyляцiя «промГжних» моноцитГв in vitro також викликала тдвищену продукщю TNF-a i IL-1ß, а в [7] наведено дат щодо здатносл «некла-сичних» моноцитГв продукувати ц прозапальш цито-кши у вщповщь на стимуляцш як TLR4, так i TLR7/8. В нашш робот додавання агошспв TLR4 та TLR7/8 при культивуванш моноцилв здорових оаб призво-дило до вираженого тдвищення продукцГТ TNF-a та IL-1ß. СтимуляцГя продукцГТ IL-1ß при додаванш ssRNA40/LyoVec в пащентв з прогресуючим типом перебГгу РС була сильшша у порГвнянш з ЛПС, що може бути пов'язано ¡з зростанням внеску «некла-сичних» моноцитГв до продукцГТ цього цитокшу. Вод-ночас у пащенлв з РС резервна здатшсть моноцилв до стимульованоТ продукцГТ TNF-a та IL-1ß у вщповщь на додавання ЛПС та препарат одноланцюговоТ РНК була зниженою вгдносно контролю, особливо у па-щентв з рецидивним типом перебку РС (p<0,05). Це може свГдчити про змши у субпопуляцшному складГ клГтин-продуцентГв цих цитокишв з одного боку, а з ¡ншого - про «виснаження» цих клГтин, наявшсть по-рушень MyD88-опосередкованого сигналинга та ак-тивацГТ NF-kB.
РГвень рецепторного агонГсту IL-1 при культивуванш ¡нтактних клГтин у хворих з прогресуючим РС був достовГрно вище показнику здорових оаб (182,5 ± 62,0 пг/мл проти 63,4 ± 12,1 пг/мл), але не мав до-стовГрних вГдмГнностей вГд показнику у грут РРС (109,8 ± 41,7 пг/мл). РГвень ЛПС-ГндукованоТ продукцГТ IL-1RA не мав вщмшностей мГж групами, та скла-дав 2538,5 ± 669,4 пг/мл в групГ РРС, 1693,9 ± 504,8
Таблиця. ентГв з прогресуючим РС був в 3,2 рази
Bmïct цитокинiв у супернатантах шсля 24 год. культивування моноцилв периферичноТ KpoBi, пг/мл (M ± m)
Показники Сер1я Групи пац1ент1в Контроль
РРС ПРС
TNF-a 1нтактн1 12,7 ± 9,4 15,5 ± 14,3 2,4 ± 0,9
ЛПС 445,2 ± 234,0 495,3 ± 207,8 281,5 ± 60,2
ssRNA 535,8 ± 310,5 614,2 ± 291,1 332,2 ± 51,7
IL-1P 1нтактн1 94,7 ± 89,6 81,7 ± 76,0 6,6 ± 3,1
ЛПС 676,3 ± 145,7 952,1 ± 390,3 376,1 ± 96,1
ssRNA 924,2 ± 539,2 1541,7 ± 252,1* 430,5 ± 113,6
IL-6 1нтактн1 7,5 ± 6,7 11,4 ± 10,5 18,3 ± 13,2
ЛПС 1475,8 ± 821,2 2585,4 ± 1150,1* 810,1 ± 302,6
ssRNA 841,2 ± 417,0 1148,0 ± 630,6 341,4 ± 191,5
IL-10 1нтактн1 1,8 ± 0,7 2,3 ± 2,1 2,1 ± 1,6
ЛПС 17,3 ± 5,1 12,0 ± 6,4 32,2 ± 9,6
ssRNA 7,8 ± 2,6* 3,7 ± 1,1* 23,2 ± 7,1
IL-12p70 1нтактн1 16,5 ± 4,2*,** 185,2 ± 94,5*,** 40,8 ± 11,4
ЛПС 155,2 ± 32,7 171,4 ± 53,2 115,9 ± 27,8
ssRNA 135,0 ± 50,3 217,7 ± 61,1 149,8 ± 33,0
Примггки: * - p<0,05 при пор1внянн1 з контрольною групою; ** - p<0,05 при пор1внянн1 м1ж групами хворих.
пг/мл в груш ПРС та 1272,2 ± 493,6 пг/мл в контрольна груш. При додаванш ssRNA40/LyoVec рiвень IL-1RA у хворих з РС був достовГрно вище контролю (2732,4 ± 626,1 пг/мл в груш РРС, 4043,4 ± 892,7 пг/ мл в груш ПРС, 904,0 ± 262,3 пг/мл в у здорових оаб).
В порiвняннi з контролем показник RCiLPS IL-1RA у хворих групи ПРС був знижений в 2,1 рази та складав 23,1 ± 6,0 од. в груш РРС, 9,3 ± 2,9 од. в груш ПРС, та 20,1 ± 8,2 од. у контрольш груш. При ssRNA40/ LyoVec-iндукцiï IL-1RA, показник резервно! здатност в групах РРС та ПРС не мав вщмшностей вiд показ-нику у контролi та складав 24,9 ± 5,8 од., та 22,2 ± 7,9 од. вщповщно (14,3 ± 4,1 од. в контрольнш групi). У пацieнтiв з РС було також виявлено достовГрне зни-ження КС|ЫТ вiдносно контролю. В груш РРС значення КС|Ш. складало 1,2 ± 0,3 од., в груш ПРС - 2,2 ± 0,5 од., а у контрольнш груш - 9,5 ± 1,8 од. КоефщГент сшв-вщношення показникiв ЛПС-шдуковано'Г продукцп IL-1RA та IL-1P у хворих з ПРС був достовГрно зниже-ним вщносно контролю (1,8 ± 0,2 од. проти 3,4 ± 0,8 од.). У пащенпв групи РРС показник КСЛПС складав 3,8 ± 0,6 од. При цьому показник КСВ|ЧД у пащенпв групи РРС складав 3,0 ± 0,8 од., в груш ПРС - 2,6 ± 0,5 од., в контрольнiй груш - 2,1 ± 0,2 од (p>0,05 при порГв-няннi груп хворих та контролю, а також груп хворих мiж собою). Отже, знижене значення КС при культи-вуванш штактних моноцитiв, а також при додаванш агонiстiвTLR4 та TLR7/8 у хворих на РС може свГдчити про порушення ауто- та паракршно'Г регуляцГГ у сис-темi IL-1RA/IL-1P, та розглядатися як один з патоге-нетичних механiзмiв формування прозапального контексту.
На вщмшу вiд TNF-a та IL-1P у пацieнтiв з РС було виявлено достовГрне вщносно контролю збтьшен-ня резервно! здатносп моноцитiв до продукцГГ IL-6 при шкубацп як з ЛПС, так i з ssRNA40/LyoVec. При цьому рiвень ЛПС-шдуковано'Г продукцГГ IL-6 у паци
вище показника здорових оаб (p<0,05). Показник резервно! здатностi моноци-тiв до продукцГ! IL-6 при шкубацп з до-даванням ЛПС в груш РРС був шдвище-ний вщносно показнику в контрольнш груш в 4,4 рази й складав 196,8 ± 75,0 од. (проти 44,3 ± 21,2 од. в контрольнш груш, p<0,05). В груш ПРС RCiLPS також був в 5,1 рази вище показника здорових оаб (226,8 ± 102,1 од., p<0,05).
1нкубування клГтин моноцитарно'Г фракцГГ мононуклеарiв in vitro з до-даванням а якост шдуктора ssRNA40/ LyoVec викликало менш виражене шдвищення продукцГГ IL-6 у вах групах - RCiRNA в груш РРС складав 112,2 ± 47,1 од., в груш ПРС - 100,7 ± 39,8 од, в контрольнш груш - 18,7 ± 9,5 од. Отже показник RCiRNA був достовГрно шдвище-ний вщносно контролю як в груш РРС, так й в груш ПРС в 6,0 рази та в 5,4 рази вщповщно.
Пщвищений рГвень IL-6 здатний як шдсилювати синтез TNF-a та IL-1P моноцитами та класично активованими макрофагами, так й викликати активацГю протизапальних мехашзмГв у альтернативно активованих макрофапв, зокрема шдвищення синтезу IL-10 та пригшчення продукцГ! IL-1P, прояв-ляючи таким чином «плейотропшсть» у регуляцГ|' цитокшогенеза моноцитами та макрофагами рГзних субпопуляцш [25-27]. Отримаш нами данi свiдчать про те, що порГвняно з ЛПС використання в якост iндуктора IL-6 препарату одноланцюгово'Г РНК ви-кликае менш виражений стимулюючий ефект щодо моноциив здорових оаб та пацiентiв з РС та може вказувати на шдвищений внесок «класичних» моно-ципв в продукцш даного цитокшу.
Рiвень ЛПС-шдуковано'Г продукцГГ IL-10 в групах пащенпв з РС не мав вщмшностей вщ контролю на тл помГрного зниження показнику резервно! здатносп - в 1,6 рази в груш РРС (p>0,05) та 2,9 рази в груш ПРС (p<0,05). Показник RCiLPS складав 9,6 ± 2,3 од., 5,2 ± 1,7 од. та 15,3 ± 5,4 од. у групах РРС, ПРС та контрольнш груш вщповщно. При ssRNA40-iндукцiï вмГст даного цитокшу в групах РРС та РРС був знижений вГдносно контролю в 3 та 6,3 рази вщповщно (p<0,05). RCiRNA при цьому був знижений в 2,6 рази в груш РРС (4,3 ± 1,3 од. проти 11,0 ± 3,3 од. в контрольнш груш) та в 6,9 рази в груш ПРС (1,6 ± 0,6 од.), p<0,05. Отже найменший вплив агошста TLR7/8 на продукцГю IL-10 спостерГгався при стимулюванш мо-ноцитГв, отриманих от хворих з прогресуючим типом перебГгу РС. ЦГ даннГ можуть вказувати на перева-жання «класичних» моноцитГв в продукцГГ IL-10 як у здорових оаб, так й у пацГентГв з РС, що узгоджуеться з лГтературними даними [28]. 1ншими авторами показана також здатшсть «промГжних» моноцитГв про-дукувати значнГ кГлькостГ IL-10 у вщповщь на стиму-ляцш TLR4 [29].
РГвень продукцГГ IL-12p70 при культивуваннГ Гн-тактних моноцилв хворих з розсГяним склерозом достовГрно вГдрГзнявся вГд контролю в обох групах. При цьому в груш РРС вмГст цього цитокшу був в 2,5
рази нижче, а в груш ПРС - в 4,5 рази вище контролю. У грут РРС низькш рiвень продукцГт IL-12p70 ш-тактними клiтинaми супроводжувався пiдвищеними вiдносно контролю значеннями RCiLps (9,4 ± 2,4 од. проти 2,8 ± 0,7 од. в контроле p<0,05) та RCiRNA (8,2 ± 3,1 од. проти 3,7 ± 0,8 од., p>0,05). У той же час в паци ентiв з прогресуючим типом перебiгу захворювання стимуляцiя моноцилв за допомогою ssRNA40/LyoVec та ЛПС не призводила до достх^рного пщвищення продукцГт IL-12p70 (RCiLps = 0,9 ± 0,3 од., RCiRNA = 1,2 ± 0,4 од.), що може свiдчити про виснаження клп"ин-продуцентiв IL-12 на тлi високот спонтаннот продукцГт цього цитокiну.
Висновки. Дослiдження TLR4- та TLR7/8-опосередкованот активаци клiтин моноцитарноТ фракци мононуклеaрiв периферичнот кровi пaцiентiв з рецидивно-рем^уючим та прогресуючим типом перебiгу РС виявило зниження сшввщношення спонтаннот продукцГТ IL-1RA та IL-1P, пщвищену резервну здaтнiсть до ЛПС- та ssRNA-шдукованот продукцГт IL-6 на тл зниженот резервнот здaтностi до продукцГт TNF-a, IL-1P та IL-10 у порiвняннi iз показниками здо-рових оаб (p<0,05). При цьому резервна здатшсть моноцитiв до ssRNA40/LyoVec-iндуковано'т' продукцГт' IL-6 та IL-10 була нижче, a IL-1RA - вище порiвняно is стимулящею за допомогою ЛПС. Периферичш моно-цити пaцiентiв з рецидивно-рем^уючим РС характе-ризувалася також зниженою спонтанною продукци
ею ^-12р70 та пiдвищенням резервно' здатностi до ЛПС- та ssRNA40/LyoVec-iндуковано'т продукцГт цього цитокшу. У пацiентiв з прогресуючим типом захворювання спостеркався високш рiвень спонтаннот продукцГт IL-12p70 та на тлi зниженот резерв-
нот здатносл до стимульованот продукцГт ^-12р70. При TLR4-стимуляцГт в грут ПРС було визначено тд-вищення рiвню ^-6, зниження резервнот здатносл до продукцГт IL-1RA та стввщношення шдукованот продукцГт IL-1RA та ^-1Р, а при TLR7/8-стимуляцГт -пщвищення рiвню ^-1Р (р<0,05).
Таким чином отримаш результати вказують на вщмшносл у станi цитокiногенезу при стимуляци TLR4 та TLR7/8 та можуть свщчити про наявнiсть функцiональних та фенотипових альтерацш моноци-тiв периферичнот кровi в залежностi вiд типу пере-бiгу РС.
Перспективи подальших дослiджень. Подаль-шi дослiдження вiдмiнностей цитокiногенезу при TLR-опосередкованiй активаци кл^ин моноцитарнот фракци периферичнот кровi у хворих з РС потребують залучення удосконалених пiдходiв до визначення по-пуляцiйного складу ^тин, а також аналiзу експреси мРНК цитокинiв. Це дозволить уточнити особливосл функцiонального стану моноцитв рiзних субпопуля-цiй та тх патогенетичну роль щодо розвитку та пере-бiгу розсiяного склерозу.
flrrepaTypa
1. Goodin DS, editor. Handbook of Clinical Neurology: Multiple Sclerosis and Related Disorders. Elsevier B.V. 2014;122:736.
2. Mammana S, Fagone P, Cavalli E, Basile MS, Petralia MC, Nicoletti F, et al. The Role of Macrophages in Neuroinflammatory and Neurodegenerative Pathways of Alzheimer's Disease, Amyotrophic Lateral Sclerosis, and Multiple Sclerosis: Pathogenetic Cellular Effectors and Potential Therapeutic Targets. International Journal of Molecular Sciences. 2018;19(3):831. Available from: https://doi.org/10.3390/ ijms19030831 (accessed 20 July 2018)
3. Baufeld C, O'Loughlin E, Calcagno N, Madore C, Butovsky O. Differential contribution of microglia and monocytes in neurodegenerative diseases. J. Neural. Transm. 2018;125(5):809-26. Available from: https://doi.org/10.1007/s00702-017-1795-7 (accessed 21 July 2018)
4. lacobaeus E, Douagi I, Jitschin R, Marcusson-Stahl M, Andren AT, Gavin C, et al. Phenotypic and functional alterations of myeloid derived suppressor cells during multiple sclerosis disease course. Immunology and Cell Biology. 2018. Available from: https://onlinelibrary.wiley.com/ doi/abs/10.1111/imcb.12042 (accessed 7 July 2018)
5. Chuluundorj D, Harding SA, Abernethy D, La Flamme AC. Expansion and preferential activation of the CD14(+)CD16(+) monocyte subset during multiple sclerosis. Immunol Cell Biol. 2014;92:509-17. Available from: https://onlinelibrary.wiley.com/doi/abs/10.1038/icb.2014.15 (accessed 15 March 2017)
6. Boyette LB, Macedo C, Hadi K, Elinoff BD, Walters JT, Ramaswami B, et al. Phenotype, function, and differentiation potential of human monocyte subsets. PLoS ONE. 2017;12(4):e0176460. Available from: https://doi.org/10.1371/journal.pone.0176460 (accessed 22 April 2018)
7. Wong KL, Yeap WH, Tai JJY, Ong SM, Dang TM, Wong SC. The three human monocyte subsets: implications for health and disease. Immunol. Res. 2012;53:41-57. Available from: https://doi.org/10.1007/s12026-012-8297-3 (accessed 12 May 2018)
8. Cros J, Cagnard N, Woollard K, Patey N, Zhang SY, Senechal B, et al. Human CD14dim monocytes patrol and sense nucleic acids and viruses via TLR7 and TLR8 receptors. Immunity. 2010;33:375-86. Available from: https://doi.org/10.1016/j.immuni.2010.08.012 (accessed 16 November
2017)
9. Gooshe M, Abdolghaffari A, Gambuzza M, Rezaei N. The role of Toll-like receptors in multiple sclerosis and possible targeting for therapeutic purposes. Reviews in the Neurosciences. 2014;25(5):713-39. Available from: https://doi.org/10.1515/revneuro-2014-0026 (accessed 1 July
2018)
10. Miranda-Hernandez S, Baxter AG. Role of toll-like receptors in multiple sclerosis. American journal of clinical and experimental immunology. 2013;2(1):75-93. Available from: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC3714200/ (accessed 3 September 2016)
11. Deckx N, Willekens B, Wens I, Eijnde BO, Goossens H, Van Damme P, et al. Altered molecular expression of TLR-signaling pathways affects the steady-state release of IL-12p70 and IFN-a in patients with relapsing-remitting multiple sclerosis. Innate Immunity. 2016;22(4):266-273. Available from: https://doi.org/10.1177/1753425916642615 (accessed 15 August 2017)
12. Butchi NB, Pourciau S, Du M, Morgan TW, Peterson KE. Analysis of the Neuroinflammatory Response to TLR7 Stimulation in the Brain: Comparison of Multiple TLR7 and/or TLR8 Agonists. J. Immunol. 2008;180(11):7604-12. Available from: https://doi.org/10.4049/ jimmunol.180.11.7604 (accessed 4 July 2018)
13. Johnson TP, Tyagi R, Patel K, Schiess N, Calabresi PA, Nath A. Impaired toll-like receptor 8 signaling in multiple sclerosis. Journal of Neuroinflammation. 2013;10:74. Available from: https://doi.org/10.1186/1742-2094-10-74 (accessed 7 July 2018)
14. Ka MB, Olive D, Mege JL. Modulation of monocyte subsets in infectious diseases. World J Immunol 2014;4(3):185-93. Available from: http:// doi.org/10.5411/wji.v4.i3.185 (accessed 12 May 2018)
15. Kong BS, Kim Y, Kim GY, Hyun J, Kim S, Jeong A, et al. Increased frequency of IL-6-producing non-classical monocytes in neuromyelitis optica spectrum disorder. Journal of Neuroinflammation. 2017;14:191. Available from: https://doi.org/10.1186/s12974-017-0961-z (accessed 7 July 2018)
16. Ireland SJ, Monson NL, Davis LS. Seeking Balance: Potentiation and Inhibition of Multiple Sclerosis Autoimmune Responses by IL-6 and IL-10. Cytokine. 2015;73(2):236-44. Available from: https://doi.org/10.1016/j.cyto.2015.01.009 (accessed 9 July 2018)
17. Burger D, Molnarfi N, Weber MS, Brandt KJ, Benkhoucha M, Gruaz L, et al. Glatiramer acetate increases IL-1 receptor antagonist but decreases T cell-induced IL-1P in human monocytes and multiple sclerosis. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 2009;106(11):4355-9. Available from: https://doi.org/10.1073/pnas.0812183106 (accessed 20 April 2018)
18. Kallaur AP, Oliveira SR, Simao ANC, Alfieri DF, Flauzino T, Lopes J, et al. Cytokine Profile in Patients with Progressive Multiple Sclerosis and Its Association with Disease Progression and Disability. Mol. Neurobiol. 2017;54(4):2950-60. Available from: https://doi.org/10.1007/s12035-016-9846-x (accessed 2 April 2018)
19. Lin C, Edelson BT. New Insights into the Role of IL-1P in Experimental Autoimmune Encephalomyelitis and Multiple Sclerosis. J. Immunol. 2017;198(12):4553-60. Available from: https://doi.org/10.4049/jimmunol.1700263 (accessed 5 May 2018)
20. Farrokhi M, Etemadifar M, Jafary Alavi MS, Zarkesh-Esfahani SH, Behjati M, Rezaei A, et al. TNF-alpha Production by Peripheral Blood Monocytes in Multiple Sclerosis Patients and Healthy Controls. Immunol Invest. 2015;44:590-601. Available from: https://doi.org/10.3109/0 8820139.2015.1059851 (accessed 14 May 2016)
21. Fiedler SE, George JD, Love HN, Kim E, Spain R, Bourdette D, et al. Analysis of IL-6, IL-1P and TNF-a production in monocytes isolated from multiple sclerosis patients treated with disease modifying drugs. Journal of systems and integrative neuroscience. 2017;3(3). Available from: https://doi.org/10.15761/JSIN.1000166 (accessed 7 July 2018)
22. Repnik U, Knezevic M, Jeras M. Simple and cost-effective isolation of monocytes from buffy coats. J. Immunol. Methods. 2003;278(1-2):283-92. Available from: https://doi.org/10.1016/s0022-1759(03)00231-x (accessed 12 May 2018)
23. Belge KU, Dayyani F, Horelt A, Siedlar M, Frankenberger M, Frankenberger B, et al. The proinflammatory CD14+CD16+DR++ monocytes are a major source of TNF. J. Immunol. 2002;168:3536-42. Available from: http://www.jimmunol.org/content/168/7/3536.long (accessed 4 April 2016)
24. Rossol M, Kraus S, Pierer M, Baerwald C, Wagner U. The CD14(bright)CD16+ monocyte subset is expanded in rheumatoid arthritis and promotes Th17 expansion. Arthritis Rheum. 2012;64:671-7. Available from: https://doi.org/10.1002/art.33418 (accessed 10 June 2016)
25. Frisdal E, Lesnik P, Olivier M, Robillard P, Chapman MJ, Huby T, et al. Interleukin-6 protects human macrophages from cellular cholesterol accumulation and attenuates the proinflammatory response. J. Biol. Chem. 2011;286:30926-36. Available from: https://doi.org/10.1074/jbc. M111.264325 (accessed 28 August 2017)
26. Janssens K, Slaets H, Hellings N. Immunomodulatory properties of the IL-6 cytokine family in multiple sclerosis. Ann. N. Y. Acad. Sci. 2015;1351:52-60.
27. Fernando MR, Reyes JL, Iannuzzi J, Leung G, McKay DM. The proinflammatory cytokine, interleukin-6, enhances the polarization of alternatively activated macrophages. PLoS One. 2014;9:e94188. Available from: https://doi.org/10.1371/journal.pone.0094188 (accessed 12 December 2017)
28. Smedman C, Ernemar T, Gudmundsdotter L, Gille-Johnson P, Somell A, Nihlmark K, et al. FluoroSpot analysis of TLR-activated monocytes reveals several distinct cytokine secreting subpopulations. Scand. J. Immunol. 2012;75:249-58. Available from: https://doi.org/10.1111/ j.1365-3083.2011.02641.x (accessed 14 December 2017)
29. Skrzeczynska-Moncznik J, Bzowska M, Loseke S, Grage-Griebenow E, Zembala M, Pryjma J. Peripheral blood CD14high CD16+ monocytes are main producers of IL-10. Scand. J. Immunol. 2008;67:152-9. Available from: https://doi.org/10.1111/j.1365-3083.2007.02051.x (accessed 12 December 2017)
ЦИТОК1НОГЕНЕЗ ПРИ TLR-ОПОСЕРЕДКОВАЫЙ АКТИВАЦП МОНОЦИТ1В ПЕРИФЕРИЧНО1 КРОВ1 У ХВОРИХ З РОЗС1ЯНИМ СКЛЕРОЗОМ Тупоттов О. В., Коляда Т. I.
Резюме. Дослщжено вщмшносп TLR4- та TLR7/8-опосередкованоT активаци клп"ин моноцитарноТ фракци MOHOHy^eapiB периферичноТ KpoBi пащенлв з рецидивно-рем^уючим (РРС) та прогресуючим (ПРС) роза-яним склерозом на шдст^ аналiзу продукци TNF-a, IL-ip, IL-1RA, IL-6, IL-10 та IL-12p70. Встановлено зни-ження сшввщношення спонтанноТ продукци IL-1RA та IL-1P, шдвищену резервну здатшсть до ЛПС- та ssRNA-шдукованоТ продукци IL-6 на тл зниженоТ резервноТ здатност до продукци TNF-a, IL-1P та IL-10 у порiвняннi i3 показниками здорових оаб (p<0,05). При цьому резервна здатшсть моноцилв до ssRNA40/LyoVec-iндукованоT продукци IL-6 та IL-10 була нижче, а IL-1RA - вище порiвняно iз стимулящею за допомогою ЛПС. Периферичш моноцити пащенлв з рецидивно-рем^уючим РС характеризувалася також зниженою спонтанною продукци ею IL-12p70 та шдвищенням резервноТ здатносп до ЛПС- та ssRNA40/LyoVec-iндукованоT продукци цього ци-токшу. У пащенлв з прогресуючим типом захворювання спостеркався високш рiвень спонтанноТ продукци IL-12p70 та IL-1RA на тл зниженоТ резервноТ здатносп до стимульованоТ продукци IL-12p70. При "^4-стимуляци в груш ПРС було визначено шдвищення рiвню IL-6, зниження резервноТ здатносп до продукци IL-1RA та сшв-вщношення шдукованоТ продукци IL-1RA та IL-1P, а при TLR7/8-cтимуляцiT - шдвищення рiвню IL-1P (p<0,05). Отриманi результати вказують на вщмшносп у cтанi цитокiногенезу при стимуляци TLR4 та TLR7/8 та можуть свщчити про наявнicть функцюнальних та фенотипових альтерацiй моноцитiв периферичноТ кровi в залеж-ноcтi вщ типу перебiгу РС.
Ключовi слова: розаяний склероз, моноцити, цитокiни, Toll-подiбнi рецептори.
ЦИТОКИНОГЕНЕЗ ПРИ TLR-ОПОСРЕДОВАННОЙ АКТИВАЦИИ МОНОЦИТОВ ПЕРИФЕРИЧЕСКОЙ КРОВИ У БОЛЬНЫХ С РАССЕЯННЫМ СКЛЕРОЗОМ Тупотилов А. В., Коляда Т. И.
Резюме. Исследованы различия TLR4- и TLR7/8-опоcредованной активации клеток моноцитарной фракции мононуклеаров периферической крови пациентов с рецидивирующим-ремитирующим (РРС) и прогрессирующим (ПРС) рассеянным склерозом на основании анализа продукции TNF-a, IL-1P, IL-1RA, IL-6, IL-10 и IL-12p70. Установлено снижение соотношения спонтанной продукции IL-1RA и IL-1P, повышенная резервная способность к ЛПС- и ssRNA-индуцированной продукции IL-6 на фоне сниженной резервной способности к продукции TNF-a, IL-1P и IL-10 по сравнению с показателями здоровых лиц (p <0,05). При этом резервная способность моноцитов к ssRNA40/LyoVec-индуцированной продукции IL-6 и IL-10 была ниже, а IL-1RA - выше по сравнению со стимуляцией с помощью ЛПС. Периферические моноциты пациентов с рецидивирующим-ремитирующим РС характеризовались также пониженной спонтанной продукцией IL-12p70 и повышенной резервной способностью к ЛПС- и ssRNA40/LyoVec-индуцированной продукции этого цитокина. У пациентов с
прогрессирующим типом заболевания наблюдался высокий уровень спонтанной продукции IL-12p70 и IL-1RA на фоне пониженной резервной способности к стимулированной продукции IL-12p70. При TLR4-стимуляции в группе ПРС было выявлено повышение уровня IL-6, снижение резервной способности к продукции IL-1RA и соотношения индуцированной продукции IL-1RA и IL-1P, а при TLR7/8-стимуляции - повышение уровня IL-1P (p<0,05). Полученные результаты указывают на различия в состоянии цитокиногенеза при стимуляции TLR4 и TLR7/8 и могут свидетельствовать о наличии функциональных и фенотипических альтераций моноцитов периферической крови в зависимости от типа течения рассеянного склероза.
Ключевые слова: рассеянный склероз, моноциты, цитокины, Toll-подобные рецепторы.
CYTOKINOGENESIS BY TLR-INDUCED ACTIVATION OF PERIPHERAL BLOOD MONOCYTES IN PATIENTS WITH MULTIPLE SCLEROSIS
Tupotilov O. V., Kolyada T. I.
Abstract. Peripheral monocytes play an important role in all stages of the development of multiple sclerosis (MS), in particular they are involved in the formation of a pro-inflammatory context on both sides of the blood-brain barrier, and also have a wide range of immunoregulatory functions. Analysis of the ability of peripheral blood monocytes to activate when stimulated by TLR4 and TLR7/8, including the features of cytokinogenesis, is important for characterizing changes in the functional state of these cells, understanding their pathogenetic role in RRMS and progressive types (PMS) of disease. 48 patients with MS and 27 practically healthy persons (control group) were examined in this study. The in vitro experiment included the isolation of peripheral blood monocytes and their cultivation in three parallel series: intact cells; with the addition of the TLR4 stimulator; with the addition of the TLR7/8 stimulator. Peripheral blood monocytes were isolated on a double percoll gradient and resuspended with a complete RPMI medium supplemented with 1 ^g/ml LPS E. Coli or ssRNA40/LyoVec (Invivogen, USA) until the final cell concentration in the wells of the plate reached 1x105 cell/ml and the final volume reached 0.2 ml, and then were incubated in 96-well plates for 24 hours at t=37 °C under 5% CO2 atmosphere. The assay of TNF-a, IL-1P, IL-1RA, IL-6, IL-10, IL-12 in culture supernatants was performed by ELISA. For each experimental series, the IL-1RA/IL-1P ratio was calculated. For the LPS and ssRNA40/LyoVec series, the reserve capacity index (RCi) of monocytes was calculated as the ratio of the production of each of the cytokines in the series with the addition of the appropriate stimulator and the series with intact cells.
Results. It was found a decrease in the ratio of spontaneous production of IL-1RA and IL-1P and an increased RCi for LPS- and ssRNA-induced production of IL-6 against a background of decreased RCi for production of TNF-a, IL-1P and IL-10 in comparison with healthy persons (p<0.05). The RCi for ssRNA40/LyoVec-induced production of IL-6 and IL-10 was lower, and IL-1RA was higher compared to stimulation with LPS. Peripheral monocytes of patients with relapsing-remitting MS were also characterized by a decreased spontaneous production of IL-12p70 and an increased RCi for LPS- and ssRNA40/LyoVec-induced production of this cytokine. In patients with progressive type of disease, a high level of spontaneous production of IL-12p70 and IL-1RA was found against a background of reduced RCi for stimulated production of IL-12p70. By TLR4-stimulation it was found an increase in level of IL-6, a decrease in RCi for production of IL-1RA and a decrease in a ratio of induced production of IL-1RA and IL-1P, and by TLR7/8 stimulation - an increase in the level of IL-1P (p <0.05).
Conclusions. The obtained results demonstrate differences in the state of cytokinogenesis when stimulated by TLR4 and TLR7/8 and may indicate the presence of functional and phenotypic alterations of peripheral blood monocytes, depending on the type of course of the disease.
Key words: multiple sclerosis, monocytes, cytokines, Toll-like receptors.
Рецензент - проф. Литвиненко Н. В.
Стаття надшшла 31.07.2018 року
DOI 10.29254/2077-4214-2018-3-1-145-187-190
УДК 616.381-072.1-089.168.1-06:617.55-007.43-06:[611.736-007.483:617.55-089.844] 1Фелештинський Я. П., 2Дадаян В. А.
ВИБ1Р СПОСОБУ АЛОГЕРН1ОПЛАСТИКИ ПРИ ТРОАКАРНИХ ГРИЖАХ ПОеДНАНИХ З Д1АСТАЗОМ ПРЯМИХ М'ЯЗ1В ЖИВОТА *Нацюнальна медична академiя шслядипломноТ освгги iменi П. Л. Шупика (м. КиТв) 2КЗ КОР «КиТвська обласна ктшчна лшарня» (м. КиТв)
Зв'язок публшацп з плановими науково-дослщ-ними роботами. Стаття е фрагментом науково-до-слщнот роботи кафедри хiрургiT та проктологи Наци ональнот медичнот академи шслядипломнот освiти iменi П.Л. Шупика МОЗ Укратни, по темi «Розробка нових методiв дiaгностики i хiрургiчного лтуван-ня захворювань передньот черевнот стшки i орга-шв черевнот порожнини» (№ державнот реестраци 0110U00094).
Вступ. Широке впровадження лапароскошч-них операцш в абдомшальнш хiрургiТ та мiнiмiзацiя ускладнень з боку троакарних ран не виключае ви-никнення тсляоперацшних троакарних гриж. Частота троакарних гриж коливаеться в межах 0,75-7,7% [1,2,3]. Особливо висока частота 4,5-6,7% троакарних гриж спостер^аеться тсля лапароскотчнот холецис-тектомп на дшянщ встановлення параумбттально-го троакару [2,4]. В бшьшосп випадмв це пов'язано з наявшстю дiастазу прямих м'язiв живота та стонше-
