CC BY
13
©. 1щейкш К.е
УДК 616.5 - 002 - 056 - 053.5
СУЧАСН1 АСПЕКТИ 1МУН0ПАТ0ГЕНЕЗУ АЛЕРГ0ДЕРМАТ031В У Д1ТЕЙ
1щейкш К.€.
ВДНЗУ „Украшська медична стоматолог1чна академ1я", м. Полтава
В статьи приведены современные взгляды ученых на иммунопатогенез развития аллергодерматозов. Подробно проанализированы особенности патогенеза атопического дерматита и детской экземы. Отмечено, что важной особенностью патогенеза АД является активация гуморального иммунитета, например, вираженное гиперпродуцирование ^Е, патологическое повышение концентрации сивороточных ^М та ^О. Показано, что роль ТИ]- та ТИ2-типов неравноценна на разных этапах процесса - в острую фазу на клетках повышена экспрессия 1-РНК 1Ь-]3 (характерно для ТИ]-клеток), а в модуляции хронического процесса более важная роль принадлежит 1Ь-]2. В патогенезе экземы ведущая роль отводится генетической детерминиро-ваности, что определяет недостаточность иммунной регуляции, нарушения функций нервной и эндокринной систем.
Ключевые слова: алергодерматозы, атопический дерматит, детская экзема, иммунопатогенез
Робота е самостмним фрагментом науково-дослщних розробок Вищого державного навчального закладу Укра'ни "Укра'нсь-ка медична стоматолопчна академ1я" "Розробка в1тчизняних тест-систем для д1агностики найпоширенлших алергш серед насе-лення Укра'ни", номер державно' реестрацп 010711001556 та "Вивчення переключення синтезу 1муноглобул1н1в у хворих на бро-нх1альну астму для розробки нових метод1в етюлопчно''' терапп", номер державно' реестрацп 010611003241.
Алергодерматоз - хвороба, в патогенезi яко''', не-зважаючи на наявнють багатьох теорй доведено провщне значення iмунних порушень [7, 11, 17].
Вщомо, що iмунна система мае складну багаторiв-неву систему оргашзацп. Одним з основних мехашз-мiв мiжклiтинноí кооперацп iмунних клiтин е секрецiя цими штинами цитокiнiв, для яких характерна влас-тивiсть спрямовувати iмуннi реакцп в тому чи шшому напрямку. Першi данi про ТЬн- i Т112-штини з'явилися в кiнцi 80-х рош минулого сторiччя у зв'язку з вщкрит-тям у мишей двох субтитв Т-хелперних клiтин. Тодi Т.Р. МоББтап та Р.1_. ОоНтап уперше припустили, що мишачi Т-хелпернi субпопуляци можуть бути роздiленi за спектром продукованих цитогашв [23]. Потiм ця п-потеза була перенесена на iмунну систему людини та отримала широке розповсюдження. Подальшi досль дження пщтвердили, що ТЬн/ТЬ^-баланс вiдiграе важ-ливу роль у регуляци iмунноí вiдповiдi [24].
Ппотеза про наявнють ТЬи/ТЬ^-балансу базуеться на рiзному цитоюновому спектрi, що продукують цi субтипи Т-хелперних кгмтин. Велика кiлькiсть прове-дених дослiджень указуе на те, що ТЬн-кл^ини в основному спецiалiзуються на продукуваннi Ытерфе-рону-гамма (1РЫ^), IЬ-12, 11_-2 та фактора некрозу пухлин-альфа (ТЫР-а), а Тh2-клiтини продукують 11_-4, 11_-5, 11_-10 та 11_-13 [24]. ^м того, цi субпопуляци клiтин в^зняються за маркерами, розташованими на Тхшй поверхнi. Так, для мембрани ТЬн-к^тин влас-тива наявнiсть 1_АО-3 антигену, який належить до су-перамейства iмуноглобулiноподiбних молекул, а Тh2 притаманна набагато бтьша в порiвняннi з Т! екс-пресiя маркеру С0-30, що належить до сiмейства ре-цепторiв для ТыР-а [10, 25]. ТЬн-кл^ини потенцiюють розвиток клiтинноí iмунноí вiдповiдi, спрямовано' проти внутрiшньоклiтинних патогешв (вiрусiв i т.п.), онкогенно-трансформованих кштин, шляхом iндукцií цитотоксичних реакцiй, а також стимулюють продук-цiю 1дМ та 1дО антитiл В-лiмфоцитами. Т112-кл^ини потенцiюють розвиток гуморально' iмунноí вщпов^ проти позаклiтинних патогенiв (в т.ч. бактерш) та ба-гатоклiтинних парази^в [24].
Отже, визначальним фактором для розвитку ефективно' iмунноí вiдповiдi, здатно' елiмiнувати той чи iнший антиген, е диферен^ювання Тho-клiтин. Вiдомо, що стимуля^я на'вних Т-клiтин високими та низькими дозами антигену призводить до 'х диферен^ювання в Тh1-клiтини, а середшми дозами - до диферен^ювання в Тh2-клiтини. Дуже важливим фактором також е взаемодiя з антигенп-резентуючими клiтинами та костимуляторнi сигна-ли. Так, при контактi С028 Т-клiтини з С080 (В7-1) В^мфоцитом переважно реалiзуеться Тh1-тип iму-нно' вiдповiдi, а при контактi С028 Т-клiтини та С086 (В7-2) дендритно' клiтини або макрофага -ТЬ|2-тип iмунноí вiдповiдi. Безумовно, важливу роль в^грае також мiкрооточення органiв, у яких вщбу-ваеться диференцiювання. Так, вщомо, що мiкро-оточення лiмфовузлiв сприяе розвитку Тh1-типу iмунноí вщповщ^ що також може бути пов'язано з локально утвореним дигщроетандростероном (ДГЕА), а мкрооточення слизових оболонок - до розвитку ТЬ|2-типу iмунноí вщпов^ [24]. Однак, безумовно, центральну роль у регуляци Тh1/Тh2-балансу в^грае цитокiновий профiль. Так, 11_-12, продукований антиген-презентуючими штинами, активованими ль пополюахаридами або вiрусними нукле'новими кислотами, стимулюе утворення Тh1-клiтин, пiдвищуе синтез 1РЫ^, який пригнiчуе утворення Т^-штин [22]. Окрiм того, сам (синтезований на цiй стади, мо-жливо, натуральними кiлерами (ЫК-штинами) здат-ний спрямовувати диференцiювання Т110 у бiк Тh1-клiтин. За недостатнього рiвня продукци 11_-12 ди-ференцювання йде в бiк Тh2-клiтин, а продукт Т|12-кл^ин - 11--10 у свою чергу пригшчуе утворення ТЬн-штин. Отже, мае мiсце взаемний антагошзм Т11 i ТЬ^. Диференцiювання в бк ТЬ|2-шляху також спрямо-вуеться И-4, продуктом трансформуючого фактора росту-бета (ТОР-р), продукованим клiтинами мiкро-оточення слизових оболонок [22, 24].
1мунна вiдповiдь, обумовлена Тh2-клiтинами, типо-ва для алерпчних хвороб. Так, при Ыдукци iмунноí вiдповiдi алергеном формуються клони Т|12-штин, а туберкулiном - клони ТЬн-штин [24]. При алерпчних
хворобах, зокрема, при атотчшй бронхiальнiй астмм, головну роль в^фграе 11_-4, iндукуючий переключення синтезу iмуноглобулiнiв на 1дЕ, а також !1_-5, який вщ-повiдае за хемотаксис еозиноф^в, якi мають велике значення в патогенезi бронхiальноí астми [14, 20].
У внутршньоутробний перiод переважае ТИ2-тип iмунноí вiдповiдi, але алергiчна сенсиб^за^я може мати мiсце уже в цей час. Дисбаланс мiж ТИ1- i Тh2-продукцiею, який спостерiгаеться в ранньому дитинств^ може персистувати. Тому вважають, що саме першi мюяц життя мають вирiшальне значення в розвитку алерги. У ранньому вiцi вплив рiзних чинникiв навколишнього середовища (рiзниця в розповсюдженостi алергешв мiж мiстом та селом, залежнють вiд соцiального статусу i т.ш.), якi мають здатнiсть змiнювати баланс цитогашв у напрямку Тh2-клiтин, визначае цтий ряд епiдемiологiчних феноменiв [5].
Для пояснення цих феномешв Нацюнальний н ститут США запропонував так звану «ппеычну ппоте-зу», яка дютала широке визнання останнiм часом. За ^ею гiпотезою припускаеться, що сучасний споаб життя у великих мегаполюах сприяе низькому рiвню контак^в iз рiзними мiкробними антигенами, наслщ-ком чого е порушення нормального балансу мiж сим-бiонтною й патогенною мiкрофлорою. Натомiсть у людей, яга менше пiдлягають урбанiзацií i частiше зу-стрiчаються з рiзними антигенами, формуеться нор-мальний тип реагування на Ыфекцшы агенти.
У цтому, згiдно з «гiгiенiчною ппотезою», рiдкi кон-такти з антигенами в дитинствi призводять до форму-вання Тh2-типу iмунноí вiдповiдi, схильно'1 до розвитку атопií, а частiшi контакти з антигенами формують ТЬн-тип, який е нормальною iмунною вiдповiддю на Ыфек-цiйнi агенти. У контекст «гiгiенiчноí гiпотези» заслуго-вують на увагу дослiдження, в яких показано, що дiти, яга виросли на фермi в тюному контактi з стьськогос-подарськими та домашыми тваринами, мали нижчий рiвень сенсибiлiзацií до пилкових та Ыших алергенiв у порiвнянi з д^ьми, якi виросли в мiському середови-Щi [5].
Натепер «гiгiенiчна ппотеза» е одним з основних пояснень росту рiвня алергiчних хвороб. Також, мож-ливо, певну роль в^фграе i генетично обумовлена ни-зька продуга^я !1_-12. Знижений рiвень продукци !1_-12 може бути пов'язаний iз генетично обумовленим ни-зьким рiвнем експресií рецептора С014, комплекс якого з компонентами Ыфекцмних часток (лтополюа-хариди i т.iн.) розпiзнаеться антиген-презентуючими кттинами i стимулюе продукцiю 11_-12 [23]. Крiм того, останнiм часом з'явилася ппотеза про альтернатив-ний активацшний шлях запуску Тh2-типу iмунноí вщ-повiдi опосередкованим Т1_Р або ще нерозтзнаними Тh2-активуючими рецепторами [24, 25].
На думку низки авторiв, для атотчних порушень притаманнi сптьний патогенез та генетична основа [11]. Так, наприклад, установлений зв'язок бронхiа-льно1 астми з 9 рiзними хромосомними дiлянками [19]. Багато з них несуть гени, яга кодують бтки, що беруть участь у реалiзацií iмунiтету: iнтерлейкiни, бiлки головного комплексу пстосумюност^ структу-рний компонент високоафшного рецептора до 1дЕ. Локуси 5д31-33, 11д13 та 11д12-14 несуть гени, що беруть участь у розвитку як АД, так i бронхiальноí астми. Обидвi хвороби поеднують однаковi iмуно-
логiчнi характеристики: пщвищення рiвня 1дЕ, пе-риферична та локальна еозиноф^я, продукування цитокiнiв Т112^мфоцитами, дисфункцiя епiтелiю, а також еднють пускових алергенних факторiв [11]. У той же час, важливим е факт, що гени, яга визнача-ють бронхiальну пперреактивнють та мехашзми атопiчних реакцiй, е рiзними. Вщповщно, навiть тяжкий перебiг АД не завжди призводить до розвитку бронхiальноí астми. Полiгеннiсть спадкування атотчних хвороб, тобто наявнiсть галькох генiв, вщпо-вiдальних за схильнють до виникнення захворю-вання, 1х гетерогеннiсть та велика кiлькiсть комбь нацiй у рiзних iндивiдуумiв, ускладнюють прогноз розвитку "атотчного маршу" в конкретних хворих, однак, певна етапнють клЫчних проявiв наявна до-сить тривалий час [18, 20]. Натепер вщомо бтьше 20 генних локуав, розташованих у 15 рiзних хромосомах, змши в яких можуть викликати розвиток АД. Багато з цих гешв визначають направленiсть iмуно-логiчноí вiдповiдi. Так, за даними Наадегир А. а1. (2004), дтянка хромосоми 3д21 кодуе ко- стимуляторы молекули С080 б 0086; дтянка хромосоми 5д 31-33 кодуе виробток !1_-13; у дтянц 5д31-1 знахо-диться ген 11_-14, який стимулюе синтез 1дЕ, а дтянка хромосоми 11д13 мае ген, який кодуе ланку високоафшного кштинного рецептора для 1дЕ [21]. Описан також хромосоми, яга мають групу гешв, що кодують головний комплекс пстосумюност Н1_А. Порушення в цш дiлянцi може призвести до змш Н1_А антигенпрезентуючих кл^ин, а далi - до домь нування Th2-клiтинноí вiдповiдi та стимуляци синтезу реагiнiв.
Особливост/ патогенезу АД. Зважаючи на знач-нi успiхи сучасноí iмунологií, дослщники розгляда-ють АД як iмунозалежний дерматоз. Це доведено клiнiчними спостереженнями АД тсля пересадки кiсткового мозку вщ хворих з атопiчною схильнютю та у хворих iз тяжкими дефектами Т-кштинного iму-нiтету [5, 14].
Натепер вщомо, що найважлившим ланцюгом iмунних порушень при АД слщ вважати Т-клiтинний iмунiтет. Дефект кштинного iмунiтету проявляеться на вах рiвнях: кiлькiсному (зниження кiлькостi Т-кштин) та функцiональному (порушення продукування штерлейгашв i клiтинно-опосередкованих ре-акцш). Деякi автори вважають, що стутнь порушення показникiв клiтинного iмунiтету залежить вiд клiнiчних особливостей переб^у хвороби [10, 25]. Показано, що в патогенезi АД роль ТЬн- та Th2-типiв нерiвноцiнна на рiзних етапах процесу - в гостру фазу на кл^инах пiдвищена експреая i-РНК 11_-13 (характерно для ТЬн-кштин), а в модуляцií хрошчно-го процесу важливша роль належить 11_-12. Вiдомо, що рiзнi субпопуляцií хелперних лiмфоцитiв суттево змiнюють свою активнють при АД [19]; велике значення надаеться також стану супресорно! популяци Т-лiмфоцитiв [6].
При АД, як i при iнших атотчних хворобах, знайдено пщвищення функцюнально1 активной не тiльки Т-, а i В-клiтин, що виявляеться в реак^ях бласттрансформацií, експресií активацiйних марке-рiв та активностi деяких ферментiв, що пояснюе п-перактивацiю гуморальноí ланки [2].
Отже, шшою важливою особливютю патогенезу АД е активацiя гуморального iмунiтету, наприклад,
виражене пперпродукування 1дЕ, патологiчне пщ-вищення концентраци сироваткових 1дМ та 1дО.
Наведет вище дат характеризуюсь особливостi системно' реакци iмунiтету в розвитку АД. Однак бтьш суттеве патогенетичне значення мае оцшка стану iмунокомпетентних структур шюри, причому iмунокомпетентнi клiтини шфи здiйснюють сво' функцп не як фасована тканина, а як рециркулюю^ клiтини. Лiмфоíднi клiтини шкiри мають специфiч-ний антиген О1_А, який визначае 1'хнш хомiнг та до-зволяе брати участь у формуванш локальних шюр-них реакцiй [24, 25]. Важливу роль у взаемоди кштин шюри та iмуноцитiв вiдiграють 11_, якi е найваж-ливiшими комунiкативними молекулами та реалiзу-ють iмунологiчний вплив на кштини дерми. Експре-сiя О1_А пщсилюеться пiд дiею 11_-12, ТОР-р та 1Ь-6. Бактерiальнi суперантигени за рахунок стимуляци 11_-12 сприяють експреси С1_А лiмфоцитами, а за рахунок макрофагальних 11_-1 та ТЫР-Е-селектину -ендотелюцитами. Пiдвищена експресiя Е-селектину та шших молекул адгези пiд дiею 11_-1 та ТЫР, а також активного транспорту лiмфоцитiв, еозинофiлiв i макрофагiв у вогнище ураження за рахунок дм хе-мокiнiв призводить до ушкодження кератиноцитiв при шюрному свербежi [14, 19].
Для розумшня патогенезу АД важливим е пи-тання про пусковi механiзми патолопчного процесу в шкiрi. Багато авторiв надають вирiшальне значення у ньому шдивщуальним алергенам, шдукую-чим 1дЕ- залежну вiдповiдь. При цьому суттева роль належить генетичним мехашзмам регуляци iмуно-генезу. Вщомо близько 20 гешв, пов'язаних з атопь чною схильнiстю. Посилено' уваги заслуговуе дтя-нка на 5 хромосомi (5р 31-33), яка мютить кластер генiв 11_-3, 11_-4, 11_-5 та ГМ-КСФ (цитокiни, притаман-ш Th2-профiлю). На всiх стадiях Ад Т-лiмфоцитарна iнфiльтрацiя та експресiя цитокЫв 2 типу 11_-4/11_-13 зберiгаються.
Проблеми патогенезу екземи як одного з най-поширешших алергодерматозiв найактуальнiшi в су-часнiй медицинi в цтому i в дерматологи зокрема. Пильна увага до ^е' проблеми обумовлена збть-шенням кiлькостi клiнiчних форм iз тяжким рециди-вуючим переб^ом, подовженням строкiв непраце-здатностi та збтьшенням кiлькостi випадкiв Ываль дизаци [9]. Попри успiхи у вивченш цього дерматозу питання етiологií та патогенезу ще остаточно не з'ясоваш.
При екземi запальний процес у шкiрi розвиваеть-ся пiд впливом окремо або комплексно дючих ендо-, екзогенних i автоiмунних факторiв. До таких факто-рiв належать, з одного боку, мюцево (контактно) дю-чi через шкiру хiмiчнi та бюлопчш речовини, що на-бувають антигенних властивостей, з шшого - антигены мiкробнi детермiнанти з осередюв хронiчноí ш-фекци (ЛОР-стрептококового ураження шюри та сли-зово' порожнини рота), що формуе полiвалентну алергiзацiю органiзму [1].
Останнiми роками в патогенезi екземи провiдна роль выводиться генетичнiй детермiнованостi, що визначае недостатнють iмунноí регуляци, порушення функцм нервово'' й ендокринно'' систем. У хворих зi справжньою екземою виявлена статистично вiрогiдна асоцiацiя з антигенами Н1_А, В22, В27 i ОW1, що дае
привiд вважати вказан антигени генетичними маркерами екземи [13].
Порушення iмунноí системи при екземi характери-зуються змЫами в Т-клiтиннiй гуморальнiй i фагоци-тарнiй ланках iмунiтету, що виявляеться вщносним i абсолютним зниженням рiвня Т- i В-лiмфоцитiв, недо-статнютю Т-хелперiв, пригнiченням функцiональноí активностi Т-супрес^в, рiзким зменшенням кiлькостi спонтанних i комплементарних нейтрофiльних грану-лоцитiв [4]. Дисiмуноглобулiнемiя виявляеться пщви-щенням рiвня 1дЕ та 1дО i зниженням рiвня 1дА та 1дМ [4]. За даними деяких авторiв [3], рiвень 1дА може пщ-вищуватися що, можливо, пов'язано з патолопчними процесами в слизових оболонках, а також може свщ-чити про патолопю органiв травного тракту.
Дисбаланс iмунноí системи при екземi визначаеть-ся рiзким зниженням продукування захисних антитт, особливо 1дА а також пригыченням функцiонального стану Т-лiмфоцитiв, що обумовлюе дисо^а^ю субпо-пуляцiй зi зменшенням кiлькостi Т-супресорiв, iз пщ-вищенням активаци тучних клiтин, що видтяють ме-дiатори запалення. При цьому пригшчуеться кiлерна субпопуляцiя Т^мфоци^в, збiльшуеться кiлькiсть ре-цепторiв до 11_-2 i значно пiдвищуеться концентра^я циркулюючих iмунних комплексiв, корелюючи з тяжкь стю перебiгу процесу i розповсюдженiстю шкiрних проявiв [4, 25].
Пщ впливом антигенно' активаци, насамперед Т-супресорiв, посилюеться клiтинний метаболiзм лiм-фоцитiв i макрофагiв, що призводить до збтьшення синтезу ц-АМФ i простагландинiв [3], а також до по-слаблення фагоцитарних властивостей макрофапв вiдносно антигену. Персистенцiя антигенного чинника збтьшуе кiлькiсть циркулюючих iмунних комплешв, якi осiдають на ендотели венул i недостатньо 'х фаго-цитують. Ушкодження ендотелю венул призводить, з одного боку, до гемокоагуляцмних порушень, з Ышого - до посилення проникност судин i розвитку набряку в сосочковому шарi дерми та епiдермiсi [3].
При екземi водночас розвиваються два процеси: актива^я гемокоагуляци i посилення пролiферативноí активностi штин сполучно' тканини [16]. Функцюна-льно i структурно розвиваеться гематотканинний блок, що призводить до переходу гостро' ^мунолопч-но') фази запалення в хрошчну на фонi персистенци антигену за наявност первинно' Т-супресорно' актив-ностi [17].
Такi змiни становлять собою комплекс спадково детермЫованих неспецифiчних та захисних iмунних реакцiй адаптивного характеру, спрямованих на роз-тзнавання й елiмiнацiю алергену [1].
Також при екземi пiдвищуеться рiвень глкозамЫо-глiканiв (ГАГ) практично у 5 разiв, особливо вмiст ни-зькосульфатованих ГАГ (здебтьшого гiалуроновоí кислоти) на стади мокнуття при тенденци до розпо-всюдження висипiв. У тяжких формах екземи на стади активних шычних проявiв спостерiгаеться пщвищен-ня рiвня фiбронектину плазми кровi, що не мае тенденци до зниження за досягнення позитивних клУч-них результа^в [15].
Велике значення в розвитку екземи мають функць ональн порушення в дiяльностi центрально' та вегетативно' нервово' систем, при цьому виявляються суттевi порушення бюелектрично!' активностi головного мозку в перюд загострення дерматозу: за помiрного
ступеня тяжкосл практично в уах хворих були умовно патолопчж типи електроенцефалограми (ЕеГ), за тяжкого переб^у хвороби - патолопчы [9]. Змши функ-цiонального стану вищих вегетативних цет^в при-зводять до вегетативно! дистонií.
Проте деякi дослщники визначають пiдвищений тонус парасимпатичного вщдту вегетативноí нерво-воí системи; на думку шших, у хворих молодого вку спостерiгаеться посилення функцп парасимпатичного вщдту вегетативно! нервовоí системи, а у хворих по-хилого вку - функцп симпатичного вiддiлу. У виник-неннi деяких форм екземи велике значення мають ушкодження периферичних нервiв. Порушення трофь ки, розлад Ынервацп можуть призводити до розвитку екземи у схильних оаб [9, 13].
При екземi встановлено рiзке порушення стану провiдних ланок нейроендокринно1 системи - глюко-кортикоíдноí та тиреоíдноí - з пiдвищенням рiвнiв АКТГ, кортизолу, ТТГ, трийодтиронiну. Тривалий пе-ребiг хвороби супроводжуеться дестабоза^ею в сис-темi гiпофiз - гонади - щитоподiбна залоза - наднир-ковi залози i виявляеться зниженням рiвня пролакти-ну, ТТГ, Т4,Т3, тестостерону, естрадiолу i пщвищен-ням умiсту прогестерону [4, 9].
Нин накопиченi данi про змшу продукци метаболь зму катехоламiнiв при екземк Результати дослiджень нейромедiаторiв хворих на екзему свщчать про знач-не пiдвищення рiвнiв адреналiну i норадреналiну. Зниження рiвня катехоламiнiв, виявлене у хворих iз хронiчною екземою, припиняе 1хню гальмiвну дiю на звтьнення медiаторiв алергiчного запалення, гщроль тичних ферментiв, сприяе пролiферацií штин епщер-мiсу, посиленню синтезу колагену, що може пщтриму-вати хрошчне запалення в шкiрi [22].
Одним iз важливих механiзмiв у патогенезi дерматозу е порушення стану центрального i репонар-ного кровооб^у. У хворих на екзему виявлений тю-ний зв'язок мiж патолопчними проявами екземи i тя-жкютю перебiгу гiпертонiчноí хвороби. Провiдне значення в розвитку екземи надають порушенням внут-ршньовогнищевого кровообiгу. При хрошчшй екземi порушення шкiрного каптярного кровообiгу виявля-ються у виглядi застiйного (53,7% хворих) i спастич-ного (15% хворих) синдромiв [9]. Компонентами запального процесу на мiкроструктурному рiвнi е гемо-коагуляцшж (внутрiшньосудиннi) порушення, якi при екземi виявляються зсувом у бiк пперкоагуляци з те-нденцiею до активацп тромбоцитогенезу i схильнiстю до тромбозiв [16].
При алергодерматозах вiдбуваються порушення спектра жирних кислот сироватки кровк Вщомост про стан жирнокислотного стану кровi при екземi мають суперечливий характер. За даними одних авторiв, спостер^аеться знижений рiвень лауриновоí й особливо арахщоново1, а також ейкозотрiеновоí, ейкозодь еновоí i дереватовбегеново! жирних кислот. Поряд iз цим указують на пщвищення концентрацп мiритино-воí, пальмiтиновоí та стеариновоí кислот [12].
Стввщношення суми насичених жирних кислот до суми ненасичених статистично вiрогiдно бтьше, нiж у оаб контрольноí групи [12]. Деякi автори вказують на збтьшення суми ненасичених i полiненасичених жирних кислот i зменшення суми насичених жирних кислот у сироватц кров^ при цьому характернi повна вщ-сутнiсть арахiдоновоí кислоти i значне зниження вмю-
ту стеариновоТ, олеТновоТ жирних кислот. У той же час у плазмм кровi визначаеться пiдвищений умiст насичених жирних кислот, а вмют ненасичених жирних кислот знижений [12, 14, 15].
Деяк жиры кислоти, зокрема арахщонова, е пер-винною субстан^ею для синтезу ейкозаноТдiв, якi впливають на розвиток запальних реакцiй шгари. До-статньо вивчена роль метаболтв циклооксигеназного шляху перетворення арахiдоновоТ кислоти - простаг-ландинiв, тромбоксану i вторинних месенджерiв - ци-кгмчних нуклеотидiв у розвитку запальних реакцм шкь ри й алергiчноТ реактивность Проте залишаеться не-достатньо вивченим Ыший шлях перетворення арахь доновоТ кислоти - лiпооксигеназний, який призводить до утворення лейкотрiенiв - стимуляторiв фагоцитозу.
Лiтература
1. Антоньев А. А. Об общепатологических закономерностях патогенеза аллергических дерматозов /А. А. Антоньев,
B. Н. Прохоренков //Вестник дерматологии и венерологии. - 1995. - № 2. - С. 20-22.
2. Бережная Н. М. В-лимфоциты и патогенез атопических заболеваний /Н. М. Бережная //Intern. J. Immunorehab. -1997. - Vol. 6. - P. 101-108.
3. Буянова О. В. Мiкроциркуляторне русло людини в онто-генезi та при хроычних дерматозах /О. В. Буянова, О. Д. Александрук, С. М. Гринюк [та Ы.] //Галицький ль карський вюник. - 2003. - № 2. - С. 34-36.
4. Дегтяр Ю. С. Особенности гормонального статуса у больных экземой и другими дерматозами в условиях Севера /Ю. С. Дегтяр, Л. К. Добродеева //Вестник дерматологии и венерологии. - 2000. - № 5. - С. 50.
5. Ильина Н.И. Эпидемия аллергии - В чем причи-ны?/Н. И. Ильина //Российский аллергологический журнал. - 2004. - № 1. - С. 13-16.
6. Калюжная Л. Д. Влияние вилозена на слущивание антигенных детерминант ТЗ+, Т8+, Т10+ в эуглобулиновой фракции сывороточных белков больных атопическим дерматитом /Л. Д. Калюжная, И. А. Безвершенко, М. Г. Бойко //Вестник дерматологии и венерологии. -1994. - № 3. - С. 20-22.
7. Клименко В.А. Клшко-патогенетичы особливост та об-фунтування терапп атотчного дерматиту у дтей: авто-реф. дис. на здобуття вченого ступеня канд. мед. наук : спец. 14.01.29 /В. А. Клименко. - Харш, 2009. - 36 с.
8. Ковнеристый А. Е. Динамика показателей биоэлектрической активности головного мозга у больных хронической экземой под влиянием низкочастотной магнитотерапии /А. Е. Ковнеристый //Архив клинической и экспериментальной медицины. - 1998. - № 7(2). - С. 18-22.
9. Ковнеристый А. Е. Патогенетическое значение нарушений функционального состояния сосудов кожи при хронической экземе /А. Е. Ковнеристый //Журнал дерматологии и венерологии. - 1998. - № 1(5). - С. 34-35.
10. Кунгуров Н. В. Иммунологические аспекты атопического дерматита /Н. В. Кунгуров //Вестник дерматологии и венерологии. - 1999. - № 3. - С. 14-17.
11. Ласица О. И. Атопический марш у детей. Перспектива профилактики и прогноза /О. И. Ласица //Кл^чна iмуно-лопя. Алерголопя. 1нфектолопя. - 2006. - № 1 (01). -
C. 12-48.
12. Логунов В. П. Уровень арахидоновой кислоты и соотношение насыщенных и жирных ненасыщенных высших кислот у больных некоторыми дерматозами /В. П. Логунов, С. А. Мазхар //Вестник дерматологии и венерологии. - 1991. - № 12. - С. 11-13.
13. Самцов В. И. О неврогенном патогенезе экземы /В. И. Самцов //Вестник дерматологии и венерологии. -1990. - № 3. - С. 25-26.
14. Солошенко Э. Н. Аспекты аллергических заболеваний кожи в Украине: итоги и перспективы /Э. Н. Солошенко //Дерматолопя та венеролопя. - 2004. - № 2(24). -С. 39-45.
15. Хазизов И. Е. Об уровне фибронектина плазмы крови при тяжёлых формах экземы, атопического дерматита и
псориаза /И. Е. Хазизов, М. Н. Пасхина //Вестник дерматологии и венерологии. - 1992. - № 7. - С. 12-16.
16. Хазизов И. С. Общепатологический подход к проблеме патогенеза экземы и экземоподобных состояний /И. С. Хазизов, О. К. Шапошников //Вестник дерматологии и венерологии. - 1991. - № 6. - С. 4-8.
17. Хаитов М. Р. Препараты микробного происхождения в модуляции иммунного ответа при аллергических заболеваниях /М.Р. Хаитов //Современная педиатрия. - 2009. - № 1(23). - С. 38-41.
18. Bohme M. Family history and risk of atopic dermatitis in children /M. Bohme, M. Wickman, N. S. Lennart [et al.] //Clin. Exp. Allergy - 2003. - Vol. 33. - P. 1226-1231.
19. Cookson W. O. Genetic and epigenetic of atopic dermatitis // 4-th International Symposium on Atopic Dermatitis / W. O. Cookson. - Arcachon. (France), 2005. - P. 8.
20. Cooper K.D. Atopic dermatitis: recent trends in pathogenesis and therapy /K. D. Cooper //Invest. Dermatol. - 1994. -Vol. 102, № 1. - P. 128-137.
21. Haagerup A. Atopic dermatitis - a total genome-scan for susceptibility genes /A. Haagerup, T. Bjerke, P. O. Schiotz [et al.] //Acta Derm. Venereol. - 2004. - Vol. 84. -P. 346-352.
22. Lin Y. Higher Bcl-2 levels decrease staphylococcal superan-tigen-induced apoptosis of CD4+ T cells in atopic dermatitis /Y. Lin, C. Wang, J. Lee [et al.] //Allergy. - 2007. - Vol. 62, № 5. - P. 520-526.
23. Mossman T.R. Two types of murine helper T cell clone. I. Definition according to profiles of lymphokine activities and secreted proteines /T. R. Mossman, H. Cherwinski, M. W. Bond [et al.] //J. Immunol. - 1986. - Vol. 136. -P. 2348-2357.
24. Romagniani S. Immunologic influences on allergy and the Th1/Th2 balance /S. Romagniani //J. Allergy. Clin. Immunol. - 2004. - Vol. 113. - P. 395-400.
25. Schulz-Larsen F. Epidemiology and pathogenesis of atopic dermatitis /F. Schulz-Larsen, J. M. Hanifin //J. Immunol. Allergy Clin. North. Am. - 2002. - Vol. 22, № 4. - P. 1-24.
Summary
MODERN ASPECTS IMMUNOPATHOGENESIS OF CHILD'S ALLERGIC DERMATITIS K. E. Isheikin
Key words: allergic dermatitis, atopic dermatitis, child's eczema, immunopathogenesis
There are present modern looks of scientists on immunopathogenesis development of allergic dermatitis in the articles. Features of pathogenesis of atopic dermatitis and child's eczema has been analysed in details. It is marked, that the important feature of pathogenesis of Afl is activation of humoral immunity, for example, expressed hyperproducting of IgE, pathological increasing of concentration of serum IgM and IgG. It is shown that role types of Th1 - and Th2_ unequivalent on the different stages of process - in a sharp phase on the cells is increased of expression i_RNA of IL_13 (characteristically for Th1_ cells), but in modulation of chronic process a major role belongs IL_12. In pathogenesis of eczema a leading role is taken for genetic determination, that determines insufficiency of the immune adjusting, violation of functions of the nervous and endocrine systems.
Higher State Educational Establishment of Ukraine "Ukrainian Medical Stomatological Academy", Poltava
Mamepian Hadiumoe do pedaKuil 07.05.2012p.
