CC BY
24
УДК 316.344.7
DOI 10.21564/2075-7190.43.188022
Гузъман Олена Анатоливна, кандидат соцюлопчних наук, доцент, практичний психолог сощально-психолопчно'1 лабораторп Нащонального
юридичного ушверситету ¿меш Ярослава Мудрого, м. Харю в, Украша e-mail: guzmanelenal971 @gmail.com ORCID Ш 0000-0002-1694-0131
Carina Гашш-Марш Миколагвна, кандидат соцюлопчних наук, доцент, провщний фах1вець i3 сощальноУ робота сощально-исихолопчно'1 лабораторп Нащонального юридичного ушверситету ¿меш Ярослава Мудрого, м. Харюв, Украша e-mail: annsapikl980@gmail.com ORCID Ш 0000-0002-5897-4276
СТИГМАТИЗАЦ1Я СУ1ЦИДАЛЬН01 ПОВЕД1НКИ ЯК СОЦЮКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН
В cmammi розглядаютъся теоретичт питания стигматнзсщи сущидентгв та сущидальноТ поведтки у сустлъствт; основт виды, мехатзми та насл1дки стигма-тизаци. Також представлен! результаты тлотного соц1олог1чного дослгдження за допомогою метода глибинного ¡нтерв 'ю з сущидентами, яю не малы псгтатрично-го статусу. Охарактеризован! основт emueoei на сущидалъну поведтку фактори, найбшыи поширет виды стигматизаци сущидальноТ поведтки з боку соц1алъного оточення. Запропоновано основт напрямки дестигматизаци сущидентгв на макро-, мезо- та мтросощалънихргвнях.
КлючоеЛ слова: сущид, сущидалъна поведтка, сущидент, стигматизаг^я, дес-тигматизагря.
Постановка проблема. За даними ВООЗ кожш 40 секунд одна людина добровшьно ¡де з життя. Щороку вщ сущиду гине вщ 800 тисяч до 1 мшьйо-на людей, що складае приблизно 16 oci6 на 100 тис. населения. При цьому бшышсть сущиденпв належить до вшово'1 групи вщ 15 до 44 роюв. В Укра-1ш протягом останнього десятилптя спостерюалась тенденщя до зменшення кшькосп самогубств (з 29,6 випадюв на 100 тис. населения у 2000 р. до 18-19 у 2010). Але за останш роки кшьюсть сущщцв знову збшыпилась i перевищуе 20 самогубств на 100 тис. населения. Державна служба статистики надае на-ступш даш: у 2016 р. 7,5 тис. украшщв (з них - 6 тис. чоловЫв) шиши до-
158
О Гузьман О. А., Саппа Г.-М. М„ 2019
бровшьно з життя, у 2017 р. - 6,5 тисяч, у 2018 з ачня по жовтень - бшыпе 5,4 тисяч. Проте систематичних наукових дослщжень щодо чинншав, яю впливають на зростання р1вня сущщцв в украшському суспшьст за останш роки не мае.
Переважно латентний характер такого явища як сущидальна поведшка значно обмежуе можливосп його систематичного сощолопчного досшджен-ня. Загальновщом1 статистичш даш щодо кшькосп сущщцв, статевовшових характеристик су'щиденпв у суспшьст е лише «верх1вкою айсбергу» цього сощокультурного феномену. Стигматизащя су'щиденпв, безумовно, впливае на латентшсть процеав у цш груш та обмежуе можливють цшеспрямованого впливу на не! з боку суспшьства. Тому дослщження стигматизащ! сущидально! поведшки як сощокультурного феномену дозволить розширити науков1 уявлення про сутшсть явища та вказати основш напрями зд1йснення сощаль-ного контролю щодо сущидально! повед1нки.
Ааал'и останшх доспгдженъ I публтацш. На сьогодшшшй день суттевий науковий доробок з проблематики сущидальносп сформований фах1вцями з сощологи, психолоп'1 та псюаатрп. Широков!домими е пращ А. Г. Амбру-мово'1, М О. Бердяева, Б. Бонгара, Т. М. Вшьямса, Д. Де Лео, Л. Джеймса, Е. Дюркгайма, I. О. Погодша, Г. Салл1ван, В. В. Слуцького, П. О. Сорокша, Г. В. Старшенбаума, О. В. Тимченка, О. О. Хаустово!, В. В. Хведчука, Г. Ш. Чхварт1швш, Л. М. Шестопалово'1, В. В. Шкуро, Е. Шнейдмана, Д. Юма та шших фах1вщв гумаштарних наук [1-29]. Актуальшсть вивчення феномена сущидально! поведшки, а зокрема,!! профшактики, не викликае питань. На даний час у рамках цього мульпдисциплшарного напряму проведена низка дослщжень, присвячених анал1зу функщонування територ1альних су!-цидолопчних служб 1 вивченню проблем, з якими вони стикаються; превен-цп су!цидально! повед1нки; стигматизащ! су!цидент1в; можливостей сусшль-ства й держав них у станов щодо дестигматизацп су!цидент1в [30-35].
Разом з цим слщ зазначити, що в суспшьста продовжуе ¡с ну ват и негатив-не ставлення до су!циден'пв 1 установ, що надають !м кризову допомогу, 1 ця стигматизащя е одшею з перешкод ефективно! превенцп су!цид1в [32]. Це, обумовлене недостатшм вивченням сощального сприйняття су!цид1в та проблематики стигматизащ! в сущидологп, що вказуе на необхщшсть бшып у важного !х досл1дження [36-41].
Тому метою даного досшдження е вивчення прояв1в сощального пре-сингу та стигматизащ! сущидента для розробки заход1в з !х попередження та подолання.
Виклад основного материшу. Стигматизащя - негативне видшення сус-шльством шдивща (або сощально! групи) за певною ознакою з наступним стереотипним набором сощальних реакщй на цього шдивща (або представ-
ниюв сощально! групи). Для стигматизацп мають значения не стшьки характеристики шдивща, скшьки ¡сторично усталеш в конкретному суспшьста забобони, щеологеми, яю засвоюються в процеа сощального розвитку людей 1 стають частиною 1хнього св1тогляду. Тому теор1я стигматизацп оперуе трьо-ма основними поняттями: стигма, упередження, дискримшащя [42, с. 156— 158]. Упередження вщображае готовшсть людей д1яти позитивним або не-гативним чином стосовно об'екта упередження без дослщження того, чи наявш яюсь шдстави для такоТ поведшки. В процеа стигматизацп трапля-ються й таю явища як самостигматизащя та рольове поглинання. Люди, яким суспшьство схильне чшляти певш ярлики, нерщко сам1 приймають нав'язаний стереотип свого становища. Внаслщок цього вони адаптуються до вщведеноТ 1м рол1, стають залежними вщ впливу (або допомоги) шших, що призводить до сощального вщчуження й посилення сощально! дезадаптацп [43].
Кримшологи Е. Лемерт 1 Г. Беккер вказували: якщо людину ва ощнюють негативно, то вона втрачае багато чого з того позитивного, що е в кожного з нас. Негативш ощнки мають дв1 сторони: вони втримують вщ антигромад-ських вчинюв, але при некоректному застосуванш (Ф. Танненбаум називае цей процес надм1рною драматизащею зла) можуть ¿шщювати кримшал1защю особистосп [44-45].
Е. Гофман докладно розглядае мехашзм стигми й вводить для цього по-няття в1ртуально'1 й сощально! щентичностг Сощальш очжування, яю ста-новлять основу в1ртуально'1 сощально! щентичносп, е своерщними гарантами норми, що вщповщають встановленим правилам 1 порядкам. У випадку, коли актуальна сощальна щентичнють виходить за рамки в1ртуальних очжувань, вступае в д1ю мехашзм стигми, тобто сусгпльство приписуе особистосп негативш властивосп 1 стосовно не! вщбуваються певш сощальш ритуальш дп (вщкидання, таврування, насильство й ш.) Процес стигматизацп й процес дп ритуал1в е взаемоконструктивними, тобто стигматизащя, з одного боку, е наслщком ритуал ¡в, спрямованих на встановлення зв'язив усередиш сшвто-вариства по типу «свш - шший», а, з другого боку, багато ритуал ¡в форму-ються в процеа стигматизацп як мехашзм покарання за вщхилення вщ норми. Стигма веде до сощального виключення шдивща й у цьому сена виступае як мехашзм збереження деяких сощальних мереж 1 пов'язаноТ з ними сощально! структури.
Ид впливом сощуму (зовшшньо! стигми) паралельно формуеться внут-р1шня стигма, що е результатом рефлекси шдивща або, у термшологп Е. Гофмана, актора, 1 формуе в нього самосприйняття як ноая цих якостей. Внут-р\ шня стигма може проявлятися як вщчуття власноТ знедоленосп, неповно-щнносп, безпорадносп й приводити до втрати контролю над свош життям, до нездатносп встановлювати й розвивати сощальш контакта. Дшчи одно-
часно, зовшшня й внутр1шня стигми найчаспше ведуть до руйшвних пси-х1чних 1 сощальних наслщюв, оскшьки негативне сприйняття шшими шд-силюеться негативним самосприйняттям. Як правило, стигматизащя пов'язана з процесом девальвацп особистосп й неминуче веде до р1зних форм дис-кримшацп, що, в рейт решт, приводить до того, що людина щентифшуеть-ся винятково як носш певних якостей (найчаспше негативних). У цьому й полягае сощальна небезпека стигматизацп, так як «затаврований» адапту-еться до вщведено! йому рол1 (правопорушника, неслуха, невиправного тощо), стае залежним вщ впливу (або допомоги) шших, що призводить до сощального вщчуження й посилення сощально! дезадаптацп [46].
За даними Натал1 Окат та п колег ¡снують факти, що вказують на зв'язок м1ж стигматизащею та сущидальною поведшкою. Було встановлено, що серед оаб, яи страждають на псюачш розлади, стигматизащя е чинником, що сприяе розвитку сущидальних думок. «Суспшьне тавро» псюачного розладу негативно впливае на шдивща та багато в чому залежить вщ того, чи була людина названа в суспшьста «псюачно хворою» [47].
За результатами дослщження В. В. Руженково!1 В. О. Руженкова встановлено, що сощальна стигматизащя сущиденпв з непсихотичними розладами переважае в мшросощальному оточенш - майже 40% випадюв серед досль джених пов'язаш з проявами недов1ри, осуду, посиленням контролю та зне-вагою. Стигматизуюче ставлення характерно й для 36% близьких друз1в. Виявлено також високий р1вень самостигматизацп сущиденпв (вщ 40 до 58%) у виробничш сфер1, що проявляеться в заборош на професп в галуз1 медици-ни, судово-слщчих оргашв [38]. Кр1м цього, особи, яи здшснили спроби самогубства, шдпадають шд суспшьну обструкщю, що мае давню ¡сторш ще з чаав релшйно! дискримшацп [48-49].
Ид час отримання псих1атричноТ допомоги сущиденти стикаються з па-терналютським ставленням медичного персоналу, зневажливим або ппопро-тективним - з боку члешв <лм'1, а також з сощальними обмеженнями в реа-л1защ! власних громадянських прав [36]. Неприйняття псиично хворих сущиденпв, упереджене ставлення до них завдають додаткових страждань, перешкоджають штеграцп в сусшльне життя, попршують сощальну адапта-щю, що негативно впливае на яисть 1хнього життя [40-41; 50]. Негативш психолопчш, емощйш та сощальш наслщки самогубства переслщують рщ-них, знайомих та колег сущидента. Таю особи гостро переживають бшь вщ втрати, схильш до розвитку депресп та посттравматичного стресового розладу; кр1м того, переживания горя посилюеться д1ею тавра, яке позбавляе необхщно! шдтримки з боку оточуючих [51]. 3 огляду на ¡снуючий у сусшль-сга м1ф про те, що самогубство може ско1ти лише людина з псюачними розладами, результата псииатричних дослщжень можуть характеризувати
загальш тенденцп у ставленш сусшльства до людей, яи позбавляють себе життя.
Методология нашого дослщження проблем стигматизацп су'щиденпв по-будована на яюсних методах збирання та анал1зу шформацп. Були опиташ кшенти Центру логопедп та психологи (м. Харюв) та Харивського обласно-го центру сощальних служб для ам'Т, д1тей та молодо яю мали досвщ звер-нення за допомогою до психолога. Серед опитаних немае людей з псюаатрич-ним статусом. 1нтерв'ювання проводилось з кв1тня по серпень 2019 р. за згодою кшенпв. В опитуванш взяли участь 23 респондента (13 жшок, 10 чо-ловшв) вшом вщ 18 до 35 роюв включно, бшышсть з них (17 з 23) - вшом вщ 18 до 26. Серед опитаних середню шкшьну осв1ту мають 2 жшки та 1 чо-лов1к, середню спещальну осв1ту - 2 жшки, незакшчену вищу - 3 жшки та 4 чоловши, вищу осв1ту - 6 ж1нок та 5 чоловЫв.
Розпод1л респондент! в за амейним статусом зд1йснювався нами за крите-р1ем - одружеш або проживають разом бшыпе одного року. Виб1р критер1ю базувався на переконанш, що здатшсть будувати тривал1 вщносини та мож-лив1сть отримання емощйно! шдтримки в1д ¡ншоТ людини (яка не е членом батыавсько! родини) виступае важливою умовою антисуТцидальноТ поведш-ки. 8 з опитаних жшок та 4 чоловжи зазначили в1дсутшсть в 1хньому жито довготривалого досвщу близьких стосунк1в. 3 огляду на те, що гендерш стереотипи вимагають вщ ж1нок, перш за все, виконання рол1 «дружини» та «матерЬ>, нереал1зовашсть у цих сферах може виступати важелем сущидаль-но'1 поведшки. У чолов1юв, навпаки, с1мейний статус не е прюритетним у ви-значенш життевого усшху, тому вони спроможш ¡гнорувати його без суттевих психолопчних насл1дюв для себе.
Слщ зазначити, що 19 з 23 опитаних вказали на вщсутшсть т1сних емо-щйних контакт! в з батьками. Чолов1ки у 7 випадках з 10 шдкреслюють недо-статшсть прояв1в любов1, шдтримки з боку матерь Наприклад, характерш висловлювання: «вона завжди казала, що меш треба схуднути», «як меш щось потр1бно було, вона одразу «погано» почувала себе», «мати завжди була на робоп, я п майже не бачив», «я школи ш про що не розповщав матера вона про мое життя шчого не знала», «ми не сварились, але й школи! «по душам» не сшлкувались».
У 5 з 13 жшок вщносини з батьком мали негативний емощйний окрас: «я боялась батька», «батько мене не любив, вш завжди мр1яв про сина», «ми з ним ненавидши один одного». Ще у 4 жшок батько зловживав алкоголем, не придшяв достатньоТ уваги власшй дитиш: «не пам'ятаю його тверезим», «вш завжди був вщсутшм». В щлому 18 респонденпв (10 ж1нок та 8 чоловь юв) св1дчать про конфл1ктш стосунки 1шж батьками. Част1 сварки, непорозу-м1ння, взаемн1 образи \ претензп - атрибути дитинства опитаних: «вони за-
вжди лаялись м1ж собою, до мене шякого дша не було», «я була майже виевнена в дитинста, що я - не 1хня рщна дочка», «мр1яв лише про те, що колись я шду з цього дому 1 не схочу повертатись», «я була не шщлбна батькам, мене виховувала бабуся».
Частина опитаних (6 жшок та 5 чоловшв) свщчать про наявшсть в бать-ивських родинах ф1зичного 1 психолопчного насильства щодо них. Одна жшка вказала на неодноразов1 факти сексуального домагання з боку батька: «Коли матер1 не було в дома, батько завжди це робив. Я тод1 не розумша, мала була. Пот1м розповщала мам1, але вона не пов1рила. Я намагалась не залиша-тись з батьком наодинщ». Респондентка впевнена, що взаемовщносини з батьком вплинули на и негативне ставлення до чоловшв взагалг
Переважна бшышсть опитаних (19 з 23) вважають, що не отримували суттево! емощйно! шдтримки шд час перебування в трупах однол1тюв. Як чоловши, так 1 жшки мали обмежеш контакта в школ11 поза нею: «з ними не було про що поговорити», «наш клас був не дружний», «з1 мною шхто не хот1в дружити» - найтипов1ии висловлювання респонденпв про стосунки з однокласниками. Лише одна жшка вважае, що в клаа и ненавидши, але при цьому не може навести жодного приклада такого ставлення.
Спроба позбавити себе життя не завжди пов'язана з наявшстю певних провокатор!в. Лише 4 з 23 респонденпв говорять про вплив конкретних подш на формування сущидальних думок. «Ксля смерт1 бабуа я зрозумша, що на цьому свт не залишилось жодно! людини, якш я була б потр1бна» (жшка 18 роюв). Саме у ще! д1вчини теля сварки з мапр'ю та и ошв «I що, до кого поб1жиш жалуйся?» виникла ч1тка думка про самогубство, вона почала оби-рати споаб уходу з життя.
До першо! спроби у 8 ж1нок та 4 чоловшв були самопошкодження (по-р\зи р1зних частин тша, роздряпування ышри, прижигания), яю розпочинались ще у ранньому шдштковому вщг Наслщки таких дш приховувались вщ оточена. У вщповщь на питания «Що спонукало до завдання соб1 ушкоджень?» респондента розповщають про наявшсть тяжкого емощйно-негативного стану, подолати який вони не могли. Нанесения ф1зичного ушкодження приносило тимчасове полегшення. В 2 випадках жшки-респонденти зазначають, що реакщя батьюв була «дуже бурхливою». Одна жшка згадуе: «Меш тод1 було 12 роив. Наближались новор1чш свята, але настрш був зовам не свят-ковим. Дуже дратувало те, що люди навколо весел1, купують подарунки. Я ч1тко вщчувала, що шкому не потр1бна... Коли мати побачила слщи пор1з1в на руках, дуже сильно кричала на мене, звинувачувала у всьому, ображала, пот1м вибачалась, плакала. В рейт решт пригрозила, що вщведе мене до «психушки». Я тод1 злякалась. А попм подумала про те, що за останш роки мати майже вперше звернула на мене увагу». В наведешй ¡стори простежу-
еться мехашзм формування внутр1шньоТ стигми респондента у вщповщь на зовшшне стнгматування з боку батьюв. Показовим також е те, що випадки самопошкоджень у ще'Т жшки повторювались ще трич1 до моменту спроби позбавити себе життя. Таким чином у вщповщь на д1ю стигми поведшка людини набувае усталеносп. Важливим е не стшьки те, що дп самопошкоджень продовжуються, скшьки наявшсть у респонденпв страху осуду та прагнення полегшити внутр1шш страждання одночасно. Такий когштивний дисонанс призводить до непередбачуваносп власних дш, некерованосп по-ведшки в емощйно напружених ситуащях.
У 19 опитаних не спостер1гаеться 1пткого зв'язку м1ж конкретними жит-тевими под1ями та спробою самогубства: «Я давно вже над цим замислював-ся, але меш не вистачало смшивосп. А може ще на щось сшдавався. Проте час спливав, а в жита шчого не змшювалося».
Таким чином, вже на еташ шлотного досшдження доводиться стикатися з насшдками стигматизаци суТцидальноТ поведшки в суспшьст: обмеження у визначенш виб1рковоТ сукупносп, тому що генеральна сукупшсть - пере-важно латентна.
Омейна атмосфера в родинах опитаних у бшыпосп випадюв характеризуемся наявшстю емощйно-негативних стосунюв з батьками, частих кон-флштних ситуацш, вщсутшстю емоцшноТ шдтримки. I це слщ вважати одним з важел1в формування мехашзму самостигматизацп су'Тциденпв: вщсутшсть емощйного контакту, вщсутшсть можливосп звернутись за емощйною шд-тримкою до близьких людей, знещнювання внутр1шшх переживань дитини в подалыпому робить людину бшып пщдатливою щодо впливу зовшшньо'Т стигматизаци суТцидальноТ поведшки.
Характерна риса опитаних - нездатшсть шдтримувати довготривал1 вза-емовщносини з однол1тками, вщсутшсть близьких друз1в. Така тенденщя вперше з'являеться в родинному кол1, пот1м збершаеться бшьш-менш про-тягом дорослого життя.
Мотиви скоення першо'Т спроби самогубства респондентами, як правило, не пов'язаш з конкретними под1ями. Найтипов1ший сценарш - вщсутшсть емоцшноТ шдтримки з боку батьюв у дитинста, нездатшсть будувати трива-л1 дружш стосунки з однол1тками, негативне ставлення до себе, невмшня звертатись за емощйною шдтримкою та приймати ТТ вщ шших людей, част-кова ¡золящя вщ мшросощального середовища.
Серед прояв1в стигматизаци найпоширешшими виявились осуд (20 з 23) та посилення контролю (18 з 23). Саме щ види характерш для ставлена чле-шв родини Т близьких друз1в респонденпв. Якщо шформащя про факт скоення спроби самогубства стае вщомим бшьш широкому сощальному оточен-
ню (однокласники, одногрупники, колеги), найпоширешша форма стиг-матицп - недов1ра (12 з 12 випадив).
Висновки. Найбшып значунц насшдки стигматизацп сущидально! пове-дшки - латентшсть цього сощального явища, обмежеш можливосп в отри-манш ирофесшно! допомоги сущидентами, стихшний характер профшактич-но'1 д1яльносп з попередження самогубств серед р1зних груп населения. Надання квал1ф1ковано! ирофесшно! допомоги людям, яи потрапляють до групи сущидального ризику, е необхщною умовою запоб1гання розповсю-дженню даного виду дев1антно! поведшки в р1зних сощальних групах. Але саме через острах опршподнення шформацп велика кшыасть су'щиденпв не звертаються до спещал1спв.
Напрямки д1яльносп з попередження сущидально! поведшки серед молодо на макросощальному р1вш - створення едино! державно! програми з дес-тигматизацп су'щиденпв та психологично! допомоги; на мезор1вш - втшення в закладах осв1ти иол1тики вщносно здоров'я 1 особистюного розвитку учшв-сько! та студентсько! молод1 та формування позитивного кшмату в ЗОШ 1 ЗВО; на мшрор1вш - формування у школяр1в у ироцеа навчання 1 вихован-ня власних установок, потреб 1 значущо! мотивацп на дотримання норм 1 правил здорового способу життя, що буде знаходити схвалення 1 шдтримку у <лм'11 серед однолтав (психолопчш умови).
Отже, низка ас поел в ироблеми стигматизацп су'щиденпв вимагае подаль-шого опрацювання 1 проведения бшып глибоких досшджень. В щлому став-лення до оаб, яю вчинили сущидальну сиробу, в суспшьста иродовжуе но-сити «негативний» вщтшок, особливо до людей, яи не е близькими або родичами.
Л1ТЕРАТУРА
1. Амбрумова А. Г. Предупреждение самоубийств. Москва: Изд-во Академии МВД СССР, 1980. 164 с.
2. Амбрумова А. Г. Социально-психологическая дезадаптация личности и профилактика суицида. Вопросы психологии. 1981. №4. С. 91-102.
3. Амбрумова А. Г. Семейная диагностика и профилактика суицидального поведения. Проблемы профилактики и реабилитации е сугщидологи: Сб. науч. труд. Москва, 1984. С. 62-77.
4. Бердяев Н. А. О самоубийстве. Психологический этюд. Москва: Изд-во МГУ. 1992. 342 с.
5. Дюркгейм Э. Самоубийство: социологический этюд / Пер. с фр. с сокр.; Под ред. В. А. Базарова. Москва: Мысль, 1994. 399 с.
6. Погодин И. А. Суицидальное поведение: психологические аспекты: учебное пособие. Москва: Флинта : Московский психолого-социальный ин-т, 2008. 330, [1] с.
7. Сорокин П. А. Самоубийство, как общественное явление. Рига: Наука и жизнь. 1913.48 с.
8. Старшенбаум Г. В. Суицидология и кризисная психотерапия. Москва: Когито-Центр, 2005. 375 с.
9. Тимченко О. В. СтруктурасуТцидальноТ поведшки. HayKoei зстпскп Харювсъкого етсъкоеого ymeepciimemv. Согральна фиосос[пя, педагогжа, психологгя. Харюв: ХВУ. 2001. Вип. IX. С. 143 -146.
10. Чхартишвили Г. Ш. Писатель и самоубивство: в 2-х кн. Кн. 1. Москва: Захаров. 2010. 464 с.
11. Шестопалова Л. М. Самогубство як явище: науковий нарис. Кшв: НАВСУ. 2000. 60 с.
12. Шкуро В. В. Сущидальшсть в Укра1ш: кримшолопчна характеристика та протщця: мо но граф ¡я / За наук. ред. д-ра юрид наук., доцента Ю. В. Орлова. Харюв: Панов, 2017. 262 с.
13. Шнэйдман Э. Душа самоубийцы / Пер. с англ. Москва: Смысл, 2001. 325 с.
14. ХаустоваО. О. СамогубстватапобутовасмертшстьвУкрашг шдсумки 2012 року. Укратський вгсннк психоневрологи. 2013. Вип. 21. Т. 4 (77). С. 12-18.
15. Хаустова О. О. Су1цид: сучасш шдходи до профшактики. Jliiai Укрспнн. 2013. №1 (167). С. 89-94.
16. Юм Д. О самоубийстве. Москва: Канон, 1996. 318 с.
17. Campbell D., Hale R. Working in the dark: understanding the pre-suicide state of mind. London; New York: Routledge, Taylor & Francis Group, 2017. x, 119 p.
18. Cartlidge C. Teens and suicide. San Diego, CA: Reference Point Press, 2017. 80 p.
19. Cross T. L., Cross J. R. Suicide among gifted children and adolescents: understanding the suicidal mind. Second edition. Waco, Texas: Prufrock Press Inc., 2018. xv, 139 p.
20. Evidence-based treatment approaches for suicidal adolescents: translating science into practice / edited by Michele Berk. Washington, D. C.: American Psychiatric Association Publishing, 2019. xv, 347 p.
21. Freedenthal S. Helping the suicidal person: tips and techniques for professionals. New York: Routledge, Taylor & Francis Group, 2018. xiv, 273 p.
22. Goldsmith C. Understanding suicide: a national epidemic. Minneapolis: Twenty-First Century Books, 2017. 112 p.
23. Handbook of military and veteran suicide: assessment, treatment, and prevention / edited by Bruce Bongar, Glenn Sullivan, Larry James. Oxford; New York: Oxford University Press, 2017. xiii, 268 p.
24. Hibbins J. Suicide prevention techniques: how a suicide crisis service saves lives. London; Philadelphia: Jessica Kingsley Publishers, 2019. 144 p.
25. Marson S. M. Elder suicide: Durkhcim's vision. Washington, DC: NASW Press, 2019. xiii, 169 p.
26. Meyer C.L., Irani T.H, Hermes K.A., Yung B. Explaining suicide: patterns, motivations, and what notes reveal. London, United Kingdom; San Diego, California: Elsevier/Academic Press, 2017. xxv, 262 p.
27. Resources for suicide prevention: bridging research and practice / edited by Diego De Leo, Vita Postuvan. Toronto: Hogrefe Publishing, 2017. vi, 158 p.
28. Suicide information for teens: health tips about suicide causes and prevention including facts about depression, risk factors, getting help, survivor support, and more. Third edition. Detroit, MI: Omnigraphics, 2017. xii, 329 p.
29. Williams Т. M. Teenage suicide notes: an ethnography of self-harm. New York: Columbia University Press, 2017. xxxii, 254 p.
30. Антонова A.A., Бачило E.B., Барыльник Ю.Б. Факторы риска развития суицидального поведения. Саратовский научно-медицинский журнал. 2012. Т. 8. №2. С.403-409.
31. Барыльник Ю.Б., Бачило Е.В., Антонова А.А. Превенция самоубийств и организация суицидологической помощи. Бюллетень медицинских интернет-конференций. 2015. №2. С. 95-99.
32. Ваулин С.В. Аспекты суицидологической помощи в психиатрическом стационаре. Вестник новых медицинских технологий. 2011. № 3. С. 297-301.
33. Зотов П.Б., Родяшин Е.В. «Суицидологический паспорт территории» как этап развития системы суицидальной превенции. Суицидология. 2013. № 4. С. 55-60.
34. Корнетов Н.А. Что является лучшей формой профилактики суицидов? Суицидо-логия. 2013. №2. С. 44-58.
35. Любов Е.Б., Кабизулов B.C., Цупрун В.Е., Чубина С.А. Территориальные суицидологические службы Российской Федерации: структура и функция. Суици-дология. 2014. №3. С. 3-17.
36. Кедровская А.С. Проблема стигматизации суицидентов как фактор, препятствующий превенции: материалы временных коллективов. Всероссийская 70-я юбилейная итоговая научная студенческая конференция им. Н.И. Пирогова. Томск. 16-18 мая 2011 г. / Под ред. В.В. Новицкий, Л.М. Огородова. Томск, 2011. С.382-384.
37. Любов Е.Б. Опыт, осведомлённость и отношение больничного психиатрического персонала к суицидальному поведению. Суицидология. 2015. № 2. С. 18-29.
38. Руженкова В.В., Руженков В.А. Проблема стигмы в психиатрии и суицидологи. Научные ведомости БелГУ. Серия: Медицина. Фармация. 2012. №4. С. 5-13.
39. Руженкова В.В. Стигматизация суицидентов медицинскими сестрами психиатрической больницы. Тюменский медицинский журнал. 2013. №1. С.23-24.
40. Руженкова В.В., Оруджев Н.Я., Руженков В.А. Индивидуально-личностные и социальные факторы стигматизации суицидентов медицинскими сестрами психиатрического стационара. Научные ведомости БелГУ. Серия: Медицина. Фармация. 2013. №25. С. 32-36.
41. Руженкова В.В. Отношение населения к лицам, совершившим суицидальные попытки (медико-социальный аспект). Фундаментальные исследования. 2014. № 10-2. С.360-364.
42. Соцюлопя: шдручник / М. П. Требш, В. Д. Водшк, Г. П. Кгпмова та íh.; за ред. М. П. Требша. Харюв: Право, 2010. 224 с.
43. Бородкина О.И. Стигма как социальная проблема эпидемии ВИЧ/СПИДа. Социальные проблемы. 2008. № 1. С. 20-30.
44. Беккер Г. Аутсайдеры. Контексты современности: хрестоматия. Казань: АБАК, 1998. С. 61-65.
45. Лемерт Э. Социальная патология. Контексты современности: хрестоматия. Казань: АБАК, 1998. С. 58-61.
46. Goffman Е. Stigma: Notes on the Management of Spoiled Identity. New York: J. Aron-son, 1974. x, 147 p.
47. Oexle N., Ajdacic-Gross V., Kilian R., Müller M., Rodgers S., Xu Z., Rossler W.: Rüsch N. Mental illness stigma, secrecy and suicidal ideation. Epidemiology and Psychiatric Sciences. 2015. Vol. 26. P. 53-60.
48. Зеленин Д.К. Избранные труды: очерки русской мифологии: умершие неестественною смертью и русалки. Москва: Индрик, 1995. 432 с.
49. Паперно И. Самоубийство как культурный институт. Москва: Новое лит. Обозрение, 1999. 252 с.
50. Ениколопов С.Н., Серебрийская Л.Я., Ястребов B.C. Социально-психологические факторы стигматизации психически больных. Журнал неврологгш н психиатрии им. С.С.Корсакова. 2002. № 9. С. 59-68.
51. Young I.T., Iglewicz A., Glorioso D., LanouetteN., Seay К., Ilapakurti M., Zisook S. Suicide bereavement and complicated grief. Dialogues in Clinical Neiiroscievce. 2012. Vol. 14, No 2. P. 177-186.
REFERENCES
1. Ambrumova, A. G. (1980). Prediiprezhdenie samoiibijstv. Moskva: Izd-vo Akademii MVD SSSR [in Russian],
2. Ambrumova, A. G. (1981). Sociarno-psihologicheskaja dezadaptacija lichnosti i profilaktika suicida. Voprosy psihologii - Psychology Issues, 4, 91-102 [in Russian],
3. Ambrumova, A. G. (1984). Semejnaja diagnostika i profilaktika suicidaFnogo pove-denija. Problemy profilaktiki i reabilitacii v suicidologi: Sb. nauch. trud. - Problems ofprevention and rehabilitation in siiicidologists: Collection of scientific work (pp. 62-77). Moskva [in Russian].
4. Berdjaev, N. A. (1992). O samoiibijstve. Psihologicheskij jetjiid. Moskva: Izd-vo MGU [in Russian].
5. Djurkgejm, Je. (1994). Samoubijstvo: sociologicheskij jetjud / Per. s fr. s sokr.; Pod red. V.A. Bazarova. Moskva: Mysl' [in Russian].
6. Pogodin, I. A. (2008). Siiicidal'noe povedenie: psihologicheskie aspekty: uchebnoe posobie. Moskva: Flinta : Moskovskij psihologo-sociarnyj in-t [in Russian].
7. Sorokin, P. A. (1913). Samoubijstvo, kak obshhestvennoe jovlenie. Riga: Nauka i zhizn' [in Russian].
8. Starshenbaum, G. V. (2005). Suicidologija i krizisnaja psihoterapija. Moskva: Kogi-to-Centr [in Russian].
9. Tymchenko, O.V. (2001). Struktura suitsydalnoi povedinky. Naukovi zapysky Kharkivskoho viiskovoho universytetu. Sotsialna filosofiia, pedahohika, psykholohiia -Scientific notes of the Kharkiv Military University. Social philosophy, pedagogy, psychology, IX, 143-146 [in Ukrainian].
10. Chhartishvili, G. Sh. (2010). PisateV i samoubivstvo: v 2-h kn. Kn. 1. Moskva: Za-harov [in Russian].
11. Shestopalova, L. M. (2000). Samohubstvo yak yavyshche: naukovyi narvs. Kyiv: NAVSU [in Ukrainian],
12. Shkuro, V. V. (2017). Suitsydalnist v Ukraini: krvminolohichna kharaktetystyka ta protydiia: monohrafiia / Za nauk. red. d-ra yuryd nauk., dotsenta Yu.V. Orlova. Kharkiv: Panov [in Ukrainian],
13. Shnjejdman, Je. (2001). Dusha samoubijcy / Per. s angl. Moskva: Smysl [in Russian],
14. Khaustova, O.O. (2013). Samohubstva ta pobutova smertnist v Ukraini: pidsumky 2012 roku. Ukrainskyi visnykpsykhonevrolohii - Ukrainian Journal ofPsychoneuro-logy, Issue 21. Vol. 4 (77), 12-18 [in Ukrainian],
15. Khaustova, O. O. (2013). Suitsyd: suchasni pidkhody do profilaktyky. Liky Ukrainy-Medicines of Ukraine, 1 (167), 89-94 [in Ukrainian],
16. Jum, D. (1996). O samoubijstve. Moskva: Kanon [in Russian],
17. Campbell, D., Hale, R. (2017). Working in the dark: understanding the pre-suicide state of mind. London; New York: Routledge, Taylor & Francis Group.
18. Cartlidge, C. (2017). Teens and suicide. San Diego, CA: Reference Point Press.
19. Cross, T.L., Cross, J.R. (2018). Suicide among gifted children and adolescents: understanding the suicidal mind. Second edition. Waco, Texas: Prufrock Press Inc.
20. Berk, M. (Ed.) (2019). Evidence-based treatment approaches for suicidal adolescents: translating science into practice. Washington, D.C.: American Psychiatric Association Publishing.
21. Freedenthal, S. (2018). Helping the suicidal person: tips and techniques for professionals. New York: Routledge, Taylor & Francis Group.
22. Goldsmith, C. (2017). Understanding suicide: a national epidemic. Minneapolis: Twenty-First Century Books.
23. Bongar, B., Sullivan, G., James, L. (Eds.) (2017). Handbook of military and veteran suicide: assessment, treatment, and prevention. Oxford; New York: Oxford University Press.
24. Hibbins, J. (2019). Suicide prevention techniques: how a suicide crisis service saves lives. London; Philadelphia: Jessica Kingsley Publishers.
25. Marson, S. M. (2019). Elder suicide: Durkheim's vision. Washington, DC: NASW Press.
26. Meyer, C.L., Irani, T.H, Hermes, K.A., Yung, B. (2017). Explaining suicide: patterns, motivations, and what notes reveal. London, United Kingdom; San Diego, California: Elsevier/Academic Press.
27. De Leo, D., Postuvan, V. (Eds.) (2017). Resources for suicide prevention: bridging research and practice. Toronto: Hogrefe Publishing.
28. Suicide information for teens: health tips about suicide causes and prevention including facts about depression, risk factors, getting help, survivor support, andmore (2017). Third edition. Detroit, MI: Omnigraphics.
29. Williams, T. M. (2017). Teenage suicide notes: an ethnography of self-harm. New York: Columbia University Press.
30. Antonova, A.A., Bachilo, E.V., Baryl'nik, Ju.B. (2012). Faktory riska razvitija suicidaFnogo povedenija. Saratovskij nauchno-medicinskij zhurnal - Saratov Scientific Medical Journal, 8(2), 403-409 [in Russian],
31. BaryFnik, Ju.B., Bachilo, E.V., Antonova, A.A. (2015). Prevencija samoubijstv i or-ganizacija suicidologicheskoj pomoshhi. Bjulleten ' medicinskih internet-konferencij-Bulletin of Medical Internet Conference, 2, 95-99 [in Russian],
32. Vaulin, S.V. (2011). Aspekty suicidologicheskoj pomoshhi v psihiatricheskom stationäre. Vestnik novyh medicinskih tehnologij - Bulletin of new medical technologies, 3, 297-301 [in Russian],
33. Zotov, P.B., Rodjashin, E.V. (2013). «Suicidologicheskij pasport territorii» kakjetap razvitija sistcmy siiicidal'noj prevencii. Suicidologija - Suicidology, 4, 55-60 [in Russian].
34. Kornetov, N.A. (2013). Chtojavljaetsjaluchshej formoj profilaktiki suicidov? Suicidologija - Suicidology, 2, 44-58 [in Russian].
35. Ljubov, E.B., Kabizulov, V.S., Cuprun, V.E., Chubina, S.A. (2014). Territoriarnye suicidologicheskie sluzhby Rossijskoj Federacii: struktura i funkcija. Suicidologija -Suicidology, 3, 3-17 [in Russian],
36. Kedrovskaja, A.S. (2011). Problema stigmatizacii suicidentov kak faktor, prepjatstvu-jushhij prevencii: materialy vremennyh kollektivov. Vserossijskaja 70-ja jubilejnaja itogovaja nauchnaja studencheskaja konferencija im. N.I. Pirogova (Tomsk, 16-18 maja 2011 g.)-NI. Pirogov All-Russian 70th jubilee final scientific student conference / Pod red. V.V. Novickij, L.M. Ogorodova. Tomsk, 382-384 [in Russian].
37. Ljubov, E.B. (2015). Opyt, osvcdomljonnost' i otnoshenie bol'nichnogo psihiatrich-eskogo personala k suicidaFnomu povedeniju. Suicidologija - Suicidology, 2, 18-29 [in Russian].
38. Ruzhenkova, V.V., Ruzhenkov, V.A. (2012). Problema stigmy v psihiatrii i suicid-ologi. Nauchnve vedomosti BelGU Serija: Medicina. Farmacija - Scientific statements ofBelSU. Series: Medicine. Pharmacy, 4, 5-13 [in Russian],
39. Ruzhenkova, V.V. (2013). Stigmatizacija suicidentov medicinskimi sestrami psihi-atricheskoj bol'nicy. Tjumenskij medicinskij zhurnal - Tyumen Medical Journal, 1, 23-24 [in Russian].
40. Ruzhenkova, V.V., Orudzhev, N.Ja., Ruzhenkov, V.A. (2013). IndividuaFno-lichnost-nye i social "nye faktory stigmatizacii suicidentov medicinskimi sestrami psihiatrichesk-ogo stacionara. Nauchnve vedomosti BelGU. Serija: Medicina. Farmacija - Scientific statements ofBelSU. Series: Medicine. Pharmacy, 25, 32-36 [in Russian],
41. Ruzhenkova, V.V. (2014). Otnoshenie naselenijak licam, sovershivshim suicidal'nye popytki (mediko-sociarnyj aspekt). Fundamental 'nye issledovanija - Basic research, 10-2, 360-364 [in Russian],
42. Trebin, M.P. (Ed.) (2010). Sotsiolohiia: pidruchnyk / M. P. Trebin, V. D. Vodnik, H. P. Klimovata in.; za red. M. P. Trebina. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian],
43. Borodkina, O.I. (2008). Stigma kak social'naja problema jepidemii VICh/SPIDa. Social 'nye problemv - Social problem, 1, 20-30 [in Russian].
44. Bekker, G. (1998). Autsajdery. Konteksty sovremennosti: hrestomatija - Contexts of the present: an anthology (pp. 61-65). Kazan": ABAK [in Russian].
45. Lemert, Je. (1998). Social'naja patologija. Konteksty sovremennosti: hrestomatija -Contexts of the present: an anthologv (pp. 58-61). Kazan": ABAK [in Russian].
46. Goffman, E. (1974). Stigma: Notes on the Management of Spoiled Identity. New York: J. Aronson.
47. Oexle, N., Ajdacic-Gross, V., Kilian, R, Müller, M., Rodgers, S., Xu, Z., Rossler, W.: Rüsch, N. (2015). Mental illness stigma, secrecy and suicidal ideation. Epidemiology and Psychiatric Sciences, 26, 53-60.
48. Zelenin, D.K. (1995). Izbrannye tmdy: ocherki nisskoj mifologii: iimershie neestest-vennojii smertjii i nisalki. Moskva: Indrik [in Russian].
49. Paperno, I. (1999). Samoubijstvo kakkiil 'tiirnvj instituí. Moskva: Novoe lit. Obozrenie [in Russian].
50. Enikolopov, S.N., Serebrijskaja, L.Ja., Jastrebov, V.S. (2002). Social"no-psiho-logicheskie faktory stigmatizacii psihicheski bol'nyh. Zhurnal nevrologii i psihiaírii im. S.S.Korsakova - S.S. Korsakov Journal of Neurology and Psychiafry, 9, 59-68.
51. Young, I.T., Iglewicz, A., Glorioso, D., Lanouette, N., Seay, K., Ilapakurti, M., Zisook. S. (2012). Suicide bereavement and complicated grief. Dialogues in Clinical Neuro-scievce, 14(2), 177-186.
Husman Olena Anatoliivna, PhD in Sociology, Associate Professor, Practical Psychologist of the Social-Psychological Laboratory of Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv
Sappa Ganna-Maria Mykolaivna, PhD in Sociology, Associate Professor, Leading Specialist in Social Work of the Social and Psychological Laboratory of Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv
STIGMATIZATION OF SUICIDAL BEHAVIOR AS A SOCIO-CULTURAL PHENOMENON
Formulation of the problem. Stigmatization of suicides certainly affects the processes latency within this group and limits the ability of the society to purposely influence it. Therefore, the study of the suicidal behavior stigmatization as a socio-cultural pheno-
menon will allow to expand the scientific understanding of the phenomenon essence and to indicate the main directions of social control over suicidal behavior.
Analysis of recent research and publications. For the present, a substantial scientific background on suicidal issues is formed by experts in sociology, psychology and psychiatry. The works of A. G. Ambrumova, M A. Berdyaev, E. Durkheim, О. O. Haus-tova, D. Hume, V. V. BDivedchuk, V. V. Slutsky, P. A. Sorokin, О. V. Timchenko, G. Sh. Chkh-vartishvili, L. M. Shestopalova, V. V. Shkuro, E. Schneidman and other humanitarian professionals are widely known. However, the stigmatization of suicides and its social consequences have not been sufficiently studied by domestic scientists. Therefore, the purpose of the given research is to investigate the manifestations of social pressure and the suicide's stigmatization in order to develop measures for preventing and overcoming them.
Main material presentation. Stigmatization - the negative identification by a society of an individual (or a social group) according to a particular sign - has important implications for the following social participation and self-determination of that individual. Under the influence of the society (external stigma), internal stigma is formed in parallel. Internal stigma can manifest itself as a sense of self-destitute, inferiority, helplessness and lead to loss of control over one's life, inability to establish and develop social contacts. The methodology of our study of suicides stigmatization problems is based on qualitative methods of in formation collection and analysis. Twenty- four respondents (13 women, 10 men), aged 18 to 35, who had experience in seeking help with a psychologist but had no psychiatric status were interviewed. The most common manifestations of stigma were condemnation and increased control. It is these types that are characteristic for the attitude of family members and close friends of the respondents. If information about the fact of the attempt of committing suicide becomes known to a wider social environment (classmates or colleagues), the most common form of stigma is distrust.
Conclusions. Providing qualified professional assistance to people who are at risk of suicide is a prerequisite for preventing the spread of this type of deviant behavior in different social groups. Activity directions in preventing suicidal behavior among young people are determined at the macro-, meso- and micro-social levels.
Keywords: suicide, suicides, suicidal behavior, stigma, destigmatization.
Гузъман Елена Анатольевна, кандидат социологических наук, доцент,
практический психолог социально-психологической лаборатории Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого,
Украина, Харьков
Carina Анна-Мария Николаевна, кандидат социологических наук, доцент, ведущий специалист по социальной работе социально-психологической лаборатории Национального юридического университета имени Ярослава
Мудрого, Украина, Харьков
СТИГМАТИЗАЦИЯ СУИЦИДАЛЬНОГО ПОВЕДЕНИЯ КАК СОЦИОКУЛЬТУРНЫЙ ФЕНОМЕН
В статье рассматриваются теоретические вопросы стигматизации суициден-тов и суицидального поведения в обществе; основные виды, механизмы и последствия стигматизации. Также представлены результаты пилотного социологического исследования с помощью метода глубинного интервью с суицидентами, не имеющими психиатрического статуса. Охарактеризованы основные факторы, виды стигматизации суицидального поведения со стороны социального окружения. Предложены основные направления дестигматизации суицидентов на макро-, мезо-и микросоциальныхуровнях.
Ключевые слова: суицид, суициденты, сугщидальное поведение, стигматизация, де стигматизация.
«ОСЯ
