CC BY
10УДК: 821.111:81'42-055.2
Храброва Г. М.,
науковий сшвроб]тник Лабораторп ренесансних студш
1нституту шоземноТ фiлологГí Класичного приватного ушверситету
Специфiка кореляцм iдентичностi лп~ературних персонажiв з гёндерними iдеалами англiйського ренесансного соцiуму
Соцiокультурнi стереотипи Тендерних ролей, природа взаeмовiдносин статей, уявлення про фемшшнють i маскулiннiсть, а також еволюц]я цих культурних конструкпв в iсторичнiй перспективi здiйснюють суттевий вплив на створення образiв л^ературних персонаж1в. Рiзноманiтнi аспекти ТендерноТ штерпретаци в мистецтвi слова потребують цшюного системного осмислення. Тож метою ц]еТ л]тературознавчоТ розвiдки е виявлення специфки кореляцiТ соцiокультурних Тендерних iмiджiв з щентичнютю персонажiв англшськоТ романiстики другоТ половини XVI столiття.
Головнi персонаж] елизаветинських романiв доволi часто постають втiленням Тендерного iдеалу. 1деальний м]крокосм Тендерних стосунк]в репрезентовано, прим]ром, у твор] Т.Лоджа «Розалшда» (Rosalind, 1590). Автор довол] симетрично вщтворюе чолов]чу й ж1ночу присутн]сть у художньому простор] роману. Гендерна щентичнють головних персонаж1в конструюеться за допомогою двох складнимв - соцiального статусу та ттесносп. Перша складова е iнварiантною. Так, в]домо, що за со^альним критерiем героТ перебувають на верхньому ступен сусптьноТ пiрамiди: Розадер - син шляхетного рицаря, Розалшда -донька законного короля Францп. У в]дпов]дност] до соц]окультурних нормативних моделей високий со^альний статус людини забезпечуеться г]дною осв]тою. При аналiзi системи образiв увага акцентуеться на ментальному та естетичному аспектах виховання: Розадер обдарований розумом, що випромшюе висок] думки i здашсть до складання сонет]в; Розал]нда над]лена шляхетними манерами, вм]нням сп]вати й грати на люты. Серед ключових чиннимв структурування художн]х образ]в цих двох персонаж1в виокремлюються так] пов'язан] з концептом ттесносп характеры риси як молод]сть (вк), краса (зовн]шн] ознаки), пднють (сукупн]сть внутр]шн]х ознак). Деяк модуси т]лесност] виявляються в залежносл в]д стат] персонаж1в. Розадер, наприклад, в]др]зняеться неперевершеною ф]зичною силою, адже п]д час двобою в]н одержуе перемогу над Норманом, який до цього поединку вважався найсильышим у мют борцем. Головними
ттесними модусами Розалшди виступають дiвоча чарiвнiсгь, чистота, цнота. Доволi показовою у цьому план е описання героМ и коханим, а важливу роль у нарративi персонажа при акцентуаци цих ознак вiдiграе мегафоризацiя: «Вона - це д'амант, позбавлений твердост'!..., найкраща перлина, начебто пофарбована, але без жодноУ плями, троянда без ши^в нарештi, справжня принцеса як за вродою, так I за цнотами» [5, с. 332].
Цнотливють, а разом з цим слухнянють та скромнють не ттьки маркуються у текст як скарби духовного св^у Розалшди, але й утворюють смислову домшанту вах ж1ночих образiв в романi. Контури ж тако' "взiрцевоí" поведiнки окреслюються ще на початку твору, коли Сер Джон iз Бордо, висловлюючи патрiархатнi дидактичнi настанови, пояснюе сво'м синам, що для подружнього життя треба обирати пофну, цнотливу та мовчазну жшку, переваги яко'' можна використати у сво'х цiлях [5, с. 291].
Самi жiнки, послуговуючись принципами чоловiчого примусу, визнають вищезгадан моральнi якостi чеснотами, необхiдними для конструювання Тхньо! iдентичностi. ГероМ внутршньо переконанi у тому, що вмшня пiдкорятися та стримуватися призведе |'х до найголовышо'' у 'хньому житт поди - замiжжя. Навiть якщо жшка незамiжня, вона мусить завжди бути пiд егiдою сильного начала -чоловiчого. Показовим, у цьому план е авторське пояснення причини смутку Алшди, яка не може уявити майбутню мандрiвку двох представниць жшочоТ статi без супроводу, тобто без захисту чоловка [5, с. 309]. Для забезпечення 'х внутршньо! безпеки Розалiнда пропонуе, за допомогою таких чоловiчих атрибутiв як iм'я (Ганiмед), костюм i рапiра, прийняти зовышнш вигляд пажа. Причому в и словах виявляеться готовнiсть вправно справлятися з чоловiчою роллю: «Я вдаватиму '¡з себе чоловка так вмло, що, повiр менi, де б ми не опинились, нiхто не зможе викрити мене... I хай ттьки якийсь там пройдисвт хоч спробуе запод'яти нам зле - твш паж негайно покаже йому вютря свое)'зброУ» [5, с. 309].
Гендерна щентичнють Розалшди конструюеться, в даному випадку, за принципом «вшалки для пальто» (термш Л.Ыколсон). Геро'ня роману набувае чоловiчих ознак не ттьки за допомогою вбрання. Вона нав^ь починае мислити як чоловк, висловлюючись про представниць жшочо'' стат у сатиричнш формi i продовжуючи, таким чином, лшш патрiархального дискурсу: «...Яю ж ви, жiнки, безглузд! тварини! То у вас серця тверд/ як грант.., то - м'як як в/'ск, який може прийняти будь-яку форму. Ви в'дчуваете велику насолоду, коли до вас залицяються, а пот'ш упиваетесь своею
сором'язливютю; тльки-но ви стаете найбльш бажаними, то вдразу перетворюетесь нахолоднихта неприступних» [5, с. 311].
Ттьки Розалшда знов одягае спщницю, и дискурс, спрямований на жшок, повертаеться до первiсного рiчища. Вона знов висловлюеться про собi подiбних як про "ввiчливих, постiйних та доброчесних ютот" [5, с. 311].
Якщо героТш роману (Розалiнда, Алшда) з самого початку розгортання сюжету наче «сполучаються» в единий образ, актуалiзуючи тим самим стереотип жжки як цнотливоТ, доброчесноТ та поюрноТ iстоти, яка береже свою дiвочу честь для майбутнього обранця, то чоловiчi персонаж!, зокрема два брати - Розадер i Саладiн - лише у юнц досягають духовноТ едностi. До цього вони були антагонютами: Розадер, iдеальний герой роману, на своему життевому шляху завжди натрапляв на пастку, яку йому влаштовував Саладiн - злiсна, заздрюна та жадiбна людина.
Iдентичнiсть Саладша позбавлена цiлiсностi - це так званий емоцшно неврiвноважений психологiчний тип особистосп, який завжди перебувае у стаж помсти. До того ж автор додае до образу героя суто фемшного штриха - у розпачi та в момент вщчаю на його очi навертаються сльози. УCвiдомлюючи, що Саладiн втрачае орiентацiю на вимоги чоловiчоТ ролi, Розадер, у виглядi лiсничого, починае стримувати брата: «...Сльози, - пояснюе вш, - це бальзам, який не пдходить жодному чоло&ков для загоення суму. - Тож припини вдаватись до ц'е!'жночоУпримхи. Сльози на очах жнки е символом обману,! вони не повиннi застилати чоловчий погляд, котрий мае вддзеркалювати думки...» [5, с. 351]. Це означае, що тенден^я до моралiзаторства в роман маыфестуеться не ттьки тсд коли у черговий раз пщкреслюються кореляти жшочоТ щентичносп (мовчазнють, незайманють та ш.), але й коли чоловiчi персонажi виходять за меж1 соцiальних експектацш (надмiрний прояв емоцiй i плач е неприпустимими для чоловка). Метаморфоза у внутршньому станi Саладiна, тобто перетворення героя на порядну й пдну людину, сприяе радикальнiй змУ у його життi. Крiм покращення свого матерiального статку, вiн одружуеться з прекрасною за всiма параметрами Алшдою.
Т.Лодж неначе хоче шдвести реципiентiв до думки, що до найбажаышого наслiдку молодостi, тобто до щасливого шлюбу, може призвести ттьки щеальна жiночiсть з боку жшки та iдеальна маскулiннiсть як головна характеристика чоловка.
Позитивнi героТ долають вс перешкоди та досягають вершини щастя також у романi Е.Мандi «Зелото», орiентованому на неелiтарну читацьку аудиторю Головна героТня цього твору Корнелiя не тiльки вважае себе рiвнодостойним партнером чоловiка, але й натякае на
те, що йому треба докласти чимало зусиль, щоб досягти першостк «Однак, Cip, вам треба встати ранше, якщо ви бажаете йти попереду, i краще грати, якщо ви хочете мене обграти» [6, с. 125]. На вщмшу вщ свого коханого Страбшо, Корнелiя е бтьш рГшучою, а и промова - бтьш конструктивною. Даючи йому зрозумГти, що головними для неТ виступають не промовистi визнання у коханш, а високi почуття, вона лакошчно вiдповiдае: «Не потpiбно пишномовних сл'т: якщо ми подобаемося вам, кохайте нас, якщо Hi, дайте нам споюй» [6, с. 122]. Цкаво вщзначити, що Корнелiя, засновуючись на своему власному досвд доволi повно характеризуе поведiнку жшок, в яких закохалися чоловiки: «Ми, жнки - не занадто пpискiпливi й сувор'1, не робимо поспшних висновк'т, але й не зволкаемо. Спочатку треба зрозумти, що змусило вас так сказати, а вже пот'м дати достойну в'дпов'дь. Ми не скрупульозн у першому випадку, i не лукавимо у другому» [6, с. 123].
Щасливий фшал спостерГгаеться також у роман РГрша «Пандосто або Трiумф Часу» (Pandosto. The Triumph of Time, 1588). Вершини щастя тут досягають Фавшя i Дорастус, якi надтен багатьма чеснотами. Фавнiя, примiром, здатна «скорГш померти вiд горя, ыж жити у соромi» [4, с. 257]. Заради свого кохання до Дорастуса вона готова пройти крiзь будь-як життевГ випробування, у тому числГ погрози Пандосто.
Зовсiм почншому складаеться доля матерi ФавнiТ, хоча ^ендерна iдентичнiсть БеларГТ сформована за допомогою тих самих культурних метафор, що складають основу жГночоТ конструкцп лоджГвських героТнь Розалiнди й Алшди. Беларiю представлено "королевою за походженням, освiченою завдяки своТй старанностi, вродливою вГд природи та вГдомою своТми чеснотами" [4, с. 232]. Вона не втрачае своеТ гГдностГ навГть тодГ, коли Пандосто висовуе Тй звинувачення у подружнГй зрадi, яке виявилось фатальним для неТ.
Еталоном духовноТ та ттесноТ краси виступае також головна героТня роману Т.Лоджа «Маргарита Американська» (1596). Надзвичайна поряднють, наТвнють та вiра у чоловка, який виявився пГдступним злодiем, призвела Маргариту до загибелк
Засновуючись на фемшютичному психоаналiзi Ненсi Чодороу, можна припустити, що психолопчш конФлГкти Пандосто, героя однойменного роману Р.Грша, i Арсадахуса, протагонiста «Маргарити АмериканськоТ» Т.Лоджа, пов'язан з «iманентними внутрГшнГми протирГччями маскулiнностi» [цит. за 1].
Причина ж трапчноТ долГ i гршовоТ БеларГТ, i лодж1вськоТ Маргарити криеться в пасивност - рисГ, яка виконувала функцш одного з ярлиюв, закрГплених за жГнкою патрГархатним сусптьством. ПасивнГсть
корелюеться з неготовнютю до щентифкацп жшки як особистосп, що спроможна самостшно дiяти в надзвичайнiй ситуаци та керувати своТм життям. Обидвi героТн стали жертвами агреси тих представниюв чоловiчо''' cтaтi, якi звикли до мантулювання ж1ночою природою та сексуальнютю. З цього виходить, що тто ж1нки, з позицiТ' як Пандосто так i Арсадахуса, виступае лише трофеем, котрим необхщно зaволодiти з метою отримання власних еротичних задоволень. Здшснення ^еТ мети, у свою чергу, сприяе самоствердженню цих чоловтв як ноciТв безперечноТ влади й вищоТ iнcтaнцiТ, основною прерогативою якоТ е контроль над жiночим юнуванням.
Парадоксальним в aнaлiзовaному твоpi Р.Грша i в pомaнi Т.Лоджа «Маргарита Американська» виявляеться той факт, що саме т жiнки, котpi начебто надтеш вciмa чеснотами, приписаними жшочш cтaтi пaтpiapхaтним cуcпiльcтвом, та готовi cвiдомо виконувати роль об'екта в руках суб'екта-чоловка заради забезпечення (у майбутньому) амейного ладу, зазнають трапчних колiзiй. Автори неначе пiдводять рецитенлв своТх pомaнiв до pозумiння того, що в епоху реконструкцш, започаткованих у вах сферах життя, жшц caмiй cлiд закладати фундамент свого щастя та активно впливати на хщ подш. Отже, розхитуючи "культуры кордони", Р.Гpiн та Т.Лодж iмплiцитно доводять, що в новiй реальност на змiну БeлapiТ та Маргарит приходить iнший тип ж1нки - жшки емансипованоТ.
Г.Робертс, автор формульного роману «Виклик Фоpтунi», навпаки намагаеться довести помилковють щеТ емансипаци жшки, наслщуючи пaтpiapхaтну тpaдицiю i, таким чином, стимулюючи процес розповсюдження в Англп усталених уявлень про Тендеры ролк Щасливою у нього стае не ршуча, емансипована, така ^6i "cвiтcькa левиця" Мeлiciнa, а Сюзаыя, яка, уособлюючи нaйвищi чесноти, здаеться, все свое життя слухняно слщувала дидактичним настановам свого батька: «Будь в/'рна своему хазяну та чоло&ков'г.... якщо вн розсердиться, не перебивай його... Якщо у нього е яксь недолки, не розпов1дай про них, бо це е найг1рша помилка, яку ти можеш зробити, i тодi eci см'ятимуться над тобою... Будь терпелива i навчися закривати оч1 на багато речей, як вн робитиме, будь передбачливою у домашнх справах, iстаранно виховуйсвоТх дтей» [7, с. 238-239].
Свщомють Сюзанн, як бачимо, пронизана цшностями чоловiчоТ щеологп, в той час як формування ТендерноТ щентичносл Мeлiciни не носить со^ально-примусового характеру. Вона сама е творцем свого життя. Задля того, щоб спокусити Андруджю, котрий кохае Сюзашю, вона використовуе як жiночi (хитрють, пщступнють), так i чоловiчi стратеги поведшки (активнють, У^ативнють, впевненють у
собк завзятють). 1гноруючи почуття iнших людей (Сюзанн та Андруджю), Мелiсiна ставить на перше мюце iндивiдуальнi потяги. До запровадження у життя свого плану вона залучае служницю Елеонору - свою однодумницю, яка, вербалiзуючи думку про те, що у любовних справах «жшка може допомогти бтьше, анiж досвiдчений розумний чоловк» [7, с. 211], робить виклик домiнантним патрiархатним стереотипам.
Доволi цкаво Г.Робертс репрезентуе еротичну сцену у ромаш: статевий акт мiж Мелiсiною та Андруджiо завуальовуеться, набуваючи назву «гра в шахи» [2, с. 155-166]. При цьому кожен з двох грав^в не бажае виявитися переможеним. Можна нав^ь припустити, що «Г.Робертс намагаеться створити тюзш г'ендерно'Т рiвностi. Щоправда, згодом ця iлюзiя розвiюеться, адже подальшi колiзiТ переконливо демонструють силу патрiархального дискурсу» [2, с. 161]. Автор роману iмплiцитно натякае на те, що смерть героТн виступае свого роду спокутою за грiх емансипованостi.
Двi мапстральш лiнiТ' iнтерпретацiТ' «ж1ночого питання» проведено також в ромаш Дж.Гасконя «Пригоди добродiя Ф.Дж.». Якщо у «Виклику Фортуш» захоплення Андруджiо Мелiсiною можна розцшювати як чергову яскраву пригоду, характерну для представниш чоловiчоТ' стат в епоху Вiдродження, головний герой роману Дж.Гасконя надае перевагу ш «високш» жiночiй натурi Френсiс, а 'ТТ' антиподу Елiнор. Ледi Елшор - новий жiночий тип в образнш системi "високих" романiв. В ТТ образi руйнуеться метафорична конструщя жiночого тiла як нагороди единому чоловковк Вона сприймае свое тто як джерело власноТ насолоди, заради яко'Т вона вiдмовляеться вiд таких цшностей життя у шлюбi як вiрнiсть i покiрнiсть та приб^ае до адюльтеру, брехнi, вiроломства. Особливостями сприйняття тiла зумовлена iдентифiкацiя Елшор з жшкою-хижачкою, яка може знайти вихщ з будь-якоТ' ситуацiТ. Навпъ коли Фердiнандо засумнiвався в щирост почуттiв коханки та з^валтував Т'Т в поривi гнiву, вона доволi швидко реабiлiтувала себе й свою ттеснють, знайшовши нову розвагу у сексуальних стосунках з секретарем. Почувши прямi звинувачення у вiроломнiй зрадi на свою адресу, Елiнор безцеремонно вщповта: «А якщо так, то що з того?» [3, с. 110]. Зрада Елшор змусила Фердшандо пригадати сентенци, що проголошують ницють та грiховнiсть жшочо'Т сутностi, на кшталт: «Клятви жнок ламаного шеляга не варт/'».
Такi властивi для Елiнор, рiвно як i для Мелiсiни, риси характеру як автономнють та кмiтливiсть зближують Т'х з героТ'нями ренесансних новел, джеспв та коннi-кетчерiвських памфлетiв.
Зрадлива та безцеремонна поведшка коханоТ жшки не могла не вплинути на самощентичысть Фердiнандо - вона уразила його чоловiчу натуру, розсiявши впевненють у тому, що тiльки вш е власником Елiнор i переможцем над iншим, тобто над ТТ законним чоловiком. Розчарований у своТй самовпевненостi, вiн порiвнюе себе iз наТвним моряком, впевненим у тому, що ва риби моря належать саме йому [3, с. 110].
Таким чином, аналiз системи образiв елизаветинськоТ романiстики («високих» романiв Т.Лоджа, Дж.Гасконя, Р.Грiна та формульних творiв Е.Мандi й Г.Робертса) дозволяе стверджувати, що основними конституентами ТендерноТ щентичносп лiтературних персонажiв виступають соцiальний статус i концепт тiлесностi. Гендерна щентичнють позитивних героТв включае, в бтьшосп випадкiв, орiентацiю на прийнятi у сусптьсга стереотипи i готовнiсть виконувати певн Тендеры ролi. В той час як Тендерна iдентичнiсть негативних персонажiв доволi часто виходить за межi соцiальних експектацiй.
Лiтература:
1. Кон И.С. Меняющиеся мужчины в изменяющемся мире / Игорь Кон // Гендерный калейдоскоп : Курс лекций; [под ред. М. М. Малышевой]. - М. : Academia, 2002. - С. 188-208.
2. Тарасенко К. Специфка репрезентаци ТендерноТ проблематики в роман Генрi Робертса «Виклик ФортунЬ (1590) / Кирил Тарасенко // Ренесансн студи / гол. ред. Торкут Н.М. - Запорiжжя : КПУ, 2010. -Вип. 14-15. - С. 155-166.
3. Gascoigne G. The Adventures of Master F.J. (1573) // Elizabethan Prose Fiction / Ed. by Merritt Lawlis. - New York: The Odyssey Press, Inc., 1967. - P. 31-110.
4. Greene R. Pandosto. The Triumph of Time / Robert Greene // Elizabethan Prose Fiction / Ed. by Merritt Lawlis. - New York : The Odyssey Press, Inc., 1967. - P. 226-277.
5. Lodge T. Rosalind / Thomas Lodge // Elizabethan Prose Fiction / Ed. by Merritt Lawlis. - New York : The Odyssey Press, Inc., 1967. -P. 278-394.
6. Munday A. Zelauto: The Fountaine of Fame. / Anthony Munday / Introduction & Notes by Jack Stillinger. - Southern Illinois University Press, 1963. - 204 p.
7. Roberts H. A Defiance to Fortune / Henry Roberts // Eine kritische edition von Henry Roberts' «A Defiance to Fortune» (1590) / Inaugural -Dissertation zur Erlangung des Doktorgrades der Philosophischen Fakultat der Universitat zu Koln / [vorgelegt von Giselger Tiegel aus Munstenberg]. - Koln : Universitat zu Koln, 1973. - 304 p.
