CC BY
21УДК 821.111 (73) - 31. Апдайк. 09
О. М. Кравець
викладач кафедри юторп зарубiжноT л^ератури
та класичноТ фтологп Харкiвського нацiонального уыверситету iменi В.Н. Каразiна
Мiфологiчний код роману Джона Апдайка «ICTBiKCbKi вдови»
Роман «1ствксьм вдови» (2008) американський письменник Дж. Апдайк написав бтьше нiж через двадцять рокiв шсля виходу роману «1ствксьм вщьми» (1984). Ц романи можна розглядати як диптих, осктьки, з одного боку, «1ствксьм вдови» (2008) е окремим завершеним романом. Проте, з шшого, це продовження ютори трьох ютвкських вiдьом через тридцять рокiв.
На сюжетно-композицшному рiвнi роман «lствiкськi вдови» складаеться з трьох розд^в, кожен iз яких повторюе принципи побудови попереднього роману «1ствксьм вщьми» в дещо змшеному виглядi. Це своерщна спроба автора поеднати романи ктьцевою структурою. Назви перших роздiлiв диптиху: «Вщьомський союз» ("The Coven") - «Вщьомський союз вщновлений» ("The Coven Reconstituted"). Назви наступного роздту: «Вщьомство» ("?aleficia") - «Вiдьомство переглянуте» ("?aleficia Revisited"). Третiй роздiл «Провина» ("Guilt") - «Провина спокутувана» ("Guilt Assuaged").
Перший роздт «Вiдьомський союз вщновлений» розповiдае про подорож геротнь (Олександри, Джейн i Cьюкi) до трьох найвщдалешших краТн: Канади, бгипту та Китаю. Основы поди роману (наступна частина «Вщьомство переглянуте») розгортаються в 1ствку, уже вщомому мiстечку (роман «1ствксьм вiдьми»). Пiсля смертi своТх чоловiкiв жiнки знову об'еднуються й повертаються до мiста своеТ молодости щоб спокутувати провину за смерть своет суперницi 1Цженнi Гейбрiел i запобiгти покарання. Досвiдченi «вiдьми» проводять зворотнш очисний ритуал, проте ц магiчнi дiT' призводять до несподiваних наслiдкiв: смертi одше'т з них - Джейн. Третя глава «Провина спокутувана» повютуе про подальше життя двох геротнь: Олександри та Сьюкк Пюля невдалого проведення ритуалу та смерт подруги (Джейн), Олександра переосмислюе свое власне життя i стосунки зi сво'т'ми, вже дорослими, дпъми.
Уже на початку роману автор метафорично дае оцшку вчинкам своТ'х персонаж1в. «Злi методи породжують поган наслiдки» [8, с. 3].
Наприкшц твору Дж. Апдайк пiдбиваe пщсумки «фяння» жiночого об'еднання. Вдови намагалися спокутувати свою провину, причому усвщомлювали власну провину по^зному. «Поблажливi до себе, вони намагались вщбтити провину, як вони вщбтювали свiй одяг у молодосп. Одна з них - вилтлюючи iдолiв iз глини, Ыша - зав'язавши стосунки з одним iз коханцiв диявола, третя отримала заслужене покарання» [8, с. 306].
На рiвнi хронотопу в «1ствкських вдовах» простежуються двi домшанти: iсторико-побутова й мiфолого-символiчна. Фактуальним пщфунтям роману виступають iсторичнi реалiT: згадуван iсторичнi дiячi, поди, значущi для характеристики головних персонажiв i для вщтворення процесу становлення ново! держави - США. Подiя в семютичному планi означае перетин кордону, актуального i значущого для даного персонажу. Сюжетн ситуацп складаються з низки перетишв таких кордонiв [1, с. 276]. Головы геро'Тш роману, подорожуючи свiтом, перетинають географiчнi кордони, причому вщвщують найвiддаленiшi краТни - Канаду, бгипет i Китай.
Олександра здшснила подорож в усi три краТни, Джейн - в бгипет i Китай, Сьюкi - тiльки в Китай. Тепер, через тридцять рош, цi жiнки стали iншими. Вони зазнали родинних втрат, свое володшня мапею схильнi сприймати не лише як стихшний творчий дар, а бтьше як провину, що призвела Т'х до негараздiв власних та Т'хжх близьких. Тому подорож геро'Тнь набувае iмплiцитного значення неканонiчного паломництва.
Дж. Апдайк вибирае чотири значущi символiчнi локуси цих краТ'н. Перший - Скеляст гори в Канадi, другий - стародавн египетськi пiрамiди й гробница третiй - Велика Китайська стша й музей Мао Цзедуна, четвертий - вигадане мюто 1ствк американського штату Род-Айленд. Причому 1ствк залишаеться основним мiсцем романних подш. Вибiр цих локусiв автором зумовлений наявнютю двох паралельних мотивацiй: реально-побутовою й мiфолого-символiчною.
Скелястi гори - популярне мюце туризму й альшызму в Канадi. Головна героТня роману Олександра, вщповщно до побутово! мотивацп сюжету, також Т'де у туристичну подорож. Разом iз тим це мюце е символiчно вмотивованим. Скеляст гори - мiсце народження Олександри (прський штат Колорадо). До скелястих гiр (тiльки в штат Нью-Мехко) жiнка повертаеться зi сво'Тм другим чоловком - Джимом Фаландером шсля трагiчних подiй в lствiку.
Мистецтво i творче природне начало було основою гармонiйних подружнiх стосункiв Олександри i Джима. Джим - скульптор, котрий, як i Олександра, любив працювати з природним матерiалом - глиною.
Працюючи на гончарному Kpy3i, BiH вщмовлявся HaBiTb електрифiкувати його, щоб це не заважало власне процесу творення. ПоТздка на швдень США до мютечка Санта-Фе («Свята вiра») стала для жшки справжнiм святом. Олександру й Джима приваблювало автентичне мистецтво iндiанцiв - гончарнi вироби-сувенiри, що продавались у маленьких крамничках на однш i3 вулиць iндiанськоТ' резерваций Вони сподiвались знайти автентичний чорно-бтий глечик «пуебло» з геометричним малюнком або червоно-жовтий глечик «хохокам» зi спiральним малюнком у виглядi лабiринту. Через три мiсяцi пiсля смерт Джима (вiд раку) героТня замовляе туристичну подорож знову до Скелястих пр, але вже в Канадк
З точки зору мiфолого-символiчного мотивування Скеляст гори - це священне мюце в мiфах i легендах iндiанцiв Канади. Цi гори являють собою сакральну територiю iндiанських племен краТни. Крiм того, скелястi гори - це мюце чудесного народження героТш. Олександра була единою пестуваною дочкою, чудом дивно''' граци в обрамуванн нудних братiв. Саме в нш зосереджувалось усе життя ам'Т, i батько дивився на Олександру як на чудову штку.
У романному хронотоп вибудовуються опозицiТ, пов'язан зi сприйняттям Олександрою Канади i США: природа - культура (цив^за^я), штучнiсть - природнiсть, а також рiзнi витоки нацiональноТ iдентичностi. Жшку захопила iдея поТхати на швжч до Скелястих гiр шшоТ краТни, де знайомий i рiдний з дитинства прський «драматичний пейзаж не лестив жадiбнiй метушнi Сполучених Шталв» [8, с. 307]. В аеропортах не було безлiчi встановлених телевiзiйних панелей, якi б «дратували постшною балаканиною», i приемно вражали велична архитектура та голоси зi знайомим твычно-американським акцентом, в якому були наявн голоснi шотландського дiалекту. У Канадi Олександра вiдчувае природнють, вiдсутнiсть нав'язливоТ масовоТ культури й нацюнальну iдентичнiсть, що будувалася не ттьки на проповiдях i словах, а й на економiчних прагматичних цiлях.
Олександра разом iз групою турислв вiдвiдуе Джаспер -найбтьший парк Скелястих гiр у верхiв'Т рiки Атабаска, давнiй льодовик Атабаска i льодовикове озеро, а також пщкорюе найвищу в Канадi вершину Робсон (Robson) та пiк Сенсон (Sanson Peak). Дж. Апдайк розробляе традицшну символiку гiр i подорож у гори як мотив духовноТ висоти й духовного сходження. Проте поди ^ вщбуваються восени, коли природа переживае наближення «зими-смертЬ. Разом з iншими туристами Олександра вирушае поТздом на пiвнiч: «Потяг повтьно рухався на пiвнiч крiзь темряву. Вони
прокинулись посеред заслтлюючих пр, укритих жовтими осинами» [8, с. 8]. Лю, через який Олексан^ треба пройти, щоб пщнятися в гори, мае значення заповщного, священного мiсця, i посилюе символiчне значення сходження в гори. Символка гори сполучае у собi семантику загрозливого потойбiччя й прихильного шшого свiту. Автор використовуе це значення, однак значною мiрою трансформуе його.
Сходження вiдбуваеться восени, символка гори в романному хронотоп теж амбiвалентна. З одного боку, гора символiзуе висоту й чистоту, але фактично лщ, що мав би уособлювати цю чистоту й недоторканють, виявляеться брудним. Образ льодовика в мiфологiчному свiтосприйняттi також амбiвалентний, поеднуючи в собi мотив життя й смертк З одного боку, льодовик давав людям воду, з шшого, льодовики могли сходити сшговими лавинами. Олександра очкувала побачити абсолютну «виблискуючу бтизну» льодовика Атабаска, залишившись «вiч-на-вiч iз природою», проте натомють на не! чекало розчарування: льодовик виявився забрудненим. Екскурсовод дав пояснення цьому факту з точки зору хiмiчних та фiзичних явищ, однак для Олександри брудний лщ стае символом дуалютично! природи буття, трактування нероздтьносп добра i зла: немае чистоти без бруду, немае добра без зла.
Мiфологiчний мотив сходження в гори Дж. Апдайк також трансформуе. Сходження Олександри в гори вщбуваеться вранц^ тобто традицшна мiфологiчна функцiя ранку як часу надш, початку нового свiтлого перюду зберiгаеться. Письменник поеднуе мотив сходження в гори, на шшу вершину, Робсон, iз християнським мотивом пам'ят смертно!. 1м'я канадського альпiнiста-провiдника Конрада Ка!на (Kain), який вперше пщнявся на вершину гори Робсон, Дж. Апдайк використовуе як символiчний маркер. У суб'ективному сприйнятт Олександри воно асоцшеться з iменем першого сина Адама - Ка!на. «Ка!н, Ка!н, вона замислилась. Перша людина, яка насправдi зробила дiйсно страшний вчинок, прше за дм Адама та бви, якi з'!ли яблуко з дерева тзнання. Убивство брата, Авеля» [8, с. 11].
Цей навмисно обiграний омофон створюе другу символiчну лiнiю - проклятого й не спокутуваного грiха. Був злочин, було покарання, однак не було каяття. Олександра усвщомлюе свш неспокутуваний грiх. Тридцять рокiв тому Олександра вбила свою сестру-вщьму: вона, i Сьюкi Ружмонт, i Джейн Смарт вбили маленьку Дженш Гейбрiел, попри те, що все вказувало на и фiзичну хворобу
[8, с. 11]. Дженн була ваптна, тобто в роман мотив пам'ят смертно''' поеднуеться з мотивом нездшсненного народження.
Символiчне очищення через сходження в гори не вщбулось, натомють на вершинi найвищо!' гори геро'ня «прочитала» iншi знаки й символи та пережила необхщнють покути. Дж. Апдайк редукуе мотив сходження в гори. Бтьш того, цей мотив в аксюлопчному смислi набувае амбiвалентностi, оскiльки зберiгаеться символiка висоти, але чистота забруднена.
Другий символiчний локус - стародавн египетськi пiрамiди й гробниц в eгиптi. Аналогiчне подвшне мотивування визначае вибiр автором наступного мiсця подiй. З точки зору фактографи бгипет також е популярним туристичним мюцем. Проте, з точки зору мiфологiчного свiтосприйняття, це священна зона давньоегипетсько''' культури. Вона пов'язана з ^^ацшними мiфами й вщображуе 'х уявлення про загробне життя як безпосередне продовження земного.
1ш^атором подорожi до бгипту була Джейн. Пюля смертi (вiд раку) свого другого чоловка - Ната Тшкера, продавця антикварiату, Джейн вiдчувае потребу у сшлкуванш з Олександрою, яка для не'' е уособленням природност i справжностi буття. Джейн вмовляе Олексадру на подорож, осктьки для не! бгипет - це таемниця. Саме в 6гит1 Джейн вщчувае наближення власно! смерri, проте ан таемний смисл свого потягу до «кра'ни мертвих», анi його небезпеки жшка не розумiе. Джейн, щоб зацкавити подругу подорожжю до бгипту, розповiдае Олександрi про обряд поховання давых египтян та «Книгу мертвих», яку клали до гробниць. В уявленнях давых египтян людина була творшням, яке мало сiм оболонок (п'ять iз яких названо в ромаы), що вiдповiдали рiвням людського iснування. Джейн називае тiльки два елементи, котрi були найбiльш зрозумтими для не', а тому й запам'ятались: «ка», що означало «життева енергiя, душа» i «ба» - сутнють людини, «астральне тiло» [8, с. 48]. Найбтьше Джейн цкавила можливiсть продовження життя, головне призначення давньоегипетських гробниць вона вбачае у збереженн мертво! людини вщ пошкодження.
ГероТж вирушають у подорож на корабле iз символiчною назвою «Гор». Гор у египетськш мiфологil - бог сонця, якого зображували як людину з головою сокола або крилатого сонця. Гор виступае як варiант трансформацГ'' свiтового древа, його образ часто уособлював модель св^у [3, с. 311]. Автор детально описуе дванадцятиденний туристичний кру'з геро'нь. Кожного дня Олександра i Джейн вщвщують найвiдомiшi храми. Олександрi сподобався мiф про бога Хнума i творення людей на гончарному колi. Жiнка природно
сприймае фшософш давнiх египтян про смерть, яку вони уявляли як подорож до зароспв очерету [8, с. 62]. Натомють Джейн бачить у величних шрамщах не подолання смерти а кам'яш коробочки усерединi коробочок, з яких немае виходу. «Якщо так, то чому ж вони клали тто до багатьох кам'яних коробочок? Таке враження, що вони хотти, щоб назад шхто не повернувся» [8, с. 62]. Подорож Джейн до бгипту не надихнула и життям i не принесла очiкуваного заспокоення. Вона продовжувала згадувати Ната Тшкера, неначе тiльки повернулася з похорону, а вш залишився замурованим у кам'янiй коробочцi усередин коробочки. Джейн протидiе значущим i таемничим сторонам буття. Вона намагаеться приховати навггь вiд себе глибинн питання буття, що непоко'ти п. Насмiшкувате ставлення до величних пiрамiд е своерiдною формою самооборони. Джейн не пщпускае нiкого до свого внутршнього життя, що набагато глибше за повсякденнiсть, яка оточуе и в американському побутi. Вiдчуваючи свш вiдхiд у небуття, вона шукае хоч якусь точку опори, проте будь-яка релiгiя для Джейн - обман.
Велика трамща (Хеопса) асоцшеться в Олександри з льодовиком Атабаска: «частково з каменю, частково з шску, це нагадало 'й вiдчужену поверхню льодовика Атабаска» [8, с. 54]. Таким чином, мотив брудного льодовика, трансформуючись, набувае нового звучання. Наприкшц подорож1 Олександра згадуе египетський хрест, який тепер е для не'' символом нескшченно''' любовi до життя давых египтян. «Вони любили життя. Анкх, яке прекрасне слово» [8, с. 71]. Для Джейн це звичайне, позбавлене символiчностi слово. Джейн не зрозумта таемн смисли символiчного локусу бгипту. Вона вщчувала наближення смертi, проте в роман це зазначено iмплiцитно: як потяг до подорож1 саме до бгипту. Мотив приреченост ^е''' героМ введений автором з початку роману. Проте реально, вщштовхуючи вiд себе справжню глибинну проблему життя i смертi, Джейн тiльки прискорюе свою смерть. Автор змальовуе подорож двох геро'нь до бгипту, щоб вщтшити рiзнi внутрiшнi духовнi висновки, рiзну духовну реакцiю, яку винесли двi героМ з однiеT й ^еТ ж подорожi.
Третiй символiчний локус - Велика Китайська стiна й музей Мао Цзедуна. 1ы^атором подорож1 до Китаю була Сьюкi, котра два мюяц тому пiсля смерт свого чоловiка, Леннi Мiтчела, стала вдовою. Мотивами смерт^життя та смерт^безсмертя просякнуто й китайськi епiзоди. Простежуеться взаемозв'язок мiж топосами бгипту i Китаю. Якщо в бгиптi мертвих намагались заховати в коробочки всередиш шших коробочок, так у Кита' розмщали живих: «люди живуть у коробочках всередиш коробочок, паралiч гармони» [8, с. 92].
Дж. Апдайк знову вводить мотив поховального культу мертвих. ГероТн вщвщують мавзолей Мао Цзедуна, пщземж гробницi, усипальню зi знаменитою «Пщземною армiею» («Глиняна армiя», «Теракотова армiя») першого iмператора Цинь Ши Хуандi, що е зразком похоронноТ скульптури епохи Цинь.
Четвертий символiчний локус - мюто lствiк американського штату Род-Айленд, що було мюцем подiй роману «1ствшсьм вщьми». Джейн шкодувала, що вони приТхали до lствiку, оскiльки вш за цей час змiнився, утратив свш вiльний, «хаотичний шарм», «усе стерлося», «усе у гранiтi», «нудне молоде поколiння» [8, с. 139]. У сприйнятт Джейн це було поверненням у 1950-тк «Тут все стало таким липким i бюрократичним з того часу, як ми жили тут. <...> 1ствк втратив свiй хаотичний шарм» [8, с. 138]. Олександра також вбачае у цьому повернення до 1950-х. Спткуючись зi своею старшою дочкою Мара, вона розумiе, що дочка вже належить до шшого поколшня, яке повернулось «до вах старих сентиментальних речей: сiм'я, дiм та iншi види тирани» [8, с. 160]. Об'еднавшись знову в жшочу спiльноту, героТнi згадують свое життя в 1ствку за рокiв своеТ молодостi. Порiвнюючи минулi та теперiшнi часи життя в 1ствку, вони вiдчували, що Тх магiчна влада вже у минулому.
Вдови знову проводять зворотнш очисний ритуал, але з шшою метою: щоб знищити негативн наслщки колишнiх магiчних дiй i допомогти Джейн, котра останнiм часом все прше себе почувала. Покаяння героТнь амбiвалентне, оскiльки провину вони усвщомлюють по-християнськи, а спокутування грiха проводять язичеськими методами. Автор вибирае мiфологiчний хронотоп, але в цьому мiфологiчному хронотоп не вiдбуваються подiТ, що вщповщають канону мiфу.
У роман е очевидною контамiнацiя рiзних релИйних напрямiв: мотив покаяння з однозначною християнською семантикою переходить у мотив спокути з язичницькими уявленнями про природну рiвновагу. Саме ж спокутування смертного грiха формально проводиться як язичницький мапчний вiдьомський ритуал.
Таким чином, Дж. Апдайк вщбирае й оцЫюе фактуальний матерiал для свого роману з точки зору його «вщкритосп» для мiфологiзацiТ. Автор шукае локуси, де концентруються мiфи, виявляе приховаш смисли актуального матерiалу, вибудовуючи свою художню систему i формуючи мiфологiчний код роману. Фактуальним пщфунтям роману знову виступають iсторичнi реалп, iсторичнi дiячi та подiТ. Ва вони мають значення для поглибленоТ характеристики тих самих головних героТнь. Однак символiчнi топоси цього роману значно
поширено та диверсифковано.
Дж. Апдайк зображуе iншу епоху, початок XXI стол^тя, проте письменник залишаеться в полон давнини, BiH репродукуе духовну та со^альну атмосферу доби свое''' молодосп. Це типовi ситуацп 1960-х рокiв, коли набувае популярност сходження в гори, захоплення нетрадицшними релiгiями. На рiвнi хронотопу роману простежуеться постiйне повернення в минуле. Час, таким чином, обертаеться. Створюеться ци^чна часова модель, що характерно для мiфологiчного хронотопу. Проте подорож у молодють, до кра'н мiфiв, веде не до порятунку, а до смерти тому «смерть мiфу» набувае суттевого значення для творчого досвщу письменника.
Лiтература
1. Лотман Ю. М. Семиосфера : Культура и взрыв ; Внутри мыслящих миров : ст., исслед., заметки / Ю. М. Лотман. - СПб. : Искусство-СПб., 2000. - 704 с
2. Мифология. Энциклопедия / Гл. ред. Е. М. Мелетинский. - М. : Большая Российская энциклопедия, 2003. - 736 с.
3. Мифы народов мира : энцикл. : в 2 т. Т. 1 : А-К / гл. ред. С. А. Токарев, члены ред. кол. : И. С. Брагинский, И. М. Дьяконов, В. В. Иванов и др. - второе изд. - М. : Сов. энцикл., 2000. - 672 с.
4. Новикова М. Мiфи та мiсiя / Марина Новикова ; [вщп. за вип. Костянтин Л^ов, Леонщ Фшберг]. - К. : Дух i л^ера, 2005. - 432 с.
5. Энциклопедия символов, знаков, эмблем / [авт.-сост. В. Андреева, В. Куклев, А. Ровнер ; общ. ред., ил., маргиналии А. Егоров]. - М. : Локид-Миф. - 576 с. - («AD MARGINEM»).
6. Елiаде М. Священне i мирське ; Мiфи, сновидшня i мютерп ; Мефютофель i андропн ; Окультизм, ворожбитство та культуры уподобання / Мiрча Елiаде ; пер. з ым., фр., англ. - К. : Вид-во Соломи Павличко «Основи», 2001. - 591 с.
7. The John Updike Encyclopedia / De Bellis J. - Westport, Connecticut ; - L. : Greenwood Press, 2000. - 545 p.
8. Updike J. The Widows of Eastwick / John Updike. - N.-Y. : Knopf, 2008. - 310 р.
