CC BY
63Спеціальна (вестибулярна) підготовка військовослужбовців
Афонін В.М.
Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного
Анотації:
Показано, що умови виконання професійної діяльності військовослужбовців аеромобільних військ вимагають від них, крім відмінного володіння військовою технікою і озброєнням, високого рівня розвитку фізичних якостей і координації рухів. Важливо мати хорошу тренованість вестибулярного апарату, який допомагає протидіяти такому негативному явиЩу як «заколихування». Розглянута сутність поняття «заколихування», його негативні наслідки для професійної діяльності. Наведені можливі напрямки роботи для підвищення стійкості організму до заколихування (за аналізом публікацій і практичного досвіду).
Ключові слова:
аеромобільні війська, заколихування, повітряна хвороба, вестибулярний апарат, просторова орієнтація, рухова координація.
Афонин В.Н. Специальная (вестибулярная) подготовка военнослужащих. Показано, что условия выполнения профессиональной деятельности военнослужащих аэромобильных войск требуют от них, кроме отличного владения военной техникой и вооружением, высокого уровня развития физических качеств и координации движений. Важно иметь хорошую тренированность вестибулярного аппарата, который помогает противостоять такому негативному явлению как «укачивание». Рассмотрена суть понятия «укачивание», его негативные последствия для профессиональной деятельности. Предлагаются возможные направления работы для повышения стойкости организма к укачиванию (по анализу публикаций и практического опыта).
аэромобильные войска, укачивание, воздушная болезнь, пространственная ориентация, вестибулярный аппарат, двигательная координация.
Afonin V.M. Special (vestibular) training of servicemen. It has been shown that conditions of professional activity of airmobile servicemen require from them, in addition to excellent proficiency in military armament and materiel, high level of physical qualities and movement coordination development. It is essential to have high practice of vestibular apparatus, which helps to resist such negative feature as “air sickness”. The essences of term “air sickness”, its negative consequences for professional activity are highlighted. Possible tendencies of work in terms of enhancing organism resistance to air sickness (according to the analysis of publications and practical experience) are investigated.
airmobile forces, air sickness, vestibular apparatus, movement coordination.
Вступ.
Найбільш мобільною й могутньою частиною збройних сил країни є повітрянодесантні війська. Такі війська під різними назвами існують у більшості армій провідних країн світу. Умови професійної служби у цих військах вимагають військовослужбовцям бути завжди готовими до тривалих перельотів на літаках, стрибків з парашутом, різноманітних пересувань у незручних умовах бронетранспортної техніки (БМП, БТР) і пішки. Тому ці військовослужбовці повинні мати високий рівень розвитку фізичних якостей (сили, витривалості, швидкості), а також бути адаптованими до незвичних умов наземних та повітряних (чи водних) переміщень, які можуть викликати таке явище, як «заколихування» [1, 2, 4, 7].
Заколихування розвивається під дією різноспрямованих прискорень і проявляється у запамороченні, блідноті, пітливості, треморі кінцівок, головного болю, відчуття жару в тілі, слабкості, нудоті, блювоті та інше. Явищам заколихування найчастіше піддаються моряки, льотчики, водії бойових і транспортних машин, танкісти, десантники-парашутісти та військовослужбовці інших родів військ.
Запаморочення, як і інші реакції організму при заколихуванні, є фактором, який викликає порушення просторової орієнтації, під якою розуміється здатність оцінювати своє положення відносно землі, різних предметів на поверхні землі, показників приладів.
Практика і наукові дослідження показують, що найбільш ефективним засобом у профілактиці заколихування є спеціальне фізичне тренування -регулярні заняття спортом і особливо гімнастикою, акробатикою, стрибками у воду, баскетболом тощо [3].
Робота виконана відповідно до основних напрямів науково-дослідної роботи лабораторії теорії та організації фізичної підготовки Наукового центру Сухопутних військ Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та плану наукової та
© Афонін В.М., 2011
науково-технічної діяльності Управління фізичної підготовки Збройних Сил України в межах державної теми «Фізична підготовка як основний засіб вдосконалення бойової та морально-психологічної готовності військовослужбовців Збройних Сил України» (державний номер 0110^02957).
Мета, завдання, матеріал і методи.
Метою роботи є розкриття суті заколихування військовослужбовців у їх професійній діяльності та визначення засобів і методів підвищення вестибулярної стійкості до негативних явищ заколихування. В роботі використовувались методи аналізу й узагальнення даних літературних джерел та спеціальних матеріалів.
Результати дослідження.
При формуванні у бойового складу стійкості до заколихування ведучу роль грає фізична підготовка. Курсанти військових інститутів - майбутні офіцери - мають мати високий рівень фізичної та спеціальної підготовленості. Грамотне використання спеціальних фізичних вправ дозволяє ще в процесі навчання у військових закладах сформувати у курсантів адаптаційний комплекс, який забезпечує стійкість до незвичних вестибулярних подразнень. Навички вестибулярного тренування, набуті в стінах інституту, дозволять випускнику протягом багатьох років служби у десантних військах підтримувати оптимальний рівень стійкості до заколихування [2, 3].На сучасному стані розвитку науки проблема заколихування стала більш актуальною, що пов’язано з безперервним вдосконаленням військової техніки та зниженням загальної стійкості людини до негативних впливів навколишнього середовища. Ця проблема ускладнюється тим, що при заколихуванні виникають зміни фізіологічних реакцій організму і це призводить до зниження або повної втрати працездатності [8, 9].
Заколихування - своєрідна реакція організму на дію інерційних сил, що виникають під час руху транспортних засобів (качка на судні, пересування на
Педагогіка, психологія та медико-біологічні
транспортних засобах, літаках). В основі розвитку заколихування лежать процеси порушення вегетативної регуляції, зумовленої вестибулярним подразнювачем до кори головного мозку з внутрішніх органів, м’язів, суглобів, зорового аналізатора тощо. Невеликі, але довготривалі прискорення при бовтанці літака, так само як при хитавиці на морі, діючи на вестибулярний апарат, викликають складну гаму симптомів. Залежно від умов виникнення стан заколихування може давати симптоми так званих «повітряних», «морських» чи «дорожніх» хвороб. Відчуття запаморочення, мимовільне зосередження уваги на посиленій у зв’язку з цим нудоті, млявість і байдужість, навіть відраза до оточення, зниження продуктивності пам’яті, уповільнення мислення - це все можуть бути ознаками повітряної хвороби.
Ці симптоми проявляються у таких співвідношеннях: апатія виникає у 90-95% осіб; нудота - у 85-90%; втрата апетиту - 70-80%; головний біль - 65-70%; зниження ЧСС - 65-70%; прискорення ЧСС - 10-15%; підвищене виділення слини - 50-60%; блювота - 5060%; сонливість - 50-60%; позіхання - 40-50%; підвищена пітливість пальців рук - 35-50%; тремтіння пальців рук - 35-50%; збліднення обличчя - 35-40%; зниження артеріального тиску - 35-40%; підвищення артеріального тиску - 20-25%; слабкість - 20-30%; мерзлякуватість - 20-30%; відчуття голоду - 10-15%; гикавка - 5-10% (Копанев А.В., 1986; Боченков О.А., Шустов Є.Б., 2000).
Явища заколихування можуть виявлятися при впливі на десантника прямолінійних і радіальних прискорень навіть при спокійній атмосфері. Фахівці авіаційної медицини вважають, що механічні й оптичні подразники великої сили, викликані переміщенням літака у просторі, які діють на вестибулярний, пропріорецептивний, ін-терорецептивний, кожно-механічний і зоровий аналізатори, викликають повітряну хворобу [4,6,9].
У протіканні повітряної хвороби можна виділити чотири фази.
У першій фазі спостерігається підвищена збудливість і лабільність нервової системи.
У другій фазі негативна індукція і концентрація збудження приводить до гальмування діяльності кори головного мозку, що, у свою чергу, обумовлює погіршення збудливості і лабільності зорового аналізатора, гальмування умовних рефлексів тощо. Ці обидві фази відносять до так званих прихованих форм заколихування і погано піддаються розпізнаванню. Їх ознаками можуть бути відчуття легкої слабкості, пітливість, сухість у роті, зниження працездатності тощо.
Яскраво виражені ознаки протікання повітряної хвороби мають третя і четверта фази. Інтенсивна іррадіація збудження в центральній нервовій системі призводять у третій фазі до глибокого порушення координації діяльності внутрішніх життєзабезпечуючих систем організму. Може спостерігатися посилена моторика шлунково-кишечного тракту, блювота, мимовільна дефекація і сечовипускання.
Четверта фаза заколихування характеризується осередковим виникненням і прогресуючим розвитком
позамежного гальмування в центральній нервовій системі, що проявляється в порушенні функцій рівноваги, запамороченні, яке переходить в ступорозні стани і непритомності.
Варто враховувати, що погіршення стану людини настає не обов’язково в результаті наростання сили бовтанки повітряного судна. При тривалому впливі слабкої бовтанки (наприклад, у бронетранспортері) внаслідок кумуляції негативних явищ спостерігається зниження статокинетичної стійкості і різкий перехід першої фази заколихування у третю і навіть у четверту фазу.
Заколихування може мати й умовно-рефлекторний механізм, суть якого полягає в тім, що людина, яка піддавалася заколихуванню в минулому, побачивши літака, почувши шум працюючого двигуна, вловивши запах гасу і навіть при розмовах про польоти на літаку, може відчути всі негативні реакції, характерні для повітряної хвороби. Негативний стан заколихування може підсилюватися хворобливим станом людини, сильним стомленням, типологічними властивостями нервової системи тощо.
Повітряна хвороба має певний період схованої післядії. При вираженій формі заколихування негативний ефект післядії спостерігається протягом двох діб. Післядія схованих форм заколихування спостерігається протягом 5-7 годин. В цей час працездатність людини падає, а боєздатність помітно знижується.
Для підвищення стійкості до заколихування і вдосконалення просторової орієнтації застосовуються вправи, які впливають на вестибулярний апарат. До них відносяться різноманітні повороти, обертання головою, підскоки, швидкі нахили тощо. Багаторазові повторення фізичних вправ сприяють зміцненню м’язів, покращенню діяльності центральної нервової системи, серцево-судинної системи, а також підвищенню взаємодії аналізаторів. На цьому фоні вестибулярний апарат, як основний орган рівноваги і просторової орієнтації, стає менш сприйнятливим до незвичних подразників (адаптується).
Однак ще більшого позитивного результату можна досягти, якщо під час таких вправ не фіксувати увагу на своїх відчуттях, а спрямувати її на щось інше. Наприклад, обертаючись, можна дивитись на годинник, добиваючись суворо певної швидкості обертання; зупинку і випрямлення (після поворотів у нахилі) виконувати на заданий орієнтир; у момент випрямлення подивитися на будь-які предмети і за відлік до п’яти намагатися запам’ятати якомога більше число їх деталей, щоб потім відновити їх у пам’яті і перевірити. Все це буде усувати симптоми повітряної хвороби і зменшувати негативний ефект подразнення вестибулярного апарата [5,6].
Очевидно, на заняттях такі вправи слід проводити у комплексі з іншими, необхідними для розвитку фізичних якостей. Цікавий, емоційний комплекс фізичних вправ підвищує активність тих, хто займається [8].
Спеціальна фізична підготовка, спрямована на підвищення стійкості до заколихування, може мати декілька напрямків:
• націленість на безпосереднє тренування вестибулярного апарату шляхом виконання фізичних вправ, зв’язаних зі швидкою зміною положення голови в просторі;
• за допомогою спеціально підібраних фізичних вправ зміцнення м’язів тулуба, що фіксують положення внутрішніх органів;
• виконання фізичних вправ у сполученні з інтелектуальною діяльністю на тлі сильних вестибулярних подразнень;
• виконання фізичних вправ, пов’язаних з необхідністю виконання тонко координованих рухів на тлі сильних вестибулярних подразнень.
Виходячи зі специфіки етапів річного циклу фізичної підготовки курсантів-десантників, акценти на виконання спеціальних фізичних вправ різних напрямків, підвищення стійкості до заколихування можуть бути розставлені у такий спосіб:
• перший етап - домінує тренування вестибулярного апарату і м’язів, що фіксують внутрішні органи;
• другий етап - формування стійкості рухової координації та інтелектуальної сфери до дії вестибулярних подразнень великої сили;
• третій етап - коригування недоліків у стійкості до заколихування із застосуванням запропонованих вправ.
Тривалість таких етапів залежить від активності курсантів у виконанні необхідного обсягу запропонованих вправ і від ступеню сформованості необхідних фізичних та психологічних якостей. Для правильного управління процесом підвищення стійкості до заколихування потрібен постійний контроль і оцінка досягнень у цій роботі. Можуть бути запропоновані наступні види контролю.
Для оцінки ступеня розвитку м’язів, що фіксують внутрішні органи:
• в упорі на гімнастичних брусах утримання кута (не менше 10 с);
• у висі на перекладині піднімання прямих ніг до торкання грифу (8-10 разів);
• лежачи на гімнастичному коні на стегнах обличчям вниз, ноги закріплені, руки за головою - утримувати пряме прогнуте тіло не менше 50 с.;
• підйом переворотом на перекладині;
Для оцінки стійкості вестибулярного аналізатора:
• з основної стійки права рука вгору сполучити вказівний палець з обраною крапкою на стелі і, дивлячись на цю крапку, виконати 10 швидких обертів переступанням в правий бік. Закінчивши оберти стати у положення стійки права нога перед лівою, руки в сторони - утримувати не менше 8 с. Те ж саме з лівою рукою в лівий бік. Різниця в утриманні положення стійки має бути не більше 2 с;
• з упору присівши зробити три швидких перекиди вперед із закритими очима, встати стрибками зробити поворот на 360° в ліву і праву сторони і стати в основну стійку із зімкнутими носками ніг, руки на поясі - тримати 3 с.;
• 10 обертів на стаціонарному гімнастичному колесі у будь-яку сторону за 15 с.;
• на батуті - два-три простих стрибка, два стрибка з поворотом вліво і вправо на 180°, два-три простих стрибка, сальто вперед (або назад), два-три простих стрибка - стійке положення;
• виконати 10 кидків баскетбольного м’яча в мішень на стіні (квадрат 1 м х 1 м на висоті 2 м) і ловінням м’яча після повороту на 360° то в лівий, то в правий бік по черзі. Достатній рівень - без втрати м’яча і зупинок.
Висновки.
Вестибулярне тренування є одним з могутніх чинників підвищення надійності людського фактору при підготовці курсантів окремих військових спеціальностей (аеромобільні, розвідувальні частини та ін.). грамотне застосування активних і пасивних методів вестибулярного тренування з урахуванням специфіки навчання дозволяє досягти високого рівня стійкості до заколихування до початку активної професійної практики.
Метою подальших досліджень буде визначення ефективності розробленої спеціальної програми вдосконалення вестибулярної стійкості курсантів на заняттях з фізичної підготовки.
Література:
1. A^RBae ^Ф. Укачивание десантников при марше на автомобилях / ^Ф. Aпенков // Тезисы итоговой науч. конференции, посвященной 60-летию Вооруженных сил СССР - Л.: ВДKИФK, 1978. - С. 163-164.
2. Борисов ВА. Об особенностях воздействия условий марша на состояние личного состава мотострелковых подразделений / ВА. Борисов // Тезисы докладов итоговой науч. конференции за 1981 год. - Л.: ВДгаФ^ 1982. - С. 92-93.
3. Бородин ЮА. Эффективность физической подготовки в системе военно-профессионального обучения и пути её повышения / ЮА. Бородин //Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - Харків: ХДДДМ, 2003.- №3.- С. 68-83.
4. Гилев В.П. Динамика профессиональной работоспособности десантников в процессе 3-дневных тактических учений / В.П. Гилев // Тезисы докладов итоговой науч. конференции за 1981 год. - Л.: ВДгаФ^ 1982. - С. 87-89.
5. Гилев В.П. K вопросу о нагрузках, испытываемых экипажем БМД, и требованиях к физической подготовленности / В.П. Гилев, И.И. Варжеленко // Тезисы докладов итоговой науч. конференции за 1981 год. - Л.: ВД^Ф^ 1982. - С. 58-60.
6. Платонов K. Очерки психологии для летчиков / K. Платонов, Л. Шварц. - М. Военное издательство Министерства Вооруженных Сил СССР, 1948. - 191 с.
7. ^чигин Ю.С. О зависимости между профессиональной и физической подготовленностью летного состава / Ю.С. ^чигин // Тезисы итоговой науч. конференции, посвященной 60-летию Вооруженных сил СССР - Л.: ВД^Ф^ 1978. - С. 69-70.
8. Наскалов В.М. Научные основы составления программ профессионально-прикладной физической подготовки студентов вузов. / В.М. Наскалов // Теория и практика физ. культуры. - 1991. - № 6. - С. 25-26.
9. Физиологические основы физической культуры и спорта: Учебник / Н.В. Зимкин, ^В. Юоробков, Я.Б. Лехтман, ЯА. Эголин-ский, A.R Яроцкий; под ред. Н.В. Зимкина. - Издание второе, исправленное и дополненное. М.: ФиС, 1955. - 416 с.
Надійшла до редакції 22.12.2010р.
Aфонин Вячеслав Николаевич v.afonin@ua.fm
