CC BY
62якій сфері соціальних відносин. Соціальна активність може виявлятися в професійній і непрофесійній діяльності, що має різне предметне значення. Тому для характеристики соціальної активності необхідний її розгляд стосовно форми і предметного змісту діяльності, здійснюваної суб ’ єктом у певній сфері життя. Т аким чином, структура соціальної активності молодої особистості як суспільного явища розглядається: за формою - професійна і непрофесійна; за видом - навчальна, трудова, політична, правова, культурно-духовна, комунікативна тощо; за спрямованістю - громадська й антигромадська; за сферою реалізації - навчання, праця, бізнес, управління тощо.
Висновки.
Отже, суспільна практика, з одного боку, а потреби й інтереси - з іншого, виступають джерелом соціальної активності молодої людини.
В останнє десятиліття, через неспроможність органів державної влади і діяльність деяких педагогічних працівників, соціальна активність молоді замість посилення і її активізації раптом почала вгасати в державному масштабі.
Цей факт стає нагальною потребою зробити аналіз причин, які приведуть нас до розуміння того, що ця діяльність десь не враховує істотних властивостей і законів зміни соціальної активності молодої особистості як центрального для цієї діяльності фактора. При підході до такого аналізу на рівні явища, в уявленні відразу виникає дві ситуації: учень, що залишається зовсім байдужим до освіти, незважаючи на всі хитрування педагогів, і учень, що при тих же освітніх засобах (а іноді і менших), виявляє до освіти всепоглинаючу запопадливість і невгамовну спрагу пізнання. Це теж два крайніх прояви одного феномену, що містять між собою цілий ряд проміжних варіантів: першому освіта “не потрібна”, у нього відсутня мотивація навчальної діяльності; з другим складніше - у нього є потреба до соціальної активності в освітній сфері, але у нього не завжди є можливість реалізувати цю необхідність у цих умовах (при такому стані навчального процесу), і мотивація його може бути різною, часом далекою від цілей освіти.
Перспективи подальших досліджень у цьому напрямку. При спробах врахувати різні варіанти і сполучення цих факторів з необхідністю виникає уточнююча характеристика: “справжня соціальна активність”, “ справжня мотивація” (на відміну від “уявних” тощо). Усі ці тонкощі враховують реальну складність поведінки молодої особистості у сфері освітньої діяльності, що при більш детальному і точному розгляді може виявитися ще і не суб ’ єктом, а зовсім навіть об’єктом, що породжує новий комплекс проблем практичної і науково-педагогічної властивості для процесу організації освіти.
Література
1. Мордкович В.Г. Общественно-политическая активность трудящихся: Докт. дис. -Челябинск, 1993-211 с.
2. Нугаєв М.А. Трудовая активность рабочих промышленных предприятий: Докт. дис. - Казань,1996-229 с.
3. Плотніков П.В. Соціально-педагогічні основи соціалізації молоді промислового регіону: Монографія-Донецьк: ДонНУ, 2004-495 с.
4. Маликов Н.В. Изучение особенностей функционального состояния сердечно-сосудистой системы рабочих и работниц промышленного производства различного возраста, проживающих в климатогеографических условиях Западной Сибири //Педагогіка, психологія та медико-біо-логічні проблеми фізичного виховання і спорту //зб.нау-к. праць за редакцією проф. Єрмакова С.С. - Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2001. - №24. - С.51-57.
5. Маликов Н.В. Сравнительный анализ функционального состояния сердечно-сосудистой системы организма мужчин и женщин Западной Сибири с различным стажем работы на промышленном предприятии //Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту //зб.наук.праць за редакцією проф. Єрмакова С.С. - Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2001. - №24. - С.39-44.
Надійшла до редакції 05.11.2007р.
СОВІСТЬ ЯК МІРИЛО МОРАЛЬНОСТІ ЛЮДСЬКИХ ВЧИНКІВ: ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПОГЛЯД
Прокоф’єв В.М.
Донецький державний інститут здоров’я, фізичного виховання і спорту
Анотація. Серцевиною будь-якої культури є релігія, яка акумулює в собі кращі духовні, етичні та культурологічні досягнення кожного народу. Коріння духовного становлення особистості слід шукати у релігійних поглядах. Автор доводить, що духовна література є невичерпним джерелом знань про те, як берегти совість як основу духовності людини. Ключові слова: Бог, християнство, заповідь, гріх, совість, особистість, виховання.
Аннотация. Прокофьев В.Н. Совесть как мерило моральности человеческих поступков: христианский взгляд. Сердцевиной любой культуры является религия, которая аккумулирует в себе лучшие духовные, этические и культурологические достижения каждого народа. Корни духовного становления личности следует искать в религиозных взглядах. Автор делает вывод, что духовная литература является неисчерпаемым источником знаний про то, как беречь совесть как основу духовности личности. Ключевые слова: Бог, христианство, заповедь, совесть, личность, воспитание.
Annotation. Prokofiev V.N. ^nscience as criterion of human conduct morality: Christian vision. The core of any culture is religion which accumulates the best spiritual, moral and cultural achievements of any nation. The roots of spiritual formation of a personality should be sought in one’s religious views. The author comes to conclusion that spiritual literature is an inexhaustible source of knowledge about how to foster conscience to become a spiritual personality.
Key words: God, Christianity, commandment, sin, conscience, personality, education.
Вступ.
Моральній стан сучасного суспільства викликає занепокоєння. Ф.М. Достоєвський устами одного із своїх героїв висловив думку про те, що якщо немає Бога, то все дозволено. Як би людина морально не упала, як би її душа не була заражена інфекцією гріха, в душі у неї залишається іскра Божа, що здатна охопити душу та із грішника зробити святого.
Яка ж іскра Божа існує в людській душі? Це совість. Немає людини, у якої не було би совісті.
Совість є загальним природним законом. Природний моральний закон - це сукупність моральних правил, складених самою людиною на підставі свідчення свого морального почуття і в силу потреб своєї
совісті. За свідченням слова Божого, він написаний на серцях наших. Вихователем та виразником морального закону є совість - здатність душі усвідомлювати та розрізняти добре й зле. Совість - керуючий моральний початок в нашому житті та діяльності.
Зовсім небагато є наукових праць і досліджень про совість. Святитель Іоан Златовуст говорить про совість як про природжений феномен: «Бог заклав в нас совість і пізнання добра і зла зробив природженими» (Вих. 20:13). Найкраще підтвердження цьому
- діти. В дитині всі думки абсолютно оголені, вони позбавлені будь-якого злого наміру. Зло укорінюється в дитині поступово, природжена совість відступає під впливом гріховного середовища. Проте, людина не знаходиться у фатальній залежності від вад свого суспільства. Образ Божий у неї і совість як небесний голос в душі, дають достатньої моральності свободи, щоб зберегти цнотливість. І.Кант зауважив, що є дві речі, що вражають його - зоряне небо над ним і моральний закон в ньому. І те і друге - відображення Бога. Совість є присутність Бога в людині, сама Божа сила. Вона - контролер, який остерігає кожного від невірного кроку. Совість - особливий зір душі, більш зіркий, ніж очі. Совість, яка осяює душу, або зло, яке витиснуло совість з душі, підштовхують людину на подвиг або підлість. Людині постійно доводиться вибирати між добром і злом.
Робота виконана за планом НДР Донецького державного інституту здоров’я, фізичного виховання і спорту.
Формулювання цілей роботи.
Мета дослідження - дослідити роль та місце совісті у вихованні високоморальної особистості через аналіз Святого письма, духовного надбання видатних богословів, вчених, старців.
Результати дослідження.
Християнське моральне виховання базується на формуванні досконалої совісті. Голос совісті є у кожної людини. Цей голос є Божим голосом у душі людини, який за добрий вчинок потішає людину, а за злій вчинок її мучить, гнітить і докоряє. Вона є останнім законом у самій людині перед самим вчинком.
Можна проаналізувати історію затухання совісті у Іуди. Всі учні Христа були простими невигадливими людьми. І коли вони пішли за Христом, вони гадали, що Він очолить якійсь рух, що Він стане великим царем у звичайному значенні слова. А коли вони побачили, що нічого подібного не трапляється, що, навпаки, Він вступив у конфлікт з наділеними владою, духовними і світськими, то багато хто з них поколивався. А коли Він говорив: «Я - небесний хліб, який ви будете їсти», - хто міг зрозуміти це? І Іуда поколивався, разувірився і став на бік Його ворогів: він підказав їм, де Його можна знайти уночі. Вони заплатили йому жалюгідну ціну. Ця символічна ціна
- вартість раба. Таким чином вони хотіли продемонструвати своє презирство до Ісуса. Вони могли б, звичайно, обійтись без його послуг, бо Іуда лише злегка полегшив їх завдання. У вчинку Іуди лежала його внутрішня трагедія, трагедія людини, що разувірилась,
крах його віри. А потім - драма і гіркий кінець. Сутність його зради - в’ янення його совісті, яке призвело до трагедії душі.
Гріх - є опір людини волі Творця, що відкривається йому або через Писання, або через заповіді церковні, або через голос совісті. Смертним гріхом називається тяжкий гріх, що може згубити душу, завдати смертельної шкоди.
Але можна жити у гріху, формально не порушуючи жодної заповіді. І такі приклади наводяться у Євангелії, коли Господь приводить образ фарисея, який не був ані грабіжником, ані брехуном, ані розбійником. Він додержувався всіх заповідей і був страшенно цим гордим, задоволеним, тобто у нього не було упокорення, що є відправною крапкою духовного розвитку. Християнське упокорення означає здоровий погляд на речі, коли людина розуміє, як мало вона зробила. Масштаб має бути вірним. Коли масштаб спотворюється, починає діяти гординя. У зачатку у серці кожної людині «Я» випирає і займає неналежне місце.
Упокорення християнина закінчується там, де виникає небезпека знехтування святинь віри, спаплюження заповідей Божих.
Святі отці заповіли берегти совість, якщо хочеш, щоб душа стала царством Божим, а якщо будеш її знехтувати, то душа стане царством сатани, царством гріха.
У творах святих, подвижників даються практичні поради як жити, працювати, підкреслюється, що одним з головних завдань є збереження совісті.
У Євангелії є такі слова Господа Ісуса Христа: Мирись із суперником твоїм скоріше, поки ти на шляху з ним, щоб суперник не віддав тебе судді, а суддя не віддав би тебе служнику, і не укинули би тебе у темряву (Мф. 5:25). Про якого суперника йдеться? Про совість. Збереження совісті - це перший крок до того, щоб у душах наших було царство Боже.
Преподобний авва Дорофей, чиї духовні повчання є азбукою християнського духовного життя, повчає нас берегти совість по відношенню до Бога і по відношенню до людей.
Берегти совість по відношенню до Бога означає намагатися, щоб у нашій потаємній стороні життя все було до вподоби Богу. Якщо помітив думки не до вподоби Богу, маєш цім думкам покласти край.
Якщо ми помітили, що з’ являються почуття, що бридкі Богу, ми повинні їх скрушити. Якщо ми помітили бажання, що не бажані Богу, ми маємо такі бажання стримати. Коли ми, турбуючись про потаємні сторони нашого життя, намагаємось, щоб наші думки, почуття, бажання були до вподоби Богу, то цим самим ми зберігаємо совість по відношенню до Бога, а у своїй душі боремося за царство Боже.
Про нашу внутрішню непомітну боротьбу ніхто не знає, крім Одного Бога.
Ми повинні берегти совість і по відношенню до людей. Це означає: ми повинні не спокушати своїми вчинками інших людей, не подавати їм поганий приклад.
Сором - могутня протиотрута від огидного і мерзотного. Важливо, щоб людина не просто бачила
це мерзотне, а страждала, докоряла себе, мучилася через те, що це огидне поряд, а я нічого не можу зробити, щоб світ став кращий.
Активна нетерпимість до мерзотності починається з нетерпимості до ледарювання, безділля, недбальства, байдикування. Справді, лінощі - мати всіх вад. Місія вихователя - добитися, щоб дитина соромилася свого неробства, ненавиділа лінощі і недбальство, навіть подобу думки про відступ перед труднощами, небажання знати.
Роблячи добро, благочестива людина відчуває тривогу, скорботу, душевний дискомфорт. Одна людина постійно бореться за спасіння своєї совісті, а інша легко капітулює перед спокусою.
В тому, що розум підпорядкований совісті, закладена гарантія благополуччя. Кожна людина повинна розуміти, що вона - подоба Бога і не має права на гріховні вчинки. Саме совість буде на Страшному суді свідчити доброчесне життя. Найкращим чином відбувається в людині процес самовиховання, якщо розум підпорядкований совісті. Істинний прогрес є очищення совісті, як в самому собі, так і в навколишньому середовищі, в суспільстві, країні, у світі. Благочестива країна і є найпрогресивніша країна. Технічний прогрес повинен бути поєднаний з життєвими законами - совістю. Давні цивілізації відійшли у небуття за причиною духовної деградації.
Совість - головна рушійна сила у влаштуванні сім’ї, в розвитку культури, в установленні громадянськості, в удосконалюванні всього суспільства. Вона володіє великою творчою силою. Якщо совість затвердилась, то в благочестивому руслі розвиваються наука, економіка, правопорядок. Якщо совість в занепаді, то букет пороків забезпечений - казнокрадство, пияцтво, наркоманія, байдужість до страждань ближнього. Там, де совість витравлюється з життя, там слабшає почуття обов’язку, розхитується дисципліна, згасає почуття вірності, оцаряється продажність, хабарництво, зрада, дезертирство, наступає економічна, політична, духовна криза. Самий совісний акт людини - подвиг. Такий очищаючий душу вчинок іноді коштує людині життя. Такі подвиги здійснили тисячі учасників Великої Вітчизняної війни. Головний подвиг, як нам відомо, зробив Ісус Христос, що пішов на хрест за гріхи людські. Чим повніше проявляється совість, тим ближче людина до Бога.
Людина в змозі не тільки знехтувати своєю совістю, але і вилікувати її. Господь не забороняє бути суддєю самому собі. Іоан Златовуст в «Бесідах» повчає: «Посади в совісті своїй суддею розум і постав перед його судовищем всі твої беззаконня, досліди всі гріхи душі твоєї, потребуй від неї з усією суворістю детального звіту... Засуджуючи самих себе в повсякденних провинах наших, ми вже тим самим позбавляємося від суворості майбутнього суду...». Найперші ліки совісті -усвідомлення гріха, визнання провини та покаяння.
Всі людські закони другорядні. Вони тоді життєстійкі, коли витікають із природного життєвого закону, коли сполучаються з Заповідями, сполучаються з совістю. Через совість встановлюється гармонія стосунків людини з Богом.
В усіх цивілізованих країнах існує благочестивий параграф у карному кодексі: щиросердне
зізнання та розкаяння в зробленому злочині пом’якшує вирок. Так повеліває робити Всевишній.
Совість може бути колихливою, грішною (коли вона схильна називати погане добрим і навпаки), немічною (коли вона слабшає під впливом пристрасті і пороків), приспаною (коли порочні вчинки виправдовуються якимись пристойними причинами), пристрасною (коли вона схильна бачити гріх в інших, а власних не помічає). Причина різного стану совісті -гріхопадіння. 1 тільки через закон, даний згори, людина пізнала свій гріх і зміст морального життя.
Оптинський старець Макарій писав, що життя, яке проходить з бездоганною совістю і упокоренням, доставляє мир, спокій та істинне щастя.
Псково-Печерський старець Савва називав совість великим даром Божим. Совість поєднує нас з небом, вона підкорює нашу слабку гріховну волю святій всесильній волі Божій. Совість - це голос Божий в серці людини, голос ангела-охоронця. Будемо ретельно старатися охороняти свою совість, - закликав він, - від впливу всього поганого, інакше можна заглушити її, втратити, спалити її, і тоді вона не буде голосом Божим.
Хрест і Совість - міцно з’єднані поняття. Народні приказки «Совість треба мати, Хреста на тобі немає», ~ говорять тому, хто зробив неблаговидний вчинок. Або «Кожний несе свій хрест», тобто несе свою Совість, як Господь ніс хрест на Голгофу, з честю, з гідністю. Кожна людина повинна відчути себе хоч би трохи Спасителем. Тоді він неодмінно стане ще й патріотом. В словах Іоана Златовуста «що зробив Єдинородний Син Божий, те ж зроби і ти по силам людським, ставши захисником миру і для себе самого і для інших» - весь зміст патріотизму, в основі якого знову ж - Совість. Совість - це і є Спаситель у кожному із нас. Вона підкаже, коли треба на удар брата підставити другу ланіту, а коли взяти меч і зупинити вороже беззаконня, як це робили іноки, благословенні Сергієм Радонежським. Ось і треба частіше звертатися до Совісті - Бога: « ... навчи мя творити волю Твою».
Висновки.
Моральне падіння у суспільстві є наслідком відходу від духовних цінностей, закладених у християнстві. Духовна література є невичерпним джерелом знань про те, як виховати високоморальну особистість. Вона містить багато практичних пояснень та прикладів про те, як зростати духовно, берегти совість як основу духовності людини.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем моральності людських вчинків.
Література
1. Біблія.
2. Беседы великих русских старцев. - Полтава, Спасо-Пре-ображенский Мгарский монастырь, 2004. - 300с.
3. Голубев В. Совесть и грехопадение. - Санкт-Петербург, 1998, С. 170-223.
4. Мень А. Отец Александр Мень отвечает на вопросы. -М.: Фонд имени Александра Меня, 2004. - 360с.
5. Огірко О.В. Християнська етика - основа морального виховання // Зб. Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк, 2004, 4.
6. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в п’яти томах. - К.: Радянська школа, 1977. - 320с.
7. Українська Радянська енциклопедія. - К., 1984. -600с.
Надійшла до редакції 05.11.2007р.
