CC BY
22
Ф1ЛОСОФ1Я
УДК 165.6(045)
О. В. Бельдш
СИМВОЛ1КА КОЛЬОРУ В КОНТЕКСТ1 ЛЮДСЬКОГО ДОСВ1ДУ
У статт1 обхрунтовуеться доцшьтсть феноменолог1чно-герменевтичного розумтня досвгду людини. Розкриваються особливост1 акт1в сприйняття, уяви, означування, вербалгзацИ, розумгння, мислення в контекстг осягнення змгсту кольоросимволу. Акцентуеться увага на необх1дност1 включення до розгляду аспекту т1лесност1 та шар1в безсв1домого у сприйнятт1 кольору. Анал1зуеться своер1дн1сть феноменолог1чного тдходу до кольору, його значимост1 та функц1ональност1.
Клю^о^^ слова: феноменологгя, герменевтика, досв1д, тто, сприйняття, символ, колгр, сенс, семантика.
Актуальнють статл обумовлена пошуком сучасною фiлософieю методолопчних шляхiв, що вщповщали б вимогам часу та нов^шм реалiям культурного розвитку. А проблема граничних джерел значень людського досвщу е головним питанням фшософп культури. Крiм того, тлумачення кольоросимволiв е вкрай актуальним для мiжкультурного дiалогу.
Мета статтi полягае у висв^ленш особливостей феноменолого-герменевтичного потрактування досвщу людини та розкритп феноменолопчно'1' перспективи бачення кольору у символiчному вимiрi культури.
Феномени сприйняття та уяви в контекст розумiння досвiду людини глибоко дослщжувалися Р. Дж. Колшгвудом, М. Мерло-Понтi, П. Рiкером, Ж.-П. Сартром,
A. Богачовим, М. Мшаковим та ш. Архетипiчнiсть та символiчнiсть кольору представлена в роботах психолопв Б. Базими, В. Драгунського, Я. Обухова. Значимють та характернi особливосп кольоросимволу в арха'1'чних вiруваннях, мiфологii висвiтлюються у дослiдженнях А. Голан, Л. ЛевьБрюля, К. Левi-Строса, М. Луркер,
B. Тернера, А. Гура, М. Серова. Вказана тематика розроблялася в межах мистецтвознавства i лiнгвiстики Н. Бахшною, Л. Мироновою, Ш. Шукуровим, Я. Балекою. Побiжно теми кольору торкаються релiгiезнавцi М. Елiаде, А. Накорчевський та ш.
Цiлком правомiрна оцiнка фшософп М. Мерло-Понтi як «спроби роз'яснення людського досвщу» в широкому сена [10]. Адже, головний предмет штересу французького феноменолога - специфiчнiсть людського буття як вщкритого дiалогу зi свiтом, характер i механiзми «життево'1' комушкацп» мiж свщомютю, поведiнкою людини i предметним свггом.
Взаемодiя людини зi свiтом не може репрезентуватися формулою «стимул-реакщя», а свiдомiсть розглядаеться як форма поведшки. Поведiнка при цьому е частиною структурованого контексту i замщуе собою роздвоенiсть душi i тша. Пiд поняттям «структура», в даному випадку, розумiеться дiалектичний процес чи взаемовщношення як частина контексту. Ц взаемовiдношення утворюють собою бiльш менш стiйку форму. Почуття радостi, наприклад, рiзниться сво'1'ми властивостями вiд ситуацп до ситуаци, вiд моменту до моменту. Воно школи не бувае одним i тим самим двiчi. Одначе, цьому почуттю притаманна спшьнють, форма, структура, яку можна
осмислено iнтерпретувати i яка збер^аеться у Bcix випадках. Тшо людини впливае на вiдбiр форм поведшки, що здiйснюеться в цш дiалектичнiй круговерть Форми поведiнки, в свою чергу, забезпечують вiдбiр ситуацш, в яких бере участь людське тiло, та характеристик його(тiла) поведшки. Цей дiалектичний процес мiстить в собi смисли (meanings) [9, с. 308-309].
М. Мерло-Понт зазначае: «Оскшьки саме вiн (суб'ект), виникаючи, виявляе смисли i значення речей, й оскшьки будь-яка рiч досягае суб'екта лише завдячуючи наданому гй смислу i значенню, немае нiякого впливу речей на суб'екта, а е лише означування (в активному смисш слова), вщцентрове sinn-gebund (букв. надання сенсу, означування, нiм.) [5, с. 551]». В контекст людина-свiт, стимул водночас постае як фiзична подiя як вона е сама по соб^- зодного боку, i ситуащею як вона е «для оргашзму» - з iншого. При формуванш поведiнки важливими е не фiзичнi властивостi стимyлiв, а те, що об'ект чи подiя означають для людини. Хороше вино може означати неперевершеш смаковi властивостi для поцшовувача вин i диявольську рiдинy для мусульманина. Таю фiзичнi властивостi вина як вщносний вмiст води, алкоголю, ефiрних олш, не мають прямого впливу на дiалектичний процес сприйняття [9, с. 309].
В межах феноменолопчног онтологп М. Мерло-Понтi побiжно торкаеться теми кольору, але його розмисли вщкривають новi горизонти для фшософського осягнення цього феномену. Мислитель обстоюе позицiю, що фiзика, як i психологiя, дае кольору довшьне визначення, яке в реальностi вщповщае тiльки одному з проявiв кольору, що довгий час приховуе вщ нас решту його проявiв.
У пращ «Видиме й невидиме» (укр. перекл. 2003) М. Мерло-Понтi, насамперед, йдеться про колiр-фyнкцiю. Причому, перед нами розгортаеться не просто розмагта семантика червоного кольору, а - фрагменти буття, з якими ми «зус^чаемося» у сприйнятп. В пол^ що утворюють собою всi червош речi, ми здатнi розгледiти конкреци видимостi: «черепицi дахiв, прапор застав i Революцп, окремi землi бшя Екса чи на Магадаскарi; червону жшочу сукню серед червоних накидок професорiв, епископiв, генеральних адвокатiв, ушформ. Червоне не е одним i тим самим в залежностi вщ сyзiр'я, в якому воно з'являеться: чи осаджуе в собi чисту суть Революцп 1917 р., чи це сутшсть вiчноi жiночностi, чи сутшсть громадського обвинувачувача, чи сутшсть циган, одягнених гусарами, яю тримали пивничку на Слисейських Полях. Якесь червоне це також якесь викопне, що його витягли з глибини уявних свтв». Колiр постае «радше такою собi протокою мiж зовшшшми горизонтами i горизонтами внyтрiшнiми, що завжди вщкрит!... менше кольором, i, отже рiччю, нiж рiзницею мiж речами i кольорами». «Мiж кольорами уявними i видимими можна побачити тканину, що подвоюе гх, пщтримуе, живить i яка е не рiччю, а можливiстю, латентнiстю i плоттю речей» [6, с. 124].
На думку М. Мерло-Понп, варто працювати не з тими кольорами, яю належать об'екту, а з quale, властивютю, неважливо поверхнева вона, чи заповнюе проспр, властивiстю, яка юнуе для себе без конкретного ноая. Кольори спектру приблизно вщповщають цим умовам. Але цi кольоровi площини в дiйсностi е одшею з можливих структур кольору, i вже колiр листка паперу чи колiр поверхнi не пiдвладний одним i тим самим законам. Диференщальш пороги у випадку кольорiв поверхш нижчi, нiж у кольорових просторах. Кольоровi простори локалiзyються на певнш вiдстанi, але доволi невизначено; вони мають пористий вигляд, в той час, як кольори поверхш е щшьними i тому зупиняють погляд на собц кольоровi простори завжди паралельш фронтальнiй площинi, а кольори поверхш можуть представляти рiзнi напрямки; нарешт^ кольоровi простори завжди е дещо пласкими i не можуть набувати деяког форми, вигинаючись чи розтягуючись по поверхш, не втративши при цьому власног
характерног властивостi. Можна ще згадати про колiр прозорих тш, який iснyе у тривимiрномy простора вiдблиск, палючий колiр, променистий тшр i колiр освiтлення в цшому, який настiльки не спiвпадае з кольором джерела св^ла, що художник може репрезентувати перший через розподшення св^ла i тiнi, не зображуючи другого.
Помилково вважати, що мова йде про рiзнi способи сприйняття кольору, який залишаеться незмiнним сам по соб^ про рiзнi форми, яю надаються однiй i тш самiй чуттево достyпнiй матери. В дшсносп, ми маемо справу з рiзними фyнкцiями кольору, коли так звана матерiя зникае, оскiльки ii оформлення досягаеться шляхом змiни самих властивостей чуттевого сприйняття. Колiр набувае онтолопчно'1 функци, перевищуе себе сам собою: досить йому стати кольором осв^лення, домшуючим кольором поля, вш перестае бути тим чи шшим кольором i стае здатним зображати будь-яю речi. Одним рухом вш подае себе як щось особливе i перестае бути видимим як особливе [1, с. 22].
З огляду на тему дослщження, потребуе уточнень тема «шформативносп кольору». На формально-лопчному рiвнi свiдомiсть, неспроможна сприйняти весь об'ем шформаци, що репрезентована через колiр. М. Серов акцентуе увагу на наступному: «свщома шформащя едина для конкретно'1 цившзаци, наци, культури, суспшьства, тодi як безсвщома i частково пiдсвiдома iнформацiя (колiр, мiф, мелодiя, ритм) буде единою для всього людства» [8, с. 42].
Для порiвняння продемонструемо момент «шформативносп кольору» з позицп феноменолопчного потрактування сприйняття. «Червоне перед мо'1'ми очима не е якесь quale (лат. «яюсть»), плiвка буття, в яко'1 немае товщини. «Червоне» не е очевидним i водночас незрозумшим повiдомленням, яке ми одержуемо чи не одержуемо. Це «червоне» виринае з якоюь менш ч^ко'1, загально'1 червоно'1 плями, на якiй зупинився мш погляд, i в яку вш загрузав перед тим, як зафгксувати його як правильно говорять. Колiр е варiантом в шшому вимiрi варiацii, у вимiрi його стосунюв з оточенням: це червоне е тим, чим воно е, лише зв'язуючись зi свого мюця з шшими червоними навколо нього, з якими воно утворюе сyзiр'я, або з шшими кольорами, над якими воно пануе або як панують над ним. Одне слово, це такий собi вузол у плетшш одночасного й послщовного» [6, с. 123]. «...голий тшр не е шматком абсолютно твердого, недшимого буття, що постае зовсiм оголеним перед баченням, що може бути тотальним чи нульовим...» [6, с. 123].
З вищесказаного висновуемо, що колiр постае бшьшою мiрою як функщя а не як якють. «Конкретизаци видимостi», репрезентованi у кольорi [6, с. 124], свiдчать про те, що вже на рiвнi сприйняття маемо спрямовашсть уваги, яка забезпечуе едшсть нових смислiв. Сприйняття ж «вщкривае вiкно до смиошв» [9, с. 309]. Досвiд уваги, в свою чергу, не дозволяе тлумачити суб'екта сприйняття з об'ективютсько-мехашстично'1 позицп. А сам процес сприйняття не редукуеться до «^зюлопчно'1 функцп тша» [9, с. 310]. Тшо утворюе собою умови для сприйняття об'ектив та здобування смислiв з цього процесу. Кожен з видiв вщчутпв (смак, зiр, слух, нюх) пов'язаний з характерною лише для нього структурою поведшки. ^ структури не е взаемозамiнними, але вони можуть глибоко проникати одна в одну (наприклад, «бачити гучшсть барабану», «чути вогонь у запальному джазЬ> i т.п.). Завдячуючи органiзацii людського тша як взаемод^чого з оточуючим св^ом (а не трансформацii образiв нейронами, чи мисленневого поеднання двох картин i реiнтерпретацii 1'х як одше'1'), ми бачимо едину картину, дивлячись на св^ двома очима [9, с. 310]. «Зворотшсть тша е не тшьки сферою взаемонакладання вiдчyгтя i вiдчyтного, але й фундаментом вираження» [7, с. 290]. Це твердження сформульоване в межах феноменолопчного потрактування сприйняття е вкрай актуальним для аналiзy ролi та символши тша у
вiруваннях та зображувальному мистещв архшки; язичницьких ритуальних практиках; буддшському ритуалi та шонографп.
Фiлософський доробок М. Мерло-Понт мiстить «описи премордiальних (вiд лат. priordium - початок, походження) шарiв досвiду, якi в процес заглиблення погляду спостерiгача переходили вщ феноменолопчно-психолопчно'1 дескрипцп у онтолопчне засвiдчення втiлених мiазматичних праструктур досвщу. Цi граничнi шари топосу досвщу межують i раз у раз прориваються у сусiднi топоси, серед яких свiдомiсть, мова, природа» [7, с. 292]. Уточнимо, що хiазм - це образ, який описуе накладання i переплетення умовних протилежностей, що збер^ають у втiленiй едносп свою вiдмiннiсть. Хiазм уособлюе твердження про едшсть в подiльностi тша, яка уможливлюе своерiдну взаемодiю частин в такому подш. Концепцiя переплетення-хiазму становить основу для онтологп, яка не мiстить абсолютних протиставлень i ращонально'1 суб'ективностi [7, с. 290].
Вищесказане знаходить додаткову аргументащю у концепцп людського досвiду Дж. Колшгвуда. Дослiдник видiляе три рiвнi досвiду, яким вiдповiдають акти вщчуття, уяви, мислення. Структуру актiв досвщу утворюють три нероз'емнi елементи: змют, емоцiйний заряд i вираження. Акт вщчуття вщбуваеться на несвiдомому, психосоматичному рiвнi, е iндивiдуальним i мае психосоматичне вираження. Акт уяви вщбуваеться на свщомому психiчному рiвнi, теж шдивщуальний, але мае або психосоматичне, або мовне вираження. На вщмшу вщ акту вiдчуття, акт уяви лишае в психщ людини сво'1 продукти - уявлення, котрi потрапляють, або до несвiдомого (фройдiвське «витюнення»), або до свiдомостi й наративу. А ось акт мислення як насамперед акт предикацп вщбуваеться на рiвнi свщомосп, е загальним i мае мовне вираження.
Акт вщчуття, за Дж. Колшгвудом, не можна розглядати в структурi досвщу iзольовано вщ емоцiй. Не слiд також говорити про два рiзновиди чуття - зовшшнього свiту (об'ективне) i внутршнього свiту (суб'ективне). Насправдi перцепцiя (наприклад, бачення червоного кольору) i емоцшний заряд (наприклад, радють) становлять елементи единого акту вщчуття (impression), який ми звикли пщ впливом сучасного «позитивютського виховання» редукувати до акту чистого (об'ективного) вщчуття-бачення (perception). Насправдi ж будь-який акт вщчуття мае свш емоцiйний заряд, про котрий можуть дати собi зв^ дiти, митцi або «дикуни», виховаш в «донауковiй» культурi. Останне зауваження слщ брати до уваги аналiзуючи роль та значимiсть кольоросимволу у ритуальних практиках архшки та язичництва.
Показово, що не лише несвщомий акт (псиачного) вiдчуття, але й акти уяви та думки мають свш емоцшний заряд. Наприклад, вщчуття червоного кольору мютить несвщому емощю, яку приблизно, розглядаючи з боку уяви, можна назвати радютю. Вщповщно, уявлення предмета певного кольору пов'язане з усвщомленою емоцiею. Будь-яка думка теж мае свш емоцшний заряд, або «емощю свщомосп». Наприклад, ми спочатку усвщомлюемо ситуащю, встановлюючи послщовний зв'язок уявлень, i тшьки отримана таким чином думка про ситуащю супроводжуеться емощею ненависп, любовi, сорому абощо. Певно, що «емоцiï свщомосп», тобто почуття, значно багатшi вщ емоцiй вiдчуттiв.
Акт уяви слщ теж розум^и як дiю не лише «у внутршньому просторi суб'екта», а як психофiзичну дiю в сощальному середовищi. Йдеться, по перше, про емоцшний заряд уяви, котрий пов'язаний з тшеснютю суб'екта, по друге, про ïï неодмшне ситуацшно-тшесне походження i вираження, котре, якщо не вiдбулося витiснення уявлення, е свщомим жестом (мовою).
Матерiею акту уяви е вщчуття, а формою - свщомють, що залучае до акту уяви
увагу, пам'ять i, як правило, мовну компетенщю. Тому змют акту уяви вiдмiнний вiд змюту вiдчуттiв, з яких вiн утворюе сво! уявлення. У досвiдi уяви вщчуття продовжують iснувати як матерiя для форми, яка неодмiнно пов'язана з психосоматичним чи мовним вираженням. Так само й у досввд мислення уявлення е матерieю для форми мислення. Думка може бути або послщовним (лопчним, предикативним) зв'язком уявлень, або думкою про самi зв'язки в думщ («мисленням про мислення»). Дж. Колшгвуд вважав, що абсолютна абстракцiя розумових зв'язкiв уявлень вщ вiдповiдних !м уявлень неможлива. Бо тодi б iснувала едина символiчно-однозначна мова, повнiстю позбавлена свое! виражально! природи. Зв'язки б у нш були суто нормативы, а мiсце уявлень заступали б символи-узагальнення, що не мають за собою уявлення i його емоцшного заряду, отже, не втiлюються у вщповщному жестi, тiлесному виразi. Однак така мова неможлива, бо експресившсть, вщповщно, формування ситуативно! ди та взаемодп, е сутнiсними властивостями мови.
Отже, все усвщомлене нами, будь-яка думка, мусить певним чином стосуватися шдивщуально-соматичного як онтолопчно первинного, адже онтолопчно первинним е iндивiдуальний акт досвщу, що й на рiвнi досвiду мислення зберiгае зв'язок iз тiлеснiстю, емоцiйнiстю й виразнiстю ди. Прагматистська унiверсалiзацiя ознак дп-досвщу дозволяе Дж. Колiнrвуду через уяву та мову сполучати фiзичну i психiчну реальнiсть iз свiдомiстю. Для нього свщомють невiдчужувана вiд виражально! дiяльностi, не передуе останнiй. А думка лише тодi е думкою, зрозумшою для iнших, коли мае через уяву i в мовi свiй емоцiйно-iндивiдуальний вираз, котрий шш^ якщо пiдготовленi сво!м досвiдом, традищею, здатнi вiдтворити в досвiдi, тобто пережити думку разом з !! автором, щучи у 11 переживанш вiд авторського виразу до змюту [2, с. 192-195].
При аналiзi свiтосприйняття та вираження у досввд людини не можна обiйти увагою творчiсть К. Левi-Строса. Вчений розглядае стввщношення знака i смислу не лише у цариш мови, а й - у кольоросимволах. Вщтворимо вузловi моменти його мiркувань. На думку Левi-Строса, довшьшсть мовного знаку мае часовий характер. Пюля створення знаку вiдбуваеться його уточнення: 1) вщповщно до особливостей влаштування людського мозку; 2) вщповщно вщношення нового знаку до вае! знаково! множини, тобто до всього св^у мови в цiлому (причому, св^ мови прагне до системи). Подiбно, довiльним чином правила дорожнього руху надали семантично! цiнностi червоному i зеленому сигналам. Але якщо припустити повнiстю конвенцiональний характер зв'язку мiж знаком i означуваним (явищем i смислом; кольорами i типом дп), то в разi зворотного вибору: «червоний» - iди, «зелений» - стiй, матимемо низку нюанав. Емоцiйний вiдгомiн i символiчну гармошю червоного i зеленого не настшьки легко помiняти мiсцями. Семантика кольорiв може бути наступною: червоний викликае уявлення про небезпеку, насилля, кров; зелений свщчить про над^, спокш, про незворушне протiкання природного процесу, наприклад, зростання рослин. У випадку змши сигнальних кольорiв свiтлофора, червоний м^ би сприйматися як ознака людського тепла, спшкування, а зелений - як символ страху, небезпеки. Але все ж червоний колiр не зм^ би у чистому та простому виглядi замшити собою зелений, i -навпаки.
Вибiр знаку може бути довшьним, але знак збер^ае властиву йому цiннiсть, незалежний змют, що вступае у комбшащю з функцiею значення (порiвн. колiр-якiсть та колiр-функцiя у М. Мерло-Пош!) i певним чином !! змшюе. Якщо здiйснити iнверсiю (лат. inversio - перестановка, перевертання) в протиставленш червоний/зелений, то змiст цього протиставлення пом^но змiщуеться. Оскiльки червоний залишаеться червоним, а зелений - зеленим, не лише тому, що кожен iз
вказаних стимуляторiв чутпв володie властивою йому цiннiстю, але й внаслщок того, що вказанi кольори являють собою основу традицшно'1 символши, якою не можна абсолютно довшьно манiпyлювати з моменту ii юторичного виникнення [4, с. 68-69].
Отже, для всебiчного осягнення сенсу кольоросимволу неможливо повшстю абстрагуватися вiд фiзичних характеристик кольорiв. З iншого боку, не слщ нехтувати особливостями сощально-культурних умов, цiнностей, в т. ч. релшйною компонентою культури, що утворюють своeрiдне тло сприйняття символiв. Варто брати до уваги й семантичш навантаження кольорiв, накопиченi в юторичному постyпi людства. Вони утворюють собою певний асощативний ряд та архетипи, свого роду, - «юторш кольору». Кожний акт сприйняття втiлюe в собi i акт смислотворення та його вербалiзацiю. Суб'ект сприйняття при цьому упереджений власним попередшм досвщом i традицieю мовлення.
Вважаемо, що звернення до феноменологiчних та герменевтичних принцитв дослiдження сприятиме узгодженост натуралютичного та символiчного аспектив досвiдy людини в контекст штерпретацп сенсу кольоросимволiв. Для розкриття теми значимости кольору у символiчномy вимiрi культури необхщне залучення даних феноменологи, фшософсько'1 герменевтики, психологи, етнографп, етнопсихолог!, лiнгвiстики, етнолшгвютики, мистецтвознавства та iн. для розкриття теми значимосп кольору у символiчномy вимiрi культури та релт'1. При цьому реалiзyеться принцип мiждисциплiнарноi взаемодоповнюваносп, досягаеться мета цiлiсного, всебiчного висвгтлення заявлено'1 проблематики.
Список використано1 лггератури
1. Бельдiй О. В. 1дея кольору в контекст феноменолопчно'1 концепцп сприйняття / О. В. Бельдш // Вiсник Державно'1 академп керiвних кадрiв культури i мистецтв. - 2010.
- №4 - С. 20-25 ; Beldii O. V. Ideia koloru v konteksti fenomenolohichnoi kontseptsii spryiniattia / O. V. Beldii // Visnyk Derzhavnoi akademii kerivnykh kadriv kultury i mystetstv. - 2010. - №4 - S. 20-25
2. Богачов А. Л. Фшософська герменевтика : навч. поаб. / А. Л. Богачов. - Кшв : Курс, 2006. - 406 с. ; Bohachov A. L. Filosofska hermenevtyka : navch. posib. / A. L. Bohachov. - Kyiv : Kurs, 2006. - 406 s.
3. Юрюхш Д. I. Методолопя наукового вивчення релш'1 в умовах некласично'1 рацiональностi / Д. I. Юрюхш // Украшське релiгiезнавство. — 2001. — № 20. — С. 4854 ; Kiriukhin D. I. Metodolohiia naukovoho vyvchennia relihii v umovakh neklasychnoi ratsionalnosti / D. I. Kiriukhin // Ukrainske relihiieznavstvo. — 2001. — № 20. — S. 48-54
4. Леви-Стросс К. Структурная антропология / К. Леви-Стросс. - Москва : ЭКСМО-Пресс, 2001. - 512 с. ; Levi-Stross K. Strukturnaya antropologiya / K. Levi-Stross.
- Moskva : EKSMO-Press, 2001. - 512 s.
5. Мерло-Понти М. Феноменология восприятия : мр. с фр. / М. Мерло-Понти. -Санкт-Петербург : Ювента. Наука, 1999. - 610 с. ; Merlo-Ponti M. Fenomenologiya vospriyatiya : ner. s fr. / M. Merlo-Ponti. - Sankt-Peterburg : Yuventa. Nauka, 1999. - 610 s.
6. Мерло-Понт М. Видиме й невидиме: З робочими нотатками : мр. с фр / М. Мерло-Понт. - Кшв : КМ Академiя, 2003. - 268 с. ; Merlo-Ponti M. Vydyme y nevydyme: Z robochymy notatkamy : ner. s fr / M. Merlo-Ponti. - Kyiv : KM Akademiia, 2003. - 268 s.
7. Мшаков М. А. Iсторiя поняття досвщу : моногр. / М. А. Мшаков. - Кшв : ПАРАПАН, 2007. - 380 с. ; Minakov M. A. Istoriia poniattia dosvidu : monohr. / M. A. Minakov. - Kyiv : PARAPAN, 2007. - 380 s.
8. Серов Н. В. Хроматизм мифа / Н. В. Серов. - Ленинград : Васильевский остров, 1990. - 352 с. ; Serov N. V. Khromatizm mifa / N. V. Serov. - Leningrad : Vasilevskiy ostrov, 1990. - 352 s.
9. Смит Н. Современные системы психологи : nep. с англ / Н. Смит. - Санкт-Петербург : ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК, 2003. - 384 с. ; Smit N. Sovremennye sistemy psikhologi : ner. s angl / N. Smit. - Sankt-Peterburg : PRAYM-YeVROZNAK, 2003. - 384 s.
10. Тузова Т. М. Мерло-Понти Морис / Т. М. Тузова // Новейший философский словарь / А. А. Грицанов. - Минск : Изд. В. М. Скакун, 1998. - С. 618 ; Tuzova T. M. Merlo-Ponti Moris / T. M. Tuzova // Noveyshiy filosofskiy slovar / cost. A. A. Gritsanov. - Minsk : Izd. V. M. Skakun, 1998. - S. 618
Стаття надшшла до редакцп 07.05.2017
O. Beldy
COLOUR SYMBOLISM IN THE CONTEXT OF HUMAN EXPERIENCE
The relevance of the article is due to the arch of modern philosophy, methodological ways of which meet the requirements of time and new realities of cultural development. The problem of our values in human experience is the principal question of philosophy of culture. In addition, the interpretation of the symbolism of colourishighly relevant to intercultural dialogue is highlighted.
In the phenomenology of M. Merleau-Ponty it is noted that the colour appears more than a function. The "specification view ", presented in colour, indicates that already at the level ofperception there is a focus of attention, which ensures the unity of new meanings. The perception "opens the window of meaning". Experience attention, inturn, allow to interpret the process ofperception, which is not reduced to "physiological functions of the body".
The body creates the conditions for the perception of objects and extraction of meanings from this process. Due to the organization of human body as interacting with the outside world (and not to the transformation of images of neurons), we see a single picture, looking at the world through two eyes. "The return of the body is not only a field of mutual influence of sensation and feeling, but also the foundation of expression".
The conclusions mentioned above find additional arguments in the concept of the human experience of R. Collinwood. The research paper identifies three levels of experience that correspond to the acts of feeling, imagination, and thinking.
The structure of acts of experience consists of three integral elements: content, feelings and expressions.
R. Collinwood emphasizes that our thought should, in some way, be treated individually-somatic as ontologically primary. Ontologically primary is the individual act of experience, and the experience level of thinking, which keeps in touch with physicality, emotionality and expressiveness of the action.
Pragmatists' universalization of the experience allowed the British thinker to combine physical and mental reality with consciousness through imagination and language.
The idea is clear to others when has its emotional-individual expression through imagination and language. Others prepared the irexperiences, the tradition, able to handle the idea together with the author, following her experience from the author's expression to the content.
For in-depth comprehension of the meaning of colour symbols it cannot be fully abstracted from the physical characteristics of colours. On the other hand, we should not neglect the peculiarities of the socio-cultural context, values, including the religious component of culture that forms a kind of backdrop perception of the symbols.
It is necessary to take into account the semantic meaning of colours accumulated in the
historical development of mankind. They form an associative array of archetypes, a kind of "history of colour".
Every act ofperception embodies an act of creations of meanings and its verbalization.
The subject of perception in this case is prejudiced by their own previous experience and tradition of language.
Key words: body, colour, experience, hermeneutics, meaning, perception, phenomenology, semantics, symbol.
УДК 1(091)(477)+811.161.2
В. В. Сшвак
МОВА Ф1ЛОСОФ11 В УКРАШСЬКШ ПРОПОВ1Д1 XVII СТ. НА ПРИКЛАД1 ТЕКСТ1В АНТОНЫ РАДИВИЛОВСЬКОГО
У cmammi досл1джуеться змгст та особливост1 використання фыософсько'г мови в украшськт nponoeidi XVII ст. на npuK^adi спадщини Антотя Радивиловського. Робиться висновок про можлив^ть до^дження icтори втчизняног фыософсько'г мови на оcновi церковной проповiдi. На рiвнi морального повчання, що тдсилювалось фшософськими мiркуваннями, творилася cвоeрiдна фшософська мова, що стала «побiчним продуктом» намагання проповiдника-моралicта зробити свог повчання доступншими для широког аудиторы.
Ключовi слова: icторiя фшософи, украгнська фiлоcофiя, бароко, церковна проповiдь, мова фшософи.
Людська мова е матерiальною формою юнування свщомосп, що опосередкована нею, а також постае засобом вираження ставлення людини до св^у та само! себе. Вщображення св^у (природного, культурного, сощального...) в люс^ людсько! свщомосп, пропущене ^зь мислення виражаеться в поняттях та транслюеться через мову при спшкуванш з метою передачi шформаци, обмшу думками, прийняття ршень тощо. Устшшсть тако! комушкацп напряму залежить вiд ступеня розвиненосп мови як yнiверсального засобу комушкацп.
Так само, наявна, на певному юторичному етат, мова фшософи та ii арсенал (фiлософська термiнологiя) е своерiдним маркером для позначення ступеня розвиненосп та зрiлостi та чи шшо! фшософськох традицп. Розвиток цього засобу вираження фшософського мислення та обмшу щеями мае сво! особливосп.
Вiдповiдно до сучасно! фшософськох номенклатури, фшософська мова набувае ушверсального транскультурного та транснащонального характеру, що е необхщною умовою yспiшного полiлогy в межах нащонального академiчного фiлософського простору або в мiжнацiональномy чи навт свiтовомy масштабi. Така yнiверсальна мова фшософи слугуе для функщонування «горшнього рiвня» розвитку фшософи та слугуе здебшьшого для рiзних форм спшкування iнтелектyалiв-творцiв фiлософського знання.
Проте, поруч з ушверсальною мовою фшософи, що базуеться на греко- та латино-мовнш традицп (яка сягае сво'ми витоками Античносп), розвивалася й iнша -«нащональна фiлософська мова» - призначена здебшьшого для популяризацп фiлософських щей на масовому (осв^ньо-виховному) рiвнi побутування фшософського знання та спiлкyвання в нащональному фiлософськомy дискyрсi. Ця мова була
