CC BY
155
Людмила Зарицька
С1МЕЙНО-ПОБУТОВЕ ЛИСТУВАННЯ 1ВАНА ФРАНКА (НА МАТЕР1АЛ1 ЛИСТ1В ДО УЛЯНИ КРАВЧЕНКО): РОЗДУМИ ПРО
ЖАНР
У статт1 розглядаеться Ымейно-побутове листування 1вана Франка з Уляною Кравченко з погляду жанрових особливостей. Автор придшяе увагу досл1дженню 1ндив1дуальност1 стилю етстолярт письменника. Також у досл1дженн1 анал1зуються образи автора й адресата.
У Х1Х-ХХ столгтл розкутють i самодостатнють ешстолярно!
л^ератури йде вщ романтизму. Багатство л^ературних i фiлософських ремшюценцш. Настроева полiфонiчнiсть i художня насиченють. Так характеризуе цей перiод М. Коцюбинська [1, с. 10].
Ще одна дослiдниця епiстолярного жанру С.Комарова у сво1й розвiдцi видiляе три типи етстолярних текстiв, кожен з яких базуеться на сукупност функщональних, ситуативних та мовних елементiв. Це: 1) традицшно-риторичне листування (етикетно-ритуальна спрямованють); 2) емоцiйно-iнтимне листування (емоцiйний вплив за допомогою шформацп iнтимного характеру); 3) штелектуально-емоцшне листування (iнтелектуальний вплив на рецитента) [2, с. 8].
Вщповщно листи сiмейно-побутовi вiдносяться як до першого, так i до другого типу (залежно вiд вимiру 1х iнтимностi).
У. Кравченко згадуе у сво1х мемуарах «Искренний друг и учитель»: «Занятая правилами Пифагора, с большим изумлением получила я в первых числах ноября письмо, написанное незнакомым, характерным почерком. Это было первое письмо от Ивана Франко. Незнакомый, но близкий по духу, он решил мою судьбу... С того времени началась наша
переписка, которая прекратилась лишь с его смертью в 1916 году», - так описуе Уляна Кравченко (Юлiя Шнайдер) у сво! спогадах про великого митця початок !х листування [4, с. 82].
Починаючи вщ перших листiв I. Франка до Уляни, i завершуючи останнiми, можна спостерегти ознаки роману-виховання. Адже Франко i починав листування з нею для того, щоб виховати справжню поетку. Майже в кожному лист вш наставляе свою пiдопiчну, як треба писати. Хоч i суворою е критика митця, але й справедливою.
Роман виховання (шм. Bildengsroman, Erzieehungsroman) -широкий жанр, рiзновид роману, в iдейно-тематичний центр якого покладено процес формування особистостi, образ людини у проце^ становлення» [5, с. 432].
Одшею з важливих особливостей жанру роману виховання е трактування людського характеру. Не дивлячись на повчання, стиль лис^в 1вана Яковича не е нi зверхшм, нi сухим, нi суто менторським. Це лише дружш поради досвщченого митця початкiвцю. Такi листи е водночас шби трактатом, але не в повному значенш слова, бо нагадують скорiше науково-популярний стиль, iнодi з вкрапленням художнього - звщси метафоричнiсть, образнiсть, наявнiсть порiвнянь.
Адже стиль листа будь-якого письменника - це результат впливу його стилю л^ературного, стилю художшх творiв.
Читаючи поради Франка молодш поетцi, можна визначити те, яким чином формуеться стиль самого письменника. Важливими е думки про змют i форму художнього твору. Бо таких думок про стиль письменницький не знайдемо шде, лише в листах. Щ поради е ушкальними: «Хто вмiе сво!ми, хоч i не складними щодо форми вiршами глибоко потрясти серце другого чоловша, той мусить - свщомо чи
шстинктивно - знати дорогу до серця» [8, с. 36] або «не раджу наслщувати чужих, я тшьки раджу вчитися вiд них методи, форми, шдглядати, вiдки вони черпають у сво!м життi живущу воду поезй, i дошукуватись так само i в нашiм життi подiбних джерел» [8, с. 36].
Маючи ще замолоду можливiсть зажити слави серед читачiв, Франко не зловживае нею, а навпаки - залишаеться вщкритим i щирим. Такi й листи його.
Якщо ж порiвняти листи 1вана Франка до Уляни Кравченко з листами П. Кулша до жшок, то можна побачити, що Кулiш не тiльки анал^ик, а й провидця, органiзатор, прокладач шляху. Звiдси, з одного боку проблемнють його листiв, вихiд в абстрактну мову, з другого, безнастанна поза повчання. Навт в штимних листах аж надто часто Кулш проектуе особисте на нацiональне, вш не просто пише до людини, вш И, перед И, сказати б, очима, розтинае анатомiчним скальпелем, як лжар, вказуе, що робити, а чого не робити. Вш пропонуе, вш застерiгае, вiн кличе, радить, наказуе, вимагае, втручаеться, картае, загрожуе, як ветхозавггний пророк, вш один знае правду, путь спасшня й майбутне. Але вiн також i вчитель, що дае сво!м адресатам конкретнi постанови, навiть конкретш завдання, що зробити, яку книгу прочитати i як 11 читати [9, с.
19].
З часом, Франко вщ дружнього тону листа переходить до шших почуттiв. У сво!х листах вiн нiби флiртуе з молодою поеткою. Але цей тон листа письменника все ж таки свщчить про дружнiй флiрт, а не про якесь глибоке почуття. Франко й сам зiзнаеться Уляш, що ще не знае, що буде з 1х стосунюв. А от щодо кохання до Уляни й намiрiв одруження з нею, то тут поетка дещо перебшьшуе у сво!х спогадах (можливо, хотiлося бути ближчою до великого поета): «Первые письма пространны, написаны еще
для незнакомой колеги-поэтессы. Содержание их - указания, советы, поучения великого мастера слова. Однако с того момента, когда Иван Франко 14.12.1883 г. приехал ко мне в Бибрку, чтобы наконец лично познакомится, содержание писем изменяется, и, как сам признавался, он «касается других нежных струн» [4, с. 82].
Письменник у багатьох сво!х листах, пишучи про кохання на прикладi художшх творiв, зокрема тсень, каже «прошу Вас, не прикладайте смислу то! шсш, а особливо и закшчення, до себе. Я надшсь, що нашi дороги не розшшлися, але, противно, що ми довго будемо йти i працювати спшьно для нашого краю. Чи як Ви гадаете?» [6, с. 390] . Хоча шзшше все ж таки пише про те, що його чуття, може, й не буде завжди «тим почуттям, яке вш може вiдчувати до сестри». Але в листах про це не хоче говорити, посилаючись на те, що треба вiч-на-вiч розмовляти про таке.
З листа бачимо, яким постае автор листа - i яким адресат. Адже за Ю.Шерехом, якщо розглядати лист як лггературний жанр, - а таким вш, напевне, е пiд пером лггератора, то одна з головних вщмшностей його е та, що вш адресований до конкретно! i знано! особи. Розумiеться, вiрш, роман, нарис - теж фжтивш монологи, вони теж, хоч би як це було завуальоване, спрямоваш до якогось другого. Але в них цей другий - аношмний, невидимий, випадковий i - здебшьшого - колективний. Тому щ лiтературнi твори вщбивають поза особою автора, особу уявного читача, читача, баченого автором, а через те - своерщне заломлення, - по-друге, ще раз, - самого автора. Лист, одначе, несе в соб^ ^м образу автора, образ конкретно! особи, хай теж, як !! бачить автор. У цьому сенс лист нагадуе -в малярствi - портрет. Кожний бо портрет приносить образ спортретовано! людини i маляра. Можна б класифiкувати листи рiзних авторiв вiдповiдно
до величини присутност автора i адресата в листах рисах рiзних oci6. Так писав Юрiй Шерех [9, с. 25].
У сво1х листах 1ван Якович - це, по-перше, вчитель, старший друг, вiдомий поет, який допомагае i сшвчувае бщнш вчительцi. З iншого боку, вш дещо невпевнений у собi, не досить ршучий.
Адресатка - дiвчина, молода поетка, яка тiльки починае торувати свш шлях до лггератури й критики, перекладознавства. З огляду на запитання, як вона ставить Франку, можна побачити те, що вона вщчувае дещо бшьше, шж дружнi чуття до Франка (запитання про кохання, лист вщ 30 листопада 1883 р., в якому 1ван Якович пригадуе стосунки з Ольгою Рошкевич). На жаль, те, що Уляна писала у сво1х спогадах про захоплення нею Франка не е об'ективним (це дещо сплутуе дослщниюв). Тим бшьше, що поетка досить-таки «варварським» способом вчиняла з листами письменника. G багато мюць в етстолах, де писано було про шших жшок (Ольгу Рошкевич, французьку поману) i як знищеш були саме нею. Отже, свщомо чи несвщомо, але багато того, про що можна було б дiзнатися з цих листа залишиться таемницею для нас. К^м виховання поетичного таланту в Уляни, Франко дае й iншi поради. Ц поради стосуються й стилю самих листа, а саме щирост в ix написаннi: «Ваш послщнш лист - не утаю сього перед Вами - видавсь меш трохи нещирий, трохи, як шмець каже, verschwommen4, - конечно, за мою провину. Але все ж таки я думаю, що коли ми вщразу зачнем з собою лукавити, то до шчого доброго не дшдем. Для того я надшсь, що вщтепер Ви будете писати до мене по щирост^ так як до свое! колежанки, без високих фраз, котрих я навггь не розумш (бiгме, що не розумш того, що Ви писали о поези! Критик з Вас не буде, а так ^6î попросту, одверто i без церемонш» [6, с. 377]. Це
4 Розпливчастий, неясний
свщчить про те, що 1ван Якович не любив листа, як мютили лише збитi фрази, шаблони, але не виражали почуттiв автора. Тому його листи написаш простою, доступною мовою, без пишномовних фраз та клше, вони просто йдуть вщ серця. Це дружнi листи, навггь бiльше. 1ван Франко припускаеться жарта, вживае приказки: «Але цур !й, тш любовi, - яке меш дiло до не!, а отсе я намазав (курсив наш. - З.Л.) Вам цшу статтю о нш. Ви кажете, що Вам прикро було, що я в такий спо^б не порозумiв Вас (навмисно, прошу паш, навмисно - тзнайте з того, який я злосливий чоловж!), буцiмто Ви не знаете вищих чувств, крiм любвi до мужчини -тумана 18-го...(курсив наш. - З.Л.)» [6, с. 378-380].
У такому жарталивому стаи витримано весь лист. Взагалi, помiчаемо, що лексика епiстолярiю Франка вщзначаеться простотою i барвистiстю, багатобарвнiстю. Щодо любовних стосунюв мiж 1ваном та Уляною, то поет декшька разiв писав про те, що !м треба поговорити про те, про що писати не годиться. Але, на жаль, бшьше шчого з листа дiзнатись не можемо.
Шзшше У. Кравченко виходить замiж i листи 1вана Франка знов набувають ознак стилю дружнього листа, листа колеги до колеги, виховний же тон етстол зберiгаеться до самого кшця.
Але все це звучить не нав'язливо. «Тшьки Ви працюйте дальше, а особливо вчитуйтесь в Ленау, студшйте його форму i споЫб вираження -се Вас вилiчить вiд наслiдування Конопницько!, котре в присланих вiршах декуди дуже виразно пробиваеться» [6, с. 422].
Франко дуже мало вихваляе свою ученицю: «На мене обi Вашi коломийки зробили враження дуже приемне - бачу в них поворот до реалiзму i мелоди пiсень народних» [6, с. 446]. Вш, маючи власний досвiд написання художшх творiв, iнодi не просто виховуе, - вш пише
лггературну критику на поези Кравченко, додаючи корисш поради: «Ось для Вас наука - писати i в поезй, i всюди тiльки правду, т.е. тiльки те, о чiм Ви переконанi, що се так. Що напишете о собi самш, се буде найпевнiше, що о других, те вже треба через дуже тонке сито Ыяти» [6, с. 432].
Перебуваючи з Уляною у дружшх стосунках, поет називае 11 «поетичною надбiбрянкою», а 11 вiршi: «Наддась також, що Ви пришлете меш тепер, по так довгш павзi, хоч двадцять сво1х поетичних цвiткiв, хмарок та соловейюв.. .(курсив наш. - З.Л.)» [6, с. 452].
За дослщженням Морозово1 провщною жанровою модифiкацiею ешстолярно1" лггературно1' критики е лист-рецензiя, тобто розгляд i оцiнка художнього твору або окремого етапу творчост, вмiщенi в письменницькому лист. Його основнi стильовi ознаки - фрагментаршсть композицшно1' побудови, зумовлена довшьнютю звернення до тем, з приводу яких наводяться судження; наявнють елементв iдiостилю внаслiдок суб'ективiзму розгляду й ощнок з боку автора листа, використання невиважено1 науковим досвщом лiтературознавчоl термiнологil, крiм випадкiв, коли автор листа-рецензй професiйно займаеться лггературно-критичною дiяльнiстю. Лист-рецензiя, вiдповiдно до розгорну тост й обгрунтованост викладених думок i оцiнок, може реалiзуватися у формi епiстолярноl критично1 реплiки, етстолярно1' рецензil-нотаток або епiстолярноl рецензil-есе.
Етстолярна критична реплiка - це нерозгорнута характеристика одного найсуттевшого на погляд автора листа, моменту прочитаного ним твору або його загальна немотивована ощнка, вмщена в листi письменника [9].
Наприклад, вже згаданий уривок у лист 185 до У. Кравченко вщ 16 травня 1887 року: «На мене Вашi обi коломийки зробили враження дуже
приемне - бачу в них поворот до реашзму i мелодi! тсень народних» [6, с. 446] - етстолярна критична реплiка.
Або етстолярна рецензiя-нотатки, в яких 1ван Франко дае деяк поради Улянi: «Вид Бiбрки вiд каплички дуже гарний i пiддав менi гадку пропонувати Вам, щоб Ви описали його, розумiеться вiршами. Се була би перша (а властиво, друга по «Бескидах») Ваша проба поези описово!. Ану-ко трiбуйте, як Вам се вдасться» (вiд 9 травня 1884) [6, с. 432].
Етстолярна рецензiя-есе - це наведет в письменницькому лист виразно iндивiдуалiзованi, вшьт за своею композицiйною побудовою роздуми щодо прочитаного художнього твору, як не претендують на вичерпнiсть його л^ературно-критичного розгляду. I! характерною ознакою е домшування авторсько! суб'ективностi над науковою обгрунтоватстю висновкiв i оцшок, що спричиняе появу суб'ективно-лiричного типу композицiйно! побудови («рух авторського почуття») з притаманною йому експресивтстю [10].
«Пишiть далi оригiнальнi реч^ а в тих оригiнальних якнайменше фшософствуй те, а якнайбiльше оповщайте та описуйте. Все те, де Ви, забувшися часом, перестаете фшософствувати, а оповщаете чи то те, що у Вас в душi дiеться (не те, що в головi думаеться), або те, що довкола Вас -виходить дуже гарне, коли натомють у фшософи поза банальт фрази Ви не можете вийти. Я дуже радо повггаю вщ Вас новий ряд фрагмента у тiм напрямь..» [6, с. 13] - етстолярна рецензiя есе.
Як писала у спогадах сама Уляна: «Советы, упреки и похвалы моего великого друга сплетались в букет ароматных цветов, в котором был и колючий репейник. И. Франко своим влиянием, трудом и примером воспитывал все молодое поколение, которое по его указанию выходило на новый путь» [4, с. 88].
Л1ТЕРАТУРА
1. Коцюбинська М. «Зафшсоване i нетлшне». Роздуми про епiстолярну творчють. - К.: Дух i Лггера. Харювська правозахисна група, 2001. - 300 с.
2. Комарова С. И. Функционирование перифразы в эпистолярном стиле вт. п. XVIII века: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / Днепропетр. гос. ун-т. Днепропетровск, 1990.
3. Бондар Лариса. Три любовш ютори 1вана Франка. - Дрогобич: -Коло, 2007. - 88 с.
4. Уляна Кравченко. Истинный друг и учитель/ Иван Франко в воспоминаниях современников. - М., 1966. - 448 с.
5. Лексикон загального та порiвняльного лггературознавства. -Чертвщ: Золот литаври, 2001. - 636 с.
6. 1ван Франко Зiбр. тв.: У 50 т. - К., 1986. - 768 с. - Т.48. Листи (1874-1885).
7. Франко I. Зiбр. тв.: У 50 т. - К., 1986. - 810 с. - Т.49. Листи (1886-1894).
8. Франко I. Зiбр. тв.: У 50 т. - К., 1986. - 703 с. - Т.50. Листи (1895-1916).
8. Шевельов Юрш. Кулiшевi листи i Кулш у листах: Передмова// Шерех Юрш. Третя сторожа. - Балтимор - Торонто: Смолоскип, 1991. - С. 32-76.
9. Морозова Л. I. Письменницький ешстолярш у системi лггературних жанрiв. - Автореферат дис. канд. фшол. наук 10.01.06/ Кшвський нац. ун-т iм.. Т.Шевченка. - К., 2007. - 20 с.
SUMMARY
The article deals with family epistles of Ivan Franko to Ulyana Kravchenko according to their genre peculiarities. The author pays attention to investigation of individuality of the writer's epistolary style. The images of the author and addressee are also analyzed.
Наталя Пасекова
НАВСТРЕЧУ ДОСТОЕВСКОМУ (НА МАТЕРИАЛЕ ЛЕКЦИЙ В.В. НАБОКОВА О Ф.М. ДОСТОЕВСКОМ)
В cmammi розглянуто погляди В. Набокова як лтературного критика на творч1сть Ф. Достоевського в ^Hme^mi авторського критичного доробку. Через призму художнього свту Ф. Достоевського розкрито не тшьки iдeологiчну полемжу двох великих письменниюв, а й домтанти естетики автора лекцИ.
Некоторые свои эстетические взгляды В. В. Набоков излагает в лекции «Искусство литературы и здравый смысл», где обосновывается понимание искусства не как отражения жизни, а как ее пересоздания творческой волей художника. Художник, опираясь на индивидуальное восприятие и воображение, старается увидеть неповторимое, особенное, скрытое за внешней видимостью явлений. Именно в мире свободного творчества, утверждает Набоков, открывается подлинная связь вещей, а факты обнаруживают свою обманчивость и нелепость, лишь там реальные силы разрушения превращаются в нереальные, а вера в добрую природу человека - осязаемой правдой. В. В. Набокову становится близким искусство, в котором объективная логика событий заменяется субъективной логикой воспринимающего их сознания.
Однако, заметим, что осудив «здравый смысл», писатель остаётся верен определённым установкам, выработанным в процессе собственного творчества. При всей субъективности авторской позиции, «здравомыслящий» Набоков-лектор стремится оценить литературное произведение в духе взглядов представителей сравнительно-исторической школы: «Произведение искусства - это всегда создание нового мира, и
