CC BY
78
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2010, №3
Людмила Зарицька
ДО ПИТАННЯ ПРО СОЦІАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ ЖІНКИ В ЕПІСТОЛЯРІЇ ІВАНА ФРАНКА (НА МАТЕРІАЛІ ЛИСТІВ ПИСЬМЕННИКА ДО ОЛЬГИ РОШКЕВИЧ, УЛЯНИ КРАВЧЕНКО
ТА КЛИМЕНТИНИ ПОПОВИЧ)
У статті розглянуто проблему соціального становища жінок у кореспонденціях Івана Франка, особлива увага приділяється відображенню погляду митця на емансипацію.
Іван Франко - постать європейського масштабу - приділяв величезну вагу суспільним та громадським справам. Не оминув він увагою і феміністичного руху - питання досить актуального для тогочасного суспільства.
Одним з перших дослідників, хто вивчав проблему емансипації жінок у творчості Франка був Михайло Возняк («Журнальні плани Івана Франка (1884 - 1886)», 1927; «Шляхом до «Першого вінка», 1937), який розглядав як витоки руху, так і організації відповідного видавничого органу. Пізніше була опублікована ще одна стаття М.Возняка «Кобринська, «вільна любов» і радикали (Участь Франка в спростуванні Павлика)» («Українське літературознавство», 1970, вип. 10), де подано полеміку Івана Франка з Павликом щодо «вільного кохання» - Франко вважав це питання другорядним, бо для зміни морально-психологічних стереотипів потрібно більше часу, ніж для зміни соціально-правових, економічних норм. Ірена Книш у розвідці «Іван Франко та рівноправність жінки» показує постать Івана Франка у різних площинах і аналізує його трактування проблеми емансипації жінки у різних вимірах [4, с. 77-78]. Оксана Рибак у статті «Проблема емансипації жінки у франкознавчих дослідженнях» відзначає те, що «жіноче питання» у творчості Івана Франка потребує перегляду з позицій сучасного дослідника, що й визначає актуальність даної розвідки [5, с. 544-550].
Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття соціальне становище жінки на Галичині, яка знаходилась під владою Австро-Угорської імперії, відрізнялося від того, яке було на той час у Російській імперії.
Ярослав Грицак у статті «Франко та його жінки» зазначає, що в галицькому суспільстві шлюб був інструментом й умовою щоденного виживання. Шлюб на основі кохання був привілеєм прошарку бідноти, а заможні родини планували шлюби своїх дітей як взаємовигідну угоду. Почуття та особисті зацікавлення молодих людей не бралися до уваги. У свою чергу, молоді дівчата були основним товаром такої угоди. З їх думками й бажаннями батьки рахувалися найменше - дівчина не приносила прибутку, бо залишала родину.
Дівчат з дитинства привчали до того, що провідна мета їх життя - стати вірною дружиною і матір’ю. Існували певні правила, яким повинна була слідувати будь-яка вихована дівчина: не з’являтися на вулиці без супроводу матері або котроїсь старшої пані; не розмовляти з чоловіками в громадському місці; не знаходитися з чоловіком в одній кімнаті (Навіть залізниці будували так, що у них були окремі приміщення очікування для чоловіків і для жінок); з чоловіків дівчину міг супроводжувати лише наречений; жодна частина тіла дівчини, окрім обличчя, не могла бути
175
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2010, №3
оголеною навіть у найбільшу спеку, а обриси жіночого тіла потрібно було приховувати корсетом; вони не могли відвідувати чоловіків або приймати їх візити [7, 303-326].
Отже, суспільна роль жінки зводилась до чотирьох німецьких “К”: kuchen, kinder, kleidung und kirche. Тобто чотири пункти - кухня, діти, одяг, церква.
Жінку вважали втіленням гріха, а тому й карали за позашлюбні й дошлюбні відносини більше, ніж чоловіків. Вільнішими у виборі пари вважалися гуцули.
Франко, займаючись збиранням та вивченням українського фольклору, мав глибокі пізнання про «жіноче питання» в народі (розвідка «Жіноча неволя в руських піснях народних», обробка пісні про шандаря у творі «Украдене щастя»).
Листуючись зі своїм першим коханням - Ольгою Рошкевич, Франко ознайомлює кохану зі своїми переконаннями, серед яких одним з найпершим було питання становища жінки в суспільстві.
Із самого початку Франко запевняє кохану, що їй треба «конечно подумати о якім-будь занятті, котре би не тільки робило [...] ближчою мені, збуджуючи до тебе поважання і узнання і тим самим скріпляючи нашу любов, але в разі конечної потреби, могло яко-тако запевнити [...] удержання - не тепер, але пізніше. Впрочім, ти ж і сама знаєш, що приязніше і свобідніше живеться, хоть і вкупі з другим, але знаючи, що не з твоїх рук я їм, і маю власну волю в усьому. Єдина не заперта і доступна для тебе дорога се писательство» [6, с. 69].
Літературна праця, на думку Франка, є єдиним можливим способом заробітку для жінки, а отже й матеріальної незалежності від чоловіка.
Так, у листі від 20 вересня 1878 року Франко знайомить Ольгу зі своїми переконаннями. На його думку, навіть почуття кохання між чоловіком та дружиною неможливі без почуття «своєї рівности і солідарности з коханим предметом» [3, с. 69]. Письменник визнає лише такі відносини між чоловіком і дружиною, де для жінок передбачено «право і обов'язок зовсім рівного розвою і становища в суспільности, як і для мужчини» [3, с. 70].
Саме Ольга Рошкевич була тією жінкою, яка «правильно дивилася на життя», Франко констатував у своєму листі після приїзду Ольги до нього: «Твій лист дуже мене втішив, а особливо порадував мене твій ясний і розумний погляд на цілу історію наших «пахаждєній». Так, серденько моє, треба дивитись на життя, так треба дивитись передовсім женщині, а ще женщині образованій і емансипованій від нашого звичайного вузькоглядства і пересудів. Ти знаєш, що такою женщиною я все уважав тебе і гордився твоєю любов'ю з тої причини» [6, с. 160-161].
Без сумніву, Ольга підтримувала думки Івана Франка та Михайла Павлика про емансипацію: «Знов нова комета! Шче не даjут мені спо^у! Коли jа вже раз вирвусьа відци, спід ^х ока! - Будит мене Міньа і каже, шчо мамцьа в таку десперациі, шчо вчора вночи світилам до пізна, шчо знаjут до кого jа вже пишу. Jа не ^ла слухати того, але Міньа ми каже, шчо страшно жалу^ут Володиміра, «доброго, невинного», <уакщ він біднщ, jакиj нешчасливир>, - а вна сьака така... Шчо мені на те казати? чи jra ^м толкувати о еманципациі женшчин, чи о високих европе^ких і^ах, чи о чім?» [2, с. 24].
176
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2010, №3
Вплив літератури, гасел, які пропонували твори «Ребенщукова Тетяна» М.Павлика, «Що робити?» М.Чернишевського, спілкування Ольги з прогресивною молоддю, стали поштовхом для Ольги до рішучого кроку. Принизливі сімейні сварки, домашній арешт після відвідин нею у Львові Франка, стали тим підгрунтям, що Ольга замість відмови Озаркевичу вирішила зробити так, як робили героїні Чернишевського. Вона погоджується вийти заміж за Озаркевича, щоб стати вільною -тобто це повинен був бути «формальний» шлюб. «Івасьу, мені здаjесьа, шчо сли ти мене льубиш, то повинен jесь бути рад с того. Предціж jа буду вільна, свобідна, мені буде добре з ним... Тебе льубjу, -ти ми показав дорогу, куда jra, а він отвираjе ми ворота, шчо стсуат заперті передо мнов» [2, с.14].
Про підтримку Франком феміністичного руху свідчить і те, що він, спілкуючись з поетками-початківцями, не боявся порушувати загальноприйняті правила поведінки. Про це свідчать і листи та спогади Юлії Шнайдер. Цікавими є згадки її про те, як її вважали емансипованою у Львові, бо вона самостійно ходила до бібліотеки Оссолінських, зустрічалася з Франком у редакції. Таку поведінку на той час вважали не гідною дівчини. Франко відвідував Юлію і вдома, у Бібрці.
На вихованні Уляни позначився вплив ідей письменниці Климентії Гофман-Танської (Для жінки була введена дуже скромна роль: обмежена освіта (вміти вести домашні рахунки, написати листа, з наук потрібно було вчити лише історію Польщі). Щодо взаємин з чоловіками, вихованки Танської були фальшиво стримані, обмежені «добрим тоном» (бонтон). І це в той час, коли жінки зі сходу України їздили за кордон утримувати освіту без супроводу бабусі і тітки! Франко у листі до Уляни писав, що щирість галичанок проявляється лише тоді, коли це не суперечить «доброму тону».
У листах до Климентини Попович від 20 квітня 1884 року Іван Франко чітко висловлює свою думку про те, що таке воля для жінки і подає своє розуміння поняття «емансипованості» жінки.
Письменник насамперед обстоює рівність як чоловіків, так і жінок. Але рівність і свободу «в ділах поважних, обдуманих, розумних; стіснюванє свободи людської в таких ділах є і буде завсіди неволею, тиранією, супротив котрих кождий чоловік обовязаний боротися». З таким розумінням рівності жінок пов’язує поет і емансипацію жінок: «Женщина, котра думає на серіо, працює на серіо над своєю просвітою, трудиться для других, інтересуєся всім, що високе і красне, всіми тими освободжаючими ідеями, які порушують сучасних людей, і стараєсь по своїй змозі приноровлювати своє житє до них, т.є. жити власним трудом, не стаючись нікому тягаром, і думати власною головою, - така женщина єсть у мене еманціпована, т.є. свобідна, хоч вона цигар не курить, кіс не обстригає, з мущинами не пє і по під боки не водиться. Котраж всю свою еманціпацію покладає тілько в таких і подібних формальностях, тота не єсть нічим більше, як малпою, т.є. так само не свобідною, як і тисячі тих гусочок, що весь вік не зробили і не подумали нічого на власну руку» [1, с.73].
Отже, треба зазначити те, що проблема жіночого руху та емансипації жінки органічно пов’язана зі світоглядною позицією митця. Саме тому тема «жінки у суспільному та громадському житті» досить чітко окреслена у інтимних кореспонденціях Івана Франка, який дотримувався тієї позиції, що чоловік та жінка мають бути рівними у соціальних, правових питаннях, а також жінка може прагнути інтелектуальної рівноправності та самореалізації.
177
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2010, №3
ЛІТЕРАТУРА
1. Возняк М. Листи Івана Франка до Климентії Попович.// Іван Франко. Статті і матеріали. - Зб. 6. - Львів, 1938. - С. 5 - 48.
2. Лук’янович Д. Листи Ольги Рошкевич до Івана Франка // Іван Франко. Статті і матеріали. -Зб. 6. - Львів, 1958. - С. 5 - 48.
3. Листування Івана Франка з Ольгою Рошкевич. Подав М.Возняк // Іван Франко. Статті і матеріали. - Зб. 5. - Львів, 1956. - С. 5 - 131.
4. Книш І. Іван Франко та рівноправність жінки. - Вінніпег, 1956.
5. Рибак О. Проблема емансипації жінки у франкознавчих дослідженнях// Іван Франко -письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнар. наук. конф. - Львів: «Світ», 1998. -872 с.
6. Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. - К., 1986. - Т.48: Листи (1874-1885). - К., 1986.
7. Грицак Я. Пророк у своїй Вітчизні. Франко та його спільнота (1856-1886). - К.: Критика, 2006. - 632 с.
SUMMARY
In the article the specifity of the problem of the women’s social status in Ivan Franko’s correspondence to women is examined, peculiar attention is given to revealing of artist’s world outlook view on emancipation.
Людмила Луценко
«ЖЕНСКИЙ ЗРИТЕЛЬ» ЭЛИЗЫ ХЕЙВУД. ПОЭТОЛОГИЧЕСКАЯ НОВИЗНА АВТОРСКОГО ЖУРНАЛИСТСКОГО ПРОЕКТА
У статті висвітлено журналістську діяльність впливової англійської письменниці XVIII ст. Елізи Хейвуд, яка однією з перших в просторі августіанської культури започаткувала видавництво журналів, що орієнтувалися на потреби жіночої аудиторії.
Литературные критики, обращаясь к творчеству Элизы Хейвуд (^ywood, Eliza, 1693-1756), игравшей приметную роль в мире английской словесности эпохи августианства, весьма подробно освещают творческий опыт известной романистки в журналистике. Блистательная актриса, драматург, театральный критик, на равных соперничавшая за признание читателей с такими большими художниками столетия, как Дефо, Филдинг, Ричардсон, Хейвуд-журналистка оставила весьма значительный след в истории английской женской периодики XVIII в. Несмотря на перипетии сложной судьбы, Хейвуд возложила на себя бремя издательского дела, став со своим другом, Уильямом Хэтчетом (1701-1768), не только основательницей одного из успешных лондонских издательств, но и редактором ряда периодических изданий, пользовавшихся большой популярностью у читателей и составивших конкуренцию в эпоху «золотого века журналистики» в Англии таким ее признанным мэтрам, как Дж. Аддисон (1672-1719), Р. Стил (1672-1729), Д. Дефо (1660-1731), и не менее достойными коллегам по перу М. Деларивьер Мэнли (1663-1724), М. Уортли Монтэгю (16891762), Ф. Брук (1724-1789), Ш. Леннокс (1730-1804). Журналистская карьера Э. Хейвуд длилась более тридцати лет, и одно из последних периодических изданий, которое она редактировала, «Юная леди», вышло в свет за две недели до ее смерти.
178
