CC BY
33
В1СНИК ПРИАЗОВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ТЕХН1ЧНОГО УН1ВЕРСИТЕТУ
Вип. № 18
2008 р.
УДК 502.3
Погребняк В.Г.1, Волошин B.C.2
ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ЕК0Л0Г1ЧН01 КРИЗИ НА ЗЕМЛ1 3 ТОЧКИ ЗОРУ ПРЕДСТАВНИК1В ПРИРОДНИЧИХ НАУК
Найважлившим фактором у виршент еколог1чног кризи е oceimu людстеа, п pieeHb i широта. Життя еимагае л1кв1дацИ' npipeu м1ж гуматтарними i природознаечими науками, тому що без цъого неможливо буде eupiuiumu проблему виживання людстеа. У цъому контекст! i зроблено спробу розглянути питания можливого шляху виживання бюсфери i людстеа з точки зору предстаениюе природничих наук.
Автори ще! роботи - представники природничих наук. Навггь cicopinie "тех нар i. Одержавши спочатку перший п автор ¡в ф1зичну, а другий - матер1алознавчу оевпу, ми бшыпу частку свого життя займалися тими роздшами природознавства, яю складають фундамент сучасних технологш та техшки. Ось чому, коли нас було втягнути до сфери сколопчних проблем, ми, природно, зайнялися розробкою та впровадженням еколопчних технологш, наддачись таким чином виршувати еколопчш негаразди. Але чим бшыпе вивчали ми еколопчш проблеми, тим виразшше ставало зрозумшим, що жодш еколопчш технологи i iHmi "природоохоронш заходи" при веш i'x абсолютнш i життевш необхщносп сам i по co6i не з дат Hi виршити проблеми взаемовщносин людини i бюсфери, i щ проблеми взаемопереплпаються з моральними, а останне вже взноситься до сфери гумаштарних наук. Про широту оевптс академш MoiceeB Н.М. писав: "в нынешних условиях широта образования должна достигаться в первую очередь за счет объединения гуманитарного и естественнонаучного знания. Пришло время, когда человечество должно ликвидировать пропасть между двумя "цивилизациями" - гуманитарной и естественнонаучной, - инженерной. Эта пропасть должна засыпаться с обеих сторон" [1].
На протяз1 двох роюв, з 1968 по 1970 pp., на Заход1 зненацька розгорнувся рух, що краще всього назвати, як "загальна занепокоешеть проблемами навколишнього середовища". У нас цей синдром занепокоеносп за бюсферу виник значно шзшше. Yci раптом защкавилися забрудненням середовища, навколишньою природою, зростанням народонаселения, питаниями споживання 1яа i енергп. Зростання суспшьного ¡нтсрссу зумовило глибокий вплив на акадс\пчну еколог1ю i, особливо, на ¡нтсрсс до фундаментальних проблем еволюцп б1осфери. Основним чинником впливу на еволющю б1осфери в наш час стае безупинно зростаюче навантаження на бюсферу, що породжуеться передуам виробничою д1яльшстю людини. I серед питань, що виникають з ще! проблеми, особливого значения набувае вивчення бюсфери i людини як едино! системи.
Зараз достатньо розповсюджене наступне уявлення про вщносини людини i бюсфери. Людина розглядаеться як щось чужорщне i шкщливе для природи. Бона зобов'язана вписатися в природу так, щоб своею д1яльшстю шяк не вщцлятися з природних процсслв бюсфери i щоб II вплив на навколишне середовище був пор1вняно такий же, як i ¡нших елемештв oioTH. Але в цьому випадку будь який специф1чний вплив людини ворожий природ! "згщно визначення". Людина повинна або "вписатися в бюсферу", або загинути. Тому вважаеться, що доки можна, слад користуватися природою, а коли споживча активн1сть почне створювати небезпеку для самого споживача, треба зупинитися в своему розвитку, тобто оргашзувати стацюнарний режим.
Така точка зору сьогодш широко розповсюджена. Свого часу про "повернення до природи" говорили багато хто з мислител1в, говорив Ж.Ж. Руссо, писали росшсью народники, Лев Толстой i багато ¿нших. Близью висловлювання можна почути вщ численних захисниюв природи, ¡дсолопв napTii' "зелених". I якщо не можна "повернутися до природи", то хоча б зберегти те, що е. До висновку про необхщшеть "зупинитися" дшшли багато i вчених сколопв. а також представниюв ¿нших наук. Про це говорять автори pooiT. виконаних на замовлення Римського клубу. 3 цих роб1т виходить, що вся д1яльн1сть людини тшьки "протиприродна".
ПДТУ. д-р техн. наук, проф.
2ПДТУ, д-р техн. наук, проф.
Однак, можна навести багато приклад1в, яю показують, що однозначного негативна оцшка д1яльносп людини з точки зору стабшьносп бюти - неправом1рна. Взяти хоча б шдвищення концснтрацп вуглекислоти в атмосфер!. Людина з'явилася на Земл1 тодк коли вулкашчна актившсть шиша на зменшення. Поступово двоокису вуглецю стало надходити в атмосферу куди менше, шж це було, скажемо 10 млн. роюв тому. А той вуглець, що був в атмосфер!, поступово виводився з кругооб1гу, накопичуючись в пластах вуплля. нафти, товщах вапняку 1 шших осадових породах. Концентращя вуглекислоти в атмосфер! зменшилася, парниковий ефект послабшав 1 як наслщок - середня температура впала, живлення для рослин зменшало 1 мезозойська розюш життя стала потроху згасати. Зараз же людська актившсть вертае в атмосферу, а отже, 1 в бюсферу, частину цього "втраченого" вуглецю. I цшком певно, що для бюсфери загалом це (як 1 можливе шдвищення середньо! температури) виявиться скорше сприятливим шж шкщливим. 1нша справа, що в даному випадку ми, люди, в цих змшах зовам не защкавлеш, 1 нам не просто буде до них пристосуватися.
Цшь дано! роботи - спроба розглянути питания можливосп шляху виживання бюсфери 1 людства з точки зору представниюв природничих наук. Отже, загалом немае доказ1в, що будь-яка людська д1яльнють принципово ворожа природк [ що гармоншний розвиток людини, II суспшьства 1 бюсфери неможливий. Ця гармошя можлива, якщо е загальш закони, за якими слщуе бюсфсра 1 людина. 1ншими словами, треба знати, яю закони природно зумовлювали виникнення спочатку Життя, а гпсля цього 1 Розуму. I сформулювати щ закони на р1вш не тшьки фктософському, але 1 природничонауковому, вкрай необхщно. Це повинна бути синтетична тсор1я. що об'еднае в соб1 бсзл1ч наук, природничих 1 гумаштарних 1 е основною теорию ЕКОЛОГП (сколопя - ¡нтегрована дисциплша. яка зв'язуе фпичш [ бюлопчш явища 1 утворюе \iicT м1ж природними 1 гумаштарними науками). На початковому стагп таку тсор1ю вдалося створити В.1. Вернадському [2].
Вернадський побачив еднють процесу еволюцп як процесу розвитку системи бюгсо\1\пчних 1 ¡нших природних процеав. що законом1рно призводять до появи розуму 1 сустпльства. I про те, що Розум неминуче буде зобов'язаний зрештою взяти на себе вщповщальшеть за подалыпий хщ цих процеав. под1бно до того, як майже 4 мшьярди рога в тому II, цю в1дпов1дальшсть. взяло на себе оргашчне життя, що багатократно прискорило вел процеси перетворення кослпчно! матер¡1 за допомогою косм1чно! енергн. Звичайно, створити якусь точну тсор1ю розвитку матср1ального св1ту. теорда переходу бюсфсри в сошосфсру. а гпсл я цього в ноосферу, В.1. Вернадський ще не м \ г - наука того часу просто не була для цього готовою.
Заслуга В.1. Вернадського полягае саме в тому, що вш як природознавець, як бюх1мп< побачив 1 зум1в уявити Землю як систему саморозвитку 1 самооргашзацп 1 побачив, що цей розвиток на вах стад1ях шдпорядкований загальним законам 1 в цьому сенс! е цшеспрямований. I як би не розрпнялися м1ж собою стадн розвитку природи, ш закони повщомляють кожнш з них свою законом1ршсть. роблять еволющю в шлому ¡. зокрема, появу життя 1 Розуму, процесом не випадковим, а законом1рним. В рамках сучасно! науки цей висновок шдтверджуе теор1я самооргашзацп в неур1вноважених системах або, як II ще називають, тсор1я дисипативних структур [3]. Наш св1т всупереч, вважалося б, термодинам!чнш "очсвидностГ досить сильно упорядкований ¡. биьш того, продовжуе розвиватися 1 ускладнюватися. Виникають все нов!, бшып складш [ "сучасш форми оргашзацп матер ¡1.
Тому, перш шж стала можливою якась-там штерпретащя структурно! ! функц!онально! упорядкованост!, пор!вняльно! по спшьносп з ур!вноваженою, "життев!" процеси були в деякому сенс! поставлен! поза природою, поза ф!зичними законами. Так, живим оргашзмам намагалися приписати випадковий характер, представляючи походження життя як результат ряду надзвичайно малоймов!рних подш [4].
Як приклад, розглянемо макромолекулу бшку, що мютить 100 амшокислот. Усього в природ! юнуе двадцять тигпв ам!нокислот. Вщомо, що бшок виконуе свою фЫолопчну функщю лише в тому випадку, якщо розташування амшокислот, що складають цей бшок вздовж ланцюга вщповщае цшком певному порядку. Число перестановок, необхщне для отримання потр1бного розташування амшокислот з довшьного початкового розподшу, доршнюе N к 20 к Ю13и. При цьому припускаеться, що вел конф!гурацп мають однакову ¿мов1ршсть. Таким чином, якщо б змша структур и цього "первородного" бшку (наприклад, шляхом мутацп) вщбувалася нав1ть кожш 10" с, що вщповщае заздалепдь псрсбиьшсшй частой, то для отримання потр1бного бшку необхщний час порядку ~ 10122с. Осклльки вп< Зсмл 1 ошнюсться "всього лише" 10 с [5], спонтанне утворення такого бшку треба виключити. Тому
уявне протир1ччя \ii>K бюлопчною упорядковашстю i законами ф1зики, зокрема другим законом тсрмодина\пки. неможливо усунути, якщо тшьки намагатися описати жив\ системи у рамках уривноважено! тер мод и нам ¡ки. А ось у рамках неуривноважено! тер мод и нам ¡ки результата одержуються нсочпаваними i навпъ захоплюючими. Тут ми маемо ситуащю, коли неуривноважешеть може виступати джерелом упорядкованосп [3, 6, 7]. Tcopin самооргашзацп в неуривноважених системах перед бюлопчну еволющю пояснюе послщовшстю нестшкостей, що призводить до зростаючого р1вня складностг 3 надто загально! точки зору еволющю можна розглядати як проблему структурно! стшкосп. В рамках ще! Teopii пояснюються як детермшютичш, так i в1рогщностш елементи часово! еволюцп макроскошчних систем. При цьому видал ¡к вщ точок б1фуркацп (пояснения дат нижче) цшком можуть бути застосоваш детермшютичш р1вняння, в той час як поблизу точок б1фуркацп ¡стотними стають випадкеш чинники. Нагадаемо, що бюсфера - вщкрита неуривноважена термодинам1чна система сильно усунена вщ стану р1вноваги, яку пронизуе пот ¡к енергн i речовини. 3 Teopii дисипативних структур Пригожина виходить, що самооргашзащя MaTepii' процес природний.
Пояснения основно! Te4ii' св1тового сволюцшного процесу, у всякому випадку мова, за допомогою якого можна описати цей процес, мютиться також у вченш Дарвша. Три фундаментальних поняття - мшливють, спадкоемшсть i вщб1р, складають основу вчення Дар в ¡на [8]. Мшливють - стохастичний рух матери. Однак стохастика зовам не означае непередбаченосп хаосу. Адже очевидно, що минул1 стани матер1ально! системи в тому або шшому ступен1 передумовлюють и майбутне, а яюсь особливосп системи i зовс1м збер1гаються, якими б випадковими не були впливи. Сам1 змши, що вщбулися, теж можуть закршитися i зберегтися, як, наприклад, мутацп в живих оргашзмах. Все це загалом i називають спадкоемшстю. Спадкоемшсть виявляеться в тш або шипи фор Mi i в CBiTi живо! i неживо! речовини. Взаемод1я спадкоемносп i мшливосп породжуе складш колпп. Певш об'ективш закони роблять одш змши неможливими, iHnii - м а л о й м о в i р н и м и. трет1 - бшыпою м1ркою короткоживучими, а деяким - ix менписть - дозволяють зберегтися i закршитися. Чиншсть цих закошв, принцишв i реал1зуеться в останньому фундаментальному понята Дар в ¡на - у вщборг
Тепер достатньо припустити, що серед безл1ч1 механтпв вщбору ¡снують таю, пщ д1ею котрих з бшыпою ¿мов1ршстю закршлюються Ti змши, що пщвищують оргашзовашеть, складнють системи, i спрямування сволюцй отримае пояснения як результат певних "бшып прийнятних вщбор1в", no6iLiHO здшенюваних Природою. Все, що вщбуваеться у евт - д1ю Bcix природних i сощальних закошв - можна уявити як постшний вщб1р. Цей вщб1р здшенюють i закони Ньютона, i внутршньовидова конкуренщя у тварин, i основш балансов! сшввщношення скономпш. На сьогодш можна видшити два типи механтив. з допомогою яких можна описати процеси, що визначають вщб1р [8]. Перший тип мехашзм1в називають адаптацшними. До 1хнього числа вщносяться, наприклад, дарвшвський мехашзм природного вщбору. Результата дп цих мехашзм1в можуть бути з бшыпою точшетю завбачеш i прогнозоваш (наприклад, селекщя). Другий тип мехашзм1в вже цшком шито! природи. Пщ !хньою д1ею вщбуваеться не повшьне накопичування змш, а стримка перебудова. Таю перебудови в систем! вщбуваються в тих випадках, коли навантаження на систему починають переважати деяке критичне значения, деякий nopir. Тод1 и старий стан втрачае тривалють i система немов би виходить на исрсачсння дскллькох канал ¡в еволюцшного розвитку, бо в цьому випадку допускаеться шла сукупнють нових стаж в. Таю точки галуження, втрати однозначносп траекторш розвитку, називаються точками б1фуркацп, a caMi мехашзми, яю виводять систему в стани, що характеризуются втратою однозначности шлях ¡в продовження розвитку - б1фуркацшними. Який з можливих "канал1в сволюцй вибере система, за якою траекторию пще II розвиток и ¡ел я точки б1фуркаци завбачити заздалегщь не можна. Можна лише стверджувати, що яким би не виявився вибраний BapiaHT розвитку, систем! все-таки прийдеться шдпорядкуватися дсякш iepapxii закошв. Починають цю iepapxiio закони збереження, а завершуе для юсно! матер ii принцип "мшмуму дисипацп енерп!". Суть принципу "мшмуму дисипацп енерп!" у тому, що якщо в даних умовах можливо юнування деюлькох оргашзацш матер i i i ii руху, не суперечних законам збереження i шшим принципам вщбору, то найбшыш шанси на збереження стабшьносп i наступний розвиток мае саме та форма оргашзацп, що дозволяе утилпувати зовшшню снсрпю i матер¡ю в найбшынш юлькосп i найбшып ефективно. Саме цей принцип визначае напрямок сволюцй'. Перехщ на новий р1вень орган1зацй'. перехщ вщ юсно! до живо! речовини супроводжуеться i появою нових принцишв вщбору. На piBHi живо! речовини зникае жорстка iepapxifl пр1оритст1в. На новому piBHi орган1зацй' матер ii - на piBHi живо! речовини - завершують
¿ерархда закон ¡в два несшвпадаючих принципы - принцип гомеостазюа1, що вимагае системи негативних зворотних зв'язюв 1 принцип мнпмуму зростання снтропп. реал!защя якого на р1вш живо! матер¡1 потребуе позитивних зворотних зв'язюв. Усяка жива ¡стота. вид, популящя немов би вщшукують сам1 для себе оптимальну систему прюритегпв. А природний вщб1р вщцче тих, хто прше "прорахував" сво! прюритети 1 виявився найпрше пристосованим до середовища 1 конкурентно! обстановки. Закони сволюцп змушують жив1 системи постшно прагнути до бшып ефективного використання зовшшньо! снсргп. I тк хто домагаеться цього, одержують додатков1 1 надто значш шанси у внутршньовидовш конкуренцп. Але, з шшого боку, чим складшша система, чим бшыпе у не! параметр1в, тим бшыпе вона пщдана випадковостям, тим бшыпе у не! привод1в помилитися, "виршуючи", на яку з сво1х функцш зробити ставки. При цьому система може опинитися в точщ б1фуркацп, а б1фуркащя - це не тшьки додатков1 можливосп для виживання, але 1 величезний ризик взагал1 "вийти з три". Основним мехашзмом сволюцп для людини протягом мшьярд1в роклв була внутршньовидова боротьба [8]. 31гравши свою найважлившу роль на початковш стадп розвитку людства, вона поступово згасае. I разом з нею припиняеться шдивщуальний розвиток людського мехашзму, як бюлопчного виду. Це зрозумшо.
На певши стадп розвитку людства гарантом його добробуту стають знания - ¡нформашя [9]. Для збереження 1 передач! ¡н фор мац ¡1 потр1бний був мехашзм передач! ¡нформацп з поколшня в поколшня. Тому виникае суспшьна оргашзащя, а разом з нею основи загальнолюдських цшностей (морал1), м сво1ми, куди бшып складними принципами вщбору. Псрсдуам це принцип "не убий". Саме вш припинив внутршньовидову боротьбу, якш людство зобов'язане швидкою бюлопчною еволющею. Коли суспшьство взяло пщ свш захист носпв ¡нформацп. припинилося вдосконалення людини як бюлопчного виду. Але включилися нов1 мехашзми, яю створили додатков1 можливост1 для виживання 1 розвитку популяцш, що прийняли нов1 1 надто сувор1 обмеження. Т1 популяцп. що не визнали моральних заборон, вщом1 х1ба що антропологам.
В ¡сторп нашо! планети вже було, принаймш, три епохальних поди. Перша - виникнення життя, тобто поява живо! речовини, друга - становления розуму, коли живе стало здатним шзнавати себе. Датою вступу нашо! цивЫзацп в чергову нову епоху, в епоху визнання реальносп загрози загибел1 цившзацп людства вщ дш само! людини певно слщ вважати 16 липня 1945 р. (уешшне випробування атомно! збро! США в Нью-Мексико). Значения ще! поди ще довго "не доходило" до людей евпу навпъ теля вибух1в в Х1росимо (6 серпня) 1 Нагасаки (9 серпня 1945 р.).
Для визначення ваги цих подш в ¡сторп цивЫзацп зробимо таю узагальнення. Будемо вважати, що мгж життям цивЫзацп [ життям людини юнуе аналопя, яка полягае в тому, що цивЫзашя також, як I людина, народжуеться, росте, досягае зршосп, стар ¡е. ¡. нарешп, помирае. Зафшсувати точну межу перюд1в життя, як дитинство, юшеть 1 отроцтво людини досить тяжко, а для цивЫзацп тим паче. Але перюди зршосп 1 старост! людини 1 цивЫзацп можна визначити з великою в1рогщшстю.
Пер ¡одом вщ народження до зршосп цившзацп слщ вважати час, на протяз1 якого II загибель можлива тшьки з об'ективних причин (наприклад, зтенення Зсмл 1 з метеоритом або шших причин). ЗрЫстю цивЫзацп можна вважати той пер ¡од часу II ¡снування. коли з'являеться можливють II загибсл1 вщ дш самих людей, тобто сама цивЫзашя може знищити себе. Цей час життя цивЫзацп [ кожно! людини можна назвати зрЫстю. Тод1 поди 1945 р. евщчать про те, що людство уже досягло свое! зршосп, а Чорнобильська катастрофа, що наступила через 41 рп< и ¡ел я випробування ядерно! збро!, може розцшюватися, як сигнал початку старшня, тобто ознакою вступу цившзацп в загальну сколопчну кризу. Якщо вважати впе людини, яка досягла зршосп 40 роклв. а час ¿снування цив!л!зованого суспшьства ~ 40 тисяч рою в, то в означений промгжок часу тисяча рою в життя цивЫзацп буде вщповщати одному року життя людини. Тод1 за аналопею м1ж життям цивЫзацп [ життям людини виходить, що систем! "бюсфера-людина" вщпущено ще 30 - 40 тисяч роюв. Таким чином, початок старшня нашо! цившзацп настае значно швидше, шж у здорово! (фпично. пегоачно 1 морально) людини, а тому 1 час до загибел1 цившзацп може р1зко скоротитися.
Поступово ми починаемо розушти, що час "уседозволеносп" вже шшов раз 1 назавжди. I
1 )гомсостаз (¿с) - стан внутршньо! динам1чно! р1вноваги (природно! системи) екосистеми, що пщтримуеться регулярним поновленням основних II структур, речовинно-енергетичного складу
1 постшною функцюнальною саморсгуляшею II компоненте.
звичайно ядерна вшна - це не единий прояв потужносп сучасно! цившзацп, здатно! поставити людство на межу катастрофи. С й шип дп людей, передовелм це антропогенний прес на бюсферу, який з кожним роком посилюеться в результат! людсько! д1яльностк яю здатш призвести до змш умов життя на нашш планет!, що виключають усяку можливють ¡снування людей на Землг Тому головна над задача - це радикальна змша критсрпв [ вщбору цшшсних шкал, тобто стае очевидним, що сколопчш проблеми взаемопереплиаютья з моральними, а останне вже взноситься до сфери гумаштарних наук [10]. Ми справд1 сто1мо на роздоргжжл [ без нового розумшня обставин не обштися. 3 самих точних розрахунюв вщомо, що жодш сколопчш технологи 1 шип "природоохоронш заходи" при вели 1х абсолютнш 1 життевш необхщносп сам1 по соб1 не здатш виршити проблеми взаемовщносин людини 1 бюсфери. При тепершнш незбалансованосп виробництва 1 споживання з природними циклами бюсфери щ заходи (в кращому випадку) лише на декшька десятюв (сотень) роклв вщетрочать кризову ситуащю, лише дозволять виграти час для бшып радикально! перебудови. Становище ускладнюеться ще й тим, що згщно з сучасними критер1ями еколопчш технологи виявляються неоптимальними, нсвипдними [ вщфшьтровуються економшою в ход1 "природного вщбору", виробленого критер1ями споживання.
Треба особливо пщкреслити, що рашшс "змша в1х" вщбувалася автоматично, хоча 1 займала, певно мшьйони або сотш тисяч роклв на еволюцшному шляху становления бюсфери 1 людського сусшльства. Сьогодш такий шлях "автоматично! перебудови" нам вже не пщходить, сьогодш, коли пщ загрозою знаходиться гомеотазис всього роду людського, епоха "автоматичного" вибору скшчилася. Потр1бно, щоб включилися нов1 мехашзми, що створили б додатюш можливосп для виживання 1 розвитку системи "бюсфсра-л юдина". тобто людство повинно прийняти нов1 1 надто сувор1 обмеження. Але щоб розпочати таку перебудову, необхщна цЫсна теор1я, що визначае виб1р стратег¡1 людсько! д1яльностг 3 едносп процесу сволюцп бюсфери 1 людини слщуе, що Розум неминуче буде зобов'язаний кшець кшцем взяти на себе вщповщальнють за подальший хщ бюгсох1\пчних [ шших природних процсслв. Под1бно до того, як нейрони, поеднавшись спсшальним чином, утворили шдивщуальний розум людини, щ шдивщуальш розуми утворять колись якийсь колективний загальнопланетарний Розум. Трапиться це не стихшно. а цшеспрямовано. Нам необхщно буде зрозумпи, яи закони природно зумовлюють виникнення загальнопланетарного Розуму, а для цього повинно бути розроблене вчення про ноосферу. А останне обертаеться ще одшею прагматичною проблемою - проблемою освии. Життевою необхщнютю постае перед людством питания забезпечення на достатньому р1вш освии людей, без чого жодне вчення про ноосферу не зможе запоб1гти настанню кризово! ситуацп в систем! "бюсфера-людина".
Проблема освии передовелм зв'язана з штегращею знань. Це 1 встановлення (вщкриття) загальних закошв руху (змш), що вщбуваються в природ! 1 суспшьств!, тобто в систем! "бюсфсра-людина". 1нтсграшя знань - глобальна задача, що при сучасному сташ цившзацп вимагае прюритетного 1 невщкладного ршення, безпосередньо зв'язана з вщшуканням шлях1в, яи ведуть до продовження життя цившзацп. Подолання еколопчно! кризи зажадае змши всього людського суспшьства, його свиорозумшня, а для цього воно передовелм повинно мати вщповщний р1вень 1 широту освии. Идеться не про створення кафедр, шетитупв [ академш або навпъ мшютерств скологп. Справа в новому евпорозумшш, в створенш суспшьства Розуму. Тшьки суспшьство, що е досить високо загально осв1ченим 1 яке мае квал1фп<ованих профсслонал1в буде мати можливють перейти до епохи Розуму, епохи ноосфери. Нишшнш стан оевпи, побудований на законах, отриманих в рпш часи ¡сторп. характерний своею розр!знешстю, вщеутшетю едносп1 загальних закошв. Кожна наука мае сво! правила, аксломи [ закони, яю не е загальними для наук, що вивчають окрем1 елементи системи бюсфсра-л юдина 1 саму систему, як цше. А вщмшшеть мгж гумаштарними 1 природними науками настшьки велика, що шхто 1 не намагаеться знаходити для них загальш закони 1 законом!рносп 1 навпъ бшыпе того, в колишньому Радянському Союз! вважалося, та й зараз в У кра'Уш вважаеться, що таю спроби не науков1 [11].
Нажаль, юнуюча в евт система знань надто арха'Учна. Тисяч1 наук 1 незл1ченна юльюсть закон1в носять надто розрпнений характер. Вщсутн1 узагальнююч1 формули 1 закони притаманн1 певним галузям знань, а деяю науки являють собою наб1р фактичного матер ¡алу. що не мають узагальнюючих законом1рностей взагалг 1снуюча система знань носить ¡сторичний характер. Як вона створювалася в рпномаштш часи ¡сторй'. р1зними вченими, в р1зноманиних умовах, так вона 1 рсалпусться в нин1шньому процссл освии. Час вимагае прискорити розробку едино! теорп знань, ¡. як нам бачиться, Мшютерство Освии ! науки
Украши, головним чином, спираючись на дв1 акадсмп наук: вищо! школи i педагопчно!, повинно вважати цю проблему головною темою, що визначае генеральну лшда його д1яльносп. Зрозумшо, що ця тема "в1чна", що вона не мае кшця, але треба розу\пти. що кожний крок, кожний новий схщець II ршення (замша набору предмета концепцию) повинш призвести до пщвищення ефективносп оевгги i, отже, до бшып високого його р1вня i широти. Це те, що необхщно також для розробки вчення про ноосферу i, природно, для ycniniHOi боротьби з сколопчною кризою, що вже сталася.
Люди повинн1 знати не тшьки те, що кожна цившзащя смертна, що вона народжуеться, живе i помирае так само, як i кожна людина, але i те, що тривалють II життя ¡стотно залежить вщ Розуму, вщ оевпп людей, а останне, значною Mi рою. вщ створено! едино! системи знань. Прагнення до отримання единих закошв природи i суспшьства - це не примха окремих учених i не данина мод!. Це загальний закон шзнання, що обумовлюе виживання бюсфери i людини. I якщо ми хочемо продовжити життя системи "бюсфера-людина", то шкуди нам вщ цього не шти. Доречно нагадати слова Ф. Энгельса "У нас е певнють в тому, що матер!я в ycix i'i перетвореннях залишаеться в1чно одшею i т1ею ж, що жоден з II атрибут ¡в и ¡кол и не може бути втрачений i що тому з т1ею ж самою зал1зною_необхщшстю, з якою вона коли-небудь винищить на Зсмлi CBi й вищий кол1р - мислячий дух, вона повинна буде його знову породити де-небудь в шшому мiсцi i в шший час", але нам вщ уевщомлення цього легше не буде.
Висновки
1 1нтегращя знань - глобальна задача, що при сучасному стаж цивЫзацп вимагае пр1оритстного i невщкладного ршення, безпосередньо зв'язана з вщшуканням шлях1в, яю ведуть до продовження життя цивЫзацп.
2 Титьки суспшьство, що е досить високо загально осв1ченим i яке мае квал1фп<ованих професюнал1в буде мати можлив1сть перейти до епохи Розуму, епохи ноосфери.
3 Життевою необхщн1стю постае перед людством питания забезпечення на достатньому piBHi осв1ти людей, без чого жодне вчення про ноосферу не зможе запоб1гти настанню кризово! ситуацп в систем! "б1осфера-людина".
FlepeniK посиланъ
1 Моисеев Н.Н. Цивилизация XXI - роль университетов / Н.Н. Моисеев II Унивуз - УдГУ -Ижевск. - 1995. - № 1. - С. 1 - 3.
2 Вернадский В.И. Живое вещество / В.И. Вернадский. - М.: Наука, 1978. - 214 с.
3 Nikolis, G. and Prigozhin, I. Self-Organization in Non-Equilibrium Systems. From dissipative Structures to Order Through Fluctuations, Wiley-Interscience, New York, 1977 - 512 p.
4 Бтяковсъкий Г. О. Основи загально! скологп / Г. О. Бтяковсъкий, М.М. Паун, Р. С. Фурдуй. -К.: Либщь, 1995.- 368 с.
5 Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь-справочник / Н.Ф. Реймер. - М.: Мысль. -1990.-639 с.
6 Pogrebnyak V.G. The Structure of the Hydrodynamic Field and Distortions of the Molecular Shape of Flexible Polymers under Free-Converging Flow Conditions / V.G. Pogrebnyak, Y.F. Ivanyuta, S. Y. Frenkel II Polymer Science. - Vol. 34. - No 3. - 1992. - P 270 - 273.
7 Погребняк В.Г. Самоорганизация в гидродинамически активных средах// Гидродинамика течений с тепломассообменом /В.Г. Погребняк. - Ижевск. - 1990. - N 4. - С. 51 - 55.
8 Дарвин Ч. Происхождение видов путем естественного отбора: Книга для учителя / Ч.Дарвин. - М.: Просвещение, 1986. - 383 с.
9 Моисеев Н.Н. Экология человечества глазами математика / Н.Н. Моисеев. - М.: Молодая гвардия, 1988.-254 с.
10 Моисеев Н.Н. Человек, среда, общество / Н.Н. Моисеев. - М.: Молодая гвардия, 1982. -263 с.
11 Повх И.Л. Процессы переноса в физике / И.Л. Повх. - Донецк: ДонГу, 1996. - 40 с.
Рецензент: И.И. Бухаров канд. техн. наук, доц., ПДГУ
Стаття надшшла 30.04.2008
