CC BY
6MEDICAL SCIENCES
РОЗПОВСЮДЖЕН1СТЬ, ПАТОГЕНЕЗ, КЛ1Н1ЧН1 ПРОЯВИ, Д1АГНОСТИКА ТА ВПЛИВ НА ПЛ1Д ПАРВОВ1РУСНО1 ШФЕКЦП: ОГЛЯД Л1ТЕРАТУРИ
Петренко €.В.
Днтровський державний медичний утверситет, асистент кафедри акушерства,гiнекологii та пе-
ринатологИ ФПО Пампуха О. О.
Днтровський державний медичний унiверситет, лкар-ттерн кафедри акушерства,гтекологи та
перинатологИ ФПО
PREVALENCE, PATHOGENESIS, CLINICAL MANIFESTATIONS, DIAGNOSIS AND EFFECT ON FETUS OF PARVOVIRUS B19 INFECTION : REVIEW OF THE LITERATURE
Petrenko Y.
Dnipro State Medical University, assistant of the Department of Obstetrics, Gynecology and Perinatology
FPE Pampukha O.
Dnipro State Medical University, intern of the Department of Obstetrics, Gynecology and Perinatology
FPE
DOI: 10.5281/zenodo.7247577
АНОТАЦ1Я
Людський napBOBipyc B19 e основным napB0Bipyc0M людини, який був вперше асоцшований i3 клшчним захворюванням у 1981 рощ. napBOBipyc В19 поширений у всьому свт та проявляе себе як ешзо-дично, так i спалахами. У Сполучених Штатах зараження пapвовipycом В19 чacтiше трапляеться в перюд з к1нця зими до початку лтга. Вiдcоток людей з B19-cпецифiчним IgG зростае i3 вшом, причому бiльшicть людей заражаються тд час навчання у школ1. Приблизно у половини ж1нок репродуктивного вшу та 3040 ввдсотшв ваптних вiдcyтнiй IgG до пapвовipycy B19, i тому вважаеться, що вони cпpийнятливi до ш-фекцп B19, що в подальшому загрожуе 1хньому плоду. Пapвовipyc В19 викликае шфекцшну еритему (Е1), також вiдомy як п'ята хвороба. 1нфекщя B19 тд час вaгiтноcтi може бути причиною загибел1 плода та водянки плода. Доплеpiвcькa оцiнкa шково1 cиcтолiчноl швидкосп кровотоку (ПСШК) в cеpеднiй мозковш артери плода (СМА) та в венознш пpотоцi е точними шструментами для дiaгноcтики анемп плода та неш-вазивною альтернативою забору пуповинно! кpовi. Внyтpiшньомaткове переливания еpитpоцитiв показано для запобпання зaгибелi плода ввд тяжко1 анемп.
ABATRACT
Human parvovirus B19 is the major human parvovirus that was first associated with clinical disease in 1981. Parvovirus B19 is distributed throughout the world and manifests itself both episodically and in outbreaks. In the United States, parvovirus B19 infection is more common between late winter and early summer. The percentage of people with B19-specific IgG increases with age, with most people becoming infected during school. About half of women of reproductive age and 30 to 40 percent of pregnant women lack IgG to parvovirus B19 and are therefore thought to be susceptible to B19 infection, which subsequently endangers their fetus. Parvovirus B19 causes erythema infectiosum (EI), also known as fifth disease. B19 infection during pregnancy can cause fetal death and fetal hydrops. Doppler assessment of peak systolic blood flow velocity (PSVV) in the fetal middle cerebral artery (CMA) and in the ductus venosus are accurate tools for the diagnosis of fetal anemia and a non-invasive alternative to umbilical cord blood sampling. Intrauterine transfusion of red blood cells is indicated to prevent fetal death from severe anemia.
Ключовi слова: пapвовipycнa шфекщя, розповсюджентсть, патогенез, кттчт прояви, дiaгноcтикa, вплив на плвд.
Keywords: parvovirus infection, pravalence, pathogenesis, diagnosis, effect on fetus.
Людський пapвовipyc B19 належить до роду Erythroparvovirus родини Parvoviridae [1].
Вперше його було виявлено у 1975 р. шд час скриншгу кpовi на вipyc гепатиту В у безсимптом-них доноpiв . Зразок 19 на пaнелi B (звщси i назва пapвовipyc B19) був щентифшований, як хибнопо-зитивний результат при проведенш кон^муно-електрофорезу.
В19 е основним парвовiрусом людини, який був вперше асоцшований iз клшчним захворюванням у 1981 р [2].
У родi еритропарвовiрусiв е три генотипи. Парвовiрус В19 е переважним збудником парвовiрусу у людини та прототипом штаму генотип 1. Генотип 2 (штам-прототип, LaLi) та генотип 3 (штам-прототип, V9) зустрiчаються рiдше i нещо-давно описанi [4-6]. Генотипи 1 i 2, як правило, зус^чаються в захiдних кратнах (наприклад, США
та Сврот), тодi як генотип 3 циркулюе в основному в Африщ на твдень ввд Сахари та Пiвденнiй Аме-рищ [6], але зустрiчався в Сврот та 1ндп. Порiвняно з генотипом 1, було опублжовано наба-гато менше шформацп про передачу та ешдемюлопю генотипу 2 та генотипу 3. Послвдовшсть нуклеотидiв вiдрiзняеться серед трьох генотипiв на 13-14 ввдсотшв [6,7].
Однiею з особливостей парвовiрусiв е надзви-чайно обмежений дiапазон господарiв. Сдиним вiдомим господарем парвовiрусу В19 е люди [8]. Розвиток вiрусу ввдбуваеться лише в еритро1дних клiтинах-попередниках CD36 у людини. На сьогодшшнш день клiтини-попередники E-CFU (Erythroid-Colony Forming Unit) та E-BFU (Erythroid-Burst Forming Unit) сприятливi для ро-звитку парвовiрусу B19 [9].
Патогенез
Тротзм парвовiрусу, ймовiрно, пов'язаний з особливютю його клiтинного рецептора - антигеном Р, також ведомого як глобозид, який мiститься у високш концентрацп на еритроцитах та !х попе-редниках [10]. Особи, яш мають невелику к1льк1сть антигену Р, стшш до зараження парвовiрусом [11]. У чiтко визначенiй моделi лiпiдного двошару вiру-соподiбнi капсиди парвовiрусу В19 взаемодшть з глобозидом, що свiдчить про потенцiйну роль гло-бозиду як рецептора для В19 [12].
Р-антиген також виявляеться в меншш мiрi в шших типах клiтин, включаючи ендотелiальнi клггини, кардiомiоцити, мегакарiоцити та клiтини трофобласпв плаценти [13,14]. Нееритро!дш клiтини, що мютять глобозиди, iнфiкуючись парвовiрусом В19, продукують мало життездатних вiрусiв.
Хоча антиген Р може бути необхвдний для зараження, цього недостатньо для розвитку захво-рювання. Деяк клiтини, якi мають антиген Р, не здатш зв'язуватися з вiрусом, тодi як iншi мають здатнють взаемодiяти з парвовiрусом В19, незважа-ючи на вiдсутнiсть антигену Р [15].
Вивчаються два корецептори, яш сприяють проникненню вiрусу в клггини-мшеш . До них належать штегрин-альфа-5-бета-1 [16] та аутоанти-ген Ku80[17,18].
Пiсля потрапляння до клiтини, в ядрi почи-наеться реплiкацiя вiрусноl ДНК, транскрипц1я РНК, трансляцiя бшка та збiр капсиду вiрусу. У ви-соких концентрацiях частинки вiрусу можна поба-чити в ядрi за допомогою електронно! мшроскопп. Шсля дозрiвання вiрусу парвовiрус В19 веде до лiзису клiтин. Цитопатичний ефект, шдукований шд час зараження В19, може спостертатися у ви-глядi гiгантських пронормобластiв, як1 розташову-ються у шстковому мозку [19].
Специфiчнi до парвовiрусу В19 антитiла IgM розвиваються незабаром пiсля iнфiкування, можуть бути виявленi на 10-12 день i можуть зберiгатися до п'яти мюящвю Cпецифiчнi антитiла IgG до вiрус-них капсидних бiлкiв виявляються приблизно через 15 днiв тсля зараження i зберiгаються тривалий час.
Хоча патогенез висипу та артропатп, пов'яза-но1 з парвовiрусною шфекщею В19, неясний, оби-два симптоми загалом збiгаються з синтезом ан-титiл у сироватцi кровi, ^ таким чином, припуска-ють, що вони принаймт частково опосередкованi iмунною системою. Про роль сироваткових антитш у розвитку висипу також сввдчить поява висипу пiсля введення внутршньовенного iмуноглобулiну пацieнтам з iмунодефiцитом i хронiчною iнфекцieю [20].
Прямi вiруснi ефекти також можуть бути залу-ченi в патогенез цих симптомiв. ДНК i антиген парвовiрусу В19 були виявленi у зразку бюпсп шк1ри пацieнта з iнфекцiйною еритемою, що свщ-чить про те, що пряме зараження клiтин ешдермюу також може сприяти розвитку висипу [21].
Дослщження осiб з гострим артритом, викли-каним парвовiрусом В19, задокументували ДНК парвовiрусу В19 у зразках суглобово! р1дини, але не в окремих клггинах [22]. Таким чином, поки що не ясно, чи е вiрусна ДНК прямою шфекщею си-новiальноl тканини чи системною вiрусемiею. Пiсля зараження геном ДНК В19 вiн може зберта-тися в тканинах протягом усього життя [23-27].
Розповсюдженнiсть
Парвовiрус В19 поширений у всьому свт та проявляе себе як етзодично, так i спалахами. У Сполучених Штатах зараження парвовiрусом В19 часпше трапляеться в перiод з шнця зими до початку лтга. Генотипи парвовiрусу В19 2 i 3 зустрiча-ються у США та £врош набагато р1дше, шж генотип 1 [28]. Ранше генотипи 2 та 3 в основному ви-являлися в кра!нах Пiвнiчноl Свропи, але наразi спостертаеться !х поширення у Дан1ю, Фшляндш, Швецiю, Франц1ю та Нiмеччину [ 29-31]. Генотип 3 пов'язаний зi спалахами захворювання в кра!нах Зах1дно! Африки, Бразилil та 1нди [32].
Вiдсоток людей з B19-специфiчним IgG зрос-тае iз вжом, причому бiльшiсть людей заражаються тд час навчання у школi. Шд час спалахiв у школах можуть заразитися ввд 25 до 50 ввдсотшв учнiв та 20 i бiльше в1дсотк1в дорослих людей, не маючих iму-нiтету. Вiд 50 до 80 вщсотшв дорослих мають В19-специфiчнi антитiла IgG [33-34].
Приблизно у половини жшок репродуктивного вшу та 30-40 в1дсотк1в ваптних вiдсутнiй IgG до парвовiрусу В19, i тому вважаеться, що вони сприй-нятливi до iнфекцil В19, що в подальшому загрожуе !хньому плоду [35].
Видiляють три основш механiзми передачi парвовiрусу В19: повггряно-крапельний, вертика-льний та гематогенний шляхи
Повiтряно-крапельний е найбiльш поширеним механiзмом передачi парвовiрусу В19. Хоча саме захворювання не пов'язане з рестраторними симптомами, парвовiрус В19 постшно виявляеться в ди-хальних секретах пiд час вiремiчноl фази шфекцп [36-38]. Таким чином, вш може передаватися при тiсному контакп в1д людини до людини, через предмети побуту та дихальнi секрети та / або слину [39]. Завдяки незахищеному капсидом вiрiону,
пaрвовiруси, включаючи В19, стабшьш в навко-лишньому середовищi, що робить предмети побуту важливим шляхом передача
Вагiтна, iнфiкована парвовiрусом В19 шд час вагiтностi, може передати вiрус плоду [40], ризик для якого найбшьший, коли iнфiкування вшбу-ваеться протягом перших 20 тижшв вагiтностi.
Парвовiрус В19 може передаватися через кров або продукти кров^ як1 мiстять вiрус [41-43]. Зара-женi донори можуть бути безсимптомними, але водночас мати дуже високий рiвень циркулюючих в кровi вiрусiв [43]. Особи, яким потрiбнi регулярш переливання препаратiв кровi, мають найбшьший ризик заражения вiрусом у порiвняннi з тими, як1 отримали одиничш переливання[42].
Клiнiчнi прояви
Парвовiрус В19 викликае iнфекцiйну еритему (Е1), також вщому як п'ята хвороба. Назва "п'ята хвороба" походить вiд и мiсця у стандартному списку дитячих захворювань, що викликають ви-сип, до якого також належать к1р (перший), скарлатина (друга), краснуха (третя), хвороба Дюка (чет-верта) та розеола (шоста) [44].
Це поширене дитяче iнфекцiйне захво-рювання, що характеризуеться почервоншням щiк та мереживоподiбним висипом на тулубi та шнщвках. У дорослих висип, як i почервонiния щiк, зустрiчаються рiдко.
Малюнок 1 "Схематичне зображення клiнiчного переб^у та лабораторних вiдхилень у здорових господарiв з парвовiрусною тфекщею В19" (адаптовано з [45]).
Як i оч^валося для вiрусу, який шфгкуе попередники еритроцитiв, пщ час вiремiчноl стадп шфекци розвиваеться транзиторна
ретикулоцитопешя та невелике зниження рiвия гемоглобшу, тромбоцити i лейкоцити також падають в цей перiод. Вже через 10-14 дшв пiсля iнфiкувания в оргаиiзмi виникае iмунна вiдповiдь, вiрусемiя зникае i повертаються ретикулоцити. На малюнку 1 продемонстровано двофазнiсть появи симптомiв: на пiку вiремil та знову тсля зникиения вiрусемil. Висип, артрит та iншi симптоми, як правило, виникають пщ час другого перюду.
Пацiенти також можуть мати системш прояви за один-чотири днi до появи висипу. У дорослих може розвинутися артропатя суглобiв кистей, зап'ясть, кол1н та щиколоток. Суглобовi симптоми можуть передувати розвитку висипу. Зазвичай арт-ропатiя тривае один-два тижиi.
Як правило, iмунокомпетентнi дiти та дорослi, включаючи ваптних ж1нок, л1кувания не потребу-ють.
Особи, яш мають анемiю, таку як серповид-ноклiтинна або таласемiя, можуть мати тимчасовий апластичний криз, спричинений В19. Крiм того,
особи з набутими або успадкованими iмунодефiци-тами мають ризик хрошчно! шфекци парвовiрусу В19, що може потребувати терапil [28].
Вiремiя В19 у iмунокомпетентних осiб почи-наеться приблизно через шiсть днiв пiсля контакту з хворим i тривае протягом тижня.
Iнфiкована людина може поширювати вiрус ще до появи симптомiв. В19 можна виявити в кровi та секретах вже через 5-10 дшв тсля шф^-вання[46,47]. Пащенти з нормальною iмунною системою, ймовiрно, не е джерелом шфекци пiсля ви-никнення асоцiйованих з В19 висипу, артралгш або артриту.
Особи з IgG В19 вважаються несприйнятли-вими до повторно! шфекци. Однак при дослвдженш п'яти серопозитивний волонтерiв, пiсля повторного iнфiкування В19 один iз них захворiв, що припускае можливiсть реiнфiкування вiрусом [46].
Вплив марвов1русмоТ 1мфекц1Т на пл1д
1нфекц1я В19 пiд час ваптносп може бути причиною загибел1 плода та водянки плода.
Першi досл1дження, що пов'язували В19 та за-гибель плода припускали, що ризик мертвонарод-
ження або втрати плода у р^ iнфiкування переви-щуе 30 ввдсотшв [47-49]. У багатьох подальших до-слвдженнях було встановлено нижчi показники втрати плода.
Проспективне дослiдження шфекцд В19 у ваптних включало 1018 жшок з гострою iнфекцiею на основi серологiчних дослiджень [50]. Основ-ними висновками були:
• Рiвень смертностi плода у жшок, шфгкова-них В19 у першому триместрi становив 13 вiдсоткiв (34/256 у першому триместр^, зменшившись до 9 ввдсотюв (30/322) у жшок, дiагностованих у термiнi вагiтностi 13-20 тижшв, i 0 (0/439) тсля 20 тижнiв.
• Всього було зареестровано 6 випадк1в мертвонародження, 4 з яких були пов'язанi iз шфь куванням В19 до 20 тижшв ваптносп, 2 iнших еш-зода не були пов'язанi iз iнфекцiею.
Пiдсумок наявних даних сввдчить, що ризик втрати плода при ваптносп, iнфiкованiй до та тсля 20 тижтв вагiтностi, становить 11 ввдсотшв та <1 вiдсоток вщповвдно.
Вважаеться, що водянка i загибель плода е наслiдками важко1 анеми, асоцшовано1 з В19. Тяжк1сть анеми, ймовiрно, зумовлена трьома факторами:
• Руйнування еритроцитiв плода;
• Зб№шення потреби в еритроцитах у звязку зi зростаючим внутрiшньосудинним об'емом;
• Нездатшсть незршо1 iмунноl системи плода контролювати iнфекцiю.
£ данi про те, що рiвень гемоглобiну 2 г / дл або нижче призводить до застшно1 серцево1 недо-статностi з високою фракцiею викиду. В19 також може iнфiкувати клпини мiокарда [51]. Таким чином, пошкодження мiокарда може сприяти водянщ та загибелi плода в деяких випадках [52].
Тромбоцитопеня спостерiгалась у 36 iз 97 (37 ввдсотюв) плодiв з водянкою, iнфiкованих парвовiрусом[53,54]. Це може бути причиною кро-вотечi пiд час внутрiшньоутробного переливания еритроципв, тому слад визначати шльшсть тромбо-цитiв плода до процедури i мати в наявностi запас для переливання.
Дни, як1 пережили водянку плода, спричинену парвовiрусом, можуть мати шдвищений ризик по-рушень розвитку нервово1 системи[33,40]. В одному дослвдженш 28 дiтей у Нiдерландах, яким була проведена внутрiшньоутробна трансфузш з приводу водянки плода, ощнювались в середньому протягом п'яти рок1в [55]. У трьох була важка, а у двох легка затримка когштивного розвитку, у ще одше1 дитини - дрiбнi порушення моторики. Ц показники вищi, нiж юторично спостерiгались у щдерландського населення.
На вщм1ну ввд цих результатiв, попередне до-слвдження 20 дiтей, яш пережили водянку плода в Шмеччиш, не показало надмiрноl затримки розвитку [56].
Парвовiрус е тератогеном у тварин. Вш викли-кае гшоплазш мозочка та атаксш у копв, аненце-фалш, мiкроцефалiю та ектошю серця у хом'як1в. Незважаючи на повiдомлення про випадки, що
сввдчать про зв'язок м1ж шфекщею В19 пiд час вагiтностi та вадами розвитку плода [57,58], ещдемюлопчш дослiдження це не пiдтримують [59].
Дiагностика парвовiрусноT шфекци
Щд час ваптносп лабораторна дiагностика парвовiрусу В19 переважно базуеться на визна-ченш антитiл IgG та IgM, хоча полiмеразна ланцюгова реакщя також може бути корисною у певних ситуац1ях.
Рад^мунолопчний аналiз iз захопленням ан-титiл IgM i iмуноферментний аналiз е чутливими тестами, як1 виявляють вiд 80 до 90 вщсотшв пацiентiв iз клiнiчною iнфекцiею В19 [60].
Циркулюючi антитiла IgM можна виявити при-близно через 10 дшв пiсля контакту та безпосе-редньо перед появою симптомiв. Вони можуть збертатися протягом трьох мюящв або довше [61,62].
Антитiла В19 IgG виявляються через калька дшв тсля ^М i зазвичай збер^аються роками. Вони е маркером перенесено1 iнфекцil.
Однак покладатися на лише негативний серо-логiчний результат IgM може ввести в оману пацiента зi значним анамнезом впливу, оск1льки в деяких випадках рiвнi IgM у матерi можуть бути нижчими за меж1 виявлення. У таких випадках може бути корисною полiмеразна ланцюгова реак-цiя.
У дослiдженнi з використанням зразк1в сиро-ватки 101 ваптнох ж1нки з пiдтвердженою водянкою плода, спричиненою В19, 15 ввдсотшв пацiентiв, як1 були серонегативними щодо антитш В19 IgM, мали ознаки вiрусемil за результатами те-стування ДНК матерi В19.
Для дiагностики iнфiкування плода використо-вуеться полiмеразна ланцюгова реакц1я, що е чут-ливим методом виявлення невеликих шлькостей ДНК В19. Використання цього методу на амнютич-нiй рщиш особливо корисно при спробi визначити причину водянки та е методом вибору для дiагно-стики фетально1 парвовiрусноl iнфекцil [63-65]. 1н-ший варiант - отримати кров плода на В19 IgM; од-нак черезшшрний забiр зразк1в кровi плода, метод, який використовуеться для отримання кровi плода, несе 1 вщсоток втрати плода.
Менеджмент вагiтних, що пройшли дiагнос-тику парвовiрусноl шфекцп
Факт наявно1 перенесено1 iнфекцil тдтверджу-еться наявнiстю позитивних антитiл IgG i негатив-них IgM. У цьому випадку плiд захищений ввд iн-фекцу.
Гостра iнфекцiя — позитивш антитiла IgM вi-дповщають гострiй парвовiруснiй iнфекцil. Важ-ливють цього залежатиме в1д того, на якому термiнi вагiтностi дiагностовано шфекцш:
• Жiнкам, у яких дiагностовано гостру iн-фекц1ю в першш половинi вагiтностi, слiд пов1до-мити, що немае доведеного ризику вроджених ано-малiй, спричинених парвовiрусом, але iснуе ризик втрати плода. £диним потенцiйно ефективним втручанням е внутршньоутробна трансфуз1я плода
для лшування важко1 анемп плода, однак ця процедура неможлива до 20 тижнiв вагiтностi через об-межену вiзуалiзацiю та малий розмiр вiдповiдних анатомiчних структур.
• Жшкам, у яких дiагностовано гостру ш-фекцiю пiсля 20 тижшв вагiтностi, слiд перiодично проходити ультразвукове дослiдження (щотижня, починаючи з 22 тижшв) для виявлення ознак водянки плода (наприклад, набряк шшри голови, асцит, багатоводдя, кардiомегалiя).
Хоча зазвичай проводять послiдовнi ультра-звуковi дослiджения, ризик водянки е низьким, i де-як1 сумшваються в перевагах монiторингу, оск1льки переваги терапевтичного втручання не-яснi. Також iснують суперечки про те, як довго про-довжувати ультразвукове спостереження. Були випадки водянки, про яш поввдомлялося бiльше нж через вгам тижиiв пiсля початково1 шфекцп у ма-терi [66], що сввдчить про те, що ультразвукове до-слвдження необх1дно проводити протягом при-наймнi восьми тижнiв пiсля гостро1 шфекцп.
Вагiтна ж1нка, ще не мае iмунiтету — Вагiтна жшка, яка мае негативний результат як на антитша до парвовiрусу IgG, так i на IgM, сприйнятлива до шфекцп, особливо якщо вона контактуе з маленькими дпъми. Ведення ще1 пацiентки залежатиме вщ юторп потенцiйного контакту з парвовiрусною ш-фекцiею:
Вiдсутнiсть контакту в анамнезi — в iдеалi чутливi вагiтнi ж1нки повиннi уникати контакту з В19. Проте немае доведених переваг усунення се-ронегативних жшок з роботи високого ризику (наприклад, шильного вчителя чи пращвника дитя-чого садка) на перiод ваптносп [67]. Однак ре-тельне миття рук i уникнення сшльно1 1ж1 чи напо1в, ймовiрно, принаймнi частково запобшае по-ширенню В19.
Нещодавпя iсторiя контакту — якщо вагина пацiентка нещодавно контактувала з парвовiрусом i початковi серологiчнi дослвдження негативнi, можливо зробити полiмеразну ланцюгову реакцiю (ПЛР) сироватки кровi. Якщо ПЛР недоступна, повторит серологiчнi дослiдження через чотири тижнi пiсля контакту, щоб щентиф^вати шфшо-ваних вагiтних [68].
У дослщженш зразк1в сироватки, зiбраних тд час ™азивно1 пренатально1 дiагностики у 101 ваптно1 ж1нки з тдтвердженою водянкою плода, спричиненою В19, лише 77 ввдсотюв ж1нок мали позитивн серологiчнi показники IgM, що шд-креслюе проблему хибнонегативних серологiчних показнишв при гострiй шфекцп [69]. З 24 зразшв, дослвджених методом ПЛР, ус виявилися позитив-ними на парвовiрус В19.
Менеджмент анеми та водянки плода
Анемiя легкого та середнього ступеню важ-костi, як правило, добре переноситься плодом i проходить без наслщшв. Важка анем1я може призвести до водянки плода та його смерп.
Оскшьки iндукована парвовiрусом анемiя е тимчасовим процесом, визначення фетального ге-моглобшу не е необхвдним, за винятком випадшв,
коли важка анемiя передбачаеться за соно-графiчними ознаками, такими як набряк шшри плода, асцит або вишт в плевральнiй чи пери-кардiальнiй порожнинi. Доплерiвська оцшка готово! систолiчноl швидкостi кровотоку (ПСШК) в се-реднiй мозковш артерп плода (СМА) та в венознш протоцi е точними шструментами для дiагностики анемil плода та нешвазивною альтернативою забору пуповинно1 кровi [70-72].
При пiдозрi на важку анемiю, п1дтверджену пiдвищеним ПСШК СМА або ознаками водянки, плщ вимагае ретельного монiторингу та оцшки фе-тального гематокриту шляхом забору кровi з пупо-винно1 вени. Внутршньоматкове переливання кровi зазвичай проводиться, якщо тдтверджена важка анем1я.
Внутршньоматкове переливання еритроцитiв показано для запобтання загибелi плода вiд тяжко1 анеми. Процедура, як правило, обмежена гестацш-ним вiком в1д 18 до 35 тижшв ваптносп через тех-нiчнi обмеження до 18 тижшв та надмiрнi ризики пiсля 35 тижшв [73].
Було проведено дослщження 467 плодiв з водянкою i визначено, що пiсля внутршньоутробного переливання кровi померли 27 з 164 плодiв (16 вiд-сотшв), порiвняно з 138 з 296 плодiв (47 в1дсотк1в), як1 переливання кровi не отримали [73].
Ведення ж1нки з водянкою плода повинно про-водитися у закладi третинно1 ланки. Як i при вах вагiтностях високого ризику, народження немов-ляти з водянкою вимагае скоординованих зусиль акушера та неонатолога.
Реашмац1я таких немовлят складна, так як б№шють з них потребують респiраторноl пiдтримки та штучно1 вентиляцп легень. Гiпоплазiя легень, !х набряк, накопичення рiдини у плевраль-нш або перитонеальнiй порожнинах ще б№ше ускладнюють ситуацiю. Парацентез та торакоцен-тез можуть знадобитися перед або шсля пологiв для полегшення реашмацп [73].
Основнi висновки проведеного огляду лiтера-тури:
1. Людський парвовiрус В19 е основним парвовiрусом людини, який був вперше асоцiйова-ний iз клiнiчним захворюванням у 1981 рощ.
2. Парвовiрус В19 поширений у всьому свiтi та проявляе себе як ешзодично, так i спалахами. У Сполучених Штатах зараження парвовiрусом.
3. В19 частiше трапляеться в перюд з к1нця зими до початку лпа. Вiдсоток людей з В19-специ-фiчним IgG зростае iз вiком, причому бiльшiсть людей заражаються пiд час навчання у школг
4. Приблизно у половини жшок репродуктивного вшу та 30-40 ввдсотшв вагiтних вiдсутнiй IgG до парвовiрусу B19, i тому вважаеться, що вони сприйнятливi до шфекцп B19, що в подальшому за-грожуе 1хньому плоду.
5. Парвовiрус В19 викликае iнфекцiйну ери-тему (Е1), також ведому як п'ята хвороба.
6. 1нфекц1я В19 пiд час вагiтностi може бути причиною загибелi плода та водянки плода.
7. Доплерiвська оцiнка шково1 систолiчноl швидкостi кровотоку (ПСШК) в середнш мозковiй
артери плода (СМА) та в венознш протоц е точ-ними iнструментами для дiагностики анемп плода та неiнвазивною альтернативою забору пуповинно! кровi.
8. Внутрiшньоматкове переливання еритро-цитiв показано для запоб^ання загибелi плода вщ тяжко! анеми.
Лiтература
1. Virus taxonomy update. The International Committee on Taxonomy of Viruses. Arch Virol. 1993;133(3-4):491-5. PMID: 7903037.
2. Cossart YE, Field AM, Cant B, Widdows D. Parvovirus-like particles in human sera. Lancet. 1975 Jan 11;1(7898):72-3. doi: 10.1016/s0140-6736(75)91074-0. PMID: 46024.
3. Nguyen QT, Sifer C, Schneider V, Allaume X, Servant A, Bernaudin F, Auguste V, Garbarg-Chenon A. Novel human erythrovirus associated with transient aplastic anemia. J Clin Microbiol. 1999 Aug;37(8):2483-7. doi: 10.1128/JCM.37.8.2483-2487.1999. PMID: 10405389; PMCID: PMC85263.
4. Nguyen QT, Wong S, Heegaard ED, Brown KE. Identification and characterization of a second novel human erythrovirus variant, A6. Virology. 2002 Sep 30;301(2):374-80. doi: 10.1006/viro.2002.1585. PMID: 12359439.
5. Servant A, Laperche S, Lallemand F, Marinho V, De Saint Maur G, Meritet JF, Garbarg-Chenon A. Genetic diversity within human erythroviruses: identification of three genotypes. J Virol. 2002 Sep;76(18):9124-34. doi: 10.1128/jvi.76.18.9124-9134.2002. PMID: 12186896; PMCID: PMC136440.
6. Parsyan A, Szmaragd C, Allain JP, Candotti D. Identification and genetic diversity of two human parvovirus B19 genotype 3 subtypes. J Gen Virol. 2007 Feb;88(Pt 2):428-431. doi: 10.1099/vir.0.82496-0. PMID: 17251559.
7. Noija P, Eis-Hubinger AM, Soderlund-Venermo M, Hedman K, Simmonds P. Rapid sequence change and geographical spread of human parvovirus B19: comparison of B19 virus evolution in acute and persistent infections. J Virol. 2008 Jul;82(13):6427-33. doi: 10.1128/JVI.00471-08. Epub 2008 Apr 16. PMID: 18417586; PMCID: PMC2447064.
8. Kaufmann B, Simpson AA, Rossmann MG. The structure of human parvovirus B19. Proc Natl Acad Sci U S A. 2004 Aug 10;101(32):11628-33. doi: 10.1073/pnas.0402992101. Epub 2004 Aug 2. PMID: 15289612; PMCID: PMC511008.
9. Mortimer PP, Humphries RK, Moore JG, Pur-cell RH, Young NS. A human parvovirus-like virus inhibits haematopoietic colony formation in vitro. Nature. 1983 Mar 31-Apr 6;302(5907):426-9. doi: 10.1038/302426a0. PMID: 6835376.
10. Brown KE, Anderson SM, Young NS. Erythrocyte P antigen: cellular receptor for B19 parvovirus. Science. 1993 Oct 1;262(5130):114-7. doi: 10.1126/science.8211117. PMID: 8211117.
11. Brown KE, Hibbs JR, Gallinella G, Anderson SM, Lehman ED, McCarthy P, Young NS. Resistance to parvovirus B19 infection due to lack of virus receptor (erythrocyte P antigen). N Engl J Med. 1994 Apr
28;330(17):1192-6. doi:
10.1056/NEJM199404283301704. PMID: 8139629.
12. Nasir W, Nilsson J, Olofsson S, Bally M, Ry-dell GE. Parvovirus B19 VLP recognizes globoside in supported lipid bilayers. Virology. 2014 May;456-457:364-9. doi: 10.1016/j.virol.2014.04.004. Epub 2014 Apr 28. PMID: 24889255.
13. Jordan JA, DeLoia JA. Globoside expression within the human placenta. Placenta. 1999 Jan;20(1):103-8. doi: 10.1053/plac.1998.0353. PMID: 9950151.
14. Weigel-Kelley KA, Yoder MC, Srivastava A. Recombinant human parvovirus B19 vectors: erythrocyte P antigen is necessary but not sufficient for successful transduction of human hematopoietic cells. J Virol. 2001 May;75(9):4110-6. doi: 10.1128/JVI.75.9.4110-4116.2001. PMID: 11287560; PMCID: PMC114156.
15. Weigel-Kelley KA, Yoder MC, Srivastava A. Alpha5beta1 integrin as a cellular coreceptor for human parvovirus B19: requirement of functional activation of beta1 integrin for viral entry. Blood. 2003 Dec 1;102(12):3927-33. doi: 10.1182/blood-2003-05-1522. Epub 2003 Aug 7. PMID: 12907437.
16. Munakata Y, Saito-Ito T, Kumura-Ishii K, Huang J, Kodera T, Ishii T, Hirabayashi Y, Koyanagi Y, Sasaki T. Ku80 autoantigen as a cellular coreceptor for human parvovirus B19 infection. Blood. 2005 Nov 15;106(10):3449-56. doi: 10.1182/blood-2005-02-0536. Epub 2005 Aug 2. PMID: 16076874.
17. Bonsch C, Zuercher C, Lieby P, Kempf C, Ros C. The globoside receptor triggers structural changes in the B19 virus capsid that facilitate virus internalization. J Virol. 2010 Nov;84(22):11737-46. doi: 10.1128/JVI.01143-10. Epub 2010 Sep 8. PMID: 20826697; PMCID: PMC2977879.
18. Mende M, Sockel K. Parvovirus B19 Infection. N Engl J Med. 2018 Dec 13;379(24):2361. doi: 10.1056/NEJMicm1807156. PMID: 30575471.
19. Cohen BJ, Gandhi J, Clewley JP. Genetic variants of parvovirus B19 identified in the United Kingdom: implications for diagnostic testing. J Clin Virol. 2006 Jun;36(2):152-5. doi: 10.1016/j.jcv.2006.01.011. Epub 2006 Mar 29. PMID: 16569510.
20. Kleinman SH, Glynn SA, Lee TH, Tobler L, Montalvo L, Todd D, Kiss JE, Shyamala V, Busch MP; National Heart, Lung, Blood Institute Retrovirus Epidemiology Donor Study (REDS-II). Prevalence and quantitation of parvovirus B19 DNA levels in blood donors with a sensitive polymerase chain reaction screening assay. Transfusion. 2007 0ct;47(10):1756-64. doi: 10.1111/j.1537-2995.2007.01341.x. PMID: 17880600.
21. Prowse C, Ludlam CA, Yap PL. Human parvovirus B19 and blood products. Vox Sang. 1997;72(1):1-10. doi: 10.1046/j.1423-0410.1997.00001.x. PMID: 9031493.
22. Kurtzman G, Frickhofen N, Kimball J, Jenkins DW, Nienhuis AW, Young NS. Pure red-cell aplasia of 10 years' duration due to persistent parvovirus B19 infection and its cure with immunoglobulin therapy. N Engl J Med. 1989 Aug 24;321(8):519-23. doi: 10.1056/NEJM198908243210807. PMID: 2548098.
23. Schwarz TF, Wiersbitzky S, Pambor M. Case report: detection of parvovirus B19 in a skin biopsy of a patient with erythema infectiosum. J Med Virol. 1994 Jun;43(2):171-4. doi: 10.1002/jmv.1890430214. PMID: 8083666.
24. Takahashi Y, Murai C, Shibata S, Munakata Y, Ishii T, Ishii K, Saitoh T, Sawai T, Sugamura K, Sasaki T. Human parvovirus B19 as a causative agent for rheumatoid arthritis. Proc Natl Acad Sci U S A. 1998 Jul 7;95(14):8227-32. doi: 10.1073/pnas.95.14.8227. PMID: 9653169; PMCID: PMC20958.
25. Nikkari S, Roivainen A, Hannonen P, Mot-tonen T, Luukkainen R, Yli-Jama T, Toivanen P. Persistence of parvovirus B19 in synovial fluid and bone marrow. Ann Rheum Dis. 1995 Jul;54(7):597-600. doi: 10.1136/ard.54.7.597. PMID: 7668905; PMCID: PMC1009942.
26. Noija P, Hokynar K, Aaltonen LM, Chen R, Ranki A, Partio EK, Kiviluoto O, Davidkin I, Leivo T, Eis-Hubinger AM, Schneider B, Fischer HP, Tolba R, Vapalahti O, Vaheri A, Soderlund-Venermo M, Hed-man K. Bioportfolio: lifelong persistence of variant and prototypic erythrovirus DNA genomes in human tissue. Proc Natl Acad Sci U S A. 2006 May 9;103(19):7450-3. doi: 10.1073/pnas.0602259103. Epub 2006 May 1. PMID: 16651522; PMCID: PMC1464359.
27. Skuja S, Vilmane A, Svirskis S, Groma V, Murovska M. Evidence of Human Parvovirus B19 Infection in the Post-Mortem Brain Tissue of the Elderly. Viruses. 2018 Oct 25;10(11):582. doi: 10.3390/v10110582. PMID: 30366357; PMCID: PMC6267580.
28. Heegaard ED, Panum Jensen I, Christensen J. Novel PCR assay for differential detection and screening of erythrovirus B19 and erythrovirus V9. J Med Virol. 2001 Oct;65(2):362-7. doi: 10.1002/jmv.2042. PMID: 11536245.
29. Hokynar K, Soderlund-Venermo M, Pesonen M, Ranki A, Kiviluoto O, Partio EK, Hedman K. A new parvovirus genotype persistent in human skin. Virology. 2002 Oct 25;302(2):224-8. doi: 10.1006/viro.2002.1673. PMID: 12441066.
30. Bock CT, Duchting A, Utta F, Brunner E, Sy BT, Klingel K, Lang F, Gawaz M, Felix SB, Kandolf R. Molecular phenotypes of human parvovirus B19 in patients with myocarditis. World J Cardiol. 2014 Apr 26;6(4):183-95. doi: 10.4330/wjc.v6.i4.183. PMID: 24772258; PMCID: PMC3999338.
31. Cohen BJ, Buckley MM. The prevalence of antibody to human parvovirus B19 in England and Wales. J Med Microbiol. 1988 Feb;25(2):151-3. doi: 10.1099/00222615-25-2-151. PMID: 3339634.
32. Parsyan A, Szmaragd C, Allain JP, Candotti D. Identification and genetic diversity of two human parvovirus B19 genotype 3 subtypes. J Gen Virol. 2007 Feb;88(Pt 2):428-431. doi: 10.1099/vir.0.82496-0. PMID: 17251559.
33. Kerr S, O'Keeffe G, Kilty C, Doyle S. Undena-tured parvovirus B19 antigens are essential for the accurate detection of parvovirus B19 IgG. J Med Virol. 1999 Feb;57(2):179-85. doi: 10.1002/(sici)1096-9071(199902)57:2<179::aid-jmv16>3.0.co;2-t. PMID: 9892405.
34. Koch WC, Adler SP. Human parvovirus B19 infections in women of childbearing age and within families. Pediatr Infect Dis J. 1989 Feb;8(2):83-7. PMID: 2539583.
35. Serjeant GR, Serjeant BE, Thomas PW, Anderson MJ, Patou G, Pattison JR. Human parvovirus infection in homozygous sickle cell disease. Lancet. 1993 May 15;341(8855):1237-40. doi: 10.1016/0140-6736(93)91145-c. PMID: 8098391.
36. Yamashita K, Matsunaga Y, Taylor-Wiedeman J, Yamazaki S. A significant age shift of the human parvovirus B19 antibody prevalence among young adults in Japan observed in a decade. Jpn J Med Sci Biol. 1992 Apr;45(2):49-58. doi: 10.7883/yoken1952.45.49. PMID: 1434067.
37. Cohen BJ, Gandhi J, Clewley JP. Genetic variants of parvovirus B19 identified in the United Kingdom: implications for diagnostic testing. J Clin Virol. 2006 Jun;36(2):152-5. doi: 10.1016/j.jcv.2006.01.011. Epub 2006 Mar 29. PMID: 16569510.
38. Jordan JA. Identification of human parvovirus B19 infection in idiopathic nonimmune hydrops fetalis. Am J Obstet Gynecol. 1996 Jan;174(1 Pt 1):37-42. doi: 10.1016/s0002-9378(96)70370-8. PMID: 8572031.
39. Jordan J, Tiangco B, Kiss J, Koch W. Human parvovirus B19: prevalence of viral DNA in volunteer blood donors and clinical outcomes of transfusion recipients. Vox Sang. 1998;75(2):97-102. PMID: 9784661.
40. McOmish F, Yap PL, Jordan A, Hart H, Cohen BJ, Simmonds P. Detection of parvovirus B19 in donated blood: a model system for screening by polymerase chain reaction. J Clin Microbiol. 1993 Feb;31(2):323-8. doi: 10.1128/jcm.31.2.323-328.1993. PMID: 8432819; PMCID: PMC262759.
41. Saldanha J, Minor P. Detection of human par-vovirus B19 DNA in plasma pools and blood products derived from these pools: implications for efficiency and consistency of removal of B19 DNA during manufacture. Br J Haematol 1996; 93:714.
42. Yoto Y, Kudoh T, Haseyama K, Suzuki N, Oda T, Katoh T, Takahashi T, Sekiguchi S, Chiba S. Incidence of human parvovirus B19 DNA detection in blood donors. Br J Haematol. 1995 Dec;91(4):1017-8. doi: 10.1111/j.1365-2141.1995.tb05427.x. PMID: 8547113.
43. Musiani M, Zerbini M, Gentilomi G, Plazzi M, Gallinella G, Venturoli S. Parvovirus B19 clearance from peripheral blood after acute infection. J Infect Dis. 1995 Nov;172(5):1360-3. doi: 10.1093/infdis/172.5.1360. PMID: 7594678.
44. Weisse ME. The fourth disease, 1900-2000. Lancet. 2001 Jan 27;357(9252):299-301. doi: 10.1016/S0140-6736(00)03623-0. PMID: 11214144.
45. Clinical manifestations and diagnosis of parvovirus B19 infection Jeanne A Jordan UpToDate
46. Anderson MJ, Higgins PG, Davis LR, Will-man JS, Jones SE, Kidd IM, Pattison JR, Tyrrell DA. Experimental parvoviral infection in humans. J Infect Dis. 1985 Aug;152(2):257-65. doi: 10.1093/infdis/152.2.257. PMID: 2993431.
47. Potter CG, Potter AC, Hatton CS, Chapel HM, Anderson MJ, Pattison JR, Tyrrell DA, Higgins PG, Willman JS, Parry HF, et al. Variation of erythroid and myeloid precursors in the marrow and peripheral blood of volunteer subjects infected with human parvovirus (B19). J Clin Invest. 1987 May;79(5):1486-92. doi: 10.1172/JCI112978. PMID: 3033026; PMCID: PMC424424.
48. Knott PD, Welply GA, Anderson MJ. Serologically proved intrauterine infection with parvovirus. Br Med J (Clin Res Ed). 1984 Dec 15;289(6459):1660. doi: 10.1136/bmj.289.6459.1660. PMID: 6095965; PMCID: PMC1443817.
49. Brown T, Anand A, Ritchie LD, Clewley JP, Reid TM. Intrauterine parvovirus infection associated with hydrops fetalis. Lancet. 1984 Nov 3;2(8410):1033-4. doi: 10.1016/s0140-6736(84)91126-7. PMID: 6149411.
50. Enders M, Weidner A, Zoellner I, Searle K, Enders G. Fetal morbidity and mortality after acute human parvovirus B19 infection in pregnancy: prospective evaluation of 1018 cases. Prenat Diagn. 2004 Jul;24(7):513-8. doi: 10.1002/pd.940. PMID: 15300741.
51. Markenson GR, Yancey MK. Parvovirus B19 infections in pregnancy. Semin Perinatol. 1998 Aug;22(4):309-17. doi: 10.1016/s0146-0005(98)80019-0. PMID: 9738995.
52. Porter HJ, Khong TY, Evans MF, Chan VT, Fleming KA. Parvovirus as a cause of hydrops fetalis: detection by in situ DNA hybridisation. J Clin Pathol. 1988 Apr;41(4):381-3. doi: 10.1136/jcp.41.4.381. PMID: 2835400; PMCID: PMC1141460.
53. Marton T, Martin WL, Whittle MJ. Hydrops fetalis and neonatal death from human parvovirus B19: an unusual complication. Prenat Diagn. 2005 Jul;25(7):543-5. doi: 10.1002/pd.1168. PMID: 16034838.
54. Segata M, Chaoui R, Khalek N, Bahado-Singh R, Paidas MJ, Mari G. Fetal thrombocytopenia secondary to parvovirus infection. Am J Obstet Gynecol. 2007 Jan;196(1):61.e1-4. doi: 10.1016/j.ajog.2006.08.041. PMID: 17240236.
55. de Haan TR, van den Akker ES, Porcelijn L, Oepkes D, Kroes AC, Walther FJ. Thrombocytopenia in hydropic fetuses with parvovirus B19 infection: incidence, treatment and correlation with fetal B19 viral load. BJOG. 2008 Jan;115(1):76-81. doi: 10.1111/j.1471-0528.2007.01555.x. PMID: 18053103.
56. De Jong EP, Lindenburg IT, van Klink JM, Oepkes D, van Kamp IL, Walther FJ, Lopriore E. Intrauterine transfusion for parvovirus B19 infection: long-term neurodevelopmental outcome. Am J Obstet Gynecol. 2012 Mar;206(3):204.e1-5. doi: 10.1016/j.ajog.2011.12.035. Epub 2012 Jan 18. PMID: 22381602.
57. Dembinski J, Haverkamp F, Maara H, Hansmann M, Eis-Hübinger AM, Bartmann P. Neurodevelopmental outcome after intrauterine red cell transfusion for parvovirus B19-induced fetal hydrops. BJOG. 2002 Nov;109(11):1232-4. doi: 10.1046/j.1471-0528.2002.02118.x. PMID: 12452460.
58. Weiland HT, Vermey-Keers C, Salimans MM, Fleuren GJ, Verwey RA, Anderson MJ. Parvovirus B19 associated with fetal abnormality. Lancet. 1987 Mar 21;1(8534):682-3. doi: 10.1016/s0140-6736(87)90442-9. PMID: 2882099.
59. Katz VL, McCoy MC, Kuller JA, Hansen WF. An association between fetal parvovirus B19 infection and fetal anomalies: a report of two cases. Am J Perinatol. 1996 Jan;13(1):43-5. doi: 10.1055/s-2007-994201. PMID: 8645385.
60. Schwarz TF, Jäger G, Gilch S. Comparison of seven commercial tests for the detection of parvovirus B19-specific IgM. Zentralbl Bakteriol. 1997 Apr;285(4):525-30. doi: 10.1016/s0934-8840(97)80114-4. PMID: 9144914.
61. Saarinen UM, Chorba TL, Tattersall P, Young NS, Anderson LJ, Palmer E, Coccia PF. Human parvovirus B19-induced epidemic acute red cell aplasia in patients with hereditary hemolytic anemia. Blood. 1986 May;67(5):1411-7. PMID: 3008891.
62. Rotbart HA. Human parvovirus infections. Annu Rev Med. 1990;41:25-34. doi: 10.1146/an-nurev.me.41.020190.000325. PMID: 2158761.
63. Török TJ, Wang QY, Gary GW Jr, Yang CF, Finch TM, Anderson LJ. Prenatal diagnosis of intrauterine infection with parvovirus B19 by the polymerase chain reaction technique. Clin Infect Dis. 1992 Jan;14(1):149-55. doi: 10.1093/clinids/14.1.149. PMID: 1571420.
64. Clewley JP. Polymerase chain reaction assay of parvovirus B19 DNA in clinical specimens. J Clin Microbiol. 1989 Dec;27(12):2647-51. doi: 10.1128/jcm.27.12.2647-2651.1989. PMID: 2556428; PMCID: PMC267101.
65. Yamakawa Y, Oka H, Hori S, Arai T, Izumi R. Detection of human parvovirus B19 DNA by nested polymerase chain reaction. Obstet Gynecol. 1995 Jul;86(1):126-9. doi: 10.1016/0029-7844(95)00092-6. PMID: 7784006.
66. Mielke G, Enders G. Late onset of hydrops fetalis following intrauterine parvovirus B19 infection. Fetal Diagn Ther. 1997 Jan-Feb;12(1):40-2. doi: 10.1159/000264424. PMID: 9101221.
67. Centers for Disease Control (CDC). Risks associated with human parvovirus B19 infection. MMWR Morb Mortal Wkly Rep. 1989 Feb 17;38(6):81-8, 93-7. PMID: 2536885.
68. Ornoy A, Ergaz Z. Parvovirus B19 infection during pregnancy and risks to the fetus. Birth Defects Res. 2017 Mar 15;109(5):311-323. doi: 10.1002/bdra.23588. PMID: 28398685.
69. Enders M, Weidner A, Rosenthal T, Baisch C, Hedman L, Söderlund-Venermo M, Hedman K. Improved diagnosis of gestational parvovirus B19 infection at the time of nonimmune fetal hydrops. J Infect Dis. 2008 Jan 1;197(1):58-62. doi: 10.1086/524302. PMID: 18171285.
70. Cosmi E, Mari G, Delle Chiaie L, Detti L, Aki-yama M, Murphy J, Stefos T, Ferguson JE 2nd, Hunter D, Hsu CD, Abuhamad A, Bahado-Singh R. Noninvasive diagnosis by Doppler ultrasonography of fetal anemia resulting from parvovirus infection. Am J Obstet
Gynecol. 2002 Nov;187(5):1290-3. doi: 10.1067/mob.2002.128024. PMID: 12439522.
71. Bizjak G, Blondin D, Hammer R, Kozlowski P, Siegmann HJ, Stressig R. Acute infection with parvovirus B19 in early pregnancy. Ultrasound Obstet Gynecol. 2009 Aug;34(2):234-5. doi: 10.1002/uog.6454. PMID: 19644946.
72. Borna S, Mirzaie F, Hanthoush-Zadeh S, Khazardoost S, Rahimi-Sharbaf F. Middle cerebral artery peak systolic velocity and ductus venosus velocity
in the investigation of nonimmune hydrops. J Clin Ultrasound. 2009 Sep;37(7):385-8. doi: 10.1002/jcu.20613. PMID: 19582828.
73. Rodis JF, Borgida AF, Wilson M, Egan JF, Leo MV, Odibo AO, Campbell WA. Management of parvovirus infection in pregnancy and outcomes of hydrops: a survey of members of the Society of Perinatal Obstetricians. Am J Obstet Gynecol. 1998 Oct;179(4):985-8. doi: 10.1016/s0002-9378(98)70203-0. PMID: 9790385.
THE FINANCIAL INDICATORS OF HOSPITALS - A TESTIMONY OF EFFECTIVE
MANAGEMENT
Petrova-Gotova Ts.
Professor in the Department of Health Economics, Faculty of Public Health „Prof. Tzekomir Voden-
icharov,
MD, DSc", Medical University - Sofia Atanasov A.
Doctoral candidate in the Department of Health Economics, Faculty of Public Health „Prof. Tzekomir
Vodenicharov, MD, DSc", Medical University - Sofia DOI: 10.5281/zenodo.7247591
ABSTRACT
The development and existence of any economic activity is impossible without competent and purposeful financial management in the conditions of a competitive market. Analyzing the financial situation of hospitals is of great importance for their future. The purpose of this article is to examine some indicators that are used in the analysis of the financial status of medical institutions (in this particular case, we will analyze the indicators of the "Aleksandrovska" Hospital for a ten-year retrospective period - from 2011 to 2020) and to make specific conclusions regarding solvency and efficiency. The Covid 19 pandemic and the measures taken to overcome it have put all medical facilities in an unfavorable economic situation. Regardless of the increase in budget funds in recent years, they experience a serious shortage of financial resources, related both to the increase in their expenses for basic products and services - fuels and energy, medicines, insurance, etc., and to the opportunities for financial motivation of the employees.
Keywords: financial indicators, hospitals, health economics, financial management.
Introduction
The development and existence of any economic activity is impossible without competent and purposeful financial management in the conditions of a competitive market. Effective financial management is impossible without financial and accounting analysis, as it gives us information about the financial condition of the medical institution, about the reasons that determine it and development trends.
Analyzing the financial situation of hospitals is of great importance for their future. Based on this analysis, conclusions can be drawn and certain decisions can be made by the management, the owners, potential investors, banks, etc.
The goals of medical institutions from a financial point of view can, to some extent, be perceived as conflicting in terms of their social purpose - on the one hand, they must achieve a positive financial result in order to continue their activities, on the other hand, however, the success of a medical facility should be measured by how effectively and efficiently it addresses the needs of users of hospital services. Thus, hospitals find themselves in the extremely complex situation of combining market and social principles at the same time in conditions of scarcity of resources,
regulated rules and heightened public and political attention [3; 5].
The purpose of this article is to examine some indicators that are used in the analysis of the financial status of medical institutions (in this particular case, we will analyze the indicators of the "Aleksandrovska" Hospital for a ten-year retrospective period - from 2011 to 2020) and to make specific conclusions regarding solvency and efficiency.
Materials and methods: For the implementation of the set goal, situational analysis was used as well as documentary method, economic analysis, comparative analysis and graphical analysis.
Results and discussion
"Alexandrovska" University Multidisciplinary Hospital for Active Treatment is the oldest hospital and one of the largest in the Republic of Bulgaria. It is a leading national university and treatment center providing 24-hour medical assistance for diagnosis, treatment and rehabilitation of persons with acute and chronic diseases, injuries and conditions requiring operative treatment in hospital settings.
"Alexandrovska" Hospital is the country's largest base for development, clinical testing and application of modern highly effective methods and technologies for diagnosis and treatment.
