CC BY
47ТРАДИЦ1ЙНЕ I МОДЕРН1СТСЬКЕ У ХУДОЖНЬОМУ МОВЛЕНН1 МАЛО1 ПРОЗИ РОМАНА
1ВАНИЧУКА
Колядич Ю.В.
кандидат фiлологiчних наук, старший викладач кафедри методики навчання тоземних мов Вiнницького державного педагогiчного ymiверситету iMem Михайла Коцюбинського
Поляруш Н.С. кандидат фiлологiчних наук, доцент, завiдyвач кафедри укратськоХ лiтератури Вiнницького державного nедагогiчного ymiверситету iменi Михайла Коцюбинського
Ткаченко В.1. кандидат фiлологiчних наук, доцент кафедри укратськоХ лiтератyри Втницького державного педагогiчного ^iверситету iменi Михайла Коцюбинського
Хоцяшвська 1.В. кандидат фiлологiчних наук, доцент кафедри кторИ та культури Украти Втницького державного педагогiчного ^iверситету iменi Михайла Коцюбинського
ROMAN IVANYCHUK'S SHORT STORY GENRE: TRADITIONAL AND MODERN PECULIARITIES OF THE ARTISTIC LANGUAGE
Koliadych Y.,
the candidate of philology sciences, senior teacher, the chair of foreign languages teaching methods Vinnytsia Mykhailo Kotsuibynskyi State Pedagogical University
Poliarush N.,
the candidate of philology sciences, the associate professor, head of the departmen of Ukrainian Literature Chair Vinnytsia Mykhailo Kotsuibynskyi State Pedagogical University
Tkachenko V.,
the candidate of philological sciences, the associate professor
of the Ukrainian Literature Chair Vinnytsia Mykhailo Kotsuibynskyi State Pedagogical University
Khotsianivska I.
the candidate of philology sciences, the associate professor, of the Ukrainian Culture and History Chair Vinnytsia Mykhailo Kotsuibynskyi State Pedagogical University
Анотащя
У статп з'ясовано особливосп художньо! мови мало! прози Романа 1ваничука. Визначено роль та значения у художшх текстах архаошв, icroproMiB, проаналiзовано лексичний склад новел та оповщань, фо-шку творiв. Abstract
The artistic language peculiarities of Roman Ivanychuk's short stories are defined in the article. The role and definition of archaisms and historicism are also revealed. The lexis of novels, short stories and composition's phonics are analyzed there.
Ключов1 слова: мала проза, новела, юторизми, метафори, епггети, порiвняння. Keywords: short stories, novel, historicism, metaphors, epithets, comparisons.
Творчють Романа 1ваничука - автора юторич-них ромашв «Мальви», «Журавлинний крик», «Че-твертий вимiр», «Шрами на скалЬ», «Орда» поадае чшьне мюце в юторп украшсько! лггератури ХХ столггтя. Дослщження витошв романно! творчосп вимагае ретельного вивчення його мало! прози, якою автор розпочинав свое життя в лггератург Ак-
туальнкть нашого дослвдження вбачаеться iз точки зору формування особливостей iдiостилю про-за!ка на початковому етапi його творчостi, i у зв'язку з самодостатнiстю мало! прози автора як щ-каво! сторiнки укра!'нсько1 новелiстики. Зберiгаючи вiрнiсть лiтературнiй традицii, Р. Iваиичук-новелiст майстерно поеднав !! з оригiнальнiстю власного творчого голосу.
Як вщомо, його мала проза гармоншно вплгга-еться в естетичне поле, де перебувають новелюти-чнi шедеври Гр. Тютютнника, В. Шевчука, £. Гу-цала, Н. Бiчу!. На першi новели Р. 1ваничука схва-льно вiдгукнулися М. Рильський, I. Вiльде, М. Яцшв, його колеги по перу, зокрема, Н. Бiчуя, £. Гуцало. Новелютику Р. 1ваничука ретельно досль джували вiдомi лiгерагурнi критики М. 1льницький, М. Слабошпицький та iн. Дослщження поетики ху-дожньо! мови письменника - предмет окремо! монографий
Мета статтi зводиться до аналiзу художнього мовлення Р. Iваничука-новелiсга з погляду лексич-ного складу, тротв, сгилiсгичних фiгур, фонiки i ритму, що вiдiграюгь важливу роль у полiфонiчнiй поляризованiй багагоголосiй каргинi мало! прози Р. 1ваничука.
Диференцшючи лексику художнього мовлення, I. Качуровський застосував до не! три ви-мiри: темпоральний, геригорiальний i сощально-культуральний [7, с. 233]. У першому випадку мова йде про арха!зми, iсгоризму та неологiзми; у другому - про дiалектизми; у третьому мовиться про соцюлекти. Цi три вимiри актуалiзуються на мов-ному матерiалi мало! прози Р. 1ваничука.
Закономiрно, що значна частина архаíзмiв та iсторизмiв мютиться в iсторичнiй белетристицi письменника. 1сторичш оповiдання Р. 1ваничука по-будованi на iсторичному матерiалi з ютори Укра!ни та Роси XVIII ст. чаав Катерини друго!. По-перше, вживання ще! яскраво стилiстично забарвлено! лексики зумовлено тематично; по-друге, оприявнення пе!, а не шшо! И групи диктуеться розвитком сюжету. Дя оповiдань розгортаеться переважно в покоях царських вельмож, ввдомих лiтераторiв, iнодi - на полi битви, в дорозi, в шинку чи на сшьськш вулищ, але в кожному разi в фокус уваги особи дворянського стану чи грунтовно! освiти. Найбь льшу групу iсторизмiв складае лексика на означенна вшськових i придворних звань Росшсько! iм-пери (прем'ер-майор, генерал-аншеф, пiдпоручик, поручик, обер-аудитор, фельдмаршал, полщмейс-тер, капрал, джура, вахмютр, фельд'егер, паж, статс-секретар), транспортних засобiв або вiзничих (ридван, дил1жанс, фаетон, машталiр, кибитка). Чи-сельно досить велику i частотно вагому групу утво-рюють iсторизми на позначення одягу: каптан, епо-лети, лiврея, сурдут, опанча, жабо, каптур, корсетка. Чисельно меншу групу становлять арха!'зми: верста, спудей, вакаци i рекреаци (старовинна назва канiкул в укра!нських студентiв XVIII ст.), армата, цидула, пашпорт. Iсторизми та арха!зми зусгрiча-ються як у мовi персонаж1в, так i в мовi автора. Характерно, що частота арха!змш зростае в оформле-нш пвд документ мовi того часу або у вiршованих цитатах: «Я, нарицаемий Семен Пахомович Треш-ковський, гербовий дворянин i помiщик сш Чапли-нки i прочих, щдписую сш цидулу й присягаю не признаватися нiколи й нiкому в пм, що незнайомi мужики до кровi висiкли мене рiзками, моченими в сол^ якi я приготував для сво!х тдданих» [3, с. 169]. Арха!зми вживаються для увиразнення мов-них партiй представник1в певного сощального
стану, скаж1мо, студентiв академи: «Людiе добрi, аз есьм префект велико! конгрегаци Киево-Могилян-сько! академи, а се спуде!, i пашпорти суть у нас, а послаш ми ввд академiчно! корпораци з бшою книгою просити подаяння вiд охотнодателiв на спору-дження конгрегацiйно! Благовщенсько! церкви» [3, с. 152].
кторизми та арха!зми трапляються, але рвдше, i в творах неюторично! тематики. Наприклад, в но-велi «Чужий онук» знаходимо слово «капрал», авс-трiйське вiйськове звання, iсторизм для украíнцiв захвдних регюшв.
Майже всi твори Р. !ваничука на селянську тематику стосуються захiдноукраíнського селянства, тому цi тексти насичеш дiалектизмами, що зустрь чаються як мовi автора, так i мовi персонаж1в. При-чому автор вживае лексичнi дiалектизми твденно-захвдного дiалекту укра!нсько! мови, переважно гу-цульськ1, а мовнi партi! персонаж1в мiстять також граматичнi дiалектизми. Густота такого роду ^в i конструкцш в новелiстицi Р. Iваничука незрiвнянно менша, н1ж у творах В. Стефаника чи Марка Чере-мшини. Письменник використовуе дiалектизми для надання художньому мовленню мiсцевого колориту, реалютично! достовiрностi дiалогу. При цьому вживаеться лексика досить рiзноманiтна за семантикою: постерунок, бесажина, ухналь, фiр-ман, простибi, бакун, дедя, фоса, черес, ватра, бу-зьок, флояра, файно, мой, гейби, бербенички, боко-раш, талба, дараба, рискаль тощо.
Новелiстика Р. !ваничука з мовного погляду дае тдстави твердити про спiввiдношення у нш двох мовленневих стилiв: традицюналютсько!, характерно! - це для укра!нсько! лiтератури XIX сто-лптя i нового модернiстського. Як вщомо, Р. ^ани-чук неодноразово називав себе модершстом, який нiколи не позбавляв себе традицюналютських пвд-валин.
З погляду функционально! ролi дiалектизмiв особливо щкавою е новела «Несподiване...». В цьому творi дiалектнi слова використовуються не тiльки для творення колориту, вони виконують ха-рактеротвiрну i сюжетотвiрну роль. Головна геро-!ня твору - випускниця унiверситету, сшьська вчи-телька, молодий фiлолог, яка мрiе стати вченим-дь алектологом. Тому мюцевий колорит мови селян постшно фiксуеться !! свiдомiстю: «Як автобус прийде, - вiдказала з вжонця чорнява дiвоча го-лiвка, i по тому м'якому «прийде», що добре лови-лося слухом, а записати фонетичною транскрип-щею пiд час дiалектологiчно! практики було дуже важко (прийде, прийд'е, прийдйе), Оксана остато-чно впевнилась, що вона вже на етшчнш територi! Гуцульщини ...» [3, с. 45]. Оксана творчо сприймае мову гуцулiв, вдаеться до наукових, а в даному випадку ще й iронiчних узагальнень: «... Люди вже атакують вшонечко каси, нiби ввд тiе! дiвчини з чо-рнявою голiвкою у цю мить усе на свт залежить -галасують ж1нки i навiть Сатана забула про свш всесильний отченаш, найдужче за вах обурюеться на транспортнi непорядки:
- Бо то вп'еться, ади, залiзе щд капот i свiчки в радiаторi шукае.
«Збагачення говiрки сучасною лексикою», -констатуе в думках Оксана» [3, с. 48]. 1дейно-худо-жшм задумом цей твiр дещо нагадуе новелу «Родо-дендри». «Ходiння в народ» для головного героя за-шнчуеться непередбаченими наслiдками. Вивчати життя i мову народу збоку неможливо, треба ними жити. У зв'язку з цим описуеться кумедний випа-док з життя Г. Хоткевича: письменника з записни-ком у рущ селяни прийняли за виввдувача i сторо-нилися його. Оксана ж збагнула, що вивчати говь рку без проникнення в душу !! носив, простих людей, без розумiння !хшх прагнень i звича!в було б дещо механiчно, навггь аморально, десь так, як фонетист, професор Хiггiнс ставиться до квитарки Елiзи з комеди Дж. Б. Шоу «Шгмалюн». Як i в но-велi «За простибi», там, де бабуся коментуе донь-чин лист, кожен слово i фраза гуцулiв тут обростае особистими конотащями, iронiчним смислом, дво-значностями, асощащями, без яких не зрозумiти душу цього краю i красу, силу його слова: «Що таке явiрниця, дядьку! А лунчак? - Конче тобi треба знати? А во, - показав мельник на бутель порiчко-вого вина, що стояв на щдвшонт. - А лунчак - то ти сам. Бичок нежонатий, казати» [3, с. 51].
З-пом1ж новел Р. 1ваничука за своервдним лек-сичним складом окремо сто!ть група творiв мало! прози, дiя яких вiдбуваеться в Середнш Азп: «Айна», «Кинджал», «Погоня за Пегасом», «Стади життя». 1ншомовну, переважно азербайджанську лексику цих текстiв, етранжизми, можна подiлити на три групи. Насамперед слад вiдзначити найчас-тотшшу групу iншомовних власних назв, iмен Ха-мракул, Айна, Рашид, Сейткамал, Загра, Емiне, Ха-тим, Юлдуз тощо; географiчних назв Гянджа, Ял-кишлак, Самухи, Рашид-Даг, Ахча!льськ, Кошкор-чай, Дашкесан, Кура, Машкалан та ш. До друго! групи належать слова, що давно ввдом^ зокрема з оповщань М. Коцюбинського, ноаям укра!нсько! мови: мулла, кишлак, зурна, кинджал, шайтан тощо. Третю групу складають найбiльш колоритнi слова i вислови, вiдомi лише знавцям тамтешньо! мови, однак зрозумш з контексту або авторських пояснень: ейлаги (полонини), бiр манат (один кар-бованець), рахмат (спасибо, ханум (дiвчина). Цi слова можуть виконувати роль поетизмiв, лiризу-ють прозовий твiр, а ви^в «бiр манат» входить до складу антитези. Айна просить у солдата за свш товар один карбованець, а закоханий боець ладен по-дарувати !й цший свiт.
Новелiст Р. 1ваничук створив достатньо розша-рований сощально художнiй свiт. Його персонажами, i це далеко не повний перелш, е селяни, вчи-тел^ священики, геологи, царськ1 сановники, гене-рали, мистецька iнтелiгенцiя, моряки. Отже, юнують передумови для соцiального i професш-ного розшарування лексики художшх текстiв. Од-нак доводиться констатувати, що лексичний склад мало! прози Р. 1ваничука не мiстить значного ма-сиву професшно-виробничо! лексики чи професю-налiзмiв. Диференцiацiя вiдбуваеться не спльки горизонтально, ск1льки по сощальнш вертикалi: мов-лення соцiального низу, насичене побутовою
лексикою, дiалектизмами, просторiчними, усно-ро-змовними iнтонацiями, i рафшована лiтературна мова, якою в Р. 1ваничука розмовляе iнтелiгенцiя. Р. 1ваничук - прихильник класично! прозоростi фрази. Слова, яш були б незрозумш широкому читачевi, вживаються проза!ком дуже ощадливо. Можна було б сподiватися, що цикл невеличких новел тд назвою «Морськ1 етюди» мае в лексичному складi значну к1льк1сть професшно-виробничих слiв з життя i побуту моряков, але натомiсть !х зовам не-багато: бак, к1ль, форштевень, браштль, рубка, старпом, док, боцман. Проза!к не мав на меп заглиб-люватись у професшно-виробничу сферу, так би мовити, описувати зовшшнш бiк життя морякiв, його щкавили !хш стосунки i духовний свiт.
Починаючи з 80-х рр., письменник майже не звертаеться до жанрiв мало! прози. Найновiша книжка його новел «Одна хлiбина на двох. Новели про кохання» (2004) складаеться з творiв, надрукованих ранiше, i к1лькох самодостатнiх фрагменпв мемуарного плану. З початком 90-х рр. одна за одною ви-ходять книги мемуарiв Р. 1ваничука. Звiсно, новела, на вщмшу вiд iсторичного роману, може мати авто-бiографiчну основу. А книги Романичука-мемуари-ста ряснiють вставними автобiографiчними нове-лами. Тому можна сказати, що новелютична твор-чiсть проза!ка розвиваеться зараз в рiчищi мемуарного жанру, якщо ранiше, до слова сказати, пробивалась в рамках вторичного чи сощально-психологiчного роману (наприклад, вставна новела про гiмназiальнi часи автора i перше прикре зна-йомство з творчiстю В. Стефаника в романi про I. Франка «Шрами на скалi»). Отже, е тдстави дослi-джувати еволюц1ю мало! прози Р. 1ваничука на ма-терiалi художньо! частини його мемуаристики.
Останшм часом, незважаючи на критику пост-модернiзму, проза!к частiше вдаеться до рашше та-буйованих тем, до легко! еротики (опрацьовуючи по-новому свш старий сюжет про Айну), до ткан-тних епiзодiв (розповщь в «Нещоденному щоден-нику» про здешевлення горiлки пiсля утвердження радянсько! влади в Галичинi i про змагання м1ж п'яними мужиками у спусканш повiтря). Все це веде до зростання в1дсотку лексики, близько! до ву-льгаризмiв, наприклад, такий уривок з першо! книги «Нещоденного щоденника^>: коли корова тицькалася й бма у шкоду, я розспбав розпiрку на штанцях i пiсяв - тодi моя Мшка верталася зi найс-мачнiшо! шкоди й вилизувала солону траву аж до грунту: п сл1ди надовго залишалися на землi, й ба-тько, коли косив отаву, сварив мене за те, що я зш-сував вигляд гладко виголеного покосу...» [4, с. 38].
Застосовуючи тропи, Р. 1ваничук надае перевагу тому чи шшому !хньому рiзновиду, вiд твору до твору змiнюеться спiввiдношення тропiв фольк-лорних, поширених, усно-розмовних та iндивiдуа-льно-авторських. Очевидно, насиченiсть тексту тропами залежить вiд багатьох чинник1в, в^д жан-рово! природи твору, iндивiдуального стилю тощо; скаж1мо, в пейзажах чи лiричних вiдступах !х бi-льше. Варто довести або спробувати цю закономiр-нiсть аналiзом текстiв.
З-помгж тротв ^аничук-новелют найчаслше вживае порiвняння. Зазвичай зустрiчаються порiв-няльнi конструкцi! з порiвняльними частками як, мов, немов, наче, менше з пропущеним предикатом, наприклад: «Тонконоп, висок1, головки - зiрочками ...» (новела «Бузьшв вогонь»), у формi орудного вiдмiнка: «зорi .впали золотим дощем на землю» (новела «Не рубайте ясешв!..») чи з описовим зво-ротом: «... так добрий фiрман спересердя конячину не вдарить» (новела «Побий мене!»). В новелах «Дiм на горЬ», «Побий мене!», «Юра Фiрман» з ге-теродiегетичним внутрiшньо фокалiзованим прихо-ваним наратором з селянського середовища перева-жають загальновживанi, усно-народнi порiвняння: «тихо, як у замкненiй церкш», «роки б1жать, мов бо-рзi конi», «дув на не!, як на жону», «стрепенулась, мов тдрубана осика», «мовчав лiсничий, як заклятий», «Юра знае вах забтальщишв, як сво!х п'ять пальцiв i шосту долоню ...» Досить часто в новелах Р. !ваничука трапляються колоритнi, щдивщуа-льно-авторськ1 порiвняльнi конструкцп, лггерату-рнi поетизми: «куталась вона в свою самоту, мов рашшш гори в бiлi опинки», «дивилася сво!ми великими, як в оленищ, очима» («Побий мене!»), «^зь розпорену завiсу куряви, наче ^зь дим на згарищах», «хати слшо дивились йому вслвд запи-люженими вiкнами, мов бiльмами», «Бойканюк, немов виссат недокурки, кидае слово за словом» («Смерть Довбуша»).
Художне мовлення мало! прози Р. !ваничука характеризуемся демократизмом, прозорютю ви-кладу, рiзноманiтнiстю художшх засобiв. Щопра-вда, рецензенти перших новел проза!ка закидали йому деяку велемовшсть. Здаеться, не помилимось, коли скажемо, що вона iнодi е зворотним боком уважного ставлення до мелодики i ритму фрази, сввдченням старанного добору слiв. Сшвввдно-шення усно-народного мовлення, з одного боку, та литературно--книжного або iндивiдуально-автор-ського, з другого, в рiзнi перюди творчостi пись-менника було неоднаковим, але з незмшною лтге-ратурно-книжною домшантою.
Тому в новелах Р. !ваничука iндивiдуально-ав-торсьш метафори, метошмп, епiтети гармонiйно спiвiснують iз загальновживаними, розмовними.
Вiдсоток метафор, метонiмiй, епггепв законо-мiрно зростае в суто описових чи лiризованих фрагментах прози Р. !ваничука, особливо в пейзажних замальовках (примiром, вражае густота ештепв у пейзажi-заспiвi до твору «Дзвш i тиша»). Серед метафор зус^чаються так1 досить щкаы й колоритнi, як «темна шапка дерев», «шпиця колодязного журавля» («Ддм на горi»), «розпорена завка куряви» («Смерть Довбуша»), «iмунiтет власного досвщу» («Несподiване...»), «лиховiстям вiйнуло по селу» («По живлющу воду»), «облизаний хвилями небо-зввд» («Мить краси»), «намет неба» («Дзвш i тиша»), «життя чорне пахло йому весь час суни-цями» («Бузьки на Семеновiй хатi»), «розохоченi молодиц ласо позирають на парубка i щдкидають словечка, а вiн не минае шкого, щоб не пришити латки, налитi топленим свинцем очi зухвало побли-
скують ...» («В дорозЬ), метафора розiрваних надвое ночей («Сива шч») i уподiбнення червоних джонатанiв до жарин, що обткають долонi («Спо-ввдь»); водночас не менше бачимо метафор загаль-новживаних i фольклорних: «дороги тзнання» (новела «Мить краси»), «нетр^ де пiшому один дим та й нитка» («Юра Фiрман»), «стша туману» («За сть ною туману»), «промшь добра», «сивi кудла туману» («Побий мене!») тощо. Серед метафор пере-важають, за термiнологiею I. Качуровського, семь метафори (напiвметафори). Iндивiдуально-авторсьш та загальновживанi тропи Р. !ваничуком не протиставляються, через те !х iнодi важко вирiз-нити.
Письменником вживаються всi основнi рiзно-види метафори. За термшолопею А. Ткаченка, це може бути людське самоозначення (<амуттет власного досв1ду»), мiжречове означення («намет неба^»), оживления («нiяковiло море»), оречевлення («дороги пiзнання»).
Метафора i порiвняння можуть виконувати ва-жливу характеротвiрну i композицiйну роль. В но-велi «Смерть Довбуша» вони уподiбнють головного персонажа не тшьки до вiдомого опришка, а й до Христа, смерть - до розп'яття. Вище вже мови-лось про спорвднешсть евангельського ешзоду ви-гнання мiняйлiв з храму зi словами Гомика у театра Завдяки метафорi простежуються ще одна бiблiйна паралель: розiрваиа завiса в ерусалимському храмi i розпорена завюа куряви: «. раптом я побачив, як ^зь розпорену завiсу куряви, наче ^зь дим на згарищах, ступав кремезний чоловш з опущеними руками й пониклою головою» [1, с. 89]. З погляду композици вказана метафора пов'язуе бiблiйними алюз1ями два епiзоди, що нагадують дп трагедi!.
На початку новели «В дорозЬ» у збiрцi «Дiм на горЬ» (1969) е складний троп, де поеднуються мето-нiмiя i порiвняння: «. голоси людей мнуться на ре-сорах, мов горстки льони на терлицях .» Цитоване вставне речення в редакци цього твору за 1981р. у збiрцi «На перевалi» ввдсутне.
Епiтет вiдноситься до найбiльш уживаних тро-пiв Iваничука-новелiста. Соцiальний статус викона-вця мовно! партi! визначае властивосп епiтета. Склад епiтетiв мало! прози Р. !ваничука е досить рь зноманiтним, вiд постiйних i загальновживаних: «люди добрi» («Дзвiн i тиша»), «св1жа новина», «файна дiвчина», «великий свiт» («Побий мене!»), до складних, книжних: «молочно-бiлий» («За про-стибi»), «нудно-сентиментальний» («За стiною туману»), «набридливо-тжпа» («Зима не вiчна»). Трапляються також епiтети синкретичнi: «барвиста тиша^» («Дзвiн i тиша»), «залiзний шум» («Зелений шум»).
Зг1дно з О. Лосевим, символ не належить до тротв [6, с. 156], оскшьки може виконувати поза-художиi функцп. Натомiсть А. Ткаченко розглядае цей художнш засiб серед тропiв [7, с. 265]. Однак Лосев обгрунтовував надзвичайну сприйнятливiсть символа до контактування з метафорою, типом, алегорiею, мiфом тощо, б№ше того «чиста худо-жня образнiсть, вiльна вiд всiляко! символши, очевидно, навiть i зовам неможлива» [6, с. 144].
Остання обставина дае тдстави розглянути символ в одному ряду з тропами. Власне символи О. Лосев називав символами другого ступеня. 1хшми консти-тутивними ознаками е щейно-художня узагальне-нiсть i здатнiсть бути моделлю для безк1нечного ряду подш, осiб, явищ, предметiв, вдей (багатознач-нiсть): «Справжня символiка це вже вихвд за суто художнi рамки твору. Необхщно, щоб художнiй твiр в цiлому конструювався i переживався як вка-зiвка на деякого роду шородну перспективу, на без-кшечний ряд можливих сво!х перевтшень» [6, с. 145]. Росiйський вчений зазначав, що використання символiки не е прерогативою символюта. Рiзниця тшьки в тому, що письменник-реалiст символiзуе реальнiсть, дану йому у ввдчуттях чи перетворену в мислi, а символют вживае символ як вказiвку на ре-альнiсть трансцендентну.
1ваничук-новелют досить часто використову-вав символшу. Враховуючи багатозначнiсть i внут-ршню суперечливiсть символу, можна сказати, що вш здатен творити ефект смислово! полiфонi! чи контрапункту. Образи зi значним смисловим потенць алом Р. 1ваничук виносить у заголовок твору: бузь-шв вогонь, бузьки на Семеновiй хатi, стара хата, Байкал, тиша, зелений гомш, порвана фотокартка, плюшевий ведмедик, кинджал, дiм на горi тощо. Всi вони виступають символами. Символiзуються птахи, дерева, будiвлi, предмети, географiчнi назви, явища природи, процеси, слова. Багато з них одно-часно можуть виступати iншими художнiми засо-бами, здебшьшого художньою деталлю.
Стара хата з однойменного твору постае символом староукра1нського па^архального свiту, традицiй, звича!в, життевих доль. Символiчного значения в iнтер'ерi та екстер'ерi хати набувае буквально кожна рiч: мисники, лави, тч, л1жник, «на якому родилось не одне поколшня Фарба!в», сонник, капшук iз старим тютюном, шони, фотографi!, чавуннi горшки, плетений димар тощо. В опозицп до означено! символiки сто!ть зовнiшнiй i внутрш-нiй вигляд ново! хати, протилежна група символiв: ясеновi шафи, радюприймач, дерев'яна подлога -знаки нового часу.
На окрему увагу заслуговуе афористика нове-л1ста, зокрема спiввiдношения парадоксальних сен-тенцiй i дидактичних максим. Мала проза Р. 1вани-чука не особливо багата на афоризми. 1ваничук-но-велiст, особливо у 50 - 60-х рр., майже не вдаеться до розми^в. Афоризми зустрiчаються переважно в мовленнi персонаж1в. Тип усезнаючого наратора трапляеться рiдко. Проза!к дотримуеться естетич-них засад модершзму (неореалiзм, iмпресiонiзм). Тому авторська щеолопчна позищя безпосередньо не виявляеться. Незважаючи на засилля сощалюти-чного реалiзму i пильну критику, радянсьш пись-менники були творцями «химерно! прози». Справ-жнш митець не мiг залишатись в рамках сощалс-тичного реалiзму, i тодi використовувся термiн «реалiзм без берегiв». I все ж iнодi в новелах з до-мiшкою дидактизму трапляються афоризми вщ iменi автора, наприклад: «Життя не !здить тiею самою дорогою вдруге» [1, с. 12]. Iнтелектуалiзм Р.
1ваничука заснований головним чином на мора-льно-етичнiй проблематицi, тому серед афоризмiв переважають максими, часом досить тривiальнi: «Кожен мае право на щастя» («Злочин»), «Справж-нiм е стан людини в момент небезпеки» («За стшою туману») або такого ж роду сентенщя «Життя - то дивна рiч: i в сво!й поетичностi, i в буденностi» («Байкал»). Щоправда, Iваничуковi максими можуть бути i парадоксальними, i багатозначними: «Що ж е справжиiм? Мабуть, мужшсть перемагати слабкостi або хоч признаватися про них» («За сть ною туману»), «Блазень може в нас стати дворянином, але дворянин, якого виписали з книг, хiба лише серед посмiтюхiв пристаиiвок собi знайде» («По живлющу воду»). До того ж у цьому випадку афоризм надшено iсторичним колоритом i локаль-ним смислом, локальнiсть якого можна подолати, якщо розумiти iсторичнi реали i осучаснити семантику назв оаб. Класична максима в малш прозi Р. 1ваничука забарвлюеться художньою образшстю: «Щоб витримати бурю, треба бути потрiбним ко-мусь у бщ» («На перевалi»). Iнодi парадоксаль-нiсть сентенцi! чи максими увиразнюеться тiльки в контекстi твору, примiром, парадоксальнiсть твер-дження «I на старють е сво! радощi» стае зрозумь лою, якщо взяти до уваги попередню фразу «Старь стю i в раю не будеш радии» («Чужий онук»). Так само ви^в «Люди нiколи не готуються до винят-кових ситуацiй» обростае додатковими смисло-вими нюансами у зв'язку з попереднiм парадокса-льним твердженням «Ситуацi! усi вииятковi» («За стшою туману»). Афоризм часто виступае складо-вою висловлювання, речення, як-от у новелi «Тра-мвайна зупинка «Базар»: «Я слухаю, посмiхаюсь i потiм кажу !й, що хто не любить людей, той не знае !х ш в сел^ нi в мiстi» [5, с. 101]. Найбшьш афорис-тичними е художш тексти Р. 1ваничука, де дшо-вими особами виступають штелектуали, а панiвний тип ситуацi! - дискуая, як у новелiстичнiй повюп «На перевалi». У цьому творi знаходимо афоризми, що виходять за меж1 суто морально-етично! проблематики, натомють мають в1дношення до штеле-ктуально-мистецько! сфери: «Справжне це незнай-дене. .Знайдене в першу ж мить свое! появи уже вимагае вдосконалення» [3, с. 62]. Афористика 1ва-ничука-новелюта здебiльшого мае книжне похо-дження, i лише незначна !! частина виступае одно-часно фразеолопзмами (вище цитувалися такого роду афоризми з новели «Чужий онук»).
З мемуарiв ведомо, яку велику роль Р. 1ваничук надае мелодiйностi фрази. На його думку, глибина ми^ мусить вiдповiдати !! структурнiй досконало-стi i зовнiшнiй красi словесного вираження. Мелодика фрази мало! прози Р. 1ваничука аналiзуеться нами з погляду ритму фрази i коефiцiенту прозоро-стi к1лькох фрагменпв, рiзних за рiвнем освiченостi персонаж1в, в уста яких цi висловлювання вкла-дено, селянина i городянина, простолюдина та iнте-лiгента. Про уважне ставлення автора до ритмомелодики сввдчить роздум з мемуарiв: «Фраза мусить танцювати п1д музику автора, вона мусить набрати
властиву для його сприйняття амплпуду коли-вання, iнакше вш не почуе Г! звучання - так само, як не сприймае людський слух ультразвуков.
Автор повинен ввдточити синтагматичнiсть фрази: подiлити г! на певну к1льк1сть словесних су-купностей, як1 можна вимовити за одним подихом або ж - промовчати !х при одному затамуванш ди-хання. Синтагма для кожного автора мае свш iнди-вщуальний вимiр: хтось може перебути пвд водою хвилину, а iнший i п'яти секунд не витримае.
Я, наприклад, не можу сприйняти своГм слухом довготу фрази Свгена Пашковського, i закоро-тка для мого слуху амплпуда поетичного подиху Емми Андiевсько!. Найдоступнiша менi прозова музика Валерiя Шевчука i Нши Бiчу!.
Над своею власною фразою я працюю доти, доки вона гранично щшьно не ляже на мо! нотш ль нi!, - у формi довгого чи короткого перiоду. Тому так багато разiв переписую текст, аж доки вш не за-звучить сприйнятливою для мене мелодiею - тодi читачевi здаватиметься, що я ту фразу писав пльки один раз» [2, с. 74-75].
Перший, вибраний нами з метою аналiзу ури-вок, належить оповiдачевi з новели «Побий мене!»: «Коли почало розвиднятися i над Жонкою закури-лися сивими кудлами тумани, прибився Штефан додому - сiно на Затинщ пантрував - i зупинився на воротях, по колша вкопаний у землю. З стодоли по-злодшськи скрадаючись, вийшов Карпо Гану-ляк, смикнув через тин i похрускопв лопухами» [1, с. 54].
Друге висловлювання вкладено до вуст штель гентно! ж1нки: «Вдома, у кабшеп мого чоловiка, часто збиралися на каву його товаришi, я подавала на стш i слухала дискусi! з питань палеонтологi!, !хш розмови були справдi цiкавi, але я юнувала поза ними, наче в кшо, коли сприймаеш чужий свiт, ро-зумiеш його, а учасп в ньому не береш» [5, с. 105].
Третiй фрагмент - це роздум працiвника майс-тернi електропобутових приладiв: «Я не вперше ниш задумався над проблемою зменшення руху, штовханини, скреготу в шел, вона мене весь час турбуе, i я iнодi приходжу до зовсiм нiсенiтних ви-сновшв, наприклад, розселити б людей за мюцями !х працi!» [5, с. 99].
Коефщент прозоростi представлених фрагме-нтiв дуже високий i посутньо не залежить ввд тематики мовлення, ввд соцiального i освинього статусу його носiя. Коефiцiент прозоросп першого фрагмента складае 42,92%, другого - 50,66%, третього -40,90%. Щкаво, що найбiльшу шльшсть голосних, незважаючи на наявнiсть шшомовних слiв, якраз спостерiгаемо у мовленш iнтелiгента, мешканця мь ста. Художне мовлення Р. Iваиичука за сшвввдно-шенням голосних i приголосних не вщбтае в1д се-редньостатистичного стандарту украГнсько! лiтера-турно! мови. Милозвучшсть - одна з постiйних характеристик його художшх текстiв. Автор свь домо турбуеться про музичнiсть фрази, що може сввдчити про новелютичний спосiб його мислення, адже в невеликому за обсягом творi важить кожне речення, про важливiсть лiричного первня.
Отже, елементи поетики рiвня художнього мовлення у архггектощ новел Р. Iваничука мають кон-цептуальне значення, вони виконують рiзноманiтнi функцi!. Так, дiалектизми, метафори, метошми, по-рiвияния, тощо можуть мати характеротвiрну i ком-позицiйну роль. Початкова синекдоха може зада-вати смислову, полiфонiчну перспективу твору. Символ взаемодiе з мiфом i сакральним часопростором. Усебiчному аиалiзу ритмомелодики прози Р. Iваничука можна присвятити окрему студ1ю
Список л^ератури
1. Iваничук Р. Дiм на торг Новели. Львiв: Ка-меняр, 1969. 107 с.
2. Iваничук Р. На маргiнесi: Спогади // Бере-зiль, 1997. Вип. 11-12. С. 28-110.
3. !ваничук Р. На перевала Новели. Ки!в: Молодь, 1981. 214 с.
4. !ваничук Р. Нещоденний щоденник. Книга перша // Дзвш. 2004. № 2. С. 27-60.
5. !ваничук Р. Одна хлiбина на двох: Новели про любов. Львiв: Срiбне слово, 2004. 159 с.
6. Лосев А. Проблема символа и реалистическое искусство. Москва: Искусство, 1976. 367 с.
7. Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до ль тературознавства. Ки!в : Правда Ярославичiв, 1998. 448 с.
