CC BY
14
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Булгакова Н.Ж., Соломатин В.Р., Журавик А. Срочный тренировочный эффект и систематизация специальных тренировочных упражнений в зависимости от уровня развития аэробных и анаэробных возможностей пловцов высокого класса // Теория и практика физ. культуры. - 1996. - № 1. - С. 37-39.
2. Булгакова Н.Ж., Чеботарева И.В. Оценка физического развития и двигательной подготовленности пловцов и школьников 11-16 лет, не занимающихся спортивным плаванием // Физическая культура: воспитание, образование, тренировка. - 1996. - № 1. -С. 49-52.
3. Ганчар И.Л. Методика преподавания плавания: технология обучения и совершенствования. -Одесса: Друк, 2006. - 94с.
4. Гладков В.Н. Заболеваемость пловцов // Плавание: Весна 1998: Информ.-метод. сб. № 2. - М., 1998. - С. 33-40
5. Клапчук В.В., Фетюова В.В. Обгрунтування методики вщновлювальних тренувань на велоерго-метрi висококвалiфiкованих плавщв шсля гострих рестраторних захворювань // Мед. перспективи. -2005. -Т. Х, № 1. - С. 95-99.
6. Научное обеспечение подготовки пловцов /
Под ред. Т.М. Абсалямова и Т.С. Тимаковой. - М.: Физкультура и спорт, 1983. - 145с.
7. Опарина О.Н. Изменение показателей внешнего дыхания при адаптации к физической нагрузке // Теория и практика физ. культуры. - 2003. - № 3. - С. 56-57.
8. Пешкова О.В. Клшко-функцюнальне обгрунтування реабштацшних рухових режимiв i принцишв ix побудови у тренованих i нетренованих оаб тсля гострих рестраторних захворювань: Автореф. дис. ... канд. мед. наук / Дншропетр. держ. мед. академiя. -Дншропетровськ, 1996. - 23 с.
9. Руководство по клинической физиологии дыхания / Под ред. Л.Л Шика и Н.Н. Канаева. - М.: Медицина, 1980. - 374 с.
10. Стенон Гланц. Медико-биологическая статистика / Пер. с англ. Ю.А. Данилова; Под ред. Н.Е. Бу-зикашвили и Д.В. Самойлова. - М.: Практика, 1999. -602с.
11. Уилмор Дж.Х., Костилл Д.Л. Физиология спорта и двигательной активности - К.: Олимп. лит., 1997. - 174с.
12. Хронический бронхит и обструктивная болезнь легких / Под ред. А. Н. Кокосова. - СПб.: Лань, 2002. - 288 с.
♦
УДК 616.24:618.19]-006-08:615.27:577.245
РОЛЬ а-1НТЕРФЕРОНУ У КОМПЛЕКСНОМУ Л1КУВАНН1 РАКУ ЛЕГЕН1 ТА МОЛОЧНО1 ЗАЛОЗИ
1.М. Бондаренко В.А. Коссе, О.А. Суховерша В.Ф. 3aei3WH
Днтропетровська державна медична академгя Днтропетровський Нацюнальний Утверситет
Ключовi слова: а-ттерферон, лiкування, рак, легенi, молочна залоза
Key words: а-interferon, treatment, cancer, lungs, mammary gland
Резюме. Представлен обзор литературы по использованию интерферона (ИФН) в биотерапии рака легкого (РЛ) и рака молочной железы (РМЖ). Продемонстрировано его иммуномодулирующее, проапопти-ческое и антиметастатическое действие. Обоснована целесообразность использования ИФН в комплексном лечении больных РЛ и РМЖ, что позволит повысить эффективность терапии и улучшить показатели долговременной выживаемости больных.
Summary. Literature review of interferon (IFN) use in biotherapy of lung cancer (LC) and breast cancer (BC) is presented. Immunomodulating, pro-apoptotic and antimetastatic action of IFN is demonstrated. The advisability of IFN use in combined treatment of LC and BC which will allow to increase therapy efficacy and to improve results of a long-term survival of these patients is justified.
Комплексна та комбшована терашя в останш десятилотя е головним методом лшування раку легешв (РЛ) та молочно! залози (РМЗ). Через значну кшьюсть уперше виявлених хворих i3
мюцево поширеними та задавненими стащями лшувальний потенщал радикального х1рур-пчного лшування (як единого метода) е пер-спективним лише приблизно у третини вшх
хворих. На сучасному етат стандартним методом терапи бшьшосп хворих на РЛ та РМЗ е рiзноманiтнi варiанти комплексного лшування, якi включають у рiзних поеднаннях хiрургiчне втручання, хiмiо-, променеву або хiмiо-про-меневу терапiю, що проводяться як в до-, так i в пiсляоперацiйному перiодi.
Незважаючи на впровадження численних ме-тодiв дiагностики та терапи, використання су-часних протипухлинних препаратiв (ППП) та схем застосування, результати лiкування зали-шаються незадовiльними: насамперед через низький рiвень безпосередньо! "вщповщГ' пух-лин на хiмiотерапiю, високий рiвень мiсцевого рецидивування, низьку тривалiсть безрецидивного перюду та довготривало! виживаностi. Iснуючi результати лшування частково можна пояснити особливостями бюлогп пухлин, сис-темним характером процесу вже на раннiх стащях захворювання, неврахуванням iнди-вщуально! чутливосп пухлини до конкретних протипухлинних препаранв та стандартними схемами !х призначення. Очевидно, що саме бiологiчнi особливосн пухлини визначають рiзну чутливiсть до хiмiотерапil [1, 8] .
В останш роки iнтенсивно розвиваеться бю-терапiя злоякiсних пухлин, що грунтуеться на сучасних досягненнях бюлогп, генно! iнженерil та фундаментально! iмунологil [2, 3, 4]. У клшчних дослщженнях вивчаються рiзноманiтнi цитокiни (iнтерлейкiн, штерферони (1ФН), моно-клональнi антитiла), синтетичш та бiологiчнi iмуномодулятори, вакцини, застосування яких дозволяе змшювати бiологiчну реакщю орга-нiзму на пухлину [18, 20].
Дослщження антиканцерогенних власти-востей а-1ФН було започатковане роботами Вороново! А.Л. [6] у 1971 рощ. В останш роки була тдтверджена участь 1ФН у формуванш протипухлинно! резистентностi органiзму [8] . 1ФН - активнi iмуномодулятори, якi впливають на процеси диференцiацi! i функцюнальну ак-тивнiсть ефекторних клiтин iмунно! вiдповiдi. 1ФН посилюють експресiю рецепторiв (FeR, ConAR до гормонiв, цитокшв та iн.), антигенiв (HLA I, II, Ь2, мiкроглобулiн, ембрiональний раковий антиген та ш.), активують Т-хелпери та цитотоксичнi Т-лiмфоцити, макрофаги, нату-ральнi кiлери, якi вiдiграють важливу роль у системi iмунно! вщповщ на пухлину [12, 16, 17]. 1ФН за своею природою належать до тканинних гормонiв, володiють полшотентною дiею: шду-кують резистентнiсть клггин до широкого спектру вiрусiв, шпбують клiтинний подiл, модифiкують поверхневi властивосн нормальних
i пухлинних кттин, клiтинний фенотип, при-зводячи до реверси трансформацп i зниження онкогенносн пухлинних клiтин [15]. 1ФН зм> нюють взаeмовiдношення клiтин мiж собою та з рiзними бiологiчними субстанщями: антитiлами, цитокiнами, гормонами, ростовими факторами тощо. 1ФН обмежують генетичну нестабшьшсть у популяцii пухлинних клiтин та запобпають тим самим процесу формування i селекцп клiтин i3 високим метастатичним потенцiалом i здатнiстю "ухилятися" вiд iмунного нагляду i вщ пош-коджуючоi дii ППП та шших факторiв [24, 26].
1ФН розглядаються як негативнi ростовi фактори та антагонiсти позитивних ростових факторiв, що iнiцiюють та шдтримують клiтинну пролiферацiю. G данi щодо антимутагенноi дп 1ФН, 'х здатносн стимулювати продукцiю ендо-генного 1ФН Т-лiмфоцитами та iн. Антипро-лiферативна дiя 1ФН залежить вiд чутливосп до нього певних клiтин, ступеня диференщацп ос-таннiх, експресп рецепторiв до 1ФН на клiтинних мембранах i та. ш. [8] .
1ФН пiдвищують ефективнiсть iмунного роз-пiзнавання антигенами, посилюють фагоцитарну та цитол^ичну функцiю, якi направленi на знищення збудника або антигенно змшених кл> тин [13].
Роль 1ФН як iнгiбiтора на стадп шщацп пухлинного процесу пов'язана з його участю в регуляцп експресп онкогешв та iнших учасникiв геному, що вщповщають за злоякiсну транс-формащю клiтин [6, 8, 23, 26]. 1ФН не тiльки гальмують формування трансформованого фенотипу кттин, iндукованого онкогенами ras, mos та ш., але й сприяють його реверси до нормального фенотипу [26, 27]. 1ФН прямо пов'язаний з шдукщею апоптозу, модулюючи експресiю ряду гешв [15], серед яких е i проапоптичнi, збшь-шуючи внутршньоклггинний вмiст Са++ i Ма++ - залежних ендонуклеаз, що вiдiграють важливу роль у деградацп хромосомно' ДНК. Слщ вiдмiтити, що пригнiчуючий вплив 1ФН поши-рюеться на трансформоваш клiтини i практично не проявляеться по вiдношенню до нормальних [8]. Експериментально пiдтверджено, що 1ФН посилюе апоптоз, викликаний фактором некрозу пухлин, у пухлинних кттинах. Можна вважати, що реалiзацiя цього ефекту проходить через активащю 1ФН проапоптичних онкогешв [21, 22]. 1ФН також модулюе апоптоз, iндукований рiзними факторами, в тому чи^ деякими ци-тостатиками [15]. Слщ вiдмiтити, що аналопчно тому, як 1ФН захищае вщ цитопатогенетично' дп здоровi клiтини i прискорюе апоптичну загибель iнфiкованих кл^ин, при протипухлинних лiку-
вальних дiях (ПХТ, опромiнення), що призводять до шдукци апоптозу, 1ФН також захищае нормальнi клiтини i сприяе бiльш повнiй елiмiнацi! пошкоджених кл^ин, якi вижили [15,
25]. Не виключено, що геномстабiлiзуюча та проапоптична активнiсть 1ФН протидiе форму-ванню лшарсько! резистентностi у пухлинних кл^ин.
На стадп прогресування 1ФН виступае насам-перед у ролi негативного ростового фактора, який, впливаючи на експресда генiв-супресорiв пухлинного росту [29], вщшрае iнгiбуючу роль у процес регуляцп подiлу пухлинних клiтин [5, 23,
26] . Важливим аспектом антипролiферативно! ди 1ФН е його антивiрусна активнiсть у вщно-шенш пухлиноасоцiйованих вiрусiв, здатних прямо (через шдукщю в пухлинних клiтинах факторiв росту або 1'х рецепторiв) або дотично (через механiзми iмуносупресi!) стимулювати пролiферацiю пухлинних клiтин. Антипролiфе-ративна дiя 1ФН залежить вiд чутливосп до нього певних клiтин, стади 1'х диференщаци, експреси рецепторiв до 1ФН на мембранi i практично не поширюеться на нормальнi кль тини. Вважаеться, що проапоптичнi цитокши зв'язуються зi сво!м специфiчним рецептором на поверхш клiтини i шщдають усерединi !! каскад бiохiмiчних реакцш, якi ведуть до апотпозу. Однак ще невiдомо, яка регуляторна система кттини "сигналiзуе" про вiдсутнiсть цитоюшв у даний момент !! юнування.
Для стадп прогреси канцерогенезу характер-ним е не тiльки посилення пролiферацi! клiтин, а й збшьшення швидкостi 1'х апоптично! загибелi. В умовах прискорено! змiни клiтини, з одного боку, отримують можливiсть придбання додат-кових генетичних пошкоджень, з шшого -стають бiльш чутливими до ди позаклiтинних iндукторiв або iнгiбiторiв пролiферацi! чи апоптозу, серед яких важливе мiсце займае 1ФН. При цьому проапоптичнi цитокши, зв'язуючись зi специфiчними рецепторами, шдукують 1'х олшо-меризацiю i подальшу активацiю iнiцiаторних каспаз, якi, в свою чергу, iндукують запуск каспазного каскаду. Дефщит антиапоптичних ци-тоюшв призводить до втрати активностi про-те!нкшази В (Akt), дифосфорилювання бшка Bad , його зв'язування з бшком Bcl-2 (або Bcl-x). У результат порушуеться проникнiсть мембрани м^охондрш, що супроводжуеться виходом iз м^охондрш цитохрому С, утворенням апопто-сом i активацiею ефекторних каспаз.
1снують 2 принципово рiзних типи цито-кiнзалежного апоптозу:
1. Загибель клггин вiдбуваеться шляхом "ш-
дукцшного" сигналу, який передаеться "рецепторами смертГ' (рецептор ФНП, АРО-1, АРО-2 та ш.).
2. Апоптоз, зв'язаний з дефщитом цитоюшв, необхiдних для тдтримки життед1яльност1 кл> тини (1ФР-1, а-ТФР, колошестимулююч1 фактори i т.п.).
Як вщомо, 1нваз1я та метастазування пухлинних кттин залежать вщ !х здатносп до активно! мшраци, л1зису бшюв сполучно! ткани-ни i стимуляцп ангюгенезу. 1ндукщя гешв-ак-тиватор1в швазп/метастазування в перюд канцерогенезу призводить до блокування апоптозу в пухлинних кттинах, у результат! чого останш виживають, нав1ть ворвавшись вщ первинного вузла, i набувають високо! метастатично! активность Первинш пухлини вид1ляють у крово-носне та л1мфатичне русло спещальш шпб™ри ангюгенезу. Пюля видалення первинно! пухлини щ шпбггори зникають, що сприяе неоваску-ляризацп в метастазах. Експериментальними та клшчними дослщженнями встановлено, що 1ФН пригшчуе метастатичний процес, особливо на раншх стад1ях, в умовах хiрургiчного видалення первинно! пухлини, i шдвищуе анти- метаста-тичну активнiсть ПХТ при сумюному вико-ристаннi з ППП [9]. Крiм того, вiдмiчено, що 1ФН мае протекторну дда у вiдношеннi неуш-коджених кл^ин в умовах проведення хiмiо-терапп (вiнбластин, флюороурацил i т.п. ), п-пертермi! i т. ш. [8, 25, 31].
Антиметастатичний ефект 1ФН залежить вiд наступних факторiв:
1. Iмунологiчна складова.
1ФН стимулюе цитолiтичну активнiсть МФ, НКК та Т^мфоципв. Саме цi компоненти антиметастатичного iмунологiчного нагляду сут-тево порушеш не тiльки в перiод прогресивного росту пухлини, айв найближчий тсляопе-рацiйний перiод. Крiм того, стресорна дiя хiрур-гiчного втручання може тдвищувати метастатичний ризик не тшьки за рахунок пригнiчення iмунних ефекторних клiтин, але й за рахунок збшьшення продукцп медiаторiв запалення (фактор некрозу пухлин, який шдвищуе в рядi випадкiв метастатичний потенщал пухлинних клiтин) [15]. Тому 1ФН у цьому випадку може бути своерщним протектором вiд негативно! ди хiрургiчного стресу.
Ефективнiсть застосування 1ФН в iндукцiйнiй терапi! зумовлена iндукцiею цим цитокiном ен-догенних факторiв з антиметастатичною актив-шстю та iмунорегуляторних факторiв, якi визна-чають рiвень антиметастатично! резистентностi оргашзму [11]. Доцiльнiсть iндукцiйно! цитокi-
нотерапп доведена експериментально, однак ще не вироблено загальноприйнятих схем ктшч-ного застосування 1ФН.
Активащя 1ФН поверхневих рецепторiв i антигешв на мембранi клiтин-мiшеней [5, 26] призводить до шдвищення розпiзнавання пух-линних клiтин iмунними ефекторами.
2. Ди неiмунологiчних факторiв.
1ФН - негативний фактор росту [7, 28]. Включення 1ФН (лаферону) в комплексш схеми лшування хворих iз РЛ, яечника, злояюсною меланомою шкiри, увеальною меланомою [7] супроводжуеться накопиченням у кровi шп-бiторiв клiтинно! пролiферацi!, якi виявляються при аналiзi кшетики росту лiмфобласто!дних клiтин. Це, ймовiрно, зумовлено стимуляцiею 1ФН продукцi! ряду iнгiбiторiв клiтинно! про-лiферацi! ^або пригнiченням продукцi! позитив-них факг^в росту [28].
3. Ангiогенний фактор.
1ФН викликае iнгiбування ангiогенезу в пер-винних пухлинах та мшро- метастазах [28].
Таким чином, бюлопчш ефекти 1ФН визна-чили сферу ктшчного застосування: стабiлiзацiя та репаращя клiтинного геному, запобiгання фенотипiчнiй диверсифшаци пухлинних клiтин i формуванню високо- метастатичних клошв та медикаментозно резистентних популяцш пухлинних клiтин, шдукування апоптозу в пухлинних клгшнах, запобiгання метастазуванню, iнгiбiцiя пролiферацi! '"^маючих" метастазiв i активацi! макрофагiв та натуральних кiлерiв [6, 8]. 1ФН в онкологiчнiй практицi знайшов широке застосування в лiкуваннi меланоми, нир-ковоклiтинного раку та деяких лейкемш. Сто-совно лiкування РЛ та РМЗ сьогодш проводиться багато програм, що дослiджують ефективнiсть 1ФН як у монорежим^ так i у складi комплексно! i комбiновано! терапи. При цьому тактика ви-користання 1ФН залежить вiд характеру пух-лини, клшчного стану хворого i повинна вра-ховувати схему використання iнших методiв терапi!. У рядi дослiджень продемонстрована здатнiсть 1ФН впливати на бюлопчш ефекти практично вшх груп протипухлинних препаранв (ППП). Переважно ефекти взаемодi! носять синергiчний характер (цисплатин, циклофосфа-мiд, доксорубiцин, 5ФУ, метотрексат, вш-бластин). Модуляцiя активносп ППП здшсню-еться за рахунок прямих та непрямих ефектiв 1ФН. До перших вiдносять процеси, яю проходять пiсля зв'язування 1ФН зi специфiчним рецептором на мембранi клпини-мшеш i в результатi яких проходить регулящя активностi ряду генiв, наслщком чого е змiна кiлькiсного i
якiсного складу мембранних клпинних рецеп-торiв та метаболiзму клпини-мшеш. До других вiдносять ефекти 1ФН на iмунокомпетентнi кл> тини, в результат чого пiдвищуеться !х проти-пухлинна активнiсть.
Крiм цього, при призначенш курсу цитою-нотерапi!! необхщним е наступне:
1. Адекватна оцшка показань та протипока-зань до призначення 1ФН з урахуванням iмун-ного статусу хворого.
2. Вибiр оптимального режиму дозування (часто шдбираеться iндивiдуально з урахуванням переносностi).
3. Правильний пiдбiр препарату (враховуючи тип 1ФН та спосiб його отримання).
4. Вибiр лiкарсько! форми та способу вве-дення препарату.
5. Прогнозування та контроль виникнення побiчних ефектiв з урахуванням дози, основно! патологi!, особливостей препарату. Зменшення побiчних ефектiв за рахунок змiни режиму дозування i та. iн.
6. Адекватний контроль ефективносн лiку-вання (критерi! та строки значно в^^зняються при рiзних захворюваннях i для рiзних пре-паратiв).
7. Обов'язковий iмунологiчний монiторинг при проведеннi штерферонотерапи.
8. Врахування можливих взаемодiй лшар-ських препаратiв 1ФН з шшими лiкарськими засобами.
Великi варiацi! розмiщення патолопчних вог-нищ у випадках, при яких показане використання препаратiв 1ФН, а також рiзноплановий контингент хворих, у яких необхщно використо-вувати 1ФН, визначають iснування велико! кiлькостi шляхiв введення препаратiв 1ФН. Найбiльш поширеним е парентеральний шлях введення: внутршньом'язове, внутрiшньовенне. В онкологiчнiй практицi багато препаранв 1ФН з великою ефектившстю використовують iнтра-туморально та перифокально. С роботи, якi демонструють високу ефектившсть використання рекомбiнантних препарапв 1ФН за допомогою непрямого ендолiмфатичного введення, у порiвняннi з системним, зокрема при ювеншь-ному папiломатозi гортанi [9].
В останш роки з'явились роботи по комбшаци застосування 1ФН i неспецифiчно! iмунотерапi! з адаптивною iмунотерапiею (ЛАК-терапiею) у хворих на РЛ. Автори вiдмiчають, що даний шдхщ дозволяе зменшити кiлькiсть пiсляопе-рацiйних ускладнень, уникнути iмунодефiцитних станiв i полiпшити вщдалеш результати лiку-вання хворих [10].
Ми маемо досвщ застосування втизняного рекомбшантного a-2-p-iнтерферону (лаферон) у комплекснiй х1мюцитокшотерапп 24 хворих на рак молочно! залози та 30 хворих на рак легешв [13, 15, 20]. Вiдмiчено iмуномодулюючий ефект препарату. Результати iмуногiстохiмiчних дос-лiджень операцiйних препараив дають пiдстави сподiватися на ефект штерферону як моди-фiкатора ди ППП та iндуктора апоптозу.
ВИСНОВКИ
1. Бютерашя злоякiсних пухлин - перспек-тивний метод лiкування, що грунтуеться на сучасних досягненнях бюлоги, генно! iнженерiï та фундаментальноï iмунологiï.
2. Як компоненти бютерапи використо-вуються рiзноманiтнi цитокiни (iнтерлейкiни, штерферони, моноклональнi антитiла), синерпч-нi та бюлопчш iмуномодулятори, вакцини, застосування яких дозволяе змшювати бюло-гiчну реакщю органiзму на пухлину.
3. 1нтерферон мае iмуномодулюючу, проапоптичну та анти- метастатичну дiю.
4. Уявляеться перспективним застосування штерферошв як компонента комплексного лшу-вання хворих на РЛ та РМЗ, що дозволить шдвищити ефектившсть терапи та полiпшити показники довготривало! виживаностi хворих.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Аникин И.В., Плисс Г.Б., Лимаренко А.Ю. Играют ли нарушения клеточного деления решающую роль в онкогенезе // Вопр. онкологии. -1998, №1.- С.126-130.
2. Арендаревський Л.Ф. Про реакцш оргашзму на розвиток раку // IX з'!зд онколопв Укра!ни. Тези доп.К., 1995. - С.74-75.
3. Беттичер Д. Новые мишени противоопухолевой терапии // Современные тенденции развития лекарственной терапии опухолей. Тез. конф. ESMO, М., 9-10 декабря 1997. - С.10-14.
4. Бережная Н.М., Чехун В.Ф. Система интер-лейкинов и рак. К., ДИА, 2000. - 224с.
5. Возианов А.Ф., Бутенко А.К., Зак К.П. Цито-кины: биологические и противоопухолевые свойства. К.: Наук. думка.-1998.-320с.
6. Воронцова А.Л. Исследование возможной роли интерферона в сопротивляемости клетки процессу малигнизации // Канцерогенез, методы диагностики и лечения опухолей. К., 1971.- С.37-38.
7. Воронцова А.Л., Кудрявец Ю.И., Фадеев В.А., Балицкий К.П. Антиметастатическое действие интерферона при хирургическом удалении экспериментальных опухолей // Экспер. онкология. - 1983.- №5.-С.45-49.
8. Воронцова А.Л., Кудрявец Ю.И. Интерферон как важный элемент оптимизации лечения онкологических больных // Онкология. - 2000.-2, №1-2.-С.16-20.
9. Гайдукова С.М., Видиборець С.В., Сивак Л.А. та ш. Роль альфа-2-Ь-штерферошв в комплексному л1куванш хрошчного м1елолейкозу // Зб1рник наук. пр. сшвробггнишв КМАО 1м. П.Л.Шупика, вип.8, кн.1, К.,1999.- С.73-78.
10. Гаращенко Т.И., Богомильский М.Р., Марченко В.И. и др. Рекомбинантный интерферон а-2-реаферон в лечении ювенильного папилломатоза (опыт клинического применения) // Вестник оториноларингологии. - 1993.-№1.-С.20-24.
11. Гриневич Ю.А., Фильчаков Ф.В., Ганул В.Л., Смоланка И.И. Адаптивная иммунотерапия при
хирургическом лечении рака легкого // Онкология.-2000.-2, №1-2.-С.68-71.
12. Демидов Л.Ф. Профилактическая иммунотерапия с использованием рекомбинантного интерферона альфа у больных меланомой кожи с высоким риском развития метастазов после хирургического лечения (стадияи 2В и 3 по AJCC) // 2-я ежегодная Рос. онкологич. конф. «Современные тенденции развития лекарственной терапии опухолей» 8-10 декабря 1998г. М. http://www.rosoncoweb.ru/library/2nd_conf/12.htm.
13. Ершов Ф.И. Система интерферона в норме и при патологии.-М., Медицина,1996.-240с.
14. Зав1зюн В.Ф., Суховерша О.А. Лаферон у ком-плекснш х1мюцитокшотерапй раку молочно! залози та легешв // "Фармаколопя 2001-крок у майбутне". Тези допов!дей II Нацюнального з'!зду фармаколог1в Укра!ни. -Д.-К., 2001. - С.89-90.
15. Кудрявець Ю.Й. 1нтерферон та фактор некрозу пухлин як модифжатори метастазування зло-як1сних новоутворень. Автореф. дис. ...доктора бюл. наук. 1нститут експериментально! патологй', онкологИ та рад1об1ологй' 1м. Р.£. Кравецького. Ки!в, 1999. -36с.
16. Летягин В.П., Лактионов К.П., Высоцкая И.В. и др. Рак молочной железы. М., Рондо, 1997.-150с.
17. Летягин В.П., Высоцкая И.В., Легков А.А. и др. Лечение доброкачественных и злокачественных заболеваний молочной железы. М., Рондо, 1997.-288с.
18. Моисеенко В.М. Биотерапия солидных опухолей // Вопр. онкологии,1998.-№1.-С.120-125.
19. Суховерша О.А., Коссе В.А., Заызюн В.Ф. 1ндукцшна х1мюцитокшотерашя хворих м1сцево роз-повсюдженими формами не- др1бноклггинного раку легешв // Матер1али 10-го з'!зду онколог1в Укра1'ни (Крим, 10-12 жовтня, 2001р.), К.,2001.-С.159-160.
20. Фильченков А.А., Стойка Р.С. Апоптоз и рак. К.: Морион, 1999.-184с.
21. Castelli J.C., Hassel B.A., Wood K.A. et al. A study of the interferon antiviral mechanism: apoptosis activation by the 2-5A system // J. Exp.Med. -1997.-№186.- P.967-972.
22. Clemens M.J., Elia A. The double-stranded RNA-
depended protein kinase PKR: structure and function// J.Interferon Cytokine Res. - 1997.-№17.- P.503-524.
23. Fridman R.M. Interferons as cell growth inhibitors and antitumor factor. N.Y.:Alan R. Liss, 1986.-541p.
24. Gutterman J.U. Cytokine therapeutics: Lesson from interferon-alpha. Proc. Natl. Acad. Sci. USA.-1994.-№91.-P.1198-1205.
25. Ismail A.,Van Groeningen C.J., Hardcastle A. et al. Modulation of fluorouracil cytotoxicity by interferonalpha and gamma // Mol. Pharmacol.-1998.-vol.53.-P.252-261.
26. Jonson H.M.,Bazer F.W.,Szente B.E., Jarpe M.A. How interferon fight disease. Scientific Amer.- 1994.-№5.- P.40-47.
27. Kaba A., Jiang P.H., Chany-Fourier F. et al. Localization and structure of v-mos in transformed mouse fibroblasts reverted by long-term interferon treatment to
nonmalignacy // J.Interferon Cytokine Res. - 1997.-№17.- P.739-746.
28. Lingen M.W., Polverini P.J., Bouck N.P. Retinoic acid and interferon alpha act synergically as antian-giogenic and antitumor agents against human head and neck squamous cell carcinoma.// Cancer Res. -1998. -vol.58- P. 5551-8.
29. Lenguel P. Tumor-suppressor genes: News about the interferon connection// Proc. Natl. Acad. Sci. USA.-1993.-№90.- P.5893-5.
30. Sukhoversha O.A. Carcinoma of the Lung: Im-munological status of the patients during and after Induction Chemotherapy and its Correlation // Europ. J. Cancer, 1998.- vol.34, Suppl.2,- P.31.
31. Wadler S., Schwartz E.L. Principles in the Biomodulation of Cytotoxic Drugs by Interferons // Seminars in Oncology.-1992.- vol. 19, №2.- P.45-48.
♦
УДК 616.12-008.313-08:615.225
Н.В. Пелех, О. С. Сичов, О.1. Фролов, М.З. Чередниченко, В.М. Педько
ПОР1ВНЯЛЬНА ОЦ1НКА ЕФЕКТИВНОСТ1 ТА БЕЗПЕЧНОСТ1 Р1ЗНИХ РЕЖИМ1В АНТИТРОМБОТИЧНО1 ТЕРАПП У КОМПЛЕКСНОМУ Л1КУВАНН1 ПЕРСИСТУЮЧО1 ФОРМИ Ф1БРИЛЯЦП ПЕРЕДСЕРДЬ
1нститут кардюлогИ iM. акад. М.Д. Стражеска АМН Украти м. Кигв
Ключовi слова: фiбриляцiя передсердь, антитромботична тераniя, НМГ Key words: atrial fibrillation, antitrombotic therapy, LMH
Резюме. Фибрилляция предсердий (ФП) или мерцательная аритмия -наиболее распространенное и прогностично неблагоприятное нарушение ритма во всех «стареющих» популяциях развитых стран. Исследовано 126 больных с фибрилляцией - мерцанием предсердий на фоне ишемичной болезни сердца, посткардитического кардиосклероза или идиопатического генеза возрастом от 25 до 70 лет (средний возраст составил 55,7±1,9 лет).Длительность пароксизма на начало лечения составила в среднем 27,3±4,1 час. Включение в схему лечения больных с персистирующей формой ФП в качестве антикоагулянтной терапии низкомолекулярными гепаринами (НМГ) позволяет достоверно сократить время восстановления ритма в сравнении с применением нефракционированного гепарина (НФГ) или непрямых антикоагулянтов. Применение НМГ (надропарин, дальтепарин) у больных с персисти-рующей формой ФП ассоциировано с достоверно большим и более быстрым приростом фракции выброса левого желудочка при восстановлении ритма в сравнении с терапией непрямыми коагулянтами. Использование НМГ в комплексной терапии ФГ сопровождается более быстрым достоверно и длительно сохраняющимся (до 2-х мес.) снижением содержания фибриногена при сохранении уровня фибриноли-тической активности. НМГ могут быть использованы в лечении больных с персистирующей ФГ как альтернатива стандартной терапии непрямыми антикоагулянтами.
