CC BY
37
УДК 316.45:364.043:351.9
Кривошегн В. В., доктор пол^ичних наук, професор
РИЗИК-КОМУН1КАЦ1Я У ПРОБЛЕМНОМУ ПОЛ1 СОЦ1АЛЬНИХ НАУК
На основ!розкриття зм1сту нормативного, ¡нструменталъного (технократич-ного) тареал1стичного (соцюлого-кулътуролог^чного) тдход1в визначено, щоризик-комумкащя в1дображуе певний наб1р зв'язюв, в1дносин 7 дт, що виникаютъ у сус-тлъств! тд час сприйняття ризику, оц1нки його людьми та необх1дност1 д1яти з метою м^шм^зацп ризику або зменшення до прийнятного р1вня негативних насл1д-юв його впливу. Проведена демаркация ризик-комумкацИ'з ¡нформуванням про ризи-ки, комушкативними ризиками, кризовою комуткацгею. Показано, що ризик-кому-нгкацгя спрямована на те, щоб переконати громадсъюстъ утриматисъ в1дризико-ваног повед1нки або обрати менш ризикований вар1ант дт.
Ключовi слова: ризик-комуткац^я, тдходи до ризик-комумкацп, ¡нформування про ризики, комушкативш ризики, ризикогент чинники, кризова комушкацгя.
Постановка проблема. Виклики сучасносп, що зароджуються в глобальному середовищ^ в ущшьненому просторi мюьких агломерацш, в безперерв-но наростаючих м^рацшних потоках, все ч^юше окреслюють меж! багато-вимiрного суспшьства ризику. Феномени глобальних i локальних ризиюв, яю не мають аналопв у попереднш юторп людства, стають об'ектами рiзнома-нiтних мiждисциплiнарних пiдходiв. Серед нових проблемних полiв у сощ-альних науках особливо1 евристично1 значимостi набувае концепт «ризик-комушкащя». Предметне оформлення соцiологiчних концепцш ризику починаеться з кiнця 1960-х рр., у рамках яких ризик вивчаеться як сощальне явище, що розглядаеться у взаемозв'язку з сощальною поведшкою, сощаль-ними змiнами й е одним з аспекпв сощального управлiння. Ключовим моментом у данш проблематицi е соцiальна прийнятшсть ризику, яка актуаль зуеться у сферi перетинання «мшросвтв» рiзних сощальних суб'ектiв i визначаеться механiзмами ризик-комушкацп.
Аналiз до^джень i публЫацш. На Заходi проблему ризик-комушкацп дослiджували Енн Бостром, Замiра Гурабархi, Жан Гуттелшг, Лiнда Елдурi, Сiнтiя Етмен, Марго Катчройтер, Сонг-Нам Кiм, Вiнсент Ковелло, В. ^моп Кумбс, Дебора Левайн, Лестер Лейв, Дональд Мак-Грегор, Кетрш МакКомас, Деннiс Мiлеттi, Гренджер Морган, Дорот Нелькiн, Пол О'Брайен, Ден О'Хейр, Майкл Пеленчер, Елен Петерс, Ортвш Ренн, Емш Рут, Штер Сенд-мен, Пол Словiк, Наталi Тiнделл, Крейг Трумбо, Мелiсса Ф^кейн, Барух
58
© Кривошеш В. В., 2017
Фшхофф, Роберт Хiз та ш. [1-19]. У вiтчизняному полi сощальних наук дана проблема розглядалася Наталieю Драгомирецькою, Людмилою Усановою, Тетяною Федорiв та iн. На нашу думку, розробка теоретичних питань ризик-комушкативного процесу у полi соцiальних наук не е достатньою, що потре-буе спецiального дослiдження. Дана стаття е продовженням розгляду акту-альних проблем сощально-пол^ично! ризикологп, розпочатого на сторшках Вiсника Нацiонального унiверситету «Юридична академiя Украши iменi Ярослава» [20-22].
Мета статт1 - охарактеризувати ризик-комушкащю як проблемне поле сощальних наук.
Виклад основного матерiалу до^дження. На Заходi в полi сощальних наук сформувалося три основш пщходи до ризик-комушкацп: нормативний, iнструментальний та реалютичний. Нормативний пiдхiд, за Денiелом Фюршо, виходить з процесуально орiентованого етичного вчення про те, що ризик-комушкащя здiйснюеться на основi деяких загальнозначимих етичних кри-терпв i цiнностей, якi можуть використовуватися незалежно вiд отриманих результатiв [23, р. 293]. Подiбний погляд грунтуеться на переконанш, що iснують об'ективнi нормативно-щншсш критерп прийнятностi ризику i що громадяни - це самостшш суб'екти реалiзацii сво'1'х iнтересiв, вони е кращи-ми експертами в питаннях спшьного блага. При цьому ризик-комушкащя мае пiдвищувати рiвень iнформованостi людей про ризик, дати можливють за-лученим суб'ектам брати участь в ухваленш рiшень стосовно тих ризиюв, якi загрожують особисто 1'м та спшьнот^ до яко! вони належать. За таких умов ризик-комушкащя здебшьшого орiентована на забезпечення фундаменталь-них прав громадянського суспшьства (таких, як право на життя, свободу, шформащю (в т. ч. щодо ризиюв), свобода слова) [24, с. 67]. У щлому в рамках нормативного шдходу ризик-комунiкацiя розглядаеться як процес, пов'язаний з досягненням шформовано! довiри i консенсусу через спшьне (публiчне) обговорення.
1нструментальний пiдхiд розглядае ризик-комушкащю як певну техноло-пю, яку може застосувати окрема людина, група або органiзацiя для отри-мання переваг у досягненнi тих чи шших цiлей. I хоча ризик-комушкащя мае значний потенщал машпуляцп та викривлення фактiв, вона може застосову-ватися рiзними людьми, групами та оргашзащями для досягнення не лише приватних, але i загальнозначимих щлей.
Реалiстичний пiдхiд розглядае ризик-комушкащю як зааб покращення якостi знань, що е в розпорядженш при ухваленш ршень в умовах невизна-ченостi. Реалiстичний iмператив як й шструментальний пiдхiд може бути пов'язаний з прагматичними мотивами, але вш орiентований на досягнення
такого результату, який узгоджуеться iз загальними штересами i щнностями. Прихильники реалютичного тдходу стверджують, що можна добитися кра-щих результатiв ухвалюваних рiшень, якщо отримувати iнформацiю iз рiзних джерел з урахуванням заангажованостi потенцiйних учасниюв дискусiй про ризик, якi у протилежному випадку були б не враховаш при використанш лише шструментального або нормативного пiдходу [24, с. 68-69].
Говорячи про реалютичний тдхщ, варто пiдкреслити, що однiею iз за-явлених цiлей його прихильниюв е сприяння в ухваленнi правильних ршень через поширення достовiрноi шформацп про джерела ризику. У зв'язку з цим Б. Фшхофф зауважуе, що оргашзацшна ризик-комунiкацiя спрямована на сприяння тому, щоб суспшьство концентрувалося на «менших, але кращих» протирiччях, пов'язаних з ризиком, якi враховують як суспшьш iнтереси, так i науковi принципи [25, р. 137]. Це означатиме, що ризик-комунiкацiя може бути ефективним засобом тдвищення довiри, оскiльки саме iнформоване обговорення допомагае вам защкавленим сторонам усвiдомити найбшьш значимi спiльнi iнтереси. Тобто ключовим для реалютичного пiдходу е до-сягнення консенсусу з важливих безпекових питань.
У полi соцiальних наук шструментальний та реалiстичний пiдходи iнколи стввщносять з технократичним i соцiолого-культурологiчним пщходами до ризик-комуткацп. Технократичний пiдхiд заснований на абстрактному ана-лiзi ризику поза зв'язком з конкретними умовами його прояву; вш оперуе зi статистичними ощнками, виробленими фахiвцями, i фактично неприйнятний для широких верств населення. Перевагою соцюлого-культуролопчного тд-ходу е те, що шдивщуум, який тддаеться ризику, ставиться в центр сощуму. Результатом цього мае з'явитися вщчуття соцiальноi захищеностi, яке може змшити iндивiдуальне сприйняття ризику. Разом з тим даний тдхщ потребуе учасп технократично'1 елiти суспiльства, оскшьки лише вона здатна виконати професшне оцiнювання того чи iншого ризику.
У цшому ризик-комунiкацiю можна визначити як цшеспрямований процес обмiну вщомостями про рiзнi види ризику мiж зацiкавленими сторонами. При цьому обмш вiдомостями може зачiпати: рiвень ризику; його значимють для добробуту людини, 11 здоров'я i стану середовища проживання; рiзнi рiшення i дп (полiтичнi, адмiнiстративнi, правовi, економiчнi), спрямоваш на управ-лiння ризиком. Защкавленими сторонами е урядовi установи, промисловi пiдприемства, профспiлки, ЗМ1, науковцi, громадсью органiзацii та окремi громадяни. Ризик-комушкащя спрямована на вирiшення таких основних за-вдань: зробити повiдомлення максимально доступними, щоб уа адресати змогли зрозум^и 1х змiст; забезпечити умови для широкого обговорення проблем ризику iз залученням уах зацiкавлених учасниюв у рамках демокра-
тичного процесу, спрямованого на виршення конфлштсв; створити перед-умови для того, щоб переконати одержувачiв повщомлень змiнити свое ставлення до того чи шшого виду ризику. Устшшсть ризик-комушкацп за-лежить вiд того, як було визначено рiвень загроз для реалiзацii комушкацш-но1 дiяльностi. Для цього варто вживати таю дп: визначення можливих ситу-ацш зiткнень; визначення ситуацiй, що можуть спровокувати конфлшти; визначення критичного рiвня сприйняття шформацп; визначення здатностi шформацп, яка виступае стимулом для певних дш; визначення рiвня мотива-цшно! сили шформацп, що подаеться; визначення рiвня конфлiктностi шформацп, що подаеться; визначення рiвня психологiчних бар'ерiв сприйняття шформацп; визначення рiвня здатносп чути i сприймати iнформацiю; визначення рiвня готовностi до критики i чорного/сiрого РЯ; визначення готовнос-тi до використання методiв «зриву шаблона»; визначення здатностi шформацп до видозмiнювання i провокування протилежних установок; визначення загрози роботи у режимi браку часу (цейтнот^; визначення рiвня професю-налiзму та тдготовки виконавцiв комунiкативних дiй; визначення можливос-тi використання адекватних методiв, техшк, технологiй [26].
Виходячи з цього, ризик-комушкащя е не однобiчним, а штерактивним процесом, який базуеться на юнуванш та дп зворотних зв'язюв, що забезпе-чують взаемний обмш вiдомостями. У цьому полягае вщмшшсть ризик-ко-мунiкацii вiд простого шформування про ризик, оскiльки дii сощальних iн-ститутiв, спрямованих на управлшня ризиком, змiнюють його соцiальну штерпретащю.
Розкриваючи сутнiсть ризик-комунiкацii, доцiльно провести демаркащю змiстовних полiв концептiв «ризик-комушкащя» i «комунiкативний ризик». Останнiй виражае специфiчну методологiчну спрямованiсть, розкривае онтолопю ризикогенно! дiяльностi людини в сучасному (атьовому) сус-пiльствi, акумулюе ва новi знання про ризики в атьових комунiкацiях. Комунiкативнi ризики, так би мовити, «1мплантуються в тканину шших соцiальних органiзмiв, втiлюються в 1х iнформацiйний простiр, взаемно переходять один в одного, викликають кумулятивш ефекти» [27, с. 228]. На думку В. Б. Устьянцева, комушкативш ризики повною мiрою розкривають-ся в комушкативному просторi, де ментальш структури i цiннiснi установки сощальних суб'ек^в вступають у складну взаемод^ з «iнформацiйною» iнституцiалiзацiею, виражаючи при цьому «симбюз найвеличнiших досяг-нень науки i страх людини за свою долю; життя в просторi постiндустрiаль-ного свiту, породженого суперечливим синтезом комп'ютерних технологш, стихи ринкових вщносин та втiленням електронних форм демократп» [28, с. 167].
Набуваючи багатофункцюнальноГ спрямованосп, комушкативш ризи-ки особливим чином пов'язаш iз субстанцiею сустльства та 11 основними атрибутами, активiзують дiяльнiсть найрiзноманiтнiших колективних партнерiв по комушкацп. Спрямованi сiтьовою комунiкацiею, комушкативш ризики можуть штегруватися в ресурсш ризики i як емш штеграто-ри спонукати корпоративних шдиввдв знаходити iнновацiйнi пiдходи до управлшня ризикогенними зонами комунiкативного простору в умовах наростаючоГ глобалiзацii. Тобто у методолопчному планi комунiкативнi ризики багато в чому визначаються ризикогенною реальшстю, де дшть доцентровi i вiдцентровi сили. У складному переплетеннi ризикогенних чиннимв народжуються новi громадськi структури, «осщають» у зонах постiйних (системних) i тимчасових ризикiв. Найбiльш повне осмислення таких нових громадських структур розкриваеться в концепт «сустльство ризику» [29]. Останне визначаеться як особливий тип оргашзацп сучасних суспiльств з високим рiвнем складностi, невизначеностi та ситуативносп суспiльних процесiв, соцiальних структур, що викликано поширенням нових технологш, наукоемних процесiв i досягнень посткнижковоГ куль-тури [30, с. 415-416].
Також варто розрiзнювати ризик-комунiкацiю та кризову комушкащю. Обидва види комушкацп мають схожi принципи. Так, у дослщженш аме-риканськоГ НацюнальноГ науково-дослщноГ ради ризик-комунiкацiю ви-значено як «штерактивний процес обмiну iнформацiею i думками мiж людьми, групами i закладами» [31, р. 133], при цьому штерактившсть розглядаеться як дiалог мiж тими, хто ризикуе, i тими, хто мае деяку мож-ливiсть контролювати цей ризик чи знижувати його рiвень. За допомогою ефективноГ комунiкацii в ситуацii ризику можна запоб^и кризi або змен-шити 11 масштаб. Що стосуеться кризовоГ комунiкацii, то зазвичай видь ляють чотири 11 принципи: 1) принцип вщносин: органiзацiя може проти-стояти кризi, якщо в неГ е добрi вiдносини з ключовими стейкхолдерами; 2) принцип вщповщальностг оргашзащя мае взяти на себе вщповщаль-нiсть за кризу, навiть якщо це не ГГ пряма провина; 3) принцип розкриття iнформацii: тд час кризи органiзацiя мае розказати про все, що знае про кризу чи проблему або, принаймш, пообщяти повне розкриття iнформацii тсля отримання додаткових вiдомостей; 4) принцип симетричноГ комунi-кацii: пiд час кризи штерес громадськостi слiд розглядати як такий, що рiвний за важливютю iнтересам органiзацii [28, с. 167-168]. Водночас мiж комунiкацiею в ситуацп ризику i кризовою комушкащею iснують вiдмiн-ностi (див. табл. 1) [32, р. 48].
Таблиця 1
Вщмшносл мiж комунiкацieю в ситуацн ризику вiд кризовоТ комушкацп
Комунiкацiя в ситуацн ризику Кризова комунiкацiя
Ор1ентована на майбутне Особливий випадок (шцидент)
Повщомлення, спрямован1 на зниження ймов1рност1 ризику Пов1домлення про вину { наслщки
Базована на тому, що вщомо на даний момент Базована на тому, що вщомо, 1 що не-вщомо
Довгострокова Короткострокова
Техшчш експерти, науковц1 Авторитетн1 ф1гури
Особиста спрямован1сть 1нтереси суспшьства
Посередницью кампанй' з комун1кацй' Прес-конференцй', прес-рел1зи, виступи
Контрольована \ структурована Спонтанна 1 реактивна
Ризик-комушкащя найчастiше пов'язана з визначенням ризиюв i спря-мована на те, щоб переконати громадськiсть утриматись вщ ризикованох поведiнки. Прикладами цього е кампанп, пов'язанi iз запобiганням палшню, водiнню в нетверезому станi, пияцтву, еколопчною безпекою тощо. Це спо-сiб пiдтримки довгострокового зв'язку зi стейкхолдерами, спрямованого на змiни у 1хнш поведiнцi. Характеризуючи ризик-комунiкацiю, В. Ковелло i П. Сендмен виводять таке рiвняння: ризик = загроза + обурення. Тут вка-зано на «загрозу» як на науково обгрунтований рiвень ризику i на «обурення» як на рiвень ризику, що його сприймае громадськють [33].
Кризова ж комунiкацiя спрямована на те, щоб запоб^и негативним на-слiдкам кризи або зменшити 1х, i тим самим захистити защкавлених сторiн [34, р. 4]. Як така вона е частиною бшьш широко! функцп кризового управ-лiння [35], оскiльки мае на мет надати стейкхолдерам конкретну шформа-цiю, яка стосуеться безпосередньо 1хнього життя i здоров'я (або безпеки та ш.), а також повщомити, що робиться для зменшення наслщюв кризи, хто несе за це вщповщальшсть, попросити пiдтримки i допомоги, пояснити дп винних, вибачитися. Отже, у ризик-комушкацп домiнуе пiдхiд, коли ршен-ня ухвалюються на основi рекомендацiй експертiв, тодi як у кризовш кому-нiкацii вигоди i витрати учасникiв процесу обговорюються i аналiзуються у ходi вiдкритоi дискусп [36, с. 141-142].
Висновки. Термш «ризик-комушкащя» вщображае певний Ha6ip зв'язюв, вщносин i дiй, що виникають у суспшьст пiд час сприйняття ризику, ощнки його людьми та необхщносп дiяти з метою мiнiмiзащï ризику або зменшен-ня до прийнятного piBra негативних наслiдкiв його впливу. Тобто ризик-комушкащя е цшеспрямованим процесом обмiну вiдомостями про piзнi види ризику мiж зацiкавленими сторонами. Тому ризик-комушкащю варто вщ-piзняти вiд iнфоpмування про ризики, оскшьки вона е не однобiчним, а штер-активним процесом, який базуеться на юнуванш та дп зворотних зв'язюв, що забезпечують взаемний обмш вiдомостями. Також pизик-комунiкацiя вщ-piзняеться i вiд власне комунiкативних ризиюв, якi поpодженi ризикогенною pеальнiстю, де перетинаються piзноманiтнi (постiйно дiючi та тимчасов^ pизикогеннi чинники. На вiдмiну вiд кризово'1' комушкацп, pизик-комунiкацiя налагоджуе дiалог мiж тими, хто ризикуе, i тими, хто здатний контролювати ризики чи знижувати ïx piвень, пов'язана з визначенням pизикiв i спрямована на те, щоб переконати громадсьюсть утриматись вiд ризиковано'1' поведшки. Тобто в ризик-комушкацп поеднуються об'ективш («загрози») i суб'ективнi («обурення») елементи.
Л1ТЕРАТУРА
1. Beamish T. D. Community at risk: biodefense and the collective search for security. Stanford, California: Stanford Business Books, an imprint of Stanford University Press, 2015. xiii, 259 p.
2. Boiarsky C. R. Risk communication and miscommunication: case studies in science, technology, engineering, government and community organizations. Boulder: University Press of Colorado, 2016. ix, 140 p.
3. Coombs W. T. The value of communication during a crisis: Insights from strategic communication research. Business Horizons. 2015. Vol. 58, No 2. P. 141-148.
4. Coombs W. T. What Equivocality Teaches Us about Crisis Communication. Journal of Contingencies and Crisis Management. 2015, Vol. 23, No 3. P. 125-128.
5. Coombs T., Holladay S. CSR as crisis risk: expanding how we conceptualize the relationship. Corporate Communications: An International Journal. 2015. Vol. 20, No 2. P. 144-162.
6. Communicating risk / edited by Jonathan Crichton, Christopher N. Candlin, Arthur S. Firkins. Houndmills Basingstoke, Hampshire; New York, NY: Palgrave Macmillan, 2016. xviii, 368 p.
7. Crisis communication. Volume I. Origins of crisis communication / edited by W. Timothy Coombs. Los Angeles: SAGE, 2014. xlvi, 418 p.
8. Crisis communication. Volume II. Theory development in crisis communications / edited by W. Timothy Coombs. Los Angeles: SAGE, 2014. vii, 410 p.
9. Crisis communication. Volume III. Crisis communication connects with other strategic communication fields / edited by W. Timothy Coombs. Los Angeles: SAGE, 2014. vi, 341 p.
10. Crisis communication. Volume IV. Crisis communication evolves: digital channels, globalization, and critiques / edited by W. Timothy Coombs. Los Angeles: SAGE, 2014 vi, 296 p.
11. Crisis communication in a digital world / edited by Mark Sheehan and Deirdre Quinn-Allan. Port Melbourne, Australia: Cambridge University Press, 2015. xii, 188 p.
12. Haimes Y. Y., Quarles L. R. Risk modeling, assessment, and management. Hoboken: Wiley, 2015. xx, 690 p.
13. Herrmann J. W. Engineering decision making and risk management. Hoboken, New Jersey: Wiley, 2015. xv, 338 p.
14. Khan S., Mishra J. L., Lin K. E. et al. Rethinking communication in risk interpretation and action. Natural Hazards. 2017. Vol. 88, Issue 3. P. 1709-1726.
15. Reamer F. G. Risk management in social work: preventing professional malpractice, liability, and disciplinary action. New York: Columbia University Press, 2015. xiv, 367 p.
16. Risk and crisis communication: navigating the tensions between organizations and the public / edited by Robert S. Littlefield and Timothy L. Sellnow. Lanham: Lexington Books, 2015. vi, 153 p.
17. Ravarotto L. Comunicare il rischio alimentare: dalla ricerca alle buone pratiche. Roma: Carocci editore, 2016. 119 p.
18. Tang C., Rundblad G. When Safe Means 'Dangerous': A Corpus Investigation of Risk Communication in the Media. Applied Linguistics. 2017. Vol. 38, Issue 5. P. 666-687.
19. The handbook of international crisis communication research / edited by Andreas Schwarz, Matthew W. Seeger, and Claudia Auer. Soutrhern Gate, Chichester, West Sussex, UK; Malden, MA: Wiley Blackwell, 2016. xix, 525 p.
20. Кривошеш В. В. Венчурне проектування як галузь сощально-полггичного ризик-менеджменту. Bien. Нац. ун-ту «Юрид. акад. Украгни ím. Ярослава Мудрого». Серiя: Фiлософiя, фiлософiя права, полiтологiя, соцiологiя. 2016. Вип. 3 (30). С.59-69.
21. Кривошеш В. В. Ментальш ризики в структурi простору влади. Bien. Нац. ун-ту «Юрид. акад. Украгни ím. Ярослава Мудрого». Серiя: Фiлософiя, фiлософiя права, полiтологiя, соцiологiя. 2017. Вип. 2 (33). С. 278-282.
22. Кривошеш В. В. Ризики модершзаци в контекст трансформаци украшського суспшьства. Biсn. Нац. ун-ту «Юрид. акад. Украгни ím. Ярослава Мудрого». Серiя: Фiлософiя, фiлософiя права, полiтологiя, соцiологiя. 2013. Вип. 3 (17). С.186-189.
23. Fiorino D. J. Technical and Democratic Values in Risk Analysis. Risk Analysis. 1989. Vol. 9, No 3. Р. 293-299.
24. Иванов А. В. Доверие и риск-коммуникация в публичном пространстве: нормативное измерение. Наука и современность - 2015: сб. материалов XXXVII Меж-
дунар. науч.-практ. конф.: в 2 ч. / под общ. ред. С. С. Чернова. Ч. 2. Новосибирск: Изд-во ЦРНС, 2015. С. 65-70.
25. Fischhoff B. Risk Perception and Communication Unplugged: Twenty Years of Process. Risk Analysis. 1995. Vol. 15, No 2. Р. 137-145.
26. Вишняков Я. Д., Радаев H. H. Общая теория риска: учеб. пособие. 2-е изд., испр. Москва: Изд. центр «Академия», 2008. 368 с.
27. Социальное: истоки, структурные профили, современные вызовы / под общ. ред. П. К. Гречко, Е. М. Курмелевой. Москва: РОССПЭН, 2009. 435 с.
28. Устьянцев В. Б. Концепт риска в проблемном поле социальных наук. Изв. Сарат. ун-та. Нов. сер. Сер. Философия. Психология. Педагогика. 2016. Т. 16, вып. 2. С.165-170.
29. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну / пер. с нем. В. Седельника и Н. Федоровой. Москва: Прогресс-Традиция, 2000. 381 с.
30. Социальная философия: учебник / под общ. ред. В. П. Андрущенко, Н. И. Горлача. Киев; Харьков: Издат. центр «Единорог», 2002. 736 с.
31. Ставченко С. Кризова комушкащя i ризик-комушкащя у пол^ичному процесс спшьне та особливе. European Political and Law Discourse. 2017. Vol. 4, Issue 4. P.129-135.
32. Reynolds B., Seeger M. W. Crisis and emergency risk communication as an integrative model. Journal of Health Communication. 2005 Jan-Feb. Vol. 10, No 1. P. 43-55.
33. Covello V., Sandman P. M. Risk communication: Evolution and revolution. Solutions to an environment in Peril / Anthony Wolbarst (ed.). Baltimore: John Hopkins University Press, 2001. Р. 164-178.
34. Coombs W. T. Ongoing crisis communication: planning, managing, and responding. Fourth edition. Thousand Oaks, California: SAGE, 2015. xiii, 239 p.
35. Seeger M. W., Sellnow T. L., Ulmer R. R. Communication, organization and crisis. Communication Yearbook/ M. E. Roloff ^d.). Thousand Oaks, California: Sage, 1998. Vol. 21. Р. 231-275.
36. Федорiв Т. Репутацшш ризики та комушкацшний менеджмент в органах державно!' влади. BicH. Нац. акад. держ. управлтня при Президентовi Украгни. 2012. Вип. 4. С. 137-147.
REFERENCES
1. Beamish, T. D. (2015). Community at risk: biodefense and the collective search for security. Stanford, California: Stanford Business Books, an imprint of Stanford University Press.
2. Boiarsky, C. R. (2016). Risk communication and miscommunication: case studies in science, technology, engineering, government and community organizations. Boulder: University Press of Colorado.
3. Coombs, W. T. (2015). The value of communication during a crisis: Insights from strategic communication research. Business Horizons. 58 (2): 141-148.
4. Coombs, W. T. (2015). What Equivocality Teaches Us about Crisis Communication.
Journal of Contingencies and Crisis Management. 23 (3): 125-128.
5. Coombs, T., Holladay, S. (2015). CSR as crisis risk: expanding how we conceptualize the relationship. Corporate Communications: An International Journal. 20 (2): 144-162.
6. Crichton, J., Candlin, C. N., Firkins, A. S. eds. (2016). Communicating risk. Houndmills Basingstoke, Hampshire; New York, NY: Palgrave Macmillan.
7. Coombs, W. T. ed. (2014). Crisis communication. Volume I. Origins of crisis communication. Los Angeles: SAGE.
8. Coombs, W. T. ed. (2014). Crisis communication. Volume II. Theory development in crisis communications. Los Angeles: SAGE.
9. Coombs, W. T. ed. (2014). Crisis communication. Volume III. Crisis communication connects with other strategic communication fields. Los Angeles: SAGE.
10. Coombs, W. T. ed. (2014). Crisis communication. Volume IV. Crisis communication evolves: digital channels, globalization, and critiques. Los Angeles: SAGE.
11. Sheehan, M., Quinn-Allan, D. eds. (2015). Crisis communication in a digital world. Port Melbourne, Australia: Cambridge University Press.
12. Haimes, Y. Y., Quarles L. R. (2015). Risk modeling, assessment, and management. Hoboken: Wiley.
13. Herrmann, J. W. (2015). Engineering decision making and risk management. Hoboken, New Jersey: Wiley.
14. Khan, S., Mishra, J. L., Lin, K. E. et al. (2017). Rethinking communication in risk interpretation and action. Natural Hazards. 88 (3): 1709-1726.
15. Reamer, F. G. (2015). Risk management in social work: preventing professional malpractice, liability, and disciplinary action. New York: Columbia University Press.
16. Littlefield, R. S., Sellnow, T. L. (2015). Risk and crisis communication: navigating the tensions between organizations and the public. Lanham: Lexington Books.
17. Ravarotto, L. (2016). Comunicare il rischio alimentare: dalla ricerca alle buone pratiche. Roma: Carocci editore.
18. Tang, C., Rundblad, G. (2017). When Safe Means 'Dangerous': A Corpus Investigation of Risk Communication in the Media. Applied Linguistics. 38 (5): 666-687.
19. Schwarz, A., Seeger, M. W., Auer, C. (2016). The handbook of international crisis communication research. Soutrhern Gate, Chichester, West Sussex, UK; Malden, MA: Wiley Blackwell.
20. Kryvoshein, V. V. (2016). Venchurne proektuvannia yak haluz sotsialno-politychnoho ryzyk-menedzhmentu. Visnyk Natsionalnoho universytetu «lurydychna akademiia Ukrainy imeni Yaroslava Mudroho». Seriia: Filosofiia, filosofiia prava, politolohiia, sotsiolohiia, 3, 59-69 [in Ukrainian].
21. Kryvoshein, V. V. (2017). Mentalni ryzyky v strukturi prostoru vlady. Visnyk Natsionalnoho universytetu «lurydychna akademiia Ukrainy imeni Yaroslava Mudroho». Seriia: Filosofiia, filosofiia prava, politolohiia, sotsiolohiia, 2, 278-282 [in Ukrainian].
22. Kryvoshein, V. V. (2013). Ryzyky modernizatsii v konteksti transformatsii ukrainskoho suspilstva. VisnykNatsionalnoho universytetu «lurydychna akademiia Ukrainy imeni Yaroslava Mudroho». Seriia: Filosofiia, filosofiia prava, politolohiia, sotsiolohiia, 3, 186-189 [in Ukrainian].
23. Fiorino, D. J. (1989). Technical and Democratic Values in Risk Analysis. Risk Analysis. 9 (3): 293-299.
24. Ivanov, A. V. (2015). Doverie i risk-kommunikatsiya v publichnom prostranstve: normativnoe izmerenie. Nauka i sovremennost - 2015: sb. materialov XXXVII Mezhdunar. nauchno-prakticheskoy konf.: v 2 ch. / pod obsch. red. S. S. Chernova. Ch. 2. Novosibirsk: Izd-vo TsRNS, 65-70 [in Russian].
25. Fischhoff, B. (1995). Risk Perception and Communication Unplugged: Twenty Years of Process. Risk Analysis. 15 (2): 137-145.
26. Vishnyakov, Ya.D., Radaev, H. H. (2008). Obschaya teoriya riska: ucheb. posobie. 2-e izd., ispr. Moskva: Izd. tsentr «Akademiya» [in Russian].
27. Sotsialnoe: istoki, strukturnyie profili, sovremennyie vyizovyi / pod obsch. red. P. K. Grechko, E. M. Kurmelevoy (2009). Moskva: ROSSPEN [in Russian].
28. Ustyantsev, V. B. (2016). Kontsept riska v problemnom pole sotsialnyih nauk. Izv. Sarat. un-ta. Nov. ser. Ser. Filosofiya. Psihologiya. Pedagogika, 16 (2), 165-170 [in Russian].
29. Bek, U. Obschestvo riska. Na puti k drugomu modernu / Per. s nem. V. Sedelnika i N. Fedorovoy. Moskva: Progress-Traditsiya [in Russian].
30. Sotsialnaya filosofiya: uchebnik / Pod obschey redaktsiey Andruschenko V. P., Gorla-cha N. I. (2002). Kiev - Harkov: Izdatelskiy tsentr «Edinorog» [in Russian].
31. Stavchenko, S. (2017). Kryzova komunikatsiia i ryzyk-komunikatsiia u politychnomu protsesi: spilne ta osoblyve. European Political and Law Discourse. 4 (4): 129-135 [in Ukrainian].
32. Reynolds, B., Seeger, M. W. (2005). Crisis and emergency risk communication as an integrative model. Journal of Health Communication. 10 (1): 43-55.
33. Covello, V., Sandman, P. M. (2001). Risk communication: Evolution and revolution in Solutions to an environment in Peril / Anthony Wolbarst (ed.). Baltimore: John Hopkins University Press, 164-178.
34. Coombs, W. T. (2015). Ongoing crisis communication: planning, managing, and responding. Fourth edition. Thousand Oaks, California: SAGE.
35. Seeger, M. W., Sellnow, T. L., Ulmer, R. R. (1998). Communication, organization and crisis in Communication Yearbook / M. E. Roloff (ed.). Thousand Oaks, California: Sage, 21: 231-275.
36. Fedoriv, T. (2012). Reputatsiini ryzyky ta komunikatsiinyi menedzhment v orhanakh derzhavnoi vlady. Visnyk Natsionalnoi akademii derzhavnoho upravlinnia pry Prezy-dentovi Ukrainy, 4, 137-147 [in Ukrainian].
РИСК-КОММУНИКАЦИЯ В ПРОБЛЕМНОМ ПОЛЕ СОЦИАЛЬНЫХ НАУК
Кривошеий В. В.
На основе раскрытия содержания нормативного, инструментального (технократического) и реалистического (социолого-культурологического) подходов определено, что риск-коммуникация отражает определенный набор связей, отношений и действий, возникающих в обществе при восприятии риска, оценки его людьми и необходимости действовать с целью минимизации риска или уменьшения до приемлемого уровня негативных последствий его влияния. Проведена демаркация риск-коммуникации с информированием о рисках, коммуникативными рисками, кризисной коммуникацией. Показано, что риск-коммуникация направлена на то, чтобы убедить общественность воздержаться от рискованного поведения или выбрать менее рискованный вариант действий.
Ключевые слова: риск-коммуникация, подходы к риск-коммуникации, информирование о рисках, коммуникативные риски, рискогенные факторы, кризисная коммуникация.
RISK COMMUNICATION IN THE PROBLEM FIELD OF SOCIAL SCIENCES
Kryvoshein V. V.
The content of the main approaches to risk communication is disclosed. In particular, according to the normative approach of risk communication is based on some of the significant ethical criteria and values, focused on ensuring the fundamental rights of civil society, build confidence and consensus. Instrumental (technocratic) approach focuses on the definition of risk communication as a kind of technology that can apply individual, group or organization to obtain advantages in achieving certain goals. Realistic (sociological and culturological) approach considers risk communication as a means of improving the quality of knowledge that is available when making decisions under uncertainty. It is emphasized that realistic imperative may be associated with pragmatic reasons, but it is aimed to achieve this result, which is consistent with common interests and values. Based on the disclosure of the content of these approaches, it is determined that risk communication reflects a certain set of contacts, relationships and actions that arise in society when perceiving risk, assessing it by people, and the need to act to minimize the risk or reduce to an acceptable level the negative consequences of its impact.
Determined that risk communication is aimed at addressing the following main objectives: to make the message as accessible to all addressees could understand their meaning; provide an environment for discussion of risk issues involving all stakeholders in the democratic process aimed at resolving conflicts; create conditions in order to convince the message recipients to change their attitude to a particular type of risk. Successful risk
communication depends on how the threat was identified for the implementation of communication activities. For this it is necessary to take the following steps: identification of possible collision situations; definition of situations that may trigger conflicts; determining the critical level ofperception; determining the ability of information that serves an incentive for certain actions; determining the level of the motivational power of information provided; determining the level of conflict information provided; determining the level of psychological barriers ofperception; determination of the ability to hear and understand information; determining the level ofpreparedness of criticism and black / gray PR; determining readiness to use methods of "pattern disruption "; determining the ability of media to modify and provoke opposing units; determination of a threat of lack of time mode; determining the level of professionalism and training of performers communicative action; determine the feasibility of using adequate methods, techniques, technologies.
Demarcation of risk communication with information on risks, communicative risks, crisis communication was carried out. It is shown that risk communication is a purposeful process of exchanging different types of risk between the parties concerned. However this exchange is not one-sided and interactive process based on the existence and performance feedback, ensuring the mutual exchange of information. Proved that risk communication differs from communicative risks that are generated reality of risks intersection varied (permanent and temporary) factors of risks. In contrast, crisis communication, risk communication is establishing a dialogue between those at risk and those who are able to control or reduce their risk level associated with the determination of risk and is intended to convince the public to refrain from risky behavior. It was determined that the combined risk communication objective («threat») and subjective («outrage») elements.
Keywords: risk communication, approaches to risk communication, information about risks, communicative risks, risk factors, crisis communication.
