CC BY
23
ЦИВШЬНЕ ПРАВО I ЦИВ1ЛЬНИЙ ПРОЦЕС
Надьон Вiкторiя Валентинiвна,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивльного права № 2, Нац'юнальний юридичний ун1верситет 'теш Ярослава Мудрого, УкраУна, м. Харюв e-mail: nadonviktoria@gmail.com ORCID 0000-0001-8240-7717
doi: 10.21564/2414-990x.139.115428
УДК 347.4
Р1ШЕННЯ СУДУ ЯК П1ДСТАВА ВИНИКНЕННЯ,
ЗМ1НИ, ПРИПИНЕННЯ ТА ПОНОВЛЕННЯ СУБЪЕКТИВНОГО ЦИВ1ЛЬНОГО ОБОВ'ЯЗКУ (ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ)
Розглянуто питания виникнення, змти, припинення та поновлення суб'ективних обов'язтв на п1дстав1 ршення суду. Визначено, в яких випадках з винесеним ршенням суду, що набрало законног сили, виникае суб'ективний обов'язок, а в яких - цившьно-правова в1дпов1дальн1сть. Надат певт пропозицп щодо удосконалення даного питання.
Ключовi слова: суб'ективний обов'язок; суб'ективне право; ршення суду; акти цившьного законодавства; юридичний факт; вщповщальшсть.
Наден В. В., кандидат юридических наук, доцент, доцент кафедры гражданского права № 2, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: nadonviktoria@gmail.com ; ORCID 0000-0001-8240-7717
Решение суда как основание возникновения, изменения и прекращения субъективной гражданской обязанности (теоретический и практический аспект)
Рассмотрены вопросы возникновения, изменения, прекращения и возобновления субъективной обязанности по решению суда, которое вступило в законную силу. Дополнительно исследуется вопрос применения категории «обязанность», гражданско-правовой ответственности, их возникновения по решению суда, т.е. в каких случаях следует применять категорию «обязанность», а в каких - гражданско-правовую ответственность.
Ключевые слова: субъективная обязанность; субъективное право; решение суда; акты гражданского законодательства; юридический факт; ответственность.
Постановка проблеми й актуальтсть теми. Одшею з основних шд-став виникнення, змши, припинення та поновлення суб'ективного цивильного обов'язку е юридичний факт. Пщ юридичним фактом у теорп розумiють передбаченi нормами права конкретш обставини, з настанням яких виника-ють, змiнюються та припиняються правовi вiдносини [1, с. 261]. Найчастше суб'ективнi цивiльнi права та обов'язки виникають i3 зобов'язання (договiр-ного, недоговiрного), а також i3 одностороннього правочину. Однак Цившь-ний кодекс УкраТни (далi - ЦК УкраТни) передбачив можливiсть виникнення цивiльних прав та обов'язюв i3 актiв цивильного законодавства (ч. 3 ст. 11 ЦК УкраТни), а також у випадках, установлених актами цивильного законодавства, цившьш права та обов'язки можуть виникати за ршенням суду (ч. 5 ст. 11 ЦК УкраТни). З приводу даного положення в практичнш дiяльностi виникають проблемш питання, а саме можливост породження судовим ршенням зобов'язань.
Аналiз остантх дослiджень i публтацт. У науковш лiтературi озна-чену проблему дослiджували М. I. Балюк (M.I. Baliuk), О. О. Кот (O.O. Kot), Н. С. Кузнецова (N.S. Kuznietsova), Д. Д. Луспеник (D.D. Luspenyk), В. В. Надьон (V.V. Nadon), В. Л. Яроцький (V.L. Yarotskyi) та ш. Водночас деякi питання вимагають подальшого вивчення, що ми й спробуемо зробити у цш статл.
Мета публiкацiТ - проаналiзувати виникнення, змши, припинення та поновлення суб'ективного обов'язку за ршенням суду.
Виклад основного матерiалу. Частиною 2 ст. 509 ЦК УкраТни визначено, що зобов'язання виникають з шдстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Ввд-повщно до ч. 5 ст. 11 ЦК УкраТни у випадках, установлених актами цивильного законодавства, цившьш права та обов'язки можуть виникати за ршенням суду. Отже, з1 змгсту даног норми можна зробити попередтй висновок, що ршення суду е тдставою виникнення зобов'язання лише у тому раз1, коли це безпосе-редньо встановлено актами цившьного законодавства. Так, наприклад, ршення суду може бути шдставою виникнення зобов'язання у випадках, передбачених ст. 649 ЦК УкраТни, зпдно з якою: 1) розбiжностi, що виникли мiж сторонами при укладенш договору на пiдставi правового акта органу державноТ влади, органу влади АвтономноТ Республши Крим, органу мюцевого самоврядування та в шших випадках, встановлених законом, виршуються судом; 2) розбiжностi, що виникли мiж сторонами при укладенш договору не на пiдставi правового акта органу державноТ влади, органу влади АвтономноТ Республши Крим, органу мюцевого самоврядування, можуть бути виршеш судом у випадках, встановлених за домовлешстю сторш або законом.
Розберемося з виникненням даноТ конструкцГТ.
1. За загальним правилом, права та обов'язки виникають з юридичного факту. Юридичний факт - головна умова виникнення та динамши (змши, припинення, призупинення) цившьних правовщносин. Без юридичних факив не встановлюються, не змшюються i не припиняються жодш цившьш право-
вщносини. Таким чином, можна стверджувати, що юридичний факт е джерелом виникнення суб'ективних прав та обов'язтв;
2. Одшею з шдстав виникнення юридичного факту е договiр, вщповщно до якого у конкретно визначених суб'екив виникають певш суб'ективнi права та обов'язки, визначеш умовами договору та обов'язковi до ïx виконання. Отже, суб'ективне право - мiра можливо1 (дозволено']") поведшки у правовiдносинаx, забезпечена кореспондуючим обов'язком шшого суб'екта правовiдносин та гарантована державою. Суб'ективний обов'язок - мiра належно!" та необхщно1 поведiнки у правовщносинах, реалiзацiя яко1 забезпечена можливютю державного примусу.
У разi невиконання або неналежного виконання суб'ективного обов'язку, покладеного на боржника, кредитор повинен усiма можливими законними заходами визначити, чому саме зобов'язання не виконуеться або неналежним чином виконуеться. На цш пiдставi кредитор мае право змшити виконання суб'ективного обов'язку, покладеного на боржника. Ця змша може вщбуватися шляхом, наприклад, новацп, прощенням частини боргу, зарахуванням зустрiчниx вимог тощо. Саме домовлетсть (консенсус) може перетворити diï боржника з пасивних на активт, як приведуть до належного виконання зобов'язання. Тому у цьому випадку управомоченш особi не потрiбно буде звертатися до суду за захистом сво'1'х порушених прав.
У цившктичнш доктрин закршлено право управомоченоТ особи само-стiйно обирати варiант свое!" поведiнки у договiрному зобов'язаннi. Наприклад, В. Л. Яроцький (V.L. Yarotskyi) зазначае, що управомочена особа у зобов'язанш дiе iнiцiативно, обираючи можливi варiанти свое!" правомiрноï поведiнки, тобто самостшно визначае форму реалiзацГí комплексу наданих 1и правових можли-востей [2, с. 117]. При цьому Л. А. Литовченко (L.A. Lytovchenko) взагалi про-понуе розглядати свободу вибору поведшки уповноваженою особою (розсуд) як елемент змюту суб'ективного права [3, с. 50]. За словами Н. С. КузнецовоТ (N.S. Kuznietsova), уповноважена особа е носiем свободи як стосовно сво1х влас-них дш, так i щодо свободи вщ стороннього втручання [4, с. 255]. Ус зазначенi тези змодельоваш навколо управомоченоТ особи, ïï прав. Виникае питання: «А чому зобов'язанш особi законодавець не надав тако1 можливост вибору свое!" поведiнки для належного виконання обов'язку?»
На наш погляд, це прогалина, яка сьогодш не врегульована нормами цившьного законодавства. Якщо розглядати характерний для цившьного права метод диспозитивноси, то вш притаманний не тшьки управомоченш, а й зобов'язанш особ^ тому що цившьним законодавством передбачений принцип рiвностi, свободи прав та обов'язюв сторш договiрного зобов'язання. Однак, незважаючи на прогалини у теорп, на практищ можна побачити випадки вiльного вибору свое!" поведiнки не тiльки управомоченою, але й зобов'язаною особою. Наприклад, у раз^ коли зобов'язана особа не може виконати належним чином покладеш на не'1 обов'язки вiдповiдно до умов договору, то за домовлеш-стю з управомоченою зобов'язана особа може на власний розсуд запропонувати
замшити покладений на не!" обов'язок шшим (наприклад, виконання грошового зобов'язання замшити на надання яко!"сь послуги, виконанням роботи тощо). Таким чином, зобов'язана особа у договiрному зобов'язаннi мае докласти всiх зусиль зi свого боку для того, щоб зобов'язання було виконано належним чином i на цш пiдставi припинено. Тому, щоб це вщбувалося, зобов'язанiй особi необхiдно надати можливiсть вибору варiанта поведiнки. Справедливо зазначае Я. М. Шевченко (Ia.M. Shevchenko), що диспозитившсть цивiльного права мае бути розвинена, зокрема, через «надання особам - учасникам цившьно-право-вих ввдносин - широко!" можливостi здiйснювати належнi 1м права за власним розсудом» для того, щоб реал1зувати свш ттерес, досягти nоставленоï мети (курсив мш. - В. Н.) [5, с. 216].
3. Коли домовлешсть мiж кредитором та боржником не була належним чином досягнута, кредитор мае право звернутися до суду за захистом свого порушеного права (ч. 1 ст. 16 ЦК).
4. Суд, беручи до уваги всi обставини справи, виносить ршення по суи, за яким на вщповщача (боржника за договором) може бути покладено:
а) виконання основного обов'язку (визначеного у договор^;
б) виконання основного та додаткового обов'язку.
Основний обов'язок визначаеться умовами договору, наприклад, якщо це грошове зобов'язання, то основним обов'язком е повернення позичено!" грошово!" суми; додатковий обов'язок виникае у разi порушення основного зобов'язання. Так, наприклад, вщповщно до ч. 1 ст. 624 ЦК якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, вона шдлягае стягненню у повному розмiрi, незалежно вщ вщшкодування шкоди; зпдно з ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого шдексу шфляцп за весь час простро-чення, а також 3 % рiчних вщ прострочено!" суми, якщо шший розмiр вiдсоткiв не встановлений договором або законом. Додатковий обов'язок у цившьному правi виконуе компенсацiйну функцш по вiдношенню до потерпiлоï сторони [6, с. 179].
Отже, суд може зобов'язати вщповвдача (боржника) судовим ршенням до виконання у примусовому порядку основного та додаткового обов'язку.
1з викладеного випливае, що суб'ективний обов'язок виникае у зобов'я-занш (договiрному або недоговiрному). У разi невиконання або неналежного виконання суб'ективного обов'язку боржником кредитор мае право звернутися до суду за захистом свого порушеного права. У цьому випадку суб'ективний обов'язок, що виник у договiрному зобов'язанш, перетворюеться на цившь-но-правову вiдповiдальнiсть, а з винесеним ршенням суду виникае нова катего-рiя суб'ективного обов'язку, тобто категорiя обов'язку поеднуеться з категорiею цившьно-правово!" вiдповiдальностi. Отже, з винесеним судовим ршенням виникае новий суб'ективний обов'язок, який повинен бути виконаний у добровшьному або примусовому порядку.
На цьому момент слвд зупинитися окремо. Так, з винесеним ршенням суду, що набрало законно!' сили, покладаеться обов'язок його виконання на
ввдповщача (боржника). У цьому разi боржнику пропонуеться у добровольному порядку виконати ршення суду (обов'язки). У випадках, коли борж-ник ввдмовляеться ввд виконання ршення суду, позивачевi (управомоченiй особ^ надаеться право звернутися до виконавчо'Т служби i в примусовому порядку зобов'язати вщповщача (боржника) до виконання основного та додат-кового обов'язку (визначеного у ршенш суду + 10 % ввд суми боргу сплатити додатково виконавчш службi). Якщо управомочена звертаеться до виконавчо'Т служби, на вщповщача (боржника) покладаеться вже не суб'ективний обов'язок, а цившьно-правова ввдповщальшсть.
Отже, у випадках добровольного виконання зобов'язаною особою основного та додаткового обов'язку до ще'Т особи застосовуеться категорiя обов'язку, а зi зверненням за захистом порушених прав управомоченою особою до державних органiв з приводу бездiяльностi зобов'язано'Т особи (правопорушника) виникае цивiльно-правова вщповвдальшсть.
На думку М. I. Балюка (M.I. Baliuk), Д. Д. Луспеника (D.D. Luspenyk), рiшення про встановлення факту, що мае юридичне значення, крiм таких ознак, як загальнообов'язковють, виключнiсть, преюдицiальнiсть, повинно бути реально виконуваним, тобто мати ознаку реалiзованостi. Ршення суду е актом правосуддя, яким повшстю вирiшуеться справа по суп, i його резолютивна частина повинна мютити в собi вичерпш висновки, якi випливають з установлених у мотивувальнш частинi фактичних обставин [7, с. 443].
Таким чином, головна мета судового ршення - зобов'язати неналежного боржника у примусовому порядку виконати покладеш на нього обов'язки на користь кредитора. Це обов'язки, що прямо прописан у певному процесуаль-ному документ та е обов'язковими для виконання. Судове ршення породжуе зобов'язання у випадках, коли на в1дпов1дача (боржника) покладаеться суб'ективний обов'язок, виконання якого е обов'язковим, та здшснення суб'ективного права позивачем (кредитором) прийняти виконання у розм1р1 та за умов, визначених судовим ршенням.
Ршенням суду також може змшюватися договiр, а отже, можуть бути встановлеш новi права та обов'язки у зобов'язанш. Шдстави для тако'Т змши встановлено, наприклад, ч. 2 ст. 651 ЦК УкраТни, ввдповвдно до яко'Т договiр може бути змшено або розiрвано за ршенням суду на вимогу одше'Т зi сторш у разi ютотного порушення договору другою стороною та в шших випадках, встановлених договором або законом; можливють змши договору встановлено i ст. 652 ЦК УкраТни («Змша або розiрвання договору у зв'язку з ютотною змЬ ною обставин») тощо.
Отже, ршення суду е шдставою виникнення, змши зобов'язання тшьки в сукупност з шшими юридичними фактами. Наприклад, сторони досягли домовленост про виршення судом розбiжностей мiж сторонами при укладеннi договору (ст. 649 ЦК УкраТни), у разi ютотного порушення договору однiею iз сторiн (ст. 651 ЦК УкраТни), у разi iстотноï змiни обставин (ст. 652 ЦК УкраТни) тощо. Водночас у своему позовi до суду сторона повинна визначити, як умови
договору вона просить суд змшити або ж яю hobî умови договору вона просить суд встановити, а суд у своему ршенш повинен чггко визначити, як конкретно умови договору е змшеними, як новi умови е встановленими i у якш редакцп вони мають бути викладеш. Лише за таких обставин ршення суду може змшю-вати договiр, вiдповiдно встановлюючи новi права та обов'язки у вже юнуючому зобов'язанш.
Суб'ективш цивiльнi права та обов'язки можуть виникати з шших юридич-них фактiв (ч. 4 ст. 11 ЦК Украши). За тако1 умови рiшення суду стае одним з найважливших фактiв, що породжують правовi наслiдки. Наприклад, фiзична особа може бути оголошена померлою (ст. 46 ЦК Украши) за наявност таких юридичних фактiв: 1) якщо в мiсцi ÏT постшного проживання немае вiдомостей про мюце 1Ï перебування; 2) строк, протягом якого особа вщсутня, становить не менше трьох рокiв; 3) е ввдповщне рiшення суду, що набрало законно!" сили. Пiсля вступу в законну силу ршення суду виникають вiдповiднi юридичнi наслiдки - вщкриваеться спадщина, визначаеться коло спадкоемцiв, кредиторiв тощо.
При поданнi позову про встановлення батьшвства цей факт може бути встановлений тшьки за ршенням суду, з встановленням якого на батька чи маир покладаються обов'язки, визначеш СК Украши. Аналопчно виршу-еться питання з усиновленням. Ввдповвдно до ч. 1 ст. 207 СК усиновленням е прийняття усиновлювачем у свою ^м'ю особи на правах дочки чи сина, яке здшснене на пiдставi рiшення суду. У теорп сiмейного права усиновлення розглядаеться як: а) шститут сiмейного права; б) юридичний акт, що вчиня-еться судом i викликае виникнення правоввдносин мiж усиновлювачем та усиновленим i одночасно припиняе правовий зв'язок мiж д^ьми, рiдними батьками та ïx родичами; в) правовщношення, що виникае мiж усиновлювачем та усиновленою дитиною, яке виникае на пiдставi ршення суду, що набрало чинност [8, с. 313]; г) певну процедуру - сукупшсть дш майбутнix усиновлювачiв та органу, уповноваженому вчиняти вщповщний акт, що породжуе виникнення прав та обов'язшв мiж усиновлювачем та усиновленою дитиною. Таким чином, з ршенням суду про усиновлення виникають суб'ективш права та обов'язки, покладеш на усиновлювачiв та обов'язковi до виконання.
Додатково виникае питання: «Чи можливо одночасно з розглядом справи про усиновлення виршити питання про захист майнових прав дитини, наприклад, про право власност дитини на майно»?
У постановi Пленуму Верховного Суду Украши вщ 30.03.2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розглядi справ про усиновлення i про позбавлення батьювських прав» зазначене питання не роз'яснено. Проте одночасно iз заявою про усиновлення не можуть розглядатися вимоги заявника про захист майнових прав дитини на майно (рухоме чи нерухоме), яке вона отримала у власшсть за договором дарування, у порядку спадкування чи приватизацп житла. Це пов'язано як iз специфшою провадження у справ^
так i факту набуття заявником прав законного представника дитини лише шсля набрання ршенням суду про усиновлення законно! сили. Таю ршення до негайного виконання не допускаються [7, с. 443].
У деяких випадках реестращя факту народження дитини вщбуваеться в судовому порядку. Про це сввдчить судова практика Украши, наприклад, потреба у судовому порядку встановлення факту народження може виникати, якщо дитину було народжено поза медичним закладом [9]. 3i встановленням даного факту вщбуваеться: юридичний факт народження особи, що тягне за собою юридичш наслщки для батьюв, тобто покладаеться спектр суб'ективних обов'язшв стосовно ix малолггшх або неповнолггшх дггей.
Ршенням суду може бути породжено алiментнi зобов'язання, тобто обов'язок батька, матер^ якi проживають окремо вщ дитини (малолiтньоï, неповнолгг-ньо1), на ïï утримання у грошовiй, натуральнш або змiшанiй формi (ч. 2 ст. 181 СК Украши). Ввдповвдно до ст. 198 СК батьки зобов'язаш утримувати сво1х повнолiтнix дочку, сина тшьки за наявностi передбачених у закош умов. Обов'язок батьюв щодо утримання повнолiтнix дочки, сина виникае на пiдставi складу юридичних фак™: а) походження дочки, сина вщ батькiв (кровне спорщнення) або наявнiсть мiж ними шших юридично значущих зв'язкiв (усиновлення, факт бюлопчного походження); б) непрацездатнiсть дочки, сина; в) потреба дочки, сина в матерiальнiй допомозц г) здатшсть батькiв надавати матерiальну допомогу. Шсля досягнення дитиною 18-ти рошв за наявност передбачених у законi умов для виникнення права на утримання необхщно звернутися до суду для примусового стягнення алiментiв, якщо мапр, батько не виконують сво1 обов'язки добровольно.
Згiдно з ч. 1 ст. 202 СК Украши повнол^ш дочка, син зобов'язаш утримувати батьюв, яю е непрацездатними i потребують матерiальноï допомоги. Алiменти на утримання батьшв можуть бути стягненi у судовому порядку. З вимогою про стягнення алiментiв до суду може звернутися маир, батько або 1хш законш представники. Дочка, син крiм сплати алiментiв зобов'язанi брати участь у додаткових витратах на батьшв, викликаних тяжкою хворобою, швалвдшстю або немiчнiстю (ст. 203 СК Украши). Отже, ввдповвдно до СК Украши повнол^ш дочка, син можуть бути притягнуи до участi в додаткових витратах незалежно вщ того, стягуються з них алiменти за ршенням суду чи нi. Тобто обов'язок брати участь у додаткових витратах може виникати окремо вщ обов'язку з утримання батьшв. Вимога про стягнення додаткових витрат може бути подана до суду й у тому раз^ якщо основна вимога про стягнення алiментiв не пред'являлася через ввдсутшсть спору про звичайш (щоденш) витрати на утримання батьшв [10, с. 639]. При одночасному розглядi вимог про стягнення алiментiв i додаткових витрат суд у ршенш окремо визначае розмiр кош^в, стягуваних як алiменти i додатковi витрати (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду Украши № 3 «Про застосування судами окремих норм ^мейного кодексу Украши при розглядi справ щодо батьшвства, материнства та стягнення алiментiв» ввд 15.05.2006 р.).
За ршенням суду не тшьки можуть виникати та змшюватися суб'ективш цившьш права та обов'язки учасниюв цившьного процесу (учасникiв зобов'язання), але й ршення суду може бути шдставою припинення суб'ективних цившь-них прав та обов'язюв. Так, наприклад, ршення суду про позбавлення батька (матер^ батьювських прав, що набрало законно!' сили, припиняе суб'ективш права та обов'язки (визначеш СК Украши та обов'язковi для виконання батьками) того з батьюв, хто позбавлений батьювського права. З винесенням такого ршення суд припиняе права та обов'язки одше!' особи (батька i (або) матер^ i автоматично у цьому ж ршенш перекладае щ права та обов'язки на ошкуна (шклу-вальника). Отже, одним ршенням суду можуть припинятися права та обов'язки у однiеï особи та виникати в тшог в1дпов1дно до акт1в цивгльного законодавства.
1з викладеного можна зробити загальний висновок: по-перше, ршення суду породжуе зобов'язання у разi покладення на вщповщача (боржника) суб'ективних, обов'язкових для виконання, обов'язшв та здшснення суб'ективного права позивачем (кредитором), з належним виконанням яких зобов'язання припиняеться. По-друге, вщповщно до акпв цившьного законодавства ршення суду може бути шдставою виникнення, змши та припинення цившьних прав та обов'язюв.
Список л^ератури:
1. Луць А. А. Загальна теор1я держави i права: тдручник. Ктв: Апка, 2008. 412 с.
2. Яроцький В. Л. Самооргатзацшт засади функцюнування сфери цившьно-правового регулювання як р1зновиду сощальних управлшських систем. Вкник Академй правових наук Укрални. 2007. № 4(51). С. 115-123.
3. Литовченко Л. А. Науков1 тдходи щодо виокремлення категорп розсуду в цившьному прав1 Украши. Влада. Людина. Закон. 2013. № 2. С. 47-51.
4. Кузнецова Н. С. Развитие гражданского общества и современное частное право Украины. Вибранг пращ. Ктв: Юрид. практика, 2014. 544 с.
5. Шевченко Я. М. Ефектившсть законодавства у сфер1 цившьно-правових ввдносин. Вибранг працг (1964-2012 рр.) / вступ. слово акад. Н. С. Кузнецово'1; ввдп ред. Р. О. Стефанчук. Ктв: Асощащя цивтспв Украши; Одеса: Центр дослвдження права 1м. Сав1нь1; Кам'янець-Под1льськпй: Рута, 2012. С. 202-219.
6. Надьон В. В. ЦивЫстичний аспект категорш «борг», «обов'язок», «вщповвдальшсть», «санкцй». Вкник господарського судочинства. 2016. № 4. С. 175-183.
7. Балюк М. I., Луспеник Д. Д. Практика застосування цившьного процесуального кодексу Украши (цившьний процес у питаниях та ввдповвдях). Коментарп, рекомендацй, пропозицп. Сергя «Судова практика». Харюв: Харюв юридичний, 2008. 708 с.
8. Антокольская М. В. Семейное право: учебник. 2-е изд., перераб. и доп. Москва: Юристъ, 2002. 336 с.
9. Ршення Голоспвського районного суду м. Киева ввд 20 квиня 2011 року у справ1 № 2-о-101/11. URL: http: // www.reyestr.court.gov.ua/Review/15327128.
10. С1мейний кодекс Украши: Науково-практичний коментар / за ред. I. В. Жилшково1. Харюв: Ксилон, 2008. 855 с.
Referenses:
1. Luts, A.A. (2008). Zahalna teoriya derzhavy i prava. Kyiv: Atika [in Ukrainian]
2. Yarotskyi, V.L. (2007). Samoorhanizatsiyni zasady funktsionuvannya sfery tsyvilno-pravovoho rehulyuvannya yak riznovydu sotsialnykh upravlinskykh system. Visnyk Akademiyi pravovykh nauk Ukrayiny, 4(51), 115-123 [in Ukrainian].
3. Lytovchenko, L.A. (2013). Naukovi pidkhody shchodo vyokremlennya katehoriyi rozsudu v tsyvilnomu pravi Ukrayiny. Vlada. Lyudyna. Zakon, 2, 47-51 [in Ukrainian].
4. Kuznetsova, N.S. (2014). Razvytye hrazhdanskoho obshchestva y sovremennoe chastnoe pravo Ukrayny Vybrani pratsi. Kyiv: Yuryd. praktyka [in Russian].
5. Shevchenko, Ya.M. (2012). Efektyvnist zakonodavstva u sferi tsyvilno-pravovykh vidnosyn. Vybrani pratsi (1964-2012 rr.). R.O. Stefanchuk (Ed.). Kyiv: Asotsiatsiya tsyvilistiv Ukrayiny; Odesa: Tsentr doslidzhennya prava im. Savini; Kam'ianets-Podilskyi: Ruta, 202-219 [in Ukrainian] .
6. Nadon, V.V. (2016.). Tsyvilistychnyy aspekt katehoriy «borh», «obov'iazok», «vidpovidalnist», «sanktsiyi». Visnyk hospodarskoho sudochynstva, 4, 175-183 [in Ukrainian].
7. Balyuk, M.I., Luspenyk, D.D. (2008). Praktyka zastosuvannya tsyvilnoho protsesualnoho kodeksu Ukrayiny (tsyvilnyi protses u pytannyakh ta vidpovidyakh). Komentariyi, rekomendatsiyi, propozytsiyi. Seriya «Sudova praktyka». Kharkiv: Kharkiv yurydychnyy [in Ukrainian].
8. Antokolskaia, M.V. (2002.). Semeynoe pravo. Moscow: Yuryst [in Russian].
9. Rishennya Holosiivskoho rayonnoho sudu m. Kyyeva vid 20 kvitnya 2011 roku u spravi № 2-o-101/11. URL: http: // www.reyestr.court.gov.ua/Review/15327128 [in Ukrainian].
10. Simeynyy kodeks Ukrayiny: Naukovo-praktychnyy komentar. (2008). I.V. Zhylinkova (Ed.). Kharkiv: Ksylon [in Ukrainian].
Nadion V. V., PhD in Law, Associate Professor of Civil Law Department № 2, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail: nadonviktoria@gmail.com ; ORCID 0000-0001-8240-7717
Decision of the court as a result of the occurence, change, termination and adjustment of subjective civil liability (theoretical and practical aspects)
One of the main reasons for the occurence, change, termination and adjustment of subjective civil responsibility is a legal fact. Under the legal fact in theory, the specific circumstances envisaged by the rules of law are understood, with the occurrence, change and termination of legal relations. Often, subjective civil rights and responsibilities arise from obligations (contractual, non-contractual), as well as from a unilateral transaction. However, the Civil Code of Ukraine (hereinafter the Civil Code of Ukraine) provided for the possibility of civil rights and responsibilities arising from acts of civil law (Part 3 of Article 11 of the Civil Code of Ukraine), as well as in cases established by acts of civil law, civil rights and responsibilities may arise from a court decision (Part 5 of Article 11 of the Civil Code of Ukraine). Concerning this provision in practical activity there are problematic issues, namely the possibility of generating court decisions of obligations
Thus, the purpose of the article is to analyze the occurance, change, termination and adjustment of subjective responsibility by a court decision.
Subjective responsibility arises in a commitment (contractual or non-contractual). In case of nonfulfillment or improper performance of a subjective responsibility by the debtor, the creditor has the right to apply to the court for the protection of his violated right. In this case, the subjective responsibility that arose in a contractual obligation turns into civil liability, and with the decision of the court a new category of subjective responsibility arises, ie the category of responsibility is combined with the category of civil-legal liability). Consequently, a court decision gives rise to a new subjective responsibility, which must be performed voluntarily or by force.
Consequently, in the cases of voluntary fulfillment by the obligated person of the main and additional responsibility, the category of responsibility is applied to this person, and with the request for protection of the violated rights by the authorized person to the state authorities, there is an omission of the obligated person (offender) civil liability.
Thus, the main objective of a court decision is to oblige an inadequate debtor to enforce obligations imposed on him in favor of the creditor. In other words, these are responsibilities that are directly prescribed in a specific procedural document and are mandatory for execution. A judicial decision gives rise to an obligation in cases where the defendant (debtor) is entrusted with a subjective obligation, the enforcement of which is mandatory, and the exercise of the subjective right by the plaintiff (creditor) to accept the performance in the amount and under the conditions determined by the court solution.
Keywords: subjective obligation; subjective right; court decision; acts of civil law; legal fact; responsibility.
Надшшла до редколегй 15.11.2017 р. ISSN 2414-990X. Problems of legality. 2017. Issue 139 51
