CC BY
56
Посилання на статтю
Михальченко Г.Г. Регіональні особливості розвитку населення / Г.Г. Михальченко / / Управління проектами та розвиток виробництва: Зб.наук.пр. - Луганськ: вид-во СНУ ім. В.Даля, 2012. - № 2 (42). - С. 41-54._
УДК 351.83
Г.Г. Михальченко
РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ НАСЕЛЕННЯ
Досліджені регіональні особливості розвитку населення України. Визначені пріоритетні напрями розвитку населення в умовах значної диференціації регіонального розвитку. Рис. 1, табл. 2, дж. 16.
Ключові слова: сталий розвиток, людський розвиток, індекс регіонального людського розвитку, якість життя.
Г.Г. Михальченко
РЕГИОНАЛЬНЫЕ ОСОБЕННОСТИ РАЗВИТИЯ НАСЕЛЕНИЯ
Исследованы региональные особенности развития населения Украины. Определены приоритетные направления развития населения в условиях значительной дифференциации регионального развития. Рис. 1, табл. 2, дж. 16.
Ключевые слова: устойчивое развитие, развитие общества, индекс регионального человеческого развития, качество жизни.
G.G. Mihalchenko
REGIONAL CHARACTERISTICS OF THE POPULATION
Researched regional characteristics of the population of Ukraine. Priority areas of significant population differentiation in regional development. Figure. 1, Tab. 2, j. 16.
Keywords: sustainable development, human development, regional index of human development, quality of life.
Постановка проблеми. В умовах кризи та у післякризовий період особливо актуальною постала проблема неспроможності значної кількості громад і регіонів самостійно фінансувати власний розвиток. Якщо в попередні роки недостатність фінансових ресурсів у регіонах компенсувалася за рахунок трансфертів з державного бюджету, то криза в повному обсязі виявила хибність і дестимулюючий вплив такого підходу. Проблеми розвитку населення і зокрема індивідуума стають все більш очевидні як на державному, так і на регіональному рівні. В сучасних умовах вони характеризуються нерівністю можливостей: розвиток населення стримується через його рівень добробуту, вік, освіту, місце проживання, гендерну або групову приналежність.
Разом з тим, кожному регіону країни притаманна сукупність власних складових природничого, географічного, демографічного, економічного потенціалу. Отже максимально ефективно використовувати потенціал кожного регіону за допомогою однієї загальної стратегії неможливо і недоречно. У своєму розвитку кожен регіон повинен спиратися саме на власні пріоритетні види економічної діяльності та намагатися мінімізувати власні регіональні ризики в розвитку населення.
"Управління проектами та розвиток виробництва", 2012, № 2(42)
1
Аналіз останніх досліджень та публікацій. У наукових дослідженнях проблеми регіонального розвитку взаємопов'язано з рівнем життя населення знайшли відображення у працях таких вітчизняних вчених, як І. Гнибіденко, Б.Данилишина, В. Дорофієнко, М.Долішнього, І. Курило, Е. Лібанової, В. Стешенко, Л. Черенько, В. Черевко, В. Юрчишина та інших.
Проте значні диспропорції у розвитку регіонів України свідчать про недостатність досліджень щодо соціально-економічного розвитку населення та його кореляції з рівнем життя населення на регіональному рівні.
Метою статті є дослідження регіональних особливостей розвитку населення України та визначення пріоритетних напрямів розвитку населення в умовах значної розбіжності регіонального розвитку.
Виклад основного матеріалу. Особливості розвитку населення давно знаходяться в колі досліджень науковців. Міжнародна методологія розрахунку Індексу людського розвитку, запропонована фахівцями ПРООН в 1990 році, передбачає використання даних про здоров'я населення, рівень освіти і економічний добробут населення [2]. Для України такі розрахунки були включені у Звіт ПРООН з 1993 року. Щодо вітчизняного досвіду, то відповідно до ідеї побудови індексу людського розвитку, запропонованої фахівцями ООН, Держкомстат спільно з Радою з вивчення продуктивних сил НАН України розробили методику, яка адаптована до національної статистичної бази. Дана методика затверджена Спільною Постановою Колегії Держкомстату України та Президії НАН України (від 05.04.2001 та 14.03.2001 №№182/76), згідно з якою в практику роботи органів державної статистики запроваджено щорічні розрахунки інтегральних показників. На її основі Держкомстат публікує інформаційні збірники про людський розвиток регіонів України [4]. Використання результатів методики дозволяє здійснювати порівняння соціально-економічного розвитку окремих регіонів країни та забезпечує наукову систему розрахунків індексів людського розвитку регіонів України, визначення місця кожного регіону за допомогою універсальної шкали, яка дозволяє виконувати методологічно коректні зіставлення як за інтегральним індексом, так і за кожним з аспектів людського розвитку. До основних принципів побудови даної методики відносять наступне:
Відповідність принципам системного підходу полягає в тому, що людський розвиток кожного регіону трактується як інтегральний результат взаємодії його основних складових.
Забезпечення єдності методології побудови основних показників та їх порівнянності за територіальними системами різного рівня.
Комплексний підхід до оцінки людського розвитку.
Забезпечення адекватності показників реальному стану об'єкту, що вивчається.
Доступність показників у регіональному розрізі.
Одозначність трактування первинних показників як стимуляторів або дестимуляторів людського розвитку.
Прозорість побудованої системи, зручність для практичного використання , орієнтація на мінімальний набір первинних показників.
Характеристика кожного з аспектів людського розвитку регіонів України забезпечується використанням узагальнюючого та складових індикаторів. У свою чергу, складові індикатори складаються з 2-х груп: показники, що безпосередньо беруть участь у розрахунку узагальнюючого індикатора - основні показники, та показники, що визначають так званий «профіль» людського розвитку, тобто дозволяють виконати більш детальні порівняння - профільні показники [10, с. 2021].
2
"Управління проектами та розвиток виробництва", 2012, № 2(42)
Також достатньо розповсюдженою є методика МВСР, метрика вимірювання сталого розвитку (Sustainable Development Gauging Matrix, SDGM), що ґрунтується на трьох вимірах: економічному, екологічному й соціального - інституціональному. Згідно МВСР сталий розвиток оцінюється за допомогою відповідного індексу, який є вектором, норма якого визначає рівень сталого розвитку, а просторове положення в системі координат вимірів є ступенем гармонізації сталого розвитку. Рівновіддаленість вектору сталого розвитку від кожної з координат відповідає найбільшій гармонійності сталого розвитку (= 1). Одним з важливих застосувань МВСР є використання фактичних даних про індикатори і параметри сталого розвитку для конкретного регіону з метою прийняття цілеспрямованих рішень на різних рівнях керування [14].
На думку О. Г. Топчієва, головними показниками регіональних диспропорцій та рівня життя населення у різних регіонах є розмір валового внутрішнього продукту на душу населення і рівень безробіття населення [16].
Л. Масловська пропонує розглядати показники оцінки міжрегіональних відмінностей у рівнях розвитку в розрізі трьох блоків: екологічного, соціального, економічного [7].
Отже, більшість дослідників підтверджують, що кількісні та якісні показники розвитку та відтворення населення залежать від факторів зовнішнього середовища, насамперед умов життя.
Ефективність регіональних відтворювальних процесів залежить від фінансово-економічної, демографічної, інвестиційної, соціальної, освітньо-культурної, природоохоронної, регіональних політик. Збалансованість цих політик - необхідна умова комплексного пропорційного розвитку населення регіону. Разом з тим, існує помітний розрив показників соціально-економічного розвитку регіонів, який призводить до погіршення якості життя населення країни в цілому. Така нерівномірність простежується у формуванні виробничої, фінансової, транспортної інфраструктури; наявності диспропорцій у функціонуванні ринку послуг та бізнес-середовища на місцевому або регіональному рівні; збільшенні масової міграцію населення з регіонів до столиці та обласних центрів, ближнього та дальнього зарубіжжя.
Такі наслідки диспропорційності соціально- економічного розвитку регіонів у найближчій перспективі вже неможливо подолати традиційними засобами державної регіональної політики, що позитивно зарекомендували себе у період стабільного докризового розвитку. Виявилося, що одні з них (передавання бюджетних коштів із державного бюджету у вигляді трансфертів) потребують перегляду та зміни цільового спрямування, інші були малоефективними (нормативно-правове регулювання регіонального розвитку), треті потребують більш активного залучення до практики регіонального розвитку. З огляду на необхідність вирівнювання диспропорцій у межах всієї країни це лише підкреслює важливість ужиття додаткових заходів щодо перерозподільних процесів на регіональному рівні [9, С. 72].
Розрахунки індексу людського розвитку дозволяють побудувати єдину шкалу, на якій у ранжованому порядку розміщуються всі регіони України. Конкретне значення інтегрального індексу не має економічної інтерпретації - важливим є лише місце, яке належить кожному конкретному регіону на єдиній для України шкалі.
На визначення місця регіону на єдиній шкалі індексів людського розвитку найсуттєвіше впливають рівень освіти, умови проживання та матеріальний добробут населення, менший вплив здійснює розвиток ринку праці в регіоні. Проведений аналіз індексів та рейтингів індексів складових частин людського розвитку, індексу регіонального людського розвитку (табл. 1 та табл. 2 ) свідчить,
"Управління проектами та розвиток виробництва", 2012, № 2(42)
3
що для України характерна значна регіональна асиметрія показників соціального розвитку, що продовжує посилюватися. Це стосується майже всіх складових частин людського розвитку, що призводить до ускладнень у забезпеченні єдиних національних стандартів рівня життя населення, підвищення добробуту населення, у подоланні бідності та формуванні середнього класу в країні, подолання тінізації економіки регіонів.
З 27 регіонів України першу позицію за індексом регіонального людського розвитку займає м. Київ (0,698). В 2010 році він лідирує за п'ятьма позиціями з визначених дев'яти. Це інтегральні індекси демографічного розвитку, матеріального добробуту, умов проживання населення, рівня освіти та фінансування людського розвитку. Разом з тим, слід відзначити, що екологічна ситуація оцінюється передостаннім місцем в даному рейтингу.
Друге місце належить м. Севастополю (0,598), що лідирує за розвитком ринку праці та охороною здоров'я, займає другу позицію за демографічним розвитком, рівнем освіти та умовами проживання населення, високі місця за фінансуванням людського розвитку та матеріальним добробутом, але має найгірший стан соціального середовища, його інтегральний індекс становить лише 0,303, що відповідає 27 позиції.
Третє місце займає Харківська область (0,561), яка має другу позицію у рейтингу за розвитком ринку праці, третю - за рівнем освіти та високі місця за рівнем матеріального добробуту, умовами проживання та охороною здоров'я. Необхідно зазначити, що дана область не спускається нижче 15 місця ( екологічна ситуація) ні за однією позицією.
Четверту та п'яту позицію з незначним відривом займають Київська (0,532) та Хмельницька (0,516) області.
Замикає десятку областей з високим рівнем рейтингу індексу регіонального людського розвитку Тернопільська область (0,486), що обумовлено 1 місцем за екологічною ситуацією та 4 місцем за демографічним розвитком.
Останні місця даної шкали займають Донецька (27 місце), Кіровоградська (26 місце) та Луганська (25 місце) області, які суттєво відстають за індексами людського розвитку від більшості регіонів України. Так, Донецька область з усіх аналізованих показників має високий рейтинг лише за інтегральними індексами матеріального добробуту (2 місце) та розвитку ринку праці (5 місце); Кіровоградська та Луганська області взагалі не мають в рейтингу інтегральних індексів, що входять до першої п'ятірки. З найбільш високий рейтингів це 8 місце за розвитком ринку праці у Кіровоградській області та 8 місце за рівнем матеріального добробуту в Луганській області. Отже області, в яких найбільш розвинута промисловість, виявилися аутсайдерами в рейтингу індексу регіонального людського розвитку.
4
"Управління проектами та розвиток виробництва", 2012, № 2(42)
Індекси та рейтинги індексів складових частин людського розвитку та індекс регіонального людського розвитку у 2010 році [10]
Таблиця 1
<
"О О) ш
"О
о
CD
"О О
"О
0 о\
1
ш
О)
ю о
ю
Регіон Демографічний розвиток Розвиток ринку праці Матеріальний добробут Умови проживання населення Рівень освіти Стан та охорона здоров'я Соціальне середовище Екологічна ситуація Фінансування людського розвитку Індекс регіонального людського розвитку
індекс рєитині індекс ренти НІ індекс рєитині індекс рєитині індекс рєитині індекс рєитині індекс рєитині індекс рєитині індекс рєитині індекс рейтинг
АР Крим 0.404 8 0.683 10 0.362 15 0.422 4 0.455 13 0.548 16 0.410 25 0.655 20 0.565 2 0.494 7
=■ нницька 0.381 10 0.614 17 0.293 24 0.217 23 0.324 24 0.360 26 0.625 9 0.783 11 0.383 19 0.435 24
Волинська 0.351 12 0.587 21 0.344 18 0.224 22 0.358 22 0.556 14 0.707 3 0.816 4 0.375 22 .0475 16
Дніпрспетрсвська 0.170 23 0.713 6 0.466 7 0.407 5 0.542 5 0.608 11 0.413 24 0.502 25 0.523 4 0.480 13
Донецька 0.134 26 0.723 5 0.558 2 0.206 26 0.394 18 0.464 24 0.468 19 0.269 27 0.445 14 0.401 27
Житомирська 0.259 18 0.640 13 0.246 27 0.193 27 0.456 12 0.425 25 0.541 12 0.816 5 0.422 17 0.438 23
Закарпатська 0.155 25 0.749 3 0.352 17 0.290 14 0.381 19 0.685 2 0.705 4 0.771 12 0.352 24 0.488 8
Запорізька 0.286 16 0.620 15 0.442 9 0.343 10 0.526 7 0.532 20 0.415 23 0.532 24 0.496 7 0.463 20
Ьано-Франківська 0.417 5 0.579 22 0.363 13 0.227 21 0.296 27 0.683 3 0.767 1 0.672 18 0.382 20 0.487 9
Київська 0.400 9 0.607 18 0.530 3 0.426 3 0.569 4 0.563 12 0.424 22 0.754 13 0.519 5 0.532 4
Кіровоградська 0.107 27 0.690 8 0.306 22 0.280 16 0.413 17 0.521 21 0.404 26 0.706 16 0.430 16 0.423 26
Луганська 0.202 22 0.620 16 0.464 8 0.210 24 0.313 26 0.633 8 0.426 21 0.624 22 0.398 18 0.428 25
Львівська 0.459 6 0.573 24 0.357 16 0.345 9 0.364 20 0.536 18 0.704 5 0.671 19 0.380 21 0.483 12
Миколаївська 0.212 21 0.687 9 0.408 10 0.304 13 0.413 16 0.556 13 0.515 16 0.749 14 0.446 13 0.472 17
Сдеська 0.293 15 0.729 4 0.399 11 0.365 7 0.533 6 0.330 27 0.461 20 0.652 21 0.347 25 0.455 21
Полтавська 0.342 13 0.577 23 0.474 5 0.318 12 0.495 9 0.609 10 0.492 18 0.803 8 0.498 6 0.510 6
Р вненська 0.266 17 0.599 19 0.336 ГО О 0.228 20 0.415 15 0.553 15 0.662 7 0.813 6 0.339 26 0.465 19
Сумська 0.229 20 0.706 7 0.362 14 0.274 18 0.329 ГО СО 0.153 22 0.504 17 0.705 17 0.446 12 0.444 22
Тернопільська 0.495 4 0.509 26 0.259 26 0.331 11 0.318 25 0.619 9 0.688 6 0.834 1 0.354 ГО to 0.486 10
Харківська 0.375 11 0.772 2 0.470 6 0.386 6 0.577 3 0.672 5 0.634 8 0.733 15 0.455 11 0.561 3
Херсонська 0.156 24 0.594 20 0.293 25 0.363 8 0.486 10 0.535 14 0.824 2 0.824 2 0.458 10 0.468 18
Хмельницька 0.450 7 0.675 11 0.296 23 0.275 17 0.477 11 0.677 4 0.590 10 0.818 3 0.438 15 0.516 5
Черкаська 0.305 14 0.527 25 0.314 21 0.288 15 0.455 14 0.657 6 0.581 11 0.797 9 0.475 8 0.485 11
Чернівецька 0.539 3 0.503 27 0.364 12 0.209 25 0.358 21 0.504 23 0.720 2 0.809 7 0.335 27 0.479 14
Чернігівська 0.245 19 0.636 14 0.341 19 0.262 19 0.499 8 0.546 17 0.519 15 0.796 10 0.468 9 0.475 15
м Київ 0.941 1 0.662 12 0.759 1 0.786 1 0.788 1 0.640 7 0.529 13 0.412 26 0.750 1 0.698 1
м Севастополь 0.541 2 0.789 1 0.489 4 0.599 2 0.745 2 0.752 1 0.303 27 0.611 23 0.538 3 0.598 2
Таблиця 2
Характеристика регіонального розвитку в 1999-2010 рр [10]
Регіони Ранг регіону /
1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010
АР Крим 16 3 2 4 5 7 9 9 16 8 5 7
Вінницька 6 6 6 6 11 15 23 24 26 24 24 24
Волинська 17 21 17 15 19 13 18 17 14 20 7 16
Дніпропетровська 25 20 21 19 16 20 11 15 12 17 14 13
Донецька 26 26 26 26 27 26 27 27 27 27 27 27
Житомирська 18 19 22 21 21 18 20 22 19 21 22 23
Закарпатська 9 9 11 11 3 4 6 7 8 9 12 8
Запорізька 13 16 14 17 20 14 19 11 18 16 13 20
Івано- Франківська 15 15 19 14 15 17 13 16 13 13 9 9
Київська 4 10 7 12 9 12 12 13 7 4 4 4
Кіровоградська 23 18 18 18 17 25 25 25 24 25 25 26
Луганська 27 27 27 27 26 27 26 26 25 26 26 25
Львівська 10 5 9 7 6 6 8 5 10 10 16 12
Миколаївська 24 25 20 25 24 21 17 14 11 15 17 17
Одеська 21 17 24 22 22 24 14 20 20 19 21 21
Полтавська 2 4 4 3 7 5 5 4 4 6 6 6
Рівненська 11 22 13 13 13 10 7 6 6 7 10 19
Сумська 22 24 25 23 23 23 22 18 22 22 23 22
Тернопільська 5 12 10 10 8 16 15 19 15 11 11 10
Харківська 14 7 5 5 4 3 3 3 2 3 3 3
Херсонська 20 23 23 24 25 19 21 21 21 18 20 18
Хмельницька 7 11 12 8 10 9 4 8 5 5 8 5
Черкаська 3 8 8 9 14 8 10 10 9 12 15 11
Чернівецька 12 14 15 20 12 11 24 12 17 14 18 14
Чернігівська 19 13 16 16 18 22 16 23 23 23 19 15
м. Київ 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1
м. Севастополь 8 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2
Разом з тим, п'ятірку найбільш так званих «щасливих» регіонів України складають: Закарпаття і Київщина - 7,9, Чернівецька область - 8, Івано-Франківськ - 8,4, Вінниччина - 8,7, Харківщина і Волинь - 9. Сутність індексу полягає в підсумку показників інфляції і безробіття, - чим більше в результаті виявляється показник, тим нещасніше певна країна або регіон. Американський економіст А. Окун в 70-х роках минулого сторіччя порахував, що саме інфляція і безробіття приносять більше всього страждань людям [3].
Оцінка динаміки регіонального розвитку України за 1999-2010 рр, свідчить про нерівномірний розвиток регіонів.
Проаналізуємо стан їх розвитку в розрізі кожного блоку інтегральних індексів.
1. Порівняльна оцінка індексу демографічного розвитку демографічного розвитку регіонів
Перше місце з великим відривом займає місто Київ (0,941), яке утримує лідерські позиції протягом 1999-2010 років. Столиці притаманні найвищі показники середньої очікуваної тривалості життя (при народженні - 73,7 роки, при досягненні 15-річного віку - 59,4 роки, при досягненні 45-річного віку - 31,8 роки, при досягненні 65-річного віку - 16,1 років), міграційного руху (сальдо міграції - 10,6 тис. осіб, коефіцієнт інтенсивності міграції - 3,8%о) та низькі коефіцієнти смертності немовлят і перинатальної смертності (7,3% та 7,8% відповідно) [11].
6
"Управління проектами та розвиток виробництва", 2012, № 2(42)
На другому місці у 2010 році місто Севастополь (0,541), яке піднялося на 5 позицій у порівнянні з 2009 роком. У місті зафіксовано найвищий коефіцієнт інтенсивності міграції (4,7%о), високі показники середньої очікуваної тривалості життя при досягненні 45 та 65 років (30,0 та 15,2 років відповідно).
На третьому та четвертому місці знаходиться Чернівецька (0,539) та Тернопільська (0,539) області, що пояснюється відносно високими показниками середньої очікуваної тривалості життя.
Останні місця займають Закарпатська (0,495), Донецька (0,134) та Кіровоградська (0,107) області. Причинами є високі коефіцієнти смертності немовлят та перинатальної смертності, низький рівень середньої очікуваної тривалості життя, а також незадовільні регіональні результати міграційного руху.
2. Порівняльна оцінка розвитку регіональних ринків праці
Перші позиції займають м. Севастополь (1 місце), Харківська область (2 місце) та Закарпатська область (3 місце). Найбільшого росту У 2010 році досягла Донецька область - 10 позицій (з 15 місця у 2009 році перемістилася на 5 у 2010 році). Також, значно поліпшили свій рейтинг Одеська, Дніпропетровська, Чернігівська (на 8 позицій кожна) та Житомирська (на 6 позицій) області. Водночас значне погіршення індексу ринку праці відбулося у Полтавській області, яка змістилася з 10 місця у 2009 році на 23 у 2010, та у Рівненській області, яка опустилася на 12 позицій, з 7 місця у 2009 році на 19 у 2010 році. Також на 6 позицій понизився рейтинг Автономної Республіки Крим та на 5 позицій Київської області. Найгірша ситуація у Чернівецькій області (27 місце), що обумовлено найнижчими рівнями економічної активності (39,5% при 62,1% по Україні) та зайнятості міського населення (36,1% при 56,8% по Україні). Збільшення рівня зайнятості населення спостерігалось у всіх регіонах країни. Найбільше зростання зазначеного показника зафіксовано у Тернопільській, Житомирській та Рівненській областях. Найвище значення показника в 2010р. було у Києві (63,6%) та Севастополі (62,0%), а найнижче - у Івано-Франківській області (52,3%) [12, 15.].
3. Порівняльна оцінка матеріального добробуту населення регіонів України
Абсолютну першість за станом матеріального добробуту весь досліджуємий
період 1999-2010 років утримує м. Київ, що обумовлено і значно вищими, ніж в інших регіонах заробітними платами (3431 грн. у 2010 році проти 1659 грн. у Тернопільській області, яка за цим показником посідає останнє місце), і високими пенсіями (1471 грн. у 2010 році проти 932 грн. у Тернопільській), найвищим в країні рівнем споживання (що віддзеркалюється показником витрат у розрахунку на умовно дорослого - 2124 грн.), високою купівельною спроможністю доходів (середній рівень добробуту еквівалентний 3,3 мінімальним продуктовим кошикам), найвищим рівнем забезпеченістю автомобілями (68 на 100 сімей) та різницею між грошовими витратами та грошовими доходами. За цими показниками Київ отримав перші місця у рейтингу. Разом з тим, для столиці характерна висока ступінь нерівномірності розподілу населення за рівнем доходів і низький рівень доходів від особистого підсобного господарства.
Друге місце у 2010 році в даному рейтингу належить Донецькій області, яка зайняла 2 місце у рейтингу за рівнем зарплат та пенсій та отримала високі оцінки майже за всіма показниками блоку матеріального добробуту. На третьому місці знаходиться Київська область, яка у 2010 році займала 2 місце щодо забезпеченості приватними автомобілями, 4 місце по рівню заробітної плати та 5 місце за рівнем купівельної спроможності доходів.
Останні місця за оцінкою даного блоку матеріального добробуту населення займають Житомирська, Тернопільська та Херсонська області (відповідно 27, 26 та 25 місця), що пов'язано з низькими зарплатами та пенсіями, високим рівнем та глибиною бідності та великим розшаруванням доходів. За 2009-2010 роки відбулися
"Управління проектами та розвиток виробництва", 2012, № 2(42)
7
найпомітніші позитивні зрушення на шкалі індексу матеріального добробуту у Полтавській області - на 7 позицій, у Сумській області - на 6, у Кіровоградській області та м. Севастополі - на 5. Найбільше погіршили свої позиції АР Крим, яка змістилася з 7 місця у 2009 році на 15 у 2010, та Запорізька область, яка опустилася з 2 місця у 2009 році на 9 у 2010.
4. Порівняльна оцінка умов проживання населення регіонів України
Місто Київ також займає лідерство за характеристиками умов проживання населення за 1999-2010 роки. Столиця постійно займає перші місця за такими складовими як питома вага житла, обладнаного водогоном (99,0%), каналізацією (99,0%), центральним опаленням (99,4%), планова ємність амбулаторно-поліклінічних закладів (302,2 відвідувань на 10 тисяч жителів), середньодобовий обсяг місцевого телемовлення (96,24 годин на добу). В той же час м. Київ посідає лише 25 місце по забезпеченості житлом.
Друге місце м. Севастополя за даною складовою індексу регіонального людського розвитку обумовлено ступенем комфортності житла, майже за всіма показниками обладнаності житла, місто зайняло 2 позицію у рейтингу. Слід відмітити, що в Україні продовжується процес концентрації населення у високоурбанізованих регіонах (м. Київ - 100%, м. Севастополь - 94%, Донецька область - 91% та Луганська область - 87%). За показником забезпеченості житлом (у середньому на одного жителя м2 загальної площі) лідерами є Київська (31,6 м2), Вінницька (26,7 м2) та Черкаська (26,2 м2) області. Останні місця за індексом умов проживання населення знову посіли Чернівецька (25 місце), Донецька (26) та Житомирська (27) області. До основних причин можна віднести незадовільний стан сучасними зручностями житлового фонду.
5. Порівняльна оцінка рівня освіти населення регіонів України
Перші місця, як вже зазначалося, у 2010 році займають міста Київ (0,788) та Севастополь (0,745). Для регіонів-лідерів притаманний найвищий в країні рівень охоплення дітей базовою середньою освітою (100% по кожному з регіонів), високий рівень охоплення дітей початковою освітою (м. Київ - 96,5%, м. Севастополь -96,4%) і дошкільними закладами (м. Севастополь - 65%, м. Київ - 63%). На третьому місці в рейтингу Харківська область (0,577), яка посіла друге після Києва місце за таким показником, як чисельність студентів ВНЗів ІІІ-IV рівня акредитації (836 на 1000 осіб віком 17-23 роки).
Останні позиції у 2010 році знову розподілили між собою, як і у 2009 році, Сумська (0,329), Вінницька (0,324), Тернопільська (0,318), Луганська (0,313) та Івано-Франківська (0,296) області. Відставання цих регіонів обумовлене різними причинами: якщо західні регіони у своїй більшості відстають за рівнем охоплення дошкільною освітою та повною середньою, то Сумська та Луганська області є аутсайдерами за рівнем охоплення початковою та базовою середньою освітою. Порівняння первинних показників та інтегрального індексу рівня освіти за 2009 та 2010 роки демонструє достатню стабільність параметрів. Незначне підвищення показників освіти відбулося у Рівненській та Закарпатській областях (на 3 позиції кожна). Поряд з цим, погіршення показників рівня освіти відбулось у Черкаській області, яка змістилась з 10 місця у 2009 році на 14 у 2010 році.
5. Порівняльна оцінка стану та охорони здоров'я населення регіонів України
Перші місця на шкалі інтегрального індексу стану та охорони здоров'я у 2010 році займають м. Севастополь (0,752), Закарпатська (0,685) та Івано-Франківська (0,683) області. Перше місце Севастополя обумовлене найвищими в країні показниками вакцинації дітей проти дифтерії (95,4%), кашлюку (95,4%) та поліомієліту (95,3%), а також найвищім індексом умовного здоров'я (46,1 при 19,2 по Україні). Але, водночас, місто посідає лише 26 місце за кількістю станцій швидкої медичної допомоги в розрахунку на 100 тис. осіб.
8
"Управління проектами та розвиток виробництва", 2012, № 2(42)
Друге місце посіла Закарпатська область, у якій у цьому році зафіксовано найнижчій рівень травматизму, пов'язаного з виробництвом (0,3 особи на 1000 працюючих) та досить велика забезпеченість станціями швидкої медичної допомоги ( майже 5 станцій на 100 тис. осіб).
Третє місце Івано-Франківської області пояснюється досить великою чисельністю лікарів усіх спеціальностей (59,5 на 10 тис. осіб), кількістю станцій швидкої медичної допомоги (3 станції на 100 тис. осіб) та досить низьким рівнем травматизму (0,4 особи на 1000 працюючих).
Останнє місце у 2010 році займає Одеська область, що пов'язано з низьким охопленням щеплень та найдовшою середньою тривалістю перебування хворого у стаціонарі. Також у п'ятірку аутсайдерів потрапили Вінницька (26 місце), Житомирська (25), Донецька (24) та Чернівецька (23) області.
6. Порівняльна оцінка соціального середовища
Найкращою ситуація в даному блоці продовжує залишатися у західних регіонах країни. Перше місце займає Івано-Франківська (0,767), друге місце -Чернівецька (0,720), третє - Волинська (0,707), четверте та п'яте -Закарпатська (0,705), Львівська (0,704) відповідно. Данні регіони відрізняються найнижчим у країні коефіцієнтом злочинності (Івано-Франківська область - 419 випадків на 100 тисяч осіб), усталеністю шлюбів (Закарпатська область - на 1 розлучення припадає 4,1 шлюбів) та низькою питомою вагою народжених поза шлюбом. Загалом, в західних областях спостерігається найнижча кількість хворих на розлади психіки та поведінки внаслідок уживання наркотичних та інших психоактивних речовин у розрахунку на 100 тисяч населення [1].
Найгірший стан показників соціального середовища визначено у м. Севастополі (0,303 у 2010 році), продовжує зберігатися високий рівень захворюваності населення на розлади психіки та поведінки внаслідок вживання як алкоголю, великою кількістю ДТП. Низький рівень інтегрального індексу соціального середовища у 2010 році також був притаманний Кіровоградській області (0,404), у якій зафіксовано найбільшу кількість померлих від навмисного самоушкодження (33,3 особи на 100 тис. населення) та найбільшу питому вагу народжених поза шлюбом (33,4%). Останнє місце займає АР Крим (0,410), що обумовлено найвищим в країні коефіцієнтом злочинності (1705 випадків на 100 тис. осіб при 1102 по Україні).
8. Порівняльна оцінка екологічної ситуації регіонів
Перші місця займають Тернопільська (0,834) та Херсонська (0,824) області. Суттєво відрізняються параметри екологічної ситуації у 3-х групах регіонів: перша -найбільш благополучна і найбільш чисельна включає 15 регіонів. Значення інтегрального індексу у цій групі коливається від 0,733 у Харківській до 0,834 у Тернопільській області.
Друга група - відносно благополучна, включає 8 регіонів від м. Севастополь до Кіровоградської області, із значенням інтегрального показника від 0,611 до 0,706. Погіршена екологічна ситуація в цій групі обумовлена, насамперед, такими чинниками, як висока питома вага скинутої неочищеної води в загальному її обсязі, відповідно у Кіровоградській, Одеській областях та у м. Севастополі; підвищена кількість важких металів у стічних водах у м. Севастополі, Львівській та Луганській областях; підвищена кількість викидів азоту та сірки у Івано-Франківській та Луганській областях; значна кількість викидів шкідливих речовин від пересувних джерел забруднення в Одеській, Львівській областях та АР Крим.
Третя група - це великі індустріальні регіони країни: Донецька область (0,269), м. Київ (0,412), Дніпропетровська (0,502) та Запорізька (0,532) області, для яких характерне набагато нижче значення даного інтегрального показника. Найгірша ситуація в Донецькій області, що потерпає від усіх видів забруднення: викидів сірки
"Управління проектами та розвиток виробництва", 2012, № 2(42)
9
- 27 місце, викидів азоту, кількості важких металів у стічних водах, забруднення промисловими токсичними відходами у сховищах, викидів шкідливих речовин від пересувних джерел забруднення - 26 місце за кожним із показників; питома вага скинутої неочищеної води - 22 місце.
9. Порівняльна оцінка фінансування людського розвитку у регіонах
Місто Київ (0,750) у 2010 році за індексом фінансового стану значно випереджає інші регіони. Також займає першу позицію за розмірами видатків місцевих бюджетів на освіту (9320,6 грн. в розрахунку на 1 особу), другу позицію за видатками на охорону здоров'я (889,4 грн. на одну особу). Разом з тим, слід зазначити, що місто займає останнє місце за розмірами видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення (558,6 грн. на одну особу).
Друге місце за інтегральним індексом фінансового стану у 2010 році займає АР Крим (0,565), третє - м. Севастополь (0,538). Останні місця за даним блоком у 2010 році розподілилися таким чином: Чернівецька (27 місце), Рівненська (26 місце) та Одеська (25 місце) області.
Паралельно з методикою рейтингової оцінки індексу людського розвитку 27 регіонів України була проведене дослідження рейтингу розвитку 45 найбільших міст країни, яке охоплює окрім Києва, Севастополя, Сімферополя і обласних центрів всі міста, що перевершують за чисельністю населення найменший обласний центр -Ужгород, що налічує 116,5 тис. мешканців [11] .
Порівняння проводилося по 25 критеріям, що розподілені на п'ять груп по п'ять критеріїв в кожній. Цей поділ здійснено за наступним блоками: «демографічна ситуація і безпека життя», «зайнятість і доходи населення», «витрати населення», «витрати міських бюджетів на населення», «розвиток міської інфраструктури». По кожному з критеріїв містам нараховувалися бали - від 45 за якнайкращий показник до 1 за якнайгірший; потім ці бали були підсумовані, що і дозволило отримати підсумковий рейтинг: чим більше балів, тим вище позиція міста в даному рейтингу.
П'ятірку лідерів по сумі набраних балів склали Київ, Хмельницький, Севастополь, Тернопіль і Дніпропетровськ. При цьому слід зазначити, що Київ і Севастополь займають лідируючі позиції і в рейтингу людського розвитку регіонів.
Серед 16 міст сходу країни, що увійшли до дослідження, найбільший інтерес представляє розташування один щодо одного Дніпропетровська, Донецька і Харкова. Перш за все, примітне те, Дніпропетровськ (п'яте місце, 697,5 балу) зумів обійти і Донецьк (16-е місце, 639,5 балів), і Харків (24-е місце, 584 бали), які в 2011 року мали в своєму розпорядженні великі ресурси для розвитку, як міста, що будуть приймати ЕВРО-2012.
У останній десятці підсумкової таблиці щільною групою малися в своєму розпорядженні підряд Миколаїв, Мелітополь, Бердянськ і Херсон, що зайняли відповідно 36-39 місць. Кожне з міст виступило антилідером по якомусь одному критерію.
Так, в Миколаєві - найнижчі витрати на охорону (472 грн./чел.) здоров'я, в Мелітополі - найменша середньомісячна зарплата (1960 грн.), в Бердянську -найменша питома чисельність штатних працівників (19,4% від населення), а в Херсоні - найбільший приріст заборгованості по зарплаті (16 грн./чел.). Проте Миколаїв увійшов до трійки лідерів по фінансуванню фізкультури і спорту (49,2 грн./о.), Мелітополь - в четвірку міст з найнижчою заборгованістю населення по оплаті ЖКУ (212 грн./чел.), Бердянськ - в четвірку лідерів за розміром бюджету розвитку (453 грн./чел.), а Херсон став другим по рівню оплати населенням ЖКУ (101,05%). Втім, ці локальні успіхи можуть лише дуже трохи поліпшити враження від загальної картини. Особливо це стосується Херсона, що став останнім з обласних центрів.
Остання п'ятірка - це промислові міста Донецької та Луганської області.
10
"Управління проектами та розвиток виробництва", 2012, № 2(42)
Аналізуючи тенденції людського розвитку, можна констатувати, що в період 2000-2011 років вони розвивалися по-різному. Всі регіони країни умовно можна розподілити наступним чином: 1) стабільні регіони (коливання рейтингів в середньому не перевищує 1); 2) регіони, що тяжіють до стабільності (коливання рейтингів становлять в середньому від 1 до 4); 3) регіони, рейтинги яких істотно поліпшились (не менше ніж на 4); 4) регіони, рейтинги яких істотно погіршились (не менше ніж на 4); 5) регіони, рейтинги яких істотно змінювалися в різних напрямах (рис. 1) [10].
стабільні регіони
' : л
регіони, що тяжіють до стабільності
регіони, рейтинги яких
істотно поліпшилися
ч_)
регіони, рейтинги яких
істотно погіршилися
ч_)
регіони, рейтинги яких
істотно змінювалися в різних напрямках
міста: Київ Севастополь
області: Харківська Донецька Луганська
АР Крим області: Дніпропетровсь ка
Житомирська
Івано-Франківська
Одеська Полтавська
Сумська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька
області: Київська
області: Кіровоградська Вінницька
області: Волинська Запорізька Львівська Миколаївська Тернопільська Рівненська Чернівецька
J ч.
Рис. 1. Рейтингова оцінка регіонів за динамічними змінами індексу людського розвитку
Перша група - стабільні регіони, яка включає як регіони - лідери, так і регіони -аутсайдери, що може свідчити про постійну динаміку щодо факторів людського розвитку (як позитивну, так і негативну). До цієї групи можна віднести міста Київ, Севастополь та Харківську область, що входять до групи лідерів за інтегральним індексом людського розвитку та Донецьку, Кіровоградську і Луганську області, які останніми роками не змінюють місця аутсайдерів у загальному рейтингу.
Друга група - це регіони, що тяжіють до стабільності. Її формують регіони основної групи, які щорічно посідають від 4 до 22 місця в загальному рейтингу (АР Крим, Дніпропетровська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Одеська, Полтавська, Сумська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська та Чернігівська області).
Третя група - це регіони, рейтинги яких суттєво покращились. До складу цієї групи увійшла лише Київська область. Раніше в цю групу входила і Рівненська область, але за результатами 2009-2010 року її рейтинг знизився на 12 позицій за рахунок погіршення показників розвитку ринку праці та охорони здоров'я.
Четверта група - регіони, рейтинги яких істотно погіршились. Вона включає Вінницьку та Кіровоградську області.
"Управління проектами та розвиток виробництва", 2012, № 2(42) 11
Остання група - це регіони, рейтинги яких суттєво змінювалися в різних напрямах. До групи увійшли Волинська, Запорізька, Львівська, Миколаївська, Тернопільська, Рівненська та Чернівецька області. Її можна визначити, як найбільш нестабільну та зробити припущення про певну стихійність, некерованість та відсутність централізованих важелів впливу на розвиток процесів людського розвитку.
Таким чином, необхідність державного втручання у регіональні процеси соціально-економічного відтворення обумовлюється відсутністю або ж незрілістю механізмів саморегуляції та самовідтворення у рамках системи, що перебуває у процесі становлення, при цьому дане регулювання має бути спрямоване на тимчасове заміщення ще слабких сил саморозвитку та підтримку процесів їх формування. Додатковим аргументом на користь активної цілеспрямованої ролі держави в підтримці регіонів є необхідність "прориву" у цивілізований ринок та глобальне економічне середовище, за якого складається ситуація "перестрибування" через певні історичні етапи розвитку, що потребує контролю й регулювання [5, С. 67].
Висновки. Однією із основних проблем людського розвитку в Україні в цілому, а також її регіонів є невизначеність стратегії і тактики соціальної політики, яка впливала б на вирішення основних завдань як на державному, так і на регіональному рівнях, з визначенням їх особливостей щодо формування демографічної політики, зайнятості населення, підвищення заробітної плати працюючих, регулювання ринку праці ринку освітніх послуг, оптимального реформування системи охорони здоров'я, впровадження механізмів надання соціальних та побутових послуг населенню, формування середнього класу тощо. Для її вирішення необхідно переорієнтувати соціальну політику щодо децентралізації з урахуванням потреб та особливостей регіонального розвитку, визначити шляхи альтернативного розвитку для кожного регіону країни, виходячи із демографічних, економічних, соціальних, екологічних факторів, затвердження соціального партнерства держави та регіонів.
Сьогодні вже недостатньо традиційних методів для розробки стратегії сталого розвитку регіонів України. Сучасна українська управлінська практика щодо політики сталого розвитку регіонів повинна використовувати такі інструменти і механізми територіального управління, як стратегічне планування, програмування, моделювання, прогнозування розвитку, а також моніторинг отриманих результатів. Необхідно впроваджувати нові підходи, що основуються на ґрунтовних наукових дослідженнях, широкому використанні математичних моделей і методів, багатоваріантних аналізах сценаріїв розвитку та сучасних інформаційних технологіях.
Україна вже запровадила практику стратегічного планування на державному, регіональному і місцевому рівнях щодо визначення подальшого перспективного розвитку. В країні в цілому та по кожному з її регіонів розробляються стратегії розвитку. Це дозволяє регіонам визначати стратегічні цілі свого розвитку, але їх практичне втілення можливе лише за умови безпосереднього доступ до ресурсів. Відповідно до цього, Рада регіонів щодо Реформи регіонального розвитку визначила необхідність створення сучасного інституту, який повинен займатися фінансовим забезпеченням регіонального розвитку, - Державного фонду регіонального розвитку [13].
Пріоритетними напрямами розвитку населення на регіональному рівні повинні стати наступні заходи:
у сфері підвищення добробуту населення і впровадження високих стандартів життя: підвищити якість соціальних послуг в регіонах, удосконалити житлову політику та підвищити якість і ефективність надання послуг соціальної сфери;
12
"Управління проектами та розвиток виробництва", 2012, № 2(42)
забезпечити зростання доходів населення, підвищення рівня заробітної плати, недопущення подальшого зниження реальних доходів населення та реальної заробітної плати;
сприяти детінізації заробітної плати шляхом легалізації незареєстрованих виплат заробітної плати, легалізації зайнятості;
створити умови для забезпечення зайнятості населення; сформувати умови для зменшення дисбалансу попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці шляхом професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації відповідно до потреб економіки, подальше розширення професійного навчання під замовлення роботодавців;
сприяти розвитку професійної орієнтації молоді з урахуванням ситуації на регіональних ринках праці та перспектив їх розвитку;
розвивати форми та методи роботи з незайнятим населенням, зокрема, спрямованих на підвищення мотивацію до праці в легальному секторі економіки, стимулювання самозайнятості та підприємництва в регіонах;
сприяти покращенню якості і доступності освітніх послуг в регіонах; поліпшити стан здоров'я населення, збільшити показники середньої тривалості життя в регіонах, домогтися скорочення різниці між середньою тривалістю життя чоловіків і жінок, довести показники природного приросту населення до середніх по Україні значень;
забезпечити сталий та екологічно безпечний розвиток суспільства шляхом переходу до інноваційних технологій у виробництві, утилізації відходів, вжиття заходів, спрямованих на збереження існуючих природних і біологічних ресурсів;
реалізувати інноваційні підходи до розвитку культурних установ регіонів, збільшити кількість громадських ініціатив, спрямованих на культурний розвиток населення;
сприяти формуванню європейських правових цінностей, покращити рівень правової освіти населення, збільшити науковий потенціал регіонів і України в цілому;
розвивати загальносвітові культурні цінності та ідентичність українських культурних традиції в усіх регіонах.
Отже, в умовах значної розбіжності регіонального розвитку населення необхідні зміни державного та регіонального регулювання. В основу оцінки ефективності діяльності місцевої влади мають бути покладені показники регіонального людського розвитку:
підвищення якості життя людини як основного критерію ефективної регіональної політики;
забезпечення децентралізації з урахуванням потреб та особливостей регіонального розвитку;
реформування міжбюджетних відносин відповідно до потреб кожного регіону і держави;
суспільно-політична та соціально-економічна консолідація регіонів з метою забезпечення єдності політичного простору і досягнення на цій основі цілісності гуманітарного та економічного простору;
підвищення конкурентоспроможності регіонів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Демографічна ситуація у 2011 році [Електронний ресурс]. - Режим доступу: //http: //www.donetskstat.gov.ua.
2. Доклад о развитии человека 1990 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://hdr.undp.org/xmlsearch/reportSearch?y=*&c=g&t=*&k.
3. Индекс печали: Западная Украина живет счастливее Донбасса [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://money.comments.ua/people/2012/07/26/351812.
"Управління проектами та розвиток виробництва", 2012, № 2(42) 13
4. Людський розвиток в Україні: 2003 рік (колектив авторів) / Щорічна науково-аналітична доповідь / За ред. Е.М. Лібанової. - К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, Держкомстат України, 2004. - 194 с.
5. Людський розвиток в Україні: мінімізація соціальних ризиків (колективна науково-аналітична монографія) / За ред. Е.М.Лібанової. - К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень ім. М.В.Птухи НАН України, Держкомстат України, 2010. - 496 с.
6. Людський розвиток регіонів України: аналіз та прогноз (колективна монографія) / [За ред. Е.М. Лібанової]. - К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень нАн України, 2007. - 367 с.
7. Масловська Л.Ц. Сталий розвиток продуктивних сил регіонів України: теорія, методологія, практика: дис. д.е.н. / Л.Ц. Масловська. - К., 2004. - 405 с.
8. Моніторинг стану соціального захисту [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.mlsp.gov.ua/.
9. Польська І.Е. Стан та тенденції соціально-економічного розвитку регіонів України на сучасному етапі/ І.Е. Польська, Г.Г. Пашкова //Сталий розвиток територій: проблеми та шляхи вирішення: матеріали ІІ міжнар. наук. практ. конф., 1 жовт. 2011 р. , Дніпропетровськ / за заг. ред. О.Ю. Бобровської. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2011. - 254 с.
10. Регіональний людський розвиток. Статистичний бюлетень. - Київ, 2011. - 48 с.
11. Рейтинг развития самых крупных городов Украины [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zp.comments.ua/article/2012/04/20/081648.html.
12. Ринок праці (статистичні дані Державної служби статистики України) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua/control/uk/statdatacatalog/.
13. Рішення Ради регіонів щодо Реформи регіонального розвитку в 2011 році [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/19286.html.
14. Сталий розвиток регіонів України / М.З. Згуровський. - К.: НТУУ «КПІ», 2009. - 197 с.
15. Статистично-аналітичний огляд стану ринку праці у 2010 р. [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http: // www.ukrstat.gov.ua/.
16. Топчієв О.Т. Регіональний розвиток України і становлення державної регіональної політики: навч.-метод. посібник / Топчієв О.Г., Безверхнюк Т.М., Тітенко З.В. - О.: ОРІДУНАДУ, 2005. - 224 с.
Рецензент статті Стаття надійшла до редакції
д.е.н., проф. Козаченко Г.В. 21.05.2012 р.
14
"Управління проектами та розвиток виробництва", 2012, № 2(42)
