CC BY
152Розвиток теорії адаптивного управління у контексті вищого навчального закладу
Борова Т.А.
Харківський національний економічний університет
Анотації:
Досліджено розвиток теорії адаптивного управління в освітніх системах. Розглянуто методологічної основи теорії адаптивного управління та виокремлено сутнісних характеристики теорії адаптивного управління, які зазнали змін на сьогоднішній день у контексті вищого навчального закладу. Здійснено порівняльний аналіз складових теорії адаптивного управління в освіті української та російської шкіл адаптивного управління. Застосування теоретичних засад адаптивного управління уможливлює плавний перехід до навчання на гуманістичних засадах.
Ключові слова:
принципи адаптивного управління, адаптивне управління; зміст, структура та технології адаптивного управління, освітній коучинг.
Боровая Т.А. Развитие теории адаптивного управления в контексте высшего учебного заведения. Исследовано развитие теории адаптивного управления в образовательных системах. Рассмотрены методологические основы теории адаптивного управления и выделены сущностных характеристики теории адаптивного управления, которые претерпели изменений на сегодняшний день в контексте высшего учебного заведения. Осуществлен сравнительный анализ составляющих теорию адаптивного управления в образовании украинской и русской школ адаптивного управления. Применение теоретических основ адаптивного управления обеспечивает плавный переход к обучению на гуманистических принципах.
принципы адаптивного управления, адаптивное управление; содержание, структура и технологии адаптивного управления, образовательный коучинг.
Borova T.A. Adaptive management theory development in the field of education. The article studies the development of the adaptive management theory in education systems. The methodology of the adaptive management theory is discussed and the essential characteristics of adaptive management theory that have changed in the context of higher education are highlighted. The comparative analysis of the adaptive management theory components in the field of education of adaptive management Ukrainian and Russian schools is carried out. Application of adaptive management theoretical grounds allows a smooth transition to teaching according to the humanistic principles.
adaptive management principles, adaptive management; content, structure and technology of adaptive management, education coaching.
Вступ.
У сучасних умовах освіта зазнає значного впливу з боку соціально-економічних перетворень. У рамках глобального реформування системи вищої освіти головні зміни відбуваються всередині вищого навчального закладу, який стає центром трансформаційних процесів. Д. Дзвінчук зазначає, що з філософської точки зору, глибина і швидкозмінність українських і світових тенденцій і явищ вимушена і погано передбачувана, трансформація освітньо-наукового комплексу, технологічні інновації та інші явища примушують представників усіх сфер знань інтенсифікувати свою аналітико-теоретичну діяльність. Тому, під час переходу України до суспільства знань («інформаційного»), особливої актуальності набувають пошуки перспективних підходів до планування трансформацій національної освітньої системи, організації і забезпечення її діяльності [2, с.2]. Дослідник переконливо довів, що методи прямого адміністрування в управлінні освітніми системами в Україні вичерпали свої можливості як ефективного управління, підкреслюючи необхідність віддати перевагу непрямим методам управління, делегуванню повноважень, підвищенню автономії вищих навчальних закладів. Погоджуючись з його думкою, зазначимо, що такий підхід, дозволить вивести роботу вищих навчальних закладів на новий рівень управління, який надасть можливість втілювати завдання, що поставлені суспільством перед сучасною освітою.
Адаптивне управління ефективно функціонує у період змін у будь-якій організації. Зміни завжди пов’язані з інноваційними процесами. О. На-вроцький підкреслює, що перманентні інновації є умовою підтримки та стимулювання ефективності сучасної системи вищої освіти, механізмом її функ© Борова Т.А., 2011
ціонування [6, с.3]. Проте, на наш погляд, інноваційні процеси не можуть існувати самі по собі, вони потребують управління, тобто створення умов для розвитку керованої підсистеми, що спрямовуються на досягнення визначеної мети. Організації, які функціонують у швидкозмінній ситуації, зазнають впливу більших змін, ніж організації, що працюють у стабільному оточенні. І, хоча, керівники всіх рівнів повинні реагувати на зміни, ефект змін і форма реакції на різних рівнях відрізняються.
Отже, освіта як соціальна система має такі самі суспільні відношення, внутрішні і зовнішні, як і будь-яка суспільна система, в ній процеси функціонування та розвитку також будуть проходити за тими ж законами. На наш погляд, необхідно звернути увагу на системо утворюючі та системо зберігаючі складові, за допомогою яких система розвивається. Розвиток системи здебільшого відбувається нерівномірно, тому управління такими системами здійснюється ситуативно і залучаються методи управління у нестабільних ситуаціях, які вимагають адаптивного підходу до управління у системі.
Б. Гершунський зазначає, що якості системи освіти містять: гнучкість, динамічність, варіативність, адап-тивність, стабільність, прогностичність, наступність, цілісність, всі вони характеризують як систему в цілому, так і її компоненти, незалежно від їх рівня і профілю [1, с. 48]. Таким чином, визнаючи систему освіти як не тільки кількість об’єктів, а й їх взаємозв’язану чисельність. Саме у такому випадку система набуває інтегративні, нові якості, які не виводяться безпосередньо з характеристик, що входять до компонентів системи і, яка не є простою механічною сумою якостей частин, що утворюють систему.
Управлінський фактор є провідним у процесі становлення особистості, враховуючи як потреби
особистості, так і суспільства, тому вони будуть пристосовуватися до вимог один одного і виробляти спільні інтереси, тобто адаптуватися, що, без сумнівів, потребує також адаптивного управління. Отже, існує потреба в пошуку інших структур, що відповідають новим цілям і завданням управління. Такий стан проблеми ускладнюється незначною кількістю досліджень, які розкривають феноменологію адаптивного управління у вищій школі.
До нині зроблені певні кроки в розробці управління адаптивними системами у сфері освіти, а саме: виділені особливості управління адаптивною школою (Т. Шамова, Т Давиденко, Е. Ямбург); сформоване поняття про адаптивне управління, виокремлено його закономірності та принципи (Г. Єльникова); напрацьовані матеріали з адаптивного управління педагогічними системами (П. Третьяков, С. Мітіна, Н. Бояринцева) розроблені питання технології адаптивного управління (Г. Єльникова, Г. Полякова, В. Петров та ін.). Істотне значення у концептуальному плані мали положення освітнього моніторингу на основі факторно-критеріального моделювання (Г. Єльникова). Застосовано терапевтичний підхід до розробки теорії й практики адаптивного управління (П. Третьяков). Все ж таки проблема адаптивного управління у сфері вищої освіти залишається на стадії дослідження.
Робота виконана за планом НДР Харківського національного економічного університету.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета дослідження - аналіз теорії адаптивного управління у контексті вищого навчального закладу.
Завданням є виокремити складові теорії адаптивного управління в освітній сфері, які зазнали змін на сьогоднішній день. Здійснити порівняльний аналіз розвитку теорії адаптивного управління в освіті української та російської шкіл адаптивного управління. У ході дослідження використовувалися такі методи: теоретичний аналіз та контент-аналіз.
Результати дослідження.
У системі освіти адаптивне управління почало розвиватися у 90-х роках минулого століття. Г Полякова визначає цей період як «соціально-психологічної адаптації управління» і слушно наголошує на виокремленні адаптивного управління як окремого поняття, яке пізніше було визначено Г. Єльниковою та паралельно російським вченим П. Третьяковим [3]. Проте, вони стоять на різних позиціях щодо призначення адаптивного управління в системі освіти. П. Третьяков, С. Мітін, Н. Бояринцева розглядають адаптивне управління як «цілеспрямований, психозберігаючий, ресурсозабезпечений процес взаємодії керуючої та керованої підсистем з досягнення запланованого результату, з урахуванням їх індивідуальних особливостей та середовища» [7, с.12]. П. Третьяков наголошує на психотерапевтичному підході, на нашу думку, що є безпосереднім втручанням у психічну систему людини і може призвести до маніпулятивних дій з боку управлінців. Головним завданням адаптивного управління він визначає полегшення і одночасно стимулювання діяльності
учасників педагогічного процесу, тобто створення відповідного інтелектуального та емоційного оточення у процесі навчання та управління, створення атмосфери педагогічної допомоги та психологічної підтримки [7, с.4]. Таке тлумачення ще раз підкреслює перебільшену роль у зовнішніх факторів впливу на людину, а не взаємодію учасників освітнього процесу. На відміну від такого підходу, Г. Єльникова під адаптивним управлінням розуміє «процес взаємовпливу, що викликає взаємопристосування поведінки суб’єктів діяльності на діа(полі)логічній основі, яка забезпечується спільним визначенням реалістичної мети з наступним поєднанням зусиль і самоспрямуванням дій на її досягнення» [3, с.50]. Нам імпонує такий підхід до визначення адаптивного управління, тому що він ґрунтується на взаємних інтересах людини та оточуючого середовища та його вимог. Саме таке трактування цього поняття може пояснити, яким чином буде відбуватися нетрадиційне управління, що спрямовано на розвиток людини і суспільства в цілому. Адаптивне управління в системі вищого навчального закладу нами розглядається як цілеспрямоване, системне управління, що ґрунтується на відкритій взаємодії учасників управлінського процесу і спрямоване на досягнення кінцевого результату у нестабільній ситуації. В основі адаптивного управління лежить теорія адаптації. Суть її полягає у тому, що в реальності будь-яка освітня організація маневрує у розподілі освітніх послуг між своїми структурними підрозділами, а також створює комбінації найбільш вигідних напрямків дій з урахуванням ситуативних чинників зовнішнього середовища [4].
У нашому дослідженні взято за основу визначення систем «людина-людина», Г. Єльникової, яка визначає, що це «особливий вид людської діяльності в умовах постійних змін внутрішнього і зовнішнього середовища, який забезпечує цілеспрямований вплив на керовану систему для збереження і впорядкування її у межах заданих параметрів на основі закономірностей її розвитку та дії механізмів самоуправління» [4, с. 25]. Також необхідно підкреслити, що у цій системі людина стоїть у центрі і є суб’єктом своєї діяльності, у такому разі вона не може просто пристосовуватися до висунутих суспільством вимог, а буде узгоджувати і свої інтереси з ними, тому, на нашу думку, доцільно розглядати процеси адаптації, які відбуваються на основі взаємоузгодження як з боку керованого, так і керуючої системи, що сприяє поступовому пристосуванню до змін, або до вимог, які висуваються. За таких умов, відбудеться спрямований розвиток особистості як зовні, так і внутрішньо, що значною мірою, відбивається на результатах професійної діяльності людини, зокрема, освітньої. Необхідно підкреслити, що соціальні системи, з точки зору системного підходу, розглядаються як відкриті, а керовані підсистеми розглядаються у взаємозв’язку з оточенням. Основою в соціальному управлінні, як наголошує Г Єльникова, є взаємодія керуючої і керованої підсистем, а принципами їх нормативної
взаємодії є ієрархія, самоорганізація і саморегулювання [4, с. 45]. Таким чином, на думку науковця, адаптивне управління спрямовує суб’єкти діяльності на самоуправління й саморозвиток і характеризується змістом (функції), організаційною структурою (напрямок взаємовпливу і порядок взаємодії учасників управлінського процесу) і технологією (послідовність етапів, порядок здійснення, способи, методи і засоби реалізації механізму взаємоузгодження: спрямованого впливу й одночасного вивільнення ступенів свободи для саморозвитку). На наш погляд, доцільно розглянути розвиток теорії адаптивного управління освітніми системами за його сутнісними характеристиками. Як було зазначено вище, на сьогоднішній день основними вважаються школи адаптивного управління в Україні (під керівництвом Г. Єльникової) та Росії (під керівництвом П. Третьякова). Автор дослідження є представником Української школи адаптивного управління і метою є представити доповнення та елементи розвитку теорії адаптивного управління Української школи.
Розгляд методологічної основи теорії адаптивного управління дає можливість проаналізувати схожість у визначених теоріях та підходах, основними серед них є теорія систем та теорія нестабільності і підходи: синергетичний, комунікативний системний, гуманістичний, діяльнісний, особистісто-орієнтований ситуативний антропосоціальний. Необхідно зазначити, що для системи вищого навчального закладу актуальним є компетентнісний підхід, і, безумовно, нами вже була використана розроблена раніше теорія адаптивного управління у системі вищої освіти, тому ми її виокремлюємо. Тоді як, П. Третьяков в основі теорії адаптивного управління розглядає психолого- і психотерапевтичний, психоаналітичний підходи. Такі підходи нами не використовуються, тому що вважаємо, що це втручання у психічний розвиток особистості, а нами розглядаються управлінські основи розвитку професіонала.
Перейдемо до розглядання методологічної основи теорії адаптивного управління. Безумовно, адаптивні системи функціонують відповідно до певних закономірностей та принципів. Закономірності, які були визначені Г. Єльниковою щодо адаптивного управління освітніми системами, носять всеосяжний характер і співвідносяться з адаптивним управлінням підсистемами вищого навчального закладу з акцентом на подальший професійний розвиток упродовж всього життя.
Не менш значущими є принципи адаптивного управління. Г. Єльникова виокремила такі принципи адаптивного управління. З огляду на пристосування їх до системи управління у вищому навчальному закладі, можна визначити ключові: принцип пріоритетного визнання розвитку людини і визначальності природного шляху його здійснення (людина завжди знаходиться у центрі уваги, особливо в інформаційному суспільстві), принцип спрямованої самоорганізації (у вищому навчальному закладі діяльність суб’єктів навчального процесу ґрунтується в основному на самостійній та індивідуальній роботі, саме цей принцип
є підґрунтям для природо відповідного розвитку особистості), принцип кооперації (тільки спільні зусилля можуть надати продуктивність у навчальному процесі, який містить інтерактивні методи навчання та систему наукової роботи зі студентами на основі проектних робіт), принцип моніторингу (самомоніторингу - у вищому навчальному закладі коли акцент робиться на самостійність і саморозвиток), принцип управління через самоуправління, принцип постійного підвищення компетентності (професійна компетентність формується саме під час навчання у вищому навчальному закладі і удосконалюється упродовж життя), принцип прогнозування подальшого розвитку за аналізом результату (своєчасне визначення вектору розвитку, особливо, якщо самостійно, є основою розвитку навичок прийняття будь-яких рішень, які необхідні людині, зокрема професіоналу будь-якої сфери), принцип коучингу (в основі коучингу є активізація природного шляху розвитку керованої підсистеми, яка обумовлена відповідністю змісту, засобів і технології управління, завданням відновлення рівноваги між її внутрішніми і зовнішніми зв’язками на рефлексивній основі).
В основу психотерапевтичного підходу покладені принципи: поваги та довіри до людини; цілісності, співробітництва, індивідуалізація, змін, наукової обґрунтованості та оптимізму. Ці принципи доповнюють зазначені вище і спрямовані на особистісний розвиток людини.
Аналізуючи номенклатуру функцій адаптивного управління, можна визначити, що всі вони є також пріоритетними й у контексті вищого навчального закладу: спільне вироблення реалістичної мети, критеріальне моделювання, кооперація дій і самоспрямування, самомо-ніторинг процесу й моніторинг за результатом, прогностичне регулювання. Проте, П. Третьяков виокремлює функції з огляду на терапевтичний підхід, що акцентує їх відмінність від вищезазначених: мотиваційно-стимулююча, вільного самовизначення, пропедевтіко-реабілітаційна, коректно-компенсаторна.
У структурі систем, що характеризуються адаптивним управлінням, в основі покладено лінійно-функціональну структуру, яка одночасно обов’язково доповнюється однією, двома або трьома органічними структурами у залежності від рівня управління та організації, в якій воно відбувається. Відповідно до концепції адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні, у вищому навчальному закладі також мають місце підходи, що були застосовані на загальноосвітньому рівні, а саме: система переробки інформації за трьома різноспрямованими потоками (висхідні, низхідні, горизонтальні). Як зазначає Г. Єльникова, якщо за визначеними потоками відбувається низхідна, висхідна та горизонтально-зустрічна адаптація, то адаптивні процеси набувають наскрізного характеру і здійснюються шляхом взаємопристосування цільових функцій управлінських структур кожного рівня організації (в нашому випадку вищого навчального закладу) [3, с. 89]. В основі всіх структур з адаптивним управлінням лежать партнерські взаємовідносини та ліберально-демократичний стиль керівництва.
Принципи адаптивного управління покладені в основу адаптивних моделей. Адаптивною моделлю системи управління об’єктом вважають таку модель, в якій, в результаті зміни характеристики внутрішніх і зовнішніх властивостей об’єкта, відбувається відповідна зміна структури і параметрів регулятора управління з метою забезпечення стабільності функціонування об’єкта. Такі ознаки присутні у всіх трьох моделях: модель діяльності (Г. Єльникова), модель професійного розвитку суб’єктів управління вищого навчального закладу на основі компетентнісного підходу (Т. Борова), модель багаторівневої підтримки особистості в рамках управлінської психотерапевтичної діяльності (П. Третьяков).
Наступною складовою теорії розглянуто технології, які також мають свої істотні характеристики. Так, П. Третьяков виділяє такі методи терапевтичного впливу: методи підтримки, когнітивні методи, методи зміни поведінки, методи вираження емоцій, спеціальні методи (сугестивні і гетеросугестивні методики психокорекції, методи конгруентної комунікації, метод соціальної терапії тощо). Такі методи нами не підтримуються, тому що ми вважаємо, що це є безпосереднє втручання у психіку людини на основі психоаналізу, що повинні робити тільки спеціалісти у цій області, а не всі учасники навчально-виховного процесу, навіть, з постійною участю шкільного психолога. Нами використовуються технології, які запропоновані Українською школою адаптивного управління: технологія освітнього моніторингу, що включає спеціальні етапи, засоби і методики реалізації управлінського процесу, які забезпечують наскрізність мети, взаємоадаптацію суб’єктів управління і сприяють “включенню” механізмів саморозвитку, нами виокремлено ще одну технологію адаптивного управління, а саме: технологію освітнього коучингу. Технологія освітнього коучинга є новою для системи освіти і знаходиться на стадії дослідження, проте, вже є певні позитивні результати у її використанні у вищому навчальному закладі. Також у поєднанні з технологією освітнього коучингу ефективною є технологія самомоніторингу.
У свою чергу, технологічний інструментарій у психотерапевтичному підході включає: вислуховування, підбадьорення, пораду, переконання, гра-тренінг «Педагогічний аналіз», який також може бути використаний і нами, проте, без психотерапевтичної спрямованості. Г. Єльникова запропонувала як інструментарій для відслідковування результату діяльності учасників освітнього процесу у загально навчальному закладі - базові кваліметричні моделі діяльності суб’єктів управління. Нами додані коучингові моделі проведення коуч-сесій, кваліметричні моделі професійного розвитку суб’єктів управління. Отже, технології адаптивного управління зазнали подальшого розвитку і експериментально визначено їх ефективність використання у контексті вищого навчального закладу.
Висновки.
Таким чином, нами проаналізовані сутнісні характеристики сучасного стану розвитку теорії адаптивного управління в освітніх системах. Класична теорія
адаптивного управління дістала подальшого розвитку, а саме: у використанні закономірностей та принців у системі вищого навчального закладу, які також були взяті за основу при розробці концепції освітнього коучингу, у змісті та структурі управління вищим навчальним закладом, у технологіях - розроблено та апробовано нову технологію адаптивного управління - коучинг, у підходах до розробки моделей суб’єктів управління, де провідним став компетентнісний підхід. Отже, розглянуті нами положення теорії адаптивного управління знайшли своє продовження у використанні у системі вищого навчального закладу і стали основою розробки інтегрованої моделі адаптивного управління розвитком науково-педагогічного працівника вищого навчального закладу.
Таким чином, адаптивне управління дозволить більш ефективно залучати інноваційні технології до роботи вищих навчальних закладів, в основі яких є зміни. Також можна говорити про стратегічне планування діяльності вищого навчального закладу та більш високу результативність її виконання. За умов введення адаптивного управління в систему управління вищим навчальним закладом, можна спостерігати значний розвиток науково-педагогічного колективу, тому що спрацьовують механізми саморозвитку людини, які впливають на продуктивність роботи.
Підґрунтя теорії адаптивного управління у вищій освіті дозволить гнучко підійти до системи управління у нестабільній ситуації, коли швидкоплинно відбуваються зміни та втілюються інноваційні технології у відповідності до вимог суспільства. Вивчення теоретичних засад адаптивного управління уможливлює плавний перехід до навчання на гуманістичних засадах, яке б відбивало потреби нашого суспільства і людства в цілому.
Література:
1. Гершунский Б.С. Философия образования для ХХІ века. (В поисках практико-ориентированных образовательных концепций) / Б.С. Гершунский. - М.: Изд-во «Совершенство», 1998. - 608 с.
2. Дзвінчук Д.І. Сучасні тенденції розвитку та управління освітою: автореф. дис. ... д-ра філос. н.: 09.00.10 / Дзвінчук Дмитро Іванович; Ін-т вищої освіти АПН України. - Київ, 2007. - 36 с. В.
3. Єльникова Г.В. Адаптивне управління: сутність, характеристика, моніторингові системи: [Колективна монографія] / Г.В. Єльникова, Т.А. Борова, ГА. Полякова та ін. [За заг. та наук. редакцією докт. пед. наук, професора Г.В. Єльникової]. -Чернівці: Технодрук, 2009. - 570 с.
4. Єльникова Г.В. Наукові основи адаптивного управління закладами та установами загальної середньої освіти: дис. .д-ра пед. н.: 13.00.01 / Г.В. Єльникова; Луганський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка. - Луганськ, 2005. - 444 с.
5. Корсак К.В. Соціально-філософський аналіз тенденцій розвитку тріади «людина-суспільство-освіта» на початку ХХІ ст.: Автореф. дис. ... д-ра філос. н.: 09.00.10 / Корсак Костянтин Віталійович. - К., 2006. - 36с.
6. Навроцький О.І. Інноваційні процеси у вищій школі України: Автореф. дис. ... д-ра соціол. н.: 22.00.04 / Навроцький Олексій Ігоревич. - Х.: Харківський національний університет ім. М. Каразіна, 2006. - 36с.
7. Третьяков П.И. Адаптивное управление педагогическими системами / П.И. Третьяков, С.Н. Митин, Н.Н. Бояринцева. - М.: Академия, 2003. - 368 с.
Надійшла до редакції 11.05.2011 р.
Боровая Татьяна Анатольевна [email protected]
