CC BY
169І ПЕДАГОГІКА І та медико-біологічні
проблеми фізичного
виховання і спорту
Концепція освітнього коучингу
Борова Т А.
Харківський національний економічний університет
Анотації:
У статті подано концепцію освітнього коучингу у контексті вищого навчального закладу. Проаналізовано базові поняття коучингу та визначено тлумачення освітнього коучингу. виокремлено та охарактеризовано основні ідеї, принципи, закономірності та методологічні підходи концепції освітнього коучингу. Обґрунтовані методологічні підходи, що покладені в основу концепції освітнього коучингу. Узагальнено основні позиції освітнього коучингу. визначено кінцевою метою освітнього коучингу професійний саморозвиток та самореалізація науково-педагогічного працівника вищого навчального закладу.
Ключові слова:
коучинг, самокоучинг, освітній коучинг, взаємодія, співпраця, зміни, діалог, відкритість.
Боровая Т. А.. Концепция образовательного коучинга. в статье описана концепция образовательного коучинга в контексте высшего учебного заведения. Проанализированы базовые понятия коучинга и дано определение образовательного коучинга. выделены и охарактеризованы основные идеи, принципы, закономерности и методологические подходы концепции образовательного коучинга. Обоснованы методологические подходы, которые положены в основу концепции образовательного коучинга. Обобщены основные позиции образовательного коучинга. Определены конечной целью образовательного коучинга профессиональное саморазвитие и самореализация научно-педагогического работника высшего учебного заведения.
коучинг, самокоучинг, образовательный коучинг, взаимодействие, сотрудничество, изменения, диалог, открытость.
Borova T.A. The education coaching concept. The article deals with education coaching concept in the context of higher education. The main coaching and concept definitions are analyzed. The education coaching definition is given. The main ideas, principles and methodology approaches to the education coaching concept are identified and characterized. It is grounded the methodological approaches that are the basis of the educational coaching concept. The main points of education coaching are summarizes. The aim of education coaching is defined as professional self-development university teachers' staff and their self-realization.
coaching, self coaching, education coaching, interaction, collaboration, change, dialogue, openness.
Вступ.
Процес змін зумовлює істотне перетворять будь-якої діяльності, він здатний вивести її на якісно новий рівень розвитку. Підвищення інноваційної активності суб'єктів освітньої діяльності, підтримання інтелектуального капіталу вищого навчального закладу, творчого потенціалу молодих та креативних кадрів є необхідними умовами роботи під час змін. В існуючій ситуації для управлінців відкриваються нові можливості істотного підвищення ефективності управління персоналом, зокрема науково-педагогічними працівниками вищого навчального закладу.
Підґрунтям успішного впровадження інноваційних технологій є мотивація співробітників до ефективної і злагодженої роботи. Цього можна досягти тільки при створенні умов забезпечення кар'єрного і професійного зростання науково-педагогічних працівників у межах вищого навчального закладу, коли кожен працівник чітко бачить свої перспективи. Перспективним методом підвищення творчого та інтелектуального потенціалу кадрів є концепція коучингу. Практика зарубіжних і провідних вітчизняних компаній показує, що на підприємствах, де створена корпоративна система навчання персоналу, співробітники стають більш відповідальними, а робочий процес - ефективним. Тільки згуртована команда однодумців дозволяє забезпечити успіх і процвітання організації. Задля здійснення цього використовують сучасні технології управління персоналом. Однією з таких є коучинг.
Коучинг відносно нове поняття, дослідженням якого займалися теоретики та практики: Т Леонард, Т Голві, Дж. О’Коннор, А. Лейджес, Т Шуелл, К. Дуглас, К. Мак Каулей, М. Доуней, Д. Питерсон, Л. Уитворт, П. Зеус, Р. Еверд, Дж. Селмен, Дж. Уітмор, Р. Кілбург, Е. Тач. Разом з тим потребують подальших досліджень такі питання, як освітній коучинг та його роль і значення у професійному саморозвитку особистості.
© Борова Т А., 2011
Робота виконана за планом НДР Харківського національного економічного університету.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета дослідження - обґрунтування концепції освітнього коучингу у контексті вищого навчального закладу.
Завданням є виокремити та охарактеризувати основні ідеї концепції, її принципи, закономірності та підходи. У ході дослідження використовувався метод теоретичного аналізу.
Результати дослідження.
Поняття коучингу багатоаспектне і спрямоване на розвиток особистості. У залежності від обраної моделі коучингу можна говорити про спрямованість такого розвитку. Серед видів коучингу (лайф, спортивного, бізнес та інших) можна виділити такий, що відноситься до сфери освіти. Нами він визначений як освітній коучинг, тому що має безпосереднє відношення до системи освіти, зокрема вищої школи.
Основні ідеї концепції освітнього коучингу:
1. Розвиток людини як пріоритетний напрям в
освіті.
2. Розкриття потенціалу людини для максимального
його використання.
3. Допомога людині розвивати компетенції й усунути
обмеження для досягнення особистісно значущих та стійких змін у професійній та особистій сферах життя.
4. Допомога людині вчитися. Коуч залучається для
того, щоб у співпраці з клієнтом виробити та відокремити цілі та завдання й розробити план дій щодо досягнення цих цілей.
5. Ґрунтується на природі коучингових відносин,
основою яких є плідна, активна співпраця коуча та клієнта. Ці відносини - альянс між двома рівними партнерами, що спрямований (мета якого) на досягнення потреб науково-педагогічного працівника.
6. Синтезує елементи коучингу та самокоучингу задля прискорення бажаних та очікуваних змін у результатах професійного розвитку науково-педагогічного працівника вищого навчального закладу.
Аналіз поняття та моделей коучингу дає підставу визначити концепцію освітнього коучингу.
Базовими поняттями концепції є: коучинг, самоко-учинг, освітній коучинг, взаємодія, співпраця, зміни, взаємодія на діалоговій основі, відкритість, активне слухання.
Поняття коучингу різні автори трактують по-різному, найбільш поширені визначення такі:
Дж. Иванцевич, О. Лобанов тлумачать коучинг як щоденну роботу менеджера зі своїм персоналом з метою навчання та підвищення кваліфікації [2]. Н. В. Афанасьєв розглядає коучинг як процес, що спрямований на підтримку поліпшення навичок, вмінь, потенціалу та креативності, якими вже володіє студент (слухач). Головною відмінною рисою коучингу є те, що він не спирається на знання, досвід, мудрість чи передбачення коуча, а, головним чином, спирається на здатність людини вчитися самому і творчо діяти [3].
Проаналізувавши визначення, можна зробити висновок, що в даний час коучинг представляють з різних позицій. Нами виділено такі: коучинг як стиль управління співробітниками, їх групами та організацією в цілому; модель (стиль) керівництва і лідерства; інструмент створення організації, що навчається; консультування; навчання і розвиток.
В ідеалі, управлінець має гармонійно поєднувати у своїй діяльності три стратегії: стратегію підприємництва, стратегію лідерства, стратегію менеджменту. Підприємець - людина, здатна побачити і реалізувати можливість. Лідер - це той, хто здатен вести за собою інших. Менеджер - людина, спроможна системно організувати рух до мети шляхом ефективного управління ресурсами. Проте, на практиці часто зустрічаються обмеження, які не дають ефективно розвинутись таким навичкам як: управління своєю поведінкою; формування особистих цінностей; постановки особистих цілей; саморозвиток; прийняття рішень; управління власним мисленням; вплив на людей; керівництво людьми; навчання; формування команд. Керівник має вагомий вплив на свого підлеглого. Так, наприклад, завідуючий кафедрою може спрямувати розвиток науково-педагогічного працівника і, в ньому, на нашу думку, повинні віддзеркалюватися всі ті якості, які зазначені вище, задля досягнення спільної мети: виховання висококультурної людини, професіонала своєї справи. У зв’язку з цим, у роботі значну увагу приділено освітньому коучингу, тому що цей тип коучингу не описаний детально як інші, проте, потреба у ньому зростає.
На основі визначень коучингу нами було сформульоване своє тлумачення освітнього коучингу. Під освітнім коучингом ми розуміємо систему заходів щодо встановлення взаємодії між учасниками навчально-виховного процесу з метою досягнення взаємно визначених цілей як з удосконалення профе-
32011
сійної діяльності так і підвищення якості навчання, що, у свою чергу, призведе до підвищення ефективності роботи освітнього закладу.
Таке розуміння освітнього коучингу ґрунтується на закономірностях адаптивного управління, які висунуті Г. Єльниковою [1]. Розглянемо їх з позиції освітнього коучингу: перша - закономірність активізації природних механізмів розвитку керованої системи. Коуч спрямовує свої дії на розвиток клієнта таким чином, щоб ініціатива та дія йшли від особи, яка підлягає управлінському впливу, а методи і технології були спрямовані на досягнення взаємоузгодженої мети. Друга - закономірність когерентного зближення різних за походженням процесів на основі діалогічної адаптації взаємодіючих сторін. Комунікація лежить в основі освітнього коучингу і є вагомою його складовою. Третя - закономірність залежності адаптивного характеру управління від реалістичності його мети. Тому що на виході коучингових процедур завжди повинен бути певний результат. Четверта - закономірність взаємоадаптації керуючої і керованої підсистем, яка виявляється у тому, що керуюча підсистема, приймаючи управлінські рішення, враховує особливості, можливості та дійну спрямованість активності керованої підсистеми, забезпечуючи реалістичність висунутих завдань. Одним із основних елементів освітнього коучингу є раппорт (взаєморозуміння), який дозволяє посилити встановлення гармонійних відношень між коучем та клієнтом. П’ята - закономірність оптимального співвідношення спрямовуючих впливів керуючої та свідомого самоспрямування керованої підсистем. Кінцевим результатом освітнього коучингу є розвиток особистості (у залежності від типу коучингу розвиток набуває того чи іншого змісту та характеру: освітній коучинг спрямований на професійний розвиток учасників освітнього процесу). Тому що в основі всіх моделей коучингу покладені механізми самоспряму-вання і коуч завжди націлює клієнта на подальший саморозвиток. Шоста - закономірність моніторингового супроводу взаємодії керуючої і керованої підсистем та їх рефлексивного розвитку. Рефлексивний розвиток є підґрунтям коучингових процедур. Моніторинго-вий супровід допомагає швидше та більш ефективно розвиватися рефлексивним поштовхам, а також може бути основою само моніторингу, що значно підвищить продуктивність роботи. Сьома - закономірність взаємозалежності поточного коригування та перспективного регулювання діяльності об’єкта управління (поточне регулювання процесу та перспективне регулювання результату). Головним елементом освітнього коучингу є встановлення цілей та визначення шляхів їх реалізації, на основі чого розкривається можливість бачення перспективних цілей, що є також безпосередньою умовою успішних коучингових процедур. Восьма - закономірність підсилення суб’єктності відносин, партнерських стосунків та природовідповідності розвитку об’єкта при здійсненні цілеспрямованих впливів керуючої підсистеми. У коучингових стосунках клієнт є основним діячем і головним у прийнятті рішень, тоді як коуч є помічником у знаходженні необ-
І ПЕДАГОГІКА І та медико"біол°гічні
*---“-----------* проблеми фізичного
виховання і спорту _____________________
хідних шляхів вирішення питань та тим, хто дозволяє зняти обмеження клієнта. Ці стосунки розвиваються за умов, коли в колективі, де працює клієнт, підтримуються партнерські відносини між членами колективу та керівництвом, що сприяє створенню необхідного мікроклімату для професійного розвитку працівника. Дев’ята - закономірність залежності підвищення ефективності адаптивного управління від повноти використання його наукових засад. Зазначимо, що концепції спрямованої самоорганізації, освітнього моніторингу, рефлексивного розвитку людини є основними в освітньому коучингу, тому, можна вважати, що ці підґрунтя надають можливість визначити відношення коучингу до адаптивного управління. Десята - закономірність дії, «інформаційного пульсара» з прямим та зворотним зв’язком, що відбиває структуру взаємин та забезпечує поточне взаємокоригування діяльності керуючої і керованої підсистем. Необхідно зазначити, що кожна коучингова дія завжди виходить на зворотній зв’язок, без прямого впливу не відбуваються також коуч-сесії, тому ця закономірність, пев-ною мірою, відноситься до коучингу.
Таким чином, визначивши закономірності освітнього коучингу, ґрунтуючись на закономірностях адаптивного управління, можна зазначити, що освітній коучинг має своє тлумачення закономірностей, проте, повністю стоїть на позиціях адаптивного управління. Розглянемо принципи, які покладено в основу освітнього коучингу. Необхідно зазначити, що в основі є принципи адаптивного управління, які переглянуті та доповнені.
Основні принципи освітнього коучингу: гуманістичний, безперервної освіти, партнерства, оптимістичний погляд на людину, принцип унікальності людини, принцип адаптивності, принцип постійного підвищення компетенції, принцип моніторингу, принцип кооперації, принцип спільного прогнозування подальшого розвитку за аналізом результату та принцип відкритості. Розглянемо їх детальніше.
Принцип оптимістичного погляду на людину міститься у тому, що люди прагнуть зростати та розвиватися і це природно для людини рухатися вперед. Вони прагнуть до самоактуалізації. Коучам необхідно фасілітувати (розбудовувати) природній потенціал, що притаманний клієнту у процесі розвитку. Ця ідея саме і є присутньою в освітньому коучингу, коуч не має плану для клієнта, але вірить у його/її здатність вирішити свої проблеми.
Принцип унікальності індивіда: коучинг - це не уніфікована процедура, тому що один підхід не можна запропонувати всім. Клієнт сам є експертом свого досвіду; кожна людина відрізняється від іншої й цю різницю необхідно поважати.
Принцип позитивного підходу до людини розглядає людину як самоогранізовану, самоспрямовану, адаптовану істоту та таку, яка контролює свій психологічний стан, фокусуючись на двох недостатньо вивчених напрямах: - розвиток людини для підвищення продуктивності та процвітання; - використання ресурсів розвитку для запобігання проблем.
Зазначені вище принципи є основними в освітньому коучингу, проте, нами визначаються інші принципи, які, у той чи іншій мірі, є підґрунтям нового поняття в освітній сфері, а саме: принцип природовідповідності розвитку науково-педагогічного працівника - врахування багатогранної та цілісної особистості, вікових та індивідуальних особливостей дорослих; принцип урахування інтересів та потреб суб’єктів коучингу -мотивація, стимуляція, пошук нових форм, методів професійного розвитку; принцип взаємодії керівника, науково-педагогічного працівника та студента в суб’єкт-суб’єктних стосунках; принцип поточного самокоригування професійного розвитку - формування самостійності у професійного зростанні; принцип диференціації та індивідуалізації професійного розвитку - стимулювання активності, розкриття творчої індивідуальності; принцип гуманізації - створення умов для формування кращих якостей та здібностей людини; принцип неперервності професійного розвитку: процес постійної освіти-самоосвіти людини впродовж усієї життєдіяльності; принцип вимірюва-ності - результат можна побачити, якщо його можна виміряти.
Аналіз уявлень про структуру коучингу у літературі дозволяє виділити методологічні підходи у його вивченні: суб’єктно-діяльнісний; системно-діяльнісний; особистісно зорієнтований; інформаційно-психологічний; гуманістичний; біхевіористичний; синергетичний та компетентнісний.
Суб’єктно-діяльнісний підхід дозволяє спрямовувати діяльність науково-педагогічного працівника і сам навчальний процес на особистість студента, створити максимально сприятливі умови для розвитку та розкриття здібностей людини, для її самовизначення, враховуючи психофізіологічні особливості, соціальні умови життя та внутрішній її світ. Суб’єктно-діяльнісний підхід реалізується шляхом послідовної індивідуалізації всього педагогічного процесу (Л. Божович, О. Леон-тьєв, Б. Ломов, С. Рубінштейн та інші).
У розвитку здібностей студента вбачається основне завдання особистісно зорієнтованого підходу до професійного розвитку, яке має допомогти викладачам розкрити індивідуальні пізнавальні можливості беручи до уваги певні педагогічні умови, які повинні цьому сприяти (І. Бех, О. Савченко, І. Якіманська). Ми вважаємо, що цей підхід можна використовувати і у вищій школі як у роботі зі студентами, так і у роботі з науково-педагогічними працівниками, тому що в основі його покладено професійний розвиток людини.
У руслі особистісно зорієнтованого навчання розглядається концепція спрямованої самоорганізації. Концепція спрямованої самоорганізації, розроблена Г. Єльниковою, базується на переорієнтації мети навчання від колективного до особистісно зорієнтованого [1]. Має підґрунтям природовідповідного розвитку людини, що спрямований на самоорганізацію і саморозвиток.
В основі освітнього коучингу лежить взаємодія між суб’єктами навчально-виховного процесу. Взаємодія ґрунтується на діалозі, тому нами розгляда-
ється інформаційно-психологічний підхід, який базується на теорії обробки та накопичення інформації при врахуванні когнітивного стилю діяльності, який передбачає сукупність усіх розумових дій. Такі дії науково-педагогічний працівник повинен використовувати й аналізувати в процесі професійного розвитку: порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, класифікація, міжпонятійні зв’язки та дедукція. Вихідним пунктом у когнітивній стратегії розвитку є орієнтовна основа дій. Комунікація розглядається як вид зв’язку, як інформування, спілкування, взаємодія. Основною функцією комунікації є стимулювання до дії, регуляція потоку інформації (Б.Блум, Л. Калініна, Й. Стер-нін, Р. Якобсон).
В основі освітнього коучингу також покладено синергетичний підхід. Синергетична методологія ввела в науку категорію хаосу. Коли розглядається структура будь-якої складної системи, то у подальшому її розвитку найсуттєвішу роль відіграють хаотичні процеси, тому і становлення нової впорядкованої системи (яка в загальній тенденції здебільшого є більш організованою, ніж та, що розпалася) ніколи не є однозначним лінійним процесом. Отже конкретну якість нової системи принципово не можна чітко передбачити. Проте існують і деякі загальні закономірні тенденції, що притаманні розвитку усіх явищ буття. Тобто синергетична методологія - це принципово новий етап розкриття взаємозв’язку загального особливого, сталого і змінного, порядку і хаосу, цілісності і плюралізму [4]. Синергетика досліджує процеси переходу складних систем із невпорядкованого стану в упорядкований і розкриває такі зв’язки між елементами цієї системи, за якими їх сумарна дія в рамках системи перевищує за своїм ефектом просту суму функцій дії елементів, взятих окремо. Синергетика пропонує дивитися на світ дещо по-іншому. Цінність синергетичного способу мислення в тому, що воно забезпечує цілісність світобачення, всеохоплюваність сприйняття світу.
Дослідження універсальних взаємозв’язків, внутрішньо (у процесі взаємодії системи з зовнішнім середовищем) містить ідею адаптації, що ставить проблему зародження та динаміки систем внутрішнього управління.
Стрижневою проблемою розвитку системи є питання про те, як у процесі взаємодії ініціюється зміна системи уявлень про світ - в окремих напрямках і в цілому, якою є ступінь активності самої системи та активності середовища. Своєрідна суперечливість процесу зміни в складній системі полягає в тому, що зміни відбуваються не заради зміни, а в цілісному процесі життєдіяльності системи. Біологічні і соціальні системи, в своєму розвитку споконвічно прагнуть до збереження базової моделі, яка довела свою адекватність зовнішньому світу.
Термін «системно-діяльнісний підхід» об'єднує два варіанта: «системний підхід» і «діяльнісний підхід». «Системний підхід» - термін збірний. Ним позначають методологічні напрями, запозичені з різних наук й об'єднані тенденцією вивчення своїх об'єктів як систем. В основі цього підходу відмова від одно-
32011
бічних аналітичних, лінійно-причинних методів дослідження, а основний акцент зроблено на цілісності інтегрованих якостей об'єкта, їх походження, тому увагу зосереджено на виявленні зв'язків і взаємин і в межах об'єктів, і з навколишнім середовищем.
Науково-педагогічний працівник у процесі спілкування зі студентами з використанням дидактичних засобів організовує пізнавальну діяльність студента адекватно до цілей навчання.
Одним із пріоритетних підходів в освітньому коучингу є компетентнісний підхід. Таке твердження виходить з того, що сутністю коучингу є допомогти людині стати професіоналом своєї справи, тобто бути компетентним у роботі. Основна мета реалізації ком-петентнісного підходу - забезпечення ефективності і якості освіти. Провідна ідея компетентнісного підходу - інтерпретація змісту освіти, що формується «від результату» («стандарт на виході»). Компетент-нісний підхід затребуваний там, де виникає або виявляється необхідною соціальна взаємодія освітньої установи (і ширше - системи освіти) з її замовниками, споживачами і тими, хто отримує благо, і перш за все - з роботодавцем, у зв'язку з цим даний підхід нині найбільш активно розвивається у професійній освіті. Компетентнісний підхід передбачає перехід у конструюванні змісту освіти - від «знань» до «способів діяльності». Розвиток компетентнісного підходу у світовій та вітчизняній освітній практиці часом випереджають теоретичне осмислення проблеми. Професійні компетенції - результат професійної освіти, що виражаються у здатності і готовності фахівця до реалізації певних професійних функцій на основі використання ним внутрішніх і зовнішніх ресурсів. Таким чином, компетентнісний підхід віддзеркалює основну сутність освітнього коучингу.
Наступним підходом в освітньому коучингу є біхе-віористський. Біхевіоризм вважає предметом психології не свідомість, а поведінку людей, яку розглядає як механічні реакції у відповідь на зовнішні подразники. Біхевіоризм не визнає активної ролі психіки, свідомості. Філософська концепція біхевіоризму характеризується такими постулатами: в основі - формула «стимул - реакція - підкріплення». Головна ідея - людська поведінка є керованим процесом. Вона зумовлена стимулами й потребує позитивного підкріплення. Для того щоб викликати певну поведінку, потрібно застосувати дієві стимули. Бажання, мотиви, характер, здібності людини ролі не відіграють. Значення мають лише дії - відповідні реакції на стимули. Моральні якості теж визначаються обставинами, стимулами. Головне - якнайкраще пристосуватися до середовища. Освітнє середовище підтримує: атмосферу напруженої розумової праці; широке застосування техніки; всіляке стимулювання індивідуальної діяльності; жорстке суперництво у боротьбі за результат; виховання діловитості, організованості, дисциплінованості, заповзятливості [5].
Останнім часом теоретики педагогіки все частіше звертаються до гуманістичних теорій. Гуманізм є філософським підґрунтям нової (неокласичної) ме-
та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту
тодології педагогіки. Гуманістичні ідеї можуть бути застосовні до всіх людей і всіх соціальних систем. Визнається взаємодія гуманістичних і національних цінностей. Стрижнева ідея: при формуванні особистості не можна застосовувати насилля, якими б благими цілями воно не обґрунтовувалося. Благо людини - вище за все. З огляду на це, можна зазначити, що основною ідеєю освітнього коучингу також є благополуччя педагога, яке досягається плідною взаємодією коуча і викладача (студента) щодо досягнення взаємо-визначених цілей, проте, прийняття рішення здійснюється завжди науково-педагогічним працівником вищого навчального закладу. Необхідно зазначити, що освітній коучинг зорієнтований на майбутнє, сфокусований на вирішення питань, спрямований на дію та досвід викладача як основу прийняття рішень.
Висновки.
Освітній коучинг ґрунтується на тій же філософії змін, як і у тренінгах та у позитивній психології. Освітній коучинг базується на основі спортивної мо-
делі коучингу, що означає, що ви можете бути задоволені теперішнім станом та ще маєте бажання досягти кращої ситуації через постійну роботу та тренінги.
Освітній коучинг зорієнтований на дію та має в основі принцип навчання через дію. Його завдання побудовані на конструктивному досвіді, які через зворотній зв’язок представляють адекватні зміни.
Таким чином, освітній тип коучингу спрямований на постійний професійний розвиток суб’єктів навчально-виховного процесу через навчання та тре-нінги. Кінцевою метою освітнього коучингу є професійний саморозвиток особистості. Використання механізму спрямованого саморозвитку, на якому ґрунтується освітній коучинг, забезпечить природовідпо-відний розвиток людини і надасть можливість більш ефективно використовувати свої природні ресурси.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем освітнього коучингу.
I ПЕДАГОГІКА І
Література:
1. Єльникова Г. В. Наукові основи розвитку управління загальною середньою освітою в регіоні: дис. ... доктора педагогічних наук: 13.00.01 / Єльникова Галина Василівна. — Луганск, 2005. - 446 с.
2. Иванцевич, Дж. М. Человеческие ресурсы управления / Дж. М. Иванцевич, А. А. Лобанов. - М.: Дело, 1993. - 304 с.
3. Положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців / Укл. М.В. Афанасьев; [наукове кер. д.е.н., проф. В.С. Пономаренка]. - Харків : Вид. ХНЕУ, 2008. - 244 с.
4. Синергетическая парадигма. Синергетика образования. / [ред. кол. В. И. Аршинов, О.Н. Астафьева, В. Г. Буданов и др.]; отв. ред. В. Г. Буданов. - М.: Прогресс-Традиция, 2007. - 592 с.
5. Tolbert W. The Power of Balance: Transforming Self, Society and Scientific Inquiry / W. Tolbert. — London: Sage, 1991. — 124 p.
Информация об авторе: Боровая Татьяна Анатольевна
borovat71@mail.ru
Харьковский национальный экономический университет пр. Ленина ,9-А, г. Харьков, 61001, Украина.
Поступила в редакцию 29.11.2011г.
References:
7. Iel’nikova G. V. Naukovi osnovi rozvitku upravlinnia zagal'noiu seredn'oiu osvitoiu v regioni [Scientific basis for development of secondary education in the region], Cand. Diss., Lugansk, 2005, 446 p.
8. Ivancevich, Dzh. M., Lobanov A. A. Chelovecheskie resursy upravleni-ia [Human resources of management], Moscow, Case, 1993, 304 p.
9. Afanas’ev M.V. Polozhenniapro organizaciiu navchal’nogo procesu v kreditno-modul’nij sistemi pidgotovki fakhivciv [The position of the educational process in the credit-modular system of training], Kharkov, KNEU Publ., 2008, 244 p.
10. Arshinov V. I., Astaf’ev O.N., Budanov V. G. Sinergeticheskaia paradigma [The synergetic paradigm], Moscow, Progress-Tradition, 2007, 592 p.
11. Tolbert W. The Power of Balance: Transforming Self, Society and Scientific Inquiry. London: Sage, 1991, 124 p.
Information about the author: Borova Tat’iana Anatol’evna
borovat71@mail.ru Kharkiv National Economic University Lenina 9-A, Kharkov, 61001, Ukraine.
Came to edition 29.11.2011.
