CC BY
257
УДК: 340.132.6
К. О. МАНДР1КОВА,
астрантка кафедри теорп держави i права, Нацюнальний унiверситету «Юридична академiя Украши iменi Ярослава Мудрого», м. Харюв
РОЗУМН1СТЬ У СИСТЕМ1 ПРИНЦИП1В ЗАСТОСУВАННЯ
НОРМ ПРАВА
Розглянуто основт вимоги до процесу застосування норм права. Проанал1зовано значення розумност1 в систем1 принцитв до правозастосування, в кратах загального права та у правовт систем1 Украши.
Ключов1 слова: принцип застосування права, вимоги, норми права, розумшсть, пропорцшшсть.
У юридичнш л1тератур1 застосування права традицшно визначають як управлшську д1яльнють оргашв державно!' влади, !х посадових ос1б, а також уповноважених державою суб'еклв з винесення шдивщуально-конкретних припишв, якими одним учасникам правовщносин надаються права, а на шших покладаються обов'язки [10, с. 10]
Правозастосування як особливий вид реаизацн норм права вивчали багато вггчизняних 1 заруб1жних науковщв, зокрема С. С. Алексеев, А. Барак, Д. О. Бочаров, А. Б. Венгеров, П. в. Недбайло, С. П. Погребняк, Ю. О. Тихомиров, О. Ф. Черданцев, С. В. Шевчук, Р. Циппел1ус та ш. Дещо менша увага придшена питанням вимог до правильного застосування норм права.
Метою ще! статл е виявлення основних вимог до правильного застосування норм права та визначення рол1 розумност для правозастосування.
На думку С. С. Алексеева, застосування права е другим за значенням шсля правотворчост чинником, що «ютотно впливае на правове регулювання, притому впливае у самому ход1, у процес впливу права на суспшьш вщносини»; «органи застосування права в оптимальному випадку продовжують «справу», розпочату правотворчютю», вони «покликан забезпечити приведення в життя юридичш норми, виражеш в них загальш програми
поведшки, конкретизоване !х втiлення в реальних життевих процесах з урахуванням особливостей чи iншоi конкретно!' ситуацп» [1, с. 259].
Д. О. Бочаров визначае «правозастосовчу дiяльнiсть» як здшснювану на засадах доцiльностi, справедливост й обгрунтованост пiднормативну дiяльнiсть компетентних суб'еклв з видання конкретизованих й iндивiдуалiзованих владних приписiв (iндивiдуальноi регламентацп) та забезпечення !'х видання й фактично!' реалiзацii (правозабезпечення) [3, с. 11].
В юридичнш лiтературi нерщко пiднiмаеться питання про спiввiдношення понять «правозастосування», «застосування норм права» i «правозастосовна дiяльнiсть» i вказуеться на неможливють !'х ототожнення. Так, на думку О. О. Ушакова i В. Б. Реутова [19], щ категорп спiввiдносяться як загальне i окреме, частина i цiле: «правозастосування» вказуе на специфiчну форму правореалiзацii, «застосування норм права» означае процес повно!' реалiзацii норми самим актом и застосування, а «правозастосовна дгяльнгсть» або «правозастосовчий процес» позначають бшьш складнi випадки, як потребують послiдовного здiйснення численних аклв застосування норм права [3, с. 7]. Подiбне розрiзнення не мае принципового значення для нашого дослщження, оскiльки вимоги, що висуваються до правозастосовця, е однаково важливими для !'х дотримання та !'х роль не змшюеться в усiх зазначених випадках; ^м того, всi щ випадки об'еднанi одним критерiем - наявшстю суб'екта владних повноважень.
Д. О. Бочаров справедливо вказуе на те, що зумовлена потребами доцшьност й справедливост варiативнiсть правозастосовноi дiяльностi вимагае творчого пiдходу до и здiйснення. Прикладами такого вiн називае висування версш, iнтерпретацiю текстiв нормативно-правових аклв та доказового матерiалу, формування доказовоi бази рiшення та його обгрунтування [3, с. 7]. Ю. О. Тихомиров вказуе на свщоме використання законодавцем прийому невизначених формулювань для того, щоб поширити дш закону на коло невiдомих ситуацш, якi потенцiйно можуть виникнути, що, на його думку, визначае значну сферу дискрецп правозастосовця. Це не дозволяе ставитися до
права виключно як до вираження довшьно! державно! вол1, а до застосування норм права - як до формально-лопчного процесу дедукування конкретних правозастосовних ршень [15, с. 44]. «Творчу сваволю» унеможливлюе здшснення застосування права на засадах обмеження власного розсуду суб'екив правозастосування правовими ж рамками [3, с. 11].
Це тдводить наше дослщження до розгляду вимог та принцитв, як висуваються до застосування норм права. До таких принцитв зазвичай вщносять: обгрунтоватсть, доцшьнють, законтсть, справедливють, добросовютсть, пропорцттсть, розумшсть.
Обгрунтовангстъ як вимога до правозастосування означае всеб1чне 1 об'ективне з'ясування ютотних обставин справи, встановлення формально! ютини, тобто встановлення вщповщност висновку суб'екта правозастосування не об'ективнш ютит, а заздалепдь визначеним правилам, умовам [10, с. 22]. Установити об'ективну ютину у практищ застосування правових норм -значить зробити в1рт висновки, яю в1рно в1дображають реальну д1йсн1сть, як1 повн1стю в1дпов1дають обставинам дано! конкретно! справи [12, с. 224].
Вимога доцглъностг пояснюе загальну спрямованють 1 мету правозастосування. Цшнюна спрямован1сть правозастосування означае в1дпов1дн1сть цього процесу основоположним принципам права, яю становлять основу права: р1вн1сть, справедливють, свобода, гуман1зм [10, с. 25]. Поняття доц1льност1 правозастосовно! д1яльност1 мае щонайменше два смислових шари: у першому випадку доц1льн1сть правозастосовно! д1яльност1 передбачае ц1леспрямован1сть та ефективн1сть тако! д1яльност1, а у другому розумшш поняття доц1льност1 сп1вв1дноситься з поняттям оптимальност1 [3, с. 9].
Тюно пов'язаною з вимогами обгрунтованост1 та доцшьност1 е законнгстъ. Це - багатогранне явище у прав1, що виступае як вимога дгялъностг органгв держави та посадових оаб. Законнють обумовлюе: необх1дн1сть зд1йснення владних повноважень у межах наданих повноважень вщповщно до закону, можливють функц1онування лише конституцшно визначених державних структур, наявшсть нормативно закр1плено! системи повноважень,
що ч^ко визначають не лише права, обов'язки, а i вiдповiдальнiсть оргашв та посадових осiб, реальне впровадження в дiяльностi органiв державноi влади принципу верховенства прав та свобод особи, наявнють особливих засобiв впливу на владш структури, що забезпечують охорону i вiдновлення порушених прав, врахування мiжнародно-правових стандартiв та принцитв [7, с. 452].
Законнгсть у правозастосуванш передбачае дотримання всiх процедурних вимог при квалiфiкацii обставин справи, виборi й використаннi норми права [4, с. 266]. 1ншими словами, правозастосовне ршення повинно прийматися державним органом або посадовою особою в межах 'хньо!' компетенцii; правозастосовна дiяльнiсть мае здiйснюватися в порядку i формах, передбачених процесуальним законодавством; правозастосовш органи зобов'язанi правильно вибирати правовi норми, належним чином !'х тлумачити, суворо дотримуватися !'х змiсту, не виходити за !'х межi, здшснювати правильну квалiфiкацiю справи i приймати ршення вiдповiдно до приписiв цих норм [6, с. 414]. П. в. Недбайло вважае, що законнють i обгрунтованiсть застосування правових норм е по суп единою вимогою. Проте вiн визнае, що законнють прийнятого ршення з формальноi сторони не виключатиме його необгрунтованостi по суп, що дае тдстави видшяти обгрунтованiсть як самостiйну вимогу [12, с. 184].
Принцип правовой визначеностг також висувае низку вимог до правозастосування, а саме: обов'язкового виконання нормативно правових акпв, юнування практики уточнення змюту нормативно-правових акпв, юнування практики однакового застосування закону, остаточнють, обов'язковiсть i виконання рiшень судiв щодо застосування закону [13, с. 189].
Справедливгсть як вимога до правозастосування передбачае безстороннють i послщовшсть правозастосовця. Безстороннiсть означае неупередженiсть щодо особи при прийнятп рiшень; послщовнють означае заперечення сваволi при розглядi справ [18, с. 134]. Щ двi вимоги розкривають формальну справедливгсть. Змютовну справедливiсть при застосуваннi норм
права характеризуе принцип пропорцшност1. З точки зору процедурно'1 справедливостг, справедливим буде ршення, яке прийняте з додержанням належних процедур [16, с. 79].
В. Мадюсон 1 В. Шахов пояснюють, що через те, що «у багатьох випадках законодавець змушений встановлювати вщносно оптимальш гшотези, диспозицп або санкцп правових норм, серед цшо! низки законних ршень для кожного конкретного випадку справедливим буде тшьки одне», викликае практичну необхщшсть вибору не тшьки законного, а й найбшьш справедливого ршення. У такому випадку автори вважають, що поняття справедливост стае близьким до поняття доцшьност1. Доцшьшсть ж юнуе в межах справедливости обгрунтованост також у певних випадках межуе 1з справедливою [9, с. 285].
Добросовгсмстъ також виступае основною вимогою до застосування норм права, оскшьки недобросовюнють «може нейтрал1зувати корисний ефект дп майже будь-яко! норми права» [13, с. 211]. Добросовюнють означае сумлшне 1 чесне використання суб'ектом владних правозастосування наданих йому повноважень й виконання покладених обов'язк1в, а також порядного ставлення до учасниюв суспшьних в1дносин [18, с. 134].
Кр1м того, до числа принцип1в, яю повинн1 затверджуватися у ход1 застосування норм права, вщносять своечасмстъ, або оперативнгстъ. Оператившсть (швидк1сть) правозастосування - умова ефективно! боротьби з правопорушеннями та захисту законних 1нтерес1в суб'еклв. Протилежна як1сть - тяганина у виршенш справ - це, безумовно, антицшшсть [21, с. 260]. Саме тому законодавець ставить вимогу розумност1 строюв як запоруку дотримання такого принципу суб'ектом застосування норм права.
До застосування норм права висуваеться вимога пропорцгйностг, яка передбачае зважування суперечливих штерес1в. Р. Циппел1ус ввважае !! складовою частиною поняття правово! держави: обираючи дш, адмшютративний орган повинен пор1вняти 1нтереси, для яких вона е випдною, з тими, для яких ця д1я буде шюдливою; «(виб1р) повинен триматись у тих
межах, як встановлюе йому можливий (допустимий) смисл ^в закону, мусить реалiзувати здiйснювати намiри законодавця, якi однозначно випливають зi змiсту закону, а також не може суперечити шшим нормам i мае спрямовуватись на оптимальний i справедливий компромiс мш задоволенням суперечливих iнтересiв» [20, с. 168]. Принцип пропорцшност мiстить вимоги, адресован насамперед законодавцевi, однак цей принцип адресований також суддям, що, застосовуючи закон, виступають у ролi оцiнювачiв обмежувальних дiй законодавця, вони розробляють систему критерпв про межi правомiрного втручання законодавця в те чи iнше право [14].
Розумнгсть е одним iз критерiiв дотримання вимог принципу пропорцшносп, тобто надае можливють зробити остаточний висновок про пропорцшшсть/непропорцшшсть обмежувальних заходiв. Так, американськ суди, розглядаючи випадки, пов'язанi з обмеженням прав i втручанням в 'х здiйснення, проводять так звану перевiрку акта на вiдповiднiсть критерш «просто! розумностi», що, по сут^ представляе собою бiльш або менш ретельний аналiз пропорцiйностi [23, с. 69], що передбачае зважування штерешв (мiж особою i державою, мiж декiлькома особами) та визначення доцшьност та необхiдностi заходiв або видання аклв для досягнення мети.
У сферi кримiнально-виконавчого права Украши застосовуеться принцип ращонального застосування примусових заходiв i стимулювання правослухняноi поведiнки засуджених. Таким чином, вщнаходиться баланс примусу i стимулювання, що, врештi-решт е засобом подолання протирiччя iнтересiв адмшютрацп i засуджених [11, с. 174].
У робот П. Гiлi [5] описуеться принцип стриманост в американському кримiнальному правi, що перегукуеться з вимогою розумносп. Стриманiсть вважаеться достошством особи, яку асоцiюють з шшими цiнностями: терпимiсть, терпiння, витримка, самодисциплша i жертовнiсть, а и антитезами е необачшсть, гнiв, нетерпимiсть, спокусливють, самозакоханiсть, домiнування i невиправдана жорстоюсть. Автор представляе принцип стриманостi в аспекл застосування кримiнального права та його створення. Щодо застосування
права, то «найбшьш розпливачастим висловленням юриспруденцшного достошства стриманостi е принцип панування права», тобто стриманють виявляеться в даному аспект у принципi вщокремлення iнститутiв держави i незалежностi судово! влади, вiдсутностi зворотно! дii, попередньому повщомленш та вимозi адекватно! точност з метою уникнення розпливчатостi (принцип правовой визначеностг), або надмiрного розширення дii (уникнення сваволг при застосування кримгнального закону). Ще одним виразом стриманост е принцип пропорцгйностг. Принцип стриманосп у створенш кримшальному правi вимагае встановлювати санкцш тодi, коли визначенi форми поведшки спричиняють серйозну шкоду суспiльству, тобто iншi способи неефективнi. 1ншим аспектом стриманост у правотвореннi е встановлення покарань, спiвмiрних характеру протиправно! поведшки [5, с. 219].
Шмецький конститущоналют У. Карпен вважае, що ефективне застосування означае розсудливе стввщношення мiж цiлями та засобами в дшсносл. Вiн перелiчуе елементи успiшного застосування закону: ефектившсть, дiевiсть, стабiльнiсть, пропорцшшсть i закликае шукати !х у конститущях держав або через тлумачення «структурних конституцiйних визначень» (правова держава, сощальна держава, права людини). Найпершим же завданням конституцiйно-правовоi держави е вжиття принципу пропорцiйностi при обранш оптимального iнструменту для застосування закону [8, с. 230].
Слщ зауважити, що сьогодш розумнiсть все частше розглядаеться як самостiйний принцип застосування норм права. Так, С. В. Прийма стверджуе, що розумнють вщображае яюсний бiк iнтерпретацii, що здшснюеться пiд час правозастосування, та властива ш саме через те, що вона е дiяльнiстю, в основi яко! знаходиться така властивiсть людсько! свiдомостi як розум; у випадку тлумачення як дiяльностi, яка здшснюеться розумною особою, виявлення розумност означае, що штерпретатор виявляе себе як розсудливий, стриманий толковий суб'ект. 1нша важлива функцiя принципу розумностi е перевiрка iнтерпретацiйних висновкiв на абсурднють. «Золоте правило тлумачення»
обумовлюеться принципом розумностг при юнуванш р1зних вар1ант1в розумшня тих самих термш1в необхщно обрати той, що дозволяе уникнути абсурдност висновюв[17, с. 40].
А. Барак, анал1зуючи значення розумност в д1яльност1 судд1в, зазначае, що «фундаментальний обов'язок судд1 полягае в тому, щоб здшснювати свш розсуд розумно». З його точки зору це означае: виб1р одше! з можливостей, що знаходяться всередиш зони розумностц розумшсть як гнучке вимога припускае прийняття до уваги обставин, що змшилися; розумшсть е стандартом для вибору м1ж р1зними можливостями; розумшсть вибору визначаеться свггоглядом судд1, який, у свою чергу, грунтуеться на життевому досвщ та сощальних принципах 1 полггищ, як1 визначають його розумшня судово! функц1!, а р1зний життевий досв1д передбачатиме р1зний розумний виб1р. Для зд1йснення судового розсуду суддя повинен усвщомлювати значення використання судд1вського розсуду, суть д1яльност1, спрямован1сть норми, публ1чно! пол1тики, тобто полггики, яка закладена у норм1 [2, с. 158].
Принцип розумност1 активно застосовуеться в судочинств1 кра!н англосаксонсько! правово! с1м'!, особливо у справах про цившьно-правову в1дпов1дальн1сть за недбалють, як недотримання стандарту поведшки розумно! людини. А принцип розумност1 як критер1й оц1нки д1й адмшютративних орган1в у Велик1й Британ1! отримав назву тесту Венсберг й визнае нечинним ршення адм1н1стративного органу, якщо воно неможливе для виконання жодною розумною людиною [22, с. 51].
Очевидно, що перелж вимог до правильного та ефективного застосування норм права залишаеться невичерпним. Розвиток м1жнародних систем 1з захисту прав 1 свобод людини створюе нов1 виклики юнуванню правово! системи сучасних держав. Кодексом адмшютративного судочинства Укра!ни в1д 06.07.2005 р. сприйнято найб1льш прогресивш стандарти, зокрема у застосуванн1 норм права. Так, ст. 2 Кодексу зобов'язуе адмшютративш суди у справах про оскарження ршень, дш або безд1яльност1 суб'ект1в владних повноважень перев1ряти !х на дотримання вимог: законности обгрунтованост1,
безсторонносл, (неупередженосп) добросовюносл, розсудливосп, дотриманням принципу р1вносл перед законом, пропорцшносл, зокрема з дотриманням необхщного балансу м1ж будь-якими несприятливими наслщками для прав, свобод та штерес1в особи 1 цшями, на досягнення яких спрямоване це ршення (д1я), урахуванням права особи на участь у процес прийняття ршення, своечасносп та розумносп строку.
Отже розумнють, доходимо висновку про те, що пронизуе розглянут принципи застосування норм права 1, будучи загальнофшософською категор1ею, що мае важливе значення для права; вона виступае часто-густо критер1ем дотримання/недотримання принцишв застосування норм права.
Список лггератури:
1. Алексеев С. С. Теория права / С. С. Алексеев. - М. : БЕК, 1995. - 320 с.
2. Барак Аарон. Судейское усмотрение / Аарон Барак. - М. : НОРМА, 1999. -
376 с.
3. Бочаров Д. О. Правозастосовча дiяльнiсть: поняття, функцп та форми : проблемы лекцп / Д. О. Бочаров - Дншропетровськ : АМСУ, 2006. - 73 с.
4. Венгеров А. Б. Теория государства и права : Учебник для юридических вузов / А. Б. Венгеров. - 3-е изд. - М. : Юриспруденция, 2000. - 528 с.
5. Гш Патрт. Стримашсть у карному правi / Патрш Гш // Нариси з законопроектування / за ред. Р. К. Бержерона. - Оттава : Центр правово! реформи i законопроектних роб^, 1999. - 1069 с.
6. Загальна теорiя держави i права : тдруч. / за ред.: М. В. Цвка,
0. В. Петришина ; Нацюнальна юридична академiя Укра!ни iменi Я. Мудрого. - Х. : Право, 2009. - 584 с.
7. Зайчук О. В. Теорiя держави i права. Академiчний курс : тдруч. / О. В. Зайчук, Н. М. Ошщенко. - К. : Юршком 1нтер, 2006. - 688 с.
8. Карпен Улър1х. Процес виконання закону // Карпен Ульрiх. Нариси з нормотворення ^жнародний досвщ). - Кн. 2 / Укр.-канад. програма з нормотворення. - К. : Укр. шк. навчання нормопроектувальниюв, 2000. - С. 132-282.
9. Мадгссон В. Правозастосування як рiзновид сощально! дшсносп: законшсть i справедливють / В. Мадюсон, В. Шахов // Вюник Нацюнально! академп державного управлшня при Президенте® Укра!ни. - 2005. - № 2. - С. 280-287.
10. Малишев Б. В. Застосування норм права (теорiя i практика): навч. поаб. / Б. В. Малишев. - К. : Реферат, 2010. - 260 с.
11. Михалко I. С. Принцип рацюнального застосування примусових заходiв i стимулювання правослухняно! поведшки засуджених i Gвропейськi пенiтенцiарнi правила /
1. С. Михалко // Теоретичш основи забезпечення якосп кримiнального законодавства та правозастосовчо! дiяльностi у сферi боротьби зi злочиннiстю в Укра!нi : матерiали наук. конф., 15 травня 2009 р. / редкол. В. I. Борисов [та ш.]. - Х. : Право, 2009. - С. 173-176.
12. Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм: монография / П. Е. Недбайло. - М. : Юрид. лит, 1960. - 511 с.
13. Погребняк С. П. Основоположш принципи права (змютовна характеристика) : моногр. / С. П. Погребняк ; Нацюнальна юридична академiя Укра!ни iменi Ярослава Мудрого. - Х. : Право, 2008. - 240 с.
14. Погребняк С. П. Принцип пропорцшносп в судовш дiяльностi // Фiлософiя права i загальна теорiя права / С. П. Погребняк. - 2012. - № 2. - С. 49-55.
15. Правоприменение: теория и практика / отв. ред. Ю. А. Тихомиров. - М. : Формула права, 2008. - 432 с.
16. Правосуддя: фшософське та теоретичне осмислення: колективна монографiя /
A. М. Бернюков, В. С. Б^ун, Ю. П. Лобода, Б. В. Малишев, С. П. Погребняк, С. П. Рабшович,
B. С. Смородинський, О. В. Стовба / вщп. ред. В. С. Б^ун. - К., 2009. - 316 с.
17. Прийма С. Принцип розумносп тлумачення норм права / С. Прийма // Вюник Нащонально! академп правових наук Украши. - 2012. - № 3 (70). - С. 34-43.
18. Теорiя держави i права : поаб. для тдготовки до держ. юпит1в / за заг. ред. О. В. Петришина. - Х. : Право, 2012. - 192 с.
19. Ушаков А. А. Социально-управленческая природа применения права / А. А. Ушаков, В. П. Реутов // Применение советского права : сб. научн. тр. - Вып. 30. -Свердловск, 1974.
20. Циппелгус Р. Юридична методолопя / Рейнольд Циппелiус. - Чершвщ : Рута, 2003. - 168 с.
21. Черданцев А. Ф. Теория государства и права : учеб. для вузов / А. Ф. Черданцев. - М. : Юрайт, 2000. - 422 с.
22. Шевчук С. Основи конституцшно'1 юриспруденцп / С. Шевчук. - К. : Укр. центр правнич. студш, 2001. - 296 с.
23. Шлинк Бернхард. Пропорциональность. К проблеме баланса фундаментальных прав и общественных целей / Бернард Шлинк // Сравнительное конституционное обозрение. - 2012. - № 2 (87). - С. 56-76.
Мандрикова Е. А. Разумность в системе принципов к правоприменению.
В статье рассматриваются основные требования к процессу применения норм права. Анализируется значение разумности в системе принципов правоприменения. Рассматривается значение разумности в странах общего права.
Ключевые слова: принцип, применение, требования, разумность, нормы права, пропорциональность.
Mandrikova E. A. The reasonableness among the principles of the law-application process.
The main requirements for the process of law application are described in the article. The author analyzes the principle of reasonableness in the system of law-enforcement. The importance of reasonableness in the common law countries is discussed.
Key words: the principle, enforcement, the requirements, the reasonableness, rules of law, the proportionality.
