CC BY
61Психологічні засади проблеми креативного потенціалу
Шадріна А.В.
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди
Анотації:
Розглянуто наукові погляди психологів різних часів на зазначену проблему. Виявлені основні підходи щодо дослідження особливостей розвитку креативного потенціалу особистості. Розвиток креативного потенціалу особистості базується на вивченні реальних потенцій людини, рівня її креативного й інтелектуального розвитку. Він визначається забезпеченням своєчасної актуалізації й оптимального функціонування мис-леннєвих процесів індивіда. Для цього створюються спеціальні зовнішні і внутрішні умови.
Ключові слова:
інтелект, внутрішній, потенціал, особистість, креативний.
Шадрина А. В. Психологические основы проблемы креативного потенциала.
Рассмотрены научные взгляды психологов разных времен на указанную проблему. Выявлены основные подходы относительно исследования особенностей развития креативного потенциала личности. Развитие креативного потенциала личности базируется на изучении реальных потенций человека, уровня его креативного и интеллектуального развития. Он определяется обеспечением своевременной актуализации и оптимального функционирования мыслительных процессов индивида. Для этого создаются специальные внешнее и внутреннее условия.
интеллект, внутренний, потенциал, личность, креативный.
Shadrina A.V. Psychological fundamentals of a problem of creative potential. Scientific views of psychologists of different times for the indicated problem are construed. The basic approaches concerning research of features of development of a creative potential of the personality are revealed. Development of creative potential of the personality bases on study of actual potencies of the person, a level its creative and intellectual development. It is defined by ensuring of a duly actualization and optimum performance of thought processes of the individual. For this purpose special choronomic and intrinsic conditions are frameed.
intelligence, intrinsic, potential, personality, creative.
Вступ.
В даний час зростають вимоги до рівня підготовки творчих здібностей кваліфікованого фахівця, до його вміння самостійно вирішувати різноманітні завдання, що виникають в процесі подальшої професійної діяльності, до активізації та поповнення його креативного потенціалу. Сьогодні тільки людина з багатим внутрішнім резервом творчих здібностей може впоратися з усім комплексом практичних та теоретичних завдань, які ставлять перед нею економічні перетворення і науково-технічний процес. У сучасних умовах особистісне зростання, престижна робота, кар'єра багато в чому визначаються рівнем інтелектуальних здібностей, креативних потенціалом.
Аналіз джерел з психології свідчить, що проблемам розвитку творчого й інтелектуального резерву індивіда присвячено досить багато наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених: М. Холодна, Л. Сто-ляренко, С. Самигін, Б. Ананьєв, С. Рубінштейн, Н. Лейтес, Д. Богоявленська. Проте спеціальних досліджень, присвячених проблемі креативного потенціалу особистості, немає.
Робота виконана за планом НДР Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета статті - проаналізувати наукові праці з психології щодо питання креативного потенціалу особистості, визначити основні шляхи його розвитку.
Результати дослідження.
Розуміння внутрішніх механізмів процесів накопичення креативних резервів, переходу потенціального в актуальне, «присвоєння» зовнішнього досвіду, поповнення, а отже, іншої самоорганізації внутрішніх потенціалів особистості, пов’язане з вивченням даної проблеми в психології.
Вельми докладно розглядає це питання і М. Холодна, яка в своїй монографії «Психологія інтелекту: парадокси дослідження» [11] аналізує найбільш істотні моделі навчання, побудовані з урахуванням © Шадріна А.В., 2010
психологічних механізмів розумового розвитку учнів. Серед них зокрема такі: «вільна модель», у якій максимальною мірою враховується внутрішня ініціатива дитини; «особистісна модель», основною метою якої є загальний розвиток учнів, «модель, що розвиває», в центрі уваги якої - перебудова навчальної діяльності як на рівні змісту, так і на рівні форми її організації; «модель, що активізує», спрямована на підвищення рівня пізнавальної активності учнів за рахунок включення до навчального процесу проблемних ситуацій, опори на пізнавальні потреби й інтелектуальні почуття; «модель, що формує», в основі якої - цілеспрямоване управління процесом засвоєння знань і вмінь.
Говорячи про правоможність поданих моделей, М. Холодна разом з тим пропонує власну, так звану «збагачувальну» модель навчання, ключовим елементом якої є «індивідуальний ментальний досвід». У межах цієї моделі цитована авторка визначає кожну дитину як носія ментального (розумового) досвіду. Педагогічні впливи при цьому спрямовані на особливості складу й будови останнього, а зростання креативних здібностей тих, хто навчається, прямо залежить від перебудови та збагачення індивідуального ментального досвіду. М. Холодна особливо підкреслює, що кожний, хто навчається, має свій діапазон можливого нарощування інноваційно-творчих сил, і завдання вчителя полягає в наданні йому необхідної допомоги. Як основні показники рівня креативного розвитку авторка обґрунтовує, поряд зі знаннями, вміннями й навичками (ЗУНами), які виділяються традиційно, такі показники, як компетентність, ініціатива, творчість, саморегуляція й унікальність складу розуму (КІТСУ) [11, с. 299].
Розглядаючи досліджувану проблему, необхідно передусім відзначити, що, як засвідчив аналіз спеціальної літератури, в сучасній психології різні аспекти вивчення особистісного потенціалу є вельми актуальними, причому досліджується як сама проблема розуміння внутрішнього потенціалу особистості та його структури, так і його процесуальні характеристики, а також ті результати, які спричиняє педагогічно орієн-
тований розвиток (сприяння розвиткові) внутрішнього потенціалу особистості.
Так, К. Роджерс, один із засновників так званої гуманістичної психології, переконаний, що кожна дитина має величезний нерозкритий потенціал творчих можливостей [8, с. 276]. Через це основне призначення педагога він вбачає в тому, щоб сприяти справжньому засвоєнню нового, допомогти дитині « ... реалізувати потенціал своїх індивідуальних можливостей».
Аналогічну позицію обстоює й відомий американський психолог і психотерапевт А. Маслоу, який, розмірковуючи про природу людських можливостей, стверджує, що в людині наявні, починаючи з моменту її народження, «активне прагнення здоров’я, імпульсу до зростання, до актуалізації людських потенцій» [4, с. 33]. Одночасно він зазначає, що практично кожна людина має невикористані чи не повністю розвинені потенції. Причиною цього явища автор вважає те, що люди часто «лякаються» власних можливостей. Разом з тим А. Маслоу підкреслює нагальну потребу розвитку кожної людини «в повну міру можливостей», аби вона стала на цій основі особистістю, яка повноцінно функціонує.
Тому мету освіти й виховання він, спираючись на дослідження Л.К’юбі, вбачає в тому, щоб «допомогти індивіду стати людиною тією повною мірою, якою він тільки здатний», «допомогти більш повно, більш дієво розкрити в собі те, що вони мають потенційно». У розумінні А. Маслоу, саме орієнтація на гуманістичну мету освіти ставить на чільне місце необхідність просування вихованця до актуалізації власних потенцій.
Цікаво, що А. Маслоу обстоює як кінцеву мету розвитку особистістю власного потенціалу її прагнення досконалості. У його розумінні практично будь-яка людина може розглядатися в ідеалі як досконала. У цій вірі в безмежність можливостей будь-якої людини А. Маслоу постає перед нами як справжній гуманіст. При цьому ідеальні людські потенції, які він визначає як екстраполяції з ідеальної мети освіти й виховання, являють собою, за А.Маслоу, цільові продукти психологічного зростання, саморозвитку.
Очевидно, що відправним пунктом розгляду проблеми креативного потенціалу майбутніх педагогів через аспект актуалізації й удосконалення ними власних внутрішніх потенціалів є сучасне тотожне визначення поняття «інтелект» у психології.
Як стверджують Л. Столяренко, С. Самигін, сьогодні існує щонайменше три трактування поняття інтелекту:
1. Біологічне трактування: «здатність свідомо пристосовуватися до нової ситуації».
2. Педагогічне трактування: «здатність до навчання».
3. Структурний підхід, сформульований А. Біне: інтелект як «здатність адаптації засобів до мети». З точки зору структурного підходу, інтелект - це сукупність «найзагальніших розумових здібностей, які забезпечують людині успіх у вирішенні різноманітних завдань» [6, с. 246].
Отже, цитовані автори стверджують, що інтелект - це глобальна здатність діяти розумно, раціонально мислити й добре впоратися із життєвими обставина-
ми» [10, с. 120].
Таким чином, можна говорити про наявний діалектичний зв'язок між загальним рівнем розвитку інтелекту й здатністю особистості до продуктивного поповнення власних креативних резервів.
Необхідно відзначити, що для сучасного осмислення поняття «інтелект», а отже, для змістового наповнення терміну «креативний потенціал» характерний його розгляд у контексті споріднених психологічних понять, серед яких особливе місце посідає, на наш погляд, поняття «креативність».
Психолого-педагогічні дослідження дозволяють розуміти креативність як найвищий рівень інтелектуальної активності мислення, а за дефініцію прийняти «сукупність розумових і особистісних здібностей (якостей), що сприяють становленню й прояву творчості [3]. Креативність - це творча здатність особистості, що тягне перетворення й самореалізацію. Завдання розвитку креативності мислення зводяться до того, щоб активізувати творчий потенціал, виховати сміливість думки, впевненість у своїх силах, здатність до генерування й пошуку нестандартних рішень, що мають загальнолюдську цінність і не завдають шкоди оточуючим. До основних умов розвитку креативності мислення ми відносимо безперервність процесу, системність, залучення студента до активної освітньої діяльності університету, здатність до самостійного управління творчим процесом.
До найбільш значущих понять термінологічного поля нашого дослідження, що розглядається, поза всяким сумнівом належить і таке родове відносно термінів «інтелект» та «креативний потенціал» поняття, як «внутрішній потенціал особистості».
Звертаючись через це до питань загального внутрішнього потенціалу особистості, необхідно відзначити, що в сучасній психології немає єдиного уявлення про цей феномен і його складники. Аналіз спеціальної літератури засвідчує, що сьогодні йдеться переважно про потенціали, «зав’язані» на основні психічні процеси індивіда (внутрішнє) та види його діяльності (зовнішнє), а сама проблема актуалізації особистісних потенціалів є своєрідним «містком» між внутрішньоособистісними процесами та їх проявом іззовні.
Так, Л. Столяренко, С. Самигін визначають структуру особистості, виходячи з видової будови людської діяльності, виділяючи на цій основі п’ять основних внутрішньоособистісних потенціалів, а саме творчий, пізнавальний, ціннісний, комунікативний та художній [10, с. 200].
Гносеологічний (пізнавальний) потенціал визначається, згідно з точкою зору названих дослідників, обсягом та якістю інформації, яку має особистість. Ця інформація, як вважають згадані автори, складається зі знань про зовнішній світ (природний і соціальний) та самопізнання. Тому цей потенціал «...містить психологічні якості, з якими пов’язана пізнавальна діяльність людини», а тому названі вчені роблять акцент на кількісному та якісному боках зміни показників можливості інобуття (потенції).
Разом з тим ми з’ясували, що і в межах цих великих
груп потенціалів, які утворюють єдиний особистісний потенціал, до якого належить і креативний потенціал індивіда, на думку низки психологів, можливе подальше «подрібнення», більш детальне структурування.
Так, Б. Ананьєв [1, с. 207] говорить про потенціали процесів пам’яті. На їх прикладі він переконливо показує, що в розвиткові інтелектуальних функцій індивіда є період оптимального функціонування, так званий «оптимум креативних функцій», який досягається, на думку дослідника, в юності - ранній молодості, а потім поступово починає знижуватися, інво-люціонувати.
Ми стверджуємо, що розумним буде такий шлях, коли педагог, надаючи тому, хто навчається, допомогу й підтримку в розвиткові свого потенціалу в ранні та молоді роки, разом з тим озброює особистість, що розвивається, знанням та практичним умінням самостійного й усвідомленого поповнення власних потенціалів у подальшому житті. Без такої допомоги потенціали особистості, досягнувши максимуму свого розвитку, невідворотно почнуть поступово зменшуватися.
Особливе місце в сучасній психології посідає вивчення структури пізнавальних процесів, з допомогою яких людина одержує й осмислює інформацію, відображає об’єктивний світ, перетворюючи його на суб’єктивний образ [10, с. 41], тобто поповнює свої інноваційно-творчі резерви. Нерозривними процесами єдиного процесу відображення дійсності при цьому виступають відчуття, сприйняття, уявлення, мислення, які й становлять пізнавальні процеси.
Цікаво, що значення таких особистісних характеристик, як активність, ініціатива й самостійність у розвиткові інтелектуальних здібностей індивіда підкреслює ціла низка дослідників. Так, Н. Лей-тес розглядає як провідні характеристики розумових здібностей активність і самостійність [4]. Д.Богоявленська вводить до наукового обігу такі терміни, як «інтелектуальна обдарованість» та «інтелектуальна ініціатива» [2, с. 64].
Також ми з’ясували, що в психології сформульовані послідовні ступені креативного розвитку, в основі яких є розвиток наочно-дієвого, наочно-образного, словесно-логічного мислення [10, с. 83]. Крім того, виділяються такі види мислення, як теоретичне й практичне, інтуїтивне й аналітичне, реалістичне й аутистичне, продуктивне й репродуктивне. Таким чином, можливий підхід до дослідження особливостей розвитку креативних резервів індивіда як складника сукупного внутрішньоособистісного потенціалу, якщо виходити із загальних особливостей розвитку останнього.
Узагальнюючи вищевикладене, можна сказати, що ключовими моментами розуміння в сучасній психології процесу розвитку креативного потенціалу особистості, з точки зору його визначення як складника сукупних внутрішньоособистісних резервів, є те, що він базується на основних психічних процесах; визначається обсягом і якістю інформації, яку має особистість на даний момент; містить психологічні якості, з якими пов’язана пізнавальна діяльність людини; розвивається більш продуктивно, якщо актуалізується з ініціати-
ви самого суб’єкта, забезпечуючи цим взаємозв’язок між внутрішніми процесами та їх проявом іззовні.
Ураховуючи, що креативність тотожна інтелектові, останній розуміється як загальна здібність людини, з необхідністю й розвивається як здібність, ми, для більшої повноти й об’єктивності здійснюваного аналізу, звернулися також до вивчення спеціальної літератури, яка висвітлює основні шляхи розвитку здібностей, і спробували співставити їх з розглянутими вище етапами розвитку інтелектуального резерву індивіда як складника сукупного внутрішньоособистісного потенціалу.
Вельми докладно, на наш погляд, розглядає досліджувану нами проблему під цим кутом зору С. Рубінштейн [9, с. 547], який зокрема зазначає, що здібності формуються «в результаті зв’язку суб’єкта, який установлюється в психічній діяльності суб’єкта, з об’єктами діяльності, життєво важливими для суб’єкта, які є умовами його життя. Згідно з його уявленнями, здібності формуються в процесі взаємодії людини, яка має ті чи інші природні якості, зі світом. Цим цитований автор підкреслює особливу роль взаємодії індивіда з оточуючою дійсністю в процесі формування його здібностей. Отже, взаємодія зі світом і людьми, за С. Рубінштейном, є необхідною умовою розвитку тих чи інших, зокрема й інтелектуальних, здібностей, оскільки «результати людської діяльності, узагальнюючись і закріплюючись, входять як «будівельний матеріал» у побудову її здібностей». На цій підставі С.Рубінштейн розглядає здібності як «сплав вихідних природних якостей людини та результатів її діяльності».
Висновки.
Таким чином, як засвідчив аналіз спеціальної літератури, феномен креативного потенціалу може бути схарактеризований як багатогранне й багатофакторне явище. Наукове уявлення про досліджуване поняття динамічно поповнюється й видозмінюється відповідно до зростання обсягу та якості обробки сучасного наукового знання. Так, для однієї групи дослідників важливим у цьому феномені є розуміння його сутності й структури. Для інших значущим є акцент на потенційні можливості й реальні прояви креативності людини в процесі її життєдіяльності.
Розвиток креативного потенціалу особистості розглядається у психології як складний багатоаспектний процес, який базується на вивченні реальних потенцій людини, рівня її креативного й інтелектуального розвитку. Він визначається забезпеченням своєчасної актуалізації й оптимального функціонування мислен-нєвих процесів індивіда шляхом створення спеціальних зовнішніх і внутрішніх умов, серед яких особливе місце посідають ступінь активності самої особистості, а також спосіб її включення у взаємодію з оточуючим світом і людьми. Кінцевою метою розвитку креативного потенціалу є прагнення індивіда до подальшого саморозвитку й самовдосконалення, що особливо підкреслюється в психологічних дослідженнях.
Подальші дослідження планується провести у напрямку вивчення інших аспектів психологічних засад креативного потенціалу майбутнього вчителя.
Література
1. Ананьев Б.Г Психология и проблемы человекознания: под ред. А.А. Бодалева. / Б.Г. Ананьев. - М.: Ин-т практической психологии, Воронеж: НПО «МОДЭК», 1996. - 384с.
2. Богоявленская Д.Б. Интеллектуальная активность как проблема творчества./ Д.Б. Богоявленская. - Ростов-на-Дону: Изд-во Рост, ун-та, 1983.
3. Вишнякова Н.Ф. Креативна психопедагогіка: Монографія . / Н.Ф. Вишнякова. - Мінськ, 1995.
4. Лейтес Н.С. Возрастная одарённость школьников./ Н.С. Лейтес. - М.: Академия, 2000. - 320 с.
5. Маслоу А. Психология бытия / А. Маслоу. - М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер», 1997.-304 с.
6. Немов РС. Психология. Учеб. для студентов высш. пед. учеб, заведений. В 3 кн. - Кн. 1. Общие основы психологии. - 2-е изд. / РС. Немов.- М.: Просвещение, ВЛАДОС, 1995. - 576 с.
7. Программно-целевое управление развитием образования: опыт, проблемы, перспективы /Под ред. A.M. Моисеева. - М.: Пед. общество России, 1999. - 191 с.
8. Роджерс К.Р Вопросы, которые я бы себе задал, если бы был учителем //Хрестоматия по педагогической психологии. / К.Р. Роджерс. - М.: Международная пед. академия, 1995. - С.276 -283.
9. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. / С.Л. Рубинштейн. - СПб.: Питер Ком, 1999. - 720 с.
10. Столяренко Л.Д. Психология и педагогика в вопросах и ответах. / Л.Д. Столяренко, С.И. Самыгин. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. - 576 с.
11. Холодная М.А. Психология интеллекта: парадоксы исследования. / М.А. Холодная. - Томск: Изд-во Том. ун-та.- М.: Барс, 1997.
Надійшла до редакції 24.03.2010р.
Шадріна Анна Василівна sport2005@bk.ru
