CC BY
85Витоки наукових основ ресурсного підходу
Микитюк С.О.
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди
Анотації:
Обґрунтовано актуальність питань ресурсного підходу до розвитку особистості. Витоками наукових основ цього підходу є прогресивні думки стародавніх учених Греції, Китаю, Індії, які зверталися до внутрішніх процесів особистості. Подальші дослідження велись представниками економічної науки (економічні ресурси, трудові ресурси), що стало теоретичними передумовами звертатися до цих питань психологам і педагогам. Розглянуто поняття «ресурсний підхід», «потенціал особистості»,
«здібність».
Ключові слова:
ресурсний підхід, потенціал, здібність.
Микитюк С.А. Истоки научных основ ресурсного похода. Обоснована актуальность вопросов ресурсного подхода в развитии личности. Истоками научных основ этого подхода являются прогрессивные мысли ученых Греции, Китая, Индии, которые обращались к внутренним процессам личности, Дальнейшие исследования велись представителями экономической науки (экономические ресурсы, трудовые ресурсы), что, в свою очередь, стало теоретическими предпосылками для психологов и педагогов обращаться к этим вопросам. Рассмотрены понятия «ресурсный поход», «потенциал личности», «способности».
Mikityuk S.A. Sources of scientiti c bases of resource hike. Topicality of the problems of the resource-based approach in personality development is substantiated in the article. The background to scientific foundations of this approach is progressive ideas of ancient scholars of Greece, China, India, who considered personality's inner processes. Subsequent researches were conducted by representatives of the economic science (economical resources, labour resources), which in their turn became prerequisites for psychologists and pedagogues to study these matters. Such concepts as “resource-based approach”, “personality potential”, and “ability” are studied.
resource-based approach, potential, ability.
ресурсный подход, потенциал, способность.
Вступ.
Політичні й економічні реформи в Україні - інтеграція в європейське і світове співтовариство, реформування системи освіти відповідно до Болонської системи, відмова від тоталітарних методів управління державою
- приводять до проблеми державного та суспільного регулювання соціальних процесів, зокрема, прямого управління ними. В умовах перехідного періоду можуть змінюватися або зникати життєві, соціальні орієнтири, що, в свою чергу, створює загрозу особистісній та професійній безпеці. В цій ситуації стає необхідним створення загальнонаціональної системи психолого-педагогічного супроводження та підтримки людини на життєвому шляху. Це означає, що в суспільній свідомості повинна сформуватися нова концепція відношення до людини: концепція управління людськими ресурсами.
Актуальність проблеми в педагогічній науці пояснюється тим, що управління людським ресурсом передбачає дослідження та практичне розв’язання низки проблем, зокрема, питання формування, розвитку та супроводження громадського й професійного розвитку людини, тобто створення умов для раціонального використання морального, інтелектуального й професійного потенціалу особистості. Аналіз ситуації в країні свідчить, що найбільш складними стають моменти переходу між різними ланками загальноосвітньої, професійної школами та сферою професійної праці. І особливо гостро це відчувається в період суспільних перебудов. Результатом управління людським ресурсом має стати створення контингенту професіоналів, які б відповідали суспільним та ринковим вимогам. Окремі аспекти ресурсного підходу розкрито в працях Т.А.Цецоріної,
В.І.Лозової, О.А.Ігнатюк, В.В.Крамнік, Т.В.Рогової [1,2,3,4]. Проте в психолого-педагогічній науці ці питання досліджено недостатньо.
Робота виконана за планом НДР Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета статті - розкрити основи становлення ре© Микитюк С.О., 2010
сурсного підходу в науці.
Результати дослідження.
З давніх часів, вчені, які вивчали людину, намагалися знайти та пояснити причини, механізми, умови або потенції особистості, які б обумовлювали її поведінку (Конфуцій, Лаоцзи, Упанішад, Геракліт, Демокріт, Сократ та ін.) [Цитується за В.Романець, 5]. Залежно від рівня розвитку науки й суспільства змінювалися і ці уявлення. В.А.Романець у процесі історичного поступу психологічних знань виділяє три етапи: міфологічний, філософський, науковий.
На міфологічному етапі, який охоплює період від появи перших людей до їх класового розшарування, увага зосереджується на ситуативному компоненті вчинку. Першими ідеями цих уявлень є роздвоєння довколишнього світу на тіло (всі предмети, що реально існують) та душу (те, що спричиняє зміни як у світі, так і в самій людині). На цій підставі виникає фетишизм ( від порт. іЄісо - амулет) - культ неживих предметів, які наділялися надприродними властивостями.
Поступово формується анімізм ( від лат. апіша -душа, дух) - світогляд первісної людини, за яким душа існує в усіх природних тілах і явищах. При цьому вона сприймається за аналогією з тілом - розглядається як його двійник. Пізніше схожість душі та тіла втрачається, душу пов’язують з диханням людини. Зокрема український народ уявляв собі душу як пару, хмаринку, вітерець або пташку чи метелика.
Отже на міфологічному етапі розвитку психології душу розуміли як силу, що цілковито визначає життя людини [6].
Найдавніші спроби науково пояснити механізми або ресурси особистості, які лежать в основі її поведінки, як відзначає В.Романець, зафіксовані у давньоєгипетському папірусі «Пам’яті мемфіської телеології (к. IV тис. до н.е.), де вперше описується механізм психічної діяльності. Центральний орган - це серце людини, котре «усякій свідомості дає підніматися». Мова ж повторює те, «що замислене серцем», що знайшло відображення у стародавніх китайських медичних книгах, у яких закладено вчення про темперамент. За основу китайські лікарі брали три елементи - подібне до повітря начало
«ці», жовч та слиз. Залежно від домінуючого елементу виділяли три типи людей: 1). сильні, хоробрі, схожі на тигра (з домінуванням жовчі); 2). Рухливі, неврівнова-жені як мавпи (з домінуванням «ці»); 3). Малорухливі, повільні ( з домінуванням слизу).
У стародавній Індії поняття душа розглядається як субстанція, якій властиві свідомість, вічність, здатність до діяльності. Потенційно душа володіє знаннями, мораллю, вірою, необмеженою енергією (силою) і нескінченним блаженством [7].
При порівнянні міфологічного та філософського етапів звертає на себе увагу спроба вчених шукати механізми (ресурси) поведінки особистості не в зовнішніх, а в внутрішніх процесах особистості.
У працях римського філософа Лукреція Карі та лікаря Г алена усі знання вважалися вміщеними в душу, яка здатна до самоспостереження, самопізнання, розуміння власної діяльності та набуття таким чином внутрішнього досвіду.
На думку англійського філософа та педагога Джона Локка, досвід людини або його потенціал має два джерела: діяльність зовнішніх органів чуття (зовнішній досвід) і внутрішня діяльність розуму (внутрішній досвід). Душа нагадує tabula rasa (чисту дошку), на якій досвід виводить свої літери [7].
Витоки теорії ресурсного підходу в науці беруть свій початок у дослідженнях економістів, які займалися питаннями підвищення ефективності розвитку економіки країни, конкретного підприємства, організації тощо Б.Вернерфельта, К.Прахалад, ГХамел та ін [8,9].
Засновником ресурсного підходу вважають професора Вищої школи бізнесу Мічиганського університету Б.Вернерфельта (Wernerfelt) [9]. У своїй статті «Ресурсне трактування фірми» він виділив основні положення розвитку фірми, головною ідеєю яких є досягнення рівноваги між експлуатацією існуючих ресурсів та розвитком нових. Визначаючи потенціал підприємства виділив: матеріально-технічні, трудові, фінансові ресурси, які мають вплив на досягнення максимальних результатів в його діяльності. Пізніше Б.Вернерфельт зазначав, що його ідеї не користувалися попитом до 1990 року, коли широко відомими стали ідеї К.Прахалада та Г.Хемела про динамічні можливості. Праці Г.Хамела і К.Прахалада [8], особливо книги «Конкуруючи за майбутнє» та «На чолі революції у бізнесі», не тільки популяризували ресурсний підхід, але й роз’яснювали менеджерам необхідність відмови в сучасних умовах конкуренції від традиційних концепцій. Ідею ресурсної бази розвивав Джей Барні, який представив у своїй роботі (1991 р.) всі її основні поняття. До ресурсів він відносив «всі активи, можливості, організаційні процеси, інформацію, знання та ін., що контролюються фірмою», які дозволяють їй створювати та здійснювати ефективні стратегії. Ресурси він поділяв на:
-матеріально-капітальні (технології, заводи, обладнання, географічне розташування, доступ до сировини);
- людські капітальні (підготовка кадрів, досвід, судження, інтелект, взаємовідношення та ін.);
- організаційно-капітальні (формальні системи та структури та неформальні відношення між групами).
Суттєвим досягненням даної теорії є визначення
критеріїв оцінки ресурсів, що забезпечують отримання стійких переваг в умовах конкуренції, які можуть бути використані і в психолого-педагогічних дослідженнях. Серед основних автор зазначав: цінність (такий, що при необхідності сприяє підвищенню продуктивності та ефективності організації); раритетність (такий, що має рідкісний характер та користується великим попитом); неповторність (такий, який важко відтворити); замінність (такий, що незважаючи на оригінальний та рідкісний характер, не є стратегічним у разі його заміни іншими) [10].
Отже, незважаючи на те, що початковий поняттєвий апарат ресурсного підходу було розроблено у сфері моделювання процесів виробництва та споживання в економічних системах, у сучасних умовах він стає все більш популярним серед дослідників, що працюють у різних сферах гуманітарних, технічних та природничих дисциплін, набуваючи статусу міждисциплінарного пояснювального принципу взаємодії систем об’єктів. Широке розповсюдження ресурсного підходу при дослідженні характеру взаємодії об’ єктів, різних за походженням, пов’язане з тим, що він дає можливість враховувати вимоги, які висуває зовнішнє середовище, а також внутрішні можливості, що задовольняють зазначені вимоги.
Отже, стержньовими поняттями ресурсної концепції є поняття «ресурс», «потенціал», «здібність».
У Великому тлумачному словнику сучасної української мови під редакцією В.Т. Бусел термін «ресурс» визначається як: «1) запаси чого-небудь, які можна використати в разі потреби; 2) засіб, можливість, якими можна скористатися в разі необхідності [11].
У економічній, філософській літературі, енциклопедичних словниках наведені, зокрема, такі ознаки поняття «ресурси»: 1) основні елементи економічного потенціалу, які має суспільство і що використовуються для досягнення конкретних цілей економічного і соціального розвитку; 2) засоби, цінності, запаси, кошти, які в разі потреби можна використовувати [12,13,14].
Науковці РШ.Акбашева, З.А.Аллаяров,
Б.С.Гершунський відносно особистості виділяють зовнішні та внутрішні ресурси. Так під зовнішніми ресурсами автори розуміють умови та засоби, що сприяють особистісному розвитку людини та її діяльності. Такі як:
• системи стимулів діяльності і розвитку: заходи стосовно надання людині можливості проявити свої досягнення; заходи стимулювання соціальної і професійної активності, морального й матеріального заохочення за успіхи і досягнення;
• умови забезпечення людини інформацією, доступ в інформаційний простір, а також процеси обміну інформацією, досвідом, ціннісними орієнтаціями);
• створення соціально-психологічного клімату колективу, сприяння його згуртованості, демократичного стиль спілкування;
• організаційний умови, які передбачають чіткість управління, послідовність вимог до людей;
• матеріально-технічне забезпечення включає розмір і регулярність виплати заробітної плати, матеріальне стимулювання, оснащення робочих місць [15,16,17].
На відміну від зовнішніх ресурсів внутрішні зумов-
люють унікальність людини, вони є джерелом її розвитку, персоналізації [1,18,19].
У системі внутрішніх (індивідуальних) ресурсів особистості вчені виділяють такі підсистеми: біогенетичні (пов’язані із спадковістю); фізіологічні (стан здоров’я, особливості будови організму, фізична витривалість, вік, стать та ін.); індивідуально-психологічні (рівень інтелектуального розвитку - інтелектуальні ресурси, особливості емоційно-вольові сфери та ін.) [20,21,22]. Ці підсистеми мають складну структуру і забезпечують, у цілому, процес життєдіяльності [1].
Отже, внутрішні ресурси характеризують потенціал особистості.
Слово «потенціал» походить від латинського роїепйа
- потужність, сила, можливість. У довідковій літературі воно визначається, по-перше, як джерело, можливість, засіб, ресурс, резерв, припас, який може бути приведений у дію і використаний для вирішення будь-якого завдання і досягнення певної мети. По-друге, поняття потенціал тлумачиться також як можливість самореа-лізації окремої особистості в певній сфері діяльності (науково-технічній, освітній, військовій тощо).
У філософії питання потенціалу, ресурсів особистості досліджували, як відзначає В.Романець, Ф.Ницше, Г.Лебон, В.В.Крамнік, Г.Клімов, А.А.Вассоєвич та інші. Поняття потенціалу пов'язували, насамперед, із категоріями можливості, які відтворюють не тільки вірогідність, тенденцію становлення, але й сталу реальність. «Можливість», виникаючи в рамках «дійсності» як одна з її потенцій, репрезентує майбутнє в сьогоденні і, перетворюючись на «дійсність», породжує нові можливості: такою є діалектика їх взаємного переходу
[5, 6].
У словниках потенціал визначається як сукупність наявних засобів, можливостей у певній сфері, певному аспекті [12,13,14]. Етимологічний словник пояснює, що прикметник «потенційний» запозичено в XIX столітті з французької мови, де іменник роїейіеі від латинського роїепйаііє — «сила, потужність, можливість» є суфік-сною похідною від роїепБ - той, що «може». Буквально прикметник «потенційний» перекладається як «може бути». У філософії потенційне розглядається як приховане явище, яке за певних умов може проявитися як актуальне.
Загалом, у науковій літературі дослідники (Л.М.Мітіна, О.А.Мухамедвалєєва, В.В.Ігнатова, Д.А.Леонтєв) розглядають різні види потенціалів особистості: культурний (соціокультурний, професійно-культурний тощо); інтелектуальний; комунікативний; моральний (етичний); аксіологічний; творчий (духовно-творчий); управлінський; трудовий та багато інших.
Представники соціальної філософії привертають увагу до взаємозв’язку потенціалів особистості та суспільства. Розробляючи концепцію моделі виживання суспільства України Ю.Саєнко виділяє національний потенціал, визначаючи його як «когерентну єдність духовної, соціальної і матеріальної енергетики народу», основними компонентами якого є -вольовий, морально-етичний, інтелектуальний і матеріальний потенціали. На думку Ю.Саєнка, «життєздатність соціальної системи визначається її культурою - здатністю створювати,
трансформувати, вибирати і адаптувати моделі виживання» [23].
У працях економістів аналізується й поняття, «трудовий потенціал». яке розглядають, як мінімум у двох ракурсах: як статистичний показник і як економічну категорію. Як статистичний показник трудовий потенціал - це значення чисельності трудових ресурсів за певний період. Таке трактування з'явилося в радянській економічній літературі майже одночасно з поняттям «трудові ресурси», і його зміст не змінився. Проте з урахуванням того, що в міжнародних стандартах термін «трудові ресурси» відсутній, виявляється проблематичним застосування і наведеного вище тлумачення трудового потенціалу. Як економічна категорія трудовий потенціал характеризує населення як виробника матеріальних благ на підставі сукупності всіх наявних якостей. Вони визначають його працездатність: здібність і схильність працівника до праці, стан його здоров'я, витривалість, тип нервової системи — тобто всього, що відображає психологічний і фізіологічний потенціал разом з обсягом спільних і спеціальних знань, трудових навичок і вмінь, які визначають відповідну кваліфікацію. В цьому випадку трудовий потенціал людини — це якісна оцінка інтелектуальних і фізичних здібностей, а також рівня розвитку самосвідомості та етичних якостей індивіда, що характеризуються стосовно його трудової діяльності. Водночас треба мати на увазі, що теорія трудового потенціалу ще тільки створюється. Ще немає повної єдності поглядів серед дослідників щодо її концептуальних засад. Не визначено й місце трудового потенціалу в категоріальному ланцюгу інших соціально-економічних понять. Проте трудовий потенціал — це наявна реальність, яка заслуговує на прискіпливу увагу і вивчення як важлива характеристика людини [24].
Як вважає Д.Леонтьєв, поняття особистісного потенціалу - базова індивідуальна характеристика, стрижень особистості. На його думку, особистісний потенціал ~ це інтегральна характеристика рівня особистісної зрілості. А головним феноменом особистісної зрілості і формою прояву особистісного потенціалу є саме феномен само-детермінації індивіда. Особистісний потенціал відображає міру подолання особистістю заданих обставин, врешті решт, подолання нею самої себе, а також міру зусиль, які докладаються особистістю щодо роботи над собою і над обставинами власного життя [25].
До особистісного потенціалу можна віднести, на думку М.Зотова, і етичний потенціал, який у науковій літературі пов’язується з термінами «етична активність» і «ціннісні орієнтації». Вважається, що етична активність суб'єкта посідає провідне місце серед інших форм соціальної активності, хоча в літературі сам термін практично майже не використовується. Так М. Зотов етичну активність розглядає як специфічну активність свідомості й волі, спрямовану на практичне здійснення моральних вимог, що витікають від суспільства [26]. Характеризуючи етичний потенціал особистості, автор відзначає, що цей потенціал притаманний людині, яка найчастіше здійснює етичні дії стабільніше, ніж інші, дотримуючись вимог обов'язку, перевіряючи ідеалами добра власний життєвий шлях. Водночас поняття етичної активності тісно пов'язане з поняттям «ціннісні орієнтації». Останні відіграють важливу роль у формуванні етичного потенціалу, 85
визначаючи його спрямованість і форми вираження. Ціннісні орієнтації як система соціальних установок спрямована на соціальні цінності й сприяє оптимізації поведінки, дає особистості змогу задовольняти свої основні потреби тими способами, за допомогою тих цінностей, які має в своєму розпорядженні суспільство. Засвоюючи цінності свого середовища і перетворюючи їх на ціннісні орієнтири, мотиваційні сили власної поведінки, людина стає активним суб'єктом суспільної діяльності. Відтак ціннісні орієнтації забезпечують спільну спрямованість активності особистості, соціально значущий вибір нею цілей, цінностей, способів регуляції поведінки, її форм і стилю.
Отже, особистісний потенціал - це узагальнена, системна характеристика індивідуальних духовних особливостей особистості, яка узасадничує здатності особистості виходити зі стійких внутрішніх критеріїв і орієнтирів в своїй життєдіяльності і зберігати стабільність діяльності і смислових орієнтацій в різних умовах. Інакше кажучи, особистісний потенціал - це комплекс духовних властивостей, який дає людині можливість ухвалювати рішення і регулювати свою поведінку, враховуючи і оцінюючи ситуацію, але виходячи насамперед зі своїх внутрішніх уявлень і критеріїв.
У сучасній науковій психологічній літературі ресурсний підхід пов’язують з психологічними та психофізіологічними можливостями людини.
Друга половина XIX століття знаменує науковий етап і в розвитку психологічної науки та уявлень про людські можливості, чому сприяли дослідження Ч.Дарвіна,
І.Сеченова, І.Павлова. Зокрема, Ч.Дарвіним висловлюється теорія еволюційного походження біологічних видів. На підставі узагальнення емпіричного матеріалу вчений показав, що фізичні можливості живої істоти є результатом виживання і відтворення організмів. Перевагу над іншими отримували не лише найсильніші, а й найрозумніші істоти, тобто істоти с переважаючими можливостями [27].
На ґрунті еволюційної теорії виникло рефлекторне вчення І.М.Сеченова. У праці «Рефлекси головного мозку» він розглядає психічні явища як конкретний механізм взаємодії організму з довколишнім середовищем. Дія такого механізму відбувається за рахунок мозку як органа психіки та м’язових рухів, за участі яких лише й може існувати психіка. Тому в основі найскладніших психічних явищ лежать рефлекси. Отже, психіка виникає, вдосконалюється у рефлекторній діяльності організму і виявляється в ній [28].
Ідею І.М.Сеченова продовжив розвивати І.П.Павлов, який створив вчення про вищу нервову діяльність, яким розкрив принципи роботи головного мозку людини і тварин. Він поширив ідею рефлексу на всю поведінку живих істот[29].
Все більшого значення в дослідженнях психології особистості набуває свідомість, як її основний потенціал. В. Вундт закликав вивчати внутрішній досвід - те, як уявляється людині її зовнішній досвід, опосередкований практикою пізнання. У такий спосіб стверджувалося паралельне існування внутрішнього і зовнішнього світу особистості [30].
УДжемс вбачав завдання психології у вивченні свідомості - можливого потоку вражень, які йдуть від
відчуттів та думок. Свідомість має власну активність і може спрямовувати нервові процеси так, щоб вони приводили до найсприятливіших для неї результатів [31].
Найбільш відомою школою, що сформувалася в Америці наприкінці XIX - поч. XX ст. став біхевіоризм. Його фундатори визнавали предметом психології та ресурсом особистості не свідомість, а поведінку - сукупність зовнішніх дій людини, ланцюг реакцій на зовнішні стимули. Девізом біхевіоризму Дж.Уотсон оголосив діаду «стимул-реакція». Законами формування навичок (наприклад, «закон спроб, помилок, закріплення, випадкового успіху») пояснювалось утворення різноманітних психічних явищ [32].
У психології на початку XX ст. починають використовуватися частіше поняття «особистість» та її «самосвідомість», які поступово витісняють поняття «свідомість» та «поведінка». У концепціях З.Фрейда, К.Г.Юнга, Г.Олпорта, В.Штерна, Дюркгейма, Ж.Піаже та інших, як відзначено в дослідженні Ю.Трофімова [7], на перший план виходить категорія особистості як системи психічних властивостей. Одночасно автор підкреслює про необхідність всебічного вивчення особистості на основі праць М.М.Ланге, І.О.Сікорського,
В.М.Бехтерева та інших дослідників.
З погляду ресурсного підходу цікавими є теорії особистості, автори яких визначали певні елементи (потенції) в поведінці особистості.
С.Максименко [34] приділяє увагу структурі особистості за 3.Фрейдом, який виокремлює три компоненти:
1. ід (воно) - осередок сліпих інстинктів, сексуальних або агресивних потягів, що мусять негайно вдовольнитися, незалежно від стосунків людини з оточенням. Ці прагнення, проникаючи з підсвідомого у свідомість, стають джерелом активності людини, своєрідно спрямовують її вчинки та поведінку. Особливого значення психоаналітики надають сексуальним потягам;
2. его (Я) - регулятор, який сприймає інформацію оточення і стан власного організму, зберігає її в пам'яті і організує дії в інтересах самозбереження;
3. супер-его (над-Я) - сукупність моральних стандартів, заборон і заохочень, засвоєних особистістю здебільшого неусвідомлено, впродовж виховання .
Особливу увагу психолог звертає на психологічні наслідки. Так на думку 3. Фрейда, всередині людини постійно відбувається таємнича війна між прихованими в глибинах свідомості неусвідомленими психічними силами і необхідністю вижити у ворожому людині соціальному середовищі.
Внаслідок таємничої війни всередині особистості (головним її рушієм є сексуальні потяги -лібідо) вона неминуче постійно перебуває в стані конфлікту із собою і соціальним оточенням.
Але ця енергія нікуди не зникає і змушена відшукувати шляхи виходу назовні. Внаслідок зіткнень і боротьби компонентів особистості виникають невротичні симптоми, сновидіння, помилкові дії (обмовки, описки тощо), забування неприємного.
Отже, завдання психотерапії - виявити переживання, що травмують людину, і звільнити від них особистість шляхом пригадування, свідомого аналізу витіснених потягів, розуміння причин неврозів.
3ігмунд Фрейд торкнувся найважливіших складових психіки людини. Питання про мотиви як реальний чинник регуляції поведінки, структури особистості, динаміки відношень між її різними (усвідомлюваними і неусвідомлюванимй) компонентами він висунув наперед. Але пояснення отриманих фактів призвело до того, що мотивація тлумачилася як психічна енергія, яка циркулює в організмі і має один вектор - спрямованість на розсіювання і розряджання [7].
Для розкриття сутності ресурсів, потенцій, можливостей людини, особливо важливими є ідеї послідовників 3.Фрейда щодо проблеми «Я» як автономного утворення, що має власні енергетичні сили і вільне від конфліктів. Але неофрейдисти відкидають вихідну тезу 3. Фрейда про споконвічність асоціальної природи людини, природжену агресивність та провідну роль інстинктів, зокрема сексуальних потягів, у людини. Так, згідно з теорією А.Адлера, провідним мотивом діяльності людини є природжене прагнення до зверхності, до влади. Витоки цього прагнення - почуття неповноцінності, притаманне кожній людині, і намагання компенсувати свої слабкості і розвивати неповноцінні функції. Щоб подолати почуття неповноцінності, людина, на його думку, прагне піднести себе в очах оточуючих і у власному уявленні про себе.
Структура особистості, за А.Адлером, складається в ранньому дитинстві (до 5 років) і переживається як «стиль життя», який визначає увесь наступний психічний розвиток. Цілі життя складаються із усвідомленого почуття неповноцінності, спроб його подолання і самоствердження.
Активність людини спрямовується на досягнення особистої влади над іншими, зверхності і супроводжується відхиленнями поведінки від соціальних цінностей і норм. Тому завдання психотерапії - допомогати людині усвідомлювати свої реальні і нереальні цілі, спрямовувати сили на реалізацію себе у науці, філософії, мистецтві, творчих актах, самовдосконаленні.
Усвідомленню психологічних витоків ресурсного підходу сприяють праці К.Юнга, у яких він стверджує, що ступені розвитку, які подолала людина, є змістом неусвідомлюваної сфери людської психіки - архетипів. Вони зовні виявляються як сновидіння, міфи і вірування. К. Юнг започатковує уявлення про будову психіки, яка включає системи «Самість», «Персона», «Тінь», «Аніма» і «Анімус», які складно взаємозумовлені. Так, «Персона» - соціальна оболонка особистості - може підміняти, придушувати «Замість», обмежуючи свободу розвитку особистості. За умови, коли «Персона» стає вираженням справжньої «Самості» людини, досягається стан психічного здоров'я. Система «Тінь»- сукупність темних потягів, спонукань, що суперечать загальній спрямованості особистості. Окремо існує «Аніма» (Душа) - аналог бачення людиною образу матері, «Ані-мус» - батька - і неусвідомлене - особисте і колективне
[35].
Аналіз праць К.Горні в цьому аспекті здійснював Ю.Трофимов. Він відмічав, що основу суті людини К.Горні вбачала в природженому почутті неспокою. Почуття неспокою породжує бажання позбавитися цього, що лежить в основі мотивації вчинків людини. Все, що людина робить, породжується трансформацією цього
почуття.
Згідно з К.Горні, людиною керують дві головні тенденції: потяг до безпеки (корінна тривога) і потяг до задоволення своїх бажань. Ці потяги часто суперечать один одному, і тоді може виникнути невротичний конфлікт, який людина буде намагатися подолати виробляючи «стратегії» поведінки. Цих стратегій три: 1) потяг до людей; 2) намагання віддалитися від людей, або потяг до незалежності; 3) намагання діяти проти людей (агресія).
Названі типи стратегії виступають і передумовою «споконвічного конфлікту», і захисними механізмами. Захисні механізми виникають як реакція на страх і проявляються у вигляді втечі, наркотизації, придушення або раціоналізації. Ці засоби психологічного захисту породжують чотири «великих неврози» нашого часу:
1. невроз прив'язаності - пошуки любові та схвалення за будь-яку ціну;
2. невроз влади - гонитва за владою, престижем та володарюванням;
3. невроз покори —конформізм;
4. невроз ізоляції —втеча від суспільства.
В теорії К.Горні, зважаючи на її спроби соціологі-зувати фрейдизм, залишаються притаманні останньому суперечності: антагонізм природного і соціального, фатальність існування природженого механізму «корінної тривоги» тощо [7].
Обґрунтування теоретичних основ ресурсного підходу забезпечують праці одного із фундаторів гуманістичної психології американського дослідника К.Роджерса, який центральною ланкою особистості вважав самооцінку, уявлення людини про себе, «Я-концепцію», що породжується у взаємодії з іншими людьми. Однак формування самооцінки, на думку вченого, не проходить без конфліктів, вона часто не збігається з оцінкою людини оточуючими, і тоді виникає дилема — чи прийняти оцінку інших, чи залишитися зі своєю. Неправильне уявлення про себе призводить іноді до крайнощів у перекручуванні самооцінки. Такі випадки можуть викликати невротичні конфлікти і потребують допомоги психолога у створенні гнучкої самооцінки. Здатність до гнучкої самооцінки, уміння під тиском досвіду переоцінювати систему цінностей, що виникла раніше, — все це визначається К.Роджерсом як важлива умова психічної цілісності особистості та її психічного здоров'я в різних життєвих ситуаціях. Завдяки К.Роджерсу явища самосвідомості, самооцінки, саморозвитку, їхні функції в поведінці й розвиткові суб'єкта стали важливим предметом подальших психолого-педагогічних досліджень
[36].
Ресурсний підхід до розвитку особистості має враховувати безперервні зміни властивостей та здібностей суб’єкта, які поєднані з природними нахилами, обдаруванням, талантом.
С.Л.Рубінштейн зазначав, що розвиток людини — на відміну від накопичення досвіду, оволодіння знаннями, вміннями, навичками — це є розвиток її здібностей. І, навпаки, розвиток здібностей людини — це є те, що являє собою розвиток як такий, на відміну від накопичення досвіду [37]. Здібності формуються не тільки в результаті засвоєння продуктів діяльності людства, а й насамперед у процесі створення їх самою людиною,
тобто здібності людини безпосередньо пов'язані з її діяльністю та поведінкою. Б.М.Теплов визначав здібності як індивідуально-психологічні особливості, що стосуються успішного виконання діяльності або діяльностей. Здібності відрізняють одну людину від іншої, але не зводяться до тих знань, умінь і навичок, що є в неї, а є результатом розвитку, і не з’являються раптово. В основі розвитку здібностей лежать певні природжені особливості людини, її задатки, тому правильно було говорити не про природженість здібностей, а природженість задатків. Людина народжується з певними генетичними, анатомо-фізіологічними особливостями, на ґрунті яких за певних соціальних умов у процесі діяльності та спілкування формуються здібності особистості і з позицій ресурсного підходу слід враховувати потенційні можливості людини.
Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику різних здібностей, можна відокремити в них загальні здібності, які певною мірою виявляються в усіх різновидах діяльності - навчанні, праці, грі, розумовій діяльності тощо. Люди, що мають загальні здібності, легко переходять від одною різновиду діяльності до другого, використовуючи наявні засоби для їх виконання. В учнів загальні здібності виявляються в успішному опануванні різних навчальних дисциплін.
Спеціальні здібності виявляються в спеціальних різновидах діяльності. Наявність певних властивостей є підґрунтям спеціальних здібностей. Так, уява - важлива ознака літературних здібностей, музичний слух - підґрунтя музичних здібностей. Можна зробити висновок, що загальні та спеціальні здібності взаємопов'язані, вони доповнюють одні одних [25,35].
Висновки.
Виходячи з проведеного аналізу, можна зазначити, що проблема ресурсного підходу в педагогіці розроблена недостатньо. На сучасному етапі розвитку науки вона досліджується у працях В. Лозової, Т.Цецоріної,
0.1.натюк, С.Дружилова, В.Кравець, Л.Іларіонової та інших.
Подальшого дослідження вимагають питання видів ресурсів, критеріїв і показників вимірювання потенційних можливостей індивіда.
Література
1. Цецорина Т.А. Организация образовательного процесса в школе на основе ресурсного подхода / Т.А Цецорина.. дисс. ... канд.пед. наук. - Белгород, 2002. - 172с.
2. Лозова В.І. Стратегічні питання сучасної дидактики. / В.І. Лозова. // Зб.наук.праць до 10-річчя АПН України. Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992-2002.Харків: «ОВС»-Ч.1. -2002. - с.95-116.
3. Ігнатюк. О.А. Формування майбутнього інженера до професійного самовдосконалення: теорія і практика: монографія. /. О. А. Гнатюк.
- Харків: НТУ «ХПІ», 2009. - 432с.
4. Рогова Т.В. Теоретичні і методичні основи персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом середньої загальноосвітньої школи: дис. на здобуття наук. ступеня докт. пед. наук: спец. 13.00.01 «Заг. педагог. та істор. пед.» / Т.В. Рогова; ХНПУ ім.. ГС.Сковороди. - 2006. - 498с.
5. Романець В.А. Історія психології. / В.А. Романець. - К.: Вища шк.., Головне вид-во, 1978. - 439с.
6. Романець В.А. Історія психології стародавнього світу і середніх віків. / В.А. Романець. - К.: Вища шк., Головне вид-во,1983. - 415с
7. Трофімов Ю.Л. Психологія. / Ю.Л. Трофімов. - К.:»Либідь»,2001.
- 558с.
8. Г.Хамел Конкурируя за будущее. / Хамел Г., Прахалад К.К. - М.: Изд-во: Олимп-Бизнес. - 2002. - 288с/
9. Вернерфельт Б. Ресурсная трактовка фирмы. / Б. Вернерфельт // Вестник С. - Петерб. ун-та. - Сер: Менеджмент. - Вып.1. - 2006.
- с. 103—118.
10. Барни Д. Б. Может ли ресурсная концепция принести пользу исследованиям в области стратегического управления? - Да. / Д.Б. Барни // Российский журнал менеджмента. - 2009. - Т.7. - №2. -с.71-92.
11. Великий тлумачний словник сучасної української мови./ Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. - К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. - 1440с.
12. Экономическая энциклопедия. Политическая экономия./ Гл. ред. А.М.Румянцев,- М.: Советская энциклопедия, 1979. - Т.3. - 623с
13. Словник іншомовних слів / За ред..О,С.Мельничука, - К.,1985. -966с.
14. Советский энциклопедический словарь. Гл ред. А.М.Прохоров,2-е изд. - М.: Сов.энциклопедия,1982. - 1600с.
15. Акбашева Р.Ш. Проектный подход к личностному образованию. / Р.Ш. Акбашева.- Уфа: БГПИ, 1999. - 132с.
16. Аллаяров З.А. Педагогические условия личностнопрофессионального развития учителя в муниципальной системе образования: дисс. .канд. пед. наук. / З.А. Аллаяров.- Уфа,2002ю-172с.
17. Гершунский Б.С. Философия образования. / Б.С. Гершунский.- М.: Московский психолого-социальный институт. - 1998. - 430с.
18. Каган М.С. Системный подход и гуманитарное знание. - Л.:Изд-во Ленинград. Университета. - 1991. - 384с.
19. Косов Б.Б. Личность: теория, диагностика и развитие: учебно-методич. пособие для высших учебных заведений. / М.С. Каган.-М. - 2000. - 240с.
20. Платонов К.Н. Структура и развитие личности. / К.Н. Платонов. / Отв. ред. А.Д.Глоточник; АН СССР, Ин-т психологии. - М. - 1986.
- 254с.
21. Костюк Г.С. Избранные психологические труды. / ГС. Костюк.-М.: Педагогика, 1988. - 301с.
22. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. / Б.Г. Ананьев. - СПб.: Питер, 2002. - 288с
23. Саєнко Ю.І. Стан суспільства та динаміка його змін / Ю.І. Наєнко // Українське суспільство на порозі третього тисячоліття / Під. ред. М.О.Шульги. - К.: Ін-т соціології НАН України, 1999.
24. Митина Л.М. Психология профессионального развития учителя. / Л.М. Митина. - М.: Флинта; Моск.психолого-социальный ин-т, 1998. - 200с.
25. Леонтьев Д.А. Личностное в личности: личностный потенциал как основа самодетерминации / Д.А. Леонтьев // Ученые записки кафедры общей психологии МГУ им. М.В. Ломоносова. Вып. 1. / Под. ред. Б.С.Братуся, Д.А.Леонтьева. - М.:Смысл, 2002. - С.56-65.
26. Зотов Н.Д. Личность как субъект нравственной активности. / Н.Д. Зотов.- Томск,1984.
27. Дарвин Ч. Происхождение видов путем естественного отбора. / Ч. Дарвин: пер. с англ. - СПб.: Наука,1991. - 539с.
28. Сеченов И.М. Избранные произведения. / И.М. Сеченов.- М.: Изд-во АН СССР, 1952. - 389с.
29. Павлов И.П. Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей нервной деятельности (поведения) животных. / И.П. Павлов.-7-е изд. - М.:Медгиз,1951. - 505с.
30. Хрестоматия по вниманию./ Под. ред. А.Н.Леонтьева, А.А.Пузырея.
- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. - 294с.
31. Джемс У Психология: / У Джемс. пер. с англ. - М.: Педагогіка,1991.
- 367с.
32. Уотсон Дж. Психология как наука о поведении. / Дж. Уотсон.-М.;Л. - 1926. - 384с..
33. Романець В.А. Історія психології епохи Просвітництва. / В.А. Романець.- К.: Вища шк., Головне вид-во,1993. - 315с.
34. Максименко С.Д. Загальна психологія. / С.Д. Максименко. -Вінниця: Нова книга. - 2004. - 704с
35. Юнг К.Г. Психологические типы. / К.Г. Юнг.- С. - Петербург: Ювента; М.: Прогресс-универс, 1995.
36. Роджерс К. К науке о личности / К. Роджерс. // История зарубежной психологии: Тексты. - М.:Изд-во Моск. ун-та, 1986. - С.200-231.
37. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологи. / С.Л. Рубинштейн.- М. - 1973.
Надійшла до редакції 28.12.2009р. Микитюк Сергій Олександрович sport2005@bk.ru
