CC BY
172
СУЧАСН1 ПИТАНИЯ ТЕОРП ТА 1СТОРП ДЕРЖАВИ I ПРАВА
УДК 34:165.242.1
С. О. Гладкий
ПРАВОСВ1ДОМ1СТЬ ЯК ПРЕДМЕТНЕ ПОЛЕ ТА 1НСТРУМЕНТ ПРАВОВОГО САМОП13НАННЯ
У статпи розглядаетъся низка актуальных питанъ, що належать до комплексу проблем науково-теоретичного /' практичного характеру, ят виникаютъ у процеЫ здтснюваного автором досл1дження правовой самосвЮомоат особи та розробки теоретичних засад, методологи и методики правового самотзнання. Вивчення правосвЮомоспи зм1стовно обумовлюетъся заеданиями /' загалъною логтою цъого комплексного досл1дження / спрямоване на узагалънення, поглиблення та конкретизащю наукових положенъ, в яких в1ддзеркалюються суттстъ, структура, функцюналъш характеристики цъого явища / ят можутъ слугувати досягненню цшей практичного правового самотзнання.
Автор виходитъ з розумтня правосвЮомоспи як «поля» (психолог1чного простору), в якому вЮбувасться (або потенцтно може в1дбуватися) (Налог людсъкого «Я» («Свгдка») г правовогреалъностг.
К.иочоеЛ слова: правосв1дом1сть, правова самосв1дом1сть, правове самотзнання, правова психта, несв1доме, правовареалътстъ.
Постановка проблеми. Проблеми визначення правовой свщомосп та п мюця у правовш реальности вже з середини XIX ст. розглядались у працях ряду вггчизняних 1 заруб1жних автор1в. Особливо! уваги заслуговуе творчий доробок Л. Петражицього -основоположника психологично! школи права. Аналгз остантх дослгдженъ / публтацп. Дослщження право воТ свщомосп на сучаснш теоретико-методолопчнш основ1 здшснюють так! украшсыа вчеш, як О. Атоян, Ю. Калиновський, С. Максимов, I. Тшуш, М. Цимбалюк та шип. Проте в контексп самотзнання проблематика правосв1домост1 науковцями доа грунтовно не розроблялася. Метою ще! статт1 е розгляд низки загальних проблем теори правовоТ свщомост1 гид специф1чним кутом зору, який формуеться пщ впливом психолопчноТ установки на практичне використання теоретико-юридичних знань у процеа емп1ричного правового самотзнання. Идеться про екзистенщйне тзнання ¿ндивщом свое! власноТ правовоТ псих1ки та правовоТ' повед1нки, що е нагальним з огляду на кризовий стан нацюнальноТ правовоТ системи та гостру необхщшсть позитивно'! трансформацп правово! св1домост1 та правового ментал1тету укра'!нського сусп1льства.
Виклад основного матергалу. ГПзнаючи свое м1сце в реальност1, людина поступово сходить до усвщомлення себе як частки певно! цш1сност! - всесв1ту, людства, певно! нащ! тощо. Вщповщно виникають р\зн'\ типи самощентиф1каци суб'екта: св1тогляд, етична, пол1тична й ¡нша самосвщомють, а також правова самосв1дом1сть. Остання е невщ'емною складовою правовоТ свщомосп.
3 психолого-практично'Т точки зору, доцшьшсть яко'Т е очевидною в контексп проблематики правового самотзнання, особливо важливою виявляеться така обставина: феномен правосвщомосп дво'Тсто виступае водночас \ як об'ект такого тзнання (сфера правових фенометв, яка конституюеться свщомютю суб'екта тзнання
правово! реальносп), 1 як його шструмент, комплекс засоб1в. Серед останшх центральне мюце посщае поняття правосвщомосп, теоретичне конструювання якого спрямоване на виявлення сутносп цього явища.
3 огляду на плюралютичнють нишшньо! ситуаци у св1тоглядному вим1р1 тзнання правово! реальности ушф1 ковано!, загальновизнано! дефшщп правосвщомосп сучасна юридична наука побудувати неспроможна в принциш. Широкий спектр класичних 1 некласичних пщход1в до розумшня сутносп правосвщомосп ниш розколотий постмодершстським ¡нсайтом щодо принципово! неспроможносп науково-юридичних понять адекватно описати \ пояснити мшливу, багатовшшрну, стохастичну реальнють [1, с. 109]. Одшею ¿з визначальних рис посткласики стало прагнення дослщниюв вщступити вщ звично! науково! мови, яка оперуе 1птко визначеними, позбавленими емощйного та шту!тивного компоненте, поняттями, вццйти вщ лшшно! лопки.
Тим не менше, у вггчизнянш теоретичшй юриспруденцп потенщал формально! лопки саме в конструюванш визначення правосвщомосп виявився реал1зованим недостатньо, про що свщчать новггш публшаци ряду украшських учених, яю вказують на юнування проблеми лопчно! коректност1 усталених (найпоширешших) дефшщш правосвщомосп [2; 3, с. 98-99].
Загалом дослщниками сформовано такий перелж найпоширешших лопчних некоректностей у побудов1 визначення правосвщомосп:
- описовий пщхщ до побудови визначення, коли в ньому замють вказ1вки на сутнюш ознаки правосвщомосп мютиться конкретизуюча класифшащя - вужчий чи ширший (1 при цьому завжди невичерпний) перелж можливих форм реал1заци правосвщомосп (щей, теорш, погляд1в, почутпв, емоцш, уявлень, настанов тощо);
- тавтолопчнють дефшщш, якими правосвщомють трактуеться як вид (форма) суспшьно! свщомосп або визначаеться за допомогою однокоршного словосполучення «усвщомлення права»;
- звуження дефшщп шляхом «прив'язування» сутнюного змюту правосвщомосп до щеал1в справедливосп та ор1ентир1в на побудову правово! держави;
- обмеження обсягу поняття «правосвщомють» лише рефлексивно-гносеолопчним моментом описуваного ним феномена;
- «втрата демаркацп» м1ж правовими та моральними нормами як результат прагнення дослщниюв подолати звуження визначень правосвщомосп та вщшукати ушверсалып «природш витоки» права.
Сьогодш вщом1 сотш визначень поняття правосвщомосп. Навггь короткий огляд втшзняноТ юридично! л1тератури останшх десятилггь пщтверджуе поширешсть вказаних вище пщход1в (1 притаманних !м лопчних некоректностей) до конструювання дефшщп правосвщомосп. Найусталешшим, вочевидь, можна вважати описовий пщхщ, бшышсть приб1чник1в якого вважають, що правосвщомють виражае ставлення тих чи шших суб'екпв до права, тобто акцентують ощночний компонент й змюту. Ряд автор1в наголошують на тому, що правосвщомють е сукупнютю «суб'ективних елемеппв правового регулювання», виражае «суб'ективне» ставлена певних суб'екпв до права, е «суб'ективною реакщею» людей на право як об'ективне явище, протиставляючи при цьому суб'ективне та об'ективне у правовш реальносп.
Отже, визначитись термшолопчно з поняттям правосвщомосп довол1 складно, оскшьки у науковш лггератур1 представлена велика кшыасть т1ею чи шшою м1рою обгрунтованих погляд1в щодо сутносп та змюту правосвщомосп. Серед найбшып сучасних дефшщш - т1, що побудоваш в контур! штерсуб'ективютсько! парадигми.
Так, М. Цимбалюк, будуючи власну узагальнюючу дефшщш з урахуванням критерпв онтолопчно! релевантносп та правил лопчно! коректносп дефшщш, визначае правосвщомють як «осмислене ставлення до норматив1зацп та державно-
шституцшного регулювання людського буття в суспшьному та природному свт» [4, с. 67]. При цьому будь-яи детал1зацй цього визначення вчений пропонуе подавати не в контексп визначення, а в коментарях до нього чи в дефшщях понять, що його складають. Так, зокрема, «осмислене вщношення» в аспект! гносеолопчно! р1вневосп дослщник подшяе на рацюнально-теоретичне й емощйно-психолопчне, в аспект! функцюнальносп стосовно нормативно-правово! регуляцп - на тзнавально-рефлексивне, ощнно-критичне, проективне (правотворчють) та регулятивно-практичне (застосування, виконання та дотримання права) [2, с. 48]. Трактуючи ж поняття «норматив1зацп», М. Цимбалюк зазначае, що воно передбачае не лише усвщомлення наявно! правово! реальносп, але й бажано!, потенцшно!, оскшьки норма - це той стандарт чи ¡мператив, реал1зуючи який суб'ект «усувае недосконалють» (в його власному розумшш) актуально! дшсносп з позицп сво!х уявлень про «належне буття» [2, с. 48]. Близьке за змютом визначення пропонуе I. Т1муш [3, с. 100].
Вщмова вщ парадигми етатистського праворозумшня, що грунтуеться на жорсткш суб'ект-об'ектнш модел1 класично! рацюнальносп, дозволяе по-новому трактувати правосвщомють як невщ'емну складову правово! реальносп, форму !! самоосмислення. Правосвщомють сприймаеться вже не як «пасивне вщображення, ешфеномен юридичного свггу, а необхщна домшанта й корелят правового буття» [5, с. 69]. Вона конституюе право як соцюкультурний феномен, тому поза правосвщомютю не юнуе й права.
Очевидно, що ключов1 теоретичш проблеми побудови дефшщп правосвщомосп зумовлюються, кр1м ¡гнорування вимог формально! лопки, несшвм1рнютю св1тоглядних засад, яи покладаються в основу конструйованих визначень. Тож вщправною точкою правового самошзнання мае бути саморефлекая правосвггоглядних ор1ентир1в, з огляду на яи суб'ект мае нам1р осмислювати сутшсть правосвщомосп.
Правосвггоглядна р1зновекторнють детермшуе р1зне ставлення дослщниив до стввщношення суб'ективного та об'ективного у сутносп феномена правосвщомосп, а також до визнання !"! нормативность Сьогодш у науковш л1тератур1 нормативютське розумшня правосвщомосп як явища суто суб'ективного, шод1 «пом'якшене» визнанням «об'ективно! обумовленосп» змюту цього феномена як суб'ективного вим1ру правово! дшсносп, сшвюнуе з трактуванням правосвщомосп як подвшно! за своею природою об'ективно-суб'ективно! реальносп, що створена людиною, сконструйована нею в процеа повсякденно! взаемодп з шшими шдивщами [6, с. 29]. У такш св1тогляднш перспектив! правосвщомють виступае як явище, що постшно утворюеться членами суспшьства штерсуб'ективно, в процеа перманентно! об'ективащ! ¡ндивщами !хньо! суб'ективносп, реал1зуеться в поведшкових актах \ вчинках 1, вщповщно, формуе певний правопорядок.
Аналопчним чином у теорй права розв'язуеться \ проблема нормативности правосвщомосп, до визнання яко! схиляеться лише частина вчених-правниюв. Очевидно, що пщхщ до розумшня сутносп правосвщомосп як зовшшнього щодо права явища чи, навпаки, його невщ'емно! складово! частини зумовлюе \ виршення цього дискуа иного питания.
На думку радянського вченого Г. Остроумова, правосвщомють як одне з сощально-правових явищ мае безумовний нормативний характер: правов1 ще!, почуття, ор1ентацп, що становлять й змют, характеризуються типовютю, загальнютю, повторювашстю, упорядковашстю впливу на людську свщомють й поведшку таким чином, спрямовують дЬшьшсть людей [7, с. 35].
Сучасний росшський дослщник проблем нормативности правових явищ Е. Шпатов вважае, що норматившсть правосвщомосп е шшою, шж норматившсть права [8, с. 18]. Вчений розр1зняе норматившсть власне правосвщомосп та норматившсть !!
сощального впливу у процеа правотворчосп та правореал!зацп, вважаючи щ види нормативности р1знопорядковими явищами [8, с. 18]. Суголосними е думки украшського вченого Ю. Калиновського, який розр1зняе норматившсть сощальних явищ двох вщцв - шзнавально-ощнну та регулятивну [5, с. 22].
М. Черкас зазначае, що уявлення про норматившсть поведшки формуються в правовш свщомосп шдивща незалежно вщ фшсацп вщповщних прав та обов'язюв у позитивному правь Правосвщомють вщбивае й в особливш суб'ективнш форм! - у вигляд! уявлень про належне, ощнюючи при цьому людсью дп у специф1чних юридичних категор1ях прав та обов'язюв 1 встановлюючи, наскшьки фактична поведшка вщповщае цим уявленням. 3 тако! позицй «правова свщомють неминуче передбачае нормативний споаб мислення», ощнне, нормативне ставлення до дшсносп й д1яльносп людей [9, с. 25].
Вщмова вщ жорсткого протиставлення (поляризацй) нормативного змюту правосвщомосп та форм матер1ал1зацй цього змюту нерщко обгрунтовуеться в науковш лггератур! тим, що норми позитивного права е формою вираження в правовш матери правосвщомосп суб'екпв правотворчосп. Проте виршення проблеми нормативносп правосвщомосп на «звуженш» емшричнш основ! (в контур! лише професшно! правосвщомосп юриспв) видаеться малоперспективним.
Вщдаляючись вщ узагальнено-теоретичного бачення проблеми, ми законом1рно звертаемося до феноменолопчного пщходу та доходимо лопчного висновку, що в повсякденному жита, в регулятивному (правореал1защйному) вим1р1 правова свщомють е нормативною в життевому свт одних суб'екпв 1 не мае такоТ властивост! в життевому свт шших. Таи вщмшносп, як видаеться, пов'язаш з особливостями со цю культур но! детермшацп цього феномена, р1внем розвитку правосвщомосп конкретного ¡ндивща, ступенем ¡нтегрованосп його психши, наявшстю 1 характеристиками деформацш правосвщомосп та шшими чинниками.
Радикальна деполяризащя правосвщомосп та позитивного права здшснюеться, як зазначалося вище, приб1чниками штерсуб'ективютсько! парадигми, яю позитивно виршують проблему нормативносп правосвщомосп на новш концептуальшй основ!. Первинне конституювання основ свщомо! нормативносп, - зазначае М. Цимбалюк, -спостер1гаеться на шдивщуально-психолопчному р1вш, коли суб'ект, прагнучи реал1зувати свою суспшьно-буттеву свободу, свою онтолопчну автономно, вщчувае, водночас, необхщшсть визначення п меж, дотримання яких мае стати обов'язковим для вах, щоб гарантувати вщповщну правову свободу кожного (особливо у тих випадках, що передбачають перехрещування шдивщуальних претензш на поширення свое! свободи) [4, с. 155].
Парадигмальш вщмшносп у способах виршення проблем онтологй правосвщомосп позначаються \ на пщходах до класифкацп правосвщомосп. Сьогодш усталеним у теорй права е насамперед подш правосвщомосп на види за суб'ектами, що е й ноаями, а саме на шдивщуальну, групову та суспшьну правосвщомють. В юторй вивчення ще! проблеми полярш пщходи представлен! такими позищями: 1) заперечення юнування шдивщуально! правосвщомосп (у радянськш теоретичшй юриспруденцй, як вщомо, юнування останньо! не визнавалося до середини 60-х роив, що можна трактувати як щеолопчне вираження примату суспшьства над особиспстю в тоталитарному суспшьств!); 2) заперечення юнування будь-яко! шшо! правосвщомосп, кр1м шдивщуально!.
3 огляду на специфшу предмета правового самошзнання ! релевантних йому метод1в доцшьним видаеться зосередження на шдивщуальнш правосвщомосп (власнш правосвщомосп дослщника), що не перешкоджае теоретичному осягненню д1алектики взаемозв'язив шдивщуального ! суспшьного в природ! феномена правосвщомосп,
виявленню суспшьного змюту в правосвщомосп окремого шдивща.
Сучасш украшсьи досшдники не полишають спроб пояснити сшввщношення ¡ндив1 дуально! 1 суспшьно! правосвщомосп. Так, В. Тимошенко зауважуе, що шдивщуальна правосвщомють зазнае впливу групово! 1 суспшьно!, однак, вона не е !х прямою проекщею [10, с. 41]. 3 погляду О. Атоян, суспшьна правосвщомють е надшдивщуальною 1 надгруповою за змютом, але шдивщуальною за формою функщонування. Реал1зовуючись у маа ¡ндивщуальних свщомостей, вона не зб1гаеться з кожною з них. 1ндивщуальна правосвщомють особистосп мютить родов! риси як суспшьно!, так 1 груповоТ правосвщомосп, але може суттево вщр!знятися вщ них [11, с. 11]. Такий пщхщ видаеться в сучасшй методолопчшй ситуацп цшком прийнятним.
3 посткласичного погляду буттевим джерелом права е не окрем! ¡ндивщи 1 не сусшльство, а вщповщш форми сощально! взаемодй. Суб'ективне (шдивщуальне) та об'ективне (сощально-шституцшне) у мехашзм! сощального конструювання правово! реальносп д1алопчно взаемопов'язаш та «переходять» одне в одного, а вщтак «правосвщомють особи» та «правосвщомють суспшьства» (чи шших сощальних сшльнот) - це не окрем! види правосвщомосп, а складов! частини (вим1ри) единого, хоча й структурно складного, мехашзму (процесу).
Таким чином, у сучасному розумшш феномена правосвщомосп простежуеться тенденщя до швелювання межч м1ж п класифшащею та структуруванням. Такч психолопчш формацп, як «буденна правосвщомють» (притаманна основшй маа члешв суспшьства 1 формуеться на баз! повсякденного життя громадян у сфер! правового регулювання), «професшна правосвщомють» (формуеться в процеа профеа иного навчання та здшснення юридично! д!яльносп) 1 «теоретична (наукова) правосвщомють» (характерна для наукових пращвниив, яю займаються питаниями правового регулювання сусшльних вщносин), розглядаються дослщниками як р1вш правосвщомосп, що покладаються в основу !"! подшу на види [12, с. 17].
У науковш лггератур! представлен! р\зн'\ пщходи до виокремлення р1вшв правосвщомосп. Так, Д. Андреев видшяе таи р1вш: стихшний («суспшьш пщсвщомють ! психолопя, тобто 11 цшносп, правов! погляди, повсякденш уявлення, норми, яю помггно впливають на правове життя») та усвщомлений («мютить у соб1 еднють знань та самосвщомосп, рефлексй, яка базуеться на наущ та щеологп» [13, с. 9]. 3 таким пщходом не можна погодитися з декшькох причин. Зокрема, усвщомлення стихшних прояв1в власно! правосвщомосп до певно! м\ри можливе; самосвщомють значною м1рою коршиться у несвщомому, грунтуеться на псих1чних установках.
В. Бачинш виокремлюе у структур! правосвщомосп «передрозсудковий», «розсудковий» та «розумний» р1вш «рацюнальносп вщношення до регулящ! людського буття». Так, «передрозсудку» вщповщае сфера сощонормативно! регуляцй в1тальних, природно-тшесних прояв1в людського юнування; «розсудку» - сфера практично-духовно! д!яльносп людини в локальних сощальних сферах, шдпорядкованих конкретним ¡мперативам етшчного, нацюнального, етатистського, полггичного, щеолопчного, морального та позитивно-правового характеру; «розуму» - сфера буття особистосп як суб'екта загальнолюдсько! культури, що перебувае у соцюкультурному ушверсум!, усвщомлюе себе як «громадянин свггу та носш родово! сутносп, вибудовуе лшш свое! сощально! поведшки зпдно ¿з всезагальними моральними нормами та ¿мперативами природного права» [14, с. 266].
М. Цимбалюк пропонуе «розвести» методолопчш та предмета! основи класифшацп форм ! р1вшв правосвщомосп, щоб уникнути кол1зш таких основ: за лопко-методолопчними пщставами видшяти в правосвщомосп розсудковий та розумний р1вш, а за предметними - природно-регулятивний (пов'язаний з унормуванням ставлення людини до власно! природно! основи та до навколишнього
природного середовища) та суспшьно-регулятивний (пов'язаний з нормативною регулящею суспшьного буття в уах його формах прояву - вщ м1жособистюних та обмежено-групових стосункчв до загальнолюдських норм буття культурного ушверсуму) р1вш [4, с. 72].
Попри юнування значних розб1жностей у пщходах науковщв до структурування правосвщомосп, очевидно, що вона е багатоаспектним, багатом1рним явищем, яке мае складну р1вневу структуру. Кожен р1вень правосвщомосп характеризуеться специф1чними поеднанням 1 функщональним проявом низки компонента та 1х елеменпв.
Бшышсть дослщниюв вважае, що до компонента правосвщомосп належать знания права, ставлення до права та поведшков1 настанови. В науковш лггератур1 представлен! декшька вар1анта цього пщходу. Так, Ю. Калиновський називае такч компонента правосвщомосп: ращональний (погляди, уявлення, щеТ про право); психолопчний (почуття, емоцй, що спричинеш правом 1 виражають певне ставлення до чинного або бажаного права); поведшковий (настанова на певну поведшку у правовш сфер1, готовшсть д1яти певним чином - вщповщно або проти права) [5, с. 90].
Н. Волковицька говорить про «як мш1мум, три аспекта» правосвщомосп: а) загальне сприйняття права; б) ощнку права та правовоТ дшсносп; в) вольовий вираз ставлення до права (у бшып «лапщарнш» форм1, на думку дослщнищ, згадаш три аспекта можуть бути виражеш через таю властивосп суб'екта правосвщомосп, як усвщомлення сутносп права, ощнка правовоТ дшсносп та вольове ршення). Наведеш м1ркування виступають пщставою для висновку про юнування таких трьох елеменпв правово! свщомосп, як правова онтолопя, правова аксюлопя та правова праксеолопя [15, с. 34].
Дослщжуючи стан виршення питания щодо класифжацп форм та р1вшв правосвщомосп, М. Цимбалюк пщдае критищ поширеш лопко-фшософсьи некоректносп в плаш добору адекватних пщстав та дотримання формально-очевидних правил подшу [4, с. 68]. Лопчно-коректна класифшащя, з його погляду, передбачае «горизонтальний» подш правосвщомосп (за критер1ем офщшносп чи неофщшносп нормативних пщвалин й оргашзацп та наявноси чи вщсутносп фахово'1 компетенцй застосування останшх) з розр1зненням шституцшноУ та нешституцшно! й форм, а також «вертикальний» подш - з виокремленням буденного й теоретичного й р1вшв (за м1рою систематизацп, узагальненосп та науково! обгрунтованосп). У свою чергу в рамках кожно'1 форми правосвщомосп, взято! на будь-якому з й р1вшв, вчений вир1зняе: 1) правов1 знания та досвщ (тобто об1знашсть у сфер1 юнуючого права в його позитивному та природному розумшш, а також чинного правопорядку); 2) правов1 ощнки (ставлення до чинного права й правопорядку; переконання та настро'1 стосовно задоволеносп чи незадоволеносп останшми); 3) правов1 щеали (уявлення про бажане право та правопорядок); 4) правов1 установки (офщшш правов1 норми та цшносп, а також '1'хня реал1защя на р1вш групових чи шдивщуальних регулятив1в суспшьно! поведшки) [4, с. 74].
Залежно вщ пщходу до дослщження структури правосвщомосп, науковщ зосереджуються на тому чи шшому п компонент!. Одш автори наголошують на когштивнш та оцшочнш п сторонах 1 розглядають вольовий компонент як похщний. 3 погляду шших на роль центрального заслуговуе саме останнш. Попри те, що в межах науково-теоретично'1 свщомосп вказаш компонента правосвщомосп сприймаються як до певно! м1ри автономш псюачш утворення, щлком очевидно, що функщонально вони мають сенс лише в контексп правосвщомосп як системного цшого. Вщповщно, аналггичний аспект дослщження структури правосвщомосп мае бути доповнений синтетичним.
Найпоширеншшм пщходом до об'еднання компоненте правосвщомосп в комплекси («шари») е п подш на правову щеолопю та правову психолопю. У психщ конкретного шдивща компонента цпх р1вшв тюно переплетет, у «чистому» вигшцц вони юнують лише в науково-теоретичшй свщомосп.
Правова щеолопя в уявленш науковщв постае як феномен, який зазвичай спонтанно не виникае - вш е продуктом фшософськоТ та науково-теоретично'Т свщомосп1 мае систематизований характер. Компонента правовоТ щеологп - уявлення, погляди, переконання, концепцй, теорй правового змюту, виробляються фах1вцями 1 засвоюються населениям у процеа правовоТ освгги та самоосвгги. Для правовоТ' щеологп притаманне осмислення права як цшсного сощального феномену, а не лише окремих його вияв1в.
До первинних (з певного погляду, структурно простших) компоненте правовоТ щеологп можна вщнести правов! уявлення. Проте й вони е складним психосощальним явищем, яке визначаеться комплексом юторичних, державно-шституцшних, свггоглядних \ особиспсних детермшант. Правов! уявлення, так само як \ правов! переконання, ощнки та ставлення, не е суто рацюнальними явищами - вони мають змшаний рацюнально-емоцшний характер [9, с. 23].
Л. Петражицький, штроспективно вивчаючи правов1 уявлення як р1зновид «етичних переживань-уявлень», побудував таку «схему штелектуального складу права»
(правосвщомосп): 1) об'ектн1 уявленга — уявлення: а) об'ект1в обов'язюв, обов'язкових
дш Т б) об'ект1в прав; 2) суб'ектш уявлення — уявлення: а) суб'екпв обов'язюв Т б) суб'екпв прав; 3) уявлення релевантних, юридичних факпв; 4) уявлення нормативних факпв. Наведену схему вчений вважав повною, вичерпною, в тому розумшш, що ва уявлення («¡нтелектуальн1 складов! частини»), яю «зустр1чаються» у правових переживаниях, можна шдвести шд зазначеш «рубрики» [16, с. 77].
Правова психолопя е складн1шим за структурою \ мехашзмом функц1онування шаром правосвщомосп. Вона складаеться з почутт1в, емощй, настроТв, ощнок людей щодо правовоТ реальносп. Серед ТТ складових дослщники називають також щюз1Т, волю, фантазп, уяву, сов1сть, ¡нтуТц1ю, настанови, навики, звички, масов1 психолопчн1 стереотипи юридично'Т повед1нки тощо.
Вважаеться, що правова психолопя пов'язана, в першу чергу, з безпосередшм емощйним (чуттевим) вщображенням правовоТ д1йсност1; вТдпов1дае емшричному, буденному р1вню суспшьно'Т св1домост1; суттево впливае на характер \ спрямовашсть правовоТ поведшки особи; формуеться в результат! повсякденно'Т людсько'Т практики, е «практичною правосвщомютю»; являе собою свого роду стихшний, «несистематизований» шар правовоТ свщомосп, який виражений в окремих психолопчних реакц1ях людини на юридичш феномени.
Одиницею правовоТ психологи (а з певного погляду — ! правосвщомосп загалом) можна вважати псих1чне переживания. Поняття переживания е одним з ключових понять феноменологи та герменевтики, ! багато в чому завдяки Тх впливу воно набуло статусу одного з центральних понять сучасно'Т фшософ!'Т та психолоп'Т. О. Улановський зауважуе, що поняття переживания ! у вихщному своему значенн!, ! в подальшому науковому розвитку виявляеться тюно переплетеним з поняття ми життя ! св!домост1. Св!дом1сть - це пот1к переживань. А саме життя - е те, що машфестуеться в переживанш [17, с. 29].
Сучасна теор1я права оперуе насамперед поняттями «правов! емощ'Т» та «правов! почуття». Дослщники зазвичай в1ддають належне нерацюнальнш сфер! правовоТ псих1ки, визнають важливють не лише рац!онального, але й шту'Ттивного розум1ння
права. Враховуеться та обставина, що регулюючий вплив правосвщомост! обов'язково припускав включешсть у даний процес правових почутта, настрош, афекпв, переживань особи.
Регулятивна функщя правово! свщомосп реал1зуеться насамперед завдяки правовим настановам, яи синтезують у соб1 вплив шших компонента правосвщомосп та вщображають готовшсть (схильнють) особи до певно! правово'1 поведшки. Разом з тим, не слщ забувати, що настанови впливають 1 на схильнють особи до набуття певних правових знань та ощнки правових явищ, тобто е важливим чинником як регулятивно'!, так 1 когштивноТ (тзнавально!) та цшшсно! функцш правосвщомосп. Отже, правова настанова - це готовшсть (схильнють) особи певним чином виявляти ф1зичну або псих1чну актив нють у свт правових явищ. Сукупшсть домшуючих правових настанов особи утворюють й цшнюно-правов! ор1ентацп, яи визначають змют, способи та ¡нии характеристики !'! правово! поведшки.
Правов! настанови як складш штелектуально-емоцшно-вольов! утворення важко пщдаються рацюнальному тзнанню. Вони вкоршеш у несвщомш сфер! людсько! психши, що спорщнюе 1х з правовою ¡нтуТц1ею. 1нту'1'тивн1 осягнення, здогади, прозр1ння, миттев1 ¿нсайти правового змюту е невщ'емними явищами людсько! психши. Тож не можна вважати позбавленими вагомих пщстав погляди Л. Петражицького щодо подшу права на штуггивне та позитивне, як1 з урахуванням витончення (розмивання) «кордошв» м1ж онтолопею та гносеолопею права в умовах посткласики набувають особливо! актуальносп.
Вчення Л. Петражицького про штуггивне право, його власний досвщ самоспостереження правових псих!чних явищ ! висновок про те, що переважна бшышсть правовий переживань е непоминими, неусвщомлюваними для перес1чного !ндив1да [16, с. 3-4], створюють методолопчш та методичш (у тому числ1, психотехн1чш) пщвалини для вивчення несвщомо! сфери правово! психши.
Значний внесок у наукову розробку таких шдвалин зробили представники аналогично! психолог!'! юнг1анського напряму, як1 розглядають псих1ку як енергетичну систему компонента свщомого та несвщомого р1вшв, що здатна до саморегуляц!'! саме як цшсне утворення. Структурний (вертикальний) зр1з псих1ки в юнпансьюй модел1, даючи загальну схему псих1чного апарату, включае таи три р!вн1: 1) свщоме, 2) шдивщуальне несвщоме, 3) колективне несвщоме [18, с. 136]. До структури об'екта правового самошзнання належить низка елемента ус1х трьох р1вшв.
Колективне несвщоме в певному розум1нн! «створюе» ! наповнюе глибинним змютом реальн1сть, у яий живе людина, структуруе !"! життевий час ! прост1р. У такому контекст! поза впливом базисних утворень колективного несвщомого - архетишв - не може перебувати ! правова реальшсть, безпосередшми джерелами яко! виступають правовий менталггет ! правосв!дом!сть. Дослщження взаемозв'язку та взаемодп зазначених феномешв - одне ¿з найскладн1ших завдань сучасно! юридично! науки. Традиц1йне науково-юридичне бачення чинниюв формування !ндив!дуально! правосв!домост1 характеризуеться дистанщюванням вщ !"! глибинних псих1чних детерм!нант.
Отже, наукова проблема несвщомого мютить у соб1 певн1 юридичш аспекта. Наявн1сть тако! проблеми з очевидшстю виявляеться вже у термшолопчнш площиш. В1дом! досл1дники вдаються до формулювань, яи е сумшвними з лопчного погляду, як, наприклад: «...на пщсвщомому р1вн! правово! свщомост!» [5, с. 79], «,..анал!зу шдсв!домого р1вня правосвщомост!...» [5, с. 80]. Як видаеться, «пщ» св!дом1стю (тобто, поза своши власними межами) ¿ндивщуальна свщом1сть себе безпосередньо не виявляе, процеси усвщомлення «конечно!» реальносп не вщбуваються.
Завершуючи огляд низки теоретичних проблем теорй правосвщомост!, доцшьно
повернутися до вихщноТ тези статп: феномен правосвщомосп в контексп правового самошзнання двоюто виступае водночас i як об'ект такого шзнання, i як його шструмент - опосередковуюча ланка mî>k cbîtom «зовшшшх» щодо суб'екта реалш i самим суб'ектом шзнання як «чистим Я» (самототожнютю). Виразний опис псиичного стану, породженого такою установкою свщомосп, залишив М. Бердяев: «Я пережив свгг, весь свгговий та юторичний процес, bcî поди мого часу як частину мого мжрокосму, як мш духовний шлях. На мютичнш глибиш все, що сталося 3i cbîtom, сталося 3i мною. I дшсне осмислення полягае в тому, щоб зрозумгги все, що сталося 3i cbîtom як таке, що сталося 3i мною» [19, с. 8-9]. I далг «Мене щкавить не стшьки характеристика середовища, скшьки характеристика moïx реакцш на середовище» [19, с. 11]. Дослщження власно'1 правосвщомосп як сфери, в якш специф1чно (шдивщуально неповторно) вщбиваеться правове життя суспшьства, та як мюця д1алогу р1зних компоненпв правово'1 реальносп - магютральний шлях правового самошзнання.
Висновки. Таким чином, шзнаючи власну правосвщомють, доцшьно враховувати декшька принципово важливих момеппв:
1. Правосв1дом1сть виступае своер1дним «майданчиком» д1алопчно'1 взаемод1'1 р1зних KOMnonemiB реальносп i виявляе себе як багатом1рне явище.
2. Правосвщомють ¡ндив1да формуеться як результат спрямованосп його свщомосп на право в усьому багатоманггп його прояв1в - i «об'ективних», i «суб'ективних».
3. Досл1дження структури правосвщомосп, зд1йснюване з метою вивчення кола феномен1в, яи можуть бути актуал1зоваш у св1домост1 суб'екта правового самошзнання, виявляе, що правосвщомють - це багатоаспектне явище, яке складаеться з декшькох р1вшв. Кожен р1вень правосвщомосп характеризуеться специф1чними поеднанням i функцюнальним проявом низки компонент1в та ïx елемент1в.
4. Будь-яке явище правосвщомосп (як i шдивщуально'1 свщомосп загалом): 1) мае певний змют, який в принциш доступний вщображенню й опису; 2) icHye в певшй форм1 (науковий опис р1зних форм ¿снування явищ свщомост1, проведений головним чином психолопею, грунтуеться на виокремленш емощй, в1дчутт1в, сприймань, уявлень, понять, бажань, вол1 тощо).
5. Види правосвщомосп (буденна, професшна, науково-теоретична) в контексп завдань правового самошзнання доцшьно розглядати як piBHi. Кожна iндиbîдуальна правосвщомють е «м1крокосмом» щодо свггу правових явищ, тобто людина потенщйно може виявити в co6i у певшй ¿нтерпретатившй форм1 все, що е в правовш реальносп.
Список використано'1 л1тератури
1. Честнов I. Посткласична теор1я права: контури hoboï парадигми / I. Честнов // Право Укршни. - 2011. - № 8. - С. 109-114.
2. Цимбалюк M. М. Правосвщомють як фшософсько-правова категор1я: проблеми лопчно коректного визначення / M. М. Цимбалюк // Науковий вюник Кшвського нац1онального ун1верситету внутршшх справ. - 2006. - № 4. - С. 42-48.
3. TÎMyin I. Правова реальшсть i правосв1дом1сть: ¡нтегральне розумшня зм1сту та взаемозв'язку / I. TÎMyin // Право Украши. - 2010. - № 7. - С. 94-100.
4. Цимбалюк M. М. Онтолопя правосвщомосп : Теор1я та реальшсть: монограф1я / М.М. Цимбалюк. - К.: Атка, 2008. - 288 с.
5. Калиновський Ю. Ю. Правосвщомють украшського суспшьства: генеза та сучаснють: монограф1я / Ю. Ю. Калиновський. - X.: Право, 2008. - 288 с.
6. Правосвщомють i правова культура як базов1 чинники державотворчого процесу в Укра'1'ш : монограф1я / Л. М. Герасша [та ш.]. - X.: Право, 2009. - 352 с.
7. Остроумов Г. С. Правовое осознание действительности / Г. С. Остроумов. - М.: Наука, 1969. - 172 с.
8. Липатов Э. Г. Нормативность правовых явлений: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Э. Г. Липатов ; Саратовская государственная академия права. - Саратов, 1996. -26 с.
9. Черкас М. Ощночна функщя правово! свщомосп: змют та особливосп / М Черкас // Юридична Украша. - 2009. - № 1. - С. 22-26.
10. Тимошенко В. Визначальш фактори правово! свщомосп / В. Тимошенко // Право Украши. - 2008. - № 6. - С. 41-46.
11. Атоян О. М. Селянська правосвщомють в юторико-правовш реальносп 1917-1921 роюв (на приклад! повстанського руху на чол1 з Нестором Махном): автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / О. М. Атоян ; 1нститут законодавства Верховно! Ради Украши. -К., 2008. - 40 с.
12. Христинченко Н. П. Правова свщомють громадянина як фактор впливу на формування сощально!, демократично!, правово! держави / Н. П. Христинченко // Юриспруденщя: теор1я i практика. - 2008. - № 3. - С. 13-23.
13. Андреев Д. В. Етносоцюкультурш чинники формування нацюнально! правосвщомосп (на приклад! судово! системи Запорозько! Ci4i XVII-XVIII столпъ): автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Д.В.Андреев; Нащональна академ1я внутршшх справ Украши МВС Украши. - К., 2003. - 20 с.
14. Бачинин В. А. Философия права и преступления / В. А. Бачинин. - X.: Фолио, 1999. -607 с.
15. Волковицька Н. Онтолопчний та аксюлопчний елементи у сучасшй правовш свщомосп / Н. Волковицька // Юридична Украша. - 2010. - № 3. - С. 32-38.
16. Петражицкий Л. И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности / Л. И. Петражицкий. - 2-е изд., испр. и доп. - Т. 1. - СПб., 1909. - 318 с.
17. Улановский А. М. Феноменология в психологии и психотерапии: прояснение неотчетливых переживаний / А. М. Улановский // Московский психотерапевтический журнал. - 2009. - № 2. - С. 27-51.
18. Юнг К. Г. Либидо, его метаморфозы и символы / К. Г. Юнг; под. общ. ред. А. И. Белкина, М. М. Решетникова. - СПб.: Восточно-Европейский ин-т психоанализа, 1994. -416 с.
19. Бердяев Н. А. Самопознание (Опыт философской автобиографии) / Н. А. Бердяев. -М.: Книга, 1991.-446 с.
Стаття надшшла до редакци 23.12.2013 р. S. О. Gladky
LEGAL CONSCIOUSNESS AS AN OBJECT AND WAY OF SELF-KNOWLEDGE
This article discusses some pertinent issues relating to the complex problems of theoretical and practical problems that arise in the course of research undertaken by the author of the legal consciousness of the person and the development of theoretical frameworks, methodologies and techniques of legal self-knowledge. The study of legal consciousness caused problems and the general logic of this comprehensive study. It is aimed at generalization and specification of deepening scientific statements, which reflect the nature, structure and functional characteristics of this phenomenon. These provisions are discussed in the context of their suitability for achieving practical legal self-knowledge.
Author proceeds fi'om the understanding of justice as a «field» (psychological space), in which there is (or could potentially occur) dialogue human «I» («Witness») and legal reality.
Keywords: legal awareness, legal self-knowledge, legal mind, the unconscious, the legal reality.
