CC BY
15
Вкник Нацюнального унiверситету "Львiвська полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" Т. 7, № 1, 2020
УДК 340.1
Дмитро Забзалюк
Львiвський державний унiверситет внутршшх справ кандидат iсторичних наук, доцент, завщувач кафедри теорп та ютори держави i права, конституцiйного та мiжнародного права
ПРАВО ТА ПРАВОВА СВ1ДОМ1СТЬ: ВЗАСМОД1Я, ВЗАеМОЗАЛЕЖН1СТЬ ТА ВЗАеМОВПЛИВ
http://doi.org/10.23939/law2020.25.023
© Забзалюк Д., 2020
Здшснено фiлософсько-правовий аналп взаемодн, взаемозалежност та взаемо-впливу права та правовоТ свiдомостi. Дослiджено, що правосвщомкть е супутником права, а тому ми можемо виокремити притаманш Тм спiльнi риси, а саме: вони належать до единоТ правовоТ системи; виконують нормативно закршлеш функцн; характе-ризуються певною структурою; обумовлюються сшльними соцiально-економiчними, полiтичними, iдеологiчними, культурними та iншими факторами. З'ясовано, що право i правосвiдомiсть мають автономний характер, тому вони чггко розрiзняються за своТми сутнiсно-змiстовими ознаками, завдяки яким вони виокремлюються iз выеТ множини правових явищ.
Ключовi слова: право, мораль, сусшльна свiдомiсть, правова свiдомiсть, св^огляд, правошзнання, праворозумшня.
Постановка проблеми. Юридична наука, дослiджуючи рiзнi аспекти правового життя, покликана розкривати не лише зовшшш, формально-юридичнi характеристики суб'eктiв права, але й проникати у глибинш, соцiально-вольовi начала формування i реатзацп поведiнки суб'eктiв суспiльних вiдносин. Цьому сприяе, зокрема, i дослiдження проблеми правосвщомосп як складного соцiального явища, що мае рiзнi форми прояву.
Дослщження впливу права на формування правосвщомосп е актуальною та важливою проблемою сучасно! юридично! науки. Останне при цьому викликае особливий штерес, адже грунтуеться не на зовшшшх проявах потреби у правосвiдомостi, а на внутршшх, природних мотивах реатзаци духовно-правово! гiдностi особистостi та И потреби у правовш автономп.
Аналiз дослiдження проблеми. Теоретичну та методолопчну основу дослiдження взаемоди, взаемозалежностi та взаемовпливу права та правовое' свщомосп становлять працi вiдомих вггчиз-няних та зарубiжних науковцiв, а саме: Р. Байнiязова, А. Жалинського, А. 1ль1на, Л. Куренди, В. Нерсесянца, П. Новгородцева, Л. Петражицького, А. Полякова, Д. Потопейка, I. Разумовського, М. Рейснера, С. Хопти, Н. Юлшо1 та ш.
Метою статт е здшснити грунтовний фiлософсько-правовий аналiз взаемоди, взаемозалеж-ностi та взаемовпливу мiж правом та правовою свщомютю.
Виклад основного матерiалу. Проблема правосвщомосп виникла з появою самого феномена права у його формально-юридичному сенш. Виходячи з цього, феномен правосвщомосп у юри-дичнiй наущ розглядаеться у двох аспектах: 1) як специфiчний процес пiзнання права, його сут-ностi; обгрунтування провщних принципiв i ознак; 2) як результат шзнавально1 дiяльностi, знання про право, отриманого шляхом тзнання.
Широкий пщхщ включае обидва аспекти i припускае, що правосвiдомiсть - це процес усвщомлення та застосування права; окремi елементи шзнавально1 правово! дiяльностi (сприйняття правових явищ, уявлення про правовi явища i право загалом, поняття права), а також сукупнють (або система) iнтерпретованих правових знань, отриманих у результат шзнавально-правово1 дiяль-ностi.
У сучаснiй юридичнiй лiтературi iснують рiзноманiтнi визначення правосвiдомостi - вщ лаконiчних до досить об'емних. В. Нерсесянц розглядае правосвщомють у формi усвiдомлення права як специфiчного явища сощально1 дiйсностi [1, с. 267]. Таке розумшня правосвiдомостi, на наш погляд, е досить абстрактним. Iншi науковщ вважають, що тд правосвiдомiстю слiд розумiти сукупнiсть (систему) уявлень i почуттiв, що виражають ставлення людей i соцiальних спшьнот до чинного або бажаного права [1, с. 45].
У наведених визначеннях можливо виокремити таю недолши: 1) у змют правосвщомосп виокремлюються лише уявлення i почуття та не акцентуеться увага на емощях, оцшках, iдеях, поняттях, теорiях; 2) об'ектом правосвщомосп виступае право, а не вс правовi явища та iншi сфери суспiльного життя, оцшеш з юридично! позицп.
Означенi ще1 та положення надають можливiсть виокремити таю ознаки правосвщомосп, яю i будуть покладенi в основу аналiзу цього феномену. Зважаючи на те, що це одна iз форм сустльно! свiдомостi, що забезпечуе знання про право та його вплив на сощальну реальнють, правосвiдомiсть: по-перше, перебувае у взаемозв'язку з шшими формами суспшьно1 свiдомостi, що визначае залеж-нiсть процесу пiзнання права вщ полггичнох, етично1, фшософсько1 та ш. видiв суспшьно1 свщо-мосп; по-друге, вiдображае ставлення iндивiда до правовое' реальностi - минуло1, нишшньо1 i майбутньо1, що обумовлюе ставлення суспшьства i професiйних юристiв до права та його впливу на правову систему та правове життя суспшьства; по-трете, е пщставою для розвитку права та передумовою i регулятором поведшки людини, надае юридичнш дiяльностi цшеспрямованого характеру, обумовлюючи чггку визначенiсть мети права та способiв И досягнення, забезпечуючи розвиток праворозумшня як науково1 основи перетворень та системнють регулятивного впливу права на суспшьство; по-четверте, визначае тi вщносини життедiяльностi суспiльства, якi потре-бують правово1 регламентац^, що забезпечуе динамiчний характер права, поширюючи його дда на суспiльнi вiдносини, якi е важливими та потребують правового регулювання; по-п'яте, це зашб саморегуляц^ поведшки суб'екпв, що забезпечуе можливiсть орiентуватись в рiзних правових ситуацiях та ухвалювати юридично значущi рiшення щодо дотримання чи порушення вимог закону та дотримуватись його положень на усвщомленому рiвнi; по-шосте, правосвiдомiсть мае визначене функцюнальне призначення, що виявляеться у шзнанш сутностi, значення та змюту права, оцiнцi цiнностi його впливу та можливостей досягнення його мети правомiрною дiяльнiсною поведiнкою.
На загальнотеоретичному рiвнi структура правосвiдомостi розумiеться як сукупнiсть елемен-тiв, що лопчно та функцiонально пов'язанi мiж собою, утворюючи цiлiсну органiзацiю.
Дослщжуючи роль права у формуваннi правосвщомосп, слщ, насамперед, зауважити, що у юридичнш лiтературi iснують лише два основш погляди на роль права у формуванш правосвi-домостi - взаемозв'язок права i правосвiдомостi та протирiччя (суперечнiсть) мiж правом та свщо-мiстю, що надае можливють об'еднати цi 1де1 у двi великi групи:
по-перше, безпосередне чи опосередковане ототожнення правосвщомосп як особливого явища з правом. У цьому аспекп ми посилаемося на пращ вчених, яю вважають правосвщомють неминучим супутником права та розумдать право як регулятор вщносин мiж людьми, надшених волею i свiдомiстю. Право i правосвiдомiсть не створюють одне одного, вони формуються у
об'ективних умовах i взаемоддать. Право впливае на правосвщомють, формуе уявлення особи про И права i обов'язки, а правосвщомють впливае на право та практику правозастосування [2, с. 241];
по-друге, розмежування права i правосвщомосп та вщнесення !х до рiзних сфер суспшьного життя: права - до юридично1, а правосвiдомостi - до полггично1 чи морально1. Правосвiдомiсть i право дослiджуються вченими через !х детермiнованiсть соцiальними факторами у тюному зв'язку з 1'х носiем - людиною. Звичайно на перший план серед сощальних факторiв висуваються сощально-економiчнi, однак увага придiляеться i соцiально-культурним, де людину розглядають як активного, свщомого носiя права i правосвiдомостi, хоча i не як 1хнього творця [3, с. 141].
У фшософсько-правовш лiтературi звертають увагу на дiалектичному поеднаннi едностi i вiдмiнностi, взаемоди i суперечностi права та правосвщомосп. Така логiка мiркування надае мож-ливiсть говорити про те, що право мае двоедину природу: воно вщображае дiйснiсть у формi уяв-лень, iдей i оцiнок i в той же час виступае як самостшний сощальний регулятор. Обгрунтовуючи такий пiдхiд до сшввщношення права i правосвiдомостi, можливо припустити, що право е пею частиною правосвщомосп, яка вмщуе iдеl-моделi поведiнки, за допомогою яких регулюються суспшьш вiдносини. Зазвичай аналiз права як частини правосвщомосп не вщображае реального стану речей, але в умовах, коли право сприймалося лише як сукупнють норм права, виокремлення у правi уявлень та щей, акцентування уваги на суб'ективнш сторош права мае позитивний аспект.
Дослщжуючи роль правотзнання у формуванш правосвщомосп, неможливо не згадати психологiчного пщходу до дослiдження означеного питання. Так, М. Рейснер, перебуваючи тд впливом психолопчного напряму у правi, схилявся до ототожнення правосвщомосп i права, хоча i не погоджувався з суб'ективно-щеалютичним трактуванням права Л. Петражицкого [4, с. 114]. I. Сабо вважав, що М. Рейснер здшснив методолопчну помилку, "знищивши рiзницю мiж чинним правом i правосвщомютю" [4, с. 58]. М. Рейснер спробував довести обумовленють змюту права соцiально-економiчними умовами та соцiально-психологiчними обставинами. Вчений, з одного боку, спробував матерiалiзувати та конкретизувати штуггивне право як абстрактне поняття, а з шшого - доповнити економiчний детермiнiзм права сощально-психолопчним змiстом. Такий пiдхiд М. Рейснера е цшним, оскiльки обгрунтовуе необхiднiсть не лише щейнотеоретично1 характеристики права (правову щеолопю класу), а i його оцiночно-психологiчну складову.
Досить щкавими е погляди на проблему ролi правопiзнання у формуванш правосвщомосп, обгрунтоваш I. Разумовським [5, с. 58-59]. У сво1х теоретичних поглядах учений зводив право до правово1 щеологи, а правосвiдомiсть - до правово1 психологи. Вiн зазначав, що по-перше, закони як зовшшш офiцiйнi форми права встановлюються для бшьш повного i систематичного впливу на правосвщомють. По-друге, I. Разумовський встановив певну циктчнють права, його вихщ з-пщ влади держави i спрямування на власний шлях розвитку.
Окремо1 характеристики потребують ще1 первинносп права по вiдношенню до правосвщомосп. Ця теорiя заснована на двох щеях. По-перше, включення до правосвщомосп сукупносп рацiонально-чугтевих уявлень i знань про iснування правово1 дшсносп. I, по-друге, введення до змюту правосвщомосп об'ективно1 основи, що е результатом вщображення правово1 реальностi розумом як миротворчим явищем. Таке розумшня властиве концепц^ Р. Байнiязова. Правосвь домiсть, на думку вченого, - це певне бачення юридичного свпу, у якому обов'язково присутш мудрють, краса та творчiсть; це модель правового явища, яка володiе здатнютю бути ... внутрiшньо i зовш культурно цiлiсним, гармонiйним, духовно та штелектуально багатим феноменом, який е щейним i емоцiйно-вольовим детермiнантом правових явищ i процесiв" [6, с. 17].
Отже, поряд з щеями, уявленнями, яю е досягненнями людського розуму, що забезпечуе "в^^р" оптимальних правових щей з точки зору найефектившшого правового регулювання вщ-носин певно1 соцiокультурноl реальностi, у правосвщомосп накопичуються варiативнiсть системи правових знань, цшностей, уподобань, рiзноманiгтя уявлень про способи i методи правового регулювання, прогресивш правовi 1де1 та ще1, що вiдображають консервативнi тенденцп правово1 еволюц^.
У науковш лiтературi прийнято виокремлювати принаймш двi форми взаемовпливу iдей права i правосвiдомостi.
По-перше, коли теоретичш розробки досягли глибокого розумiння своерщносп права, що в силу правово1 логiки виводить цi теори на рiвень найважливiших iдеалiв та цшностей певно1 соцюкультурно1 дiйсностi. Правова лопка полягае у тому, що характерш для права зв'язки i вщносини неминуче ведуть до суб'ективних прав людини, яю передбачають за правовою лопкою реалiзацiю у тiй чи шшш формi або значеннi сощально1 справедливостi i свободи, виключення з життя суспiльства свавiлля i насильства.
При визначенш ролi права у формуванш правосвiдомостi можливо умовно виокремити у правошзнанш два елементи: правотзнання як процес i правопiзнання як результат [7, с. 99].
Перший елемент шзнавально1 сторони правосвщомосп - процес, знання правово1 дiйсностi, який включае у себе процеси розумшня, накопичення, тлумачення знань правово1 дшсносп. Саме в межах цього елемента здшснюеться i процес розумiння права або праворозумшня, яке виступае основою процесу тзнання правово1 дiйсностi. Сутнють праворозумiння у процесi пiзнання правово1 дiйсностi полягае в осмисленнi права (його форми i змiсту), у пошуку "координат" права, у пошуку вщповщ на питання, що таке право, у чому воно виражаеться, яю мае форми [8, с. 18].
Другий елемент шзнавально1 сторони правосвщомосп - результат пiзнання правово1 дшс-ностi, який включае у себе правову щеолопю. У такш побудовi правопiзнання як результат займае базову позищю, виступае основою правово1 щеологи. Тут правопiзнання може бути визначено як результат цшеспрямовано1 штелектуально1 розумово1 дiяльностi особи, що являе собою ще1, погляди, теори про право як самостшно-обов'язковий соцiальний феномен [8, с. 19].
Певний науковий штерес у дослщженш ролi правотзнання у формуванш правосвщомосп мають рiвнi правопiзнання - нижчий та вищий. Нижчий рiвень - це набiр уявлень, описiв права та його проявiв, перелiк його властивостей, набiр експериментальних даних про право, яю виступають змiстом правопiзнання як результату. Вищий рiвень - це цшюна, взаемопов'язана, внутрiшньо структурована система знань i уявлень про право, його сутнють, змiст, форму його прояву, структуру, функци. Особливим рiзновидом вищого рiвня правопiзнання е доктрина права, яка е "науковим (пiдданим науковому осмисленню та оцшщ) сегментом тих знань i суджень, що закрь пилися у свiдомостi стосовно найбшьш загальних питань та проблем права, його обгрунтування, оцiнки, сощально1 рол^ сутностi i форми прояву.
Серед юнуючих у юридичнiй лiтературi поглядiв на феномен "правосвщомють", слiд виокремити розумшня, яке поеднуе у собi двi категорп - право та свщомють. Феномен право надае вказаному поняттю юридичного вiдтiнку, а його поеднання iз феноменом свiдомiсть передбачае виявлення мюця цього феномена у системi загальнокультурного буття [9, с. 244].
Важливим е бачення формування правосвщомосп, обгрунтоване П. Новгородцевим, який вважав, що при дослiдженнi формування правосвщомосп, вивчення права i правосвщомосп повинно вiдбуватися у нормативно-етичних межах [10, с. 302]. Вчений не погоджувався iз психо-логiчною теорiею праворозумiння Л. Петражицкого, який акцентував увагу на спiввiдношеннi права з психолопею особи, висував положення про те, що "специфiчна природа явищ права, моральности естетики, 1'х вщмшносп один вiд одного i вщ iнших переживань кореняться не в сферi iнтелектуального, а в сферi емоцiйного, iмпульсивного..." [11, с. 118].
Важливою у теоретичному аспекп й значно розширеною е точка зору I. 1ль1на щодо розумшня поняття правосвщомосп. Визначаючи правосвщомють, I. 1ль1н пiдкреслюе И сутнiснi характеристики: а) правосвщомють притаманна людиш i формуеться на рiвнi рефлексу i шстинкту задовго до виникнення правових форм: закону i звичаю, позитивного права; б) правосвщомють виступае як переконання у справедливосп ^внють в належному); в) правосвщомють як справедливють е основою закону, звичаю; г) правосвщомють керуеться регулятивною функщею, визначаючи правову дiяльнiсть [12, с. 211].
Мiж правом i правосвiдомiстю iснуе тюний взаемний зв'язок. Цей зв'язок виявляеться як вплив правосвщомосп на право, так i навпаки - у впливi права на правосвiдомiсть.
!нший погляд на роль права у формуванш правосвщомосп полягае у визнанш суперечносп мiж правом та правосвiдомiстю, адже взаемозв'язок мiж правом i правосвiдомiстю не означае, що цей зв'язок е рiвним, безконфлштним. Вимоги свiдомостi i права не завжди узгоджуються, а нерщко й протистоять одне одному, й отже, мiж правом i правосвiдомiстю можуть виникати й часто виникають ттзи, розбiжностi, суперечностi [13, с. 39].
Основними причинами протирiч мiж правом i правосвiдомiстю називають: 1) рiзнi методи регуляци поведшки суб'ектiв; 2) рiзнi критерп i пiдходи до оцiнки 1'х поведшки; 3) складнiсть i суперечливiсть ситуацш; 4) рiзноманiтнiсть ситуацiй, що виникають. Пщвищена увага до вщмш-ностей права i правосвiдомостi зумовлена таким: 1) право являе собою шституцшне утворення, вщображене у системi загальнообов'язкових, формально-визначених норм, а правосвщомють вичерпуеться тим, що право е вихщним моментом його субстанцп - уявленнями про право, судженнями про необхщнють юридично1 структури взаемовiдносин людей, установками на той чи шший юридичний режим у житп особи i суспiльства; 2) з штелектуально! сторони право - якюно своерiдне явище, що складаеться з системних нормативних узагальнень, а правосвщомють - з емоцш, настро1в; 3) тд правосвщомютю маються на увазi рiзнi прояви духовного, штелекту-ального, соцiально-психологiчного життя, пов'язанi зi сферою права, але не утворюючi оргашчно! цiлiсностi; 4) своерщними рисами вiдрiзняються механiзми дп права i правосвiдомостi. Так, механiзм права втiлений у складному, шституцшному юридичному шструментари, спираеться на державний примус, а мехашзм ди правосвщомосп е духовною сферою особи. Правосвщомють здшснюеться через загальну правову оцшку соцiальних фактiв, суджень про 1'х вiдповiднiсть ще! правового i законного, почуття права i законностi ^ виходячи з цього, вольову спрямованють поведiнки особи [14, с. 39].
Крiм того, вiдмiннiсть права i правосвiдомостi простежуеться у нормативностi. Так, правосвщомють надшена рисами нормативности що мае iнформацiйне i цiннiсно-орiентацiйне значення для особи. А нормативнють правосвiдомостi iнша, нiж нормативнiсть права. Оскшьки норматив-нiсть права як шституцшного утворення полягае у загальних формально-визначених зразках, моделях поведшки, а нормативнють правосвщомосп полягае лише в усвщомленш обов'язковосп юридичних норм, ще! законностi i разом з тим е критерiем правильностi, сощально! виправданосп поведiнки або фактiв.
Отже, на нашу думку, феномен "право" i "правосвщомють" е взаемопов'язаними. Вони юнують i розвиваються разом, взаемно пщтримуючи i доповнюючи один одного через право-пiзнання. Розкриваючи сутнiсть поняття правопiзнання, можнао говорити про невидимий, але взаемний зв'язок мiж правом i особою, де, з одного боку, право впливае на особу, яка виступае його об'ектом, а з шшого - особа сприймае i тзнае цей вплив права.
Формування правосвщомосп вщбуваеться також i за допомогою правового впливу на свщомють особи. Правовий вплив мае таю форми: шформацшна дiя права, орiентацiйний вплив права i його спещально-юридичний вплив.
Iнформацiйна дiя права полягае у доведенш iнформацil до особи про дозволеш та заборонеш моделi поведiнки та конкретнi заходи шформацшно-психолопчного впливу, якi мiстяться у нормах права (пшьги, заохочення). Орiентацiйний вплив права полягае у тому, що у ньому закршлеш найважливш^ основнi суспiльнi цiнностi, якi пщлягають дотриманню. Мета орiентацiйного впливу -закршити та захистити цiнностi у прав^ що неоднозначно впливають на правосвщомють. Спе-цiально-юридичний вплив права полягае у закршленш основних прав i свобод особи у нормативно-правових актах.
Висновки. Враховуючи, що правосвщомють е супутником права, ми можемо виокремити притаманш 1'м спшьш риси, а саме: 1) вони належать до едино! правово! системи; 2) виконують нормативно закршлеш функци; 3) характеризуються певною структурою; 4) обумовлюються спшьними соцiально-економiчними, полiтичними, щеолопчними, культурними та iншими фак.-
торами. Разом з тим правосвщомють i право мають автономний характер. Так, вони чггко розрiзняються за сво!ми сутнiсно-змiстовими ознаками, завдяки яким вони виокремлюються i3 Bciei' множини правових явищ. З цих позицш право завжди е об'ективним, реальним, iнституцiйним утворенням, змiст якого складае система загальнообов'язкових, формально визначених норм i принцитв, втiлених у вщповщних формах (джерел) права. Правосвщомють завжди е суб'ективним явищем, змют якого складають: правовi 1де!, поняття; уявлення особи про минуле, чинне чи бажане право; суб'ективне ставлення до юнуючого права як феномену суспшьного життя; масовi емоцiйнi реакци на право, на вчинки людей.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Нерсесянц В. С. Фшософ1я права. М. : Норма - ИНФРА-М, 2005. 656 с. 2. Жалинский А. Э. Профессиональная деятельность юриста. Введение в специальность. Учебное пособие. Москва : БЕК, 1997. 330 с. 3. Нерсесянц B. C. Юриспруденция. Введение в курс общей теории права и государства. Москва : Издательская группа НОРМА - ИНФРА. 1998. 245 с. 4. Рейснер М. А. Теория Л. И. Петражицкого, марксизм и социальная идеология. Москва: Тип. Т-ва "Общественная польза", 1908. 123 с. 5. Разумовский И. П. Философия и юридическая теория. Под знаменем марксизма. 1926. № 12. С. 50-71. 6. Байниязов Р. С. Правосознание: психологические аспекты. Правоведение. 1998. № 3. С. 16-21. 7. Хопта С. Ф. Теоретико-правов1 аспекти професшно! правосвщомосп судщ та И роль в ухваленш судових ршень. Дисертащя на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Ки!в: Кшвський нацюнальний ушверситет 1меш Тараса Шевченка, 2017. 251 с. 7. Юлина Н. С. Очерки по современной философии сознания. Москва : Изд-во Канон+РООИ "Реабилитация", 2015. 408 с. 8. Поляков А. В., Тимошина Е. В. Теория государства и права на рубеже веков: проблемы и перспективы. Правоведение. 2000. № 3. С. 240-246. 9. Новгородцев П. И. Введение в философию права. Кризис современного правосознания. Москва : СПБ. Лань, 2000 347 с. 10. Петражицкий Л. И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности в 2 т. Москва : Тип. Т-ва 11. Общественная польза", 1909. 477 с. 13. Ильин И. А. Осущности правосознания/ Москва:"Рарог", 1993. URL: http://www.magister.msk.ru/library/philos/ilyin/ilyin07. 12. Куренда Л. Д. Характеристика окремих функцш професшно! правосвщомосп. 1сторико-правовий часопис, 2013 № 1. С. 38-42. 13. Потопейко Д. А. Правосознание как особое общественное явление. Ки!в : Правоведение, 1970. 270 с.
REFERENCES
1. Nersesiants V. S. Filosofiia prava [Philosophy of Law]. M. : Norma - YNFRA-M, 2005. 656 p. 2. Zhalynskyi A. Э. Professyonalnaia deiatelnostyurysta. Vvedenye v spetsyalnost. Uchebnoeposobye [Professional activity of a lawyer. Introduction to the specialty. Tutorial]. Moskva : BEK, 1997. 330 p. 3. Nersesiants B. C. Yurysprudentsyia. Vvedenye v kurs obshchei teoryy prava y hosudarstva [Jurisprudence. Introduction to the General Theory of Law and State.]. Moskva : Yzdatelskaia hruppa NORMA - YNFRA. 1998. 245 p. 4. Reisner M. A. Teoryia L. Y. Petrazhytskoho, marksyzm y sotsyalnaia ydeolohyia [The theory of LI Petrazhitsky, Marxism and social ideology.]. Moskva: Typ. t-va "Obshchestvennaia polza", 1908. 123 p. 5. Razumovskyi Y. P. Fylosofyia y yurydycheskaia teoryia. Pod znamenem marksyzma [Philosophy and Legal Theory. Under the banner of Marxism] 1926. # 12. P. 50-71. 6. Bainyiazov R. S. Pravosoznanye: psykholohycheskye aspektu. Pravovedenye [Psychological Aspects. Jurisprudence.]. 1998. No. 3. P. 16-21. 7. Khopta S. F. Teoretyko-pravovi aspekty profesiinoi pravosvidomosti suddi ta yii rol v ukhvalenni sudovykh rishen. Dysertatsiia na zdobuttia naukovoho stupenia kandydata yurydychnykh nauk [Theoretical and legal aspects of the professional justice of a judge and its role in court decisions. Thesis for a Candidate Degree in Law] Kyiv: Kyivskyi natsionalnyi universytet imeni Tarasa Shevchenka, 2017. 251 p. 7. Yulyna N. S. Ocherky po sovremennoi fylosofyy soznanyia [Essays on the modern philosophy of consciousness]. Moskva : Yzd-vo Kanon+ROOY "Reabylytatsyia", 2015. 408 p. 8. Poliakov A. V., Tymoshyna E. V. Teoryia hosudarstva y prava na rubezhe vekov: problemu y perspektyvu. Pravovedenye [Theory of State and Law at the Turn of the Century: Problems and Prospects. Jurisprudence]. 2000. No. 3. P. 240-246. 9. Novhorodtsev P. Y. Vvedenye v fylosofyiu prava. Kryzys sovremennoho pravosoznanyia [Introduction to the philosophy of law. The crisis of modern legal consciousness.]. Moskva : SPB. Lan, 2000 347 p. 10. Petrazhytskyi L. Y. Teoryia prava y hosudarstva v sviazy s teoryei nravstvennosty v 21. [Theory of Law and State in Connection with the Theory of Morality in 2 Vols.] Moskva : Typ. T-va 11. Obshchestvennaia polza [Public benefit] 1909. 477 p. 13. Ylyn Y. A. Osushchnosty pravosoznanyia / Moskva: "Raroh", 1993. URL: http://www.magister.msk.ru/library/philos/ilyin/ilyin07.
12. Kurenda L. D. Kharakterystyka okremykh funktsii profesiinoi pravosvidomosti. Istoryko-pravovyi chasopys [Characteristics of individual functions of professional justice. Historical and Legal Journal], 2013 No. 1. P. 38-42.
13. Potopeiko D. A. Pravosoznanye kak osoboe obshchestvennoeyavlenye [Legal consciousness as a special social phenomenon] Kyiv : Pravovedenye, 1970. 270 p.
Дата надходження: 22.01.2020р.
Дмитро Забзалюк
ПРАВО И ПРАВОВОЕ СОЗНАНИЕ: ВЗАИМОДЕЙСТВИЕ, ВЗАИМОЗАВИСИМОСТЬ И ВЗАИМОВЛИЯНИЕ
Осуществлен философско-правовой анализ взаимодействия, взаимозависимости и взаимовлияния права и правового сознания. Исследовано, что правосознание является спутником права, а потому мы можем выделить присущие им общие черты, а именно: они принадлежат к единой правовой системе; выполняют нормативно закрепленные функции; характеризуются определенной структурой; обусловливаются общими социально-экономическими, политическими, идеологическими, культурными и другими факторами. Выяснено, что право и правосознание имеют автономный характер, потому они четко различаются по своим сущностно-смысловым признакам, благодаря которым они выделяются из всего множества правовых явлений.
Ключевые слова: право, мораль, общественное сознание, правовое сознание, мировоззрение, правопознание, правопонимание.
Dmytro Zabzaliuk
Head of the Department theory and history of state and law, constitutional and international law Lviv State University of Internal Affairs Candidate of Historical Sciences,
Associate Professor
RIGHT AND LEGAL CONSCIOUSNESS : CO-OPERATION, INTERDEPENDENCE AND INFLUENCE
The philosophical-legal analysis of co-operation, interdependence and influence of right and legal consciousness is carried out. Investigational, that sense of justice is the companion of right, and that is why we can distinguish inherent to them general lines, namely: they belong to the single legal system; execute the normatively envisaged functions; characterized by a certain structure; stipulated by general socio-economic, political, ideological, cultural and other factors. It is found out, that a right and sense of justice have autonomous character, that is why they clearly differentiate on the rich in content signs due to that they are distinguished from all great number of legal phenomena.
Key words: right, moral, public consciousness, legal consciousness, world view, cognition of right, understanding of right.
