CC BY
84
УДК 340.12.
Ю. Ю. Калиновсъкий, доктор фшософських наук, кандидат полггачних наук, доцент
СТРУКТУРА ПРАВОСВЩОМОСТ1: ФШОСОФСЬКО-ПРАВОВА РЕФЛЕКСЫ
До^джено основт структурш елементи сустлъног правосвiдомостi. Показано спiввiдношення рiвнiв та форм сустлъноЧ правосвiдомостi. Проаналiзовано деяк1 компоненти сустлъноЧ психологп, зокрема тат, як правова воля, правова совiстъ, правова ттущы, правовий тсайт. Виявлено особливостi впливу nерелiчених компо-нентiв на правотворчiстъ та правову поведiнку.
Ключовi слова: сусптъна правосвiдомiстъ, сусптъна психологiя, сусптъна iдео-логiя, ттерсуб 'eктивiстсъка парадигма, правовi емоцп.
Актуальтсть проблеми. Правосвщомють як рiзновид сустльно! свщо-мост е складним i багаторiвневим явищем, що потребуе постшного дiагнос-тування. Особливо актуальним для укра1нських реалiй е виявлення характер-них рис сусшльно! правосвщомосп, змiн у И структурi в процес полгтико-правових трансформацiй. Метою статт1 е дослщження структури право-свiдомостi i характеру спiввiдношення 11 елементiв. У межах авторсько1 концепци правосвiдомостi, яка базуеться на iнтерсуб'ективiстськiй парадигмi, буде проаналiзовано перш за все елементи правово! психологи, оскшьки саме вони опосередковують рiзноманiтнi взаемодп суб'ектiв правовiдносин на горизонтальному рiвнi.
Анал1з останн1х джерел I публжацш. Проблему структурно^вневих та сутшсних показникiв правосвiдомостi розглядали рiзнi автори. Зокрема, класичш працi уособлюють I. 1ль!н (етично-релiгiйна концепцiя правосв^ домосп) [1], Л. Петражицький (психологiчна концепщя правосвiдомостi) [2]. У свою чергу, в радянський перiод активно займалися щею проблематикою М. Рейснер, П. Стучка В. Чефранов (марксистсько-лешнська концеп-цiя правосвiдомостi) [3-5]. У наш час проблему структури правосвщомосп у рiзних концептуальних вимiрах дослщжують О. Атоян, С. Белканов, В. Касьянов, С. Максимов, I. Омельчук, А. Поляков, М. Цимбалюк, Н. Яковенко [6-13] та ш.
Слщ пiдкреслити, що правосвiдомiсть — це багатоаспектне, полiфонiчне явище, яке вбирае в себе низку компоненпв: ращональний (погляди, уявлен-ня, ще! про право); психологiчний (почуття, емоцп, що спричиненi правом i виражають певне ставлення до чинного або бажаного права); поведшковий (настанова на певну поведiнку в правовiй сфер^ готовнiсть дiяти певним чином — вщповщно до або проти права).
92 © Калиновський Ю. Ю., 2010
Традицшно в рамках правосвщомосп виокремлюють два об'eмнi комп -лекси: правову щеолоою i правову психолоою. Правова iдеологiя — це уявлення, погляди, переконання, теорп, концепцп про правову дiйснiсть. Правова щеолооя, як правило, не виникае спонтанно, вона виробляеться фахiвцями i засвоюеться населенням у процесi правового виховання, пщ час одержання юридично! освгги, вивчення юридично! лiтератури та нормативних актiв. У свою чергу правова психолопя — це оцiнки, почуття, емоци, настро! людей щодо правово! дiйсностi. Психолопчш елементи правосвiдомостi — це емоцшне сприйняття правових норм, знань про правовi явища. Правову ще-ологiю i правову психологию досить важко вщокремити, оскшьки у реальному житп вони дуже тiсно переплiтаються. Класифiкацiя правосвiдомостi здшснюеться за рiзними критер1ями. Залежно вщ суб'eктiв — носив правосвщомосп розрiзняють: iндивiдуальну правосвiдомiсть (правовi уявлення i почуття iндивiда); групову правосвiдомiсть (правовi уявлення i почуття тих чи шших соцiальних груп, кламв, прошаркiв населення); суспiльну право-свщомють (правовi уявлення i почуття сустльства в цiлому).
Залежно вiд рiвня пiзнання сутностi правових явищ, глибини вщображен-ня юридично! дiйсностi розрiзнюють:
— повсякденну (масову, емпiричну) правосвiдомiсть;
— професiйну правосвiдомiсть;
— науково-теоретичну правосвiдомiсть.
У той же час серед учених не склалося едино! думки щодо юлькосп ком -поненпв правосвщомосп. Так, А. Долгова виокремлюе п'ять компоненпв правосвiдомостi: знания про права i уявлення про право; ставлення до права; вимоги, що ставляться до права; ставлення до виконання правових приписiв. Проте бiльшiсть дослiдникiв вважають, що структура правосвщомосп скла-даеться з трьох компонента. С. Батова виокремлюе таю компоненти правосвщомосп: знання права, ставлення до права, поведшкова настанова. В. Ще-горцев включае до структури правосвiдомостi пiзнавальний, вольовий та ощ-ночний компоненти; К. 1влев — пiзнавальний, чуттeво-емоцiйний, поведш-ковий; В. Сапун — рацюнально-щеолопчний, сощально-психолопчний, по-ведiнковий; А. Ратiнов, А. Яковлев — знання права, ставлення до права, спонукання до виконання правових припимв [10, с. 37]. Отже, якюш характеристики розвитку правосвщомосп безпосередньо вщображуються на змю-товному наповненнi !! структурних елеменпв.
Даючи визначення структури правосвiдомостi, В. Чефранов зазначав, що структуру правово! свщомосп в цшому можна розглядати як внутршню органiзацiю цie! свщомосп, що вщображуеться в !! будов^ тобто у розчлену-ваннi на складовi елементи, а також у взаемозв'язку i взаeмодi! цих елеменпв [5, с. 30]. На його думку, аналiзуючи структуру правово! свщомосп, необхщ-но враховувати рiзноманiтнi аспекти: рiвень i форми вiдображения сустль-
ного буття, суб'екта правового вщображення, специфжу предмета правового вщображення, роль рiзноманiтних елементiв правово! свiдомостi у житп i розвитку суспiльства.
Генеза правосвiдомостi (та змiни в !! структурi) як соцiального феномену залежить вщ рiвня розвитку як окремих шдивдав, так i соцiальних груп та сустльства в цiлому. В контекст цього Л. Мамут виокремлюе так рiвнi правосвiдомо стi:
— первинний (або повсякденна, практична правосвщомють), який вби-рае в себе вчинки, зовншш дi! шдивдав, практичне використання людьми права; в той же час треба зазначити, що практична право-свiдомiсть виявляе себе у таких формах: правовi вщчуття, правов1 навички, правовi звички та правовi знання;
— вторинний (теоретична правосвщомють) — це процес i результат розумово! дiяльностi, спрямовано! на усвщомлення права, його меж i нормативiв, з'ясування методiв i засобiв анал1зу права, впорядкуван-ня та вдосконалення знань про право [14, с. 119].
Шдкреслимо, що повсякденна i теоретична правосвiдомiсть е взаемодо-повнюючими феноменами, як справляють взаемовплив та взаемопроникнен-ня на iндивiдуальному, груповому та суспiльному рiвиях. Водночас м1ж за-конодавством i правосвiдомiстю не може бути тотожиостi, що пов'язано з !х рiзноманiтною природою. I законодавство, i правосвiдомiсть — вщносно автономнi компоненти, якi перебувають на рiзних рiвнях розвитку та по-рiзному вiдображують можливi варiанти розв'язання нагальних суспiльних завдань. Бажано, аби правосвiдомiсть як форма сустльно! свiдомостi випе-реджала розвиток законодавства i законодавчу дiяльнiсть держави. Це прин-ципова особливiсть свiдомостi, що прогресивно розвиваеться, оск1льки в нш закладено потенцiал творчого впливу на вдосконалення правових норм, акпв та припимв законодавства. З другого боку, можливе вiдставания i правосвi-домосп вiд законодавства. На жаль, у масовш свiдомостi зберiгаються та ю-нують застарiлi стереотипи мислення, вщчуження, недовiра, страх, якi стри-мують правотворчу дiяльнiсть, гальмують прогресивнi тенденцп розвитку права [15, с. 165].
Аналiзуючи структуру правосвiдомостi, ми не ставимо за мету докладно дослщжувати правову iдеологiю, оск1льки згiдно з штерсуб'ективютською парадигмою право е результатом взаемодп рiзноманiтних суб'eктiв в тш чи iншiй правовiй ситуацil, яка актуалiзуe волю, знання, емоцi!, шту!щю акторiв конкретних правових дiй. Фактично реалiзацiя правових норм i як наслщок розвиток правосвiдомостi напряму залежать не спльки вiд правово! щеологп, ск1льки в1д правово! психологi!.
Дослщжуючи правову психологiю, зауважимо, що правосвiдомiсть скла-даеться з рацiональних компоненпв, але !! пiдгрунтя мiстить iррацiональнi
елементи, оскшьки сама ментальна матриця сустльно! правосвщомосп вби-рае в себе багато арха!чного, нетдвладного розуму. Так, I. 1ль!н свого часу тдкреслював, що у правосвщомосп фжсуються не тiльки «знания» i «мис-лення», а й уявлення, воля, почуття, людська душа, людський iнстинкт [16, с. 85]. Тобто, правосвщомють певною мiрою е ареною боротьби ращональних та iррацiональних компоненпв, але домiнуючими для гармоншно! особистост е чинники самоконтролю i самозобов'язання.
Отже, на шдивщуальному рiвнi розвинена правосвщомють зумовлена активiзацiею таких компоненпв, як самооцiнювання, самоконтроль, само-шзнання, самоiдентифiкацiя. У кiнцевому результатi зазначеш компоненти е основою правово! самосвщомосп, яка виступае дiевим регулятором правово! поведiнки та суспiльного правопорядку в цшому. I. 1ль!н був переконаний в тому, що людина повинна добров^но додержуватися законiв держави, на-магатися вiрно !х розумгти i пiдкорятися !м, виходячи з почуття вшьного обов'язку. Незважаючи на те що щ закони людина може розщнювати як фор-мальш i зовнiшнi, вона повинна прийняти !х як самозобов'язання i чгтко !х додержуватися. Це необхiдно, на думку вченого, виходячи з таких причин. По-перше, тому що в саму сутшсть права i правопорядку входить ця здат-нiсть — самовдосконалюватися шляхом лояльно! покiрностi громадян. При цьому кожний здоровий правопорядок вщкривае громадянам можливiсть боротися за нов^ кращi закони i новий порядок життя, перебуваючи у лояль-ностi вiдносно чинних законiв. По-друге, громадянин мае добровiльно визна-вати i додержуватися законiв свое! Батьювщини, оскiльки це е единим засобом шдтримування правопорядку, i водночас залишатися вiльним у ньому. Людська iсторiя пiдтверджувала багато разiв, що краще користуватися бiльш обмеже-ною системою дшсно забезпечених суб'ективних прав, шж бачити, як без-межне коло суб'ективних домагань нехтуеться свавiллям сусадв та деспотичною владою. I. !лын робить висновок про те, що краще невелика свобода, яку вм поважають, шж велика свобода, яку шхто не гарантуе i не поважае. Людина повинна шукати не зовнiшнього самозвiльнення вщ закону (шлях рево-люцil, анархп, деспотизму), а внутрiшнього самозвiльнення у межах закону. Внутршне звiльнення вщбуваеться на духовному рiвнi i е добров^ним самозобов'язанням, воно звшьняе людину не вiд закону, а в закош, оскiльки людина додержуеться закону, який вiльно визнала И правосвщомють [17, с. 252—254].
Фактично I. Iльlн апелюе до психологiчних складових правосвiдомостi, яю необхiдно враховувати, прогнозуючи поведiнку вмх суб'ектiв правовiдно-син. Можна стверджувати, що правову психологiю як структурний елемент правово! свiдомостi в науковш лiтературi ще недостатньо дослiджено. Вва-жаемо, що е необхiднiсть з'ясувати поняття, сутшсть, сощальну цiннiсть та роль правових почутпв, емоцiй, настро!в, переживань, iлюзiй, правових стереотипiв у контексп розвитку перспективних напрямiв загально! теорil
правосвщомосп. Це пов'язано в першу чергу з тим, що психолопчний аспект правово! свщомосп не завжди вдаграе другорядну роль стосовно правово! теорп (щеологп), що найбiльш яскраво виявляеться у перебiгу реалiзацi! нор-мативно-правових актiв. У цьому разi вщбуваються порiвияния, «зiткиения» правово! щеологп, законодавчо! волi з повсякденною правосвiдомiстю, масо-вою правовою психологieю громадян. Не завжди громадяни приймають i розумгють закони, а також сустльну значущiсть нормативного акта, осюль-ки останнiй може не вiдповiдати iманентному правоочiкуванню людей.
Аналiзуючи структуру сусшльно! правосвiдомостi, пiдкреслимо, що пра-вова ментальшсть не пщдаеться абсолютно точному арифметичному оцшю-ванню. Психологiчнi структури сусшльно! правосвщомосп амбiвалентнi, бiльш аморфш, н1ж правова iдеологiя, тому не можна повнiстю передбачити всi суспiльно-правовi наслiдки правотворчо! дiяльностi. Вочевидь, неможли-во повнiстю прорахувати реакцiю населення на ухвалений закон, осюльки сощальне життя в цiлому та правова реальшсть, зокрема, е полiсегментними i багаторiвневими явищами. Але це зовмм не означае, що держава не повинна i не може прогнозувати наслiдки сво!х законодавчих зусиль. Правова культура суб'екпв правотворчостi саме й полягае у тому, щоб розумгш, враховувати, певною мiрою шту!тивно вiдчувати правоментальнi i правопсихологiчнi стшю типи масово! та суспiльно! правосвщомосп.
Розмiрковуючи в межах авторсько! науково! концепцi!, треба зазначити, що правовi емоцi! суб'eктiв правовiдносин найбiльш яскраво виявляються в штерсуб'ективних взаeмодiях за допомогою правового (або неправового) дискурсу. Аналiзуючи текст, мову, що виникають у процес цie! взаемодп, необхщно виокремлювати елементи перш за все буденно! психологi! (право-вi емоцп, правовi навички та звички, правовi знання), оск1льки, потрапляючи у правову ситуацiю, особа часто-густо реагуе спонтанно, виявляючи як свi-домi, так i несвiдомi реакцi!.
Зазначимо, що емоцп в загальнш психологi! визначаються як особливий клас суб'ективних психолопчних станiв, що вiдображуються у формi безпо-середнiх переживань, приемних або неприемних вщчутпв, ставлення особи до свпу та iнших людей, як процес i результати !! практично! дiяльностi [18]. Правовi емоцi! людини виражаються в !! переживаннях з приводу права (в об'ективному i суб'ективному розумiниях), ухваленого закону, нормативного акта, правотворчо!, правозастосовно!, правоохоронно! дiяльностi дер-жавних органiв, а також злочинносп, правопорушень i системи боротьби з ними. Таю переживання виступають у виглядi задоволення або обурення, у формi приемних або неприемних вщчутпв. Унаслiдок цього правовi емоцil (як елемент правово! свщомосп) впливають на суб'eктiв правовiдносин, осюльки сам регулюючий вплив правосвiдомостi обов'язково припускае включенiсть у даний процес правових почутпв, настро!в, афектiв, переживань
особистосп. Позитивш (стенiчнi) юридичш почуття являють собою результат розвитку правово! культури людини, соцiально! групи, суспiльства в цiлому. Соцiальна щншсть таких правових почуттiв (наприклад, почуття закону, законности правопорядку, права та ш.) спрямовуеться до людсько! свiдомостi (а отже, i поведшки) до духу права, його ютинного призначення, до культи-вування щнностей права. Вони вмотивовують здiйснення особистютю право-мiрних учинкiв, стимулюють !! юридичну активнiсть, а через посилення правового стимулювання може пiдвищуватися щншсть i роль самого права [19, с. 4].
Одним з найважливших елеменпв правово! психологi! особистосп та сус-пiльства е правова совють, iнту!тивне розумiння, прагнення справедливого («життевого»), морального права. На нашу думку, правова совiсть у сустль-нiй правосвiдомостi виявляеться ступенем терпимосп та критичним ставлен-ням до тих чи шших подiй у житп соцiуму, через прийняття або засудження певних суспiльнозначущих учинкiв. Почуття совюп у правi — це постшна спрямованiсть суб'екта на наближення об'ективного права, його iманентно! вщповщносп вимогам трансцендентального, iдеального права. Таке вщчуття завжди спрямовано на вщтворення гармонiйно цiлiсних юридичних цiнностей «совюного» права. Це виробництво «совiсних» правових феномешв, що вщ-буваеться як у сферi правотворчостi, так i при реалiзацi! права [20].
Крiм правово! совiстi, iррацiональними елементами правово! психологи е шту!тивш правовi здогади, прозршня, миттевий правовий iнсайт. Буття останнього мютиться у несвiдомiй сферi людсько! психiки, на пiдсвiдомому рiвнi правово! психологi!. Iнсайт як психолоочний феномен являе собою раптове цМсне, системне «схоплювання», розумiння сутностi питания, коли з розрiзнених, фрагментарних гносеолопчних одиниць змiстоконструювания iдеальних моделей реального об'екта складаеться комплексне бачення проб-леми. Правовий iнсайт присутнiй у будь-якому аспектi юридичного буття. Б^ше того, вiн мiститься у самому обгрунтуванш права як сощокультурно! щнноеп, бо вимагае не тiльки дискурсивно!, а й розумово! пiзнавально! па-радигми. Чималу роль тут вдаграють частково неусвiдомлюванi суб'ектом права психолопчш механiзми, якi дiють на дещо шших настановах порiвняно з ращональним осмисленням правово! дiйсностi. Юридичний шсайт мае мiсце як у правовш дiяльностi держави, так i у правовш поведiнцi громадян. Так, у правотворчому процесi iнсайт як елемент правово! психологи вщирае у деяких випадках надзвичайно важливу роль, осюльки розроблення правових актiв е творчою дiяльнiстю i пiдкоряеться тим закономiрностям, якi прита-маннi iншим рiзновидам творчостi (акт творення в релт!, науцi, фiлософi!, мистецтвi i под.). Шдкреслимо, що наявнiсть творчо! «душЬ» у правовiй пси-хологi! представниюв законодавчих, судових та правоохоронних оргашв мае бути неодмiнним критерiем самодостатносп останнiх. Наприклад, суспiльству
не потрiбний правотворчий орган, який не володie духом творчосп, тому що без ще! якост парламент перетворюеться на мехашзм вироблення духовно безглуздих, культурно збiднiлих законiв. У цьому разi орieнтири розвитку сусшльно! правосвiдомостi можуть мати хибний характер, бо вщ духовного розвитку i професiоналiзму парламентарiв, державних службовцiв напряму залежить правова культура (правосвiдомiсть) перемчних громадян. Будь-який суб'ект правотворчо! та правозастосовно! дiяльностi у перебiгу здшснення сво!х функцiй повинен ураховувати не тшьки вимоги юридично! техиiки, догм права, правових щеологем, що панують, а й реально iснуючi на даному кон -кретному юторичному вiдрiзку часу матерiальнi, духовнi потреби, штереси iндивiдiв та соцiуму, а також особливосп правово! психологi! громадян. Це стосуеться й перспективного прогнозування розвитку рiзноманiтних со-цiальних феномешв, правосвiдомостi зокрема. На нашу думку, елгта суспшь-ства повинна керуватися таким правилом: нормативш акти не будуть ефек-тивно «працювати», якщо !хнш змiст розходиться з життевими iнтересами та потребами людей. Можна стверджувати, що сам процес створення, ухва-лення та реалiзацi! законодавчого акта е квштесенщею iнституцiйного та не-iнституцiйного (буденного) рiвнiв сусшльно! правосвщомосп. Законодавч1 норми у свою чергу е чинниками розвитку сусшльно! правосвщомосп.
На додаток до формально-лопчного мислення юридичний iнсайт, правова шту!щя дають змогу сформувати у свщомосп владно! елiти адекватне бачення юридичних потреб iндивiдуально!, групово! та сусшльно! правосвь домостi. Так потреби iндивiдiв усвщомлюються органами держави не тшьки за допомогою лоочних засобiв, а й при «включеностi» у процес шзнання iнту!тивних механiзмiв правосвщомосп. Правова шту!щя та життевий досвщ дають можливiсть державним дiячам бшьш повно, гармонiйно, комплексно зрозумiти потрiбний народу в цей iсторичний момент закон, а правова воля не дозволить «зшти» цьому нормативному акту зi сцени законодавчого про-цесу. Без аналiзу пiдсвiдомого пiдгрунтя правосвщомосп, його iнту!тивних структур неможливо сформувати цшюну, системно едину, культурно розви-нену ieрархiю законодавчих актiв, що була б адекватною iманентною будов1 етноправово! психологi!.
До рацiональних елеменпв суспiльно! правово! свiдомостi, на нашу думку, необхщно в^днести правову волю як обов'язковий елемент правово! психологи. Вона припускае постшну нацiленiсть суб'eктiв правотворчостi та пра-возастосування на розроблення потрiбних сусшльству законiв, !хню практич-ну реалiзацiю. Культурна цiннiсть правово! волi полягае у здатносп направ-ляти в потрiбне речище законотворчу i правореалiзуючу дiяльнiсть фiзичних та юридичних омб. Вона гальмуе «сповзання» право свщомосп до правового нiгiлiзму та маргшальних настанов. Але це стосуеться не негативно! правово! вол^ а духовно-етично!, що мае за мету створення гуманного, демократичного 98
правопорядку. Наявшсть тако! волi у структурi правосвiдомостi суб'екта при-пускае здiйснення !м цiлеспрямовано i свiдомо обрано! форми юридично! поведшки.
Висновки. Отже, правосвiдомiсть е поеднанням певних форм та рiвнiв, як включають низку елементiв. Розвиток структурних компонентiв сустльно! правосвiдомостi зумовлений багатьма чинниками политико-правового, сус-пiльно-економiчного та морально-релтйного характеру. Правова iдеологiя вщдзеркалюе загальнi параметри розвитку правосвiдомостi на рiвнi елiтарних груп. У свою чергу правова психологiя демонструе загальносустльне став-лення до права. Особливосп змiстовного наповнення структури правосвщо-мост суспiльств перехiдного типу зумовленi цштсною невизначенiстю та амбiвалентнiстю суб'ектiв правовщносин.
Л1ТЕРАТУРА
1. Ильин, И. А. О сущности правосознания [Текст] / И. А. Ильин // Соч. : в 2 т. / И. А. Ильин. — М., 1993. — Т. 1. — С. 73—300.
2. Петражицкий, Л. И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. [Текст] / Л. И. Петражицкий. — СПб. : Т-во «Екатерингофское Печатное Дело» : Тип. М. Меркушева, 1909. — Т. 1. — Электронный ресурс. — Режим доступа : Allpravo.Ru. — 2005. — Загл. с экрана.
3. Рейснер, М. А. Право. Наше право. Чужое право. Общее право [Текст] / М. А. Рей-снер. — Л. : Госиздат, 1925. — 211 с.
4. Стучка, П. И. Пятнадцать лет борьбы за революционно-марксистскую теорию права [Текст] / П. И. Стучка. — М. : Госюриздат, 1931. — 242 с.
5. Чефранов, В. А. Правовое сознание как разновидность социального отражения [Текст] : (филос.-методол. очерк) / В. А. Чефранов. — К. : Вища шк., 1976. — 208 с.
6. Атоян, О. М. Селянська правосвщомють в юторико-правовш реальност 1917— 1921 роюв (на прикладi повстанського руху на чолi з Нестором Махном) [Текст] : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : спец. 12.00.01 : «Теорiя та iсторiя держави i права; iсторiя полиичних i правових учень» / О. М. Атоян. — К., 2008. — 40 с.
7. Белканов, Е. А. Структура и функции правосознания [Текст] : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 : «юридические науки» / Е. А. Белканов. — Екатеринбург, 1996. — 23 с.
8. Касьянов, В. В. Социология права [Текст] / В. В. Касьянов, В. И. Нечипуренко. — Ростов н/Д : Феникс, 2002. — 478 с.
9. Максимов С. И. Правовая реальность : опыт философского осмысления [Текст] : монография / С. И. Максимов. — Х. : Право, 2002. — 328 с.
10. Омельчук, I. Структура правосввдомосп молодi / I. Омельчук // Проблеми держа-вотворення i захисту прав людини в Укра!ш [Текст] : матер. IX регюн. наук.-практ. конф., 13—14 лют. 2003 р. / Львiв. нац. ун-т iм. I. Франка, юрид. ф-т. — Львiв, 2003. — С. 37—39.
11. Поляков, А. В. Общая теория права: феноменолого-коммуникативный поход [Текст] / А. В. Поляков. — СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. — 845 с.
12. Цимбалюк, М. Формування правосвщомосп громадян у процес реформування шституту власност [Текст] / М. Цимбалюк // Право Укра1ни. — 2003. — № 9. — С. 57—61.
13. Яковенко, Н. Паралельний свгт дослiдження з юторп уявлень та iдей в Укра1ш XVI—XVII ст. [Текст] / Н. Яковенко. — К. : Критика, 2002. — 416 с.
14. Общественное сознание и его формы [Текст] / предисл. и общ. ред. В. И. Толстых. — М. : Политиздат, 1986. — 367 с.
15. Бурмистров, В. А. Место и роль правовой культуры в становлении правового государства [Текст] / В. А. Бурмистров. — Симферополь : Таврида, 1996. — 188 с.
16. Окара, А. И. Правосознание — центральная категория философии права И. А. Ильина [Текст] / А. И. Окара // Государство и право. — 1999. — № 6. — С. 84—94.
17. Ильин, И. А. Путь к очевидности [Текст] / И. А. Ильин. — М. : Республика, 1993. — 431 с.
18. Изард, К. Е. Эмоции человека [Текст] : пер. с англ. / К. Е. Изард ; вступ. ст. А. Е. Оль-шанникова ; под ред. Л. Я. Гофмана, М. С. Егорова. — М. : Изд-во МГУ, 1980. — 439 с.
19. Малько, А. В. Стимулы и ограничения в праве [Текст] / А. В. Малько. — 2-е изд., перераб. и доп. — М. : Юристъ, 2004. — 250 с.
20. Байниязов, Р. С. Правосознание: психологические аспекты [Текст] / Р. С. Байния-зов. — Электронный ресурс. — Режим доступа : http ://pravoved.jurfak.spb.ru/ Default.asp?cnt=565. — Загл. с экрана.
СТРУКТУРА ПРАВОСОЗНАНИЯ: ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВАЯ РЕФЛЕКСИЯ
Калиновский Ю. Ю.
Исследованы основные структурные элементы общественного правосознания. Показано соотношение уровней и форм общественного правосознания. Проанализированы некоторые компоненты общественной психологии, в частности, такие, как правовая воля, правовая совесть, правовая интуиция, правовой инсайт. Выявлено особенности влияния вышеперечисленных компонентов на правотворчество и правовое поведение.
Ключевые слова: общественное правосознание, общественная психология, общественная идеология, интерсубьективистская парадигма, правовые эмоции.
A SENSE OF JUSTICE STRUCTURE THROUGH PHILOSOPHICAL-LEGAL REFLECTIONS
Kalinovskiy Y. Y.
This article examines the basic structural elements of the public sense of justice. We strive to achieve correlation of levels and forms of the public sense ofjustice, and analyze components of public psychology, .such as legal will, legal conscience, legal intuition, and legal insight. The features of influence in the above-stated components are exposed on lawmaking and legal conduct.
Key words: public sense ofjustice, public psychology, public ideology, inter-subjective paradigm, legal emotions
