CC BY
16
Усманов Юрш 1льдарович,
acnipaHm кафедри м'жнародного права, На^ональний юридичний унверситет iMeHi Ярослава Мудрого, Укра/'на, м. Харюв e-mail: yuryusmanov@gmail.com ORCID 0000-0001-6297-2583
doi: 10.21564/2414-990x.138.107981 УДК 341.3:341.6
ПРАВО НА ЖИТТЯ В УМОВАХ СИТУАЦ1Й НАСИЛЬСТВА ВСЕРЕДИН1 ДЕРЖАВИ, ЩО НЕ ДОСЯГАЮТЬ Р1ВНЯ ЗБРОЙНОГО КОНФЛ1КТУ
Стаття присвячена актуальны на сьогодш тем1 визначення меж захисту права на життя nid час ситуаций порушення внутршнього порядку та обстановки внутршньог напруженость Дослджено умови i ситуацй, ix особливостЬ, коли незважаючи на наявнкть мжнародного i регю-нального захисту людина правомЬрно може бути позбавлена права на життя, що свгдчить про вЬдносний характер такого права.
Саме наявнкть одночасного мжнародного захисту права на життя i можливостЬ його обме-ження в умовах ситуацй порушення внутршнього порядку та обстановки внутршньог напруже-но^Ь робить важливим таке наукове досл1дження.
Ключовi слова: право на життя; право на життя в ситуащях порушення внутршнього порядку та обстановки внутршньо1 напруженосп; обмеження права на життя; порушення внутршнього порядку та обстановка внутршньо1 напруженость
Усманов Ю. И., аспирант кафедры международного права, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: yuryusmanov@gmail.com ; ORCID 0000-0001-6297-2583
Право на жизнь в условиях ситуаций насилия внутри государства, которые не достигают уровня вооруженного конфликта
Статья посвящена актуальной на сегодня теме определения границ защиты права на жизнь во время ситуаций нарушения внутреннего порядка и обстановки внутренней напряженности. Исследуются условия и ситуации, их особенности, когда несмотря на наличие международной и региональной защиты, человек правомерно может быть лишен права на жизнь, что говорит об относительном характере такого права.
Именно наличие одновременной международной защиты права на жизнь и возможности его ограничения в условиях ситуаций нарушения внутреннего порядка и обстановки внутренней напряженности делает важным данное научное исследование.
Ключевые слова: право на жизнь; право на жизнь в ситуациях нарушения внутреннего порядка и обстановки внутренней напряженности; ограничение права на жизнь; нарушения внутреннего порядка и обстановка внутренней напряженности.
Вступ. Ситуацп порушення внутршнього порядку, обстановки внутрш-ньо! напруженосп та iншi акти аналопчного характеру час ввд часу виникають на територiях сучасних держав. Не уникла цього й Укра!на. Подiбнi ситуацп неодмшно супроводжуються актами повстання, збройними насильницькими демонстращями, яю вчиняють групи чи неконтрольований натовп людей, яы борються iз державною владою чи мiж собою. За нормами мiжнародного права так ситуацГ! не належать до збройних конфлжпв, хоча можуть переростати в такий або бути його наслщком.
Для врегулювання цих ситуацш задля пiдтримання миру i порядку держава вимушена залучати власнi силовi формування, що часто призводить до порушення прав людини, у тому числ i права на життя. Саме наявшсть одночасного мiжнародного захисту права на життя i водночас можливостi його обмеження в умовах порушення внутршнього порядку та обстановки внутршньо! напру-женостi робить актуальною таку тему дослщження в свiтлi охорони життя як найвищо! цiнностi людини.
Серед останнiх праць, присвячених цш проблематицi, можна назвати роботи Е. Давща, Л. Досвальд-Бек, М. Сассолi, Г. Гасера, Г. Гастейгера, А. Ф. Кастро, Л. Кемерон, Т. Кейт, В. Русиново!, К. Додi та шших дослщниыв.
Метою щег статтх е визначення меж захисту права на життя в ситуащях порушення внутршнього порядку та обстановки напруженосп, за яких можливе правомiрне обмеження такого права.
1. Проблема поняття «порушення внутршнього порядку та обстановка внутршньо! напруженосп»
Слiд зазначити, що досi мiжнародне право не продемонструвало однозначного визначення таких явищ. Щоправда, так ситуацп згадуються в II Додат-ковому протоколi 1977 р. (далi - ДП (II) Женевських конвенцш 1949 р., де вказано, що цей Протокол не застосовуеться до випадк1в порушення внутрш-нього порядку та виникнення обстановки внутргшньог напруженост1, таких як безпорядки, окремi й спорадичш акти насильства та iншi акти аналопчного характеру, оскшьки вони не е збройними конфлжтами.
Шзшше у 1986 р. у Коментарi до ДП (II) експерти навели приклади таких ситуацш, а саме: «Заворушення, таы, як, наприклад, демонстрацп, яы не мають заздалепдь узгодженого плану, окремi спорадичнi акти насильства на ввдмшу вiд вiйськових дш, що ведуться збройними силами або збройними групами, iншi акти аналопчного характеру, включаючи, зокрема, масовi арешти осiб у зв'язку з !х дiями або переконаннями». По суп, коментар до Протоколу повто-рюе визначення 1971 р., але уточнюе, що таке визначення е частиною доктрини Мiжнародного комггету Червоного Хреста (далi - МКЧХ), тобто не мае iмпе-ративного характеру, i зроблено в щлях практичного застосування.
Перша спроба мiжнародного закршлення визначення ситуацш «порушення внутршнього порядку та обстановки напруженост1», як зазначае Фернандеш де Кастро (Fernández de Castro), була проведена у 1971 р. на Дипломатичнш конференцп з питання про шдтвердження i розвитку мiжнародного гуманитарного права (далi - МГП), де експерти зазначили, що таю ситуацп розглядаються як так1, як1 не е власне нем1жнародними збройними конфлттами, але в яких ¡снуе протистояння всередин крати, що характеризуется певним ступенем серйозностг або тривалост1, а також актами насильства. Щ останн1 можуть набувати р1зних форм, в1д спонтанного зародження акцш протесту до боротьби м1ж бшьш-менш оргатзованими групами i владою. У таких ситуащях, як не обов'язково переростають у вiдкриту боротьбу, влада вдаеться до сил полщп або навть до збройних сил, щоб вiдновити порядок всередин крати. Велика кшьтсть жертв зумовила необхiднiсть застосувати мiнiмум гумантарних норм [1, с. 34].
Термш «порушення внутршнього порядку та обстановки внутрГшньо! напруженостЬ», за твердженням МКЧХ, включае в себе також масовi арешти; велику кГлькГсть осГб, затриманих з причин безпеки; адмшютративне затри-мання, особливо довгострокове; можливе погане поводження, тортури, мате-рiальнi або психолопчш умови утримання шд арештом; тримання ув'язнених у в'язнищ без права листування протягом тривалого часу; репресивш заходи проти члешв сiмей осiб, яы перебувають у близькому спорщненш з тими, хто був позбавлений волц призупинення основних судових гарантш або за допомо-гою офщшного оголошення надзвичайно! ситуацГ! або через ситуащю де-факто; широкомасштабш заходи, що обмежують особисту свободу, таи як висилка, домашнш арешт, перемщення; заяви про насильницькi зникнення; збГльшення числа актiв насильства, якГ наражають на небезпеку беззахисних осГ6 або поши-рюють страх серед цивГльного населення тощо [2, с. 12-13].
З вищезазначеного можна зробити висновок, що не кнуе нормативного визначення поняття «внутршш заворушення i напружешсть», саме тому поши-реним явищем е застосування чимало! кГлькостГ назв для таких ситуацш, як «внутршш повстання», «внутрГшнГ насильства», «масовi заворушення» тощо, що створюе суттевi проблеми на практищ Саме тому необхщно унiфiкувати i звести цГ поняття до единого, яке вже згадуеться в ДП (II) - «внутршш заворушення i напружешсть», а також нормативно закршити його дефшщш.
2. Нормативы! акти
Як уже було зазначено рашше, норми МГП не застосовуються до порушення внутрГшнього порядку та обстановки напруженостГ всередиш кра!н, про що йдеться, наприклад, у п. 2 ст. 1 II Додаткового протоколу та ст. 3, сшльнш для всГх Женевських конвенцш. Таким чином, право на життя в подГбних ситуащях повинно регулюватися мГжнародним правом та нащональним законодав-ством тГе! кра!ни, де вГдбуваються подГбнГ конфлжти.
Щодо мГжнародних норм, то в таких ситуащях дшть: Загальна декларащя прав людини (1948); МГжнародний пакт про громадянськГ i полГтичнГ права (1966); МГжнародний пакт про економГчш, сощальш i культурнГ права (1966);
Конвенщя проти катувань та шших жорстоких, нелюдських або таких, що при-нижують пдшсть, видiв поводження i покарання (1984); Конвенцiя про права дитини (1989); бвропейська конвенцiя про права людини (1950); Американська конвенщя про права людини (1969); Африканська харпя про права людини i народiв (1981).
На вiдмiну вiд iнших мiжнародних акив у сферi захисту прав людини, де закршлюеться невiд'eмнiсть права на життя кожно! людини, бвропейська конвенщя про права людини (далi - 6КПЛ, Конвенцiя) едина зазначае п'ять випадюв, коли право людини на життя правомiрно може бути обмежено, а саме: а) при захист вщ насильства iншо! людини, Ь) при арештi або втечi особи з мюць тримання пiд вартою, с) у разi придушення повстання чи заворушення (ч. 2 ст. 2), ^ при правомiрному виконанш смертного вироку, який винесений судом в належному порядку (ч. 1 ст. 2), а також е) у випадку смерт через пра-вомiрнi военнi дГ! (ч. 2 ст. 15).
Говорячи про внутршш протистояння та напружешсть, не можна не зга-дати також про «м'яке» мiжнародне право, яке теж регулюе право на життя, в тому числ i пiд час внутрiшнiх заворушень, а саме: Декларащя про мiнiмальнi гуманiтарнi стандарти («Декларащя Турку») (1990), Паризью мiнiмальнi стандарта прав людини в перюди надзвичайних сташв (1984), Сiракузькi принципи щодо положень Мiжнародного пакту про громадянсью i полiтичнi права (1985), Кодекс поведшки в ситуацГ! внутршньо! напруженостi, Мiнiмальнi стандартнi правила поводження з в'язнями (1955), Декларащя про полщш (1979), бвро-пейський кодекс полщейсько! етики (2001), Кодекс поведшки посадових осiб з пiдтримання правопорядку (1979), Основш принципи застосування сили i вог-непально! збро! посадовими особами з шдтримання правопорядку (1990) тощо. Не зважаючи на той факт, що щ акти «м'якого» мiжнародного права мають рекомендацiйний характер, однак вони вщграють важливу роль в узагальненш практики держав щодо захисту права на життя шд час застосування сили в ситуащях внутршшх заворушень та напруженость У зв'язку з цим Ком^ет ООН з прав людини у сво!х заключних зауваженнях до держав неодноразово наголошував про необхщшсть приведення !х законодавства до норм i практики цих документа.
3. Принципи застосування летально! сили
У будь-якш державi лише сама держава, а точшше ввд !! iменi, правоохо-ронш органи та державнi збройнi формування мають право застосовувати силу, в тому чиси й право на арешт, утримання шд вартою, стримування та розгш натовпу, який вчиняе масовi заворушення, тощо. Саме тому в ситуацп внутрiшнiх заворушень i напруження е велика вiрогiднiсть зловживань з боку державних силових оргашв щодо застосування збро! та шших спещальних засобiв. Саме тому мiжнародне суспiльство створило певнi правила i норми, на яких мае Грунтуватися застосування сили правоохоронними органами, щоб не допустити порушення права на життя шд час операцiй з шдтримання правопорядку.
Законшсть застосування державою примусу та смертельно! сили завжди Грунтуеться на питанш, чи були правоохоронними органами дотримаш три принципи, закршлеш у ст. 3 Резолюцп 34/169 Генерально! Асамбле! ООН вiд 1979 р., т. з. Кодекс поведшки посадових осiб з пiдтримання правопорядку (КП), а також в Основних принципах застосування сили i вогнепально! збро! посадовими особами з шдтримання правопорядку (ОП) вщ 07.09.1990 р., а саме:
• Принцип абсолютно! необхщность На вщмшу вiд принципу «военно! необхвдностЬ», який дiе в МГП шд час збройних конфлшив i який означае можливiсть застосування летально! сили до тих, хто бере безпосередню участь в ЗК, принцип «абсолютно! необхвдностЬ» означае можливкть застосування смертельно! сили в останню чергу i лише тод^ коли це суворо необхщно для досягнення законно! мети. 1ншими словами, якщо було можливе використання меншо! сили, то застосування тако! сили е незаконним, нав^ь задля досягнення законних щлей. Ненасильницькi засоби слщ застосовувати, наскiльки це можливо, перш шж вдаватися до застосування сили i вогнепально! збро!. Застосування вогнепально! збро! може вщбуватися тiльки в тих випадках, де це абсолютно неминуче для захисту життя. Наприклад, у справах «МсСапп», «Ogur», «Оь1» 6СПЛ визнав порушення права на життя i шдкреслив, що не було абсолютно! необхщност вбивати особу, яка здшснювала розвiдувальну дiяльнiсть, безпосередньо не брала участь в терористичнш дiяльностi в момент затримання, саме тому уряд мав обов'язок спочатку заарештувати таку особу, а не вбивати ïï [4, с. 147].
У межах принципу абсолютно! необхщноси, посилаючись на ст. 3 Кодексу 1979 р., § 37 бвропейського кодексу полщейсько! етики, Стюарт Кейс^Маслен (Stuart Casey-Maslen) видшяе другу його складову - законшсть мети застосування сили. Це означае, що смертельна сила може бути застосована лише з метою, яка закршлена у ч. 2 ст. 2 6КПЛ (самооборона, законний арешт, запоб^ гання втечi особи, придушення заворушень), але вона не повинна перевищувати необхщш для цього межi i не може застосовуватись як засiб помсти, позасудове покарання, з метою дискримшацп чи проти особи, яка не чинить ошр [5, с. 7]. Наприклад, у справi «Suarez de Guerrero v. Colombia» 1982 р. Ком^ет ООН з прав людини встановив, що держава порушила право на життя тод^ коли сшвробггники правоохоронних оргашв застрелили та вбили групу шдозрюва-них терориспв замкть того, щоб арештувати !х, що вони могли зробити за тих обставин, що свщчить про порушення принципу абсолютно! необхщность
• Принцип пропорцшность Принцип пропорцiйностi в правоохоронних операщях, на вiдмiну ввд МГП, де дозволено застосування летальноï сили до 3aK0HH0Ï воeнноï мети (комбатанти, воент об'екти тощо), якщо такий напад може призвести до випадковог загибел1 цившьних ос1б, пошкодження цившьних об'ект1в за умови, що напад не буде надм1рним до отриманоï конкретноï i прямог военног переваги, означае, що будь-яка сила, що застосовуеться в конкретнш ситуацп, повинна бути пропорцшною загрозi смерт або фiзичнiй травму тяж-кост злочину, а також мшмально необхщною i вщповщати мет !"! застосування.
Тобто одна справа, наприклад, коли зброя застосовуеться проти озброено! банди, яка впкае з мкця вбивства, що буде законно, шша, - що буде порушен-ням цього принципу, - застосування збро! проти крадГ!в, що буде незаконним i е порушенням права на життя, як було зазначено в справi 6СПЛ «Nachova v Bulgaria», де стверджуеться по суп, як зазначае Досвальд-Бек (Doswald-Beck), що використання летально!' сили, навпь якщо це е единим способом здшснення арешту, буде порушенням права на життя, якщо людина, яка буде заарештована, не становить серйозно'! загрози для життя чи фiзично! недоторканностi шших людей [6, с. 168].
• Принцип обережность На вiдмiну ввд МГП, яке вимагае лише, щоб воюючi сторони дбали про цивГльне населення та цивiльнi об'екти, у правоохо-ронних операцiях мiжнародне право людини (МППЛ) вимагае вживати всiх запобiжних заходiв задля уникнення застосування сили та нанесення шкоди як тако!, щоб звести до мГшмуму травми та поважати i зберГгати життя людей, що було шдкршлено практикою 6СПЛ та Мiжамериканским судом, тодi як пiд час збройного конфлжту така супутня шкода не повинна бути лише надмiрною [7, с. 8].
Уперше принцип обережносп був закрiплений 6СПЛ у справi «McCann» вiд 1995 р., де Суд постановив, що треба ретельно перевiряти ...не тГльки, чи була сила, яку використовували солдати, пропорцшна щлям захисту осiб вiд незаконного насильства, але також чи планувалася та контролювалася анти-терористична операщя так, щоб мiнiмiзувати, максимально можливою мiрою, застосування летально! сили. Аналопчний висновок був зроблений 6СПЛ у справi «Makaratzis v Greece», де шдозрюваний керував автомобiлем на швидко-стi i кiлька разiв був обстрiляний пiсля прибуття на бензозаправну станщю. Ця подiя вщбулася в контекстi терористично! дiяльностi, i полiцiя побоювалась, що пiдозрюваний буде озброений та небезпечний, особливо, коли вш рухався у бж посольства США. 6СПЛ визнав, що сила, яку використовувала полщя в цш ситуацГ!, не була порушенням, оскГльки правоохоронцi вiдкрили вогонь, чесно переконавшись у небезпещ Однак Суд визнав порушення ст. 2 через неадек-ватну законодавчу та адмшютративну базу ГрецГ!, яка не давала чпких керiвних принципГв i критерГ!в щодо використання вогнепально! збро! працiвниками полщп, яю не мала достатньо! шдготовки з питань вирiшення тако! ситуацп.
Отже, обмеження права на життя у ситуащях внутршшх заворушень та напруженосп може бути у виняткових випадках лише за умови дотримання принципГв застосування летально! сили у таких ситуащях.
4. Дозволет/заборонет засоби i методи
Шд час ситуацш порушення внутрГшнього порядку i напруження держава неодмшно звертаеться до власних правоохоронних, а шодГ i до збройних сил з метою шдтримання миру i правопорядку. ТакГ формування мають право вГд ГменГ держави за допомогою летальних i нелетальних засобГв застосовувати силу до осГб у виняткових випадках i ввдповвдно до нацГональних i мГжна-родних норм. Розглянемо бГльш детально умови i можливостГ використання
конкретного виду збро'1 в ситуащях порушення внутршнього порядку i напруженосп.
• Летальна вогнепальна зброя
Як зазначено в ст. 3 КП, застосування вогнепально'1 збро! е крайнiм заходом, тому слщ докласти всiх зусиль до того, щоб уникнути ïï застосування. Таке положення прямо обумовлено юнуванням головного права людини - права на життя. У коментарi до ст. 9 ОП вказано, що посадовi особи з шдтримання правопорядку не застосовують вогнепальну зброю проти людей, за винятком випадыв: 1) самооборони або захисту шших осiб вщ неминучо'1 велико!" загрози смерт (життю) чи серйозно'1 травми; 2) для запоб^ання вчиненню особливо серйозного злочину, що тягне серйозну загрозу для життя; 3) для арешту особи, яка становить небезпеку i яка чинить ошр; 4) з метою запоб^ання ïï втечi i лише у раз^ коли менш рiшучi заходи недостатнi для досягнення цих щлей. У будь-якому випадку умисне застосування сили зi смертельними наслщками може мати мiсце лише тод^ коли воно абсолютно неминуче для захисту життя.
Кожний з цих сценарпв передбачае застосування вогнепально'1 збро'1 не з метою вбивства шдозрюваного, а з намiром його зупинити, тобто застосовуеться стандарт «стршяти, щоб зупинити». Крiм того, важливим правилом е те, що не можна застосовувати вогнепальну зброю для захисту майна, адже це буде порушенням мiжнародного права, хоча подiбна позищя шдтримана не всiма крашами [5, с. 12]. Усi щ пiдстави об'еднуе те, що вони застосовуються лише тодi, коли перед правоохоронцем юнуе неминуча велика загроза смерт або серйозного поранення. Для цього шдозрюваному не обов'язково мати вогнепальну зброю, достатньо мати лише шж, бейсбольну биту, палицю тощо, якi за певних обставин можуть нести загрозу серйозного поранення чи смерть За думкою Спе-щального доповщача з питань позасудових страт, страт без належного судового розгляду або довшьних страт (далi - Спещальний доповiдач), у першш пiдставi «неминуча або безпосередня загроза» повинна розумггись як «справа секунд, а не годин». Але щ дефшщп потребують подальшого нормативного врегулювання i чiткого визначення [5].
Шдстави 2, 3, 4 застосовуються лише тод^ коли використання вогнепально'1 збро'1 е необхiдним, але сама загроза для життя не е неминучою. Приклад серйозно'1, але не неминучо'1 загрози життю мае мюце, якщо, наприклад, серiйний убивця втж з охоронювано'1 в'язницi або якщо особа про'1хала через блок-пост, коли боялася терористичного нападу [5, с. 13].
1нший стандарт «<стр1ляти, щоб вбити» за принципом 9 ОП можливий лише у разi «самооборони або захисту шших осiб вш неминучо'1 загрози смерт!». Спецiальний доповiдач з цього приводу зазначив, що цей принцип захисту життя означае, що «життя одше'1 людини може бути позбавлено умисно, задля врятування шшого життя», такий принцип е «провшною зiркою захисту права на життя». Прикладом таких ситуацш е вбивство терориста-смертника на багатолюдному вокзал^ якщо вш збираеться ввести в дш детонатор вибухiвки, або вбивство злочинця, який збираеться вбити сво'1х заручниыв тощо. Тобто
правило «стршяти, щоб вбити» застосовуеться лише в тому раз^ якщо зло-чинець безпосередньо приставляе шстолет до голови заручника або ж якщо терорист-смертник збираеться активувати детонатор, в у^х шших випадках умова «неминучосл» буде вщсутня. Такий принцип застосовуеться, як правило, в контртерористичних операщях всередиш краши, так i за кордоном, у тому числ iз застосуванням дрошв [5, с. 14].
Важливо також зазначити, що Комггет з прав людини ООН у деяких сво1х резолющях також непрямо затвердив мiжнароднi стандарти застосування вогнепально! збро1 щодо заборони вщкритого вогню до тих, хто незаконно втшае з краши через державний кордон, а також, якщо вогонь застосовуеться лише з метою розгону присутшх та проти масового скупчення людей [8].
На жаль, незважаючи на юнування ОП, рекомендацш, численних заува-жень, держави до сьогодш продовжують порушувати стандарти застосування вогнепально!" збро1, зокрема задля розгону мирних демонстрацш, а ввдтак порушуеться право на життя. Наприклад, в УкраТш шд час подш на Майданi Незалежностi в 2014 р., як вказуе Шльс Мужшекс, Комiсар з прав людини Ради бвропи, мiжнародне обурення викликали випадки смертей серед демонстранта вщ рук снайперiв в унiформах, факти поранення людей у дшянку голови, шш вiд гумових куль i палиць з боку правоохоронних оргашв тощо [9]. З цього приводу у звт вщ 2015 р. Генеральний прокурор Мiжнародного кримшального суду також зазначае, що на пiдставi наявних даних акти насильства шд час цих подш могли б розглядатися як «напад на представниыв мирного населення», тобто серйозне порушення прав людини [10, с. 13].
• Нелетальна зброя
Зпдно з принципом 3 ОП уряд i правоохоронш органи розробляють яко-мога ширший арсенал засобiв i забезпечують посадових осiб з шдтримання правопорядку рiзними видами збро1 i боеприпасiв, що дозволяють диференцшовано застосовувати силу i вогнепальну зброю. Крiм того, у принцип 4 йдеться про те, що посадовi особи з шдтримання правопорядку при наданих 1м повноваженнях, наскшьки це можливо, використовують ненасильницью засоби до вимушеного застосування сили або вогнепально!" збро!'. Вони можуть застосовувати силу i вогнепальну зброю тшьки у раз^ коли iншi засоби е неефективними або не дають будь-яких надш на досягнення намiченого результату.
Як зазначае з цього приводу Стюарт Кейс^Маслен (Stuart Casey-Maslen), необхвдшсть використання летально! сили може бути усунена або, принаймш, зведена до мшмуму шляхом оснащення полщейських сил вiдповiдним облад-нанням (щити, шоломи, куленепробивнi жилети i куленепробивш засоби транспортування). Неспроможшсть забезпечити сво! правоохороннi органи та посадових осiб вiдповiдними оборонними засобами може означати, що держава порушила свш обов'язок здшснити запобiжнi заходи, наприклад, коли це при-зводить неминуче або передбачувано до використання надмiрноï сили [5, с. 10].
Як вказують експерти Женевсько1 Академп, термш «нелетальна» зброя не е щлком коректним, адже за ïï допомогою вчинялись i вчиняються численш
вбивства. Крiм того, зважаючи на те, що перелш видiв тако'1 збро'1 не е вичерп-ним (полiцейськi кийки, спре'1 з перцем, сльозогшний газ, електрична зброя (Tasers®, гумовi та пластмасовi кул^ водянi гармати тощо [5, с. 14]), ïï застосування до демонстранта може бути навггь бшьш ширшим, нiж перелiк збро'1, яка застосовуеться шд час збройних конфлшта. Оскiльки вказанi принципи розроблялись у 80-х роках минулого столггтя, то сучасш правоохороннi засоби просто не кнували на той момент, а тому ïx застосування потребуе подальшого нормативного врегулювання.
Електрична зброя, наприклад, «Taser», принцип дп заснований на пострiлi двох дротяних електродiв пiд струмом, що спричиняе «нервово-м'язову нед^ ездатнiсть». Як зазначае Стюарт Кейс^Маслен (Stuart Casey-Maslen), Комiтет проти катувань спецiально закликав низку держав-учасниць використовувати Tasers® (i аналопчну електричну зброю) вщповщно до Конвенцп' проти катувань 1984 р. [8]. У грудш 2014 р. Компет видав заяву CAT/C/USA/CO/3-5 та CAT/C/USA/CO/3-5 по Австралй' та США, де зазначив, що використання Tasers слвд чпко врегулювати i використовувати виключно в екстремальних та обмежених ситуащях, де кнуе реальна i безпосередня загроза життю або пораненню. Крiм того, Компет наголосив, що застосування Tasers мае бути заборонено стосовно дггей та ваптних жшок.
Сльозогшний газ. За загальною нормою, що мктиться в п. 5 ст. 1 Конвенцп' про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування xiмiчно'ï збро'1 та про ïï знищення вщ 1993 р., кожна держава-учасниця зобов'язуеться не використовувати xiмiчнi засоби боротьби з заворушеннями як засоби ведення вшни. З цього можна зробити висновок, що шд час ситуацш внутршшх заво-рушень всередиш краши, яы не шдпадають пiд поняття «вiйна», застосування xiмiчниx засобiв боротьби, таких як, наприклад, сльозогшний газ, можливе, що i шдтверджуеться шдпунктом d), пункту 9, ст. 2 ще'1 ж Конвенцп, де зазначаеться, що не забороняеться щею Конвенщею застосування xiмiчно'ï збро'1 задля реа-лiзацi'ï правоохоронних щлей, включаючи боротьбу з заворушеннями в крашь Саме тому, як стверджуе Е. Давщ, багато краш у 60-70-х роках XX ст. зокрема Австралiя, Португалiя, Великобританiя, Шдерланди, США (навiть дотепер) стверджували, що гербщиди та гази, що не призводять до смерп, не входять в перелш заборонено'1 збро'1, саме тому ïx можна використовувати для боротьби iз внутрiшнiми заворушеннями [12, с. 378].
Експансивт кулi. Як зазначають Д. Флек (Fleck) та К. Додi [13, с. 157], окрiм можливостi використовувати сльозогiнний газ, шд час проведення правоохоронних операцш для зменшення ризикiв цившьного населення дозволя-еться застосування експансивних куль («дум-дум»), яю забороненi лише шд час збройних конфлiктiв.
У контексп застосування збро'1 не можна не згадати поди в Укра'1Ш в 20132014 рр., де, за твердженням i «Human Rights Watch» i «Amnesty International», ввдбувалася шокуюча зневага правоохоронними органами прав людини [14]. Прикладами таких порушень, як зазначае М. М. Антонович, М. В. Буромен-
ський, е застосування спещальним шдроздшом «Беркут» по ввдношенню до мирних демонстранта вибухових пакета, кийюв, скидання на землю людей з постамента та ix побиття, масове вчинення вбивств, поранень, калщтва учас-ниюв м^ингу тощо [15, с. 29].
Висновок. Шдсумовуючи, зазначимо, що захист права на життя, зокрема шд час ситуацш внутршшх заворушень i напруженостi, мае суттевi трудношд. Мiжнародне право, закрiплюючи заборону позбавлення права на життя, в той же час допускае випадки правомiрного його обмеження за умов дотримання принцишв абсолютноi необхщносп, пропорцiйностi та обережноси, тим самим надаючи такому праву вщносний характер.
Перед науковою спiльнотою в найближчi роки стоггь задача чiткого визна-чення поняття «ситуацп внутрiшнix заворушень i напруженостЬ», закрiплення обов'язкового характеру окремих акта «м'якого» мiжнародного права, розро-блення детальноi регламентацп застосування летальноi i нелетальноi зброi в цiй сферь Це дало б змогу запобпти зловживаннями з боку силових оргашв шд час внутрiшнix заворушень i напруженостi, а також захистити право людини на життя як найвишу сощальну цiннiсть.
Список лiтератури:
1. Фернандеш де Кастро А. Г. Международно-правовая регламентация внутренних вооруженных конфликтов: дис. ... канд. юрид. наук. Москва, 1999. 166 с.
2. ICRC protection and assistance activities in situations not covered by international humanitarian law. Extract from the International Review of the Red Cross. 1988, № 262. P. 12-13.
3. Conference of Government Experts. Vol. V. Protection of Victims of Non-International Armed Conflicts. ICRC. Geneva, 1971. P. 79.
4. Gasteyger G. A right to life in armed conflicts? : the contribution of the European Court of Human Rights. Israel Yearbook on Human Rights. 2007. URL: https://archive-ouverte.unige.ch/ unige:42717/ATTACHMENT01.
5. Use of Force in Law Enforcement and the Right to Life: The Role of the Human Rights Council. Geneva Academy of International Humanitarian Law and Human Rights. 2016. URL: https:// www.geneva-academych/joomlatools-files/docman-files/in-brief6_WEB.pdf.
6. Doswald-Beck L. Human Rights in Times of Conflict and Terrorism. Oxford Scholarly Authorities on International Law. 2011. URL: http://opil.ouplaw.com/view/10.1093/ law/9780199578931.001.0001/law-9780199578931-chapter-7#law-9780199578931-note-981.
7. The use of force in armed conflicts interplay between the conduct of hostilities and law enforcement paradigms. ICRC. 2013. URL: https://www.icrc.org/eng/assets/files/publications/icrc-002-4171.pdf.
8. A/RES/25/38, OP 10-11.
9. Зви Ншса Муйжшекса Комкара з прав людини Ради бвропи. За результатами вiзиту до Украши з 4 до 10 лютого 2014 року. Рада бвропи. 2014. URL: https://wcd.coe.int/com.instranet. InstraServlet?command=com.instranet.CmdBlobGet&InstranetImage=2489554&SecMode=1&Do-cId=2124244&Usage=2.
10. Отчет о действиях по предварительному расследованию. Международный уголовный суд. 2016. URL: https://www.icc-cpi.int/iccdocs/otp/161114-otp-rep-PE-Ukraine.pdf.
11. Committee Against Torture (CATCttee). Concluding observations on the combined fourth and fifth periodic reports of Australia, CAT/C/AUS/CO/4-5, 23 December 2014, §13.
12. Давид Э. Принципы права вооруженных конфликтов. МККК. 2011. URL: https://www. icrc.org/rus/resources/documents/publication/eric-david-principles.htm
13. Доди К. В. Некоторые проблемы правовой квалификации беспорядков внутри страны и ситуаций внутренней напряженности. Альманах международного права. 2009. № 1. URL: http:// intlawalmanac.net/v1/17.pdf.
14. Amnesty International: влада Украши культивуе шокуючу зневагу до прав людини та жорстоюсть мшщп. Тиждень.ш. 2013. URL: http://tyzhden.ua/News/97482.
15. Антонович М. М., Буроменський М. В. Украшська Револющя гвдносп, агресiя РФ i м1ж-народне право: монографiя. 2014. URL: https://books.google.com.ua/books?id=X0X0CgAAQBA-J&lpg=PA1&hl=ru&pg=PA1#v=onepage&q&f=false.
References:
1. Fernandesh de Kastro, A.G. (1999). Mezhdunarodno-pravovaja reglamentacija vnutrennih vooruzhennyh konfliktov. Candidate's thesis. Moscow, 166 [in Russian].
2. ICRC protection and assistance activities in situations not covered by international humanitarian law. (1988). Extract from the International Review of the Red Cross. 1988, № 262. 12-13.
3. Conference of Government Experts. (1971). Vol. V. Protection of Victims of Non-International Armed Conflicts. ICRC. Geneva. 79.
4. Gasteyger, G. (2007). A right to life in armed conflicts?: the contribution of the European Court of Human Rights. Israel Yearbook on Human Rights. URL: https://archive-ouverte.unige.ch/ unige:42717/ATTACHMENT01.
5. Use of Force in Law Enforcement and the Right to Life: The Role of the Human Rights Council. (2016). Geneva Academy of International Humanitarian Law and Human Rights. URL: https:// www.geneva-academych/joomlatools-files/docman-files/in-brief6_WEB.pdf.
6. Doswald-Beck, L. (2011). Human Rights in Times of Conflict and Terrorism. Oxford Scholarly Authorities on International Law. URL: http://opil.ouplaw.com/view/10.1093/ law/9780199578931.001.0001/law-9780199578931-chapter-7#law-9780199578931-note-981.
7. The use of force in armed conflicts interplay between the conduct of hostilities and law enforcement paradigms. (2013). ICRC. URL: https://www.icrc.org/eng/assets/files/publications/ icrc-002-4171.pdf.
8. A/RES/25/38, OP 10-11.
9. Zvit Nilsa Muizhniieksa Komisara z prav liudyny Rady Yevropy za rezultatamy vizytu do Ukrainy z 4 do 10 liutoho 2014 roku. (2014). Rada Yevropy. URL: https://wcd.coe.int/com.instranet. InstraServlet?command=com.instranet.CmdBlobGet&InstranetImage=2489554&SecMode=1&Do-cId=2124244&Usage=2 [in Ukrainian].
10. Otchet o dejstvijah po predvaritel'nomu rassledovaniju. (2016) Mezhdunarodnyj ugolovnyj sud. URL: https://www.icc-cpi.int/iccdocs/otp/161114-otp-rep-PE-Ukraine.pdf [in Russian].
11. Committee Against Torture (CATCttee). (2014). Concluding observations on the combined fourth and fifth periodic reports of Australia, CAt/c/AUS/CO/4-5, §13.
12. David, Je. (2011). Principy prava vooruzhennyh konfliktov. MKKK. URL: https://www.icrc. org/rus/resources/documents/publication/eric-david-principles.htm [in Russian].
13. Dodi, K.V. (2009). Nekotorye problemy pravovoj kvalifikacii besporjadkov vnutri strany i situacij vnutrennej naprjazhennosti. Al'manah mezhdunarodnogo prava №01. URL: http://intlawal-manac.net/v1/17.pdf [in Russian].
14. Amnesty International: vlada Ukrainy kultyvuie shokuiuchu znevahu do prav liudyny ta zhor-stokist militsii. (2013). Tyzhden.ua. URL: http://tyzhden.ua/News/97482 [in Ukrainian].
15. Antonovych, M.M., Buromenskyi, M.V. (2014). Ukrainska Revoliutsiia hidnosti, ahre-siia RF i mizhnarodne pravo. URL: https://books.google.com.ua/books?id=X0X0CgAAQBAJ&lp-g=PA1&hl=ru&pg=PA1#v=onepage&q&f=false [in Ukrainian].
Usmanov Y. I., PhD student of the International Law Department of Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail: yuryusmanov@gmail.com ; ORCID 0000-0001-6297-2583
The right to life in the situations of violence inside the state, which do not achieve the level of armed conflict
The article is devoted to the topical theme of the definition of the limits of the protection of the right to life during situations of internal disturbances and tensions. The article explores the conditions and situations, their peculiarities, when, despite the presence of international and regional protection, the right to life of a person can be deprived lawfully, which speaks of the relative nature of such a right.
Confirmation of this we can see on the example of recent events of2013-2014 in Ukraine on Maidan Nezalezhnosti, where peaceful protest rallies transformed in armed confrontations between demonstrators and law enforcement agencies. Such confrontations are necessarily accompanied by acts of rebellion, armed violent demonstrations committed by groups or an uncontrolled crowd of people fighting state power, which causes the death of many citizens.
The presence of simultaneous international defense of the right to life and the possibility of its restriction in conditions of situations like this (internal disturbances and tensions) makes important this scientific research for the sake of protection of such a right as the highest social value.
Keywords: right to life; right to life in situations of internal disturbances and tensions; restriction of the right to life; limitation of the right to life; internal disturbances and tensions.
Надшшла до редколегп 28.07.2017 р.
