CC BY
30
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) / 2017 УДК 341.231.14-048.23(477)
ISSN 2225-6555
ПРАВОВ1 П1ДСТАВИ В1ДСТУПУ УКРА1НИ В1Д ОКРЕМИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ, ВИЗНАЧЕНИХ М1ЖНАРОДНИМ ПАКТОМ ПРО ГРОМАДЯНСЬК1 I ПОЛ1ТИЧН1 ПРАВА ТА КОНВЕНЦИЮ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ I ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД
Чевичалова Жанна В ^ewaeieHa,
канд. юрид. наук, доцент кафедри м1жнародного права, Нацюнальний юридичний ушверситет ¡мет Ярослава Мудрого, Украгна, м. Харшв e-mail: [email protected] ORCID 0000-0001-9320-9441
Розглянуто правов1 тдстави в1дступу Украгни в1д окремих зобов'язань, визначених М1жнародним пактом про громадянськ i полтичш права та Конвенщею про захист прав людини i основоположних свобод, а також його вiдповiднiсть вимогам, що випливають з Конвенци та практики Свропейського суду з прав людини.
Ключов1 слова: захист прав людини; вщступ держави вщ зобов'язань тд час
сустльно! небезпеки; право на дерогацш.
н if _ -Л \ \ \ \ II fx. \\ I
Постановка проблеми. Сучасн1 мшнародш договори про права людини
\ «V II / VV /УГ—1 V I A^t Д1Ч /
можуть передбачати право держав, що беруть у них участь, на вщступ вщ
виконання догов1рних зобов'язань за умови надзвичайних обставин. Наявтсть
права на дерогацш (заснованого на нормах закону права держави вщступати
вщ виконання певних догов1рних зобов'язань) суттево впливае на поведшку
держави у галуз1 забезпечення i захисту прав людини.
Анал1з останн1х досл1джень i публ1кац1й. 21 травня 2015 р. Укра!на
використала таке право як учасниця Конвенци про захист прав людини i
основоположних свобод (дай - Конвенщя), ст. 15 яко! закрiплюе право на
вщступ вщ зобов'язань тд час сустльно! небезпеки, що зумовило придшення
науковцями бiльш пильно! уваги дослщженню питання права на дерогацш.
Зокрема, зазначене питання вивчали у сво!х працях М. М. Гнатовський,
В. Н. Русинова та Г. О. Христова.
Знайомство з роботами цих та шших авторiв дае тдстави дтти висновку,
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
що в доктрин мiжнародного права юнують два протилежних розумiння призначення права вiдступу вщ зобов'язань пiд час надзвичайно! ситуацп. Прихильники першого розумiють такий вщступ як безумовно недобросовiсний акт держави, вщповщно до другого пiдходу право на дерогацш розглядаеться як пошук балансу мiж захистом iндивiдуальних прав людини i державним iнтересом. Слщ зазначити, що закрiплення такого права держави у ключових мiжнародних договорах з прав людини як регюнального, так i унiверсального характеру, свщчить про те, що право на вщступ вiд зобов'язань пiд час надзвичайно! ситуацп слщ розглядати в рамках другого шдходу. При цьому, однак, на перший план виходять контрольний мехашзм запоб^ання зловживанню правом, а також розроблення критерпв ощнки добросовiсностi поведiнки держави.
Виклад основного матерiалу. 5 червня 2015 р. Укра!на повiдомила
/ У / \ I /г\ 1г \ V\ \
Генерального секретаря Ради Свропи про те, що, беручи до уваги надзвичайне становище у держав^ влада Укра!ни виршила використати ст. 15 Конвенцп для вiдступу вiд деяких прав, закршлених у Конвенцп. Обов'язковiсть такого
7 г- I I, Д \\ /ШЯ \ \л\\
повiдомлення мiститься у ч. 3 зазначено! статтi. Як i положення щодо
^Ь» V \ 1 : \ \\ \ ' /// Г i
обов'язковостi iнформування Генерального секретаря Ради Свропи, так i
розумiння поняття надзвичайно! ситуацп було сформульовано за пiдсумками
тривалих дискусiй мiж учасниками Конвенцп. На ушверсальному рiвнi
вироблення единого розумшня поняття надзвичайного становища потребувало
ще бiльших зусиль.
^/7/П{7ПГ1
Поняття надзвичайного становища за п. 1 ст. 4 Мiжнародного пакту про громадянськ i полiтичнi права (далi - Пакт) е аналопчним до сформульованого у п. 1 ст. 15 Конвенцп. Вщповщно до першого, тд час надзвичайного становища в держав^ при якому життя наци перебувае тд загрозою i про наявтсть якого офщшно оголошуеться, держави-учасницi цього Пакту можуть вживати заходiв на вщступ вiд сво!х зобов'язань за цим Пактом тшьки i в такш мiрi, в якiй це диктуеться гостротою становища, за умови, що таю заходи не е несумюними з !х iншими зобов'язаннями за мiжнародним правом i не тягнуть
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
за собою дискримшаци виключно на ochobï раси, кольору шюри, стал, мови, релт1 чи сотального походження.
У свою чергу, п. 1 ст. 15 Конвенци закртлюе, що тд час вшни або iншоï суспiльноï небезпеки, яка загрожуе життю нацiï, будь-яка Висока Договiрна Сторона може вживати заходiв, що вiдступають вiд ïï зобов'язань за тею Конвенцiею, виключно в тих межах, яких вимагае гострота становища, i за умови, що таю заходи не суперечать тшим ïï зобов'язанням згщно з мiжнародним правом.
Така схожють е цшком виправданою, оскiльки створюе певне утфжоване розумiння надзвичайного становища, що е необхщним з огляду на те, що зазначет норми на вщмшу вiд загальноï спрямованостi цих докуменпв не забезпечують, а обмежують права людини.
Як вщомо, вперше пропозитя про внесення до мiжнародного договору з прав людини положення про вщступ вщ зобов'язань стосувалася Пакту. Таку пропозицш подала Велика Бритатя до Редакцiйного комiтету Комiсiï з прав людини Оргатзаци Об'еднаних Нацш у червнi 1947 р. Дискуси точилися
/ г / )/ X \\ //Я , \ ii
навколо кожного поняття, що становило б правову норму про вщступ вщ
^ 1\ \ 1 (h- - \\\ \ I /// -\ ] / I ^
деяких зобов'язань за договором. Зазначенi дискусiï плiдно вплинули на теоретичний аспект захисту прав людини у надзвичайному становишд. Свободу дш держав у цт галузi було обмежено такими принципами:
- виключноï загрози;
- офщшного оголошення;
^/7/П{7ПГ1 lui*
- сувороï необхiдностi;
- неможливостi вiдступу вщ деяких прав;
- сумiсностi з шшими мiжнародно-правовими зобов'язаннями;
- недискримшаци;
- мiжнародного повiдомлення.
Дещо шша концепцiя надзвичайного становища порiвняно з редактею Пакту i Конвенцiï мютиться в п. 1 ст. 27 Американсь^' конвенцiï про права людини (дай - Американська конвенцiя). У нш вiдсутня конструкцiя «життя
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
наци», вщповщно до те! норми вщступ е правомiрним «тд час вшни, суспшьно! небезпеки або шших надзвичайних обставин, як загрожують незалежностi та безпецi держави-учаснит».
В iншому пiдхiд до права держав-учасниць названого регюнального договору на дерогацш в основному залишаеться схожим з тдходом, який знайшов свое закршлення у Пактi та Конвенцп, включаючи принципи обмеження дiй держав у цш сферi.
Зазначенi документи е ключовими мiжнародними договорами у галузi прав людини й представлен унiверсальним i регiональним рiвнями. Огат про право держави на вщступ вiд деяких сво!х зобов'язань, що мютяться в цих договорах, мають трьохчасткову структуру iз схожою змютовною послiдовнiстю. Також усi три наведет документи мютять перелiк прав людини, вщступ за зобов'язаннями стосовно забезпечення яких е неприпустимим за жодних умов.
Зпдно з п. 2 ст. 4 Пакту положення про вщступ не може бути тдставою для якихось вщстутв вщ статей 6 (право на життя), 7 (заборона катувань чи
7 г / i< А\\ //V \ л\\
жорстокого поводження), 8 (заборона рабства) (пункти 1 i 2), 11 (заборона
i\ \ 1 ft : \\\ \ ' /// '' I
позбавлення волi лише на пiдставi невиконання договiрного зобов'язання), 15
(заборона незаконного визнання винним у вчиненнi будь-якого кримшального
злочину), 16 (право на правосуб'екттсть) i 18 (право на свободу думки, совюп i
релiгi!).
Так само вщповщно до п. 2 ст. 15 Конвенцп не припускаеться вщступ вщ
^/7/П{7ПГ1
ст. 2 (право на життя), ^м випадюв смертi внаслiдок правомiрних военних дш, ст. 3 (заборона катувань), ст. 4 п.1 (заборона рабства i пiдневiльного стану), ст. 7 (тякого покарання без закону).
Найбiльш чисельним е перелш статей, за якими не допускаеться вщступ вiд зобов'язань, закршлений у п. 2 ст. 27 Американсько! конвенцй. Окрiм прав, аналопчних до розглянутих вище, зазначена норма доповнюе цей перелж ст. 17 (права шм'!), ст. 18 (право на iм'я), ст. 19 (права дитини), ст. 20 (право на громадянство) i ст. 23 (право на участь у державному управлшт).
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
Пункт 3 ст. 4 Пакту в ушх наведених нормах закршлюе обов'язок держави повщомити головну адмшютративну посадову особу вщповщно! мiжнародно! оргашзацп про використання права на вщступ вщ сво!х зобов'язань, про вжит заходи i причини !х вжиття, а також дату, коли держава припиняе такий вщступ.
Договiрнi положення Свропейсько! й Американсько! конвенцiй з прав людини передбачають створення судових оргашв для забезпечення виконання конвенцшних зобов'язань i тлумачення змюту конвенцiй. Бiльшiсть дослiдникiв тдкреслюють виключний характер права держави на вщступ вiд зобов'язань, яке, однак, е необхщним для заповнення «правового вакууму», що виникае тд час надзвичайного становища (озброеного конфлiкту, масових заворушень, природних катастроф або стихшного лиха) [7, с. 3]. Враховуючи виключшсть права на вiдступ вщ зобов'язань, пiд час тлумачення конвенцшних норм, що закршлюють таке право, вщповщш судовi органи враховують мiжнароднi стандарти поведiнки держав при надзвичайному становишд, керуючись, зокрема, принципом ефективного й динамiчного тлумачення.
J, \ \\ 7/Д\у \ л\\
У межах цiе! статтi ми розглянемо практику Свропейського суду з прав i\ \ I \\\ ( 111^ // —J i' i
людини (далi - Суд), iнтерес до вивчення яко! зумовлений !! безпосереднiм
впливом на сучасну ситуащю в Укра!ш.
Оправи, що розглядаються Судом стосовно питання права держави на вщступ вщ зобов'язань, е багатоаспектними, а правова аргументащя - дуже
докладною. За чашв роботи Суду рашше за Укра!ну низка держав - учасниць
^/7/П{7ПГ1
Конвенцп скористалися сво!м правом на вiдступ. Це були Албашя, Вiрменiя, Францiя, Грузiя, Грещя, Iрландiя, Туреччина i Велика Бриташя. У сво!й практицi Суд детально розтлумачив положення ст. 15 Конвенцп.
Перш за все право на вщступ вщ зобов'язань може виникати лише тд час вшни або шшо! суспiльно! небезпеки, що загрожуе життю нацй. У своему ршенш у справi lawless v. Ireland (1961 р.)1, звернення за яким стало наслщком
1 https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"iulltext":["\"CASE OF LAWLESS v. IRELAND (No. 3) © Чевичалова Ж. В., 2017 5
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
вщступу Iрландiею вщ сво1'х зобов'язань у 1957 р. у зв'язку з дiяльнiстю 1РА та ïï дисидентських груп, Суд дшшов висновку, що звичайний змют слiв «шша суспiльна небезпека, що загрожуе життю наци» достатньо зрозумший, враховуючи, що: «вони стосуються до виключноï кризовоï ситуацiï або надзвичайного становища, яке зачшае все населення i становить загрозу органiзованому життю ствтовариства, яким е ця держава».
У розглянутш справi Суд визнав, що уряд 1рландп обгрунтовано дшшов висновку про юнування на той момент «сусmльноï небезпеки, що загрожуе життю наци», виходячи з низки таких факторiв: iснування на територп Республiки Iрландiя таемноï армiï, яка займалася неконституцiйною дiяльнiстю i застосовувала насильство для досягнення своïх цшей; того факту, що ця армiя також дiяла за межами територп держави, таким чином, поставивши тд
серйозну загрозу вщносини Республiки Iрландiя з ïï сусiдом; стiйкого i
/ т^/ХУ 111 / l\ / \ Il VX\ V» \
тривожного зростання терористичноï дiяльностi починаючи з осенi 1956 р. i
протягом 1957 р.
У своему ршенш Суд дшшов висновку, що в 1рландп мала мюце
7 Г- I I , Д \\ /ШДч 'у \ Л\\
суспiльна небезпека, що загрожувала життю нацiï, й iрландський уряд мав
i\ \ 1 ft ' \\\ \ 1 /// '' I
право застосувати положення ст. 15 § 1 Конвенцiï з метою, задля я^' було
створено цi положення, i вжити заходiв на вщступ вщ своïх зобов'язань за
Конвеншею.
Тривала нестабiльнiсть на територiï острова Iрландiя призвела до того,
що у 1970-х рр. Суду довелося знову розглядати ст. 15 Конвенци, але вже в
« 110 С7 П С11 i \ I
мiждержавнiй справi Ireland v. The United Kingdom (1978) . Розгляд цiеï справи став наслщком вiдступу Сполученого Королiвства вщ своïх зобов'язань на початку 1970-х рр. тсля терористичних актiв, пов'язаних iз ситуацiею в Пiвнiчнiй 1рландп. Зокрема, у зазначенiй справi йшлося про законодавство стосовно тероризму, яке Сполучене Королiвство застосовувало в Швшчнш Iрландiï. З метою боротьби з «найтривалшою i найнасильницькою кампанiею в
2 https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"iulltext":["Ireland v. The United Kingdom"],"documentcollectionid2 © Чевичалова Ж. В., 2017 6
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
будь-який частиш острову 1рланд1я», за словами держави-вщповщача, влада niBHÍ4HOi 1рландп у перюд з серпня 1971 р. по грудень 1975 р. застосувала низку позасудових повноважень вщносно арешту, затримання та штернування. Протягом вказаного перiоду уряд Сполученого Королiвства направляв Генеральному секретарю Ради Свропи шiсть повiдомлень про вщступ, що стосувався цих повноважень. 1рландський уряд стверджував, що позасудовi заходи позбавлення волi не е повнiстю сумiсними зi ст. 15 i порушують ст. 5 (право на свободу i особисту недоторканнють). На думку Суду, наявнють сусшльно! небезпеки, що загрожуе життю наци, була абсолютно очевидною iз факлв справи. Суд послався на т факти, якi демонстрували кiлькiсть вбитих i поранених у зазначений перюд у Швшчнш 1рландп, а також суму, що становила вартють знищеного майна.
-5
У справi Brannigan and McBride v. the United Kingdom (1993) , яка
/ ¿í^Д/ Tu / \\ ¡\ II \У\ w» \
стосувалася вiдступу Сполученим Королiвством вiд сво!х зобов'язань вiдносно Пiвнiчноi 1рландп, двох заявниюв, що пiдозрювались у членствi в 1РА, було арештовано полщею в Пiвнiчнiй 1рландп, вони утримувалися пiд вартою, не
7г / i< А \\ /#г V \ л\\
маючи можливостi постати перед суддею. Суд, «провiвши власну оцiнку у
i\ \ I \\Ч ( JJ i // —i f I
свiтлi матерiалiв, якi вiн мав стосовно масштабiв i ди терористичного
насильства у Пiвнiчнiй 1рландп та в шших мiсцях Сполученого Королiвства»,
знову ухвалив рiшення, що не може бути сумнiвiв у тому, що в перюд, який
розглядаеться, юнувала суспшьна небезпека.
Подiбною була скарга у справi Marshall v. United Kingdom (2001)4, яка
n ¡u (7 ПС \
була вiдхилена на стадп прийнятностг Суд погодився iз доводами уряду, вщзначивши, що влада продовжувала стикатись iз загрозою терористичного насильства, незважаючи на зменшення кiлькостi випадкiв такого насильства. Стосовно спалаху смертоносного насильства протягом тижшв, якi передували арешту заявника, Суд зазначив, що це само по ^6í тдтверджуе, що тсля дати
3 https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"fulltext":["Brannigan and McBride v. the United Kingdom"],"documentcollectionid2"
4 https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"fulltext":["Marshall v. United Kingdom"],"documentcollectionid2"
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
винесення ршення у справi Бранншгана i Макбрайда не було повернення до нормально!' ситуаци, яке дозволило б Суду оскаржити ощнку владою ситуацп' у провшцп з точки зору загрози, що оргашзоване насильство становило для життя суспiльства, та пошуку мирного врегулювання.
1нший характер мала доповiдь Свропейсько1' Комiсiï з прав людини у справi Denmark, Norway, Sweden and the Netherlands v. Greece («The Greek Case») (1969)5. У свош заявi уряди Данiï, Норвегiï, Швецп та Голландiï стверджували, що грецький уряд порушив низку положень Конвенци та не продемонстрував, що викладених у ст. 15 умов для вщступу вщ зобов'язань було дотримано. У свою чергу Грещя стверджувала, що Свропейська Комiсiя з прав людини не мала компетенци розглядати ситуащю вiдповiдно до ст. 15 на тш пiдставi, що вона не могла контролювати ди, за допомогою яких революцшний уряд перебував при владг
/ \\\ / \ I / \ Il \У\ v» \
Свропейська Комiсiя з прав людини визнала, що вона надiлена такою компетенщею i з цих обставин умови для застосування ст. 15 Конвенци не було дотримано. Було встановлено, що законодавчi заходи та адмшютративна
/ ri / h д \\ V ■ "-j^jy /ж АГ\1 \
практика грецького уряду порушили низку положень Конвенци, i що щ заходи
^ 1\ \ 11 • ' \\\ \ I /// ~7-"' "\ ; f' I ^
та практика не були виправданими в конвенцшному розумiннi ст. 15.
У 1990 р. тсля сутичок мiж силами безпеки i членами нелегально!'
оргашзаци РпК (Робоча партiя Курдистану) турецький уряд вщступив вiд сво1'х
зобов'язань вщносно пiвденно-схiдноï частини Туреччини. Як наслщок такого
вiдступу в Судi було розглянуто справу Aksoy v. Turkey (1996)6.
п lu (7 ПС \
Урахувавши вш наявнi докази, Суд встановив, що масштаби i конкретнi наслiдки терористично1' дiяльностi РпК у пiвденно-схiднiй частиш Туреччини безсумнiвно створили в цьому регюш суспiльну небезпеку, що загрожуе життю наци. Суд вщзначив, зокрема, що кожна Договiрна держава, яка несе вщповщальнють за життя свое1' нацiï, мае право визначати, чи загрожуе такому життю суспшьна небезпека, i якщо так, то як далеко вона може зайти у сво1'х
5 http://www.echr.coe.int/Documents/Denmark_Norway_Sweden_Netherlands_v_Greece_I.pdf
6 https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"fulltext":["Aksoy v. Turkey"],"documentcollectionid2"
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
спробах подолати цю небезпеку. Оскшьки нацюнальна влада може безпосередньо й постшно спостер^ати ситуацш i нагальш потреби, вона, в принцит, мае бiльше можливостей, шж мiжнародний суд, для прийняття ршення як про iснування тако! суспшьно! небезпеки, так i про характер i масштаб вiдступу, необхiдного для !! лiквiдацi!. Вiдповiдно нацiональнiй владi з цього питання надаеться широка свобода розсуду. Втiм, держава не користуеться необмеженою свободою розсуду щодо цього i тому до функцш Суду входить, зокрема, розгляд питання, чи не вийшла держава за меж^ «суворо обумовлеш гостротою ситуацп». Пiд час здiйснення цього европейського нагляду Суд повинен належним чином оцшити такi фактори, як характер прав, яких порушено вщступом, обставини, що привели до такого вщступу, а також тривашсть суспiльно! небезпеки.
п
Однак у справi Sakik and Others v. Turkey (1997) , в якт заявники скаржилися на порушення турецькою владою ст. 5 Конвенцп (право на свободу i особисту недоторканнють) тд час того ж вщступу вiд зобов'язань, що i у
вищезазначенiй справ^ Суд у своему рiшеннi дшшов iншого важливого
7г / I/ А \\ //Я , \ л\\
висновку. Вiдповiдно до нього цшям ст. 15 суперечило б, якщо тд час оцiнки
i\ \ I \ \\ ( JJ I У/ —i f i
територiального застосування вiдступу довелося б поширити його наслщки на ту частину турецько! територй, яка чiтко не названа в повщомлент про вщступ, що надане Генеральному секретарю Ради Свропи.
Особливий характер мае ршення Велико! Палати у справi A. And Others v.
8 ^^
United Kingdom (2009 ) . Скарги заявниюв випливали з дш британського уряду
^/7/П{7ПГ1
пiд час вщступу Сполученим Королiвством вiд сво!х зобов'язань у 2001 р. тсля тераклв 9 вересня 2001 р. у США. Одинадцять заявниюв скаржилися на те, що вони утримувалися тд вартою в режимi тдвищено! безпеки вiдповiдно до Закону «Про боротьбу з тероризмом, злочиннiстю i забезпечення безпеки» 2001 р., хоча, за !х твердженням, у зазначений час не юнувало жодно! суспшьно! небезпеки, що загрожувала б життю нацй. Заявниками було висунуто три
7 https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"fulltext":["Sakik and Others v. Turkey"],"documentcollectionid2"
8 https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"fulltext":["A. And Others v. United Kingdom"],"documentcollectionid2"
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
основних аргументи на захист свого твердження: по-перше, суспшьна небезпека не була аш фактичною, аш невщворотною; по-друге, вона не мала тимчасового характеру; по-трете, ш практика шших держав, що вщступали вiд своïх зобов'язань за Конвенщею, нi iнформованi думки iнших нацюнальних i мiжнародних органiв не дозволяють припустити, що юнування суспiльноï небезпеки було встановлено.
Суд визнав, що суспшьна небезпека, що загрожувала життю наци, мала мюце. Статс-секретар надав нащональним судам докази юнування загрози серйозних тераклв, запланованих проти Сполученого Королiвства. Додатковi секретш докази були наданi SIAC. Ус нацiональнi суддi, окрiм одного, визнали достовiрнiсть цiеï загрози. Хоча жодних терористичних атак у Велиюй Британп на той час, коли був зроблений вщступ, не вщбулося, Суд не вважае, що нацiональну владу можна звинувачувати у тому, що вона побоювалася таких атак. Неможна вимагати, щоб держава дочекалася катастрофи, перш шж вжити заходiв для боротьби з нею. Нащональна влада користуеться широкою свободою розсуду тд час оцшки загрози на пiдставi iнформацiï, яка е в ïï
7 г- I I, Д \\ /ЁЯ \ \л\\
розпорядженнi. У таких випадках велике значення повинно надаватися думц
^Ь» V \ 1 , ' : \ \\ \ i /// ' f' I ¿/"ч
виконавчоï влади i парламенту з цього питання. Також необхiдно враховувати думку нацiональних судiв, якi мають бшьше можливостей для оцiнки доказiв, що стосуються iснування суспiльноï небезпеки.
Наступним найважлившим аспектом права держави на вщступ е
можливють вживання заходiв на вiдступ вiд своïх зобов'язань за Конвенцiею
^/7/П{7ПГ1 lui*
виключно в межах, яких вимагае гострота становища, i за умови, що таю заходи не суперечать шшим зобов'язанням держави згщно з мiжнародним правом. Визначальною рисою практики Суду щодо оцшки правомiрностi заходiв, що вживаються державою пiд час вщступу нею вiд зобов'язань, е детальний аналiз питання про необхiднiсть таких заходiв, разом iз яким береться до уваги питання гарантш проти зловживань. Незважаючи на те, що норма про право на дерогацш е ушверсальною i загальновизнаною, на практиш вона вiдкривае шлях до рiзноманiтних зловживань, якi за шших умов могли i повинш мали би
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
квалiфiкуватися як злочин, та слугуе ix заочнш лептимацп [6, с. 4]. Суд стопъ на тiй позицii, що вщповщних заходiв мають уживати вiдповiдно до «сустльно1 небезпеки» з додержанням принципу територiальностi ix дii, ix матерiального змiсту i тривалостi ix застосування.
Високим Договiрним Сторонам Конвенщею надаються широкi межi розсуду пiд час визначення гостроти становища i сувороi необxiдностi вiдповiдниx заxодiв. Однак разом iз тим Суд е правомочним i зобов'язаним проводити свою незалежну оцiнку зазначених умов вживання заxодiв, що передбачають вiдступ вiд зобов'язань, як беруться державами-учасницями.
Конвенцiйне розумшня положень п. 1 ст. 15 випливае з практики Суду у справах, що вже були наведен вище. Так, у справi Lawless v. Ireland (1961) Суд вщзначив, що жоден з доступних iрландському уряду заxодiв щодо боротьби з
дiяльнiстю 1РА та ii автономних груп, що включали застосування звичайного
к
права i навiть створення спещальних кримiнальниx судiв, не дозволили б упоратися iз ситуацiею, яка юнувала в Iрландii в 1957 р., та вщновити мир i порядок. За таких обставин Суд зазначив, що утримання тд вартою осiб,
7г / i< А \\ //Д V \ л\\
пiдозрюваниx у терористичнiй дiяльностi, без того, щоб доставити 1'х суддi, як
i\ \ I \\Ч \ JJ I // —i f I
це передбачено Законом 1940 р., що е предметом низки гарантш, спрямованих на попередження зловживанням в межах mei системи адмiнiстративного затримання, можна розглядати як захщ, суворо обумовлений гостротою ситуацii, у розумiннi ст. 15 Конвенцп.
Щодо ршення у справi Ireland v. the United Kingdom (1978). Суд,
П ID (7 ПС \
зважаючи на те, що з цього питання нащональнш влащ надаеться широка свобода розсуду, зауважив, що втiм вона не е необмеженою. Тому до функцш Суду входить, зокрема, розгляд питання, чи не вийшла держава за межi заxодiв, суворо обумовлених гостротою ситуацп. У данiй справi Суд не вважав встановленим, з урахуванням свободи розсуду, що надаеться Договiрним державам, що Сполучене Королiвство вийшло за межi заxодiв, суворо обумовлених гостротою ситуацп, у розумшш ст. 15 Конвенцп.
У своему ршенш у справi Branningan and McBride v. United Kingdom
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
(1993) Суд дшшов висновку, що з урахуванням обставин справи неможливо стверджувати, що уряд перевищив межi свого розсуду тд час прийняття ршення проти судового контролю. Що стосуеться гарантш проти зловживань, Суд вважае, що таю гарантп дшсно юнують i забезпечують ефективний захист вiд неправомiрноï поведшки та утримання пiд вартою без зв'язку iз зовнiшнiм свiтом. Додатково до основних гарантш, дотримання вщповщного законодавства знаходилося пiд постiйним незалежним контролем, i до 1989 р. це законодавство регулярно оновлювалося. Отже, у данш справi, з урахуванням терористично1' загрози в Пiвнiчнiй 1рландп, обмежено1' сфери дiï вiдступу i причин, висунутих на ïï тдтримку, а також юнування основних гарантш проти жорстокого поводження, Суд вважав, що британський уряд не перевищив межi розсуду, встановивши, що вщступ був суворо обумовлений гостротою ситуацп.
1ншим було ршення у справi Aksoy v. Turkey (1996 р.). У цш справi
/ /^У 11 / |\ /I \ ill \У\ V» \
вiдносно тривалостi утримання пiд вартою без судового контролю, Суд
вщмггив, що уряд Туреччини не надав Суду яких-небудь докладних причин,
чому боротьба з тероризмом у Швденно-Схщнш Туреччиш зробила
нездiйсненним судове втручання. Суд дiйшов висновку, що, хоча i утримання
тд вартою пiдозрюваного протягом 14 дшв без судового втручання було
необхщним, цей перiод був виключно довгим. Також протягом цього перюду
петицюнер був не тiльки жертвою свавшьного втручання в його право на
свободу, вш також перебував тд ризиком застосування тортур. Щодо гарантш,
передбачених правовою системою Туреччини, Суд взяв до уваги безумовно
^/7/П{7ПГ1 lui*
серйозну проблему тероризму на твденному сходi Туреччини i труднощд, з якими стикаеться держава тд час прийняття ефективних заходiв щодо боротьби з тероризмом. Проте Суд не впевнений, що надзвичайшсть обставин вимагала утримання заявника тд вартою за тдозрою в участi в терористичних злочинах протягом 14 дшв або бшьше у повнш iзольованостi, без доступу до суддi або до шших судових посадових осiб.
У справi A. and Others v. the United Kingdom (2009) Суд у своему ршенш встановив, зокрема, що вибiр урядом i парламентом iммiграцiйного заходу для
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
виршення питань безпеки (реальна i безпосередня загроза теракпв тсля 11 вересня 2001 р.) nproBÏB до неспроможност адекватно виршити проблему, оскшьки неспiвмiрнi й дискримшацшт заходи у формi безстрокового утримання тд вартою застосовувалися до одте!' групи пiдозрюваних у тероризмi. Загроза виходила як вщ британських громадян, так i вщ iноземних громадян, i не було жодно!' значно!' вiдмiнностi мiж потенцiйно несприятливим впливом утримання тд вартою без пред'явлення звинувачення на громадян або на негромадян. Таким чином, Суд визнав, що був порушений п. 1 ст. 5 Конвенцп, оскшьки заходи, вжит в межах вщступу, були неспiвмiрними й проводили невиправдану дискримшацтну вщмттсть мiж громадянами i негромадянами.
Окремо виршуеться питання стосовно вимоги про те, що вщступ не повинен суперечити шшим обставинам у зв'язку з мiжнародним правом. Уперше петицюнери стверджували в Судi, що «офщшне проголошення»
л
надзвичайного стану е важливою умовою правомiрностi вщступу згiдно зi ст. 4
Пакту, учасницею якого е Велика Бритатя, у справi Branningan and McBride v.
I i г / i < A \\ //Д \ \ 1 \
United Kingdom (1993). Оскiльки такого проголошення не було, то, на думку
i\ \ 1 7t~~ ' \\\ \ i /// Г I
заявникiв, вiдступ суперечив iншим зобов'язанням Сполученого Королiвства
згiдно з мiжнародним правом. Також, на думку заявниюв, проста заява в
парламент не може вважатися «офiцiйним проголошенням».
Суд вiдзначив, що заява мтютра внутрiшнiх справ у Палатi общин 22
грудня 1988 р., яка мала офщшний характер i являла собою публiчне
^/7/П{7ПГ1 lui*
проголошення намiрiв уряду стосовно вщступу, вiдповiдала поняттю офiцiйного вiдступу.
Так само у справi Marshall v. United Kingdom (2001) Суд зазначив, що не знайшов у посилант заявника на зауваження Комггету з прав людини ООН тчого, що дозволило б припустити, що уряд (Сполученого Королiвства) повинен вважатися таким, що порушив сво1 зобов'язання за Пактом, продовжуючи дiяти на вiдступ вiд зобов'язань тсля 1995 р.
Таким чином, практика Суду демонструе, що за умови ненадання чггких i
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
обгрунтованих аргумеилв вщносно наявност невщповщност дiй держави-вщповщача ïï «iншим зобов'язанням з мiжнародного права», Суд не буде розглядати дану скаргу [5, с. 1078].
1ншою важливою умовою застосування права на вщступ е процедуры вимоги. У контекст п. 3 ст. 15 Конвенци будь-яка Висока Договiрна Сторона, використовуючи право на вщступ вщ своïх зобов'язань, у повному обсязi iнформуе Генерального секретаря Ради Свропи про вжил нею заходи i причини ï^ вжиття. Вона також повинна повщомити Генерального секретаря Ради Свропи про час, коли таю заходи перестали застосовуватися.
За вщсутност такого офщшного i публiчного повщомлення вiдповiдно до практики Суду застосування ст. 15 Конвенци е неправомiрним. Слщ зауважити, що зазначена норма не вимагае, щоб держава, що вщступае вщ своïх
зобов'язань, визначала положення, вiд яких вона вщступае. Однак iз судовоï
/ \ ' ill практики, а саме зi справи Iawless v. Ireland (1961) випливае, що повщомлення
повинно надходити негайно. У зазначенш справi мiж застосуванням заходiв,
ужитих на вщступ вщ зобов'язань, i наданням повщомлення минуло дванадцять
/ fi / i/X \\ Kl » г JprfiSy IИ М\Л \ 1а \
днiв. При цьому в цiй справi Суд дiйшов висновку, що уряд надав
\ ^i* \\ \ I ¡('' \ Х\ vt Г /// ' ~Х i ( у/ fc^s [
Генеральному секретарю достатню шформащю про вжил заходи i причини ï^
застосування, роз'яснивши у письмовш формi, що щ заходи були вжитi для
того, щоб запобпти скоенню злочишв проти суспiльного спокою i порядку й
перешкодити збереженню озброених сил, за винятком сил, яю дозволеш
Конститущею.
^/7/П{7ПГ1 lui* 1ншим прикладом слугуе доповщь Свропейськоï Комiсiï з прав людини
вщ 4 жовтня 1983 р. у мiждержавнiй справi Cyprus v. Turkey. У зазначенш
доповщ Комiсiя пiдтвердила висновки, яких дшшла у попереднiй аналогiчнiй
справi, а саме, що Туреччина у вщсутносп офщшного i публiчного
повiдомлення ïï про вщступ вщ зобов'язань, не могла застосувати ст. 15
Конвенци до заходiв, яю були вжил Туреччиною до осiб або майна у швшчнш
частинi Кiпру. Таким чином, Комiсiя висловила думку, що Туреччина
порушила ст. 5 (право на свободу i особисту недоторканнють) i ст. 8 (право на
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
повагу до приватного i шмейного життя) Конвенцп, в сукупност зi ст. 1 (захист власносп) Протоколу № 1 Конвенцп.
Щодо обов'язковост надання шформацп про вжит заходи i причини 1'х вжиття, то практика европейських оргашв по захисту прав людини дае тдстави дiйти однозначних висновкiв.
У свош доповiдi у справi Greece v. United Kingdom (1958)9 Свропейська Комiсiя з прав людини зазначила, що держава повинна повщомляти про вжит заходи без зайвих затримань i надавати достатньо iнформацiï для того, щоб Iншi Високi Договiрнi Сторони могли оцiнити характер i стутнь вiдступу, у межах якого цих заходiв було вжито. У випадку зазначеноï справи тримiсячний перюд мiж вжиттям заходiв у межах вщступу i повiдомленням був надто довгим, i не може бути виправданим адмшютративними затримками, як були викликаш припустимою суспiльною небезпекою. О^м того, вербальне повiдомлення з боку британського уряду не супроводжувалося письмовим описом заходiв, вжитих на вщступ вiд зобов'язань за Конвенцiею. Однак, визнавши, що п. 3 ст. 15 не мютить чiтких указiвок стосовно iнформацiï, яка
7 г / ' i \ \\ у. i-Е^Я^И J t п \ \ л\\
повинна мiститися у повщомленш, i що розглянуте повiдомлення було першим,
\ \\ \ I и" \Х\ /i/^^' » // / |У/ bi>\ /
поданим у рамках цього положення, Комiсiя не дiйшла висновку, що було
порушено п. 3 ст. 15. Разом iз тим додала, що для задовiльноï роботи Конвенцп
дуже важливим е те, щоб шформащя, яка надаеться Високою Договiрною
Стороною, мiстила письмовий опис заходiв, ужитих вiдповiдно до ст. 15, як це
було вже у справi lawless v. Ireland.
п lu (7 ПС \
Суд у ршенш у справi lawless v. Ireland (1961) постановив, що iрландський уряд виконав своï зобов'язання вщповщно до п. 3 ст. 15 Конвенцп. Вш зазначив, що до листа вщ 20 червня 1957 р. були додаш копп ч. II Закону про злочини проти держави 1940 р. i Прокламацп вщ 5 липня (опублжовано!' 8 липня), вiдповiдно до яко!' вона набрала чинностi. У лисп також пояснювалося, що було вжито вщповщних заходiв з метою попередження вчинення злочишв
9 hudoc.echr.coe.int/webservices/content/pdf/001 © Чевичалова Ж. В., 2017 15
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
проти суспшьного спокою i порядку, а також попередження тдтримки будь-яких воешзованих або озброених формувань, о^м тих, що дозволен Конститущею. Таким чином, уряд 1рландп надав Генеральному секретарю достатню шформацш про вжитi заходи i причини 1'х вжиття. Крiм того, повщомлення було надано без зволшань.
Необхщною вимогою для застосування ст. 15 Конвенци е дотримання критерш ratione loci. У рiшеннi у справi Sakik and Others v. Turkey (1997) Суд зазначив, що Постанови, про яю згадувалося у повщомленш про вiдступ, стосувалися лише того регюну, де було проголошено надзвичайний стан, i до якого, згщно iз повiдомленням про вщступ, не входила Анкара. Улм, арешт i утримання заявниюв пiд вартою вщбулися саме в Анкарi. На думку турецького уряду, це не буде перешкодою для вжиття заходiв на вщступ вщ зобов'язань, i щ заходи були продовженням антитерористично1' кампанп, яка проводилася на територп област у пiвденно-схiднiй частинi Туреччини, де було оголошено надзвичайний стан. У цьому ршенш Суд дшшов висновку, що, якщо територiальна сфера дп вщступу буде поширюватися на територп, яю прямо не
7 г- I I, Д \\ /ЁЯ \ \ л\\
вказанi у повiдомленнi про вщступ, це буде суперечити цшям i завданням ст. 15
^Ь» V \ I : \ \\ \ ' /// f' I
Конвенцiï.
Аналогiчних позицiй Суд дотримувався i у низцi справ проти Туреччини, таких зокрема як Abdulsamet Yaman v. Turkey (2 листопада 2004 р.)10, Yurttas v. Turkey (27 травня 2004 р.)11.
Щоб прошюструвати позицш Суду щодо шформацп про дату
^/7/П{7ПГ1 lui*
припинення вжиття заходiв на вщступ вщ зобов'язань, розглянемо ршення у справi Brogan and Others v. United Kingdom (29 листопада 1988 р.)12. Суд, зокрема, зазначив, що 22 серпня 1984 р. британський уряд прошформував Генерального секретаря Ради Свропи, що вш вщкликае повщомлення про вщступ, надане у вщповщносп iз ст. 15 Конвенци з посиланням на суспшьну
10 https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"fulltext":["Abdulsamet Yaman v. Turkey"],"documentcollectionid2".
11 https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"fulltext":["Yurttas v. Turkey"],"documentcollectionid2".
12 https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"fulltext":["Brogan and Others v. United Kingdom"],"documentcollectionid2".
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
небезпеку в Швшчнш 1рландп. З цього випливае, що у данш справi не було жодних шдстав розглядати питання про допустимють, зпдно зi ст. 15, вщступу Сполученого Королiвства вiд зобов'язань за Конвенщею у зв'язку з терористичними дiями в Пiвнiчнiй 1рландп. До справи слiд пiдходити з тих позицш, що всi статт Конвенцп, на якi посилаються заявники, залишаються повнiстю застосованими. У цш справi Суд встановив, що було порушено п. 3 ст. 5 Конвенцп i визнав, що строк чотири дш i шють годин, чи навпъ бшьше, не може вважатися таким, що вщповщае вимогам негайносп.
З огляду на це ми можемо, керуючись принципом правово1' визначеносп, з урахуванням сучасного стану справ на територп Украши певним чином спрогнозувати позицш Суду щодо можливих порушень прав людини, пов'язаних iз вщступом держави вiд зобов'язань.
Отже, нормативне закршлення права на дерогацш, зокрема у ст. 15 Конвенцп, визнае можливють iснування об'ективно1' потреби у зниженш рiвня захисту прав i свобод людини. Одночасно iз закршленням права держави на
вщступ вiд зобов'язань зазначенi норми мютять умови, що покликанi запобiгти
7г / i< А\\ /ÊД I \ л\\
невиправдано широкому застосуванню такого права.
^ 1\ \ 1 ,••• . ' \\\ \ I /// -\ ] / I ^
Так, серед основних вимог, якi мiстить ст. 15, по-перше, закршлено те, що право на вщступ держави вщ сво1'х зобов'язань може виникати тшьки за умови наявностi вiйни або шшо1' суспiльноï небезпеки, яка загрожуе життю нацй'.
Наступною ключовою вимогою е те, що заходи, яких вживае держава на
^/7/П{7ПГ1 lui*
вiдступ вщ сво1'х зобов'язань, повиннi суворо вщповщати гостротi становища.
Третьою вимогою е неприпустимють поширення права на вщступ на права, захист яких гарантовано статтями, перелiк яких наведений у п. 2 ст. 15 Конвенцп.
Також щ заходи не повинш суперечити шшим зобов'язанням держави зпдно з мiжнародним правом.
I безстрною е умова додержання процедурних вимог, закршлених п. 3 ст. 15, щодо офщшного публiчного повiдомлення про вщступ, яке мiстить
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
шформацш про вжил державою заходи i причини 1'х вжиття.
Спробуемо з'ясувати вщповщнють вщступу Украши вщ сво1'х зобов'язань наведеним вище вимогам.
У п. 3 Заяви Верховно1' Ради Украши «Про вщступ Украши вщ окремих зобов'язань, визначених Мiжнародним пактом про громадянсью i полггичш права та Конвеншею про захист прав людини i основоположних свобод » [2] зазначаеться, що триваюча збройна агрешя Росшсько1' Федерацп проти Украши, яка супроводжуеться вчиненням военних злочишв i злочишв проти людяностi як регулярними Збройними силами Росшсько1' Федерацiï, так i незаконними збройними формуваннями, керованими, контрольованими i фшансованими Росiйською Федерацiею, становить суспiльну небезпеку, яка загрожуе життю наци у розумшш п. 1 ст. 4 Мiжнародного пакту про громадянсью i полггичш права, п. 1 ст. 15 Конвенци про захист прав людини i основоположних свобод.
Пункт 4 зазначено1' Заяви закршлюе, що з метою забезпечення життево важливих штерешв суспшьства i держави в умовах збройно1' агресп Росшсько1' Федерацiï органи державно1' влади Украши вимушенi приймати рiшення, яю
IT г / )/ X \\ //Я , \ i
становлять певний вiдступ вщ зобов'язань Укра1'ни за мiжнародними
^Ь» \\ \ 1 , ' : \ \\ \ i /// ' f' I ¿/'s
договорами у сферi прав людини.
З викладеного вище вбачаеться, що наявнiсть суспшьно1' небезпеки, яка загрожуе життю наци, яка е першою вимогою для виникнення у держави права на дерогацш, не викликае сумшву.
Щодо друго1' вимоги, а саме тако1', що заходiв, якi вживае держава на
^/7/П{7ПГ1 lui*
вщступ вщ сво1'х зобов'язань, повиннi суворо вiдповiдати гостроп становища, то у п. п. 5 - 8 Заяви перелiчено заходи, яких Украша вживае на вщступ. Зокрема, це внесення змш до Закону Украши «Про боротьбу з тероризмом», вщповщно до яких у райош проведення довготривало1' антитерористично1' операцп, як виняток, може здiйснюватися превентивне затримання ошб, причетних до терористично1' дiяльностi, на строк понад 72 години, але не бiльше шж на 30 дiб, за згодою прокурора та без ухвали суду (п. 5).
Пункт 6 Заяви шформуе про внесення змш до Кримшального
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
процесуального кодексу Украши щодо особливого режиму досудового розслщування в умовах военного, надзвичайного стану або у райош проведення антитерористично1' операцп. Вщповщно до цих змш на час проведення антитерористично1' операцп повноваження слщчих суддiв у досудовому розслщуванш тимчасово передаються вiдповiдним прокурорам, як набувають додаткових процесуальних прав. Особливий режим досудового розслщування дiе виключно у районi проведення антитерористично1' операцiï та за умови неможливост слiдчого суддi виконувати сво1' повноваження.
Наступним заходом було прийняття Закону Украши «Про здшснення правосуддя та кримшального провадження у зв'язку з проведенням антитерористично1' операцп» вiд 12 серпня 2014 р. Вщповщно до цього Закону було змшено територiальну пiдсуднiсть справ (п. 7).
Також було прийнято Закон Украши «Вшськово-цившьш адмшютрацп» вiд 5 лютого 2015 р., вщповщно до якого новоутвореним вшськово-цившьним адмiнiстрацiям в районi проведення антитерористично1' операцп було надано певних надзвичайних повноважень, як мають тимчасовий характер та елементи
/ ri / i/X \\ Kl » г JprfiSy IИ М\Л \ 1а \
вiйськовоï органiзацiï управлiння. Дiяльнiсть таких адмiнiстрацiй спрямована
^ у \ 1 п " ' \\\ \ ' /// f' I üfN
на забезпечення безпеки та нормалiзацiï життедiяльностi населення в зонi
проведення антитерористично1' операцй', про що говориться у п. 8 Заяви.
Отже, враховуючи свободу розсуду, що надаеться державi у виршенш
питання вибору заходiв, яких вона вживае на вщступ вщ сво1'х зобов'язань,
Укра1'на внесла змши до низки нормативних аклв з метою запобiгання загрозi
^/7/П{7ПГ1 lui*
життю нацй', про що прошформувала Генерального секретаря Органiзацiï Об'еднаних Нацш та Генерального секретаря Ради Свропи.
Щодо неприпустимостi поширення права на вщступ на права, захист яких гарантовано статтями, перелш яких наведений у п. 2 ст. 15 Конвенцп, то Украша у Заявi наводить стат мiжнародних договорiв з прав людини, на яю вона поширюе свое право на дерогацш. У п. 9 Украша заявляе про використання свого права на вщступ вiд зобов'язань за п. 3 ст. 3, статтями 9, 12, 13, 14 та 17 Мiжнародного пакту про громадянсью i полггачш права та
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
статтями 5, 6 i 8 Конвенци про захист прав людини i основоположних свобод. Таким чином, Украша за умов, що склалися, не виключае можливост вщступу вщ гарантування права на свободу та особисту недоторканнють, права на справедливий суд, права на повагу до приватного i шмейного життя, права на ефективний зашб юридичного захисту, права на вшьне пересування i свободу вибору мюця проживання.
З подальшого тексту заяви вбачаеться, що перелш прав, за якими Украша не виключае можливють зниження гарантування, не е вичерпним. У п. 10 Заяви проголошуеться, що Украша залишае за собою право вживати заходiв, яю можуть бути пщставою для вщступу вщ зобов'язань за шшими статтями Пакту i Конвенци на пiдставi та в порядку, визначених цими документами, про що здшснюватиметься шформування Генерального секретаря Оргашзаци Об'еднаних Нацш та Генерального секретаря Ради Свропи.
З викладеного вище вбачаеться, що умова додержання процедурних вимог, закршлених у п. 3 ст. 15 Конвенци щодо офщшного публiчного повщомлення про вщступ, яке мютить шформацш про вжил державою заходи
7 г- I I, Д \\
i причини 1'х вжиття, е дотриманою у Заявi Верховно1' Ради Украши «Про
\ ^i* \\ \ i ft~ \ \\ vt Г /// /I / /
вiдступ Укра1'ни вiд окремих зобов'язань, визначених Мiжнародним пактом про
громадянсью i полличш права та Конвенщею про захист прав людини i
основоположних свобод» вщ 21 травня 2015 р.
Слщ звернути увагу на територiальний i тимчасовий характер права на
вщступ вщ зобов'язань, який випливае з Конвенци i практики Суду.
^/7/П{7ПГ1 lui*
Нагадаемо, що у ршенш у справi Sakik and Others v. Turkey (1997) Суд установив необхщнють додержання територiального принципу ди права на вщступ. Осюльки, якщо територiальна сфера вщступу буде поширюватися на територп, яю явно не зазначеш у повщомленш про вiдступ, це буде суперечити цшям i завданням ст. 15 Конвенци.
З огляду на це зазначимо, що в Постановi Верховно1' Ради Украши «Про Заяву Верховно1' Ради Украши «Про вщступ Украши вщ окремих зобов'язань, визначених Мiжнародним пактом про громадянсью i полличш права та
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
Конвенщею про захист прав людини i основоположних свобод» вщ 21 травня 2015 р. (дай - Постанова) [4] i у самш Заявi йдеться про безпекову ситуацш в Донецькш та Луганськш областях, про стан яко1' Украша зобов'язуеться шформувати Генерального секретаря ООН та Генерального секретаря Ради Свропи, а також про змшу територп, на яку поширюеться вщступ Украши вщ сво1'х зобов'язань.
Вщповщно до п. 1 Заяви у зв'язку з анекшею та тимчасовою окупащею Росшською Федеращею невiд'емноï частини територп Украши - Автономно!' Республжи Крим та мiста Севастополя, здшснено1' внаслiдок збройно1' агресiï проти Украши, повну вщповщальшсть за дотримання прав людини i виконання вщповщних мiжнародних договорiв на анексованiй та тимчасово окупованш територiï Украши несе Росшська Федерацiя.
Щодо тимчасового характеру заходiв, що вживаються на вiдступ вщ зобов'язань, то, хоча прямого формулювання тако1' вимога не мiститься у ст. 15, вона випливае з ïï змюту, а саме «Пщ час вшни або iншоï' суспiльноï' небезпеки...» (п. 1). I опосередковано з вимоги повщомити Генерального
|/г / i< А\\ //Д I \ л\\
секретаря Ради Свропи про час, коли такi заходи перестали застосовуватися, а
^ i\ \ 1 ,••• • ' \\\ ( i /// -\ 1 / I ^
положення Конвенц^' знову застосовуються повною мiрою (п. 3) [3, с. 221]. Про тимчасовють права на дерогацш свщчить i практика Суду, зокрема, розглянута вище справа Brogan and Others v. United Kingdom (1988).
Ураховуючи таку вимогу, зазначимо, що тимчасовють вжиття заходiв на
вщступ вщ зобов'язань закладено в п. 1 Постанови, який закршлюе, що Украша
^/7/П{7ПГ1 lui*
заявляе про свш вщступ вщ окремих зобов'язань на перюд до повного припинення збройноï' агрес^' Росiйськоï' Федерац^', а саме до моменту виведення ушх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих i фшансованих Росiйською Федерацiею, росiйських окупацшних вiйськ, ï^ вiйськовоï' технiки з територп Украши, вщновлення повного контролю Украши за державним кордоном Украши, вщновлення конституцшного ладу та порядку на окупованш територп Украши.
Додержанню наведених вище вимог буде служити дiяльнiсть
Теорiя i практика правознавства. — Вип. 2 (12) /2017 ISSN 2225-6555
тимчасового консультативно-дорадчого органу Кабшету Мiнiстрiв Украши
Мiжвiдомчоï комiсiï з питань вщступу Украши вщ зобов'язань за Мiжнародним
пактом про громадянськ i полiтичнi права та Конвеншею про захист прав
людини i основоположних свобод, яку було утворено 19 квггая 2017 р.
вщповщно до Постанови Кабiнету Мiнiстрiв Украши.
Основними завданнями Комiсiï е: розгляд питань, пов'язаних iз
територiальним застосуванням положень щодо вiдступу Украши вщ
зобов'язань за Пактом та Конвеншею, а також розгляд актуалiзованоï
шформацп про стан безпеково1' ситуацп (ескалашя/деескалащя ситуацп',
особливостi оперативно-вiйськовоï ситуацп, соцiально-економiчнi аспекти,
застосування законiв та нормативно-правових аклв, якi мiстять положення, що
вщступають вiд зобов'язань за Пактом та Конвеншею) та ситуацп у галузi прав
людини в райош зони проведення антитерористично1' операцп.
/ jj-C/%/ \\\ / \ ' / \ Il \У\ V» \
Вiдповiдно до покладених на не1' завдань Комiсiя, зокрема:
- проводить монiторинг та подае Кабшету Мiнiстрiв Украши пропозицп
щодо внесення змiн до перелжу населених пунктiв, де органи державно1' влади
7г / i< X\\ //Д I \ л\\
тимчасово не здшснюють сво1'х повноважень;
^Ь» V \ 1 : \ \\ \ ' /// Г i
- визначае механiзм оцiнювання рiвня дотримання прав людини на
територп населених пунктiв, якi перейшли тд контроль органiв державно1' влади внаслщок 1'х звiльнення;
- проводить анашз нормативно-правових актiв щодо наявност в них
положень, що вщступають вщ окремих зобов'язань Украши у сферi прав
^/7/П{7ПГ1 lui*
людини, подае Кабшету Мiнiстрiв Украши пропозицп щодо змш до них, визнання 1'х такими, що втратили чиннiсть, зупинення 1'х дп тощо, а також у разi потреби пропозицп' щодо вщповщного iнформування Генерального секретаря ООН та Генерального секретаря Ради Свропи та ш.
Висновки. Дiяльнiсть Комiсiï сприятиме запоб^анню зловживанням державою правом на вщступ вiд окремих зобов'язань, визначених Пактом та Конвеншею, i невиправданому зниженню рiвня захисту прав i свобод людини тд час використання Украшою такого права. Разом iз тим, як зазначено в
лiтературi [1, с. 64], з огляду на практику Суду можна порадити заявникам формулювати вщповщш скарги навль у ситуащях, в яких вони покриваються вщступом Украши вщ зобов'язань, оскшьки саме Суд зрештою дасть оцшку такому вщступу та необхщност вжиття тих чи шших заходiв в умовах, що юнують на окупованих територiях Украши та в деяких районах проведення антитерористично1' операцп.
Список лггератури:
1. Свропейський суд з прав людини, Свропейська конвенщя з прав людини та шдивщуальт заяви: перше знайомство. URL: http://www.osce.org/uk/ukraine/232776? download=true (дата звернення: 17.10.2017).
2. Заява Верховно'1 Ради Украши «Про вщступ Украши вщ окремих зобов'язань, визначених М1жнародним пактом про громадянсью i пол1тичш права та Конвенщею про захист прав людини i основоположних свобод». URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/462-19 (дата звернення: 17.10.2017).
3. Комментарий к Конвенции о защите прав человека и основных свобод и практике ее применения / под. общ. ред. В. А. Туманова и Л. М. Ентина. Москва: Норма, 2002. 336 с.
4. Про Заяву Верховно'1 Ради Украши «Про вщступ Украши вщ окремих зобов'язань, визначених М1жнародним пактом про громадянсью i пол1тичш права та Конвенщею про захист прав людини i основоположних свобод: Постанова Верховнох Ради Украши вщ 21.05.2015 р. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/462-19 (дата звернення: 17.10.2017).
5. Права человека при отправлении правосудия: Пособие по правам человека для судей, прокуроров и адвокатов. Серия документов по вопросам профессиональной подготовки № 9. URL: legalspace.org (дата звернення: 17.10.2017).
6. Золотарев М. В., Энтин М. Л. Право на дерогацию в практике применения Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. Обзор / отв. ред. Ю. С. Пивоваров. Москва: Изд-во ИНИОН АН СССР, 1991. 42 с.
7. Симонова Н. С. Отступление от выполнения обязательств по международным договорам о правах человека в контексте добросовестности трасли права. URL: отрасли-права.рф (дата звернення: 17.10.2017).
8. Христова Г. О. Про позитивн зобов'язання держави в умовах збройного та тимчасовоï втрати контролю над частиною свое територп. Bîchuk Ha^onanbnoï академИ' правових паук Украши. Харюв: Право, 2017. № 2 (89). С. 54-67.
^/7/П{7ПГ1 lui* References:
1. Ievropeiskyi sud z prav liudyny, Yevropeiska konventsiia z prav liudyny ta indyvidualni zaiavy: pershe znaiomstvo. URL: http://www.osce.org/uk/ukraine/232776?download=true [in Ukrainian].
2. Zaiava Verkhovnoi Rady Ukrainy «Pro vidstup Ukrainy vid okremykh zobov'iazan, vyznachenykh Mizhnarodnym paktom pro hromadianski i politychni prava ta Konventsiieiu pro zakhyst prav liudyny i osnovopolozhnykh svobod». URL: http://zakon3.rada.gov.ua /laws/show/462-19 [in Ukrainian].
3. Tumanov, V.A., Entin, L.M. (Eds.). (2002). Kommentarij k Konvencii o zashhite prav cheloveka i osnovnyh svobod i praktike ee primenenija. Moscow: Norma [in Russian].
4. Pro Zaiavu Verkhovnoi Rady Ukrainy «Pro vidstup Ukrainy vid okremykh zobov'iazan, vyznachenykh Mizhnarodnym paktom pro hromadianski i politychni prava ta Konventsiieiu pro zakhyst prav liudyny i osnovopolozhnykh svobod: Postanova Verkhovnoi Rady Ukrainy vid 21.05.2015 r. (2015). URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/462-19.
5. Prava cheloveka pri otpravlenii pravosudija: Posobie po pravam cheloveka dlja sudej, prokurorov i advokatov. Serija dokumentov po voprosam professional'noj podgotovki № 9. URL: legalspace.org.
6. Zolotarev, M.V., Jentin, M.L. (1991). Pravo na derogaciju v praktike primenenija Evropejskoj konvencii o zashhite prav cheloveka i osnovnyh svobod. Obzor, Ju.S. Pivovarov (Ed.). Moscow: Izd-vo INION AN SSSR [in Russian].
7. Simonova, N.S. Otstuplenie ot vypolnenija objazatel'stv po mezhdunarodnym dogovoram o pravah cheloveka v kontekste dobrosovestnosti trasli prava. URL: otrasli-prava.rf [in Russian].
8. Khrystova, H.O. (2017). Pro pozytyvni zobov'iazannia derzhavy v umovakh zbroinoho ta tymchasovoi vtraty kontroliu nad chastynoiu svoiei terytorii. Visnyk Natsionalnoi akademii pravovykh nauk Ukrainy. Kharkiv: Pravo, 2 (89), 54-67 [in Ukrainian].
Чевычалова Ж. В. Правовые основания отступления Украины от отдельных обязательств, определенных Международным пактом о гражданских и политических правах и Конвенцией о защите прав человека и основных свобод.
Статья посвящена отступлению Украины от отдельных обязательств, определенных Международным пактом о гражданских и политических правах и Конвенцией о защите прав человека и основных свобод. Рассмотрены правовые основания отступления государства от отдельных обязательств по международным договорам о правах человека, а также соответствие отступления Украины от обязательств условиям, вытекающим из Конвенции и практики Европейского суда по правам человека.
Ключевые слова: защита прав человека; отступление государства от обязательств во время чрезвычайного положення; право на дерогацию.
/ > / \\OrTl \\ I Vs—# / I ¡fy\jr~>l ! УЛ Г| \
Chevychalova Z. V. The legal grounds for derogation of Ukraine from some obligations, which are defined by the International Covenant on Civil and Political Rights and the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms.
The article is devoted to the derogation of Ukraine from some obligations, which are defined by the International Covenant on Civil and Political Rights and the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. In this article author is considering the legal grounds for derogation of state from some obligations, which are defined by the international human rights treaties and conformity of derogation of Ukraine from some obligations to the conditions, which are derive from the Convention and practice of the European Court of Human Rights.
Keywords: protection of human rights; derogation in time of emergency Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms; right to a derogation.
Надтшла доредколеги 20.11.2017р.
