CC BY
9
1сторичний нарис= Historical essay = Исторический очерк
Ukr Neurosurg J. 2020;26(4):61-64 doi: 10.25305/unj.213024
Перегортаючи сторшки nам'ятi.
Про зустрiчi з Андрieм Петровичем Ромодановим
Лсяний М.1.
Вщдш нейроiмунологiï, 1нститут нейрохiрурrïï iM. акад. А.П. Ромоданова НАМН Укра'ши, КиТв, Украша
Над1йшла до редакцп 29.09.2020 Прийнята до публ1кацП 02.10.2020
Адреса для листування:
Л'1сяний Микола 1ванович, Вддл нейро'тунологИ, 1нститут нейрох1рурп1 ¡м. акад. А.П. Ромоданова, вул. Платона Майбороди, 32, Ки/в, 04050, УкраУна, e-mail: nimun.neuro@gmail.com
Минуло понад 27 роюв як не стало Андрiя Петровича Ромоданова. Цього року ми вщзначаемо 100^ччя вщ дня його народження. Не так багато залишилося людей, як довго працювали разом з ним та близько його знали, тому спогади про життя та дiяльнiсть Андрiя Петровича не лише цкав^ а й важливi для нишшнього та майбутшх поколшь. Наукова та практична дiяльнiсть Андрiя Петровича була присвячена нейрохiрургN, неврологи, патоморфологií, нейротравмi, нейротрансплантацп, онкологií та хiмiотерапiT, ендоваскулярнiй нейрохiрургiT та iншим питанням. Життя i дiяльнiсть академiка Ромоданова, його видатш органiзаторськi здiбностi, великий хiрургiчний та лкарський професiоналiзм, людянiсть i доступшсть, активна громадська позицiя зберiгатимуться в нашш пам'ятi та слугуватимуть прикладом для наслщування. Ключовi слова: Андр/й Петрович Ромоданов
Turning the pages of memory. About meetings with Andrii P. Romodanov
Mykola I. Lisianyi
Neuroimmunology Department, Romodanov Neurosurgery Institute, Kyiv, Ukraine
Received: 29 September 2020 Accepted: 02 October 2020
Address for correspondence:
Mykola I. Lisianyi, Neuroimmunology Department, Romodanov Neurosurgery Institute, 32 Platona Mayborody st., Kyiv, 04050, Ukraine, e-mail: nimun.neuro@gmail. com
It has been more than 25 years since Andrii P. Romodanov passed away and this year we are celebrating the 100th anniversary of his birth. There are not many people left today who worked with him for a long time and knew him closely, and therefore, in my opinion, memories of Andrii Romodanov's life and work are important for the present and future generations of neurosurgery.
They were devoted to various issues of neurosurgery, neurology, pathomorphology, neurotrauma, neurotransplantation, oncology and chemotherapy, endovascular neurosurgery, and other issues. The life and work of Academician Romodanov, his outstanding organizational skills, great surgical and medical professionalism, humanity and accessibility, active social position will be kept in our memory and serve as an example to follow. Key words: Andrii P. Romodanov
Перелистывая страницы памяти. О встречах с Андреем Петровичем Ромодановым
Лисяный Н.И.
Прошло более 27 лет как не стало Андрея Петровича Ромоданова. В этом году мы отмечаем 100-летие со дня его рождения.
Не так много осталось людей, которые долго работали вместе с ним и близко его знали, поэтому воспоминания о жизни и деятельности Андрея Петровича не только интересны, но и важны для нынешнего и будущих поколений. Научная и практическая деятельность Андрея Петровича была посвящена нейрохирургии, неврологии, патоморфологии, нейротравме, нейротрансплантации, онкологии и химиотерапии, эндоваскулярной нейрохирургии и другим вопросам.
Жизнь и деятельность академика Ромоданова, его выдающиеся организаторские способности, большой хирургический и врачебный профессионализм, человечность и доступность, активная общественная позиция будут храниться в нашей памяти и служить примером для подражания.
Ключевые слова: Андрей Петрович Ромоданов
Copyright © 2020 Mykola I. Lisianyi
icci (D wor'<'s licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 International License
https://creativecommons.Org/licenses/by/4.0/
Отдел нейроиммунологии, Институт нейрохирургии им. акад. А.П. Ромоданова НАМН Украины, Киев, Украина
Поступила в редакцию 29.09.2020 Принята к публикации 02.10.2020
Адрес для переписки:
Лисяный Николай Иванович, Отдел нейроиммунологии, Институт нейрохирургии им. акад. А.П. Ромоданова, ул. Платона Майбороды, 32, Киев, 04050, Украина, e-mail: nimun.neuro@ gmail.com
Минуло понад 27 роюв як не стало Андрiя Петровича Ромоданова. Цього року ми вщзначаемо 100^ччя вщ дня його народження. Не так багато залишилося людей, як довго працювали разом з ним та близько його знали, тому, на мою думку, спогади про життя та дiяльнiсть Андрiя Петровича не лише щкав^ а й важливi для нишшнього та майбутшх поколiнь.
Про академ^а Ромоданова написано багато книг i статей, знято кiнофiльми, якi показують його як багатогранну особистiсть, видатного нейрохiрурга, успiшного директора iнституту, академка АМН СРСР, Героя Соцiалiстичноí праш, депутата Верховно! Ради СРСР. Для вшанування його пам'ятi багато зусиль доклав учень - академк НАМН УкраТни В.1 Цимбалюк, котрий зiбрав данi щодо життевого шляху та дiяль-ностi Андрiя Петровича. Здавалося, що ще можна додати до написаного, як ще риси характеру можна вщзначити.
Незважаючи на те, що вже багато роюв академ^а Ромоданова немае серед нас, часто ловлю себе на думш, а як би зробив вш або що сказав би в цш ситуацп. Згадую зустрiчi з Андрiем Петровичем, враження вiд спiлкуванням з ним. Таких вражень дуже багато, осктьки я протягом майже 10 роюв зустрiчався з ним практично кожного дня, будучи головою профкому шституту та керiвником науко-вого вщдту. Деякi спогади, на мою думку, е щка-вими та повчальними, особливо для оаб, як не знали особисто цю людину.
Мое перше знайомство з Андрш Петровичем вiдбулося влiтку 1983 року, коли вш був на вершит слави. Коли я йшов на ствбеаду з ним, то думав, що така людина мае поводитися зарозумто. Однак коли я зайшов до кабшету, вiн пiднявся меш на зустрiч, простяг руку, прив^ливо посмiхнувся i сказав: "Сдайте i розкажiть менi про себе". Мш "переляк" зник. Пiд час розпов^ про свою наукову бiографiю вш мене зупинив та запитав, чи знаю я iмунолога академiка Р.В Петрова, на що я вiдповiв, що знаю його особисто, осктьки з вщдтом, очолюваним ним в 1нститут iмунологiТ, я багато роюв працював i товаришував з його ствроб^никами. Андрiй Петрович сказав, що Р.В. Петров дектька разiв при зустрiчах на сесiях АкадемiТ медичних наук радив йому вщкрити в шститут лабораторiю з вивчення iмунологiТ центрально! нервовоТ системи, тому вш шукае людину в Киевi, яка могла б очолити таку лаборатор^. Коли я сказав, що захистив доктор-ську дисерташю у 33 роки, Андрш Петрович спитав, чи не перешкоджав хто-небудь меш працювати над дисерташею. Я вiдповiв, що працював в 1нститут вдосконалення лiкарiв у центральнiй лабораторiТ (ЦН1Л) i особливих перешкод для роботи не було та додав "хай би хтось спробував меш перешкодити". Ця фраза викликала в нього посмшку i традицшне "ну i ну". Вш сказав: "У Вас мабуть твердий характер або Ви занадто самовпевнеш". Пюля бесiди запропонував меш перейти на роботу в шститут, але заметь посади завiдувача лабораторп через вiдсутнiсть у штатi шституту такоТ посади тимчасово обiйняти посаду старшого наукового ствроб^ника. Лише через два роки було створено лабораторп iмунологiТ та посаду завiдувача, яку я обшняв.
Працюючи в шституту я одразу помiтив, з якою повагою ствроб^ники ставляться до Андрiя Петровича. Будь-якi, навiть незначнi питання вирЬ шували в його кабшетК Вiн прислухався до думки ствроб^ниюв, бiльше того радився з ними. Коли я почав працювати в шститут^ мене дивувало, що вш школи збирав у кабiнетi 3-6 професорiв чи провiдних спiвробiтникiв i говорив: "За тиждень вiдбудеться сеая АМН, я планую виступити з доповщдю на цiй сесiТ. Я прочитаю ТТ, а ви прокоментуйте та скаж^ь, на якi питання потрiбно звернути увагу". Таке обгово -рення могло тривати досить довго, але завжди Андрш Петрович дякував за допомогу i по^м розповщав, як його виступ сприйняли на сесп академи.
Вiн практикував сптьш обговорення з участю виконавшв тем, присвяченi проблемам нейрохiрургiТ, неврологи, патоморфологи, нейротравмi, нейротранс-плантацiТ, онкологи та хiмiотерапiТ, ендоваскулярнiй нейрохiрургiТ тощо. Меш запам'яталися два випадки, як свщчать про його характер, доброзичливе став-лення до спiвробiтникiв та певну iронiчнiсть. Так, при обговорен питання про можливiсть впровадження в роботу вщдту патоморфологiТ методу авторадюграфп i виконавцiв цих дослiджень одна професорка в^ом понад 60 роюв запропонувала свою кандидатуру i сказала, що вона може працювати вдень та вноч^ якщо потрiбно. Андрш Петрович вiдповiв приблизно так: "Мадам, подив^ься на себе в дзеркало i заспо-койтеся, не спати вночi та наносити на препарати емульаю чи iзотопи - це справа для молодих та неодружених". Ус розсмiялись i запропонували ц дослiдження двом молодим спiвробiтникам. Я досить часто згадую цю фразу i думаю про себе та деяких своТх колег i друзiв "подивися на себе в дзеркало, що ти ще можеш, який з тебе ниш...". Ця крилата фраза може декому не сподобатися. Кожна людина мае право думати i дiяти так, як вважае за потрiбне, але думка Андрiя Петровича про критичне ставлення до себе е слушною. 1нший випадок. Пщ час обговорення роботи одного iз вщдтень шституту на запитання
Ромоданова, чому використовують стару методику оперативного втручання, завщувач клш^и вiдповiв, що вiн уже 30 роюв користуеться цим методом. Андрш Петрович розповiв анекдот про те, як новий диригент на репетици симфошчного оркестру сказав першш скрипцi, що той бере не ту ноту, а скрипаль вiдповiв, що вш все життя грае так. Тодi диригент сказав: "Ви все життя грали неправильно, а тепер будете грати по-шшому". Цей анекдот "про неправильну ноту" свщчить про те, що академк Ромоданов був вщкритий до всього нового та намагався впроваджувати це в шститут^ робив зауваження м'яко, коректно, без погроз i люди це розумти.
Андрш Петрович м^ бути суворим i вимогливим щодо трудовоТ дисциплiни, порядку, ставлення до службових обов'язюв. Менi як головi профкому доводилось брати участь у зааданнях, на яких обгово-рювали порушення в роботi господарськоТ частини, гаража i дiагностичних вiддiлень. Деяких прашвниюв звiльняли за певнi порушення. Меш директор дорiкав, що профком погано працюе. Якщо краще працювати в профгрупах вiддiлень, то тодi не буде таких порушень.
Академк Ромоданов був не лише директором, а i хорошим другом для багатьох ствроб^ниюв iнституту. Пригадую випадок, коли помер головний хiрург шституту М.П. Гук. Приблизно через м^яць пiсля його смертi Андрiй Петрович визвав мене та запропонував разом провщати дружину Миколи Петровича. Ми купили кв^и i разом з ТТ сином О.М. Гуком поТхали в гостi. Андрiй Петрович багато говорив хорошого про Миколу Петровича, розповiв про випадки зi спшьноТ роботи i запропонував, якщо в неТ чи сина будуть яюсь проблеми, то безпосе-редньо до нього звертатися. Це був не поодинокий випадок. Наприклад, коли проф. Т.М. Серпенко лежав у нас в реашмаци, ми декшька разiв з директором його вщвщували, а Андрш Петрович щоденно брав участь в обходах у вщдшенш реашмаци. Багато ствроб^ниюв зверталися до нього по допомогу з рiзних питань. Так, будучи авторитетною в УкраТш людиною, вiн домiгся будiвництва трьох житлових кооперативiв для ствроб^ниюв, видiлення двох садових дiлянок тд дачi. Я знаю приклади, коли вш допомiг дiтям спiвробiтникiв вступити до медичних училищ та медичних шститу^в, купити дорог авто-мобЫ "Волга" i "Лада". Вiн вщдавав перевагу при розподiлi машин, дач та квартир нейрохiрургам, оскiльки у нейрохiрурга нелегка робота i насамперед йому потрiбнi кращi умови.
Аналiзуючи сьогоднi роботу Андрiя Петровича як директора, можна вщзначити як м^мум три харак-тернi особливостi. По-перше, вш, будучи прогре-сивною людиною, намагався впровадити в шститут все нове, передове. Ще до мого приходу на роботу в шститут були створен лабораторiT електронноТ мкроскопп, культури нервових клiтин, радiонуклiдноT дiагностики, якi були единими в кл^чних нейрохiрур-гiчних установах Радянського Союзу. ^зшше була створена лабораторiя нейроiмунологiT. Коли ми з ним обговорювали назву лабораторп, я запропонував скромну назву "лабораторiя iмунологiT". Вiн вiдповiв, що скоро такi лабораторiT будуть у кожному шститут та лкарш i потрiбно щось близьке до нейрохiрургiT. Андрiй Петрович спитав, який ниш модний напрям в
iмунологiчнiй науш, я вiдповiв: "Нейропсихоiмунологiя та нейроiмунологiя. Понад 10 журналiв у CBiTi присвя -4eHi цим проблемам". Вщповщь була у стилi Андрiя Петровича: "Психiв" нам не треба i своТх вистачае, а давайте назвемо "лaборaторiя нейроiмунологií"". Пщ час директорства А.П. Ромоданова розширено вiддiл бiохiмií до трьох самостшних лабораторiй, вiдкрито вiддiлення нейрофiзiологií, ендоваскулярних втру-чань, нейрореабiлiтацií з фiзiотерапiею, функцю-нальноí нейрохiрургií та шшн.
Андрiй Петрович був великим будiвельником, за часи його директорства було побудовано лабора-торний та 5-й кл^чний корпуси, почалося будiвни-цтво ново!' пол^лшки та пансiонату для хворих, а це без вщповщного авторитету та особистих зв'язюв з Кабшетом Мiнiстрiв i ЦК компарти Украíни та СРСР у т часи було не можливо зробити.
По-друге, Андрш Петрович намагався для вирЬ шення будь-якоí клiнiчноí чи науковоí проблеми ство-рити невелик тимчасовi науковi групи (колективи) зi спiвробiтникiв рiзних спецiальностей. Так, було створено групи з вивчення патогенезу черепно-мозковоí травми, ендоваскулярних втручань, нейротрансплантацп, вивчення впливу авари на Чорнобильськш АЕС (ЧАЕС) на нервову систему тощо. Науковi дослщження тимчасовi групи проводили пiд безпосередшм керiв-ництвом Андрiя Петровича, за единим узгодженим планом. Це давало змогу швидко отримати результати i не спричинило спротив керiвникiв лабораторш.
Третя особливiсть його органiзаторських власти-востей виявилася пiсля аварií на ЧАЕС, коли ще не було повного уявлення про дт радiацií на оргашзм i особливо на центральну нервову систему. Координацшного наукового центру з вивчення медичних проблем авари на ЧАЕС не було, 1нститут радiацiйноí медицини лише починав працювати, а в 1нститут нейрохiрургií в 1986-1988 рр. почали звертатися по медичну допомогу багато молодих лквща-торiв з рiзними нервово-психiчними розладами та симптомами. З Ышативи Андрiя Петровича була створена тимчасова група тд керiвництвом професорiв О.Р. Вiницького та М.1. Лiсяного, яка почала вивчати дiю малих доз опромiнення на нервову систему. На запитання колег, навщо в шститут займатися цiею проблемою, це ж не нейрохiрургiчне завдання i можливе опромiнення спiвробiтникiв, а ми ва тодi боялись опромшення, aкaдемiк Ромоданов вiдповiв: "А хто, як не ми, в УкраМ чи Киевi може вирiшити це питання, у нас е вiвaрiй, потужш лaборaторií та висококвaлiфiковaнi спещал^ти рiзного фаху. Ви працюйте i не бiйтесь, якщо потрiбно, то я вiдповiм "за все". Було проведено експериментальш та клiнiчнi дослщження, результати яких опублiковaно в першш у СРСР монографи на тему опромшення центрально; нервовоí системи тд назвою "Пострaдiaцiйнa енце-фaлопaтiя", що спричинило шалену критику радюбю-лопв, особливо iз установ Москви, як трaдицiйно вважали, що мозок е дуже резистентним до опромЬ нення. Про результати wef роботи Андрш Петрович доповiв на зaсiдaннях НАН i АМН Укрaíни i АМН СРСР. Ствробтики iнституту багато рaзiв виступали на рiзних конференцiях з питань авари на ЧАЕС, було захищено декшька дисертацш на цю тему. Минуло 10 рокiв i нaшi результати пiдтвердили iншi дослщники.
З часом yci погодилися з думкою, що центральна нервова система чутлива до дш опромшення. Ниш багато науково-практичних установ в УкраТш та Япони продовжують вивчати цю тематику. Цей приклад показуе якою далекоглядною, а можливо, i мужньою людиною був академ^ Ромоданов. Вiн був першопрохiдцем i, можливо, якби не його тдтримка та оргашзаторсью здiбностi досi говорили б лише про "радюфоб^" i шчого не зробили для вивчення дм опромiнення на центральну нервову систему.
Андрш Петрович завжди тдтримував прове-дення фундаментальних дослiджень в шститут та не розумiв керiвникiв iнститутiв, якi закривали вiварiï. Де i як вони проводитимуть фундаментальш роботи, якщо експериментальних робiт немае в установi. Це не науково-дослщний iнститут, а проста лiкарня. В нашому iнститутi з його Ышативи вiварiй назвали "клiнiкою експериментальних тварин" i приеднали до лабораторiï експериментально!' нейрохiрургiï.
Академiку Ромоданову були притаманш великi органiзацiйнi здiбностi, якi поеднувалися з штелЬ гентнiстю, людянiстю i доступшстю, незважаючи на великi посади. Одного разу на початку свое' роботи в шститут я понад годину просидiв тд кабiнетом директора, де були я^сь вiдвiдувачi. Будучи в хороших з ним стосунках, порадив пов^ити на дверях графк прийому вiдвiдувачiв та спiвробiтникiв, як, наприклад, в 1нститут вдосконалення лiкарiв, де я ранiше працював. Вш на мене здивовано подивився i сказав, що я не правий. Якщо людина при'хала на прийом, наприклад, iз "Мокрокалипвки" (це слово вш часто використовував) за 200-300 км вщ Киева, то ïï обов'язково слiд прийняти та допомогти, незважаючи на час. Я з ним вщразу не погодився, але з часом зрозумiв, що вш правий. I при шших керiвниках установи - академiках Ю.П. Зозулi та £.Г. Педаченковi на дверях кабшету директора був вщсутнш графк прийому вiдвiдувачiв. Це, на мою думку, добре, хоча трохи ускладнюе роботу директора.
Андрш Петрович дав багато порад, як дiяти в тому чи тому випадку меш та шшим людям. Пригадую, на початку мое! роботи в шститут потрiбно було в МНшстерство охорони здоров'я вщнести заявку на додаткове фшансування ново: науковоï теми з iмунологiï черепно-мозковоï травми. Я побоювався, що нам вщмовлять, бо хто я такий, щоб просити нове фшансування i сказав про це директору. Вш вiдповiв: "Не потрiбно боятися, Ви ж доктор медичних
наук, професор, перспективний молодий вчений, у МОЗ працюють чиновники, в кращому випадку -кандидати наук, як Вам просто заздрять, що Ви вже доктор наук. Вез^ь i спробуйте вщстояти заявку, хоча це не просто". Коли я привiз заявку в МОЗ у вщдт науки, мене 2 години змусили чекати тд дверима кабшету, куди заходили рiзнi люди. Сам керiвник виходив iз кабшету i просив мене поче-кати ще дектька хвилин. Потрапивши в кабшет, я сказав, що привiз заявку на додаткове фiнансування, меш показали на товсту папку, де лежали подiбнi матерiали i запропонували покласти заявку в папку, а комiсiя ïï вивчить i дасть вщповщь. Я трохи психанув i сказав: "Я 2 години чекав у прийомнш i прошу, щоб мене, доктора медичних наук, вислухали з приводу майбутньоï роботи хоча б 5 хвилин, що так чинити не дуже справедливо". Наша розмова тривала понад 30 хвилин, спершу - про заявку, по^м - про iмунологiю та iмунодефiцити. Запропонував йому чи його знай-омим за потреби обстежитися у нас в лаборатори. По закшченш розмови в лiвому ку^ заявки було написано "затверджую" та поставлено тдпис. Так було отри-мане додаткове трирiчне фшансування на розвиток лаборатори нейроiмунологiï. Коли я вийшов iз кабЬ нету, з вдячшстю згадав пораду Андрiя Петровича.
Коли академку Ромоданову виповнилося 70 роюв, невiдомо яким чином про це дiзналися не лише в СРСР, а i за кордоном. На святкування цiеï поди пржхало багато нейрохiрургiв з бвропи, США, Роси, вiдомi дiячi та вiтчизнянi вчеш. Привiтали ювiляра спершу в шститутк Ввечерi в ресторанi на Львiвськiй площi були присутнi понад 200 оаб, що свiдчило про мiжнa -родне визнання роботи i досягнень Андрiя Петровича та повагу до нього не лише в УкраМ, а й у свт.
Останш 2 роки життя Андрiя Петровича "дюта-вали" легкi недуги, пов'язаш з больовими попереко-вими синдромами. Вш мужньо тримався, приховував недугу i на поради щодо всебiчного обстеження вщповщав, що вш це зробить, але не сьогодш, бо в нього багато роботи, в нього все добре, а це незначш вiковi змiни в спиш, це дрiбницi, але, на жаль, це виявилося не так.
Постать Андрiя Петровича, його велич i авторитет, видатш оргашзаторсью здiбностi, великий хiрургiчний та лкарський професiонaлiзм, людянiсть i доступ-нiсть, активна громадська позицiя збер^атимуться в нaшiй пaм'ятi та слугуватимуть прикладом для наслщування.
