CC BY
114
УДК 130.3
В. А. Кротюк, кандидат фшософських наук ПАТР1ОТИЧНА СВ1ДОМ1СТЬ ГРОМАДЯНИНА
Здтснено спробу визначити культурно-цивтзацтну суттсть патрютичног свiдомостi особистостi з позици сучасноI сощально! фтософп, видыити характерт риси патрютизму та його складовi елементи.
Ключовi слова: патрютизм, патрютична свiдомiсть, теорiя сенсу, складовi елементи патрютизму.
Актуальн^ть проблеми. Останш десятирiччя стали для Укра!ни складним перюдом державницького i громадянського становлення. При цьому суспiльство, незважаючи на тяжи економiчнi випробування i полтгачш конфлiкти, намагаеться утримувати в полi уваги прiоритети освiти. Значущiсть освгга в ХХ1 ст., яке насамперед буде столiттям конкуруючих науково-освiтнiх систем, визначаеться тим, що саме ця галузь формуе головне нацiональне багатство будь-яко! краТни - людський каттал. Водночас надзвичайно важливо, iнтегруючись в европейський i свiтовий освiтнiй проспр, зберегти та примножити на сучаснш технологiчнiй основi кращi надбання вичизняно! педагогiки. Свiтова глобалiзацiйна тенденцiя не повинна зшвелювати нацiональнi особливостi, зокрема освiтньо-науковi. Разом з тим слад зазначити, що вiдсутнiсть протягом тривалого часу цшсно! державно! програми нацюнально-патрютичного виховання згубно позначилася на розвитку духовностi, национально! самосвiдомостi громадян Укра!ни, не сприяла утвердженню в молодiжному середовищi моральних цiнностей, притаманних укра!нському народовi.
Отже, з урахуванням об'ективних i суб'ективних умов функцiонування украшського соцiуму виникае потреба у побудовi ново! системи нацiонально-патрiотичного виховання в площиш поеднання освiти, культури, духовносп зi збереженням цiннiсних орiентацiй та критерпв. Патрiотизм мае отримати у суспiльствi статус нацiонально значущо! i об'ективно необхвдно! цiнностi, оскiльки вш е одним з найглибших людських почуттiв, закрiплених вiками i тисячолитями.
Анальз останнХ досл^жень i публкацш. Проблема патрютизму, сутно-ст патрютично! сввдомосп ввдображена у вiтчизнянiй (В. Бичко, О. Забужко, С. Кримський, I. Надольний, Л. Сохань, I. Стогнш, В. Шинкарук) та зарубiжнiй (Г. Гегель, I. Кант, М. Вiролi, Е. Смгт, Е. Фромм та ш.) фiлософil. Для нас важливими е положення про взаемозалежнiсть людини i суспiльства, активний, дiевий вияв патрiотизму особистостi у процесi Г! дiяльностi та сп1лкування.
Метою статп е визначення культурно-цивiлiзацiйног сутностi патрютичноГ свiдомостi особистостi з позицiг сучасно! соцiальноi фiлософiг, видiлення характерних рис патрютизму та його складових елеменпв.
Виклад основного матерiалу. У сво!й дiяльностi людина керуеться певними цшями, що обираються на пiдставi того, як людина осмислюе навколишнiй свгт. Оск1льки дiяльнiсть виявляеться у трьох основних формах - матерiально-практичнiй, духовно -теоретичнш та практично-духовнiй, конституювання сенсу в кожнш конкретнiй сферi мае свою специф^. На думку М. Ноговщина, подставою для осмислення свиу майже завжди е не окремо взята рiч, а система вщносин мiж речами, вiдносин мiж суб'ектами та ввдносин суб'екта i навколишнього свiту [4].
Якщо ранiше сенс патрютизму тлумачився як продукт життедiяльностi особистостi (суспiльства), що вiдбивае основш риси ц^е! життедiяльностi, то зараз е шдстави вважати, що сенс патрютизму активно використовуеться для формування сустльних зв'язк1в. Продуктивна дiяльнiсть як об'ект взаемодiе iз сенсами патрютизму, оскшьки в них може бути присутня вказiвка на к1нцеву мету д1яльносп. Як1сть об'екта не набуваеться в момент його створення, оскшьки патрютичшсть, втшена у сенсах, вщтворюе процес дiяльностi
у вщносно цшснш формi. З цього приводу О. Костяев зауважуе: «Жоден предмет культури сам по собi сенсом патрiотизму не володiе. Даш сенси е системними якостями, що виявляються лише в процесi взаемоди людини (суспiльства) - Батьк1вщини. Культура, вщповвдно, е реалiзацiею сенсiв, включаючи сенси патрiотизму. Сенс патрiотизму вплюе особливу реальнiсть, що не виводиться iз потреби жити в тш чи iншiй краíнi, любити Н. Мае сенс потреба бути патрютом» [3, с.108]. У свою чергу Г. Кисельов зазначае, що «духовний досввд за допомогою культури входить у життя соцiуму. Тим самим культура змшюе цивiлiзацiю, а людина культури повинна переконати суспiльство в тому, що означае любити Батьшвщину» [1, с. 64]. Автор розрiзняе почуття любовi до соцiальностi (об'екти - нащя, держава, влада) i любов до культури. Перша е збитковою i не може бути основою патрютизму. Повноцiнна любов до Батьшвщини пов'язана з культурою та свободою [1, с. 65].
У науково-дослщницьшй лiтературi та публiцистицi сформувалися рiзноманiтнi пiдходи до визначення характерних рис патрiотизму та його складових елементiв. Вiдповiдно до найпоширенiшого з них - шднесено дiяльнiсного - патрютизм особистостi тлумачиться як тднесене почуття любовi до Батьк1вщини, як суто позитивне емоцшне вiдбиття, вияв у абстрактнiй формi любовi до складових елеменпв поняття «Батьк1вщина». Сила патрютичного почуття спонукае особистiсть до активних дiй на благо Батьшвщини. Другий щдх1д тлумачить поняття «патрютизм» як сустльне явище. Змiст i характер означеного явища значною мiрою зумовлюються особливостями iсторичного розвитку суспшьства, держави та його правлячо! елгги. Третiй щдх1д, закладений в 60-х - на початку 80-х рошв XX ст., розглядае патрiотизм як явище суспшьно! свiдомостi, причому з середини 80-х рошв стала переважати тенденщя до осмислення патрiотизму як одного з явищ духовного життя суспшьства. Четвертий шдхвд - державницький - характеризуеться розглядом держави як головного об'екта патрютизму. Тут патрютизм особистосп означае прагнення загальних цшей та iнтересiв держави, будь то штереси само! особистостi, чи групи людей або суспiльства в цшому. Держава е головним об'ектом вищих почуттiв i помисл1в особистостi, що виражаються в почуттi гордостi за державу. П'ятий шдхщ - особистюний. У ньому першочергова роль выводиться особистостi як вищiй цiнностi, а вияви патрiотизму особистостi е вираженням його духовно! потенцií, культурно! творчосл. Нарештi, найдавнiший пiдхiд - духовно-релтйний - розглядае патрiотичну сввдомють особистостi як акт високо! духовносп, що е глибоко релiгiйним.
Таким чином, патрютичну свiдомiсть особистостi можна визначити як змiстовний шар загально! свiдомостi особистостi, що мае свою специфжу, спрямованiсть, пов'язану зi своерщшстю вiдбиття феномену Батьк1вщини, його осмисленням, визначенням свого ставлення до Батьшвщини.
Глибинна основа патрiотизму окремо! людини i цiлих народiв мае генетичне корiння i може бути пояснена з позицш еволюцiйно! генетики. Кордони перебування етнос1в i народiв були рухомi, але базова територiя залишалася, як правило, незмшною. Так у сввдомосп людей виникло поняття «Батьювщина». Кр1м того, слад ураховувати ще один важливий момент: домшанту сталосп та стабiльностi в етногенезi. Це прагнення ствввдноситься з генетично закршленою у бiльшо-стi людей схильнiстю до сталосп та стабшьносп i природно виражаеться в почуттях, як1 виконують до того ж охоронну функцш. Зв1дси патрiотизм - сформована прихильтсть до мiсця свого проживання, прагнення спокою i урiвноваженостi життевого укладу. Отже, закрiплення на генетичному рiвнi зв'язку людини i цiлих народ1в з iсторичною (базовою) територiею супроводжуеться культурним наповненням, виражаючись у понят патрютизму вже як моральнш охороннш цiнностi, орiентованiй на стабiльнiсть i в1дносний спок1й.
Будучи конкретно -юторичним поняттям, патрiотизм у кожну епоху мае рiзний соцiальний i цшнюний змiст. Однак його першооснова залишаеться тiею самою, як i структура складових елеменпв: р1дна домiвка -рвдний край (мала батьк1вщина) - ареал перебування народу - кра!на в цшому. При цьому останш два
елементи структури е перемiнними у названш послiдовностi, оск1льки державнi кордони можуть i не збiгатися з ареалами перебування народiв. У цьому сена патрютизм не завжди спiвзвучний Í3 поняттям держави, хоча й тюно з ним пов'язаний. Тут можна говорити про територiальний, етнокультурний або етнорелшйний патрiотизм.
Таким чином, одшею з базових, глибинних i найб№ш стiйких характеристик патрiотизму е любов до Батьшвщини, що виводиться iз сутносп християнського начала. Щдтвердження зазначеному знаходимо у тлумаченнi патрiотизму Б. Купрiяновим, який акцентуе увагу на базових стосунках людини i краши (культура, природа, народ), виражених у такому понят, як «Батьшвщина». На його думку, етимолопчний аналiз понять «рщ», «спорвднешсть», «рщня» показуе значенневий зв'язок мiж суб'ектом та шшими людьми на таких подставах: близьшсть за спiльнiстю походження, за безпосередньою подiбнiстю. Звiдси дослiдник констатуе: ставлення до Батьк1вщини виражае зв'язок людини iз крашою, регiоном на засадах походження, безпосередньо! подiбностi. Пiдтвердження ще! думки знаходимо у висловлюваннi 1вана Павла II: «Патрiотизм мiстить таку внутрiшню позицiю стосовно Батьк1вщини, яка е правдивою мапр'ю для кожного. Це духовна спадщина, яка дае нам Батьшвщину, приходить до нас через батька й мапр i фундуе в нас обов'язок цього Pietas. Патрютизм означае любов до того, що е рщним, любов до юторп, традицш, мови i рщного крайобразу. Це любов, яка також охоплюе надбання спiввiтчизникiв i плоди 1хнього генiя. Вiтчизна е загальним благом усiх обивателiв i як така е також великою вщповщальшстю» [6, с. 71].
Отже, перша складова патрiотизму - щентифжащя людини з образами (краши, народу, культури) за належнютю i подiбнiстю. Очевидно, що термiн «Батьшвщина» походить ввд слова «батько», для украшщв характерно також словосполучення «Батьшвщина - мати, ненька». Саме це пояснюе специфiку дитячо-батьк1вських стосунк1в, як можуть дати ключ до розумшня сутностi патрiотизму. Ввдтак, можна констатувати другу складову стосунк1в суб'екта та краши на означеному пiдгрунтi - зв'язок функцюнальний, а саме: одержувач добра - боржник, що реалiзуе свiй патрiотичний обов'язок.
Висновки. В основу нашого дослвдження покладено положення теорй' сенсу в сучаснiй фшософи, що дозволило по-новому визначити культурно--цившзацшну сутнiсть патрiотичноï свiдомостi. Вона реалзуеться в контекст етнiчностi, одшею з основних ознак якоï е самовдентифшащя представник1в однiеï етнiчноï спшьноти стосовно iнших. Патрiотична свiдомiсть виконуе роль iнтеграцiйного чинника для суспшьства, що нейтралiзуе негативнi явища та процеси, е потужним стимулом позитивного розвитку особистостi i суспiльства в цшому.
Л1ТЕРАТУРА
1. Киселев Г. С. Человек, культура, цивилизация на пороге III тысячелетия / Г. С. Киселев. - М. : Вост. лит, 1999. - 87 с.
2. Козлов А. А. О патриотизме. Основные понятия и краткий исторический аспект : учеб.-метод. материалы / А. А. Козлов. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.nravstvennost.info/library/news_detail. php.
3. Костяев А. И. Цивилизационный процесс и патриотическое сознание в России: очерк новейшей историографии / А. И. Костоев - М. : Изд-во ЛКИ, 2008. - 248 с.
4. Ноговицын Н.О. Конституирование понятия смысла в философии культуры : дис. ... канд. философ. наук / Н. О. Ноговицын. - СПБ., 2005. - 157 с.
5. Руденко В.И. Формирование патриотизма как ценности у студенческой молодежи : автореф. дис. ... канд. пед. наук / В. И. Руденко - Тюмень, 2005. - 27 с.
6. Jan Pawel II Pamiçc i tozsamosc. Rozmowy na przelomie tysiqcleci. - KrakYw, 2005. - S. 71-73.
ПАТРИОТИЧЕСКОЕ СОЗНАНИЕ ГРАЖДАНИНА
Кротюк В. А.
Предпринята попытка определить культурно-цивилизационную сущность патриотического сознания с позиций современной философии, выделить характерные черты патриотизма и его составные элементы.
Ключевые слова: патриотизм, патриотическое сознание, теория смысла, составные элементы патриотизма.
PATRIOTIC CONSCIOUSNESS OF THE CITIZEN
Krotiuk V. A.
The article deals with cultural and civilizational essence of patriotic consciousness from the perspective of contemporary philosophy. On the basis of the selected approaches characteristic features ofpatriotism and its components are determined. Keywords: patriotism, patriotic consciousness, theory of sense, components ofpatriotism.
