CC BY
61
УДК 378.1+316.32
В1ктор1я ШАМРАИ
ОСВ1ТА В СИСТЕМ1 ГУМАН1ТАРНИХ ТЕХНОЛОГ1Й
В статт1 розглядаеться нова яшсть освти в умовах глобального свту, а саме: перетворення освти на гумантар-ну технологт. У зв'язку з цим проанал1-зовано генезис феномена гуматтарних технологт, передумови технолог1заци культурного самов1дтворення людини, структуру I мехашзм ди гумантарног технологи, нев1дд1льною складо-вою яког е сощокультурна експертиза. Виршальне значення для техноло-ггзацИ процесу культурного самов1дтворення людини мало перетворення свту на спродукований людською д1яльн1стю конструкт (символ1чний та артефактичний порядок, що тяж1е до автарки). Вгдповгдно змг-нюеться диспозищя св1тов1дношення: мгсце «опанування природи» по-с1дае «використання культурних код1в». Запропонована класиф1кац1я гуман1тарних технологт як системи культурних практик, що охоплю-ють всю сферу людськог життед1яльност1. За своею спрямоватстю виокремлено п'ять основних титв гуматтарних технологт: технологи залучення, технологи квал1ф1каци, технологи управлтня, технологи комушкацИ та технологи «тклування про себе». Освта визначаеться як гумантарна «технологгя залучення». Водночас в умовах «сустльства знань» вона в1д1грае утверсальну роль як загальнозначущий режим доступу до компетенцт.
Ключовi слова: гумантарна технолог1я, знання, компетенщя, куль-турн практики, св1тов1дношення.
Все бшьш поширеною та узвичаеною стае характеристика сучасно! осв^ньо! ситуацп як «сустльства знань». Популяршсть подiбного визна-чення — особливо в академiчних колах — цшком зрозумша. Адже завдя-ки йому освганська спшьнота набувае особливо! сощально! значущосп, стверджуе себе як ключовий чинник сучасного суспшьного розвитку. Через цю щеолопчну у сво!й основi привабливють, поняття «сустльства знань» вживаеться все менш критично, його сенс все вщчутшше натуралiзуеться та втрачае необхщну рефлективну складову.
Для визначення якiсно ново! форми суспшьства та його сощально! ди-намiки вирiшальне значення мае не сама по собi фактичшсть знань. На перший план виходять режими !х iснування; нова яюсть, яку знання нада-ють сощальному середовищу як його конститутивний елемент; зрештою, iнакший формат i змют знань порiвняно з !х традицшною формою. Ця перевага режимiв iснування знання над !х безпосередшм змiстом характерна не тiльки для сьогодення. Вона складае загальне мюце способу юнування знання як такого, що обумовлюе значення освiти не лише для «передача, а й для вщтворення та поступу знання. Вщомий культуролог М. Мiд зазна-чала з цього приводу: «Сощальна структура суспiльства й те, яким чином структурований процес освiти — тобто як знання передаються вщ матерi до доньки, вiд батька до сина, вщ брата матерi до сина сестри, вiд шамана до новонаверненого, вщ уславлених фахiвцiв до початкiвцiв — набагато бшьшою мiрою (нiж власне змiст знань, що передаються) визначае те, як саме люди вчаться думати, у який споаб сприймаються i використовують-ся результати освiти, загальна сума окремих навичок i знань» [6, 79].
Антрополопчна основа «суспшьства знань»
«Суспшьство знань» постае не тому, що в сьогоденш глобального ш-формацiйного середовища роль знань «нечувано зростае». Йдеться про складну сукупшсть гетерогенних ефектiв знань, якi набувають конститутивного значення для вах сфер життя. I то е ефекти, яю засвiдчують глибокi трансформацп в характерi самого знання. Вщображаючи цей стан речей, доповiдь ЮНЕСКО «До суспшьств знань» констатуе: «Сьогодш загальновизнано, що знання перетворилося на предмет колосальних еко-номiчних, полiтичних i культурних штереав настiльки, що може служити для визначення яюсного стану суспiльства, контури якого лише починають перед нами вимальовуватися» [2, 141].
Змiна характеру, ролi та ефектiв знань в глобальному свт зумовлена вирiшальним чином сутшсними змiнами в самому способi людського бут-тя, втiленого в реалiях сучасно! цившзаци. Не зупиняючись на розглядi всього комплексу таких змш, спробуемо визначити !х у певнш генералiзу-ючiй моделi — через метаморфозу стосунюв людини зi свiтом загалом. На сьогоднi — в умовах надпотуги виробництва, досягнуто! завдяки науково-технiчному прогресу, породжено! цим «цивiлiзацГi дозвiлля», глобального шформацшного середовища та породжено! ним багатовимiрноi вiрту-алiзацii людського юнування — людина опинилася у щшьному сповитку створеного нею ж символiчного порядку, який затулив (i заступив) собою дшсшсть позалюдського свiту. Протягом тисячолт поступу культури та цившзацп, людина опановувала та освоювала св^, перетворюючи його —
бiльш чи менш успiшно — на продуктивне середовище власного юнуван-ня. Весь цей час cbït для людини поставав як принципово 1нший; понад те: хоч у виглядi сакрально! реальносп, хоч у виглядi природи, вш завжди позицiонyвaвcя як вихщна i самочинна реaльнicть, що обумовлюе порядок людського буття.
На сьогодш характер cвiтовiдношення принципово змiнивcя. Свггом для людини став майже суцшьно створений самою людиною cимволiчний порядок культури. Вiдтaк сама людина перетворилася з ютоти, що опано-вуе св^, на користувача культурних кодгв. Звщси дicтaе пояснення небаче-на значущють знання: адже саме знання забезпечуе людиш режим доступу до того cимволiчного порядку, який вщтепер став для не! «вам св^ом».
На це можуть заперечити, що й рашше — власне, в уах icторичних формах суспшьства — знання забезпечувало режим доступу до реальность В цьому, зокрема, покликання науки як способу дютатися «об'ективно! юти-ни» про «caмi речi». Це дiйcно так. Однак не слвд перебiльшyвaти можли-вост i масштаби пiзнaвaноcтi cвiтy — як у минулому, так i зараз. Знання були не бшьш як «керiвництвом до дп», сама ж дiя — власне сукупнють cтоcyнкiв людини зi cвiтом — мала неусувну змicтовнy aвтономiю. Те, що повсякчас вiдбyвaлоcя в режимi бyття-y-cвiтi, лише частково i непевно по-кривалося (i розкривалося) власне знанням. Поруч зi знанням стояв значно масштабшший досвгд icнyвaння, змют якого був далеко не тотожний змь сту знання. 1нколи вш виступав не лише як автономний щодо знання, а й як цшком незалежний вiд нього.
Й на сьогодш людина знае про св^ значно менше, нiж самовпевнено вважае. Однак завдяки створенш шдус^альною цивiлiзaцiею потyзi тех-нiки, людина опинилась у цшком сконструйованому власними зусиллями свт. На сьогодш людина живе у власнш конструкцп, яка мaтерiaльно ic-нуе як неоргашчне тiло цившзацп, а yнiверcaльно — як всеохопний сим-волiчний порядок. Людство замкнуло себе у штучному кокош. Вщтак «до-cвiд св^» для cyчacноï людини став дорiвнювaти доcвiдовi дешифровки культурних кодiв та розпредметнення артефакпв культури (з метою дюта-тися тих вихiдних значень, якими артефакти породжеш). Завжди юнував-ший промiжок мiж знанням та досвщом — тим, що людина знала про св^, та самочиншстю самого cвiтy — в умовах щшьного штучного середовища наблизився до нуля.
Як ризики та небезпеки мютяться у такому cтaновищi — це окрема велика тема. Зазначимо лише, що за шюзш юнування у цшком зввданому i опано-ваному (себто сконструйованому людською волею, на позiр «слухняному») свт людство може сплатити жорстоку юторичну цiнy. Нaрaзi нас цiкaвить шше: якi змiни (а) в самш людинi та (б) в режимах юнування знання тягне за собою вищеописана фундаментальна метаморфоза cвiтовiдношення?
Головна трансформащя людини полягае в тому, що у цшком сконструй-ованому свiтi сама людина перетворюеться на конструкт. Часто цю тему розглядають переважно у натуралютичному планi (як от, наприклад, Фуку-яма [5]). Однак важливiшим е перетворення структури людського юнуван-ня. З одного боку, впливовим залишаеться ефект суспiльства мас: людське юнування деперсоналiзуеться, в життедiяльностi iндивiда спрацьовують масовi сценарп, мотиви продукуються поширеними уподобаннями, най-активнiшими агентами дп стають не особистостi, а масмедiа та шстанцл моди. В такш ситуаци важко казати про власне життя особи. Воно майже цшковито спродуковане потужними сощальними структурами.
З шшого боку, потужне та всеохопне шформацшне середовище, харак-терне для глобального св^, створюе нову позищю iндивiда. Вiн опиняеть-ся перед вщкритютю великого розма!ття соцiальних, культурних та шфор-мацiйних мереж. Власне, особливютю сучасного свiту е те, що посутньо рiзнi за природою реальности — соцiальна, етична, наукова, правова, пол^ична тощо — виступають у виглядi iнформацiйних мереж. Констату-ючи це, разом з тим варто зважити, що шформацшшсть тут — лише споаб подачi певно! реальностi: радше !! вигляд, ашж суть. Образно кажучи, в оболонку шформацшного продукту загорнутi певнi можливостг людського ¡снування, вщкрстп для використання зацiкавленими iндивiдами. Вiдтак у виглядi iнформацiйних мереж маемо простори вщкритих можливостей, до яких особа самочинно може долучитися. Через самочинш залучення до мереж особа конструюе власний кластер буття. I в цьому сена сама також е конструктом. «Вщ юторп, здшснювано! в режимi масових мобтзацт, ми перейшли до юторп, конституювальним началом яко! е багатомаштш форми мобшьностг» [1, 28].
Тепер зауважимо характер трансформацп в режимах юнування знання, яка випливае з вище зазначено! змiни у св^овщношенш. Головною тен-денцiею тут е технолопзащя всiх культурних практик. Все стае техшчно органiзованим виробництвом. Знання не е виключенням. Воно також переходить в режим виробництва знання, перетворюеться на рiзновид шду-стрп. Причому загальна технолопзащя людського св^ е не тшьки певною фактичнiстю, iсторично виниклим станом речей. Технолопчшсть набувае значення достеменносп, критерiя дiйсностi як тако!. Лише ту справу i ту дiяльнiсть можна визнати дiйсними (а це означае: забезпеченими у сво!й дiевостi, належному ефектi та продуктивностi), яю набули технiчно забез-печеного вигляду. Всезагальшсть технiки стала в сучасному свт не лише фактом, а й основою лептимацшних процедур — здобуття кожним еле-ментом людського св^ права на iснування. Як зазначав з цього приводу Лютар: «Лептимащя оформлюеться через продуктивнiсть [виробництва]» [4, 114]; остання ж забезпечуеться техшкою.
Цiлковитa технолопзащя cвiтy дicтaе cвiй довершений вигляд у тому, що й самовщтворення людини стае особливим рiзновидом виробництва — сукупшстю cоцiaльних та гумаштарних технологiй. Оcвiтa у свош спрямо-вaноcтi на людину також набувае вигляду гумаштарно'1' технологи. Понад те: серед вах гyмaнiтaрних технологiй осв^а особливо значуща, ïï роль е ушверсальною. Адже саме оcвiтa забезпечуе процес самовщтворення (а вщтак i поступу) вах видiв життедiяльноcтi, яю набули технiчно ор-гaнiзовaного вигляду. «Вища оcвiтa мае поставляти сощальнш cиcтемi компетенци, пов'язaнi з ïï власними вимогами, покликан пiдтримyвaти ïï внутршню еднicть» [4, 117]. Щоб осягнути роль оcвiти як «поставника компетенцiй», необхiдно окреслити всю систему гумаштарних технологш i заразом з'ясувати пщвалини цього явища — тобто умови можливосп на-буття процесами культурного самовщтворення людини технолопзованого вигляду, перетворення цих процеав на гумаштарш технологи. Розгляне-мо це питання як передумову розв'язання iншого: яких якостей набувае оcвiтa, легiтимовaнa як гумаштарна технологiя?
Феномен гуман1тарних технологш
Поняття гyмaнiтaрних технологiй не можна вважати однозначним, усталеним та загальновизнаним у своему сена. Радше у його виглядi юнуе певна тематика, яка все бшьш активно опановуеться сучасною сошально-фшософською думкою. Тому визначення змюту гyмaнiтaрних технологiй, щоб взaгaлi оперувати цим поняттям, передбачае передуам видiлення rid проблемно'1' обласп, яку гyмaнiтaрнi технологiï позицiонyють. Цей пщхщ вигiдно вiдрiзняетьcя вiд узвичаено'1' cтрaтегiï огляду та подальшого лопч-ного синтезу рiзномaнiтних верciй поняття, що розглядаеться. Ствстав-лення дефшщш та контекcтiв ïx застосування хибуе тим, що в умовах недостатньо'1' концептyaлiзaцiï явища, позначеного поняттям, aнaлiз стае заручником рiзномaнiтниx, часто вельми випадкових практик ad hoc-використання поняття без його належно'1' обгрунтованосп в усталеному смисловому горизонтi. Тому доречшше звернутися до cвоерiдниx «точок aктyaлiзaцiï» поняття, якi мicтять запит на новий теоретичний сенс, що i задовольняеться вщповщним новим концептом.
Очевидно, що смислове осердя гумаштарних технологш складае феномен людини. Однак цю вихщну очевидшсть настшьки ж важливо вра-хувати, скшьки й уникнути ïï впливу. Чи, точшше, aнaлiтично розкласти загальну антрополопчну презyмпцiю, пов'язану з поняттям «гумаштарно-го» взaгaлi. В зв'язку з цим виокремимо наступш cмиcловi аспекти.
По-перше, людина складае предмет дп гумаштарних технологш. Однак дане твердження набуде коректного змюту лише з врахуванням того
вигляду, чи то предметно1 даносп, яко'1 набувае людина у силовому полi гуманiтарних технологiй. Було б помилково мислити людину «натурально», просто як певну ютоту з вiдповiдними 1и способами юнування та жит-тедiяльностi. В гуматтарних технолопях людина е не простою датстю, а осердям людського свггу — тим дiевим началом, активтстю та цшеспря-мованiстю якого створюеться вся розмагга дiйснiсть культури та цившза-ц^', яку узагальнено можна позначити як юторичний свiт. Людина як засно-вок та тдстава iсторичного свiту — ось який сенс передбачае гумаштарна технологiя. Використовуючи вiдомi дистинкци Аристотеля, можна сказати, що гумаштарш технологи цiкавить формальна (сутшсна, рушшна i цшьо-ва) причина культурно-юторичного свiту, в якост яко"1 виступае людина. Вiдтак людина як причина культурно-юторичного свiту та сощально"1 дш-сностi складае предмет гуматтарних технологш.
По-друге, природа гуматтарних технологш в певному сенсi виключае можливiсть метапозици щодо свого предмету. Застосування гуматтарних технологш передбачае перетворення людини самою людиною. Це посутньо ситуатя людського самоперетворення, що передбачае конститутивну роль гуматтарних технологш щодо самого людського юнування. Виникае ситуатя подвшно1 вщнесеносп гуматтарно1 технологи. Вона не лише спрямо-вуеться на людину як свш предмет, а и мае справу з тими культурними, со-цiальними, ментальними практиками, завдяки яким людина постае, набувае певних якостей та стае дiевим засновком сотального та юторичного свiту. Тобто гуманiтарнi технологiï е посутньо тими ж процесами соцюкультурно-го конституювання людини, якi у виглядi гуманiтарноï технологiï набувають ново'].', конструктивютськи спрямованоï, цiлевiдповiдноï форми.
По-трете, юнуе вiдчутна непевнiсть щодо стввщношення гуманiтар-них технологiй з близькими ш по сенсу рiзновидами дiяльностi — соцiаль-ними технологiями, психотехтками, комунiкативними та масмедiйними практиками тощо. Вiдбуваеться своерiдна «полемiка понять», ]'х змаган-ня за проблемну царину, пов'язану з iснуванням людини i правом бути домiнуючим способом ïï концептуалiзацiï. Вочевидь, подiбна полемiка, коли кожне з понять виступае як самодостатня смислова величина, е просто логичною помилкою. Адже самi m поняття, як i стввщнесення 'х зна-чень, можливi лише на груш! та в обширi певно'' теорiï суспiльства, чи то певноï онтологiï людини. Поза цим загальним теоретичним горизонтом подiбна справа втрачае свою продуктивтсть.
Таким чином, ми отримали три аспекти, в яких мае мислитися та аналiзуватися феномен гуматтарних технологш По-перше, це предметна спрямовангсть гуматтарних технологш По-друге, специфика гуматтар-ноï технологiï як виду дгяльностг. Потрете, спгввгдношення гуматтарних технологш з гншими соцгальними та культурними практиками.
1сторико-теоретична експозищя гуман1тарних технолог1й
Розпочнемо з ситуацп cycпiльноï дп, в якiй вести мову про гумаштарш технологи недоречно. Такою е ситуащя трaдицiйного суспшьства.
Загалом кажучи, поняття «трaдицiйне суспшьство» вимагае вкрай обе-режного застосування через свою нaдмiрнy aбcтрaктнicть. В ньому мь ститься надто широке узагальнення рiзномaнiтниx, глибоко вiдмiнниx мiж собою cycпiльниx форм. В цьому сена воно нагадуе поняття Сходу, яким охоплюються i зводяться до вельми сумшвно'1' едност цившзацп, посутньо рiзнi як в icторичномy, так i культурному плаш. «Трaдицiйне» у сощально-фiлоcофcькомy диcкyрci зазвичай вживаеться як синошм «домодерного». I лише в цьому вузькому застосуванш воно набувае певного теоретичного виправдання. Адже модерш перетворення cycпiльcтвa дiйcно створюють принципово нову ситуащю людського юнування, радикально вiдмiннy вiд вcix юторичних попередникiв. В чому ж полягае ця яюсна вiдмiннicть? Через ïï змют ми зможемо осягнути ту важливу трaнcформaцiю cycпiльного буття, яка уможливлюе появу такого особливого типу сощально'1' практики, як гумаштарш технологи.
«Трaдицiйним» cycпiльcтвaм, хоч би як вони не вiдрiзнялиcя мiж собою, властиве органгчне в1дтворення людини. Людина, конкретний люд-ський шдивщ завжди був i залишаеться предметом вcебiчноï cycпiльноï дп. Бо, зрештою, саме в конкретному шдиввд суспшьство отримуе свое продовження, мае засновок власного розвитку i едину живу силу, яка тд-тримуе його юнування. Однак сказане не означае, по-перше, що суспшьство завжди формуе шдивща як шдивща, а по-друге — що його дiя е усвь домленою практикою. Традишя мае на yвaзi не конкретну особу, а спосгб гснування. Ïï цшавить не окремий шдивщ, а рщ людський, i навт не сам по cобi, а вписаний у певний порядок свггоустрою. Будь-який елемент св^оустрою пiдпорядковaний йому як цшому, i лише в цш цiлicноcтi та ïï взаемозв'язках отримуе свш особливий сенс. Людина не е винятком з цього загального правила.
Силою традицп кожен отримуе наперед визначену матрицю свого юну-вання та дiяльноcтi. Образно кажучи, традишя визначае не тшьки споаб д^", а й ïï смисловий горизонт — ïï пщвалини та ïï перспективи. В результат маемо св^, в якому працюють розмaïтi i потужш кyльтyрнi меxaнiзмi вiдтворення та формування людини, але вони юнують в режимi онтологiч-них самоочевидностей. Вони постають невщ'емними вiд шдивща, едино можливими формами його буття.
Дана диспозишя змшюеться в процеа становлення модерного cycпiль-ства. Виникае новий тип cоцiaльноï дiйcноcтi, засновком якого стае людсь-ка суб'ектившсть. Нaйнaочнiше це виявилось у секуляризацп cередньовiч-
ного релтйного (оцерковленого!) св^огляду та у природно-правовш парадигмi модерну. Зараз не будемо заглиблюватись у тему вкоршеносп модерних перетворень в християнському св^обаченш та штелектуаль-них (i сощальних) здобутках античностi. Звюно, модернi новацп мають свою тягшсть, вони виникають не на порожньому мiсцi. Однак нас наразi щкавить момент розриву, а не спадковосп. Природно-правова парадигма обгрунтувала особу як цшком автономне та самочинне буття. Власне, подiбне обгрунтування здшснюеться вже ренесансним гуманiзмом та протестантським персоналiзмом, але саме ранньомодерна сощально-фiлософська думка вiд Грощя до просвiтникiв XVIII столiття перевела щ iдеï в соцiальну площину, довiвши ïx емансипаторський потенцiал до завершеного вигляду проекту безкомпромiсного перетворення всього сустльства та засад його юнування.
Ця всеохопна метаморфоза означала змшу загального мехашзму ле-птимацп соцiальноï дшсносп та людського буття. Тепер вже не соцюкуль-турна традицiя виступала в якост такого меxанiзму, а вимоги «людсько"1 природи». Наслiдком цього стало перетворення самосвiдомого суб'екта не лише в домiнуючий образ людини, а й на засновок сощальносп взагалi — людського сустльства в тому, яким йому належить бути.
На цьому примак належного над даним (наявним) слщ зупинитися окремо, оскшьки в його меxанiзмi за доби модерну можна наочно поба-чити тдвалини дп у форматi гуманiтарниx технологш. Розв'язанню саме цього питання надають ключового значення двi попередш висловлеш тези. Нагадаемо ïx, щоб виразшше оприявнити логiку подальших мiркувань.
По-перше, ми зафiксували, що «людина становить предмет дп гу-манiтарниx технологш». По-друге, людина е неодмшним «предметом дп» соцiокультурниx меxанiзмiв будьякого суспiльства. Можна навiть поси-лити цю тезу до рiвня неусувно"1 антропологiчноï компоненти в будь-якiй соцiокультурнiй дп, на що б вона не була спрямована. Освоення природи, перетворення умов i середовища iснування, найрiзноманiтнiшi способи виробництва речей чи дiяльнiсть рiзниx соцiальниx iнститутiв по тдтримщ та вiдтворенню певного сощального порядку — всi вони одночасно i в тш самiй дп е активнiстю по витворенню людини в певних ïï бажаних якостях. Гумаштарний чинник в сенсi витворення людини властивий будь-якому виду соцiокультурноï дiяльностi. Це можна зафiксувати як загальний реф-лективно-антропологiчний (чи то «гумаштарний») аспект людсько"1 дiяль-ностi взагалi: на що б не була спрямована ця дiяльнiсть, що не було б ïï предметом, в той же час вона формуе i створюе людину — як людський тип, як життевий сценарш, як систему цшшсних iмперативiв тощо.
З огляду на дану констатащю, особливоï ваги набувае виокремлення специфши дiï на людину саме у форма^ гуманiтарниx теxнологiй, адже
у своему загальному змicтi така дiя е загальником соцюкультурного cвiтy взaгaлi, а не чимось cпецифiчно властивим виключно гумаштарним техно-логiям. Природа модерного «належного» дозволяе схопити оcобливicть дп на людину саме у формат гyмaнiтaрниx теxнологiй.
Будь-яка cоцiaльнa форма передбачае примат належного над просто на-явним. Але споаб зв'язку належного та наявного, змют самого належного та мехашзм його конституювання й дiевоcтi, в кожному випадку вiдрiз-няеться. Сaмоcвiдомий суб'ект — не натуральна дашсть людсько'1 ютоти, а cвоерiдний припис ш з боку власне людського: не людська безпосередшсть, а сутнгсть людини. Це людина, як-Ш-належить-бути, що витворюе такий самий належний, вщповщний людськш сутносп св^ людського буття.
В традицшному cycпiльcтвi дiяльнicть також обумовлена приматом на-лежного, а не лише безпосередньо даного. Однак «належне» тут — це те, що усталилося часом: форми життя, виправдаш тривалим icнyвaнням. Не випадково посилання на давтсть певного артефакту чи сенсу в cиcтемi традицшно'1 свщомосп е першим аргументом на користь його достемен-носп i доcтовiрноcтi. Водночас в легггимуючому меxaнiзмi традицп мае силу не голий час, не абстрактна тривалють юнування. Належне завжди в оcновi сво'1и передбачае посилання на гдеальний порядок, який надае зна-ченню та вимозi безумовний характер. Онтолопчна доcтовiрнicть ототож-нюеться з незмшшстю. Достоту мае буття те, що незмшно i зрештою вiчно перебувае. За вщомим визначенням Аристотеля, «ми називаемо природою кожного об'екту... той його стан, що утворюеться при завершены його розвитку» [Полiтикa, А I, 8, 30; 1253а]. Якщо буття не випадкове, а мае певний сенс, то завершення розвитку е телеолопчно напередданим: те, що юторично маемо «наприкшщ», сутшсно покладене «вщ початку». Час тут не стшьки створюе, скшьки виявляе та оприявнюе.
Натомють, модерне «належне» цшковито належить майбутньому, а не минулому. Однак i тут, як i в випадку традицп, абстрактного посилання на темпоральний чинник замало. Йдеться не просто про розрiзнення тем-поральних штенцш у меxaнiзмi лептимацп дiï та людського icнyвaння — своерщно'1 «ретенцiï» у випадку традицп та «протенцп» у випадку гу-мaнiтaрноï теxнологiï (взaгaлi cоцiaльного конcтрyктивiзмy). Соцiaльний конcтрyктивiзм також мае свш iдеaльний порядок, яким обгрунтовуеться змют та cпрямовaнicть його дй. Ним е, однак, не щось актуально юнуюче, а нове — нова продуктивна можливгсть людського юнування.
Вщтак сутшсть гyмaнiтaрноï теxнологiï cлiд осягнути не лише предметно (в аспекп того, що людина е ïï предметом), а й телеологгчно (в аспекп того, що вона спрямована на належний стан людини, якого потрiбно — належить! — досягнути для cyтнicноï вщповщносп людини самш соб^. Цю самовгднесенгсть людини в проcторi гyмaнiтaрноï дiï школи не можна
забувати. Помилково дивитись на гумаштарш технологи суто теxнiчним поглядом, як на специфiчний алгоритм дiяльностi. Так можна осягнути лише «як», а не «що» гуматтарних технологш. Визнаемо, що ефект гуматтарних технологш е суперечливим щодо становища людини i виявляе себе не лише у здобутках, а й у гострих кризах людського юнування. Однак попри це, в свош основi гумаштарш технологи постають як нов^нш спо-аб досягнення людиною власно"1 автентичностi.
Розпад традицп як основного соцiокультурного меxанiзму тягне за собою необхщшсть нового режиму i мехашзму самовiдтворення соцюкуль-турно"1 дшсносп. Ним стае комплементарна подвшна дiя особистiсного самовизначення з одного боку, i конструктивютська дiяльнiсть сощальних iнститутiв та агрегатiв з шшого. Поняття гуманiтарниx технологш схо-плюе змют i характер ща дп в ïï спрямованостi на людину. Вони е практиками самовщтворення людини, що оргашзуються суспiльством в умовах сощальносп, побудованоï як свгг самосвiдомого суб'екта, який постав вщ початку модерноï доби.
Самосвщомий суб'ект вiдносно модерноï соцiальностi е не просто дань стю людини. Вш взагалi е не особа чи ютота, а загальний принцип юнуван-ня — соцiального буття так само, як i шдивщуального. Посутньо вш означае неусувне конститутивне значення рацiональноï рефлекси в усix актах люд-ськоï життедiяльностi. Тому гумаштарш технологи е одночасно як витвором самосвщомого суб'екта, так i мають його за предмет власноï дп. Дана обста-вина мае ключове значення для врахування специфiки гуманiтарноï техно-логiï як типу дiяльностi, для розумiння ïï внутрiшнього мехашзму.
Сказане щодо генезису та предмету гумаштарних технологш можна узагальнити наступним чином.
Людина природним чином твориться культурою. Вся сукупшсть культурних практик, о^м свого безпосереднього предметного та цшьового ефекту мае невщ'емний гуманiтарний (антропологiчний) ефект — певний вплив на людину, формування певного людського типу та якостей. Однак цей процес технолопзуеться мiрою того, як соцiальна реальнють (а вiд-так й вщповщний 1й людський тип) стають продуктом цiлеспрямованоï суспiльно-перетворювальноï дiяльностi. Вiдбуваеться «знелюднення» культурних практик, якi втрачають традицшш антропологiчнi вiдповiд-ники. Це вщбуваеться мiрою руйнацiï традицiйного суспiльства в процеа модернiзацiï. Автономна особистiсть модерну — це чиста самють, що са-мовизначаеться. Вiдтак всi культурно-символiчнi порядки щодо неï стають сощальними ролями, якi вона грае. Мiж людиною (особою) та культурно-символiчним порядком таким чином встановлюеться дистанцгя, проспр нетотожностi людини i культури. Щодо культури особа стае метапози-щею, а сама культурна реальнють — простором ïï самореалiзацiï. Тут про
гyмaнiтaрнi технологи можна казати передyciм як про режими самовихо-вання особи.
Структура i мехашзм дн гумаштарноУ технологи
З попереднього aнaлiзy стае ясно, що генезис гумаштарних технологш невщ'емний вiд становлення модерного суспшьства. Сaмi вони заступають мicце традицп як способу вщтворення людини. В свош оcновi модерне суспшьство е конструктивюьким: тобто свщомим витвором людсько'1 волi, що реaлiзyе певний cоцiaльний проект. Причому йдеться не про свавшьне перетворення суспшьства, а про реaлiзaцiю вимог само'1 людсько'1 природи, про приведення у вщповщшсть ш форм людсько! життедiяльноcтi та сто-cyнкiв. Тому весь модерний конcтрyктивiзм — вщ лiберaльно-бyржyaзниx перетворень cycпiльcтвa до тотал^арних yтопiй чи cоцiaльноï держави — надихаеться щеалом людсько! aвтентичноcтi. Якому, зрештою, мають слу-гувати i гумаштарш технологи.
Вщтак вони уможливлюються у cвiтi, цiлеcпрямовaно створюваному людською волею. Як тип дiяльноcтi вони можуть юнувати i досягати бажа-ного ефекту лише у дшсносп, яка складаеться з cвiдомиx самопокладань рiзномaнiтниx суб'екпв. Люди як предмет ди гyмaнiтaрниx теxнологiй не е простими об'ектами. Продуктом гумаштарних технологш е певш форми життедiяльноcтi — фактично, форми оргашзаци власно! людсько! актив-ноcтi чи то caмореaлiзaцiï. В caмiй гyмaнiтaрнiй технологи мае бути ви-триманий внyтрiшнiй баланс мiж зaдaнicтю способу дiяльноcтi, який вона формуе, i самочиншстю суб'екта, формою caмореaлiзaцiï якого цей споаб стае. Перекic у той чи той бш руйнуе ефект гyмaнiтaрноï технолог^.
Якщо людина зводиться лише до об'екта, якому намагаються нав'язати певш форми та штенци життя, то виникае конфл^ мiж подiбною практикою та базовим онтолопчним припущенням щодо людини як самосвь домого суб'екта, що ним керуеться вся модерна сошальна практика i на груш! якого тiльки й уможливлюеться сама гyмaнiтaрнa теxнологiя. Тобто виникае перформативна суперечшсть мiж дiею гyмaнiтaрноï теxнологiï та ïï власними передумовами — перше скасовуе друге. Очевидно, що наслщ-ком може бути лише криза подiбниx гумаштарних технологш, неадекват-них власному призначенню.
З шшого боку, без вщчутного формуючого впливу на суб'екта, його перетворення силою цшеспрямованих гумаштарних практик, гумаштарш технологи не будуть мати належного ушверсального, суспшьного ефекту. Мало сказати, що предметом ïx ди е людина. Не менш важливо конста-тувати, що це «людина-для-суспшьства», cоцiaльний iндивiд. Гумаштарш технологи стшьки ж формують людсью оcобиcтоcтi, cкiльки й створюють
певну сощальну цiлiснiсть — штерсуб'ектившсть спiльного життя людей, ïx стосунюв та комушкаци. Свого впливу на особистють гуманiтарнi технологи досягають якраз через цю створювану ними сощокультурну штер-суб'ективнiсть, а не прямими приписами щодо особи.
Доходимо висновку: необхщний для ефективносп гуманiтарноï технологи баланс мiж автономiею (самочиннiстю) суб'екта та ïï загальними, посутньо сощальними цiлями досягаеться через створення форм соцю-культурноï iнтерсуб'ективностi. Саме вони, цi штерсуб'ективш форми людського життя, стосункiв та самореалiзацiï, i е головним продуктом гуматтарних технологш та шстанщями ïx впливу на життедiяльнiсть ш-диввдв. За своею природою для досягнення максимальноï ефективностi гуманiтарнi технологи мають бути способами непрямог diï. Ними ство-рюеться певне середовище, шфраструктура iснування, потрапляючи в яке особа зазнае бажаного впливу i набувае вщповщних якостей. Гумаштарш технологи мають спонукати, а не примушувати, вiдкривати перспективу, а не позбавляти можливостей самореалiзацiï, впливати на вибiр, а не ска-совувати його. Виникаючи у свт самопокладань, гуманiтарнi технологи мають на метi не придушувати енерпю особистого самовизначення, а ак-тивiзувати ïï та спрямовувати в належне русло.
Втсм, потенцшно руйшвний (для самоï гуманiтарноï технологи) характер перетворення людини на об'ект не убезпечуе побудову деяких гуманiтарниx технологш саме за принципом такоï руйнаци. Понад те, посилення руйнiв-ного потенщалу гуманiтарниx теxнологiй на певному етапi суспiльного ро-звитку стае закономiрним. Загальним виразом цiеï тенденци стае усунення поняття людини на користь поняття «людських ресурсiв», що е характер-ним для сустльства мас i особливо для сощальних практик тотал^арного перетворення сустльства. Тобто гумаштарш технологи здатш виконувати двi вiдмiннi, навiть взаемовиключнi ролi: бути практиками конституювання та ствердження людськоï самостi (автономного iндивiда), i бути практиками пщпорядкування iндивiда суспiльному цшому, тiй чи тiй тотальностi, тобто реалiзовувати зазixання соцiуму як цшсносп на iндивiда.
В просторi тотал^арних утопiй ефективнiсть суспiльного цiлого шд-порядковуе собi знеособленого iндивiда у виглядi мас. Вiдповiдно в цих умовах гуманiтарнi теxнологiï стають всеохопним процесом формування i мобшзацп мас. Крах тотал^арних утопш не означае зникнення даноï дис-позицiï. Просто ïï ефекти набувають часткового, локального характеру, як от проект «сустльства добробуту (споживання)», дiя вiд iменi окремих соцiальниx тотальностей (корпорацiï, фiрми, полiтикуми, масмедiа тощо). Саме тут макросощальш перетворювальнi теxнологiï в межах тотал^ар-них проектiв витiсняються «гумаштарною iнженерiею» часткових цiлей i окремих сощальних агенпв та iнститутiв.
З огляду на сказане можна констатувати, що гумаштарним теxнологiям влacтивi тi ж суперечносп та загрози, що й феномену техшки загалом. З одного боку, техшка стае джерелом небаченох продyктивноcтi щодо умов людського юнування, з iншого — ïï нестримний розвиток спричиняе т-дрив i навт унеможливлення icнyвaння людини. Цю внутршню супереч-нicть розвитку техшки уособлюе екологгчна криза, а способом ïï розв'язан-ня стае еколопчно безпечне виробництво. Так само й щодо гумаштарних технологш мае бути висунута вимога екологiчноï безпечностг. Вщмшнють вимог безпеки в даному випадку вщ ситуацп промисловосп полягае в тому, що йдеться не про збереження природного середовища та його ресурав (саме поняття природи як «ресурсу» робить позишю пaлiaтивною), а про збереження людини — живих сил (як оргашчних, так i духовних) людcькоï особи. Анaлiз гyмaнiтaрноï технологи з точки зору ïï екологiчноï безпеч-ноcтi е метою соцiокультурноï експертизи гумаштарних технологш.
Еколопчну безпеку гyмaнiтaрниx теxнологiй помилково зводити до морального iмперaтивy чи навт до вимоги виживання чи самозбереження людини. Ïï вимагае домшуюча тенденцiя сучасного cycпiльного розвитку. Можна сказати, що разом з добою iндycтрiaльного суспшьства вщходить у минуле принцип мобшзацп як основний чинник cоцiaльно-оргaнiзовaноï дп. На змiнy йому прийшов принцип мобiльностi, який вщповщае реaлiям iнформaцiйного глобального cycпiльcтвa. Вщбуваеться cвоерiдне вщрод-ження ролi i самочинносп оcобиcтоcтi. Воно не означае вщновлення у правах ^ac^roï модерноï caмоcтi, обгрyнтовaноï проcвiтникaми автономи оcобиcтоcтi. Ефект cycпiльcтвa мас й на сьогодш збер^ае свою дiевicть, i в будь-якому випадку спричинений ним юторичний, cоцiокyльтyрний ефект назавжди викарбуваний у тш людства. Тому в сучасних умовах до-речно казати не про класичну форму людcькоï суб'ективносп у виглядi aвтономноï оcобиcтоcтi, а про нову форму сингулярностi. Сингулярнють вiд клacичноï iндивiдyaльноcтi вiдрiзняе, передyciм, iнший тип побудови ïï щентичносп. Яка тепер постае не через абстрактну соб^отожшсть, а через вiльне включення в рiзнi «мicця доступу». Моделлю такого може слугувати користування iнтернетом та шшими iнформaцiйно-комyнiкaтив-ними мережами. Комплементарною до сингулярносп величиною виступае те, що нaрaзi концептyaлiзyетьcя як «мережне cycпiльcтво».
Гуманiтарнi технологй' в контексл соцiальни\ практик.
Класифiкацiя гуманiтарни\ технологш
1снування гyмaнiтaрниx теxнологiй породжуе ще два важливих питан-ня. Перше стосуеться ïx cпiввiдношення з шшими сошальними та культур-ними практиками. Друге виникае в зв'язку з широким полем дп гумаштар-
них технологш та, вщповщно, ïx змютовим розмшттям. Розглянемо щ два питання.
Гуманiтарнi технологи е невщ'емною частиною самовiдтворення сучас-ного сустльства. Це робить ïx сощальними за сво"1м характером практиками. Разом з тим, було б помилково ототожнювати гумаштарш та сощальш технологи. Найперша ïx вщмшшсть полягае у предметнш спрямованостг Якщо соцiальнi технологи у власному сена слова мають на мет перетворення сустльства, то гумаштарш спрямоваш на конкретну людину, люд-ську особу. Разом з тим, ïx перетинання, своерщна змютова дифузiя, е не менш характерним моментом, ашж розрiзнення.
Понад те: якщо виходити з поняття людини в широкому сена, то треба мати на увазi весь «св^ людини» i, природно, суспшьство як його неввд'ем-ну частину. В такому ракурс соцiальнi технологи можуть бути осягнуп як рiзновид гуманiтарниx. Не менше пiдстав й перегорнути це вщношення: людина не е абстрактним iндивiдом, а юнуе завжди як учасник суспшь-ства. Вщтак гуманiтарнi технологи як практики формування та розвитку особистостi е частиною сощальних технологш, спрямованих на створення певного типу сустльства.
В так званш «системно-миследiяльнiй методологи» Г. П. Щедровицько-го та його колег гумаштарна теxнологiя визначаеться як «систематизашя, спiворганiзацiя та впорядкування у просторi та часi компонентiв цшеспря-мованоï коле^ивш^ дiяльностi людей на основi сучасного гуманiтарного знання» [3, 257]. Дане визначення демонструе неоднозначшсть феномена гуматтарних технологш. В ньому зроблений акцент на гумаштарнш технологи як формi оргашзаци спiльноï, колективноï дiяльностi людей. Однак цим втрачено чималий масив гуматтарних технологш, яю е техшками «пi-клування про себе», формами самовиховання особистосп та ïï рефлексiï, однак створеними не шею конкретною особою, а залучеш нею з загаль-ного культурного арсеналу. З шшого боку, не враховаш численнi техноло-riï впливу суспiльства на iндивiда, яю е не стiльки формами «колективноï дiяльностi», скiльки специфiчними «мiсцями присутносп» та формами залучення шдивща до соцiокультурноï реальностi. Пiд цю категор^ пiдпа-дають, наприклад, рiзноманiтнi вияви того, що Фуко називав «бювладою». Теxнiки бiовлади, якими, образно кажучи, суспшьство «викарбовуе» себе в тшесносп iндивiда з великою натяжкою можна помислити як форми ко-лективноï дiяльностi. Тому визначення гуманiтарноï теxнологiï мае робити наголос не стшьки на колективному, скiльки на сошальному xарактерi ïï
Також уточнення потребуе посилання на конститутивну роль гумаштар-ного знання у гумаштарнш технологи. Безумовно, сам феномен техшки е втшенням об'ективного знання, що його здобувае наука. Однак не менш
важливою засадою гyмaнiтaрноï технологи е не тшьки ïï основа у виглядi наукового знання про людину, а й ïï цшеспрямовашсть. В контекст гу-мaнiтaрноï технологи знання здебiльшого зааб, а не мета. «Телеологiзм» гyмaнiтaрноï технологи, а вiдтaк кaтегорiя не лише знання, а й ттересу мають бути враховаш не менше уважно. Гумаштарш технологи е сукуп-шстю культурних практик, якi д^ть на людcькi ресурси з цшями рiзного гатунку: виробничого, споживчого, поличного, оcвiтнього тощо. Можна сказати, що пщ титулом «гyмaнiтaрноï технологи» виокремлюеться осо-бливий клас cоцiaльниx дш, спрямованих на надання певноï якост лю-динi (людям) як ключовому учаснику cycпiльноï дiяльноcтi. Узагальнюю-чи, можна сказати, що гумаштарна технолопя передбачае цiлеcпрямовaне створення певного cимволiчного порядку та комплексу практик, що його тдтримують та вiдтворюють.
За своею спрямовашстю гyмaнiтaрнi технологи можуть бути кла-cифiковaнi наступним чином.
По-перше, це «технологи залучення» — становлення i формування людини як культурно визнaченоï icтоти. Нaйбiльш поважний масив практик такого типу становлять осв^ш технологи, яю мають на мет залучення людини в юторично посталу культурну реальшсть. Такого ж гатунку е рiзномaнiтнi практики cоцiaлiзaцiï особи, хоча поняття cоцiaлiзaцiï можна тлумачити надто широко, охоплюючи ним весь масив сощального досвь ду. Завдяки гyмaнiтaрним технологиям залучення конкретний iндивiд стае учасником культури, особою у певнш культурнш визнaченоcтi.
Другу кaтегорiю гyмaнiтaрниx технологш становлять «технологи квaлiфiкaцiï», якi передбачають людину як виконавця певноï дiяльноcтi, справи. Це рiзномaнiтнi теxнiки вщбору, пiдготовки та оптимального вико-ристання кaдрiв (в тому чиcлi використання психолопчних ефект1в cyмic-ноcтi), треншги по опануванню певного типу дш тощо. Завдяки цiй кате-гори теxнологiй задовольняеться запит на вщповщш «людcькi ресурси» cycпiльного виробництва у широкому сена слова.
Третш тип гумаштарних технологш пов'язаний з пол^ичною та управ-лiнcькою дiяльнicтю. Це рiзномaнiтнi теxнiки здобуття електорaльноï тд-тримки, cycпiльного визнання, створення пyблiчного iмiджy, а також ви-конання задач управлшня. Спiльним знаменником цих вельми розмаггих теxнiк е вплив на людську волю, досягнення або ïï прямоТ пiдпорядковa-ноcтi, або прихильносп щодо вiдповiдниx персон, шституцш та рiшень.
Четверта кaтегорiя технологш — це оргашзашя процеciв комушкацш мiж людьми та загалом комyнiкaтивноï дiï на людину. Через комушкашю особа стае учасником тiеï чи тiеï cпiльноти, тому гyмaнiтaрнi технологи комушкаци е одночасно формами учасп людини у cycпiльcтвi та окремих його середовищах.
Нарешт, п'ятий рiзновид охоплюе рiзноманiтнi теxнiки «пiклування про себе», самовиховання, самовщновлення тощо. Загальним результатом дано"1 категори гуманiтарниx технологш е свiдома себе особистiсть, яка здатна виробити i цшеспрямовано реалiзувати певний життевий сценарш.
Вже навiть з цього стислого перелшу стае очевидним як рiзноманiт-тя гуманiтарниx технологш, так i певна ïx контрадиктившсть одна щодо шшо"1. Гуманiтарнi технологи рiзниx типiв не лише д^ть суголосно, в обширi единоï мети. Вони здатш й конфлiктувати одна з одною, взаемно протидiяти. Або виконувати одна щодо iншоï компенсаторну чи аморти-зацшну функцiю. Ця обставина вимагае не зупинятися на загальнш кла-сифшаци гуманiтарниx технологш, а й аналiзувати складну й часом супе-речливу структуру ïx взаемоди. У цьому полягае також одне з призначень соцiокультурноï експертизи гуматтарних технологш, а саме — аналiз ш-тегративного ефекту ïx застосування.
В якост пiдсумку зауважимо, що хоча осв^а як соцюкультурний ш-ститут належить передусiм до технологш залучення, вона водночас — в умовах сустльства знань — набувае значення певного штегратора вах гуматтарних технологш. Адже саме осв^а забезпечуе доступ до компетенцш, заснованих на знант. Тому осв^ можна розглядати як гуматтарну теxнологiю par excellence. Разом з тим, дану штегративну роль осв^и не можна розглядати як безпроблемну. Насправдi в умовах сучасного св^ «суспiльство знань» е не стала величина, а процес перетворень, який три-вае. Компетенци становлять важливий сотальний капiтал, за який точиться змагання та боротьба. Було б перебшьшенням казати, що осв^а мае монопол^ доступу до компетенцш навiть у найбiльш iнформатизо-ваних середовищах. Роль позицш влади, багатства, сотальних привiлеïв та iншиx чинниюв залишаеться значною, що iнколи перетворюе доступ до компетенцш (а це передбачае й визначення режиму ïx функцюнування) мюцем сотального напруження й навт конфлiкту. Якою повинна бути осв^ня система, щоб запобiгти такому конфлiкту i забезпечити найбiльш продуктивний режим доступу до компетенцш? Це одне з ключових пи-тань, що мае розв'язати сучасний осв^ньо-фшософський дискурс.
Лггература:
1. £дшсть свггу i розма1тгя культур. Матер1али круглого столу //Фшософська думка. — 2011.— № 4.— С.5-48.
2. К обществам знания. Всемирный доклад ЮНЕСКО. Париж: Изд-во ЮНЕСКО, 2005.— 240 с. режим доступу: http://www.ifap.ru/library/book042.pdf
3. Крупник С. Гуманитарные технологии //Всемирная энциклопедия: Философия.— М.: АСТ, Мн.: Харвест, 2001.— С.257-259.
4. Лиотар Ж.— Ф. Состояние постмодерна.— М.— СПб.: Алетейя, 1998.— 160 с.
5. Фукуяма Ф. Наше постчеловеческое будущее: Последствия биотехнологической революции — М.: АСТ. 2004.— 349 с.
6. Mead M. Continuities in Cultural Evolution. — New Haven: Yale University Press, 1964.—
471 p.
Виктория Шамрай. Образование в системе гуманитарных технологий
В статье рассматривается новое качество, приобретаемое образованием в условиях глобального мира, а именно его превращение в гуманитарную технологию. В связи с этим проанализирован генезис феномена гуманитарных технологий, предпосылки тех-нологизации культурного самовоспроизводства человека, структура и механизм действия гуманитарной технологии, неотъемлемой составляющей которой является социокультурная экспертиза. Решающее значение для технологизации процесса культурного самовоспроизведения человека имело превращение мира в спродуцированный человеческой деятельностью конструкт (символический и артефактичний порядок, который тяготеет к автаркии). Соответственно изменяется диспозиция мироотношения: место «овладения природой» занимает «использование культурных кодов». Предложена классификация гуманитарных технологий как системы культурных практик, которые охватывают всю сферу человеческой жизнедеятельности. По своей направленности выделено пять основных типов гуманитарных технологий: технологии приобщения, технологии квалификации, технологии управления, технологии коммуникации и технологии «заботы о себе». Образование определяется как гуманитарная «технология приобщения». В то же время в условиях «общества знаний» она играет универсальную роль в качестве общезначимого режима доступа к компетенциям.
Ключевые слова: гуманитарная технология, знание, компетенция, культурные практики, мироотношение.
Victoria Shamrai. Education in the System of Humanitarian Technologies.
In the article new quality of education is examined in the context of the global world, namely transformation of education on humanitarian technology. Genesis of the phenomenon of humanitarian technologies, precondition of technologisation of cultural reproduction of man, structure and mechanism of action of humanitarian technology is analyzed in this connection. Its inalienable constituent is sociocultural examination. A decisive value for technologisation of cultural self-reproduction of man had converting of the world into construct produced by human activity (symbolic order that gravitates to the autarchy). Accordingly the disposition of world-attitude is changed: instead of «acquisition of nature» the «use of cultural codes» has appeared. The author proposes the classification of humanitarian technologies as systems of cultural practices that embrace all sphere of human vital activity. According to humanitarian technologies orientations five basic types are distinguished: technology of involving, technology of qualification, management technology, technology of communication and technology of «caring about itself». Education is determined as humanitarian «technology of involving». At the same time in the context of «society of knowledge» it plays a universal role as a generally valid mode to the competences.
Keywords: humanitarian technology, knowledge, competence, cultural practices, worldattitude.
