CC BY
10
ОГЛЯДИ Л1ТЕРАТУРИ
удк 616.831 - 005.1 - 092.9 Макаренко О. М., Сфремова В.А.
0С0БЛИВ0СТ1 Р03ВИТКУ ДЕСТРУКТИВНИХ ЗМ1Н В КЛ1ТИННИХ УТВОРЕННЯХ ЦЕРЕБРОКОРТЕКСУ ССАВЦ1В ПРИ М0ДЕЛЮВАНН1 Г0СТР0Г0 АУТ0ГЕМ0РАГ1ЧН0Г0 1НСУЛЬТУ
КиТвський нацiональний унiверситет iменi Тараса Шевченка, навчально-науковий центр «1нститут Бюлоги»
Гострий ¡нсульт вважаеться одтею 1з основних причин смертностI населения не лише високорозвинених евро-пейських крат. Зг1дно даних всесв1тньо'1 органгзацИ охорони здоров 'я (ВООЗ) Iнсульт за цим показником посг-дае трете мгсце, поступаючись лише кардюваскулярним та онкологгчним захворюванням. При гемораггчному IнсультI (Г1) виникають порушення та насл1дки, що е надзвичайно тяжкими. Про це свгдчить висока смерт-нгсть (50-60%) хворих 1з Г1 та розвиток повторного Iнсульту (у 20% хворих) протягом першого пгвргччя пгсля розвитку Г1. Саме тому так важливо досл1дити комплекс порушень, як спостерггаються при гемораггчному IнсультI. В гострому пер1од1 гемораггчного Iнсульту (першг 2-3 години) спостер1гаеться розвиток певних змгн в нервовт тканин¡, як характеризуются формуванням крововиливу, розвитком набряюв (губчасто'1 будови кори), сателтозу та значними функцюнальними порушеннями. За умов гтокси дегенеративш порушення в нейронах I в систем1 нейрон-глгальних взаемодт супроводжуються не т1льки порушенням власного функцюна-льного стану клгтин на фон стазу, але I розвитком гтотони, порушенням мозкового кровооб1гу утворень ЦНС, особливо в термгнальнт стадИ захворювання на фонI розвитку р1зноман1тних постгнсультних усклад-
l^rcwoBi слова: геморапчний Ысульт, цереброкортекс
Гострий шсульт вважаеться одыею i3 основних причин смертности населення не лише високорозвинених европейських краТн i США. Згщно даних всесвь тньоТ оргашзацп охорони здоров'я (ВООЗ) гострий н сульт за цим показником посщае трете мюце, поступаючись лише кардюваскулярним та онколопчним захворюванням. При геморапчному Ысульт (Г1) виникають порушення в ЦНС та наслщки, що е надзвичайно тяжкими. Про це свщчить, наприклад, висока смерт-нють (50-60%) хворих iз первинним Г1 та розвиток повторного Ысульту (у 20% хворих) протягом першого пiврiччя пюля розвитку гострого Г1 [1,2].
Пщ Г1 розумють внутршньочерепш гемораги, що виникають внаслщок набутих змЫ i (або) порогав розвитку кровоносних судин: анатoмiчних змЫ дрiбних перфоруючих лентикулост^альних артерм при ппер-тошчнш хвороб^ розвитку мiкрoаневризм Шарко-Бушара та мшечкових аневризм судин головного мо-зку; артерioвенoзних мальфoрмацiй (АВМ); амтоТдно'Т ангioпатiТ; мiкрoангioм; артерioвенoзних фютул твердо' оболонки мозку; тромбозу внутршньочерепних вен; мiкoтичних аневризм судин головного мозку та синдрому мойа-мойа [3,4].
За гостротою розвитку, переб^ом та результатом захворювання Г1 е найбтьш драматичним iз усiх вь домих церебро-васкулярних захворювань. Можли-вiсть надання при рядi форм Г1 нейрoхiрургiчнoТ до-помоги диктуе гостру необхщнють правильно' i свое-часноТ дiагнoстики даноТ патoлoгiТ, визначення ТТ етю-лoгiТ та прогнозу.
В дослщженнях рiзних автoрiв вщзначаеться, що
нейродегенеративнi порушення.
приблизно 92,9% гематом великих твкуль головного мозку локалiзуються у бiлiй речовинi зовы вщ С1, що свiдчить про переважаючу 'х локалiзацiю саме цм дь лянцi мозку.
В залежност вiд мiсця локалiзацií крововиливу по-близу внутрiшньоí капсули (С1) Г1 подiляють на:
1) медiальнi (таламо-гiпоталамiчнi) з переважаю-чою локалiзацieю вогнища в зоровому горб^ без або iз проривом кровi у шлуночки мозку;
2) латеральнi (параваскулярнi) з локалiзацieю зов-нi вiд С1;
3) крововиливи так звано' змшано''' локалiзацií. Крововиливи вiдрiзняються мiж собою за морфо-
логiчними характеристиками, що дозволило Bagley у 1932 роздтити ВК на геморагiю та гематому. Гемора-гiя розташована глибоко, не мае чпжих меж, може складатись iз декiлькох вогнищ, що просочують пщко-ркову мозкову тканину. На вщмшу вiд цього, гематома локалiзуеться у бiлiй речовинi пiвкуль мозку у виглядi однорiдного гемокоагуляту, який в бтьшм мiрi здав-люе, компресуе i травмуе, анiж просочуе мозкову тканину. Iншi автори (Benes 1988) внутрiшньомозковi ге-матоми на деструктивы та обмеженк Першi локаль зуються в зонi базальних ганглив i таламусу, швидко прориваються в шлуночки, при цьому у па^ен^в роз-виваються глибока втрата свщомост i вегетативнi порушення. Обмежен гематоми, тобто невеликi за роз-мiром, видовженi у радiальному напрямку, при цьому прориву кровi у шлуночки не спостерiгаеться [5,6].
Показано, що повторний гострий Г1, який розвину-вся пiсля iшемiчного iнсульту, мае субкортикальну ло-
нень.
калiзацiю (70,4%). Головним етiологiчним чинником розвитку такого варiанту патологií е гiпертензiя (70,3%), церебральна амтощна ангiопатiя (11,9%) або неефективне застосування антикоагулянтiв (13,6%).
Розглянемо окремi чинники патогенезу Г1 деталь-нiше.
Прогресування артерiальноí гiпертензií е основною причиною бтьшост випадгав цього захворюван-ня. Г1, зумовлений артерiальною гiпертензiею, в 55% ускладнюеться виникненням внутрiшньошлуночкових крововиливiв. Безпосередньо до ушкодження в стн ках кровоносних судин мозку спостер^аються явища палЫозу та плазматичного артерiонекрозу, а також рь знi форми дiапедезних крововиливiв в тканиннi шемь чно-iндукованi вогнища. Головну роль в механiзмi цього явища в^фграе регiональний вазоспазм, що су-проводжуеться розвитком iшемiчного Ыфаркту. В таких випадках можуть розвиватися вторинн геморагií, що вважаються послiдовними або наступними фазами одного патолопчного стану [7,8,9].
Середшй об'ем гематоми, зумовленоí артерiаль-ною гiпертензiею, може складати вiд 41 до 135 мл, i не зважаючи на те, що розмiр патологiчних утворень сут-тево в^зняеться, переважна |'х бiльшiсть (38,5%) мають розмiр бiльше 110 мл. За цих умов 80,9% гематом мають схильнють до прориву кровi у шлуночки мозку i розвитку пдроцефалп, що спричиняе у хворих розвиток деформацп або девiантного вщхилення сто-вбурових структур iз виникненням супратенторiальних гематом.
Внутрiшньошлуночковi гематоми можуть форму-ватись у випадках, коли розмiр гематоми 35 мм3 i бь льше, або вона розташована бiля стiнки мозкового шлуночка.
1ншим етiологiчним чинником Г1 i виникнення аневризм судин головного мозку е судинни мальформа-цií, яга при крововиливах руйнуються. Артерiовенознi мальформацп е причиною розвитку Г1 у 2-4% уах ви-падкiв захворювання. Генез захворювання обумовлю-еться порушення структури стiнок судин, що стае ос-новним фактором ризику крововиливу. В таких випадках спостер^аеться виникнення субарахнощальних, iнтравентрикулярних або паренхiматозних Г1 [9,10].
Встановлено, що в зонах крововиливу кровоносн судини можуть характеризуватися розвитком палшо-зу, причиною виникнення якого вважаеться передую-че збтьшення периваскулярного простору мiж шаром ендотелюци^в та внутрiшньою сполучнотканинною еластичною мембраною судин. В цих зонах розвива-еться згортання кровi i формуеться тромботичний конгломерат, який в подальшому замщуеться папшови-ми масами. Спнки таких кровоносних судин потовще-нi, внутрiшня еластична мембрана характеризуемся рiзкими дегенеративними змiнами, клiтини ендотел^ вiдшарованi, а зовнiшнi елементи еластичних мембран майже не виявляються. Часто зуст^чаеться явище колагенолiзу, потовщення адвентицп, а в де-яких випадках стЫка уражених кровоносних судин може кальцифкуватися.
Ще одним патогенетичним фактором, що мае ва-жливе значення для виникнення iнсульту, слщ вважа-ти тромбоемболiю. В мюцях пошкодження iнтими судин накопичуються нитки фiбрину, що активують про-цеси адгезп та агрегаци тромбоци^в. Утворюеться
тромб, що поступово збтьшуеться в po3Mipax, спри-чиняючи розвиток ппоксп та дегенерацií клiтин судин-ноТ стiнки. Спочатку в цих зонах формуються тромби, але пщ час перiодично виникаючого тромболiзу вони вщриваються i мiгрують з током кровi в дистальнi сег-менти судин. В подальшому ц важливi змiни призво-дять до зростання проникносл судин ГЕБ, крововили-вiв у мозкову тканину або сприяють ТТ гематогенному просочуванню, виникненню так званоТ «геморагiчноí пурпури», що супроводжуеться розвитком Г1. У вщда-леному пер^ в тромбоемболiчному сегментi судини спостер^аеться явище реваскуляризацií тромбу та реканалiзацií просвiту судини. З часом структури ем-бола замiщуються сполучною тканиною, але часткове вiдновлення гемодинамки в таких судинах зумовлено фрагмента^ею тромбоемболiчного конгломерату iз мiграцiею його елеменпв в дистальнi сегменти судин [11,12,13].
Найбтьш важко iнсульт проткае у хворих на тлi вираженого набряку головного мозку, гостроТ обструк-тивноТ гiдроцефалií, прориву кровi у шлуночки мозку та субарахноТдальний прос^р, а також при розвитку вторинних крововиливiв. За цих умов при розвитку ГПМК зростае внутрiшньочерепний тиск, розвиваеть-ся дислокацiя клiтинних структур мозку i компресiя життево важливих центрiв стовбуру мозку, компресй на iшемiя кори мозку, неврологiчний дефщит, i наре-штi, смерть мозку [14,15].
Набряк головного мозку розвиваеться в першi двi доби при виникненж суб- та супратенторiальних кро-вовиливiв, iнфаркту мозочку, що перевищуе третину його твкулк При субтенторiальних геморагiях спосте-рiгаеться компресiя IV шлуночка, збтьшення Ill та обох бiчних шлуночгав, а при супратетгральних ураженнях компресiю переважно Ill та тстатерально-го бiчного шлуночка. Прогресуючий обструктивний набряк мозку веде до збтьшення його розмiрiв, внут-ршньочерепного тиску та постiйно прогресуючоТ дис-локацií структур мозку. Це, в свою чергу, викликае рiз-ке порушення лквородинамки, патологiчне розши-рення шлуночгав мозку, просочування тканини мозку цереброспшальною рщиною [16,17]. Доведено, що набряк головного мозку при Ысульт досягае максимуму розвитку на 2-5 годину хвороби, а по™, почи-наючи з 7-8 доби захворювання починае повтьно ре-гресувати [18,19].
Особливостi розвитку морфологiчних змш в клiтинних утвореннях ЦНС, що розвиваються при гострому Г1
Пстолопчж дослiдження стану нервових клiтин при гострому шсульт демонструють рiзну реага^ю кль тинних елементiв i вибiркову уразливiсть клiтинних центрiв мозку, взаемозв'язок ступеня ураження нервових кгмтин i церебральних капiлярiв. Доведено, що найбтьш чутливими до гiпоксií е нейрони Ill i V шарiв новоТ кори великих пiвкуль головного мозку i особливо представництва рухового аналiзатора в неокортексi. В трамщних нейронах на травму дуже активно i швидко реагуе хроматофiльна субстан^я (базофiльна речо-вина Нiссля). 1Т структурнi змiни (деструкцiя) в одних клiтинах проявляються у виглядi часткового, субтотального або центрального хроматолiзу, а в Ыших - по-вною дезорганiзацiею базофiльноí речовини Нюсля iз виникненням гiперхромií протоплазми. Дослщження
демонструють, що явище перифершного хроматолiзу вщзначаеться вже через 3-4 години з моменту моде-лювання ппокси'. Воно спричиняеться впливом збу-джуючих медiаторiв: глутамату та аспартату в синапсах, зростанням провщност окремих юнних каналiв. На сучасному етап розвитку нейроморфологiï вважа-еться загально прийнятим, що явище хроматолiзу е проявом некротичних змш в нейронах, а Ытенсивний пперхроматоз - апоптозом штин [20,21,22].
Наявнiсть в пкноморфнозмшених гiперхромних ядрах скупчень гетерохроматину, розташування мiж його глибками гранулярних рибонуклеопроте'^в вка-зуе на часткове збереження синтезу РНК на досить низькому рiвнi. Перикарюни таких нейронiв витягнут вздовж вiдросткiв, а ядра штин набувають неправильно!' форми i характеризуются численними Ывапна-цiями.
Встановлено, що на першу добу пюля розвитку п-покси (провiдного патогенетичного фактору розвитку Г1) нейрони та Ух вщростки перебувають у стаж на-бряку. На 8-10-й день експерименту в штинах можна спостер^ати помiтнi структурнi змiни дистрофiчного незворотного характеру, а максимально виражеж прояви нейродегенерацп вiзуалiзуються на 12-14 день дослщження i характеризуються проявами тотального хроматолiзу, рiзким набуханням перикарiону i ядер нейрожв, розвитком карiоцитолiзу. Для таких кжтин характернi ектопiя ядер i ядерець, рiзка вакуоляриза-
цитоплазми клiтин, фрагментацiя i, в подтьшому, демiелiнiзацiя нервових волокон нейрожв неокртексу (головним чином, радiальних), поява кжтин-тшей [23, 24, 25].
При дослщженж морфологiчних змiн в неокортекс великих пiвкуль головного мозку за цих умов вщзна-чають наявнють, тобто розвиток численних, перице-люлярних та периваскулярних набрякiв. Зазначенi змши носять дифузний характер, часто супроводжу-ються зморщуванням однiеï групи нейрожв та ппер-трофiею iнших кжтин, появою структурних змiн , у тому чи^ i у структурах плексиморфного шару цереб-рокортексу. Формування губчасто! будови неокортек-са спричиняеться порушеннями гемодинамiки, водно-сольового обмшу, пiдвищенням проникностi судин та шшими чинниками. Морфологiчно це проявляеться у виглядi розширень мiжклiтинного (нтрести^ального) простору, iз одночасним розвитком периваскулярного набряку, викликаного астроцитарним гiдропсом, тобто набуханням вщростгав глiоцитiв, що прилягають до стiнок судин. Одночасно розвиваеться набряк бто! речовини мозку, що виникае в результат Ытраламе-лярного гщропсу мiелiнових оболонок. В механiзмi розвитку набряку мозку важливу роль в^грае мехаж-чне пошкодження ГЕБ. Наприклад, при травмi мозку в дендритах нейрожв також розвиваеться гщропс, характерною однакого якого е варикозж розширення нейритiв [21,24, 25].
При електронно^кроскотчних дослiдженнях пе-реважае полiморфiзм ультраструктурних змiн у нейронах i глюцитах. Найбiльш характерною формою ультраструктурних порушень, що розвиваються за даних умов е поява значно! ктькост темних осмюфь льних нервових штин, iз притаманним Ум процесу збтьшенням електронно! щiльностi цитоплазми та ядра в результат появи велико'1' ктькост осмюфть-ного дрiбногранулярного матерiалу. В гiперхромних
клiтинах спостер^аеться розширення цистерн гранулярного ЕР, вакуолiзацiя гладенького Ер, набухання мтохондрш i рiзке зменшення числа крист в них. Ва-куолiзацiя штин спричиняеться збiльшенням кiлькостi лiзосом, що локалiзованi в областi перикарiона i вщ-ростках нейронiв, але особливо висока Ух гальгасть спостерiгаеться в зонах локалiзацiï ЕР. В рядi клiтин зустрiчаються аутофагосоми, найбiльша ктькють яких спостер^аеться на третю добу розвитку експеримен-тально! гiпоксiï. Про розвиток апоптозу нейрожв свщ-чить також поява апоптичних ттець, проте вони ви-являються не завжди. Структурнi змiни в мiтохондрiях спостер^аються в клiтинах усiх шарiв неокортекса i в рiзних типах нейрожв, найбтьш характерним з яких е набряк. Органощи збiльшуються у розмiрах, матрикс стае оптично прозорим. Тага мплхондрп практично повнiстю втрачають кристи в результат реакцiï крис-толiзу i перетворюються на збiльшенi вакуоле обме-женi подвiйною або мономембраною. Таким чином при значних деструктивних змшах, викликаних ппоксь ею, безперервнють мiтохондрiальних мембран зберь гаеться не завжди. В деяких, особливо важких випадках, ц змши досягають критичного рiвня, а порушення стають незворотжми, закiнчуючись руйнуванням ор-ганел. Досить рщко в мiтохондрiях трамщних нейро-нiв кори великих твкуль головного мозку при iшемiï виникають електронно щiльнi гранули, що мютять кальцiй. При цьому мiтохондрiï втрачають притаманну Ум округлють, набувають неправильно!' форми, матрикс органел стае електронно щтьним, в той час як перимiтохондрiальний прос^р значно збтьшуеться. В цих органелах внутршня та зовжшня мембрани руй-нуються досить швидко (24 години з початку розвитку шеми), що на думку вчених обфунтовуе провiдну роль ушкодження мппхондрм в розвитку апоптозу, а саме патогенетичну роль вивтьнених в цитоплазму цитохрому С i бткових ензимiв (ендонуклеаз) [26, 27, 28].
Структуры порушення нейрожв при ппокси' характеризуються суттевими змшами будови мiжнейрона-льних синаптичних контактiв. При цьому увагу дослщ-никiв привернула значна гальгасть дезорганiзованих синапсiв, що рiзко вiдрiзняються вiд iнтактних за ультраструктурою. Особливо вщчутж змiни вщбуваються у пресинаптичних аксональних закiнченнях: вони на-брякають, збiльшуються в розмiрах, цитоплазма останнiх характеризуеться пiдвищеною електронноп-розорiстю. Кiлькiсть синаптичних пухирцiв у пресинаптичних заганченях значно зменшуеться, вщбуваеться перерозподiл везикул. У бтьшост таких пресинаптичних закiнчень синатповезикули формують компактж утворення бiля плазматично! мембрани. Конгломера-ти «склеених» везикул типу виноградних грон зустрь чаються рщше i, як правило, розташоваж в центрi пресинаптичного закiнчення [29, 30, 31].
У структурно-функцюнальнш оргажзацп перифе-рiйних соматичних нервiв при геморапчному iнсультi вiдзначаеться появою окремих проявiв валлерiвськоï дегенераци. Мiелiнова оболонка нервiв характеризуеться деструкцiею мiелiну, в аксонах спостерiгаються варикознi розширення нейри^в iз порушенням прос-торово! органiзацiï систем нейрофiламентiв та мiкро-трубочок. В епi- та периневрп ушкоджених нервiв по-слiдовно формуються сполучнотканинж рубцi в результат розвитку процесу запалення та неоколагено-
генезу. В нервах спостерiгаeться поява поодиноких колб росту [31, 32].
Одночасно в пошкоджених нейронах спостер^а-еться порушення процеав окислення компонентiв ль пщноТ природи мембран. Останнi супроводжуються накопичення в перикарюнах лiпiдних гранул та лто-фусцину - округлих осмюфтьних включень i3 чiткими контурами. Лтофусцин може заповнювати значний об'ем в цитоплазмi нейрона, ексцентрично змiщуючи ядро до нейроцитолеми. Накопичення лт^в вважаеться порiвняно пiзньою реакцiею нейрошв на вплив гiпоксiï, а за умов розвитку репаративних процеав цей процес суттево зменшуеться або гальмуеться [33, 34].
Описан змiни морфолопчних i ультраструктурних порушень нейронiв при ппоксп та геморагiчному шсу-льт носять виражений дегенеративний характер, а розвиток Ыдуковано!' цитопатологп мiжнейрональних синаптичних контакпв свiдчить про пошкодження пе-вних систем нейронiв, чутливих до дм оксидантного стресу. Дослiдження нервово' тканини при гострому iнсультi демонструють розвиток рiзних змiн i в рiзних глiальних клiтинах, якi можуть набувати дистрофiчно-го характеру, супроводжуеться зростанням осмюфтп структур ядра та цитоплазми. Деяк вченi вiдзначають появу осмюфтьних конгломера^в в цитоплазмi аст-роцитiв у якостi аналогiчних у нейронах апоптичних ттець. Вважаеться також доведеним, що накопичення у цитоплазмi астроци^в гранул глiкогену частше спостерiгаеться у вiдростках клiтин, локалiзованих поблизу темних нейронiв. В астроцитах спостер^а-еться також розвиток вакуолiзацiï цитоплазми, набряк мiтохондрiй та зменшення чисельностi крист в них. Незначн змiни кiлькостi рибонуклеотидiв в дальних клiтинах в першi години шемп головного мозку вказу-ють на високу резистентнють цих клiтин до дм гiпоксiï у порiвняннi з нейронами. При цьому спостер^аеться незначне набрякання тт, вiдросткiв клiтин та дезор-ганiзацiя рибонуклеопроте'дних молекул. Ця особли-вiсть пояснюеться суттево нижчими киснезалежнютю метаболiчноï активностi, енергозалежнiстю, а також значною апоптоз резистентнiстю дальних клiтин у порiвняннi iз нейронами, при розвитку ппоксично! тра-вми [35, 36, 37].
Характерним проявом структурних змЫ у нервовiй тканин за умов гiпоксiï е також розвиток сателпюзу. Цей процес проявляеться збтьшенням кiлькостi ^а-льних кгмтин поблизу нейронiв. Одночасно зростае кь лькiсть астроцитарних вiдросткiв, що контактують iз капiлярами, вiдзначаються також гiпертрофiя астро-цитiв, мiкроглiоцитiв, ядер та вщростш клiтин (плаз-матодендроз). У перинейрональних сателiтiв (ол^о-дендроцитiв) у цих умовах проявляеться висока структурна i функцюнальна активнють, на що вказуе збь льшення ктькосл рибонуклеотидiв в ядрi полiсом i наявнють розвинутого гранулярного ЕР в цитоплазмi клiтини. Цi структурно-функцiональнi змши стану гна-льних клiтин не супроводжуються розвитком ознак нейронофаги i, на думку вчених, свщчать про важливу роль глiоцитiв в якост постачальникiв молекул рiзних конгломератiв i метаболтв нейронам, та про активну учать в елiмiнацiï продуктiв розпаду, завдяки чому реалiзуеться ïх нейронопротекторна функцiя [38].
В зонi пперперфузи та крововиливу спостер^аеть-ся розвиток i активна пролiферацiя глiальних кнтин (в основному апоптозу-резистентних астроцитiв), м^-
рацiя макрофагiв у вогнище некрозу, значна ктькють клiтин при цьому зосереджуеться також у периваску-ляршй зонi.
Таким чином аналiз i обговорення численних л^е-ратурних даних свщчить про розвиток комплексу порушень, що спостер^аються при геморапчному Ысу-льтк В гострому i найгострiшому перiодах геморапч-ного Ысульту (першi 2-3 години) спостерiгаеться розвиток певних змпн в нервовм тканинi, що характери-зуються формуванням крововиливу, розвитком на-брякiв (губчастоТ структури), явища сателiтозу та розвитком значних мозкових функцюнальних порушень. Результати дослщжень переконливо свiдчать, що за умов розвитку церебральноТ ппоксп дегенеративш порушення в нейронах i в системл нейрон-глiальних взаемодiй супроводжуються не лише суттевими змь нами структурно-функцюнального стану клiтин на фо-нi значних гемодинамiчних порушень, але i розвитком гiпотонiТ, порушеннями мозкового i системного крово-обiгу, особливо в термЫальшй стад^' захворювання, i розвитком рiзноманiтних постiнсультних iнвалiдизую-чих ускладнень i наслiдкiв.
Лiтература
1. Альбетре М. Дж. Генетическая обусловленность цереб-роваскулярных заболеваний / М. Дж. Альбетре // Stroke.
- 2004. - №3. - С. 5-7.
2. Верещагин Н.В., Калашникова Л.А., Гулевская Т.С., Ми-лодов Ю.К. // Журн.неврол. и психиатр. - 1995. - №1. -С. 98-103.
3. Гусев Е.И., Коновалов А.Н., Бурд Г.С. Неврология. -М.:Медицина, 2000. - С.259-290.
4. Коновалов А.Н. Хирургическое лечение артериальных аневризм головного мозгу. - М.:Медицина, 1997. - 327 с.
5. Крылов В.В., Гускв С.А., Гусев А.С. Сосудистый спазм при разрыве аневризм головного мезга / В.В. Крылов, С.А. Гусев, А.С. Гусев // Нейрохирургия. - 2000. - №3. -С. 4-13.
6. Крылов В.В., Лебедев В.В., Ишмухаметов А.И. Компьютерная томография головного мозга при разрыве внутричерепных артериальных аневризм / В.В. Крылов, В.В. Лебедев, А.И, Ишмухаметов // Вопр. Нейрохир. - 1991.
- №4. - С. 25-29.
7. Крылов В.В., Гусев А.С., Титова Г.Л., Гусев С.А. Сосудистый спазм при субарахноидальном кровоизлиянии. -М., 2001. - 208 с.
8. Крылов В.В., Лебедев В.В. Неотложная нейрохирур-гия:Рукв. для врачей. - М., 2000. - С. 25-32.
9. Крылов В.В., Лебедев В.В. Дислокационный синдром при острой нейрохирургической патологии / В.В. Крылов, В.В. Лебедев // Нейрохирургия. - 2000. - Т.1, №3. -С. 4-12.
10. Цимейко О.А., Мороз В.В., Скорохода И.И. Роль клинических форм ишемии мезга в определении тактики хирургического личения больных с разрывом артериальных аневризм осложненных анпоспазмом / О.А. Цимейко и др. // Укр. нейрохир. журн. - 2003. - №2. - С. 54-58.
11. Шмидт Е.В. Сосудистые заболевания нервной системы.
- М., 1975. - С. 67-74.
12. Fukuda S., Hashimoto N., Naritomi H. at al. Prevention of rat cerebral aneurysm forma-tion by inhibition of nitric oxide synthase / S. Fukuda, N. Hashimoto, H. Naritomi et. al. // Circulation. - 2000. - Vol. 101. - P. 2532-2538.
13. Gosgnach W., Messika-Zeitoun D., Gonzalez W. et al. Shear stress induces iNOS expression in cultured smooth muscle cells: role of oxidative stress / W. Gosgnach, D. Messika-Zeitoun, W. Gonzalez et al. // Am. J. Physiol. -2000. - Vol. 279. - P. C1880-C1888.
14. Idel S., Ellinghaus P., Wolfrum C. et al. Branched chain fatty acids induce nitric oxide-dependent apoptosis in vascular smooth muscle cells / S. Idel, P. Ellinghaus, C. Wolfrum // J. Biol. Chem. - 2002. - Vol. 277. - P. 4931949325.
15. Sano K. Grading and timing of surgery for aneurismal subarachnoid hemorrhage / K. Sano // Neurol. Res. -
2004. - Vol. 16. - P. 23-26.
16. Stula D., Sigstein W. Intraventricular hemorrhage / D.Stula, W. Sigstein // Neurochirurgia (Stuttg.). 2003. -Vol. 36, N 5. - P. 156-160.
17. Walsh K., Smith R.C., Kim H.-S. Vascular cell apoptosis in remodeling, restenosis, and plaque rupture / K. Walsh et al. // Circ. Res. - 2000. - Vol. 87. - P. 184-190.
18. Скворцова В.И., Крылов В.В. Геморрагический инсульт: Практическое руководство - М.: ГЭОТАР-Медиа, 2005. - С. 24-36.
19. Яхно Н.Н. Диагостика, течение, и прогноз паренхимато-зно-вентрикулярных кровоизлияний / Н.Н. Яхно, С.Л. Архипов, Н.Б. Миронов и др. // Журн. невропатол. и психиатр. - 2002. - Т.92, №1. - С. 17-21.
20. Allaire Е. Prevention of aneurysm development and rupture by local overexpression of plasminogen activator inhibitor-1 / E. Allaire, D. Hasenstab, R.D. Kenagy et al. // Circulation. - 2005. - Vol. 98. - P. 249-255.
21. Betz M., Huxley P., Davies S.J. et al. // Eur. J. Biochem. -
2005. - Vol. 247. - P. 356-363.
22. Cattaruzz M. Mechanosensitive transcription factors involved in endothelin В receptor expression / M. Cattaruzz // Circulation. - 2004. - Vol. 95. - P. 1269-1277.
23. Fontaine V. Involvement of the mural thrombus as a site of protease release and activation in human aortic aneurysms / V. Fontaine, M.P. Jacob, X. Houard еt al. // Am. J. Pathol. 2007. - Vol.161. - P. 1701-1710.
24. Fredhksson K, Nordborg C, Kalimo H. et al. // Acta Neuropathol. (Berl.). - 2004. - Vol. 75.- P. 241-252.
25. Gieteling E. W. Characteristics of intracranial aneurysms and subarartnoid hemorrhage in patients with polycystic kidney disease / E. W. Gieteling, G.J. Rinkel // J. Neurol. -2003. - Vol. 120.- P. 310-314.
26. Hara A. Evidence for apoptosis in human intracranial aneurysms / A. Hara, N. Yoshimi, H. Mori // Neurol Res. -2003. - Vol. 20. - P. 127-130.
27. Hunt W. Surgical risk as related to time of intervention in the repair of intracranial aneurysms / W. Hunt, R. Hess // J. Neurosurg. - 1968. - Vol. 28. - P. 14-20.
28. Intengan H.D., Schiffrin E.L. // Hypertension. - 2000. - Vol. 36. - P. 312-318.
29. Mimata C. Differential distribution and expressions of collagens in the cerebral aneurysmal wall / C. Mimata, M. Kitaoka, S. Nagahiro et. al. // Acta Neuropathol. (Berl.). -2002. - Vol. 9 4 . - P. 197-206.
30. Nehls G.D. Experimental intracerebral hemorrhage: early removal of spontaneous mass lesion improves late outcome / G.D. Nehls, A.D. Mendelow et al. // Neurosurgery. - 2000. - Vol. 27, N5. - P. 674-683.
31. Niisuma H. Spontaneous intracerebral hemorrhage and liver dysfunction / H. Niisuma, J. Suzukiet et al. // Stroke. -1998. - Vol. 19. - P. 852-856.
32. Onda H. Endoglin is not a major susceptibility gene for intracranial aneurysm among Japanese / H. Onda, H. Ka-suya, T. Yoneyama et al. // Ibid. - 2003. - Vol. 34. - P. 1640-1644.
33. Ross R. Atherosclerosis: an inflammatory disease / R. Ross // N. Engl. J. Med. - 2005. - Vol. 340. - P. 115126.
34. Schievink W.I. Familial intracranial aneurysms: an autopsy study / W.I. Schievink, J.E. Parisi, D.G. Piepgras // Neurosurgery. - 2003. - Vol. 41. - P. 1247-1251.
35. Takenaka K. Polymorphism of the endoglin gene in patients with intracranial saccular aneurysms / K. Takenaka, H. Sakai, H. Yamakawa et al. // J. Neurosurg. -2004. - Vol. 90. P. 935-938.
36. Zhang B. Polymorphisms in matrix metalloproteinase-1, -3, -9, and -12 genes in relation to subarachnoid hemorrhage / B. Zhang, S. Dhillon, I. Geary et al. // Stroke. - 2001. -Vol. 32 . - P. 2198-2202.
37. Hacke W. Thrombolysis with alteplase 3 to 4,5 hours after acute ischemic stroke / W. Hacke, M. Kaste, M. Bluhmki et al. // N Eng J Med. - 2008. - Vol. 59. - P. 1317-1329.
38. Hacke W. Risk factors for severe hemorrhagic transformation in ischemic stroke patients treated with recombinant tissue plasminogen activator: a secondary analysis of the ECASS II / W. Hacke, M. Kaste, M. Bluhmki et al. // Stroke. - 2003. - Vol. 32. - P. 645-652.
Реферат
ОСОБЕННОСТИ РАЗВИТИЯ ДЕСТРУКТИВНЫХ ИЗМЕНЕНИЙ В КЛЕТОЧНЫХ ОБРАЗОВАНИЯХ ЦЕРЕБРОКОРТЕКСА МЛЕКОПИТАЮЩИХ ПРИ МОДЕЛИРОВАНИИ ОСТРОГО АУТОГЕМОРРАГИЧЕСКОГО ИНСУЛЬТА
Макаренко А.Н., Ефремова В.А.
Ключевые слова: геморрагический инсульт, цереброкортекс, нейродегенеративные нарушения. Острый инсульт считается одной из основных причин смертности населения не только высокоразвитых европейских стран. Согласно данным всемирной организации здравоохранения (ВОЗ) инсульт по этому показателю занимает третье место, уступая лишь кардиоваскулярным и онкологическим заболеванием. При геморрагическом инсульте (ГИ) возникают нарушения и последствия, которые являются чрезвычайно тяжелыми. Об этом свидетельствует высокая смертность (50-60%) больных с ГИ и развитие повторного инсульта (у 20% больных) в течение первого полугодия после развития ГИ. Именно поэтому так важно исследовать комплекс нарушений, которые наблюдаются при геморрагическом инсульте. В остром периоде геморрагического инсульта (первые 2-3 часа) наблюдается развитие определенных изменений в нервной ткани, характеризующиеся формированием кровоизлияния, развитием отеков (губчатого строения коры), сателитоза и значительными функциональными нарушениями. При гипоксии дегенеративные нарушения в нейронах и в системе нейрон-глиальных взаимодействий сопровождаются не только нарушением собственного функционального состояния клеток на фоне стаза, но и развитием гипотонии, нарушением мозгового кровообращения образований ЦНС, особенно в терминальной стадии заболевания на фоне развития различных постинсультных осложнений.
Summary
PECULIARITIES IN DEVELOPMENT OF DESTRUCTIVE CHANGES IN CEREBRAL CORTEX CELLULAR FORMATIONS OF MAMMALS UNDER MODELLED ACUTE AUTOHEMORRHAGIC STROKE Makarenko A.N., Efremova V.A.
Key words: hemorrhagic stroke, cerebral cortex, neurodegenerative disorders.
Acute stroke is one of the major causes of mortality not only in the developed European countries. According to the data presented by World Health Organization (WHO), acute istroke ranks the third positione among the major causes of death all over the world after cardiovascular and oncological disease. Hemorrhagic stroke (GS) causes the disturbances that are extremely severe. High mortality in 50-60% of patients with GS and stroke re-development (20% of patients) dur-
ing the first six months after the GS confirms it. Therefore it is important to study the complex disorders that are observed under hemorrhagic stroke. In the acute period of hemorrhagic stroke (the first 2-3 hours), the development of certain changes in the nervous tissue is observed, these changes are characterized by the hemorrhage formation, edema of spongy cortex structure, satelitosis, and significant functional disorders. In conditions of hypoxia, degenerative abnormalities in neurons and in the neuron-glial interactions are accompanied not only by functional cell disorders on a background of stasis, but also by the development of hypotension, by brain blood circulation disorders, by CNS neoforma-tions, particularly in the terminal stage of the disease on the background of various post-stroke complications.
удк 616.61-002-053,4-08:577,27 Остапенко В.П..
РОЛЬ РЕЦЕПТ0Р1В ВР0ДЖЕН0Г0 1МУН1ТЕТУ В РОЗВИТКУ ХР0Н1ЧНИХ ЗАПАЛЬНИХ ПР0ЦЕС1В У Д1ТЕЙ
Вищий державний навчальний заклад Украши «Украшська медична стоматолопчна академiя», м. Полтава
Протягом останнього десятиргччя значна юльюсть дослгджень була присвячена вивченню механгзмгв адаптивного шунтету, та менше уваги придшялось природженш шуннт систем1. В даний час вивчення механгзмгв не менш складноï системи розтзнавання чужоргдних агентгв, яка реалгзуеться за допомогою ToU-mdi6mx реце-пторгв природжено'1 iмунноï системи, стала одтею з головних задач клШчног iмунологiï. Висвiтлено значення Toll-подiбних рецепmорiв 2 та 4 в реалгзаци хротчних запальних захворювань у дтей. Розглянуто основт по-лiморфiзми гетв TLR 2 (Arg753Gln) та 4 (Asp299Gly i Thr399Ile), сигнальнi шляхи, яю ними запускаються.
Ключовi слова: запальн захворювання, природжена iмунна система, Toll-подiбний рецептор 2 та 4, полiморфiзм.
Одыею з найбтьш серйозних в педiатрiï залиша-еться проблема хрошчно! патологи, що призводить до Ывалщизаци д^ей. Бтьшють дп"ей раннього вку перь одично переносять захворювання оргаыв дихання, сечово1 системи, в розвитку i переб^у яких виршаль-не значення мае стан iмунноï системи оргаызму. Вщомо, що певна частина д^ей схильна до затяжного переб^у гострих запальних процеав, розвитку уск-ладнень i рецидиву. Ця катеп^я дитячого населення заслуговуе особливо! уваги, так як част шфекцмш захворювання можуть зумовити зрив основних компен-саторно-адаптацмних механiзмiв, привести до значних порушень функцюнального стану оргашзму, що сприятиме зниженню iмунорезистентнiсть i ранньому розвитку хроычно! патологи [ 1, 2 ]. Виникнення та хроыза^я запалення у д^ей, визначаеться не ттьки властивостями збудника, але й Ыдивщуальними вла-стивостями макрооргаызму - господаря (насамперед давати адекватну iмунну вщповщь), що е вщображенням його генетично1 структури. Одним iз сучасних пiдходiв у попередженн розвитку будь-яко1 патологи е генетичне прогнозування ризику ïï форму-вання [ 3 ]. Аналiз лтературних даних свщчить, що на сучасному етап в педiатрiï дедалi бтьшу зацiкавленiсть викликае питання природженого iмунiтету та його вплив на розвиток хроычних шфекцм у дiтей.
Вiдкриття мiкробiв-збудникiв Ыфекцшних захворювань, опис провiдних чиннигав патогенностi, розшиф-ровка молекулярних механiзмiв розвитку iнфекцiйного процесу, обумовленого рiзними видами збудникiв, по-клали початок розвитку нових теоретичних i приклад-них напрямiв в медицинi i бюлогп, що всесторонньо вивчають особливосп взаемодiï в системi «паразит-господар». За вiдносно короткий iсторичний перюд наукового вивчення iнфекцiйних хвороб, у мiру накопичення фактичного матерiалу, мiнялися нашi концептуальнi уявлення про мехашзми розвитку iнфекцiйних процесiв. На зорi становлення iнфекцiйних хвороб як клУчно! дисциплiни, домiнуючими були уявлення про провщну роль
збудникiв в розвитку захворювання, осгальки чинники патогенност мiкробiв розглядалися як абсолютна i iнварiабельна ознака, тобто властива для вах представникiв даного вигляду бактерй До речi, саме на цих принципах i були заснован постулати Koch-Henle. Пiзнiше, хоча i стали визнавати значення стану макрооргашзму в розвитку Ыфекцмних захворювань, проте провщна роль все ж залишалася за мiкробним чинником. Так, на думку T. Smith патогены мiкроби володють «наступальними» i «оборонними» функ^ями, що вiдрiзняе 1х вiд непатогенних i, завдяки яким зрештою, визначаеться результат взаемоди в системi «паразит-господар». H. Zinsser одним з перших в 1914 р. класифкував вс мiкроорганiзми на три групи: чист сапрофiти, якi не здатн розвиватися в тканинi органiзму i, вщповщно, не здатнi викликати розвиток Ыфекцмних хвороб; чистi паразити, яга легко розвиваються в органiзмi людини, викликаючи розвиток захворювання; i паразити, яга мають низьга швазивш властивостi i здатнi викликати розвиток захворювання лише в деяких випадках [ 4 ].
Аж до 80-х рогав ХХ столггтя основний акцент у вивченн патогенезу Ыфекцмних хвороб робився саме на гострi форми захворювання, тодi як стани, що супроводжуються тривалою персистен^ею збудника (носшство, хронiчнi форми) залишалися «бтою пля-мою», а методи 1х лiкування, що практикувалися, практично ычим не вiдрiзнялися вщ терапiï гострих форм захворювання. Визнання рiзноманiття клiнiчних форм i варiантiв перебiгу iнфекцiйних хвороб настало тзшше i на сьогоднiшнiй момент представляе найбтьш актуальний науково-практичний напрям в рiзних дисциплiнах медицини [ 5 ].
Змши, що виникають на локальному, системному i органному рiвнях в результат дiï на оргашзм господаря бактерiальних збудникiв i фрагментв ïх клiтин, свiдчать про ix адаптацiйно-пристосувальний характер, направлений в початковому пер^ хвороби на термЫову мобiлiзацiю захисних механiзмiв. Саме подiбна послiдовнiсть у вiдповiдь реакцм макроорганiзму, що формуються, лежить в основi
