CC BY
72новесия пригодных для исследования спортсменов разного возраста, квалификации, пола, специализации и с различными индивидуальными данными.
Литература.
1. Болобан В.Н., Мистулова Т.Е. Стабилография: достижения и перспективы // Наука в олимпийском спорте/ Спец. Выпуск ГНИИФК, 2000.-С.5-13.
2. Дараган В. Теория и методика подготовки спортсменов. Роль вестибулярной сенсорной системы в двигательной деятельности человека // Физическое воспитание студентов творческих специальностей / ХГАДИ (ХХПИ). - Харьков, 2003. - N 6. - С. 57-66.
3. Коренбергг В.Б. Проблема анализа сохранения устойчивости тела человека // Междун. конгресс “Человек в мире спорта”. - Москва: Физкультура и спорт, 1998.-Т.1. - С.54-55.
4. Платонов В.Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и ее практические приложения. // Учебник тренера высшей квалификации. - К.: Олимпийская литература, 2004. - 808 с.
5. Приймаков А.А. Структурно-функциональная организация взаимодействия систем организма при регулировании позы и движения человека: автореф. дисс. докт. биол. наук.
- К.: 1996. - 32с.
Поступила в редакцию 15.02.2007г.
ОСОБЛИВОСТІ СУПРОВОДУ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ ІЗ ВАДАМИ ІНТЕЛЕКТУ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ
Бойко Г. М.
Національний університет фізичного виховання і спорту України
Анотація. У статті охарактеризовано особливості недорозвитку вищих психічних функцій у спортсменів-інвалідів із вадами інтелекту, визначено особливості їхнього фізичного розвитку, фізичної підготовленості, психомоторної сфери, особистості в цілому Доведено необхідність розробки спеціальних методів і прийомів навчання та тренування корекційної спрямованості. Підтверджена неможливість переносу традиційних програм навчання та тренування здорових атлетів на підготовку спортсменів із вадами інтелекту Ключові слова: супровід підготовки, спортсмени-інва-ліди, вади інтелекту, корекція.
Аннотация. Бойко Г.Н. Особенности сопровождения подготовки спортсменов с нарушениями интеллекта: теоретические аспекты. В статье раскрыт характер недоразвития высших психических функций спортсменов-инвалидов с интеллектуальной недостаточностью, определены особенности их физического развития, физической подготовленности, психомоторной сферы, личности в целом. Доказана необходимость разработки специальных методов и приемов обучения и тренировки коррекционной направленности. Подтверждена невозможность переноса программ подготовки здоровых атлетов на работу со спортсменами-инвалидами. Ключевые слова: сопровождение подготовки, спортсмены-инвалиды, нарушения интеллекта, коррекция. Annotation. Boyko G. Features of accompaniment of preparation of sportsmen with violations of intellect: theoretical aspects. In the article is exposed the character of problems of higher psychical functions of sportsmen-invalids with intellectual insufficiency, the features of their physical development, physical preparedness, and motion sphere are definite, personalities on the whole. It is proved the necessity of development of the special methods and receptions of teaching and training of correction orientation. Impossibility of transfer of the programs of preparation of healthy athletes is confirmed on work with sportsmen-
invalids.
Key words: accompaniment of preparations, sportsman-
disable, mentality handicaps, correction.
Вступ.
Супровід підготовки атлетів з інтелектуальною недостатністю передбачає проведення психологічної класифікації як обов’язкової процедури допуску спортсменів до участі в змаганнях за програмою INAS FID та Української федерації спортсменів із вадами розумового та фізичного розвитку. Класифікація забезпечує визначення рівня інтелектуального розвитку та глибини соціальної дезадаптації спортсменів, що дозволяє встановити їхній функціональний клас (класифікаційну групу), забезпечити умови для рівного суперництва в спортивних змаганнях [1, 2]. У подальшому отримані дані використовуються з метою раціональної побудови навчально-тренувального процесу, забезпечення найвищого (можливого) рівня підготовленості спортсменів із вадами інтелекту, їхніх успішних виступів у змаганнях [3, 4]. Актуальність теоретичного аналізу особливостей психофізичного та соціального розвитку атлетів із вадами інтелекту також обумовлена необхідністю забезпечення корекційної спрямованості підготовки спортсменів, що передбачає опору на більш збережені функції [4 -7]. На необхідність проведення відповідних досліджень вказує й недостатня кількість наукових даних, що характеризують найбільш типові індивідуально-психологічні особливості спортсменів з інтелектуальною недостатністю, відсутність напрацьованих технологій супроводу їхньої підготовки [3].
Проблемам психічного, фізичного та соціального розвитку осіб із вадами інтелекту присвячено достатньо наукових публікацій вітчизняних і зарубіжних фахівців, які працюють у галузі корекцій-ної педагогіки та психології. Зокрема, на біогенетичних дослідженнях розумової відсталості зосереджували увагу Л.О. Бадалян, Ю.Є. Вєльтіщєв, О.Б. Гаврилов, Є.О. Герсаміа, Б.Г Гінзбург, О.Ф. Да-віденкова, Г.С. Марінчєва, М.С. Певзнер, В.О. Табо-ліна т.ін.; Є.З. Безрукава, Г.М. Бойко, Т.П. Вісковато-ва, С.Д. Забрамна, Л.В. Занков, Д.М. Ісаєв, В.В. Ле-бединський, А.Р Лурія, В. І. Лубовський, С.Я. Рубинштейн т.ін. досліджували особливості психічного розвитку осіб із вадами інтелекту; проблемам навчання та розвитку розумово відсталих дітей присвячені наукові праці В.В. Болтенко, В.І. Бондаря, Л.С. Ваві-ної, Л.С. Виготського, С.Д. Забрамної, А.Я. Іванова, Т.І. Пєтракової т.ін.; питання їхньої соціальної дезадаптації стали предметом вивчення Л.С. Виготського, Н.Ф. Дємєнтьєва, А. А. Дискіна т.ін.; психолого-педагогічні умови формування соціальної поведінки розумово відсталих досліджували М.Ш. Вроно, О.В-. Гаврилова, О. В. Галкіна, М. Ю. Гаубріх, М. П. Кравець, А.Р. Маллер, В.М. Синьов, О.П. Хохліна т.ін.; особливості різних видів діяльності олігофренів вивчали В.Г. Петрова, Б. І. Пінській, С.Я. Рубинштейн т.ін.; вікову динаміку та методики корекції психомоторного розвитку осіб з інтелектуальною недостатн-
істю досліджували М.П. Вайзман, А. А. Дмітрієв, Л.Т Журба, В. Ільїн, Є.М. Мастюкова, Н. Рубцева, К. Скоросов т.ін.; фізичний розвиток та особливості організації рухової активності розумово відсталих вивчали Г.М. Бойко, Т.П. Вісковатова, А. А. Дмітрієв, В. Ільїн, М.О. Козленко, Л. Лабермак, Є. Лабудова, І.О. Лєбєдєв, М. Ушакова, Т. Федорова-Зеньковська т.ін.; проблемам абілітації, соціальної адаптації та інтеграції в суспільство осіб із вадами інтелекту присвячено роботи В.І. Атрошенко, І.В. Бєлякова, ГМ. Бойко, Л.Б. Іванової, В.О. Лини, В.Г Петрова т.ін. Незважаючи на достатню дослідженість різних аспектів проблеми розумової відсталості, питання ко-рекційного впливу на психофізичний та соціальний розвиток спортсменів із вадами інтелекту, формування спеціальних рухових умінь і навичок, що пов’язані з оволодінням раціональною технікою фізичних вправ, питання оптимізації підготовки спортсменів у науковій літературі майже не розглядаються. Указане спонукало нас до всебічного теоретичного аналізу особливостей психофізичного та соціального розвитку спортсменів із вадами інтелекту.
Робота виконана за планом НДР Національного університету фізичного виховання й спорту України.
Формулювання цілей роботи.
Мета дослідження полягає в теоретичному аналізі особливостей психофізичного та соціального розвитку осіб із розумовою відсталістю як факторів, що зумовлюють особливості супроводу підготовки спортсменів із вадами інтелекту.
Методи дослідження: теоретичні - аналіз, синтез, узагальнення та систематизація даних наукової літератури.
Результати дослідження та їх обговорення.
Провідним симптомом олігофренічного недоумства є зміни у вищій психічній діяльності в формі розумової відсталості різних ступенів (Л.О. -Булахова, І. А. Поліщук т.ін.). У структурі олігофренії домінують легка та помірна розумова відсталість. За даними різних науковців вона становить 76 - 83 % випадків захворювання (О.Ф. Давіденкова, Д.М. Ісаєв, Дж. Карр т.ін.). Тяжка та глибока розумова відсталість становить 17 - 24% і розподіляється в приблизно однаковому співвідношенні (В. І. Гаврилов, Г.С.Маринчева т.ін.).
Аналіз даних морфологічних досліджень, що розкривають єдність структури та функцій мозку, дають підстави для аналізу особливостей розумових і рухових порушень, характерних для різних форм розумової відсталості (М.П. Вайзман). Зокрема, науковці вказують на порушення вестибулярного апарату, недостатню моторику, зниження м’язового тонусу, сухожильних рефлексів, наявність інших патологічних неврологічних симптомів, що супроводжують загальний інтелектуальний недорозвиток (В.В. Русскіх). Вивчення чутливості та рухливості нервової системи у розумово відсталих дозволило виявити дефекти розвитку нервових клітин
рухового аналізатора, порушення нервово-м’язової та міжм’язової координації (Р.А. Бєлов, М.П. Вайзман, А. А. Дмітрієв т.ін.). Результати досліджень показують, що всі рухові функції осіб із вадами інтелекту затримуються в розвитку. Указане стосується основних стато-динамічних функції: тримати голову вони починають в середньому з 4 - 5 місяців, сидіти - в 8 - 9 місяців, ходити - в 1,5 - 2 роки та пізніше (В.І. Гаврилов, Л.Т. Журба, Г.С. Маринчє-ва, О.М. Мастюкова). У підлітковому віці розумово відсталі діти відстають від однолітків за показниками розвитку витривалості, сили, швидкості та координаційних здібностей на 25-40 % [6].
За даними Л.С. Виготського, органічний дефект у розумово відсталих реалізується в соціальній неадекватності їхньої поведінки, що зумовлена ієрархічним недорозвитком вищих психічних функцій, інтелектуальною недостатністю, загальним особистісним недорозвитком. Рівень особистісного та соціального розвитку осіб із вадами інтелекту лімітується ступенем ураження вищих психічних функцій і залежить від сукупності психолого-педа-гогічних і соціальних факторів впливу, умов спрямованості корекційного навчання та виховання (М.ГБлюміна, ГМ. Бойко, Р. Бринкворт, Т.П. Вісковатова, О.О. Дмітрієв, А.В. Кігічак т. ін.). До ключових ознак розумової відсталості науковці відносять недостатнє або неадекватне сприймання всього нового та недостатню пізнавальну активністю. Їхнє прагнення до самореалізації визначається первісними мотивами, низькою або повною відсутністю можливості до прояву вольових зусиль. Розглядаючи розвиток осіб із вадами інтелекту як цілісний процес, де наступний етап залежить від досягнутого раніше, науковці вказують на необхідність розрізняти первинний дефект (органічне ураження мозку) та вторинні ускладнення розвитку. Найбільш типовим ускладненням, що виникає в процесі соціального розвитку дитини з розумовою відсталістю, є недорозвиток форм пам’яті, мислення, характеру, особистості в цілому.
Вказане зумовлює необхідність диференціації біологічної та соціокультурної складових процесу розвитку та врахування характеру їх взаємодії в реальному житті дитини з вадами інтелекту. В процесі навчання та виховання розумово відсталих необхідно враховувати, що вищі психічні функції, тобто вищі форми пам’яті, мислення, а також характер є результатом культурного розвитку, а не біологічного дозрівання. Доведено, що для осіб з вадами інтелекту соціокультурний розвиток виявляється можливим, однак його рівень обмежується ступенем олігофренічного недоумства. Взаємне опосередкування соціального та біологічного здійснюється шляхом системної взаємодії психологічних якостей людини. Діяльність і спілкування постають у ролі факторів, що організують психічні процеси, які забезпечують регуляцію діяльності. Встановлено, що діяльність виступає вирішальним фактором у формуванні сенсорної регуляції людини та її якостей “...
сенсорні, перцептивні, мнемічні, інтелектуальні та інші психічні процеси вивчаються не як повна абстракція зрозумілих функцій мозку (та нервової системи в цілому), а в контексті реальної - соціальної за своєю суттю - предметної діяльності людини та її спілкування з іншими людьми” (Б.Ф. Ломов). Розглядаючи практичну діяльність, вчені відзначають, що вона є одним з основних джерел пізнання та нормального розвитку дитини. Використовуючи ту чи іншу практичну дію, дитина вступає в безпосередній контакт з оточуючим середовищем, дійсністю. Провідним органом контакту виступають руки. Однак у розумово відсталих спостерігається значний розрив між можливістю діяти з предметами та здатністю до усвідомлення власних дій (Л. С. Виготський, Б.І. -Пінський). Мислення осіб з інтелектуальною недостатністю відрізняється малою рухливістю, що зумовлює суттєві труднощі в переході на новий вид діяльності. Вчені підкреслюють, що сама діяльність розумово відсталих найчастіше характеризується здатністю до наслідування, зниженою критичністю, підвищеною навіюваністю. Пам’ять та увага суттєво знижені, смислова пам’ять ушкоджена більше, ніж механічна (М.М. Соловйов, В.М. Сумарська).
Для осіб із розумовою відсталістю типовим є підвищене відволікання (Д.М. Ісаєв, В.В. Лебе-динський т.ін.). Вони не можуть зосередитись, швидко втомлюються, втрачають інтерес до одноманітних занять та ігор, що пояснюється науковцями надмірною виснажливістю коркових процесів (О.Я. Іванова, В.Л. Орлова т.ін.). Необхідно зауважити, що поняття „одноманітність” у відношенні до осіб із вадами інтелекту має певні особливості. Практичний досвід роботи зі спортсменами з інтелектуальною недостатністю показує, що достатньо монотонні рухові дії, що не потребують високої концентрації уваги та прояву вольових зусиль, не сприймаються розумово відсталими як одноманітні та можуть виконуватись достатньо тривало без суттєвого зниження ефективності роботи.
Стан емоційної сфери також має ряд особливостей. Особам із порушеннями розумового та фізичного розвитку притаманна більша збереженість емоцій у порівнянні з глибиною інтелектуального дефекту. Їм доступні гнів, радість, страх і смуток. Однак, учені зауважують, що емоційні реакції в осіб із розумовою відсталістю виявляються неглибокими та нестійкими (В.В. Болтенко, Н.Ф. Дємєнт’єва, Т.І. Петрикова т.ін.). Діти та підлітки з важкими порушеннями психофізичного розвитку завдяки високій схильності до наслідування можуть добре засвоювати найпростіші навички та поняття. Їх можна навчити виконувати нескладні трудові дії, що не передбачають подолання значних фізичних навантажень і не потребують прояву ініціативи (О.О. Дмітрієв, Д.М. Ісаєв).
Охарактеризовані порушення фізичного, психічного та соціального розвитку зумовлюють виникнення значних труднощів в організації та проведенні навчально-тренувальних занять зі спортсме-
нами з інтелектуальною недостатністю. Сучасні дослідження в галузі адаптивного фізичного виховання підтверджують відсутність у розумово відсталих дітей і підлітків навичок міжособистісного спілкування в середовищі здорових людей, вказують на не-сформованість їхньої потреби в такому спілкуванні, наявність неадекватних самооцінок, негативне сприймання інших людей, гіпертрофований егоцентризм [6]. Указані особливості передбачають необхідність розробки та впровадження спеціальних методів, методичних прийомів, засобів та форм організації занять з атлетами з відхиленнями розумового розвитку. Л.С. Виготський, розглядаючи взаємозв’язок розвитку та навчання вказує, що психічні функції людей з вадами інтелекту можуть розвиватися внаслідок покращення нервових механізмів, а також за рахунок використання спеціальних прийомів і методів навчання. На думку В.О. Галкі-на, процес навчання розумово відсталих повинен бути побудований на системному підході та здійснюватись з опорою на актуальний рівень психічного розвитку та рівень активності хворих (рис. 1).
Встановлено, що особи з розумовою відсталістю характеризуються майже повною відсутністю здатності до екстраполяції - переносу раніше засвоєних знань, умінь і навичок з одного дискретного предмета (елемента) на інший, що побудований за спорідненими або подібними принципами та ознаками. Значні труднощі викликають також операції, що потребують узагальнення інформації. Отже, ті знання та навички, які здорові діти природно набувають у процесі біологічного дозрівання та соціального досвіду, діти з вадами інтелекту опановують тільки за умови активного корекційного навчання.
Провідна роль у навчанні та розвитку розумово відсталих повинна відводитись роботі над їхньою сенсомоторикою (В.В. Болтенко, М.П. Вайзман, М.Ш. Вроно, С.П. Євсєєва, П.М. Літвінов, А.С. Солдатова т.ін.). Учені вважають, що мислення не може формуватись довільно з чуттєвого пізнання світу (Н. А. Берштейн, Д.М. Ісаєв, Б.І. Пінський т.ін.). Зважаючи на збіднений чуттєвий досвід спортсменів із вадами інтелекту, необхідно застосовувати таку систему вправ, що буде спрямована на розвиток відчуття та сприймання як психічних процесів.
Результати наукових досліджень показують, що при розумовій відсталості найбільше проявляється недостатність розвитку дрібної моторики. З метою перевірки функціональної рухливості рухового апарата науковці рекомендують використовувати ізольовані рухи окремих пальців і серії пальцевих рухів, а також стискання кисті в кулак у повільному, швидкому та знову повільному темпі. Враховуючи, що проекційні зони діяльності рук займають у корі головного мозку найбільшу площу, посилена увага до розвитку дрібної моторики спортсменів із вадами інтелекту сприятиме корекції їхнього психомоторного розвиту. Доведено існування спільних патогенетичних розладів руки та мови в осіб з відхиленнями розумового та фізичного розвитку, зниження
аналітико-синтетичної діяльності в складі кожної з функціональних систем, а також порушення цілісності та морфофункціональної зрілості мозкових структур, що й зумовлюють функціональну працездатність мозку розумово відсталих. Результати наукових досліджень показують, що рівень мовленнєвого розвитку знаходиться в безпосередній залежності від ступеня сформованості дрібних рухів пальців рук (М.П. Вайзман, Д.М. Ісаєв). Встановлену залежність необхідно використовувати для стимулювання розвитку мови в спортсменів із вадами інтелекту.
Дослідження в галузі спеціальної психології також доводять необхідність корекційного характеру навчання розумово відсталих (С.Я. Рубинштейн, В.М. Синьов т.ін.). Зокрема, О.П. Хохліна наголошує на доцільності спрямування навчання на виправлення вад і розвиток психічної та фізичної сфери людей з вадами інтелекту. Для забезпечення ко-рекційної спрямованості навчання потребує визначення предмет корекції, “...з’ясування того, на що має бути спрямований педагогічний вплив, що саме буде корегуватись і розвиватись...”. Побудова навчально-тренувального процесу для спортсменів із порушеннями розумового та фізичного розвитку повинна здійснюватись із враховуванням даних, що стосуються характеру ураження інтелектуальної компоненти їхньої психологічної готовності до праці. Наукові дані, власний практичний досвід дають підстави для висновку, що саме розумова сфера повинна стати предметом корекції для категорії спортсменів із вадами інтелекту (пізнавальні та психічні процеси, діяльність, особистість в цілому). Корекцію недоліків необхідно проводити одночасно з вивченням техніки фізичних вправ, розвитком і вдосконаленням фізичних якостей спортсменів, напра-цюванням техніко-тактичних комбінацій. Враховуючи, що особи з інтелектуальною недостатністю характеризуються наявністю певної межі фізичного, психічного та соціального розвитку, системна корек-
ція недоліків у навчально-тренувальному процесі дозволить забезпечити розширення межі можливого розвитку, поступове зростання рівня спортивної майстерності атлетів із розумовими вадами.
Наступний напрям корекційної роботи окреслений нами за результатами досліджень Т.П. Ві-сковатової. Автором введено поняття “фізична ос-лабленість”, що характеризується двома основними аспектами: дефіцитом фізичного розвитку осіб із вадами інтелекту (проявляється у відставанні від норми за антропометричними показниками), а також дефіцитом фізичної підготовленості (визначається за показниками відхилень від норми у виконанні спеціальних фізичних вправ, що потребують прояву основних фізичних якостей). Здійснене нами пілотажне дослідження підтвердило, що виділені автором аспекти фізичної ослабленості є характерними для дітей та підлітків із розумовою відсталістю. Встановлена закономірність потребує додаткової уваги фахівців до рівня фізичного розвитку та фізичної підготовленості спортсменів із вадами інтелекту, зокрема до рівня розвитку спеціальних фізичних якостей як передумови оволодіння раціональною технікою фізичних вправ.
Для забезпечення корекційної спрямованості навчання та тренування спортсменів із вадами інтелекту необхідно використовувати практичні дії, що виконуються безпосередньо самим атлетом. Спираючись на результати дослідження Б. І. Пінського, передбачаємо, що процес формування нових рухових умінь і навичок необхідно здійснювати з використанням зовнішніх опор, що в подальшому допоможуть спортсменам з інтелектуальною недостатністю в здійсненні переходу до самостійного вирішення конкретних рухових завдань. Доведено, що показниками сформованості діяльності, окрім якості та швидкості, виступають усвідомленість, самостійність, здатність до узагальнення. Поділяючи погляди О.Ю. Пархоменко та О.П. Хохліної, вважаємо, що на ефективність виконання практичної
діяльності спортсменами з вадами розумового та фізичного розвитку позитивно впливають вербальний та практичний вид допомоги. Практична допомога сприяє швидкому та якісному здійсненню рухових операцій, а вербальна - усвідомленню та прояву самостійності. Тому в якості зовнішніх опор може виступати як вербальне, так і невербальне стимулювання. Вибір домінуючого виду стимулювання необхідно здійснювати на підставі даних психо-діагностичних досліджень, що дають інформацію відносно особливостей вербальної та невербальної складових інтелектуального розвитку конкретного спортсмена. За допомогою зовнішніх опор відбувається передача необхідного обсягу знань, здійснюється збагачення рухової сфери спортсменів, забезпечується поступове формування здатності до усвідомлення та самооцінки ефективності власної діяльності. Оволодіння технікою фізичних вправ, розвиток самостійності та усвідомлення спрямованості, доцільності та ефективності власної діяльності передбачатиме поступові зміни та скорочення видів допомоги спортсменам із вадами інтелекту з боку тренера.
Результати аналізу наукових даних і власні дослідження дозволили нам розробити алгоритм побудови процесу формування спеціальних рухових умінь і навичок спортсменів із порушеннями розумового та фізичного розвитку (рис.2).
У процесі вибору методів навчання та тренування, визначення й планування спрямованості корекційного впливу на спортсменів із вадами інтелекту необхідно враховувати, що розумова відсталість може ускладнюватись недорозвитком однієї або декількох сенсорних систем. Ігнорування зорових і слухових аномалій негативно позначається на формуванні психічних та психомоторних функцій, ускладнює процес оволодіння технікою, затримує особистісний та соціальний розвиток спортсменів із вадами інтелекту.
Дослідження О.Б. Г аврилова також підтверджують, що першочергове значення в навчанні дітей із відхиленнями психофізичного розвитку повинно відводитись розвитку та корекції загальної, а також дрібної моторики, просторової уваги й координації рухів. На думку автора, такий підхід забезпечить формування в осіб з вадами психофізичного розвитку необхідної кількості умовно-рефлекторних зв’язків із метою подальшого оволодіння ними складними психомоторними діями. На підставі проведених досліджень процесу фізичного виховання розумово відсталих осіб автор підкреслює, що чим більше дитина відстає в розвитку, тим більше вона потребує спеціальних прийомів фізичного виховання та фізичного розвитку. Вказане підтверджує неможливість переносу традиційних методик навчання та тренування, що використовуються в роботі зі
ФОРМУВАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ РУХОВИХ УМІНЬ І НАВИЧОК
додаткові дослідження рівня
психодіагностичні психолого-педагогічні фізичного розвитку,
дослідження спостереження фізичної підготовленості та
психомоторного розвитку
И
с
ПСИХОЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ СПОРТСМЕНІВ
Рис. 2. Алгоритм побудови процесу формування спеціальних рухових умінь і навичок спортсменів із вадами інтелекту
здоровими атлетами, у підготовку спортсменів із вадами інтелекту.
На наявність такого переносу, зокрема на етапі початкової підготовки, вказують дослідження словацьких авторів Л. Ларембак та Е. Лабудова, які пропонують застосовувати традиційний диференційований підхід до організації навчання плаванню дітей із помірною розумовою відсталістю. На підставі власних багаторічних досліджень ми переконались у помилковості вибору в якості критері-ального показника в комплектуванні диференційованих груп здатності осіб із відхиленнями психофізичного розвитку триматись у воді в безо-порному положенні. Такий підхід є цілком обґрунтованим в організації навчання здорових дітей. Однак для контингенту спортсменів із розумовими та фізичними вадами провідним критерієм повинен виступати рівень психічного та соціального розвитку, що й визначає їхню здатність до навчання та успішність спортивного тренування.
Висновки.
Розумова відсталість зумовлена органічним ушкодженням мозку, що викликає складні та незво-ротні порушення розвитку вищих психічних функцій, інтелекту, особистості в цілому.
Діти та підлітки з розумовою відсталістю характеризуються відставанням від здорових од -нолітків за показниками фізичного розвитку, фізичної підготовленості, психомоторного та сенсомотор-ного розвитку У сукупності з комунікативною недостатністю, особистісним і соціальним недорозвитком, вказані фактори суттєво ускладнюють процес навчання та тренування спортсменів із вадами інтелекту. Виявлені особливості фізичного, психічного та соціального розвитку розумово відсталих виключають можливість переносу традиційних програм навчання та тренування здорових атлетів на підготовку спортсменів із вадами інтелекту.
Супровід підготовки спортсменів із порушеннями розумового розвитку потребує розробки та впровадження спеціальних методів і прийомів навчання, дотримання корекційної спрямованості тренувального впливу з використанням зовнішніх опор, що забезпечать ефективну корекцію психічної та фізичної сфери атлетів завдяки поступовому розвитку їхньої самостійності, здатності до усвідомлення та самоаналізу, підвищенню швидкості засвоєння спеціальних знань, формуванню рухових умінь і навичок, поліпшенню їх якісних характеристик.
Розробка навчально-тренувальних програм повинна здійснюватись з урахуванням результатів психологічної класифікації, додаткових психодіаг-ностичних обстежень спортсменів із вадами інтелекту, актуального рівня фізичного розвитку, фізичної підготовленості, психомоторного розвитку, а також даних психолого-педагогічних спостережень.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем супроводу підготовки спортсменів із вадами інтелекту.
Література
1. Бойко Г.М. Психологічна класифікація спортсменів з ва-
дами розумового та фізичного розвитку // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Наукова монографія за ред. проф. Єрмакова-С.С. - Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2006. - № 5. - С. 8-13.
2. Бойко Г.М., Максимова О.М. Медико-психологічна класифікація спортсменів-інвалідів різних нозологічних груп // Світ медицини та біології. - 2005. - № 9. - С. 34 - 39.
3. Бойко Г. М. Дослідження самооцінки спортсменів-інвалідів різних нозологічних груп // Педагогіка, психологія та ме-дико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Наукова монографія за ред. проф. Єрмакова С.С. - Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2006. - № 11. - С. 4-9.
4. Бойко Г. М. Концепція підготовки до психосоціальної інтеграції в суспільство дітей і підлітків з хворобою Дауна // Молода спортивна наука України: Збірник наукових праць.
- Львів, 2001. - С. 118-120.
5. Висковатова Т. П. Умственная отсталость и паралимпийский спорт // Наука в олимпийском спорте. - Київ: Національний університет фізичного виховання і спорту України, 2002. - № 2. - С.30-35.
6. Ильин В., Рубцова Н., Скоросов К. Влияние занятий конькобежным спортом на детей 12-14 лет с отклонениями умственного развития // Наука в олимпийском спорте. -Київ: Національний університет фізичного виховання і спорту України, 2006. - № 1. - С.55-60.
7. Родименко І. Сучасна модель супроводу дітей з особливими потребами // Дефектологія. - 2003. - № 2. - С. 20-24.
Надійшла до редакції 24.12.2006р.
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ МОДЕРНІЗАЦІЇ МАГІСТЕРСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ФІЗКУЛЬТУРНОГО ПРОФІЛЮ
Бишевець Н.Г., Хабінець Т.О. Національний університет фізичного виховання і спорту України
Анотація. У статті розглядаються проблеми, які пов’язані з підготовкою висококваліфікованих фахівців з фізичного виховання і спорту, і пропонуються напрямки модернізації магістерської підготовки на прикладі підготовки магістрів за напрямком «Біомеханіка спорту». Метою розробленої програми є забезпечення фундаментальної підготовки висококваліфікованих фахівців.
Ключові слова: модернізація, адаптація, магістерська підготовка, концепція.
Аннотация. Бышевец Н.Г., Хабинец Т.А. Основные направления модернизации магистерской подготовки в учебных заведениях физкультурного профиля. В статье рассматриваются проблемы, связанные с подготовкой высококвалифицированных специалистов по физическому воспитанию и спорту, и предлагаются направления модернизации магистерской подготовки на примере подготовки магистров по направлению «Биомеханика спорта». Целью разработанной программы является обеспечения фундаментальной подготовки высококвалифицированных специалистов.
Ключевые слова: модернизация, адаптация, магистерская подготовка, концепция.
Annotation. Bishevets N. G., Habinets T. A. The concept to modernizations master preparation in educational institutions of the athletic profile. This paper is considered problems, which connected with to pertain of preparation of specialist on physical education and sport and concept is offerred to modernizations preparation of master on example of preparation master on direction “Biomechanic of sport”. The purpose of the developed program is maintenance of fundamental preparation of highly skilled experts.
