CC BY
228
Тетяна СОЛОГУБ-КОЦАН
ОРНАМЕНТАЛЬНІ МОТИВИ ГУЦУЛЬСЬКОЇ НАРОДНОЇ ВИШИВКИ ЗАКАРПАТТЯ (ЯСІНЯНСЬКИЙ ОСЕРЕДОК) КІНЦЯ ХІХ - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст.
Народна гуцульська вишивка є надзвичайно яскравим та глибоким проявом творчих сил народу, вершин його мистецького хисту. Мистецтво вишивання вигадливих візерунків переходило від матері до доньки, постійно розвивалося, збагачувалося новими мотивами, способами виконання та композиційною структурою, дійшовши до наших днів.
У народній вишивці зливаються у гармонійну цілісність виконавська майстерність, природний талант та тонкий естетичний смак. Адже, гуцули - люди поетично-емоційні, люблять життя і замилувані своїм рідним краєм. Вся краса сільських пейзажів з вічнозеленими ялинами та смереками, гірськими бурхливими потоками, пташиним співом та барвистими квітами, завдяки вмілим рукам карпатських вишивальниць, відтворилась на полотні. Наші прабабусі, мабуть, не знали письма, але в рідкісні хвилини перепочинку від нелегкої господарської праці шили, вишивали, «виписували» голкою дивовижні орнаменти на сорочках, скатертинах, рушниках.
Рахівщина - можливо єдиний регіон на Закарпатті, де досі збереглися давні традиції у народному мистецтві, зокрема у вишивці. Вони свідчать не про відсталість цього району, а навпаки, звеличують народне мистецтво, мотиви якого ніколи не старіють. В ансамблі гуцульського одягу вишивку бачимо майже скрізь. На сорочках нею оздоблювали вузенькі комірці («ошийки»), нагрудники, верхні частини рукавів («уставки») та манжети («дудики»).
Вишивка на рукавах жіночих сорочок в Карпатах називається уставкою. Таку назву їй надано через те, що вона вставляється в рукав. Сама уставка складається з трьох частин: центральної частини уставки («власне уставки»), обрамляючих її стрічок («червачків»), над якими вишиті орнаментальні зубчаті смуги («поверхниці»). Узор центральної частини складається з рядів різноманітно окреслених і з’єднаних в ряд ромбів, трикутників, розет. Незважаючи на суцільне заповнення фону тканини вишивкою, уставки завжди мають виразну симетрично-геометричну композицію. Центральна частина обрамляється «поверхницею» з нижньої і верхньої сторони, або тільки з
верхньої. В «поверхницях» переважно вишиті підмотиви або зменшені мотиви, що відповідають орнаментальному трактуванню домінуючих мотивів центральної частини уставки. Поетичною мовою художнього рішення наділені трирядові або однорядові стрічки - «червачки», які виділяють центральні частини уставок від обрамляючих «поверхниць». У них також переважно витриманий тридільний принцип. Посередині вишита домінуючим кольором уставки кіска, а обабіч скісною гладдю або хрестиком - стрічки («путки», «снурки»). Їх ще іноді називають «перекладені», бо в них перекладаються кольори ниток, використаних для вишивання центральної частини уставок1,2’3’4.
Уставка в жіночій сорочці займає основне місце, тому вишивальниці надають їй найбільшого значення, намагаються вкласти в неї якнайкращі узори. Уставка - це поезія на полотні. Адже гуцульські вишивальниці в уставкових вишивках показували своє обдарування та природній хист, вміння досягти вершин мистецької досконалості. Вони дуже вимогливо ставились до вибору та укладання узорів. Коли орнамент був вже підібраний, продуманий до деталей, тоді вишивальниця на окремому прямокутному шматку полотна шила одну, а потім іншу уставку.
В Рахівському районі побутували уставки різної величини. Їх розміри залежали від узору, підібраного до сорочок відповідного призначення: буденної та святкової («празникової», «про цирьков»). Святкові сорочки одягали, йдучи до церкви, у гості, на весілля. Кожна гуцулка прагнула мати найкраще вишиту сорочку, показати людям, як вона вміє поєднувати яскраві барви. Нерідко сорочка ставала об’єктом хизування дівчат одна перед одною. Це оспівувалося в народних пісеньках, коломийках: Ой кувала зозулечка, та сіла на тичку,
Мені мамка вишивала вишивану сорочку5,6.
Варто відмітити, що вишивка на сорочках відігравала не тільки декоративну та естетичну функцію. Впродовж віків їй надавалось важливе образно-символічне значення. Ще сто років тому досліджуючи вишивку, В. Стасов відзначав: «У народів древнього світу орнамент ніколи не містив у собі жодної зайвої лінії, кожна рисочка мала тут своє певне значення.. .Це складна мова, послідовна мелодія, що має свою основну причину і призначена не лише для очей, а й для розуму і почуттів»7. Дійсно, усі образи народного мистецтва пройняті глибоким змістом, і сьогодні важко з’ясувати початкову семантику сюжетів, бо з плином часу все забулось і переплуталось. Цілісні композиції були розділені на частини, з’явилися поєднання компонентів з різних сюжетів. Функції давніх символів втратили своє первинне значення, набуваючи нового змісту. Повністю прочитати і розшифрувати давні орнаменти сьогодні неможливо.
Метою даного дослідження є спроба аналізу орнаментального мистецтва одягової вишивки ясінянських гуцулів Закарпаття. На основі літературної, джерельної бази, власних спостережень та взірців гуцульської народної вишивки з колекції Марії Грицак (фондове зібрання Закарпатського музею народної архітектури та побуту) автор прагне подати цілісну інформацію про орнаментальні мотиви, художні особливості, символіку вишивки досліджуваного регіону.
Вишивка ясінянського округу за своїм змістом є найбільш насиченою, яскравою, з стрічковою композицією, що насичена багатьма орнаментальними мотивами. Саме вони в поєднанні утворюють цілісну картину. Локальна група ясінянських гуцулів окреслена долиною річки Чорна Тиса та її приток. Серед основних населених пунктів, що відносяться до даного регіону, слід віднести: Чорна Тиса, Ясіня, Лазещина, Стебний, Кваси, Сітний, Тростянець, Білин.
У досліджуваній колекції представлені взірці одягової вишивки. Серед них насамперед виділяємо «уставки», нагрудники чоловічих сорочок, манжети («дудики», «дуди») та вузенькі комірці («ошийники»).
Найяскравішими та найбільш вишукано оздобленими вишивкою були уставки жіночих сорочок. Відразу ж відмічаємо, що уставки, які збереглися до наших днів і знайшли своє місце у музеї, представляють собою мистецтво вишивки 20-40-х рр. ХХ ст. Про це свідчить їх поліхромна колористика та дрібноузорний орнамент. Однак, не зважаючи на це, вони зберегли орнаментальні мотиви давнішого періоду.
Найчастіше гуцульські майстрині вишивали п’ятирядові уставки. Цікавими були уставки, в основі яких лежала широка смуга з орнаментованою внутрішньою площиною, де зображено кілька ромбів з усіченими кутами. З усіх геометричних форм ромб найчастіше зустрічається в гуцульських вишивках. Творча фантазія вишивальниць наділила його особливою силою художньої ви-
разності. Гідна подиву його багатоваріантність. В даному випадку ромб з усіченими кутами гармонійно поєднаний з восьмипелюстковою розеткою, що вписана в нього. Серцевину розети подано у вигляді малого хрестика («христя»). Поміж ромбами вишито по дві маленькі восьмипелюсткові розетки. Стрічки («червачки») обрамлені вузькими смужечками («путками»), в яких перебирається (перекладається) колір - червоний, жовтий, зелений. Основу ж «червачків» становить смуга, що складається з квадратів із загнутими всередину кутами («ягода»)8 та квадратів з виступаючими кутами. Ці два мотиви, послідовно чергуючись, утворюють своєрідні «квадратові віночки». Третя частина уставки («поверхниця») є логічним продовженням центральної широкої смуги. В її основі лежить половина орнаментальної композиції центральної частини («власне уставки»)9,10 (див. фото 1).
Цікавою за змістом та орнаментальною побудовою є уставка, в основі центрального ряду якої лежать чотири стилізовані квітки («ружі»). Їх характерною особливістю є те, що пелюстки розмежовані прямим та скісним хрестами, які пересікаються. «Хрести» як один із мотивів української народної орнаментики сформувався ще в добу неоліту. Дохристиянським його поширенням пояснюється те, що в українській народній орнаментиці порівняно мало канонізовано-емблематичних зображень цього знака, звичних для церковно-релігійного мистецтва. Однак, невичерпність народної фантазії засвідчують сотні варіантів улюблених хрестикових візерунків. Завдяки прийому пересікання різних видів хрестів утворюються вісім пелюстків. Прямий хрест ділить площину квітки на чотири частини («пелюстки»), а за допомогою скісного, кожна з них в свою чергу поділяється ще на дві. Таким чином утворюється
стилізована восьми-пелюсткова квітка чи розетка. У народі даний мотив отримав досить цікаве трактування: прямий хрест - символ чоловічого начала, Сонця; скісний хрест -
символ жіночого начала, Місяця. Поєднання цих начал дає всьому життя. А утворена розета є символом самої Природи. Слід відмітити, що розетка - це один із найбільш поширених архаїчних мотивів гуцульської вишивки. Вона має чотири, шість або вісім загострених чи заокруглених пелюстків. Часто пелюстки однієї розетки вишиваються почергово нитками двох кольорів. Розетки чергуються із зображеннями ромбів, кругів, квадратів, хрестів, есовидних фігур тощо. В нашому випадку есовидні фігури виступають основним мотивом обрамляючих стрічок («червачків»). Есовидні мотиви («глисти», «нумери») розділені у верхній та нижній частині орнаментальними рисочками з виступами («вітрячками»)11’12’13’14 (див. фото 2).
Заслуговують на увагу уставки, де домінує реалістичний, стилізований рослинний характер. В залежності від їх орнаментальної побудови виділяють різні назви уставок: «дубове листя» та «квітчасті». Приклад уставки з домінуючим мотивом «дубове листя» (в одній з його варіацій) зустрічаємо й у досліджуваній нами колекції. Тут «дубове листя» народна мудрість гуцульських вишивальниць подає у вигляді чотирипелюсткових квіток. Функцію пелюстків якраз і виконує «дубове листя» стилізованої форми. Його виступи загострені по контуру. Неабияку винахідливість продемонстровано й при зображенні поєднання чотирьох листочків. Їх нижня частина подається у формі прямих кутів. У зв’язку з цим утворюється мотив прямого хреста. Подібний прийом ще раз підтверджує істину про багатогранність та багатофункціональність гуцульської вишивки. Жінка намагалась показати на полотні своє ставлення до життя, віру в Бога. На перший погляд, форма хреста в даному взірці не проглядається. Однак, розібравши його по деталям, ми чітко бачимо хрест («прямий»). Все це говорить про те, що у вишивку жінка вкладала не лише професійні вміння, але й душу, завдяки чому на світ з’являлись справжні витвори мистецтва.
На стику двох квіток, утворених за допомогою «дубового листя», утворюються своєрідні стилізовані мотиви, де головну роль відіграє ромб з видовженими по горизонталі сторонами. Центральний ромб найбільший. Обабіч нього, у верхній та нижній частині, розміщено по три дрібні «ромбички»15,16 (див. фото 3).
Своєрідними у композиційній побудові орнаменту є так звані «квітчасті» уставки. В їх основі лежать закомпоновані в коло, ромб чи квадрат великі стилізовані квіти з дрібноузорними деталями. Так, на одній з уставок з села Кваси, основу становить велика стилізована квітка, закомпонована в коло з усіченою верхньою та нижньою частинами. Структурно дана квітка складається з трьох основних частин: центральної та двох бічних. Центральна частина подається у вигляді двох напівквіток, між якими зображені два кружечки («очка»). Дві бічні сторони подаються як подвійні «завитки», що нагадують стилізовану квіточку з пелюстками. Таку складну форму квітів у народній вишивці називають «рачки», «мороки»17,18 (див. фото 4).
Не менш ретельним був підхід до оздоблення вишивкою, окрім уставок, й манжет («дудиків»), ошийників («ошийок») та нагрудників на чоловічих сорочках ясінянських гуцулів. Нерідко орнамент даних деталей сорочок повторював візерунок уставки. Однак і тут можна зустріти певні елементи, як давнього походження, так і мотиви більш пізнішого періоду.
Найяскравішу групу вищезгаданих деталей сорочок, оздоблених вишивкою, представляють «нагрудники», якими прикрашали поздовжній розріз чоловічих сорочок. Найпоширенішим елементом тут, так само як і в уставках, є ромб: ромби, що торкаються бічними сторонами, ромб
з усіченими верхнім та нижнім кутом, ромб з урізаними кутами. Виділяють-с я одно-рядові та п’ятирядові нагрудники. Контури од-норядових нагрудників оздоблювались різно-
манітними вузькими смугами: «снурками», «шахівничкою», стебелевим швом, простими рядками, виконаними хрестиком.
В основі одного із взірців нагрудників лежать чотири ромби, що торкаються бічними сторонами. Багатоваріантність заповнення внутрішньої площини ромба, велика кількість кольорів, вказують на те, що це вишивка 20-30-х рр. ХХ ст. Функцію серцевини великих ромбів виконують мотиви прямого та скісного хрестів, закомпоновані в ромб. Подібний прийом, завдяки якому внутрішнє поле ромба ділиться на вісім частин, ми спостерігали і при характеристиці уставок. Доповненням до ромбів є трикутники з восьмиконечними зірками всередині19.
Зустрічаються нагрудники, де провідним мотивом є ромб з урізаними всередину кутами та складною внутрішньою побудовою. Так, в основі лежить ромб з «баранячими ріжками». У мотиві «баранячі ріжки» завжди є спіральні елементи. Вони можуть бути стилізовано прямокутними (у вишивці), криволінійними (у розписах, витинанках, обробці дерева й металу). Специфічною для цього мотиву є дзеркальна врівноваженість двох антитетичних (протилежно обернених) ріжок. Рідше вони спрямовані на зустріч один одному, мають не дзеркальну, а інші види симетрії, або зовсім її позбавлені. Подібні спіральні візерунки в народі називають й по-іншому: «вівчарки», «гачки», «кучері», «крученики». Внутрішня площина ромба з «баранячими ріжками» за-компонована восьмипелюстковою квіткою («ружею»)20,21.
Як і уставки, нагрудники бувають п’ятирядові. Їх композиційні структури теж схожі. Тут так само центральна смуга найширша. Основний мотив - ромб із закомпонованою внутрішньою площиною. Найпоширенішим варіантом внутрішньої площини ромба є його заповнення стилізованими восьмипелюстковими квітами («ружами»). Допоміжними елементами могли служити трикутники, дрібні кружечки («очка»), хрестики, декоративні рядки з дрібних геометричних фігур22,25.
Крій, еволюція народного моделювання впливали на принцип розміщення вишивки на окремих частинах сорочок. Це стосується і оздоблення вишивкою пазухи («нагрудників»). Поширені три методи розміщення вишивки на пазухах: вертикальні суцільні смуги, вишиті близько обабіч розрізу пазухи; дві паралельні вертикальні стрічки, вишиті на відстані двох-трьох сантиметрів від зарубленого розрізу пазухи; суцільна вертикальна смуга вишита на правій половині пазухи. В кінці ХІХ ст. внизу розрізу пазухи почали нашивати прямокутні клинці, на яких вишивка розмішувалася в горизонтальному напрямку, обрамляючи вертикальні смуги, вишиті вздовж розрізу пазухи24.
Вишивка манжетів («дудиків») залежала від їх форми. Однорядними стрічками розміщені орнаментальні мотиви на вузьких обшивках. Сорочки, в яких вишивка розміщена на «дудиках» і комірі, виступали пере-
важно як буденне вбрання. В них продумана чітка система вишивання манжетів, що має кілька варіантів. Згідно характеру композиційного рішення вишивок на манжетах виділяються чотири основні типи сорочок. До першого відносяться сорочки, в яких манжети вишито вузенькою смугою, обмеженою по краях петельчатим швом. Тут багато білого поля, вишивка розміщена по краю, біля обмітки. До другого типу відносяться сорочки, в яких краї манжет обметані петельчатим швом, центральна смуга вишита «хрестиком» або «низинкою», а вище неї ідуть ряди «стебнівки», збирання в складки («морщення»). У таких манжетах між вишитими смугами ефектно виступає біле полотно. Своєрідність третьої групи створює те, що вся площина манжетів густо вишита або «низинкою», або «хрестиком», а краї густо обметані. Сорочки з такими манжетами по щільності вишивки гармонують зі структурою запасок, творять цілісні акценти в єдиному ансамблі одягу25,26.
Зустрічаються манжети, контури яких обрамлені вузькими смужечками. Їх внутрішня площина закомпонована ромбиками з виступаючими сторонами, «шахівничками», стебелевим швом, рядком із дрібних хрестиків. Основним же елементом центральної смуги виступає ромб з усіченими верхньою та нижньою частинами. Контури даних ромбів заповнені дрібноузорними мотивами й утворюють форму скісних хрестів, внутрішня площина великих ромбів в основному закомпонована стилізованим квітами («ружами») у різних варіаціях. Найпростішим варіантом є восьмипелюсткова квітка, вписана в ромб, по кутам якого та в серцевині квітки розміщені дрібні ромбики з хрестиками посередині. Зустрічаються випадки, коли квітка закомпонована в ромб з відростами («вусиками»). Останні в свою чергу по контуру обрамляються, утворюючи одну велику композицію у вигляді квітки. Більш складнішою є квітка, пелюстки якої утворюються завдяки перетинанню її площини прямим хрестом. І накінець, найяскравішим та найбільш багатогранним варіантом стилізованої квітки є її наступне зображення. В основі лежить ромб, поділений прямим та скісним хрестами на вісім частин («пелюсток»). По центру, у верхній та нижній частині розміщені дрібні ромбики. Центральний ромб по кутам має виступи («ріжки»), площина між якими заповнена стилізованими листочками. Подібні складні мотиви в народі називають «мороки». Поміж центральними ромбами у два ряди розміщуються трикутні мотиви. Їх внутрішня площина, зазвичай, заповнюється «завитками», «баранячими ріжками», рідше
«напівзавитками»27,28,29.
Однією з найменших за розмірами деталей одягу, що оздоблювалися вишивкою, є ошийники («ошийки») жіночих та чоловічих сорочок. Вони мають стрічкову орнаментальну побудову. Не дивлячись на те, що це в основному вузенькі смуги (2-4 см), вони мають й ряд своїх
особливостей: неперенасиченість різними мотивами, простота, чітке проглядання візерунку тощо.
Найпростішим варіантом візерунку на ошийнику є лінія кривуля, побудована з покладених навскіс прямокутників або ж шестигранних ромбиків з крапочками всередині («очкаті ромбики»), чотирикутників. Площина між утвореними таким чином кривулями заповнюється маленькими крапочками, ромбиками чи трикутниками. Такий мотив називається «кривулькови», «глистовий», «кручений». Він обрамлений різнокольоровими лініями, трирядовою шахівничкою чи стебелевим швом30,31,32.
Не менш цікавими є «ошийки», де провідним мотивом є ромб, що послідовно чергується з різними геометричними чи згеометризовани-ми фігурами. Тут зустрічаються такі типи ромбів: ромб з усіченими всередину кутами, ромб з виступами («вусиками») та «баранячими ріжками». Серед мотивів, що чергуються з ромбом, утворюючи єдину орнаментальну композицію, виділяємо прямі хрести, завитки, стилізовані шести-восьмипелюсткові квіти. Допоміжними елементами можуть
служити трикутні мотиви33,34,35.
Одним із найдавніших як у кольоровій гамі (жовтий, зелений, червоний кольори), так і в орнаментальній побудові є наступний візерунок «ошийок». Центральна широка смуга обрамлювалася вузькими стрічками («путками»). В основі ж орнаментальної композиції смуги лежать два мотиви, що послідовно чергуються. Перший являє собою скісну смугу, внутрішня площина якої закомпонована косим рядком квадратиків. Їх контури чорні, а серцевина («очко») - червона, рідше синя або зелена. Подібний мотив у народі прозвали «розкоси», «смерічка». Другий мотив у своїй основі має ромб з прямим хрестом в середині. Хрест в основному вишивали червоними нитками. По бокам ромба розміщувалися трикутники36,37.
Із наведеного матеріалу робимо висновки, що вишивка ясінянського осередку є надзвичайно виразною, колоритною та насиченою різними барвами. Уставки на жіночих сорочках цієї округи є широкими, їх композиція стрічкова, побудована з двох-трьох смуг, з яких одна найширша. Основним орнаментальним мотивом ясінянських вишивок є ромб та його варіанти. Вишивки виконувалися «хрестиком» та «низинкою». Як структурний каркас використовувався «стебелевий шов» або ж вузькі смужки («путки»). Домінуючою для цього осередку була зелена, чорна, червона (ХІХ ст.), червоно-вишнева, жовтогаряча (перша половина ХХ ст.) кольорова гама.
Як бачимо, орнаментальне мистецтво є одним із найяскравіших елементів матеріальної культури. Безперечно, повністю виявити й оцінити художньо-образний зміст орнаменту найкраще можна безпосередньо на
тих предметах, на яких він використаний або для яких він створений. Це особливо стосується тих виробів, форма яких, матеріал, техніка виготовлення кладуть певний відбиток на характер орнаментальних узорів.
І все ж таки незаперечним є те, що альбоми зразків орнаментальних народних узорів приносять нам справжнє естетичне задоволення, служать важливим засобом для пізнання культури народу тої чи іншої епохи. Орнамент має здатність впливати на наші емоції, навіть будучи взятим окремо від предмета, на якому він використаний. В самій побудові орнаменту, мотивах, композиції закладений певний ідейно-художній зміст. Адже в народному мистецтві орнамент служить не тільки засобом прикрашення побутових виробів. В його вибагливих живих мотивах, у композиційній будові, в колориті народ втілює безпосереднє відчуття реальної природи, велике почуття радості життя, виявляє свій різносторонній талант.
Отже, орнамент, як і інші види мистецтва, становить своєрідну форму образного відображення дійсності. Він, як і інші види мистецтва, піддається змінам залежно від соціально-економічного і культурного розвитку суспільства. Нові соціально-економічні умови, нові художні запити закономірно і неминуче викликають до життя нові форми орнаменту, його нові стильові ознаки. Для кожної епохи характерний той чи інший орнамент, об’єднаний спільними стильовими рисами, незалежно від того, на яких виробах він виступає. Орнамент є, таким чином, рівноправною, значною галуззю духовної культури народу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Польові матеріли зібрані у селах Рахівського району // Архів автора.
2. Боднар І.Я. Орнаментика карпатських вишивок // Народна творчість та етнографія. 1969. № 2. С. 57.
3. Боднар І.Я. «Уставки» Космача та Верховини // Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. VII наукова конференція. Львів. 1996. С. 15.
4. Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка: західні області УРСР Київ, 1988. С. 130.
5. Кокіш Г.С. Коломийки про одяг // Архів Музею гуцульства с. Розтоки Рахівського району. С. 2.
6. Польові матеріли зібрані у селах Рахівського району // Архів автора.
7. Коцур Н.М. І на тім рушникові. Методичний посібник. Донецьк, 2007. С. 3.
8. Литвинець Е.М. Українське народне мистецтво вишивання та нанизування. Київ, 2004. С. 15.
9. Фонди Закарпатського музею народної архітектури та побуту, інвентарний номер (далі ФЗМНАП Е: ): 12393/257.
10. Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка: західні області УРСР С. 96-97.
11. ФЗМНАП Е: 12393/257.
12. Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка: західні області УРСР С. 108.
13. Литвинець Е.М. Українське народне мистецтво вишивання та нанизування. К., 2004. С. 15.
14. Селівачов М.Р. Домінантні мотиви української народної орнаментики (кінець ХІХ - ХХ ст.) // Народна творчість та етнографія. 1990. № 2. С. 73.
15. ФЗМНАП Е: 12491/340.
16. БоднарІ.Я. Орнаментика карпатських вишивок // Народна творчість та етнографія. 1969. № 2. С. 57-58.
17. ФЗМНАП Е: 12544/393.
18. Литвинець Е.М. Українське народне мистецтво вишивання та нанизування. С. 15.
19. ФЗМНАП Е: 12490/339.
20. ФЗМНАП Е: 12543/392.
21. Селівачов М.Р. Домінантні мотиви української народної орнаментики (кінець ХІХ - ХХ ст.) // Народна творчість та етнографія. 1990. № 2. С. 69.
22. ФЗМНАП Е: 12632/481.
23. ФЗМНАП Е: 12634/483.
24. Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка: західні області УРСР С. 83-84.
25. Грибанич І. Народний одяг гуцулів Закарпаття другої половини ХІХ -50-х рр. ХХ ст. Ужгород, 1995. Вип.1. С. 103.
26. Захарчук-Чугай Р.В. Вишивка // Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат. Том ІІ. Етнологія та мистецтвознавство. Львів, 2006. С. 650.
27. ФЗМНАП Е
28. ФЗМНАП Е
29. ФЗМНАП Е
30. ФЗМНАП Е
31. ФЗМНАП Е
32. ФЗМНАП Е
33. ФЗМНАП Е
34. ФЗМНАП Е
35. ФЗМНАП Е
36. ФЗМНАП Е
12491/340.
12544/393.
12634/483.
12491/340.
12543/392.
12544/393.
12305/184.
12543/392.
12636/485.
12632/481.
37. Польові матеріли зібрані у селах Рахівського району // Архів автора.
