CC BY
147
УДК: 37.013
В. В. Сагуйченко, старший викладач НОВА ФІЛОСОФІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПЛАНУ В СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ
Зроблено спробу уточнити сутність і зміст філософії навчального плану в системі сучасної вітчизняної післядипломної педагогічної освіти. Зазначено, що сучасні соціокультурні контексти українського суспільства вимагають від кожного педагогічного працівника, керівника загальноосвітнього навчального закладу свідомого самовдосконалення власної особистішої і професійної діяльності. Підкреслено, що нова філософія освіти для кожного педагога і керівника навчального закладу має стати ціннісно-змістовною основою навчально-виховного процесу в системі вітчизняної післядипломної педагогічної освіти.
Ключові слова: післядипломна педагогічна освіта, філософія навчального плану, самовдосконалення.
Актуальність проблеми. Сьогодні в умовах плюралізму щодо існуючих парадигм освіти, великої кількості концепцій, варіативності освітніх систем, наявності інноваційних технологій та педагогічних практик важко регламентувати діяльність педагогів та керівників навчальних закладів. Крім цього, їхня діяльність має індивідуальний, творчий характер.
Важливо, що змістовно процес отримання знань у системі післядипломної педагогічної освіти є не тільки передаванням потрібних знань. Дослідження у галузі філософії освіти надають можливість вважати освіту відтворенням, трансляцією та засвоєнням у життєдіяльності кожного наступного покоління усталених конструктів: досвіду та традицій, досвіду та традицій не тільки своїх власних, а й, що суттєво для нас з урахуванням глобалізаційних процесів, тенденцій розвитку світової системи освіти.
Кожне суспільство замислюється над питанням отримання знань завдяки освітній галузі не тільки про матеріальну культуру, а й над її змістом, структурою, системними елементами. Серед важливих соціальних функцій освіти сучасні українські дослідники виокремлюють гуманістичну, виховну, професійну.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вітчизняні педагоги, філософи освіти узагальнили підходи до змістовного процесу отримання знань, який сьогодні не має бути тільки передаванням фахових знань. Актуальність для сучасного суспільства і освіти знань, що інтегративно висловлюють антропокультурні властивості, уподобання, цінності, смисли, що уможливлюють формування людиновимірної соціокультурної реальності та охороняють підвалини буття інших людей, культури, соціуму, цивілізації, екосистем, розкривають В. Андрущенко, О. Висоцька, С. Клепко, М. Култаєва, Є. Мануйлов,
Н. Радіонова, М. Романенко, І. Степаненко, А. Толстоухов, О. Тягло та ін. [ 1; 2; 8; 4; 5-7; 9-11].
Українські дослідники, так само, як і представники американської філософії навчального плану та західноєвропейської об’єктивної педагогіки, наголошують на необхідності розроблення і застосування реалістичних освітніх стратегій, які б ураховували суперечності, конфлікти, ризики, що існують у сучасному суспільстві знань. Необхідним визнається і поглиблення розуміння взаємовідносин між старим і новим в інноваційних освітніх і культурних процесах, що послідовно доводять представники еволюційної педагогіки.
Все більш загальновизнаною стає вимога відповідності сучасної системи освіти специфіці плюралістичного суспільства, на чому наголошує німецький дослідник Франк -Рюдигер Ях [12]. Ще один визначальний освітній орієнтир задає подвійна критика як авторитарного, так і вільного виховання, що міститься у роботах представників німецької еволюційної педагогіки. Необхідно, аби захоплення антиавторитарним вихованням поступилося місцем виваженій виховній практиці, характерною рисою якої є культура щодо вільного вибору і певної свободи. Свобода і вибір є для кожного суб’єкта навчально-виховного процесу. Проте слід пам’ятати і про управління цим процесом.
Мета статті. Нині у нашого суспільства є замовлення на модернізацію освітньої галузі, і саме такої модернізації потребує післядипломна педагогічна освіта, яка має відповісти на запитання: кого вчимо, як вчимо, для чого вчимо?
Виклад основного матеріалу. Такі та інші запитання, зокрема, як виховувати молодь в суспільстві, що переживає радикальні зміни, хвилювали і американське суспільство (сьогодні відоме як суспільство з усталеною демократією) наприкінці ХІХ ст., коли держава обирала нові цінності та ідеали.
Відповіддю була американська система «прагматизму», розроблена Джоном Дьюї. Теоретичною основою в роботі школи Д. Дьюї вважав реформування суспільства через оновлену школу, яка мала радикально змінитися і стати громадою, де навчання учнів реалізується через спільну продуктивну діяльність [3, с. 103].
На запитання про наші життєві цінності соціальне дослідження, проведене українськими і російськими вченими, а також порівняльний аналіз, проведений обласним Центром розвитку громадських організацій, відповідає: за останні 20 років у молоді не вироблено чіткої картини світу, цінностей, норм та алгоритмів поведінки, на жаль, все частіше це стосується і випускників педагогічних закладів, і молодих педагогів, які тільки починають свою педагогічну кар’єру. Є певні суперечності у сприйнятті навколишнього середовища, подій, кардинальних змін у сучасному суспільстві. А це вимагає найскорішого формування системи виховання та певної концепції соціалізації молоді. Можна погодитися з академіком О. Савченко про важливість та актуальність своєчасного
встановлення загальних цілей та цінностей при реформуванні сучасної школи. Треба підкреслити: цілі та цінності є актуальними для всіх суб’єктів навчально-виховного процесу.
Про важливість напрямків зорієнтованості свідомості та цінностей українських учителів свідчить цікаве підсумкове емпіричне спостереження, узагальнене С. Клепком: багато педагогів знаходяться під тиском зразків посередності; подальший розвиток вважають непотрібним; успішних людей вважають відчуженими від інших сфер життя; ігнорують творчу роль щоденних інтелектуальних вправ та дій; важко сприймають свої недоліки; не здатні передбачати труднощі, пов’язані із затримками власного розвитку, а головне -вважають, що досягли власної «біографічної компетентності» - навичок систематичного самотворення власного життя і розвитку [8, с. 253].
Головною перепоною на шляху реалізації громадянського виховання випускників наших навчальних закладів, у тому числі педагогічних, є суттєва суперечність між його соціальним, моральним характером та антисоціальним, бездуховним сучасним ринком, існуючою сферою послуг, сучасними засобами масової інформації. Молодь спостерігає за зростаючим розривом між багатими та бідними. Після батьківського затишку, рідного навчального закладу, роботи (найчастіше у державному секторі) молода людина опиняється сам на сам із неадекватною ситуацією на вулиці, у транспорті, сфері розваг. А там вже інша атмосфера: неетична реклама та ціла індустрія сумнівних розваг, дешева преса. Невипадково Н. Радіонова підкреслює важливість філософських комунікацій і філософського спілкування у соціокультурних контекстах як у минулі роки, так і сьогодні для вдосконалення освіти [6, с. 16].
Характеризуючи такий кризовий стан, відомий гуманіст ХХ ст. А. Швейцер як для минулих часів, сьогодення, так і наступних часів, пояснював його намаганням користуватися культурою, відірваною від етичної складової. Про формування якісно нового стану духовності з новими ціннісно-смисловими орієнтирами, що стає найважливішою передумовою уникнення антропологічної катастрофи, йдеться у дослідженні І. Степаненко та М. Степаненко [9, с. 82-83], які підкреслюють актуальність пошуків антропокультурних властивостей, уподобань, цінностей, смислів, що уможливлюють формування людиновимірної соціокультурної реальності, не руйнують підвалини буття інших людей, культури, соціуму, цивілізації, екосистем, що перекликається з висновками А. Толстоухова стосовно глобального соціального контексту та контур еко-майбутнього [10, с. 12]. Актуальність цих пошуків підкреслюють В. Андрущенко, М. Култаєва, Н. Радіонова, М. Романенко, І. Степаненко [ 1; 4; 6; 7; 9].
Системоутворюючим чинником у роботі з учнівською молоддю, педагогами як слухачами курсів в інститутах післядипломної педагогічної освіти філософи і педагоги-практики бачать цілісну систему з духовною і моральною складовими виховання, а не тільки окремі тимчасові або додаткові курси і факультативи за вибором.
Застерігаючи проти вивчення важливих питань сучасності тільки за рахунок додаткових предметів, зокрема, «Основ демократії», який найчастіше впроваджується в системі післядипломної педагогічної освіти, О. Тягло застерігає від ідеалізації, пропонує говорити і про суперечності.
Вчений вивчав американський досвід демократизації навчального процесу, сутність якого він пояснює своєчасною допомогою в коригуванні своєї поведінки через пошук найкращих доказів, найсильніших аргументів, але без прямолінійного підштовхування до наперед визначеної та готової відповіді. Перспективним він бачить синтез критичного мислення і звичайної логіки, а повсякденну практику критичного мислення вважає шляхом до демократії і втіленням її фундаментальних цінностей майже безвідносно до того, яких політичних поглядів додержується критично мисляча людина.
Можна погодитися із висновком О. Тягла: освіта у суспільстві, що прагне демократизації, повинна бути урізноманітнена навчанням критичному мисленню з певними необхідними доповненнями [11, с. 12].
Суттєві застереження щодо ідеалізації та обґрунтування необхідності врахування суперечностей, конфліктів, ризиків висувають також численні дослідники німецької, англійської, американської та вітчизняної шкіл.
Значний внесок до сучасної філософії освіти зробила німецька школа. Досліджуючи сучасну еволюційну педагогіку у роботах сучасних німецьких дослідників, М. Култаєва наголошує на соціобіологічній перспективі, що дозволяє поглибити розуміння взаємовідносин між старим і новим в інноваційних освітніх і культурних процесах [4, с. 110].
У Німеччині у 90-х роках ХХ ст. проведено широку дискусію щодо системи освіти та освітньої політики, самостійності навчальних закладів. Сучасний німецький дослідник Ф.-Р. Ях доходить важливого висновку щодо відповідності сучасної системи освіти вимогам плюралістичного суспільства. Ця відповідність можлива у разі сприйняття навчального закладу як інституту громадянського суспільства. Школа, підкреслює Ф.-Р. Ях, повинна стати «школою громадян», в якій і вчителі, і батьки мають право і, що суттєво, реалізують це право брати участь у розробленні педагогічної програми школи вже на вищому рівні управлінських рад, а не тільки піклувальних рад.
Важливо підкреслити для наших подальших вітчизняних досліджень, що нині німецька еволюційна педагогіка критикує як авторитарне, так і вільне виховання. Захоплення антиавторитарним вихованням поступилося місцем виваженій виховній практиці, характерною рисою якої є культура щодо вільного вибору і певної свободи [ 12, с. 10]. Тому суттєвим є той факт, що, не зважаючи на те, що інститут різноманітних шкільних рад набуває постійного розвитку, і міністри освіти європейських країн вважають питання участі громадськості в управлінні сучасною школою одним із головних чинників, здатних поліпшити якість шкільної освіти (Люксембург, 1995 р.), але для створення власної моделі треба пам’ятати про культурні та національні відмінності.
У цій площині доречно навести дослідження В. Андрущенка щодо реальності освіти та проблем деміфологізації, де вчений підкреслює важливість та виняткову актуальність орієнтації на свій культурно-історичний досвід із поєднанням його з сучасними зарубіжними досягненнями [1, с. 15]. Сьогодні для загальносвітового процесу розвитку освіти характерно відставання трансформації освітньої галузі від трансформації суспільства.
Основні тенденції розвитку світової цивілізації виявляють все більшу значущість людини як активного суб’єкта формування самого себе і умов своєї життєдіяльності. Дія законів природи і суспільства результати цієї дії в просторових, тимчасових, діяльнісних координатах у різних поєднаннях і взаємозв’язках мають глибоку альтернативність. Саме ця обставина вимагає від людини використання багатоваріантної методології і пізнання, і діяльності, усвідомлення об’єктивності наявності багатоваріантних рішень на будь-якому рівні їх обґрунтування і реалізації на основі випереджаючого підходу - прогностично спрямованого, актуального та інноваційного, а головне -перетворюючого.
Необхідність подібного підходу посилюється, якщо варіант рішення спрямовано на систему, що включає різнорідні елементи, не порівнянних і по суті, і за формальними ознаками: технічними, економічними, моральними.
При цьому сама методологія по суті має бути гуманістичною, оскільки кінцева значущість вибору багато в чому залежить від духовності людини та її системи цінностей. Подібна методологія мислення і діяльності людини повинна формуватися в процесі такої педагогічної професійної освіти, яка розвиває здібності особи педагога діяти у режимі постійного випередження існуючого стану, з’являється як особистісне значуще і відповідає сутнісній потребі педагога і керівника у пізнавальній активності, забезпечуючи готовність до самовдосконалення, самоактуалізації, соціальної та професійної педагогічної мобільності.
Проте дослідження наших вітчизняних учених свідчать про посилення тривожних симптомів того, що людина і суспільство в цілому часто не усвідомлюють необхідності такого образу мислення і дії, а це відгукнеться можливими руйнівними наслідками на мікро- і макрорівнях різних сфер життєдіяльності [1, с. 17].
Багато в чому це є наслідком орієнтації педагогічної професійної освіти на формування духовного світу педагогів як вузьких фахівців, а не як особистостей, їх світоглядів; нерозуміння своєї ролі і місця в соціумі, цілісній системі національної системі післядипломної педагогічної освіти, взаємовідношенні з природним довкіллям, а також наслідків своєї діяльності. У свою чергу це пов’язано з тим, що має місце і зараз: репродуктивним характером освіти людини «суспільства знань» (у вигляді завершеної системи), з тим, що розвинулися технократичні орієнтири професійної педагогічної освіти, загальною теоретичною і практичною неопрацьованістю питань з проблем випереджаючої функції освіти. Для проведення системних досліджень з означеної проблематики у Дніпропетровському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти відкрито кафедру випереджаючої освіти.
Сучасна ситуація в освіті все більше схиляється до подальшого розвитку з орієнтацією на модель випереджаючої освіти, хоча співіснують й інші моделі (прагматична, просвітницька, адаптаційна, людиноцентрична).
О. Висоцька бачить сутність концепції випереджаючої освіти для сталого розвитку у тому, щоб перебудувати зміст і методологію навчального процесу в усіх ланках системи освіти таким чином, аби вона стала здатною до вчасної підготовки людей до нових умов існування, дати їм такі знання і уміння, які дозволили б не тільки успішно адаптуватися у новому соціальному та інформаційному середовищі, а й активно впливати на нього в інтересах збереження і подальшого гармонійного розвитку людського суспільства та навколишньої природи [2, с. 9].
У зв’язку з цим потрібні знаходження шляхів зміни парадигми професійної педагогічної освіти, виведення її на інший якісний рівень на основі значного розширення рамок визначення та розв’язання проблем освіти з позицій усього комплексу наук про людину, шляхи розвитку її як об’єкта і суб’єкта дії.
Останні роки хоча і характеризуються посиленням уваги до проблем професійної освіти з боку деяких наук (філософії, соціології, економіки, фізіології, психології, педагогіки), дослідники в кожній науковій галузі підходять до визначення цілей і змісту професійної освіти зі своїх позицій, акцентуючи увагу на її різних аспектах. Одні підкреслюють необхідність забезпечення функціональної грамотності, готовності до вільної орієнтації в нових соціально-економічних умовах; інші - необхідність гуманізації
освіти, трактуючи її як поворот до особистості і розвитку її потенційних можливостей та потреб; треті ратують за гуманітаризацію як передумову духовного розвитку особистості
[1; 7; 8].
При цьому ідеї активізації навчання, проблемного, розвиваючого навчання, інші сучасні напрямки дидактики досить розроблені, проте їх реалізація на практиці або має фрагментарний характер, або не дає очікуваного ефекту через те, що залишається багато в чому незмінною загальна парадигма освітнього процесу. Знаходження шляхів зміни цієї парадигми пов’язане як з подальшими глибокими дослідженнями післядипломної педагогічної освіти, так і з використанням усього зазначеного комплексу наук про людину в аспекті необхідності посилення спрямованості професійної освіти у першу чергу на випереджаючий розвиток особи педагога, керівника навчального закладу, всіх учасників навчально-виховного процесу. Про культуру, що має стати ціннісно-змістовною основою освітнього процесу, йдеться у дослідженні Є. Мануйлова [5, с. 19]. У період модернізації, як підкреслює М. Романенко, утверджується новий тип цивілізації та людини, коли культура стає основою самого їх буття [ 7, с. 61 ]
Проблема осмислення ролі і місця особи педагога в системі післядипломної педагогічної освіти, соціумі в його нових контекстах в аспекті нашого дослідження, нерозривно пов’язана із загальногуманістичною проблемою пізнання людини, багатосторонньо і багатоаспектно розглядалася у працях мислителів, учених, педагогів-практиків, починаючи від Античності до Нового часу. Основи підходу до цієї проблеми були закладені ще в працях Аристотеля, Платона, Сократа, отримали свій розвиток в епоху Відродження, були поглиблені в епоху Просвітництва в роботах Вольтера, І. Канта.
Сучасні наукові підходи обґрунтовані і відбиті у працях вітчизняних і зарубіжних авторів: М. Бердяева, В. Вернадського, Е. Фромма.
Роль і місце людини у сфері сучасної економіки, виробництва, висунення суспільством нових вимог до особи працівника, його освітньо-професійних якостей з позицій дослідження післядипломної педагогічної освіти останнім часом розглядалися в роботах Б. Гершунского, А. Маслоу, П. Щедровицького. Вони допомагають краще розуміти природні обставини вияву у людини здібностей і потреб до безперервного оволодіння новими знаннями, розширення поля своєї соціальної активності Таким чином, певні підходи до проблеми випереджаючої функції професійної освіти, його випереджаючої спрямованості є присутніми тією чи іншою мірою у значній кількості наукових праць. Проте само поняття «Випереджаюча професійна освіта», пов’язана з ним термінологія не мають доки чіткої і досить однозначної визначеності, що веде до різних тлумачень,
ускладнює реалізацію ідеї випереджаючої освіти в педагогічній практиці, в тому числі післядипломній освіті.
Системного дослідження проблеми випереджаючої післядипломної педагогічної освіти з точки зору його сутнісних характеристик, її дії, умов вияву і результативності досі не проводилося. Хоча для цього спонукають якісно новий ідеал характеру значущості особи педагога і керівника в житті суспільства ризику і неготовність системи післядипломної педагогічної освіти сьогодні до підготовки таких фахівців [8, с. 254].
Викладачі обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти розуміють об’єктивну наявність багатоваріантних рішень у всіх сферах педагогічної і управлінської діяльності, але не завжди правильно і своєчасно обирають оптимальні стратегії у розвитку вітчизняної освіти. Завдання необхідності прогностичного оцінювання наслідків рішень, що приймаються у системі післядипломної педагогічної освіти, розуміння відповідальності за них і недостатній розвиток у процесі професійного утворення гуманістично орієнтованого, прогностичного образу мислення і діяльності усвідомлюють не всі суб’єкти освітньої діяльності [ 7, С. 88].
Є певні суперечності між результативністю професійної педагогічної освіти у вигляді низької соціальної і професійної адаптивності педагогів і керівників, що не відповідає вимогам ринку праці, і слабке урахування цього чинника у діяльності системи післядипломної педагогічної освіти. Все це наштовхує на вдосконалення післядипломної педагогічної освіти для формування активної, прогностичної та інноваційно орієнтованої особи педагога і керівника, здатної діяти в режимі постійного випередження на виклики сьогодення, що у свою чергу вимагає перегляду філософії навчального плану післядипломної педагогічної освіти на всіх її рівнях та в усіх структурах. В першу чергу це стосується управлінської діяльності, від якої залежить успіх освітніх реформ. Все це дає можливість спробувати сформулювати такі висновки:
ефективність сучасної післядипломної освіти залежить від її відкритості та динамізму як цілісної системи, що інтегрує професійні та життєві траєкторії розвитку особистості із врахуванням сучасної соціокультурної специфіки; при цьому диверсифікаційні процеси у межах цієї системи посилюють значущість орієнтаційного знання у формуванні особи педагога і керівника, що визначає затребуваність як методологічну основу розвитку післядипломної педагогічної освіти життєтворчого імперативу безперервної освіти за конструктом освіти протягом усього життя на основі випереджаючого підходу, що дає можливість готувати педагога і керівника загальноосвітнього навчального закладу як освітнього філософа.
Отже, можна констатувати, що перспективи подальших розвідок у цьому напрямку пов’язані з дослідженнями у межах програми науково-дослідницької роботи Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти за темою «Формування механізмів трансформації регіональної системи освіти на основі принципів випереджаючої освіти для сталого розвитку» через
уточнення організаційних та управлінських проблем сучасної післядипломної педагогічної освіти;
пошук адаптивних варіантів навчання у системі вітчизняної системи післядипломної педагогічної освіти, здатних забезпечити безперервний характер освіти педагогів як освітніх філософів.
Література
1. Андрущенко, В.П. Роздуми про освіту: Статті. Нариси. Інтерв’ю /
В.П.Андрущенко. — К.: Знання України, 2004. — 804 с.
2. Висоцька, О.Є. Концептуальні засади випереджаючої освіти для сталого
розвитку / О. Є. Висоцька // Джерело. Дніпропетровська обласна педагогічна газета. — 2009. № 21(30) —Дніпропетровськ: ТОВ «Книга», —2009. —С.6.
3. Дьюи, Д. Школа и общество научное издание / Джон Дьюи пер. с англ.
Г.А.Лучинского. - изд. 2-е. — М. : Работник просвещения, 1923. —178 с.
4. Култаєва, М.Д. Нова німецька еволюційна педагогіка: тенденції і можливості /
М.Д. Култаєва // Філософія освіти. —2006. —№1(3). —С.109-121.
5. Мануйлов, Є.М. Естетична культура як зміст освіти майбутнього фахівця права // Є.М. Мануйлов // Вісн. Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. — 2009. — № 1. — С.13-19.
6. Радіонова, Н.В. Педагогічний потенціал філософського спілкування: історичний вимір у комунікативних структурах / Н.В. Радіонова // Наук. вісн. Серія Філософія. - Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. — Х. : ОБС, —2002. — Вип.13. — С.14-18.
7. Романенко, М.І. Освіта як об’єкт соціально-філософського аналізу : наукова монографія / М.І. Романенко. — Д.: Промінь, 1998. — 131с.
8. Клепко, С. Філософія освіти в педагогічній освіті. // С. Клепко / Філософія освіти. — 2007. — № 1(6). — С.252-259.
9. Степаненко, І.В. Життєва компетентність особистості: філософсько-
антропологічний та соціокультурний виміри: монографія / І.В. Степаненко,
М.Д. Степаненко. — Х. : ХДУХТ, 2011. — 220 с.
10. Толстоухов, А.В. Глобалізація. Влада. Еко-майбутнє. / А.В. Толстоухов — К.: ПАРАПАН, 2003 —308с.
11. Тягло, О.В. Проблема урізноманітненні демократичної освіти /О.В. Тягло // Постметодика. — 2009. — № 4 (88). — С.10-12.
12. Jach, Frank-Rüdiger. Schulverfassung und Bürgergesellschaft in Europa / FrankRüdiger Jach. - Berlin: Duncker & Humblot GmbH; Auflage, 1999. —546s.
НОВАЯ ФИЛОСОФИЯ УЧЕБНОГО ПЛАНА В СИСТЕМЕ ПОСЛЕДИПЛОМНОГО ПЕДАГОГИЧЕСКОГО ОБРАЗОВАНИЯ
Сагуйченко В.В.
Предпринята попытка уточнить сущность и содержание философии учебного плана в системе современного отечественного последипломного педагогического образования. Отмечено, что современные социкультурные контексты украинского общества требуют от каждого педагогического работника, руководителя общеобразовательного учебного заведения сознательного самоусовершенствования собственной индивидуальной и
профессиональной деятельности. Подчеркнуто, что новая философия образования для каждого педагога и руководителя учебного учреждения должна стать ценностносодержательной основой учебно-воспитательной деятельности в системе отечественного последипломного педагогического образования.
Ключевые слова: последипломное педагогическое образование, философия учебного плана, самосовершенствование.
THE NEW PHILOSOPHY OF CURRICULUM IN SYSTEM OF POSTGRADUATE
PEDAGOGICAL TEACHING Saguychenko V.V.
In the article given it a shot clarification of essence and maintenance of philosophy of curriculum in the system of modern postgraduate pedagogical teaching. It is marked that the modern sociocultural contexts of Ukrainian society are required from every pedagogical worker, leader of general educational establishment of conscious self-perfection of own individual and professional activity. It is underlined that new philosophy of education for every teacher and leader of educational establishment must become valued-rich in content basis of teaching and educational activity in the system of native postgraduate pedagogical education for all subjects of educational process.
Keywords: postgraduate pedagogical teaching, philosophy of curriculum, self-perfection.
