CC BY
265
УДК 340.15:343.195 В'ячеслав Олексшович Рум'янцев,
д-р юрид. наук, професор, член-кор. НАПрН Украгни, Нацюнальний юридичний утверситет ¡мет Ярослава Мудрого, м. Харюв
ДЕЯК1 ПИТАННЯ ШДГОТОВКИ СУДОВО1 РЕФОРМИ 1864 РОКУ
У статп проаналiзовано причини реформування судово! системи, вiдтворено хiд вироблення засад нового судоустрою та судочинства, показано боротьбу мiж лiберальними та консервативними таборами, розглянуто принципи судово! реформи 1864 року.
Ключовг слова: судова реформа 1864 р., !! тдготовка, принципи судоустрою та судочинства.
Селянська реформа стала найбшьшим поворотом в юторп Росп XIX ст. За нею неминуче настали земська, мюька, судова, вшськова та iншi реформи, що iстотно змiнили пол^ичну надбудову iмперii.
Однieю з найбшьших, демократичних i послiдовних стала судова реформа 1864 р. [6, с. 5]. У принципах, на яких вона грунтувалася, щеолопя формально! рiвностi вщбилася найбiльш повно. У жоднш iншiй реформi цього немае, в них охоронний момент царизму, захист штереав дворянства проявляються досить рельефно. Треба мати на уваз^ що суд, правосуддя - системи, з якими громадянин зштовхуеться не повсякденно, вш може прожити цше життя, жодного разу не побувавши в судь Проте для пiдданих Росшсько! iмперГi судова реформа була не менш важлива, нiж iншi. Саме в судi перетинаються життево важливi для громадян iнтереси. Тому оптимально побудована, доступна судова система, розумна i прозора процедура, процесуальш гаранта важливi для всього суспiльства. Тож судова реформа зачшала iнтереси вах класiв, усiх прошаркiв росiйського суспшьства.
1нтерес до судово! реформи через твтора столiття з моменту !! здiйснення не випадковий: i в нашi днi принципи судоустрою i судочинства, закладенi в судових статутах, аж шяк не вiдiйшли в небуття, вони е предметом безпосередньо! правотворчостi i практичного застосування. У нашi днi в ходi здшснення судово! реформи в Укршш правовi ще! i законодавство минулого не можуть переноситися прямо в життя, але здорове й корисне в галузi судоустрою та судочинства мае бути використано сьогодш.
Судова реформа, як i iншi реформи 60-70-х роив XIX ст., була наслщком кризи росшського суспiльства, у тому чист кризи верхiв, пiд яким слщ розумiти усвiдомлення панiвною верхiвкою необхiдностi змiн суспiльно-полiтичного i правового життя держави. Рiзнi ланки державно! машини самодержавства до середини XIX ст. стали непридатними, але, мабуть, жоден з оргашв державного апарату не перебував у настшьки занедбаному сташ, як судова система. «Корупщя, хабарництво, беззаконня, неквалiфiкованiсть суддiв рiзних рiвнiв характеризували судову систему першо! половини XIX ст., яка в цшому була не здатна виршувати завдання правосуддя» [2, с. 151]. Треба сказати, що i суспшьство не бажало жити по-старому i вимагало судово! реформи не менш, шж селянсько!. У реформi суду були защкавлеш всi, крiм, хiба що, суддiвських чиновникiв, що мали дохщ вiд неправосуддя i не бажали запровадження нових порядив. Не дивно, що прихильниками реформування судово! системи виступили iмператор Олександр II [4, с. 9] i його брат Костянтин, який дотримувався бшьш радикальних i лiберальних за змютом поглядiв [6, с. 18].
Криза судово! системи проявлялася у цшому рядi обставин, яю й зумовили необхщшсть !! реформування. Насамперед була вщсутня мiцна правова база оргашзаци судово! системи i судочинства. Дореформений суд грунтувався на законодавствi Петра I i
Катерини II (в окремих випадках, наприклад, у судi над декабристами, використовувалися навГть норми Соборного укладення 1649 р.). На початку XIX ст. була проведена систематизащя росшського права М. Сперанським, у результат яко'' судове законодавство увшшло до друго'1 книги XV тому Зводу закошв Росшсько'' Гмперп, але при цьому, як писав А. Кош, вийшло «бессвязное собрание самых разновременных постановлений» [5, т. 4, с. 320].
Для дореформеного суду була характерна множиншсть судових установ, складшсть i заплуташсть процесуальних процедур, неможливiсть часом визначити коло справ, яю мають розглядатися в тому або шшому судi. Як наслiдок, справи нескшченно перекочовували з одного суду в шший, часто повертаючись у першу шстанщю, звiдкiля знову починали довгий шлях нагору, що нерiдко тривало десяташттями. У щорiчному звiтi за 1842 р. мшстр юстицГi В. Панш констатував, що розгляд окремих справ тривав десятками роюв i навiть досягав 28 рокiв з 'х початку [Див.: 10, с. 227].
Серйозним пороком дореформеного суду було хабарництво. Це, поряд iз свавшлям i невiглаством чиновникiв, типовими для всiх ланок державного апарату явищами, тут набуло настiльки жахливого всеохоплюючого характеру, що його змушеш були визнати навiть найзавзятiшi захисники самодержавно-кршосницьких порядкiв. Переважна бiльшiсть судових чиновниюв розглядали свою посаду як зааб наживи i найбезцеремоннiшим способом вимагали хабарi з усiх, хто звертався до суду. Спроби уряду боротися з хабарництвом не давали результатГв, оскшьки цей порок охопив увесь державний апарат. На якють судочинства величезний негативний вплив мала вкрай низька загальна грамотшсть суддiв, не кажучи вже про грамотшсть юридичну. Вона зумовила фактичне зосередження усГе'' справи здшснення суду в руках канцелярських чиновниюв i секретарiв [1, с. 15-16].
У дореформеному судi панувала розшукова (слiдча) форма кримшального процесу, що передбачала його провадження у глибокш таeмницi. Принцип писемносп припускав, що суд вирГшував справу не на основi живого, безпосереднього сприйняття доказiв, особистого ознайомлення з уама матерiалами справи, безпосереднього усного допиту пщсудного, свiдкiв, а спирався тшьки на письмовi матерiали, отриманi пiд час слiдства. Та й докази ощнювалися формально. 1х сила заздалегiдь визначалася законом, який твердо встановлював, що може, а що не може бути доказом. Закон же встановлював i стутнь достовiрностi доказiв, подiляючи 'х на досконалi i недосконалi, тобто таю, що давали пщставу для остаточного вироку i не могли бути спростоваш пiдсудним. Але й серед них особливо видшялося власне визнання - визначене ще законодавством Петра I як «лутчее свидетельство всего света» [11, т. 4, с. 415]. Для отримання його широко застосовувалося катування, формально заборонене в 1801 р., але на практищ воно застосовувалося впродовж вае'' першо'' половини XIX ст.
Свщченням усвщомлення правлячими колами цих вад судово'' системи е спроби й реформування ще на початку XIX ст. У 1803 р. М. Сперанський запропонував широку програму удосконалення судово'' системи Росп, що отримала подальший розвиток у «Введении к уложению государственных законов» 1809 р. [13, с. 95-101, 172-174]. У 1821 i 1826 рр. вш повертався до проекпв судових перетворень, яю пiдтримав мiнiстр внутрiшнiх справ В. Кочубей. У 1836 р. II вщдшення Власно'' Його 1мператорсько'' величносп канцелярГ' (далi - II вщдшення - В. Р.) i Мшютерство юстицii розробили проекти законiв про судоустрш г судочинство, заснованi на принципах, запропонованих ще в 1827 р. статс-секретарем М. Балугьянським, але й вони не були затверджеш. У 1837 р. II вщдшення Г Мтютерство юстицп подали проект покращання слщчо'' частини [15, т. II, с. 459-460]. Цьому ж була присвячена доповщь начальника II вщдшення Д. Блудова, складена в 1844 р. ВсГ щ документи в разГ 'х прийняття могли б ютотно удосконалити судову систему Росп, але, оскшьки вони, нехай Г досить несмшиво, запроваджували деякГ буржуазнГ принципи, уряд 'х вщкинув.
Хоча судова реформа, здавалося б, зачшала лише специфГчну частину державного
мехашзму та вае! пол^ично! системи, було очевидно, що !! не можна провести iзольовано, без вирiшення коршних питань суспiльного життя, у першу чергу селянського. Саме в цьому - причина того, що вс починання у сферi реформування судово! системи, що проводяться при Митш I, залишилися без наслiдкiв. «Загальний потiк оргашзацшно! перебудови нашого законодавства тсля 1810 р. розбиваеться на окремi струмочки, безслiдно зникаючи в навколишнш пустелi безправ'я i особистих зловживань» [9, с. 261]. I тшьки зi сходженням на престол Олександра II, коли стала втшюватися в життя селянська реформа, розгорнулася роботи i навколо судово! реформи. Якщо судову реформу не можна було провести без розкршачення селян, то й розкршачення у свою чергу вимагало, на думку самих помщиюв, перетворення судово! системи хоча б тому, що звшьнеш селяни виходили з-тд юрисдикцп !х колишшх власникiв [7, с. 59-64].
Вщправним моментом у пiдготовцi судово! реформи стало 15 листопада 1857 р. коли iмператор наказав представити до Державно! ради проект Статуту цившьного судочинства, пщготовлений II вщдшенням [6, с. 11]. Проект виходив з введення принципу змагальносп процесу, пропонувалося скоротити кшьюсть судових шстанцш i звернути увагу на пiдвищення квалiфiкацii кадрiв судових органiв.
Зазначений проект викликав в урядових колах неоднозначну реакщю, розколовши вище чиновництво на два табори - лiбералiв i консерваторiв. Лiберали хотiли ютотно! перебудови судоустрою i судочинства, консерватори - лише обмежених, декоративних змш. Цей подш переплiтався з iншою проблемою: лiберали бачили взiрець для перетворень судово! системи в Росп на Заход^ консерватори закликали шукати новi рiшення на основi власного юторичного досвiду. Консерватори, i насамперед граф Д. Блудов, побоювалися докоршних змш, у всякому разi глава II вщдшення не хотiв йти за захщноевропейськими зразками i вводити принципи усносп, гласности, безпосередностi, рiвностi сторш у процесi, створювати адвокатуру. На протилежних позицiях стояв лiберал князь П. Долгорукий, який направив восени 1857 р. спещальну записку Олександру II, яка привела iмператора в лiберальний табiр. Вiн доручив члену Державно! ради князю Д. Оболенському дати висновок на проект Д. Блудова. Д. Оболенський склав «Зауваження на проект нового судочинства в Росп». Цей документ став надбанням громадськосп i отримав широкий резонанс. У ньому рiзко критикувалося як юнуючий стан справ у судовш систем^ так i сам проект !! реформування в штерпретацп Д. Блудова.
У 1858 р. дискуая про судову реформу вийшла за стши високих чиновницьких кабшетив i перейшла на шпальти журналiв та iнших перюдичних видань. Обговорення затягнулося на два роки i увiнчалося перемогою лiберального табору - проект Статуту цившьного судочинства був вщхилений. У ходi цього обговорення народжувалися новi вiяння. 8 вересня 1858 р. сам Д. Блудов подав iмператору доповщну записку «Про встановлення присяжних стряпчих», тобто про заснування адвокатури [7, с. 58]. Питання про оргашзащю адвокатури було предметом запеклих суперечок. По-перше, в умовах панування розшуково! форми процесу функщя адвоката була практично непотрiбною. Судове представництво обмежувалося всякого роду заступниками i повiреними - людьми, зазвичай юридично нетдготовленими, а часом i просто неписьменними, яю ставили своею метою не допомогу правосуддю, а завдання виграти справу за всяку цшу. Через це у ходi пщготовки реформи усталилася думка про скасування такого роду судових представниюв i запровадження справжньо! адвокатури. По-друге , ще з чаав Катерини II, налякано! Французькою революцiею, серед проводу яко! адвокати займали чiльне мiсце, у росшських iмператорiв склалося стiйке негативне ставлення до адвокатури [14, с. 10-18]. Виходячи з цього, новий проект Д. Блудова треба розглядати як серйозний поворот правлячих кш у бш подолання негативного ставлення до шституту адвокатури та перетворення !! на дiевий шститут судового представництва, покликаний захищати права та штереси громадян .
I все ж першим кроком у здшсненш судово! реформи було перетворення не цившьного процесу i не адвокатури, а прямо протилежно! сфери - слщства. У травш 1860 р. Державна рада прийняла закон про судових слщчих. Проект закону був розроблений статс-
секретарем Державно'' ради С. Зарудним, який спещально вивчив законодавство Г практику в цьому питанш европейських кра'н.
У той же час не припинялися роботи Г над шшими документами у сферГ реформування судово'' системи. Так, у ходГ обговорення в Державнш радГ проекту Статуту цившьного судочинства голова Ради А. Орлов прийшов до висновку, що, перш шж приймати подГбний статут, слщ змГнити систему судоустрою. Вш виклав цю думку в спещальнш записцГ, спрямованГй Гмператору. Олександр II погодився з А. Орловим, результатом чого стало направлення Д. Блудовим в Державну раду 12 листопада 1859 р. проекту Положення про судоустрш. У проект мютилися певш свГжГ Где'', зокрема значна увага придшялася введенню Гнституту мирових суддГв. НаприкГнцГ того ж року начальник II вщдшення направив на розгляд Г проект Статуту про злочини Г проступки. Однак цей документ виходив з консервативних позицш, насамперед його укладачГ прагнули зберегти розшукову форму процесу [7, с. 86].
Проекти Д. Блудова, роздан для обговорення защкавленим вщомствам, зазнали критики як з боку лГбералГв, так Г консерваторГв. Зауваження на проект розглядалися в Державнш радГ протягом 1860-1861 рр., але через отр Д. Блудова до тексту документГв були внесенГ лише незначнГ змши. Складалася тупикова ситуацГя, яку розв'язала селянська реформа, що поставило на порядок денний проведення судово'' реформи. Щоб якось прискорити пщготовку документГв про судоустрш Г судочинство, ця робота з II вщдшення була передана до Державно'' канцелярГ' Державно'' ради Росшсько'' Гмперп.
19 жовтня 1861 р. Д. Блудов подав Гмператору доповщь, в якш пщбивалися пщсумки роботи, описувався стан справ на даний момент Г висловлювалися пропозицГ' щодо вдосконалення судово'' системи. Олександр II затвердив програму, що мютилася в доповГдГ. Була створена комГсГя, до яко'' увГйшли провщш юристи того часу: спГвробГтник Державно'' канцелярГ' Л. Плавокий, виконуючГ обов'язки статс-секретарГв Державно'' ради Н. Стояновський Г С. Зарудний, обер-секретар загальних зборГв московських департаментГв Сенату К. Победоносцев та ш. Фактично очолював роботу комюп С. Зарудний.
КомГсГя, що складалася в основному з однодумщв, пГшла шляхом, протилежним блудГвському. За основу була прийнята загальна теорГя буржуазного судоустрою Г судочинства, законодавство захщноевропейських кра'н Г практика його застосування. При цьому розробники реформи зважали на росшську дшсшсть Г росГйськГ судовГ традицГ' Г намагалися обгрунтувати, що буржуазнГ шститути на кшталт суду присяжних або адвокатури жодною мГрою не пщривають основ самодержавства. Саме на цш стадп пГдготовки судово'' реформи народилася щея замГни суду присяжних по державних злочинах судом Гз становими представниками [12, с. 163-164].
Одностайшсть поглядГв членГв комГсГ' не виключала жвавих дискусш мГж ними. Серйозш дебати викликала, наприклад, проблема виборносп суддГв. Було висловлено аргументоване заперечення проти цього принципу, який ставив суддю в залежшсть вщ виборщв. У кГнцевому пГдсумку було вирГшено ввести призначення, поеднане з незмшювашстю суддГв, що разом з пропонованими високими посадовими окладами зробило б "х достатньою мГрою незалежними вщ зовнГшнГх впливГв [11, т. 8, с. 11].
Результатом роботи комюп стали «Основш положення перетворення судово'' частини в РосГ'», у квГтш 1862 р. представленГ Гмператору, який передав документ на розгляд Державно'' ради, що тривав з квГтня до вересня 1862 р.
29 вересня 1862 р. «Основш положення» були затверджеш Олександром II. Ще у ходГ завершення роботи Державно'' ради обговорювалося питання, чи слщ довести до вщома громадськосп результати п дГяльносп. Питання непросте, оскшьки до цих тр у РосГ'' було прийнято готувати законопроекти в таемнищ. Перемогли прихильники гласности, Г Гмператор наказав опублГкувати «ОсновнГ положення» у пресГ. Таким чином, прогресивш риси передбачувано'' судово'' реформи були доповнеш Г новим демократичним способом роботи над нею.
«ОсновнГ положення» складалися з трьох частин, присвячених судоустрою,
цившьному та кримшальному судочинству. У них фшсувалися таю hobï iнститути судочинства, як вщокремлення суду вiд адмшютраци, всестановий виборний мировий суд, присяжш засiдателi в окружному судi, адвокатура i т. п. Новий статус одержала прокуратура: ïï права хоча i обмежувалися, зате прокурор ставав стороною в процеа, i не тшьки у кримшальному, а й у цившьному [3, с. 82].
Прогресивш щй пронизували i процесуальну частину «Основних положень». Закршлювався принцип здшснення правосуддя тiльки судом, принципи змагальносп та гласностi судового розгляду, скасовувалася система формальних доказiв, скасовувався шститут залишення в пiдозрi, затверджувалася двохшстанцшшсть кримiнального процесу. Разом з тим збершалися деякi не зовам демократичш iнститути: особливий порядок розгляду справ про державш злочини, деяю елементи становостi при скасуваннi ïï в принцип (наприклад, зберiгався волосний суд для селян, а вони становили бшьше 80 % населения краши).
У цивiльному судочинствi багато уваги придшялося мировому суду. Перед ним ставилися завдання в першу чергу щодо примирення сторш, оскшьки справи, йому пщсудш, були не надто значними. А велик позови розбирав окружний суд. У цившьному процес значне мюце займав принцип диспозитивносп, хоча в певних випадках передбачалася й участь прокурора.
27 вересня 1862 р. iмператор затвердив доповщь державного секретаря В. Буткова, що мютила план подальших роб^ з судово'1' реформи. У комiсiю з пiдготовки проектiв законiв ^м спiвробiтникiв Державно'1' канцеляри, було включено представниюв II вiддiлення та Мшютерства юстици. В. Буткову було надано право залучати й шших фахiвцiв. Як наслiдок, до комсп увшшли кращi юридичнi уми того часу з уае'1' Росп. Крiм постшного складу, у нiй брали участь рiзнi експерти - вiд ушверситетських професорiв до полiцейських чинiв. Комiсiя звернулася до громадськостi з проханням надати ш сприяння у робот [7, с. 145-146]. Керував дiяльнiстю комiсiï все той же С. Зарудний. Пщготовлеш проекти розглядалися в Державнш радi в травнi - липш 1864 р. i були затверджеш iмператором 20 листопада.
Документи судово'1' реформи включають у себе чотири закони. Один з них присвячений судоустрою, два - процесу, цившьному та кримшальному, i один новий, якого не було в «Основних положеннях», - Статут про покарання, що накладаються мировими суддями - кодекс матерiального права, що мютив норми про незначш кримшальш та адмшютративш правопорушення.
Зазначеш закони докорiнно змшили судоустрiй, процесуальне та частково матерiальне право Росiйсько'ï iмперi'ï. Судова реформа вщокремила судовi органи вiд адмшютративних i законодавчих. Був запроваджений суд присяжних. Про демократичнiсть цього шституту свiдчить те, що на практищ присяжними стали здебiльшого селяни, у тому чист й небагатi [5, т. 4, с. 264]. Вперше була заснована справжня адвокатура. Вона стала вельми престижною i високооплачуваною сферою дiяльностi, якою не гребували займатися навт титулованi особи, одержуючи значнi гонорари не тiльки за кримшальш, а й за цившьш справи. Було реоргашзовано i прокуратуру, звшьнено ïï вiд функцiï загального нагляду i зосереджено на робо^ в судь Хоча багато сучасникiв не сприйняли це як позитивний момент, наприклад, А. Ф. Кош вважав це негативом у дiяльностi оновлено! прокуратури [5, т. 5, с. 6-10]. Упм, якщо в кримшальному процеа роль прокурора зросла, то в цившьному вона зменшилася. За 50 роюв не було подано жодного прокурорського протесту у цившьних справах [3, с. 84].
Було засновано шститут судових слщчих, незалежних як вщ полщи, так i вщ прокуратури, яю перебували при окружних судах [8, с. 95].
У процесуальному правi перемогли принципи змагальносп, гласносп, усностi.
Список лггератури: 1. Гессен И. В. Судебная реформа / И. В. Гессен. - М., 1905. -267 с. 2. Еволющя етосу юриста (юторичний та сощально-психолопчний нарис) : за ред.
В. О. Лозового, В. О. Рум'янцева. - Х. : Право, 2011. 3. Казанцев С. М. Роль прокурора в гражданском процессе дореволюционной России / С. М. Казанцев // Буржуазные реформы в России второй половины Х1Х века. - Воронеж, 1987. 4. Карпачев М. Д. Нарастание «кризиса верхов» в России второй половины Х1Х столетия / М. Д. Карпачев, М. Г. Коротких // Буржуазные реформы в России второй половины Х1Х века. - Воронеж, 1987. 5. Кони А. Ф. Собрание сочинений в 8 т. / А. Ф. Кони. - М. : Юрид. лит., 1976-1979. 6. Коротких М. Г. Борьба в правительственных кругах по поводу принципов судебной реформы в России (1857-1859) / М. Г. Коротких // Государственный строй и политико-правовые идеи России второй половины Х1Х столетия - Воронеж, 1987. 7. Коротких М. Г. Самодержавие и судебная реформа 1864 года в России / М. Г. Коротких. - Воронеж, 1989. 8. Немытина М. В. Применение судебных уставов 1864 года / М. В. Немытина // Буржуазные реформы в России во второй половине Х1Х века. - Воронеж, 1987. 9. Плетнев В. Проекты судебного преобразования эпох Екатерины II и Павла I / В. Плетнев // Судебная реформа : под ред. Н. В. Давыдова и Н. Н. Полянского. - М.: Объединение, 1905. 10. Плетнев В. Работы по составлению проектов судебного преобразования до 1861 года / В. Плетнев // Судебная реформа : под ред. Н. В. Давыдова и Н. Н. Полянского. - М.: Объединение, 1905. 11. Российское законодательство Х-ХХ веков : в 9-ти томах / под общей ред. О. И. Чистякова - М.: Юрид. лит., 1989-1992. 12. Середа О. В. 1з юторп впровадження суду присяжних в ходi судово'1 реформи 1864 р. / О. В. Середа // Вюник Нац. ун-ту внутр. справ. - 2006. - Вип. 33. 13. Сперанский М. М. Записка об устройстве судебных и правительственных учреждений в России / М. М. Сперанский // Проекты и записки. - М. -Л., 1961. 14. Черкасова Н. В. Формирование и развитие адвокатуры в России. 60-80-е годы Х1Х в. / Н. В. Черкасова. - М., 1987. 15. Шильдер Н. К. Император Николай I. Его жизнь и царствование. : в II т. / Н. К. Шильдер. - Спб., 1902.
НЕКОТОРЫЕ ВОПРОСЫ ПОДГОТОВКИ СУДЕБНОЙ РЕФОРМЫ 1864 ГОДА
Румянцев В. А.
В статье проанализированы причины реформирования судебной системы, воспроизведен ход разработки основ нового судоустройства и судопроизводства, показана борьба между либеральными и консервативными лагерями, рассмотрены принципы судебной реформы 1864 года.
Ключевые слова: судебная реформа 1864 года, ее подготовка, принципы судоустройства и судопроизводства.
SOME QUESTIONS TRAINING JUDICIAL REFORM 1864
Rumyantsev V. A.
The article analyzes the reasons of reforming the judicial system, reproduce the course elaboration of foundations for a new judicial system and judiciary, shows the struggle between liberal and conservative camps, considered the principles Judicial Reform in 1864.
Key words: Judicial Reform in 1864, its preparation, principles of justice and the judiciary.
Надтшла доредакцИ 17.03.2014р.
