CC BY
206
УДК 371.3
МОВЛЕННЄВІ КЛІШЕ ТА ЇХ РОЛЬ У ДІАЛОГІЧНОМУ МОВЛЕННІ
О.В. Шамрай, ст. викладач, ХНАДУ, С.Ф. Фоміна, ст. викладач, НЮАУ
Анотація. Розглянуто результати новітніх досліджень у лінгвістиці та методиці викладання іноземних мов, а саме методиці навчання використанню мовленнєвих кліше у діалогічному мовленні залежно від функціонального стилю та сфери спілкування.
Ключові слова: мовленнєві кліше, діалогічне мовлення, функціональний стиль, сфера спілкування, комунікативні мовні компетенції.
Вступ
На сучасному етапі розвиток цілісного комплексу відносин між нашою країною та нашими європейськими сусідами, опанування кількома іноземними мовами має велике значення, насамперед як засіб життєдіяльності людини. Оскільки мова присутня у всіх сферах соціального життя індивіда, актуальним стає питання саме практичного оволодіння іноземною мовою для використання її на професійному рівні.
Використання мови, в тому числі і її вивчення, включає дії, що виконуються особами, які в ролі окремих індивидів чи соціальних агентів розвивають ряд компетенцій, як загальних, так і - особливо - комунікативних мовленнєвих.
Аналіз публікацій
Як відомо, сформовані компетенції використовуються в міру необхідності у різних контекстах залежно від різних умов та різних потреб для здійснення різних видів мовленнєвої діяльності, до яких належать мовленнєві процеси продукції та/або сприйняття текстів, пов’язаних з певними темами у специфічних сферах. Використовуються ті стратегії, які здаються найбільш прийнятними для виконання поставлених завдань. Керівництво цими діями з боку учасників веде до посилення або модифікації їх компетенції.
Під компетенцією прийнято розуміти суму знань, умінь та характеристик, що дозволяють особистості виконувати певні дії [1]. Мовна (лінгвістична) компетенція визначається як вміння використовувати системно-морфологічні утворення семантичного, синтаксичного, морфологічного і фонологічного характеру [4].
Під мовленнєвою компетенцією розуміють як володіння мовною (лінгвістичною) компетенцією,
тобто сумою відомостей мовного характеру, вміння співвідносити мовні засоби з задачами та умовами спілкування, а також здатність організувати мовленнєве спілкування з урахуванням соціальних норм поведінки та комунікаційної цілеспрямованості висловлення.
Види мовленнєвої діяльності реалізуються в комунікативній мовленнєвій компетенції особи у специфічній сфері у вигляді процесів сприйняття та продукування одного чи більшої кількості текстів з метою виконання певної задачі.
Мета і постановка задачі
Нові політичні, соціально-економічні і культурні реалії в Україні і в усьому світі, вплив технологічних досягнень цивілізації на розвиток світової мовної індустрії вимагають розширення функції іноземної мови як навчального предмету і, відповідно, уточнення цілей його вивчення в сучасному суспільстві.
Мета вивчення французької мови у вищому технічному закладі підпорядковується основній меті навчання іноземної мови у навчальних закладах, а саме: оволодіння іноземною мовою як засобом спілкування способом двомовного і двокультур-ного саморозвитку, розвитку здібностей студентів використовувати іноземну мову як засіб у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу.
Досягнення її передбачає взаємопов’язаний комунікативний і соціокультурний розвиток студентів засобами іноземної мови для підготовки їх до міжкультурного спілкування у різноманітних сферах життєдіяльності.
Функціональні стилі та сфери спілкування
Вітчизняні та іноземні соціолінгвісти виділяють різні сфери спілкування. Найчастіше зустріча-
ються вказівки на такі сфери спілкування, як: загальнодержавна, регіональна, місцева, навчально-виробнича, сімейно-побутова, соціально-культурна і рітуальна, але за визначенням Рекомендацій Ради Європи більш практичним буде розбити їх на чотири групи: суспільна сфера, сімейно-побутова сфера, освітня сфера та професійна сфера [1].
Суспільна сфера стосується усього, що пов’язано із звичайними соціальними видами взаємодії, такими як державні та адміністративні установи, сервіс, культура та дозвілля суспільного характеру, засоби зв’язку тощо.
Сімейно-побутова сфера охоплює родинні стосунки та індивідуальні соціальні види діяльності. Професійна сфера включає все, що пов’язано з людською діяльністю і стосунками у процесі виконання професійних обов’язків. Освітня сфера пов’ язана з навчальним або тренувальним контекстом (як правило, у певному закладі), мета якого - оволодіння специфічними знаннями або вміннями.
У залежності від сфери та ситуації спілкування, комунікація між людьми реалізується в відповідному функціональному стилі.
Зрозуміло, що у різних сферах спілкування будуть використовуватись різні функціональні стилі мовлення. Згідно з розповсюдженою класифікацією стилів існують: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній та літературно-розмовний стилі. У сферах, що нас цікавлять, а саме -суспільній, професійний та сімейно-побутовій -перевагу надають літературно-розмовному стилю. Але й розмовний стиль може широко вживатись у неофіційному спілкуванні, бо саме неофіційність мовленнєвого спілкування - це єдина ознака мовленнєвої розмовної сфери, необхідна і достатня для виділення її в окрему сферу використання мови.
Відомо, що розмовне мовлення, починаючи з кінця ХІХ сторіччя, широко розповсюджується не тільки авторами літературних творів, але радіо, телебаченням, кіно та іншими засобами інформації, що зумовлює її право на самостійне існування та вивчення. Саме розмовне мовлення набирає в останні роки ще більшого значення. Даний функціональний стиль, як і інші функціональні стилі, відображає мовлення, мовленнєвий узус (традицію), норми мовленнєвої поведінки у певних суспільних ситуаціях. Цей стиль характеризується відносно самостійною системою мовленнєвих засобів, серед яких нас цікавлять мовленнєві кліше.
Сучасні лінгвісти літературно-розмовним мовленням вважають таку форму комунікації, яка функціонує в процесі безпосереднього спілкуван-
ня, а саме у діалогічному мовленні, яке є найпри-роднішою формою мовлення. В ньому втілені характерні риси літературно-розмовного мовлення. Діалогічне мовлення - це зовнішній засіб формування та формулювання думки за допомогою мови [2].
У діалогічному мовленні використання мовленнєвих кліше знаходить найбільш яскраве виявлення.
Визначення мовленнєвих кліше
Лінгвістичні дослідження показали, що діалогічне мовлення прагне до економії мовленнєвих засобів. Ця тенденція реалізується на всіх рівнях мови (фонетична редукція, граматичний та лексичний еліпс).
Економія мовленнєвих засобів часто досягається завдяки використанню мовленнєвих кліше. Слід зазначити, що й досі не існує єдиного погляду щодо змісту самого поняття.
Мовленнєві кліше як пласт мови являють собою таке лінгвістичне явище, яке широко розповсюджено в мовленні літературно-розмовного стилю. В науковій літературі відмічається, що лексика даного функціонального стилю має цілий ряд недостатньо вивчених особливостей. Це пов’язано з тим, що в комунікативно-орієнтованій методиці важливо оволодіти не лексикою взагалі, а відповідною лексикою, що пов’язана з досягненням різних комунікативних намірів, наприклад таких, як попросити, запросити інформацію, порадити, запропонувати, згодитись або не згодитись із співбесідником, вибачитись, виразити повагу, задоволення, радість, співчуття та інше. Реалізація цих комунікативних намірів і, відповідно, вибір мовленнєвих засобів буде залежати від ситуації спілкування (офіційна або неофіційна) та сфери спілкування.
У зв’язку зі складністю і недостатньою розробленістю цього питання ми маємо мало рекомендацій щодо навчання цьому мовленнєвому матеріалу, що ускладнює вирішення методичних завдань, пов’язаних з навчанням діалогічному мовленню на іноземній мові, яка максимально наближена до мовлення носіїв мови.
Насамперед слід розглянути різні точки зору на мовленнєві кліше для того, щоб перейти до їх визначення.
У лінгвістичній та методичній літературі ми не знайшли єдиної термінології для визначення мовленнєвих кліше. Зустрічаються такі визначення даних готових одиниць мовлення, як «мовленнєві штампи», «ситуаційні кліше», «розмовні формули», «стійкі вирази» або «стійкі словосполучення», «мовленнєві кліше» та «мовленнєві штампи».
Зміст цих широко вживаних термінів ще й досі залишається нечітким, а їх визначення даються загально.
Для того, щоб виробити визначення кліше, слід відокремити цю одиницю мовлення від інших, а для цього необхідно зупинитися на співвідношенні мовленнєвого кліше з іншими мовленнєвими виразами. Існують різні точки зору на те, які лексичні елементи слід відносити до кліше.
Мовленнєві кліше мають такі властивості, які наближують їх до фразеології, а саме висока стійкість, тобто компоненти кліше не варіантні і кліше відтворюються в мовленні цілими, а не створюються мовцем кожного разу знову.
В європейській лінгвістиці також немає чіткого визначення таких термінів, як «стандарт», «кліше», «штамп». Англійські автори поширюють поняття терміна «кліше», включаючи до нього і стійкі вирази, і штампи, і кліше [3]. Французькі лінгвісти розуміють під терміном cliché українське «штамп», а власне терміну «кліше» буде відповідати термін formule courante (розмовна формула).
Отже, як робоче визначення мовленнєвого кліше ми пропонуємо таке: мовленнєве кліше - це особливі розмовні формули, які відрізняються ідіома-тичністю, нестандартністю утворення, чіткою семантичною стабілізацією, що використовуються для висловлення найбільш типових вербальних реакцій людей у відповідних умовах спілкування, що пов’язані з ситуацією та суспільним середовищем.
Вони надають мовленню швидкості та ситуативно спрямованого характеру, а також є засобом мовленнєвої економії.
Висновки
Вже давно загальновизнаним є той факт, що мова у процесі спілкування варіюється залежно від контексту, в якому вона використовується. Під цим кутом зору мова не є нейтральним інструментом думки, як наприклад, математика.
Потреба і бажання спілкуватися виникає у певній ситуації. Форма, так само як і зміст спілкування, є відповіддю на цю ситуацію, а мовленнєві кліше дозволяють реалізувати у зовнішньому мовленні психологічні стереотипи, які відбивають у свідомості явища дійсності, що часто повторюються. Вони дозволяють, в деякій мірі, автоматизувати процес відтворення та полегшити процес комунікації.
Література
1. Підхід, прийнятий у Рекомендаціях Ради Євро-
пи // Le français. - К.: Шкільний світ. -№21-22. - 2003.
2. Зимняя И.А.Психология обучения неродному
языку (на материале русского языка как иностранного). - М.: Высшая школа, 1989.
3. Loveday L. The sociolinguistics of learning and
using a non-native language. - Oxford, 1982.
4. Edelhoff Chr. Objectifs de l’enseignement des lan-
gues et pratique relevant de la compétence de communication / Le français dans le monde . -1986. - №153. - Р.56.
Рецензент: В.П. Сімонок, професор, д.філол.н., НЮАУ ім. Ярослава Мудрого.
Стаття надійшла до редакції 17 січня 2005 р.
