CC BY
136
УДК 316.7
В. В. Міхеєва кандидат історичних наук, доцент МОЛОДЬ У СИСТЕМІ СОЦІОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ
Розглянуто проблему різноманітності підходів суспільствознавчих наук до дослідження молоді. Зокрема, зроблено спробу уточнити саме поняття «молодь». Висвітлено основні напрямки соціологічного вивчення молоді, специфіку її становища в суспільстві, культурні особливості, цінності, норми поведінки молоді.
Ключові слова : молодь, соціокультурний, суспільство, соціальна група.
Актуальність проблеми зумовлена тим, що молодь становить значну частину будь-якого суспільства. Частка молоді (люди 16-34 років) в середньому в Україні складає 30, 4 %. Молодь в соціології розглядається як частина суспільства і у складі населення виділяється за демографічними ознаками. З соціологічної точки зору вік не тільки відбиває етапність життєвого шляху, а й має соціокультурний сенс. Тому соціологічне вивчення молоді здійснюється з точки зору соціальних особливостей цієї частини суспільства, зумовлених віком. При цьому на молодь поширюються усі соціологічні теорії. Одночасно з цим молодь розглядається як самостійна соціальна група, оскільки характеризується особливим становищем у соціальній структурі, специфічними інтересами і способом життя.
Метою статті є дослідження підходів суспільствознавчих наук до дослідження молоді.
На основі уявлень про будову життєвого циклу індивіда виділяються етапи життєвого шляху молодої людини, що дозволяють оцінювати досвід, досягнутий у процесі первинної соціалізації, виявляти проблеми, які стають актуальними на цих етапах. Зокрема, виділяються соціальні особливості підліткового і юнацького віку.
Аналіз останніх джерел і публікацій свідчить про те, що молодіжна проблематика посідає важливе місце в системі соціологічного знання.
В різний час цих питань торкалися В. Лисовський [1], С. Іконнікова і І. Кон [2], В. Боряз [3], Ф. Філіпов і В. Чупров [4], але й досі навіть за засадничими проблемами, пов’язаними з вивченням молоді, єдиної думки немає. Так, у сучасній науці навіть немає єдиного підхіду до визначення меж цього періоду. В психіатрії він обмежується віком 14-18 років, психології - від 10 до 15 років, педагогіці - від 12 до 16 років, а в західній соціології окремо розглядається група 13-19(20) років, що називається тинейджерами [5, с. 2731]. Цей термін почав широко використовуватися і вітчизняною соціологією, а також у буденному житті. Термін утворився від злиття суфікса, який в англійській мові є присутнім в назвах числівників від 13 до 19. Отже, тинейджери - це молоді люди віком від 13 до 19 років з притаманними цьому віку соціальними, психологічними та культурними особливостями.
Виклад основного матеріалу. В соціальному плані дана фаза характеризується амбвівалентним становищем: уже не дитина, але ще не дорослий. Це позначається на соціокультурних характеристиках підлітків. Переважна більшість з них - учні. Їх соціальний статус мало відрізняється від дитячого. Навчання як основний вид діяльності додає знання, але при цьому мало розширюються можливості реалізації домагання підлітків на надбання самостійного статусу, часто завищені. Невипадково усвідомлення власного статусу в учнів у школі, коледжі і ВНЗ розрізняються, оскільки у них неоднакові можливості застосування отримуваних знань і набуття соціального досвіду.
Юність - інша фаза молодіжного віку. Вона є певним етапом дозрівання молодої людини і проміжною стадією між дитинством, підлітковим віком та дорослим станом. У цей період відбувається не тільки фізичне дозрівання, а й становлення соціальної зрілості, пов’язаної із завершенням навчання, придбанням професії, початком трудової діяльності, створенням своєї сім’ї.
Невипадково перехід від юності до дорослого стану в усіх народів з давніх часів відмічено спеціальними ритуалами - ініціаціями.
У видозміненому вигляді ми їх маємо і зараз, наприклад, у формі проводів в армію, ритуалів закінчення школи, ВНЗ.
Підлітки часто стикаються з множиною перешкод, що обмежують їх права і можливості : недосконалістю правової системи, дискримінацією підлітків на основі віку, низьким рівнем правової освіти, слабкою правовою захищеністю молодих людей та ін.
Проблема періодизації молодіжного віку є дуже непростою. Необхідно визнати, що встановлювані межі молоді є умовними і використовуються для вивчення якоїсь конкретної проблеми. А сучасна соціологія не обмежується вивченням молоді як частини суспільства певного віку, що має соціальну специфіку. В процесі соціальної взаємодії молоді у суспільстві в її власному середовищі формуються специфічні соціальні стосунки, молодь придбаває таке становище в соціальній структурі, яке відрізняє її від інших груп і визначає її особливі соціальні функції. Отже, зростають підстави для виділення її в особливу соціальну групу. Як безперечно самостійна соціальна група вона має свою специфіку.
Підлітковий вік, або отроцтво, є одним з найбільш критичних періодів онтогенезу і пов’язаний з кардинальними перетвореннями у сфері свідомості, діяльності та системі взаємовідносин людини. У вітчизняній соціології нижня вікова межа підліткового віку фіксується у межах 12-14 років, а верхня - між 16 і 18 роками. У цей період відбувається як бурхливий фізичний розвиток, так і найбільш активна фаза первинної соціалізації.
Виділення молоді в самостійну соціальну групу висуває завдання її соціологічного вивчення у взаємодії з суспільством як частини з цілим. До особливостей об’єкту вивчення належать групові соціальні властивості, механізми внутрішньогенераційної і міжгенераційної взаємодії, специфіка групової свідомості і субкультурні підстави групової самоорганізації.
Підкреслюючи відносну самостійність молоді, як соціальної групи, соціологи переслідують дві мети. По-перше, уникнути відриву цієї групи від суспільства, частиною якого вона є. По-друге, акцентувати увагу дослідників
на тому, що характер вікових, соціально-психологічних і фізіологічних особливостей, специфічних інтересів молоді соціально зумовлений і вони докладно не вивчені і конкретно інтерпретовані лише у більш широкому громадському контексті. Особливості молоді є проекцією особливостей конкретного суспільства.
Полеміка між ученими з приводу визначення молоді, критеріїв виділення її в самостійну групу, вікових меж молоді має давню історію. Існують різні підходи до предмета вивчення, а також традиції вікової класифікації у тих чи інших наукових школах.
Немалу роль відіграють ідеологічні чинники, оскільки молодь завжди перебувала на вістрі політичної боротьби, а також здатна виступати активним суб’єктом політичних процесів. У вітчизняному суспільствознавстві тривалий час молодь не розглядалася як самостійна соціальна група, бо це не укладалося в існуюче уявлення про класову структуру суспільства і суперечило офіційній ідеологічній доктрині про соціально-політичну єдність.
Соціологи першими серед суспільствознавців побачили притаманні молоді культурні особливості, цінності, норми поведінки. Крім того, після масових виступів кінця 1960-х в Європі і США вони заговорили про особливі проблеми молоді, проблеми, які мають соціальні корені.
Ідейною основою для молодіжних виступів служила ідеологія лівого руху. Вони спиралися на філософію популярних в той період мислителів -Ж. П. Сартра, Т. Адорно, Г. Меркузе. Зло сучасного західного суспільства бачили не в пануванні класових інтересів капіталістів, а у «структурах», що відтворювали утиск «маленької людини» в суспільстві, перетворенні його на механічний засіб для досягнення своїх нелюдяних цілей. Ненависть до влади, що намагалася вписати людину в систему, що відтворює таких людей, дуже швидко переросла в протест у цілому проти старшого покоління.
Радянську молодь рух нових лівих, студентські хвилювання, окупація західними студентами університетів, бойкот зайнятть тощо з зовні практично
не зачіпали. Але в глибині молодіжної свідомості зріло незадоволення соціально-економічним становищем у країні. Невдоволення не мало організованого характеру, а існувало у фоме інакомислення. Цьому багато в чому сприяла ситуація «потепління» політичного клімату у країні. Наприкінці 1960-х років радянська молодь отримала можливість дотримуватися поглядів, відмінних від офіційних. Унаслідок цих процесів і у нас, і на Заході активізувалася полеміка про роль молоді в суспільстві. Вітчизняні соціологи з наукових позицій прагнули осмислити те, що відбувається. Проте з точки зору, що домінувала у той час в суспільствознавчій науці соціалістичних країн, класовий підхід не надавав можливість розглядати молодь як самостійну соціальну групу. Молодь могла бути тільки складовою частиною робочого класу, радянської інтелігенції, колгоспного селянства, але не мати своїх соціальних особливостей як деякої окремої цілісності. У цьому вбачалося протиставлення молоді іншим соціальним групам, прагнення затвердити її особливі соціальні і політичні амбіції.
У подібних дискусіях формувався погляд на молодь як на соціальну групу і окреслювалися основні підходи до соціологічного розуміння її сутності. Ці підходи отримали теоретичне обгрунтування в роботах В. Лисовського [1], С. Іконнікової та І. Кона [2], В. Боряза [3], Ф. Філіпова і В. Чупрова [4].
Найважливішими группообразующими ознаками молоді більшість авторів визнали вікові характеристики і пов’язані з ними особливості соціального становища, а також обумовлені тими і іншими соціально-психологічні властивості.
Подібне визначення молоді дозволяє виявити специфіку проблем що виникають в її середовищі. Розкриваючи соціальні корені суперечностей, що лежать в основі цих проблем, соціологі прагнуть зробити їх предметом своїх досліджень.
Найбільшу увагу до себе привертають проблеми, актуальні як для молоді, так і для суспільства. В процесі вивчення цих проблем відпрацьовуються методи дослідження цієї соціально-демографічної групи. Тим самим формується предметна сфера такої підгалузі соціології, як соціологія молоді.
Як висновок зазначимо, що молодіжна проблематика вивчається у рамках соціології молоді, яка є галуззю соціології. Молодіжна проблематика актуалізується для наукового вивчення, починаючи з 1960-х. років. У цей час починають вивчати весь комплекс соціальних проблем молодого покоління.
ЛІТЕРАТУРА
1. Лисовский, В. Т. Эскиз к портрету. Жизненные планы, интересы, стремления советской молодежи / В. Т. Лисовский. -М., 1969.
2. Иконникова С. Н. Молодежь как социальная категорія / С. Н. Иконникова, И. С. Кон. -М., 1970.
3. Боряз, В. Н. Молодежь. Методологические проблемы исследования / В. Н. Боряз. -Л., 1973.
4. Филиппов Ф. Р. Социальные проблемы молодежи / Ф. Р. Филиппов, В. И. Чупров // Рабочая книга соціолога. -М., 1983.
5. Сорокоумова, Е. А. Возрастная психология / Е. А. Сорокоумова. - СПб, 2009.
Молодежь в системе социологического знания Михеева В. В.
В статье рассматривается проблема разнообразия подходов обществоведческих наук к исследованию молодежи. В частности сделана попытка уточнить само понятие «молодежъ», освещены основные
направления социологического изучения молодежи, специфики ее положення в обществе, культурные особенности, нормы поведения молодежи.
Ключевые слова: молодежь, социкультурый, общество, социальная группа.
Youth in a system of sociological knowledge Mikheeva V. V.
The approaches ’ problem of society important sciences to the youth’s research is being examined in the article. In particular the attempt to specify the meaning "youth " is made. The main directions of sociological youth learning are examined, the specific of its position in a society, cultural features, values, youths’ norms of behaviour.
Keys words: youth, sociocultural, society, social group.
