CC BY
87СВІТОВИЙ ДОСВІД СТАНОВЛЕННЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ АВТОНОМІЇ Й САМОВРЯДУВАННЯ
Зеленська Л.Д.
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди
Анотація. В статті розкрито ґенезу становлення університетської автономії й самоврядування в провідних країнах Європи, схарактеризовано організаційно-управлінські засади діяльності ВНЗ, що базуються на принципі академічної свободи. Головним критерієм щодо побудови управлінської моделі вищої школи в Україні має слугувати досягнення рівноваги між автономією й підзвітністю. Надмірна автономія університету може призвести до того, що він не буде відповідати запитам суспільства Жорсткий контроль з боку держави знищить його академічні засади й роками накопичені традиції.
Ключові слова: автономія, самоврядування, академічні свободи, вища освіта.
Аннотация. Зеленская Л.Д. Мировой опыт становления университетской автономии и самоуправление. В
статье раскрыта динамика становлення и развития университетской автономии и самоуправления в ведущих странах Европы, дана характеристика организационно-управленческим основам деятельности высших учебных заведений, базирующихся на принципе академической свободы Г лавным критерием построения управленческой модели высшей школы в У краине должен служить достижение равновесия между автономией и подотчетностью Чрезмерная автономия университета может привести к тому, что он не будет отвечать запросам общества. Жесткий контроль со стороны государствауничтожит его академические основы и годами накопленные традиции. Ключевые слова: автономия, самоуправление, академические свободы, высшее образование.
Annotation. Zelenskaya L.D. World experience of becoming university autonomy and self-management. The dynamics of becoming university autonomy and self-government in the leading countries of Europe is exposed in the article, description of organizationally-administrative bases of activity of higher educational establishments being based on principle of academic freedom is given. As key factor of construction of administrative model of a higher school in Ukraine should serve reaching of equilibrium between an autonomy and the accountability. The excessive autonomy of university can reduce to that it will not answer inquiries of company. Rigid monitoring on the part of the state will destroy his academic backgrounds and years the saved traditions.
Keywords: autonomy, self-management, academic freedom, higher education.
Вступ.
Україна, чітко визначивши орієнтир на входження в освітній простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності у контексті європейських вимог. Створення Зони європейської вищої освіти вимагає від У країни забезпечення можливості вищим навчальним закладам діяти відповідно до керівного принципу автономії у поєднанні з відповідальністю. За протилежних умов (безпосереднє регулювання детальний адміністративний й фінансовий контроль) вищі навчальні заклади не матимуть можливості для співпраці та змагання.
У зв’язку з цим, вельми актуальним є звернення до актуалізації ретроспективи, творчого використання світового досвіду організації діяльності вищих навчальних закладів на засадах автономії й самоврядування
Аналіз науково-педагогічних джерел з проблеми дослідження засвідчив, що історичні аспекти організаційних засад управління вищою школою в окремих країнах розглядались дослідниками (Б.Вульфсоц Г.Єгорова, Н.Лавриченко, А.Сбруєва та ін.) в контексті порівняльної педагогіки Однак ґенеза становлення університетськогосамоврядування й академічних свобод у практиці європейської вищої школи не стала об’єктом спеціальних досліджень.
Формулювання цілей роботи.
Мета статті - дослідити ґенезу становлення університетської автономії й самоврядування в провідних країнах Європи та виявити позитивний досвід щодо впровадження академічних свобод в практику вищої освіти в У країні.
Роботу виконано згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди «Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних навчальних закладах» (РК 31-200199004104).
Результати досліджень.
Аналіз історико-педагогічних джерел з проблеми дослідження [1,2,3,4,5] дозволяє констатувати що проблема університетської автономії й академічних свобод виникла в середні віки й пов’язана з відкриттям перших університетів - у Болоньї (Італія, кінець XI ст.) та Парижі (кінець XII ст.).
Зауважимо, що в різні історичні періоди поняття «автономія» й «академічні свободи» трактувалися по-різному, але ніколи не виникало сумнівів у тому, що саме вони найбільш повно відображають сутність університету, як навчальної й дослідницької установи.
У ході науковогопошуку встановлено, що середньовічний університет представляв інтереси вчених перед світською і духовною владою, гарантував ученим індивідуальну свободу, надавав право набуття юридичних і економічних привілеїв. Сукупність прав і привілеїв академічної корпорації викладачів і студентів складали так звані «академічні свободи», найголовнішими з яких були автономія й самоврядування
Підкреслимо, що перші європейські університети створювались на засадах самоврядування: видавали власні закони, здійснювали суд над членами своєї корпорації, визначали регламентацію праці тощо. Керівництво університетом здійснював ректор, який міг обиратися навіть зі складу студентів В управлінні університетом брали участь викладачі, учні, а також службовці. Держава не обмежувала університетської автономії. Вона навіть
виступала її гарантом. Але цей процес тривав доти, доки кількість студентів в університетах була мало чисельною, а самі університети не потребували значних коштів.
Як свідчать результати проведеного дослідження, з часом вплив держави на університетське життя посилюється, не дивлячись на протидію з боку академічної корпорації Особливо цей процес активізувався після Реформації і став сприяти змінам інституційних форм управління й організації університетів. У результаті цього на початку XIX століття сформувались три типи університетів, кожен з яких демонстрував співвідношення «держава-університет» щодо керівництва цими закладами. Найбільш стійкими виявилися найстаріші університети Європи -Оксфордський і Кембриджський, які зберегли автономію й академічні свободи як головне надбання. Цю ж традицію перейняли елітні приватні американські університети, такі, як Гарвардський чи Стенфордський [2].
В протилежному напрямі стали розвиватись університети Франції. Факультети тут перетворились на самостійні навчальні заклади, відокремившись від закладів, що безпосередньо займались науковими дослідженнями, а викладачі були занесені до реєстру державних службовців До середини XIX століття у французьких університетах заперечувалась не тільки академічна свобода, але й деякі громадянські свободи науково-педагогічних працівників.
Третій шлях розвитку університетської автономії й самоврядування демонстрували німецькі університети Через свою бідність вони не могли протистояти вторгненню держави в справи управління університетом на ранніх етапах свого розвитку Однак з відкриттям у 1810р. Берлінського університету, набула реального втілення сформульована Гумбольтом ідея «академічної свободи як базового принципу класичного університету» [3]. Поняття «автономії») розширюється і включає в свою сферу людину (викладачів, студентів службовців). Німецькі філософи І.Г.Фіхте, В.Ф.Шеллінг, Ф.Шлейермахер розробили нову концепцію університетської освіти, яка ґрунтувалась на античному ідеалі виховання й навчання людини, яка прагнула до повного розкриття своєї особистості З приводу цього І.Г.Фіхте зазначав, що університет повинен стати «ідеальним союзом вільних думок»
[5.97]. Відповідно до цієї концепції ідея університету базувалась на таких принципах:
- відносна незалежність;
- принцип академічної свободи як сутності університету;
- єдність наукових досліджень і навчання;
- політичне значення ідеї освіти [5,97].
В аспекті досліджуваної проблеми привертає увагу той факт, що не дивлячись на те, що в XIX столітті німецький університет визначався як державний заклад, що фінансується і керується державними органами влади, він зберігав певний рівень самостійності, і, за переконанням дослідників, користувався такою свободою, якої не мала жодна установа Німеччини означеного періоду. Так, факультети німецьких університетів обирали своїх деканів, розподіляли стипендії, організовували іспити, рекомендували міністерству кандидатури на заміщення вакантних посад на кафедрах тощо.
В цілому, як свідчать результати проведеного дослідження, діяльність німецьких університетів базувалась на таких засадах:
- універсальність, як відображення ідеї про те, що всі науки взаємопов’язані і в сукупності створюють єдину картину світу;
- самоврядування, яке передбачало: а) здійснення керівництва університетом радою на чолі з ректором і радами факультетів на чолі з деканами, які обираються виключно зі складу академічного персоналу; б) професори в своїй науковій і навчальній діяльності незалежні від керівництва університету; в) професорсько-викладацький склад призначається керівництвом університету; г) керівництво університету підтримує на своїй території дисципліну і порядок;
- свобода викладання, тобто право кожного викладача включати в зміст навчальних дисциплін матеріал, який не визначений офіційними програмами;
- свобода учіння, тобто право студента отримувати знання відповідно до власних здібностей, уподобань, певних обставин. Таке право стосувалось як вибору навчального закладу, так і обрання на свій розсуд викладача
[5.98].
У ході наукового пошуку встановлено, що на початку ХХ століття університетська автономія німецького зразка стала певною мірою академічною традицією. Вона розповсюджувалась на різні сфери діяльності університетів: міжуніверситетське співробітництво в межах однієї держави, міжнародне співробітництво університетів, відносини університетів з місцевими, регіональними і центральними органами управління тощо.
Зауважимо, що в сучасному розумінні академічні свободи (автономія) акумулюють досвід європейської освітньої традиції і включають такі компоненти:
- свободу педагогічної діяльності (свобода обрання напрямів підготовки спеціалістів; необхідного переліку дисциплін, їх змісту і методів викладання; розробка перспективної політики в розвитку педагогічного процесу і визнання права викладачів на свободу педагогічної творчості);
- свободу науково-дослідницької діяльності (свобода вибору напрямів наукових досліджень, яким колективні наукові підрозділи надають переваги; право членів професорсько-викладацького складу на вільне включення в науковукомунікацію і на колективне й індивідуальне співробітництво з зовнішніми користувачам!);
- самоврядування університетськогоспівтовариства. Тут можна виділити наступні напрями: самоврядування університету (корпорації), самоврядування в науково-педагогічному та студентському колективі В якості основного елемента самоврядування університету як організації необхідно відзначити автономію статусу, тобто компетенцію ВНЗ щодо вироблення внутрішніх норм його функціонуванняяк в галузі викладання, так і наукових
досліджень. Це передбачає розробку власного статуту, який регламентує основні моменти функціонування й діяльності університету; визначення особливостей структури управління й виборності керівних органів; розподіл фінансових і матеріальних ресурсів поміж університетськими підрозділами; визначення пріоритетів в наукових дослідженнях і розробках,
підготовці та перепідготовці кадрів спеціалістів; планування розвитку університету як короткочасного, так і довготривалого
Самоврядування в науково-педагогічному колективі передбачає участь представників в колегіальних органах управління університетом і його структурних підрозділах, об’єднання в різні професійні корпоративні організації в середині й поза межами університету Рівень самоврядування науково-педагогічного колективу визначається ступенем його впливу на прийняття рішень в галузі освіти й науки на всіх рівнях адміністративної структури.
Самоврядування в студентському колективі має на меті участь студентської спільноти через виборних представників в колегіальних органах управління університетом, вирішенні академічних проблем, створенні студентськихорганізацій тощо.
Підкреслимо, що в сучасних умовах ні інституційна автономія, ні академічні свободи не є абсолютними. Як правило вони обмежені законодавчими актами й іншими механізмами регулювання Висновки.
Отже, як свідчить світовий досвід становлення й функціонування автономії й самоврядування, головним критерієм щодо побудови управлінської моделі вищої школи в Україні має слугувати досягнення рівноваги між автономією й підзвітністю, оскільки надмірна автономія університету може призвести до того, що він не буде відповідати запитам суспільства, а жорсткий контроль з боку держави знищить його академічні засади й роками накопичені традиції.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем становлення університетської автономії й самоврядування.
Література
1. Из истории университетов Европы XIII - XV веков. - Воронеж: ВГПИ, 1984. - 97с.
2. Ладыжец А.С. Развитие идеи западного университета Социально-филисофский анализ. - Ижевск, 1991.- 84с.
3. Об академической свободе германских университетов (Речь). - Б.м., Б.г. - 52 с.
4. Тихомиров П.В. Академическая свобода и развитие философии в Германии Из наблюдений над немецкой университетскойжизнью. - Сергиева Лавра, 1905. - 30с.
5. УниверситетыРоссии: проблемы автономии и регионального самоуправления - Изд-во Рост.ГУ, 1995. - 123 с.
Надійшла до редакції 24.01.2008 р.
