CC BY
38УДК: 811.111-1.09(73)Е
Статкевич Л. П.,
кандидат фтолопчних наук, декан денного вщдтення, в. о. завiдувача кафедри перекладу Ялтинський университет менеджменту
М1ФОЛОГ1ЧН1 МОТИВИ В ПОЕЗ1ЯХ Т. С. ЕЛ1ОТА "СУ1Н1 ВИПРОСТАВШИСЬ" ТА "СУ1Н1 СЕРЕД СОЛОВЧВ"
Творч1сть Т. С. Елюта склала ц1лу епоху в юторп св1тово1 л1тера-тури ХХ ст. Напружене осмислення поетом трапзму людського юну-вання, в1дчуження людини, деградацп сусп1льства знайшло вттен-ня в ускладненш художн1й форм1, своер1дн1й образно-символ1чнш систем!, умовно-асоц1ативних принципах поетики. Поезш Ел1ота поча-сти характеризували як герметичну, закодовану, позбавлену ясно-ст1 й однозначност1 прочитання. Найр1зноман1тн1ш1 «ключЬ, як1 при цьому застосовувалися, сформували надзвичайно широкий I багато-аспектний штерпретацшний контекст творчост1 Ел1ота. Для самого ж поета з'ясування сутносп новаторства лежало передовам у площин традицп. Наголошуючи на необх1дност1 пошуку художньо''' форми, адекватно! сучасному св1тов1, поет вказував, що и можна створити, лише врахувавши досв1д попередых культурних епох. Традиц1я стала ор1ентиром та фундаментом творчост1 митця.
Отож зважаючи на таку особлив1сть авторсько'!' стратеги мета ц1е'Г публкацп - щентифкувати м1фолог1чн1 мотиви у поез1ях «Су1н1 вип-роставшись» I «Су1н1 серед солов'''в» та 1нтерпретувати ''х у новому контекст1.
Для досягнення поставлено'' мети даного дослщження корисни-ми стали теоретичн1 прац1 С. Аверинцева, е. Мелетинського, А. Нямцу, Я. Полщука, В. Костюка та ш., а також заруб1жних дослщниш твор-чост1 поета, присвячен1 анал1зу образно''' системи та поетично' форми його твор1в.
Л1тература к1нця XIX - початку XX стол1ття була й залишаеться об'ектом глибокого вивчення як в1тчизняних, так I заруб1жних л1тера-турознавц1в завдяки як1сно шшому в1дродженню 1нтересу до м1фу. 1стор1я св1тово''' культури та культурна ситуац1я минулого стол1ття зас-в1дчують процес рем1фолопзаци (терм1н е. Мелетинського). Я. Пол1-щук, зокрема, зазначае, що «рем1фолопзац1я в1дбуваеться тод1, коли автор виявляе стремлшня зм1стити пров1дн1 акценти м1фу, зумисне дистанц1юватися в1д первюноТ опов1д1 через творче переосмислен-
ня. Здшснюеться не лояльна й коректна, а конфл^на, виразно рев-iзiйна репарацiя мiфу. Перечитування мiфу чиниться не з намiром його актуалiзувати, а диктуеться потребою "бунту" проти первюного мiфу, руйнування його гармоншноТ фабульноТ структури, виявлення прихованого, тшьового чинника давньоТ оповiдi, який у модернш реiнтерпретацiТ стае основним» [7, с. 41].
Наслщуючи традици романтиш, лiтература модернiзму створила естетично перспективну поетику мiфу, елементи якоТ i до сьогоднi е творчо продуктивними. Для л^ератури першоТ половини XX ст. характерною ознакою е свщоме i досить вибiркове використання мiфу у творчостi письменникiв-мiфотворцiв. У монографп <^ф. Легенда. Л^ература» (2007) А. е. Нямцу зауважуе надзвичайно широке роз-повсюдження рiзних форм засвоення та популяризаци легендарно-мiфологiчних та лтературних пам'яток у другiй половин XX ст. та пояс-нюе цей процес «як культурно-просвiтницькими, так i со^ально-щеоло-гiчними, нацiональними причинами. Древн мiфи та епоси, викладен в новiй культурно-iсторичнiй дiйсностi, розповщають про боротьбу людини за свое самоствердження в природi та суспшьста, виконують гуманiстичну виховну функцiю, допомагають осмислити сучаснi про-цеси в контекст загальнолюдського досвщу» [6, с. 64]. Таким чином, звернення письменниш до мiфу е цiкавим передовам специфiкою трансформацiТ споконвiчних образiв, мотивiв, тем вiдповiдно до за-пи^в доби. «Зумисне дистанцiюючись од реальности модернiсти прагнуть iншого Грунту творчосп, намагаються виробити символiчну художню мову, здатну сягнути глибин людського ества» [7, с. 37].
Полемiзуючи iз вiдомими висновками Н. Фрая про те, що всю л^ературу можна назвати «мiфолоriчною", тобто мiж нею та мiфом стоТть знак рiвностi, та Р. В. Чейза про те, що «<...> мiф е л^ерату-рою», вiдомий грузинський дослщник творчостi Елiота Т. Д. Кобахщзе констатував, що лiтературу пiд впливом психо-анал^ичних та антропологiчних дослiджень описують в категорiях мiфу та ритуалу. «Л^ературним феноменом, а отже, й предметом л^ературознавчого аналiзу мiф стае не тод^ коли фiгуруе у творi як позасвiдомий архетип-символ, який пщлягае психоаналiтичному розшифруванню, а лише тод^ коли автор використовуе його свщомо та цiлеспрямовано як елемент поетичноТ структури» [13, р. 87-88]. Таким чином, свщоме використання мiфу письменниками-новаторами початку XX ст. знаменуе появу якюно нового л^ературно-естетичного явища. За своею суттю мiфопоетичний експеримент е н чим шшим, як «вихо-дом" мiфу зi сфери психоаналiтичноТ творчостi, зi стану позасвщомого iмпульсу у сферу власне л^ератури, тобто в сферу свщомого
використання ycix його явних та прихованих властивостей, як шстру-менту створення поетичного свтобачення. Зовам не випад-ково лтература, створена У Б. Йейтсом, Дж. Джойсом, Т. Манном, Г. Гессе, Д. Г. Лоренсом, У. Фолкнером, Е. Паундом та Елютом, ви^зняеться значним штелектуальним потенцiалом та свщчить про глибоку обiзнанiсть авторiв з останнiми результатами наукових дослщжень i особливо в царинi штерпретаци мiфу.
Одним iз перших мищв, хто зрозумiв та оцiнив креативн перспек-тиви свiдомого мiфологiзування, як проiгнорував К. -Г. Юнг, був саме Елют. Вiн принципово вщстоював мiфологiчний метод у творчостi Дж. Джойса, написавши у вщповщь на закиди Р. Олдшгтона полемiч-ну статтю «"Улюс". Порядок i мiф» (1923)1, у якш висловив абсолютно протилежну думку про цей мiфологiчний метод, бiльше того вЫ радив «використовувати його уам <...>. Просто це спосiб узяти пщ контроль, впорядкувати та надати форми i змiсту безмежнiй панорамi порожнечi та анархп, якими е сучасна iсторiя. Це метод, риси якого вже перед-бачив мютер Йейтс i необхiднiсть якого вш усвiдомив, думаю, першим iз сучасниш. Це метод, майбутне якого общяе бути благодатним. Психологiя (як така, не залежно вщ того, сприймаемо ми и серйозно чи нi), етнологiя та "Золота плка" разом уможливили те, що було не-можливим ще декiлька рокiв тому. Тепер, замють методу розповщ-ного, ми можемо користуватися методом мiфологiчним» [9, с.228].
Елiот, зокрема, пщкреслював актуальнiсть використання мiфологiчних паралелiв та наукових даних про мiф як поетичну основу твору. Звичайно, для Елюта, як i для будь-якого письменника перших десятил^ь XX ст., перюду iнтенсивного розвитку психоаналiзу, був властивий штерес до «колективного позасвщомого». До того ж багатотомна праця Дж. Фрезера «Золота плка» та прац його наступ-никiв у царин лiтературознавства вiдкрили новi мiфологiчнi перспек-тиви перед лiтературою. Аналiзуючи цi перспективи, G. М. Меле-тинський, зокрема, зауважував, що «"поетика мiфологiзу-вання" набувае нового смислу у зв'язку iз свдомим звертанням до мифологи письменнимв XX столiття <.. .> зазвичай як до iнструменту художньоТ оргашзацп матерiалу та засобу вираження певних '^чних" психо-логiчних початш чи стiйких нацiональних культурних моделей, а також у зв'язку з виникненням особливоТ ритуально^фолопчноТ школи в
1 В орипн^ цiеТ публкацп Елiот використав словосполучення "mythical method", яке при до^вному перекладi набувае неcумiсноТ конотацiТ - "|^фнчний метод". Саме тому перекладач замшив на бтьш вiдповiдний - '^фолопчний метод". В англiйському лiтературознавствi для означення цього поняття використовуеться слово "myth", або транслтера^я грецького "mythos", проте похiдний прикметник siA обох завжди "mythical", а не "mythological".
л^ературознавств^ для котро'Г будь-яка поетика i е поетикою мiфу <...>» (курсив наш. - Л. С.) [4, с. 8]. Творчють Елюта якнайвиразыше вiдобразила вищеозначену тенденцiю митцiв початку XX стол^тя у створеннi мiфопоетично''' картини свiту.
Слiд зробити розмежування, яке сприяло б визначенню реально''' природи мiфу в лiтературi модершзму. Йдеться про встановлення ч^ко''' вщмшносп мiж мiфом та мiфологiею. С. С. Аверинцев, роз-межовуючи ц поняття, писав про те, що «лп"ературознавець ще на студентськiй лавi повинен <...> здогадатися, що коли мова заходить про «мiфологiю» Ф. Кафки, йдеться про реч^ яю, як небо вiд землi, далек вiд предмету, про який йдеться в книзi Н. Куна «Легенди та мiфи древньо''' Греци» [1, с. 142]. е узагальненою схемою, яка е основою для (не лише мiфологiчних) сюже^в та образiв. Мiф можна також охарактеризувати як потенцiйний сюжет (мотив чи образ), який постшно тяжiе до самореалiзацil. За своею квштесен^ею древня мiфологiя е нiчим шшим, як iсторично найбiльш раннiм етапом (разом iз ритуалом) сюжетно-образного вираження архетитв.
Отож, спробуемо декодувати мiфологеми та мiфеми у пiдтекстах поетичних творiв Елiота «Суiнi випроставшись» («Sweeney Erect») та «Су^ серед солов'Тв» ("Sweeney Among the Nightingales»), як ввiйшли до збiрки «Вiршi» (1920).
У поезп' «Суiнi серед соловев iнтеракцiя здiйснюеться введенням у текст поезп мiфологем про Прокну / Фтомелу та про царя Агамемнона, якого за ранньою вераею мiфу вбив Егiсф - коханець Кл^емнестри, а за пiзнiшою - сама КлИ"емнестра, помстившись за жертвоприношення lфiгенiТ [2, с. 5]. Уже назва поезп - «Су^ серед солов'''в iмплiкуе «солов'''ний мотив», який у цьому творi Елiот обiгруе iронiчно, актуалiзуючи у пiдтекстi жаргонне значення слова «nightingales» - повп. До того ж коментатори зазначають, що назва твору Елюта е парафразою назви вiрша англшсько''' поетеси Е. Б. Брауншг «Б'янка серед солов'''в» [8, с. 172]. Поди твору розгортаються у ресторану де Суiнi проводить час в компанп двох дiвиць, Рашелi та «дами в iспанському плащi». Тексту передують два метатекстовi включення. Перший - «Ой горе! Вразили мене на смерть!» - Елют запозичуе мовою орипналу (даемо його у перекладi I. Драча). Прототекст фе''' неатрибутовано' цитати - крик помираючого Агамемнона з трагедп Есхiла. 1нший епiграф - «Що менi говорити про Солов'я? Соловей сшвае про грiх перелюбу» - теж цитата без атрибуцп, прототекстом яко' е аношмна п'еса часiв В. Шексшра. Мiфологема про вбивство Агамемнона не випадково переплп"аеться з мiфологемою про Прокну та Фтомелу. У цьому мiфi так само тюно
сплтаються перелюб, насилля (KniTeMHecTpa i Агамемнон, Агамемнон i Кассандра), дiтовбивство (жертвопринесення 1ф^енп, кривава трапеза Фieста). Елют проводить асоцiативну паралель мiж Агамемноном (героем давньогрецького мiфу, «^ади» Гомера i трагеди Есхiла) та сучасним героем, який проводить час у паризькому барi в оточены повш, насолоджуючись «сшвом солов'Тв». Актуа-лiзацiя «солов'Тного мотиву" у заключнiй строфi твору дае новi асо^а-тивн вiдтiнки для штерпретацп образiв Су^ та Агамемнона. The nightingales are singing near The Convent of the Sacred Heart, And sang within the bloody wood When Agamemnon cried aloud And let their liquid sittings fall To stain the stiff dishonoured shroud [12, p. 6]. А солов'Т за Серцем Святим, Заливаються за 6азил1кою, Як заливалися в кривав1м гаю, Глушачи зойк Агамемнона Й цв1ркаючи рщким На саван, i так осквернений [8, с. 68].
Агамемнон - так само, як i Терей - спокутуе не лише своТ грiхи, але й усього роду. Художне переосмислення Елютом мiфу про Прокну / Фтомелу е проявом автоштертекстуальносп, осктьки актуалiзуеться у двох творах поета: «СуЫ серед солов'Тв» та «Безплщнш землЬ. Ще в античнiй культурi Прокну ставили в один ряд з героТ'нями-«лиходшками», зокрема, з Медеею. Американська дослщниця Л. А. Kаддi вважае, що домiнуючi в поезiТ Елюта цього перiоду мiфологiчнi образи лиходшок, ж1нок iстеричного типу та мiф про Агамемнона е «об'ективним корелятом» його стосункiв iз першою дружиною Вiв'ен Хей-Вуд. «Мiф про солов'я, як i легенда про Агамемнона - серйозне попередження уам чоловкам. Острах реваншу ж1нки за вщпущеы природою чоловiковi переваги: секс, жага пригод, потяг до знань - та засоби, за допомогою яких вони реалiзовують своТ шстинктивш потреби, пщкртлюеться мiфом про солов'я, ще одним Елютовим образом безплщноТ землi у пеклi. Грецький мiф вселяе жах як у чоловшв, так i в жiнок» [11, p. 184]. Центральною темою ^еТ поези е нерозривнiсть Ероса i Танатоса, яка актуалiзуеться завдяки уведеними у текст мiфологемам.
Образ Су^ поет змальовуе у похмурих тонах, вш репрезентуе його як «вартового рогових ворiт» («And Sweeney guards the horn gate»). Роговi ворота е атрибутом царства АТда: «Двое вор^ вiдкритi для снiв: оды роговк / В них вилп"ають легко правдивi лише видшня"
(пщрядник наш. - Л. С.) [3, с. 240]. yci образи зловюного пейзажу, похмурий OpioH та Пес, що вартуе ворота, - функцюнально адекватнi реплiкам трагiчного хору, одним i3 завдань якого було створення вщповщноТ' атмосфери; усi образи е маркерами топосу загробного свп"у в античнш мiфологiТ. Усi вони багатозначш, адже Орiон та Пес -це не лише сузiр'я, але й мiфологiчнi персонаж]. Мiфема Орюна також пов'язана з темою насилля. За одыею з версiй, Орюн загинув через насилля над пперборейською дiвою Опiс. Саме цей iмплiцитний смисл актуалiзуе мiфема Орiона у зазначенш поезп.
Елiот використовуе похмурий образний ряд та стопн царя Агамемнона, який обрамляе текст поези, не лише у значены символiв «занепаду Заходу». Адже в контекст цих двох творiв («Безплщна земля» та «Су^ серед солов'Тв») iмплiкуеться мотив насильницькоТ смертi. «Солов'Тний» мотив безпосередньо впл^аеться в епiзод убивства Агамемнона. Хор порiвнюе плач Кассандри, яка пророкуе загибель Агамемнона та передбачае свою власну долю, з ламента^ями солов'я. «Богом обшнята, що, ступленна, / зриш попереду, душа? Що спiваеш? Смерть свою! Фрий / Так соловей кличе: "Мс мiй, lтiс де?" стогне вiн довгий вiк; але не насититься / Пюнею смуток-туга» (пiдрядник наш. - Л. С.) [10, с. 107]. Цкаво, що Елют не надае солов'Тному спiву звичного поетичного забарв-лення, навпаки, вш протиставляе сувору реальнють класичного мiфу романтичному трактуванню солов'Тних спiвiв. Пристрасть при такому протиставленн сприймаеться як похiть, а не як п'янка чуттевють чи пщнесене кохання. Отже, у цьому творi актуалiзованi мiфологеми чiтко окреслюють текстовий проспр твору за допомогою епiграфiв, алюзiй - значення «nightingales» (пови) та заключноТ строфи i ство-рюють не лише дворiвневий наратив, а й засвщчують автоштер-текстуальнють.
У поезiТ «Суiнi випроставшись» Елют уводить мiфологеми про Арiадну, Навзкаю та Полiфема. Епiграф до твору Елют запозичив iз п'еси Ф. Бомонта та Д. Флетчера «Трагедiя дiвицi". Зокрема, поет обрав слова Аспати, яка просить дiвчат виткати ТТ зображення в образi Арiадни:
And the trees about me,
Let them be dry and leafless; let the rocks
Groan with continual surges; and behind me
Make all a disolation. Look, look, wenches! [12, р. 25].
<...> А дерева довкола мене
Хай будуть n^i та сухк Хай скелi
Гуркочуть вщ прибою. Позад мене
Хай буде самота. Див^ься-но, дiвки! [8, с. 59].
1нтерак^я у цьому випадку е двоступеневою i схематично мае вигляд: Т?+ Т? > Т, де Т? - мiф про Арiадну, Т? - п'еса «Трагедiя д!вицГ, Т - «CyiHi випроставшись". При такш iнтеракцiï мiф у поезiï Елюта сприймаеться через художне переосмислення та штерпретацш Ф. Бомонтом та Д. Флетчером.
У другш строфi цього твору Елют уводить мiфологему про Арiадну - iсторiю зганьбленого кохання: Display me Aeolus above Reviewing the insurgent gales Which tangle Ariadna's hair And swell with haste the perjured sails [12, p. 25]. Змалюй Еола понад нами, Який в1три за буйнють сварить, Що, спл1вши коси Ар1адн1, Квапливо дмуть в непевний парус [8, с. 59].
У цьому творi Елют накладае сюжет античного мiфу про Тесея та Арiадну на сцену у будинку розпусти, демонструючи головний принцип свое!' поетики - поеднання непоеднуваного. У результат такоТ iнтеракцiï реалiзуеться асоцiативний зв'язок мiж Суiнi та Тесеем. 1рошчну тональнiсть посилюе образ НавзкаТ, одыеТ з позитивних геро'шь уаеТ давньогрецько'1' м!Фологп'. Автор примiток до роайського видання творiв Елiота В. Муравйов зазначае, що «Полiфем та Навзкая - абсурдно iронiчна паралель до побутовоТ ситуацiï поезiï, яка поеднуе найбтьш полярнi персонаж»» [69, с. 158]. Використання мiфем Навзiкая - Пол^ фем, графiчно маркованих автором (у текст Тх взято в дужки), породжуе семантичну амбiвалентнiсть у контекст твору, хоча це героТ одного се-мантичного ряду, який так чи шакше актуалiзуе мотив нероздтеноТ пристрастi. Саме тому мiфему Полiфема Елют вводить у перших рядках, що створюе еротичну напруженнють твору. В Овщ!я Полiфем сповнений жаги до ымфи ГалатеТ. Його переповнюють амбiвалентна сила арха'1'ч-ного Ероса, могутня продуктивна енергiя i, водночас, потужна руйнiвна мщь. Л. А. Кадд^ аналiзуючи тв!р, висловлюе таку думку: «lдентифiкацiя Полiфема та НавзкаТ, Су^ та ж1нки на л1жку викликае в уяв! жахливих однооких велетнiв чисте романтичне кохання, яке в сучасному свт спотворене i використовуеться як протиставлення безсиллю чоловшв та iстерiï жшок» [11, p. 181]. Керуючись гендерною лопкою, дослщниця далi прогнозуе, що «Елютова алюзiя Арiадни, яку залишив Тесей, та НавзкаТ, чие кохання до Одюея залишилося без уваги, припускае, що жшку на л!жку теж покине СушЬ> [11, p. 181]. Продуктивна семантика образу Су^ актуалiзуеться в <<СуУ випроставшись», «Су^ серед солов'Тв», що, безумовно, засвiдчуе образну автоштеращю та справедливiсть припущення американськоТ дослщницк
Варто визнати, що вщслщкувати Bci прояви мiфiчноT штеракцп у межах одше'Т публiкацiT неможливо. Адже багатоплановим поезiям Елiота властива така риса, як «вщкритють» щодо проблем, пiднятих автором за допомогою «злиття» мiфу i3 сучасною поетовi реальнiстю. Дослiджуючи феномен мiфотворчостi Елiота, визнаемо його склад-нiсть та комплекснiсть. У багаторiвневих та полiфонiчних творах з великою ктькютю мiжтекстових алюзiй поет творить свш власний «унiверсальний» мiф. Пщсумовуючи все вище сказане, можна зроби-ти висновок, що метаморфоза, як складова частина мiфотворчостi поета е формою шдивщуально'Т екзистенцiT у мiфологiчному циклiчному часi. Таким чином, послуговуючись «мiфологiчним методом» Елiот 1) задовольняе свое «вiдчуття традици»; 2) змщнюе «зв"язок часiв»; 3) створюе ефект образноТ' амбiвалентностi та полiфонiT; 4) творячи свiй власний мiф, поет прагне означити абсолютну ютину життя. 5) розширюе семантичне поле образiв твору.
Лiтература
1. Аверинцев С. С. Аналитическая психология К.- Г. Юнга и закономерности творческой фантазии // Вопросы литературы. - 1973. -№3. - С. 113-143.
2. Античность. Словарь-справочник. / Под ред. В. Н. Ярхо. -Дубна: Издательский центр «Феникс», 1998. - 346 с.
3. Вергилий. Энеида // Вергилий. Собр. соч. - СПб., 1994. - 240 с.
4. Мелетинский Е. М. Поэтика мифа. - М.: Наука, 1976. - 408 с.
5. Муравьев В. Примечания // Элиот Т. С. Бесплодная земля. -М.: Прогресс, 1971. - С. 158-169.
6. Нямцу А. Е. Миф. Легенда. Литература (теоретические аспекты функционирования): Монография. - Черновцы: Рута, 2007. - 520 с. -Бiблiогр.: с. 80; 122; 194; 336; 373; 416; 515-516.
7. Полщук Я. Полiфункцiональнiсть мiфу в поетиц модерызму // Слово i час. - 2001. - № 2. - С. 35-45.
8. Томас Стернз Елют. Вибране. - К.: Днтро, 1990. - 197 с.
9. Элиот Т. С. «Улисс». Порядок и миф // Иностр. лит-ра. / Пер. Ю. Комова. - 1988. - № 12. - С. 226-228.
10. Эсхил. Трагедии / Пер. В. Иванова. - М.: Наука, 1989. - 108 с.
11. Cuddy L. A. Eliot and the poetic of Evolution. Sub / Version of Classicism, Culture and Progress. - Lewinsberg; L., 2000. - 184 p.
12. Eliot T. S. The Complete Poems and Plays 1909-1950 / Ed. by Harcourt Brace & Company. - New York, San Diego, London, 1980. - 392 p.
13. Kobahidze T. D. Myth and the Poetic Perception of the World in Modernist Literature // Literary scholarship. Essays in Cross Cultural Studies. - Tbilisi: Univ. of Tbilisi Press, 2003. - P. 57-88.
