CC BY
53МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ ОСНОВ ЗДОРОВ’Я, ВАЛЕОЛОГІЇ ТА БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
Міненок А.О.
Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка
Анотація. У статті розглядаються основні фактори формування особистості та їх роль у методологічних основах методики викладання основ здоров’я, валеології та безпеки життєдіяльності. Проаналізовано різні погляди на формування особистості як методологічну основу формування мотивації на здоров’я і здійснення превентивного виховання. Вказано на важливість формування у майбутнього вчителя його загальної культури та освіченості, що є важливими показниками готовності до здійснення професійної діяльності.
Ключові слова: особистість, виховання, соціалізація, здоров'я, методологія.
Аннотация. Миненок А.А. Методологические основы методики преподавания основ здоровья, валеологии и безопасности жизнедеятельности. В статье рассматриваются основные факторы формирования личности и их роль в методологических основах методики преподавания основ здоровья, валеологии и безопасности жизнедеятельности. Проанализировано разные взгляды на формирование личности как методологическую основу формирования мотивации на здоровье и обеспечение превентивного воспитания. Указано на важность формирования в будущего учителя его общей культуры и образованности, что является важным показателем готовности к осуществлению профессиональной деятельности.
Ключевые слова: личность, воспитание, социализация, здоровье, методология.
© Міненок А.О., 2009
Annotation. Minenok A.O. Methodological basis of the methods of health base teaching, valeologycal and vital functions safety.
The main factors of personality formation and their part in methodological basis of health base teaching, valeological and safety of vital functions are investigated in this article. Different points of view to the personality formation as a methodological basis of health formation and providing prevented bringing up have been analyzed in this article. The importance of general culture and education of the future teacher that is important sign of readiness to professional activity is pointed out.
Key words: personality, bringing up, socialization, health, methodology.
Вступ.
Сучасна освіта ставить низку нових теоретичних проблем в системі «людина-здоров'я». Вони пов'язані, перш за все, з різними психічними процесами, включаючи мислення і самосвідомість, формування яких покликане сприяти зміні поглядів населення на формування і збереження власного здоров'я. Підготовка майбутніх вчителів до здійснення оздоровчої діяльності також потребує орієнтації на оволодіння професійними теоретичними і методичними знаннями і способами продуктивної діяльності, формування умінь і навичок, вирішення проблемних ситуацій, напрацюванню професійної готовності до прийняття рішень у здійсненні оздоровчої, осмислено-усвідомленої і практичної діяльності на основі оцінки одержаної інформації про стан здоров'я індивіда [1,3,4].
За останнє століття погляди на формування особистості кардинально змінилися. Деякі з них мають особливе значення як методологічна основа формування мотивації на здоров’я і здійснення превентивного виховання. Детермінанти, що мають безпосередній вплив на особистість, визначають як основні фактори її формування та класифікують за характером їх впливу на індивіда. Це внутрішні (фізіологічні й психічні властивості організму) та зовнішні (соціальне оточення людини, активна взаємодія з іншими людьми тощо) умови розвитку індивіда як особистості.
В історії психології мали місце біологізатор-ські, соціологізаторські та соціобіологізаторські концепції формування особистості. Домінування конкретної концепції залежало від надання переваги певній методологічній позиції: біологічній чи соціальній. Конкретний вибір визначає ідеали, цілі, принципи, зміст, методи, форми виховної роботи з підростаючим поколінням та її результат [5,7].
Прихильники біологізаторських концепцій у формуванні й розвитку особистості провідну роль відводять природно-біологічному началу і вважають, що основні психічні властивості особистості ніби закладені в самій природі людини, що визначає її життєву долю (Е.Торндайк, К.Бюлер, А. Дженсен та ін.). Особливо яскраво цей напрям проявляється в аналізі біологічної природи злочинності (Ч.Ломброзо). Прихильники цього напряму підкреслюють не тільки «природженість», а й «схильність» людини до злочину. Причини злочину вони виводять із чисто біологічних і біопси-хічних якостей людей. Наприклад, злочинність у
дитячому середовищі обґрунтовують особливостями організму дітей, наявністю в них вроджених агресивних схильностей (Х.Джонс, Л.Стайнер). Частково цієї ж точки зору дотримуються Ж.Піаже, А. Маслоу, К.Роджерс. Те, які потреби в даний час є актуальними для людини, визначає сферу її інтересів і бажань. Наявність потреби, яку людина не може задовольнити, може стати причиною дезадаптації, психологічної кризи і, навіть, хвороби [2,5,6].
У вітчизняній психології переважає інтегративний підхід, що базується на взаємозв'язку біологічного й соціального. Сучасні дослідження свідчать, що, по-перше, людська психіка не є результатом або прямим продовження натурального розвитку елементарних форм поведінки і психічного життя тварин; по-друге, психічні функції людини формуються протягом життя, шляхом засвоєння нею соціального досвіду (процес засвоєння є специфічною формою психічного розвитку, яка властива лише людині). Встановлено, що навіть такі прості і, здавалося б, вроджені функції, як тональний слух, насправді мають соціальну природу і формуються протягом життя. Деякі вчені вважають, що навіть функціональні системи мозку, будучи матеріальним субстратом психічних функцій, не з'являються у готовому вигляді до народження дитини і не дозрівають самостійно, а формуються в процесі спілкування і предметної діяльності [5,7].
Робота виконана за планом НДР Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Аналіз основних факторів формування особистості та визначення їх ролі у методологічних основах методики викладання основ здоров’я, ва-леології та безпеки життєдіяльності.
Результати досліджень.
Психологи зазначають, що людина як біологічна істота народжується один раз, а як особистість
- двічі. Вперше - коли дитина починає говорити «Я», коли у неї формується система власного «Я»
- центрального утворення, що виникає наприкінці раннього дитинства (Л.І.Божович). Малюк вчиться відокремлювати себе від дорослого, починає ставитися до себе як до самостійного «Я». Це відбувається, коли дитина досягає близько трьох років, і має назву - криза трьохрічного віку.
Друге народження особистості відбувається, коли в людини сформувався світогляд, свідомість і самосвідомість, власні моральні потреби й оцінки, система цінностей, чіткі життєві орієнтири, які роблять її відносно стійкою щодо переконань інших. Це дає їй змогу керувати своєю поведінкою згідно зі своїми переконаннями, загальноприйнятими моральними нормами, усвідомлено обирати певний вид суспільне корисної діяльності, повноцінно виконувати суспільні функції, відповідати за власні дії перед суспільством [2,5,7]. Які ж дії сприяють «другому народженню» особистості? На що слід зверта-
ти увагу педагогові у виховній роботі? Безперечно, на фактори формування особистості.
Першим фактором є біологічна зумовленість особистості, тобто біологічна спадковість. Носії спадковості - гени - зберігають і передають із покоління в покоління всю інформацію про організм. Останні дослідження в галузі генної інформації змушують переосмислювати багато положень психологічної та педагогічної наук. Наприклад. П.К.Анохін і М.М.Амосов останнім часом говорили про спадкову зумовленість моральності людини та її соціальної поведінки. Ця проблема надзвичайно складна, тому до її розв'язання слід підходити дуже виважено.
Сутність біологічного фактора полягає в забезпеченні генетичних передумов подальшого розвитку людини як соціальної істоти. Становлення людського організму відбувається за конкретною програмою, заданою в його генотипі. Генотип визначає людський тип анатомо-фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання тощо. Генотип також визначає динамічні властивості нервових процесів, безумовно-рефлекторні зв'язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки. Найголовніше - це спадково зумовлені величезні можливості щодо утворення нових асоціативних зв’язків, нових реакцій поведінки, тобто - це задатки мозку людини. Вони реалізуються тільки в суспільному житті. Психічні властивості людей не можна безпосередньо і прямолінійно виводити з їхніх задатків. Вони є результатом індивідуальної історії розвитку, зумовлені не тільки природними даними, а й суспільними обставинами і діяльністю самої дитини [3,5].
Другий фактор формування особистості -соціальний, який, в першу чергу, забезпечує її соціалізацію. Природне буття людини «олюднюється» її соціальною сутністю, стає елементом її соціального буття. Соціальне не ліквідує біологічного, а тільки ніби «знімає» біологічне в людині та вводить його в соціальне, підпорядковує певним соціальним ідеалам, цінностям, правилам, нормам і законам суспільного життя. Тому тільки в суспільстві може проходити формування особистості, за його межами - це неможливо.
Соціалізація - процес двосторонній. З одного боку, людина набуває соціального досвіду, цінностей, норм, настанов, правил поведінки, властивих певним соціальним групам і суспільству, до яких належить. Вона активно вступає в систему соціальних взаємин. А з іншого - це процес активного відтворення нею системи соціальних зв'язків завдяки її активної діяльності, активного входження в соціальне середовище. У процесі соціалізації індивід не лише включається в систему соціальних відносин шляхом оволодіння необхідними соціально-типовими, соціально значущими якостями, але й набуває неповторних, унікальних якостей, а це свідчить, що соціалізація - це й про-
цес індивідуалізації особистості. Соціалізація індивіда відбувається під впливом об'єктивних (соціально-економічних, соціально-політичних,
соціокультурних умов життя суспільства і окремих спільнот, в яких відбувається соціалізація людини) і суб'єктивних (загальної спрямованості індивіда, мотивації поведінки та діяльності, індивідуально-особистісного змісту життєдіяльності, світогляду, самосвідомості, життєвих настанов та ціннісних орієнтацій тощо) детермінант. Діяльність, спілкування і самосвідомість, взяті разом, розкривають сутність соціалізації.
Суттєве місце у формуванні особистості, особливо в дитячому віці, посідає сім'я. В сім'ї відбувається первинна соціалізація дитини, усвідомлення того, що добре і що погано, формування морального фундаменту, життєвих настанов і ціннісних орієнтацій, визначення кола інтересів, життєвих перспектив тощо.
На сьогоднішній день процес соціалізації дитини не забезпечує формування в неї культури здоров’я і мотивації на здоровий спосіб життя. Так, ми можемо констатувати поширення в молодіжному середовищі (мікросередовище) елементів нар-кокультури, позитивного відношення до куріння і вживання алкогольних напоїв. В цілому в суспільстві (макросередовище) має місце примат нездорових поведінкових установок, що проявляється в постійній рекламі алкогольних напоїв і тютюнових виробів, в зловживанні алкогольних напоїв дорослим населенням (в Україні зареєстровано понад 700 тисяч хворих на алкоголізм), у відсутності відповідних умов для розвитку масової фізичної культури і спорту тощо. В оточенні більшості дітей, в тому числі і вдома, на жаль переважають люди, поведінка яких не може бути взірцем для наслідування. Тому формування особистості з новим гуманістичним, природо- та здоров’язберігаючим типом мислення може бути досягнуто тільки внаслідок цілеспрямованого виховного процесу [3,4,7].
Відповідно, наступним важливим фактором формування особистості є виховання, тому що наявність певних об'єктивних і суб'єктивних умов само по собі не забезпечує формування і розвиток людини як особистості. Необхідна цілеспрямована, планомірна, наукова організація процесу виховання, який, з одного боку, побудований на знанні і врахуванні цих об'єктивних і суб'єктивних умов формування і розвитку особистості, а з іншого - є необхідною їх формою.
Виховання безпосередньо пов'язане з процесом соціалізації і соціальним розвитком. Але життя свідчить, що соціалізацію не можна зводити до поняття «виховання» ні у вузькому, ні у широкому розумінні, в якому вона часто використовується. Виховання передбачає, перш за все, систему спрямованих впливів, за допомогою яких прагнуть сформувати певні риси і якості, завдяки яким людина долучається до культури і стає повноцінним членом суспільства [1,3,7].
Виховання має надзвичайно важливе значення для формування та розвитку особистості, воно повинно коригувати вплив спадковості й соціального середовища на людину шляхом формування її внутрішнього духовного світу. Виховання і розвиток особистості діалектично взаємопов'язані, тобто перше не лише впливає на друге, а й залежить від нього, бо друге визначає мету, зміст і методику першого. Водночас виховання має йти попереду розвитку, визначати основні його орієнтири.
В руслі гуманістичної парадигми виховання актуальною є проблема перетворення вихованця із об'єкта виховання в суб'єкта. Сутність дійсно гуманного ставлення до особистості вихованця виражена в тезі про її активність як повноправного суб'єкта виховного процесу. Власна активність дитини у виховному процесі є передумовою ефективного виховного процесу. Ще С.Л.Рубінштейн підкреслював необхідність такої організації педагогічного процесу, щоб вихователь керував діяльністю вихованця, організовуючи його активне самовиховання шляхом здійснення самостійних і відповідальних вчинків [1,2,5].
Обговорення.
Формування культури здоров'я - це процес включення суб'єкта в поле глибоких системних знань про здоров'я, що передбачає й забезпечує умови для його самоосвіти, саморозвитку, самоак-туалізації й самовдосконалення. Цей процес слід розглядати як органічну частину цілісної педагогічної системи.
Формування культури здоров'я школяра ґрунтується на синтезі двох головних аспектів розвитку особистості - освіті й вихованні. Взаємозв'язок їх особливо глибоко проявляється в процесі викладання предметів освітньої галузі “Фізична культура й здоров'я”, які істотно відрізняються за змістом від інших шкільних предметів. На відміну від гуманітарних предметів навчального плану школи, де більше уваги приділяється роботі теоретичного характеру, навчальний процес з предметів “Основи здоров’я”, “Валеологія” і “Основи безпеки життєдіяльності” побудований таким чином, що більше 50% часу витрачається на діяльність практичного характеру - засвоєння вмінь і навичок, зокрема, навичок захищеної, толерантної поведінки, оволодіння оздоровчими технологіями.
Метою навчально-виховного процесу, спрямованого на формування культури здоров'я школярів, є підвищення ефективності оздоровчої, освітньої, виховної, розвиваючої й просвітительської роботи за допомогою приведення навчального процесу у відповідність із оздоровчою, культурологічною спрямованістю з питань формування, збереження і зміцнення здоров'я. Висока ефективність у формуванні культури здоров'я школярів досягається тільки там, де ця робота особистісно-орієнтована, має системний характер, і включає взаємопов’язані та доповнюючі один одного елементи в організаційному, оздоровчому, освітньому й виховному напрямках.
Висновки.
Отже, виховання формує каркас і стрижень особистості, визначає її внутрішній духовний світ, сприяє розвиткові особистості вихованця, спрямовуючи його активність на самореалізацію і само-актуалізацію в процесі розв'язання різноманітних життєвих проблем. Тему психологічні теорії виховання мають бути спрямовані на створення такої системи діяльності вихованця, яка забезпечила б цілеспрямоване формування і переструктурування внутрішньої діяльності дитини, формування мотивів і мотивації такої діяльності. І тільки систематичне навчання культури здоров'я на основі ефективного методичного забезпечення, використання сучасних прийомів, засобів, технологій активізації пізнавальної діяльності принесе бажаний результат: дасть міцні знання й уміння щодо збереження здоров'я, забезпечить формування позитивних установок на дотримання моральних правил, створить ефективну мотивацію до формування навичок бути здоровим.
Формування в особистості високого рівня культури здоров'я, фундаментального уявлення про себе самого й свою роль в ноосфері було б малоефективним, якби навчально-виховний процес був спрямований лише на формування, збереження й зміцнення здоров'я, але не передбачав формування загальної культури особистості. Отже, важливим завданням у підготовці майбутнього вчителя має бути формування його загальної культури та освіченості, що є важливими показниками оцінки його готовності до здійснення професійної діяльності.
Подальші дослідження плануються в напрямку оптимізації критеріїв готовності фахівця до освітньо-оздоровчої діяльності.
Література
1. Бобрицька В.І. Нормативно-правові та освітні аспекти формування здорового способу життя молоді в Україні // Проблеми освіти. - Вип. 33 - К., 2003. - С. 152-160.
2. Горащук В.П. Формирование культуры здоровья школьников (теория и практика). - Луганск: Альма- матер, 2003. - 376 с.
3. Оржеховська В.М. Здоровий спосіб життя як пріоритетна цінність у вихованні дітей і підлітків // Формування, збереження і зміцнення здоров’я підростаючого покоління як обов’язковий компонент системи національної освіти. -К., 1997. - С. 35-43.
4. Про Цільову комплексну програму «Фізичне виховання-здоров’я нації» //Ін форм. Зб. МОН України. - 1999. - №7.
- С. 3-14.
5. Роджерс К.Р. Консультирование и психотерапия.: Новейшие подходы в области практической работы. - М.: Изд-во „ЭКСМО-Пресс”, 2000. - 464 с.
6. Страшко С.В., Животовська Л. А., Гречишкіна О. Д., Міненок А.О., Савонова О.В., Гаврилюк В.О. Соціально-просвітницькі тренінги з формування мотивації до здорового способу життя та профілактики ВІЛ/СНІДу // Навчально-методичний посібник для викладачів валеології, основ медичних знань та безпеки життєдіяльності, вчителів основ здоров’ я, студентів вищих педагогічних навчальних закладів
- Київ: Освіта України, 2005. - 316 с.
7. Щедровицкий Г.П. Философия. Наука. Методология. - М.: Школа культурной политики, 1997. - 656 с.
Надійшла до редакції 19.03.2009р.
sport2005@bk.ru
